.

Виконавча влада як об\’єкт організаційно-правового дослідження (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
113 1348
Скачать документ

Виконавча влада як об’єкт організаційно-правового дослідження

Особливість виконавчої влади серед гілов: державної влади полягає в
тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в
життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування
всіх важелів державного регулювання й управління важливими процесами
суспільного розвитку. Причому вирішальна спрямованість виконавчої влади
полягає в утвердженні і забезпеченні прав та свобод людини, що
визнається КЬнституцією України (ст. 3) “найвищою соціальною цінністю”.

Згідно з частиною першою ст. 6 Конституції України державна влада
здійснюється на засадах поділу її на законодавчу, виконавчу та судову.
Проте буде перебільшенням робити висновок про якесь цілком самостійне, а
тим більше — автономне існування, зокрема виконавчої влади, щодо інших
гілок влади. Адже державна влада як здатність держави приймати
обов’язкові рішення та домагатися їх виконання — явище цілісне. Воно
інтегрує в собі всі прояви політичної волі народу як єдиного джерела
(суверена) влади в державі.

Поділяється не сама влада, а функціонально-структурний механізм її
здійснення. Поділ влади означає в одному випадку виділення основних
функціональних видів діяльності держави — законотворення,
пра-возастосування і правосуддя, а в іншому — організаційний устрій
держави як сукупність різних видів державних органів — законодавчих,
виконавчих і судових (і це — тільки основні види) — з притаманною їм
компетенцією — сукупністю державно-владних повноважень.

Інакше кажучи, державна влада за змістом єдина, конституційний принцип
поділу влади є теоретичною константою, яка дає змогу певним чином
будувати державний механізм та організовувати його функціонування. Тому
зміст принципу поділу влади доцільно тлумачити як визнання того факту,
що державна влада реалізується через певні види державних орг;шів. Між
ними розподілені повноваження таким чином, що вони є Ссімостійнимиу
реалізації своєї компетенції у встановлених Конституцією межах і
взаємодіють між собою за допомогою пгвних важелів взаємного
“стримування” і “противаг”.

G Виконавча влада і державне управління. В організаційно-пра-вовому
аналізі виконавчої влади суттєве значення має чітке тлумачення
співвідношення понять “державне управління” і “виконавча влада”.

Слід виходити з того, що сам характер виконавчої влади, зумовлений її
об’єктивним призначенаям — виконанням законів та інших правових актів,
підтверджує єдність цієї гілки влади зі змістом державного управління,
тобто управлінської діяльності держави. Відтак, визнання змістовного
зв’язку виконавчої влади з державним управлінням є однією з
методологічних передумов правильного розуміння суті як виконавчої влади,
так і державного управління.

Говорячи про управлінський зміст виконавчої влади, слід застерегти проти
спрощеного розуміння понять “виконавча влада” і “державне управління”,
що часто допускається в сучасних дослідженнях. Це пов’язано з тим, що за
радянських часів державне управління тлумачилось як порівняно
самостійний вид діяльності держави поряд із такими її видами, як: а)
діяльність так званих органів державної влади — Рад народних депутатів
усіх рівнів; б) правосуддя; в) прокурорський нагляд.

Із запровадженням в Україні констшуційного принципу поділу державної
влади така класифікація видів державної діяльності втратила своє
значення. Зокрема, той вид діяльності, що раніше визначався як “державне
управління”, почали тлумачити як “виконавчу владу”.

Проте ці категорії за своїм змістом не збігаються. Специфіка їх
співвідношення така.

По-перше, державне управління як владно-організуюча діяльність певних
ортанів (посадових осіб) держави здійснюється і за межами системи власне
органів виконавчої влади. А саме:

а) всередині апаратів будь-яких органів державної влади — з боку їх
керівних посадових осіб щодо інших службовців органу (апарату
парламенту, судів, органів прокуратури тощо);

б) всередині державних підприємств, установ і організацій — з боку їх
адміністрацій (апаратів управління) щодо іншого персоналу.

По-друге, важливо врахувати, що в будь-якій демократичній державі
функції виконавчої влади здійснюються суб’єктами не лише державної
влади, ^дже ці функції:

а) можуть бути делеговані державою органам місцевого самоврядування, а
також, зрештою, і деяким іншим недержавним інституціям (наприклад,
деяким громадським організаціям);

В.Б. Авер’янов 19

б) до того ж функції виконавчої влади за своїм змістом об’єктивно
властиві місцевому самоврядуванню як формі реалізації в цілому публічної
влади, складовими частинами якої докгришшьно визнаються як державна
влада, так і місцеве самоврядування. До речі, ці функції, в свою чергу,
можуть бути делеговані органами місцевого самоврядування державним
органам виконавчої влади.

Отже, частина функцій державного управління реалізується за межами
виконавчої влади, але водночас частина функцій виконавчої влади може
реалізовуватись за межами державного управління. В цьому полягає
особлива діалектика співвідношення понять “виконавча влада” і “державне
управління”.

Виходячи з неї, в організаційно-правовому дослідженні виконавчої влади
її суб’єкт в узагальненому вигляді може інтерпретуватись як “апарат
державного управління”. Він представлений складною системою органів
виконавчої влади (їх інша поширена назві — органи державного
управління), що перебувають у різноманітних зв’язках та відносинах і
виконують основні завдання і функції держави шляхом повсякденної й
оперативної управлінської (розпорядчої і виконавчої, або
адміністративної) діяльності.

Іноді до “органів державного управління” відносять адміністрації
державних підприємств, об’єднань, установ та інших організацій державної
форми власності. Але слід зауважити, що таке визначення досить умовне.
Ці керуючі суб’єкти мають значну специфіку, пов’язану лише з внутрішньою
— в межах відповідної організації — спрямованістю їх функцій та
повноважень. Саме з огляду на згадану специфіку відносно цих керуючих
суб’єктів, на відміну від інших органів державного управління,
недоцільно застосовувати назву “органи виконавчої влади”.

Причому необхідно розрізняти .апарат державного управліїося у
зазначеному розумінні, тобто як сисгему органів, і “;шарат органів”,
який складається з підрозділів працівників, що органі:шцйно забезпечують
основну діяльність відповідних органів, не здійснюючи безпосередньо їхні
владні повноваження, тобто їх компетенцію.

О Апарат державного управління як система. Оскільки апарат державного
управління (надалі — апарат управління, управлінський апарат) завдяки
його об’єктивним властивостям є складним системним утворенням, для його
характеристики доцільно користуватись пізнавальними засобами системного
підходу. Адже добре відомо, що науковий метод пізнання за своєю суттю і
є сам предмет, розглянутий в його русі та розвитку, в усіх його
зв’язках, відносинах та внутрішніх суперечностях. Використання
системного підходу також є помітною рисою організаційно-правового
аналізу виконавчої влади.

Найбільш поширеними в сучасних дослідженнях слід визнати структурний і
функціональний аспекти системного підходу. Саме ці аспекти розкривають
основні сторони, з одного боку, побудови та, з другого — функціонування
(діяльності) будь-якої соціальної системи.

Не менш важливе й те, що ці аспекти охоплюють найсуттєвіші сторони
апарату управління, які потребують постійного аналізу та практичного
вдосконалення. Адже системний розгляд управлінських об’єктів завжди
передбагаає пошук і визначення можливостей та напрямів їх подальшого
розвитку й оптимізації.

Кожний із названих аспектів виконує власну, чітко визначену роль. Тому
слід заперечити проти абсолютизації уявлення, нібито структурний і
функціональний підходи до управління можуть бути ефективними лише у
випадку, коли застосовуються в єдності в рамках системного підходу.

Звичайно, структурний і функціональний аспекти тісно пов’язані як один з
одним, так і з іншими порівняно самостійними аспектами системного
підходу. Разом з тим не виключається і не зменшується доцільність та
правомірність використання у конкретних пізнавальних ситуаціях якогось
одного або деяких з усієї сукупності його аспектів.

Природно, є пізнавальні завдання, які вимагають органічного поєднання
структурного та функціонального підходів.

Наприклад, дослідження взаємовпливу та співвідношення функцій та
організаційних структур управлінського апарату виходить за власні
пізнавальні можливості як структурного, так і функціонального аспектів
системного підходу. Причому мається на увазі не просте їх “додавання”.
Необхідна своєрідна інтеграція пізнавальних засобів кожного з них з
метою переходу від окремого розгляду відповідних сторін апарату
управління до розкриття об’єктивного механізму взаємодії функціонального
змісту його діяльності та структурних форм, тобто закономірностей прояву
існуючих між цими сторонами численних взаємозв’язків і
взаємозалежностей.

Aорівняно самостійного структурно-функціонального (або точніше —
структурно-діяльнісного) методу (підходу), пам’ятаючи при цьому, що
термін “функціональний” охоплює будь-які елементи змісту (наприклад,
методи, прийоми) управлінської діяльності, а не лише функції.

Струкгурно-функціональна характеристика апарату управління із системних
позицій розкриває найбільш суттєві ознаки побудови та діяльності
апарату, необхідні для забезпечення достатньої понятійно-термінологічної
чіткості аналізу.

В.Б. Аеер ‘янов 21

Найголовніша ознака системного бачення управлінського апарату — це
багатозначність системних оцінок.

Так, з одного боку, цей апарат належить як складова частина до більш
загального системного утворення (так званої метасистеми), яким у цілому
виступає держава, точніше — державний апарат, механізм. Причому апарат
управління є його найбільш численною й розгалуженою частиною, яка
відіграє надзвичайно важливу роль у здійсненні всіх основних завдань і
функцій держави.

З іншого боку, апарат управління поєднує в собі більш прості складові
частини, які також є системами (стосовно апарату в цілому —
підсистемами). Останні, у свою чергу, складаються з наступних систем, ще
простіших і т.д.

При цьому максимальну межу членування системи характеризує поняття
елемент. В апараті управління у ролі елемента виступає кожний окремий
орган виконавчої влади. Власне завдяки цьому апарат визначається саме як
система відповідних органів.

Однак це не означає, що при системній характеристиці апарату внутрішній
зміст елементів не береться до уваги. Кожний окремий орган управління
сам є системою і складається із власних елементів — структурних
підрозділів та посад. Але це — елементи двох неоднакових рівнів: 1)
апарату в цілому — як системи органів; 2) окремого органу — як системи
підрозділів і посад.

Елементи слід відрізняти від “частин” системи, якими виступають певні
сукупності елементів (або підсистеми), що є більш простими щодо апарату
в цілому.

Водночас елементи не ототожнюються з “Іюмпонентами” системи. У загально
соціологічному плані розрізняють компоненти людського, речового,
процесуального та духовного порядків. Зрозуміло, в апараті управління як
у соціальній системі головним компонентом завжди є люди, які обіймають
певні посади та виконують відповідні повноваження.

Ще одна об’єктивно необхідна ознака системної оцінки управлінського
апарату пов’язана з визначенням цілісності, як необхідної якісної
властивості соціальних систем.

Ця властивість апарату виникає не одрагіу, одномоментно, а поступово —
від нижчого рівня до вищого — в процесі його формування, функціонування
та розвитку. Як сутнісна ознака апарату, цілісність може характеризувати
певний рівень його розвитку як системного утворення.

Однак, якщо у сфері методології системного підходу поняття цілісності
набуло певного значення, то поза цією сферою воно поки що не має
належної змістовної визначеності. У широкому науковому обігу термін
“цілісний” найчастіше використовується у двох значеннях: 1) як “єдиний”,
що підкреслює внутрішню неподільність частин об’єкта; 2) як
”комплексний”, що відображає повноту охоплення сторін, аспектів
об’єкта.

У наукових .джерелах при розгляді апарату як системи органів ознака
цілісності, іон правило, окремо не виділяється. З огляду на це,
необхідно розуміти змістовну характеристику цілісності як одержання в
управлінському апараті додаткового інтегративного ефекту від взаємодії
всіх його елементів.

А це можливе лише при оцінці результатів діяльності апарату з точки зору
ефективного забезпечення ним загальних потреб навколишнього суспільного
середовища — економічного, політичного, соціального, духовного тощо.
Орієнтація ж на внутрішні потреби апарату має лише допоміжне значення,
оскільки впливає на стан його самоорганізації, саморегулювання і
самовдосконалення.

Тим самим системне бачення апарату управління, спрямоване на виявлення
ознак його цілісності, допомагає уникнути абсолютизації внутрішніх
закономірностей йога функціонування та розвитку, перебільшення
суб’єктивних інтересів управлінських кадрів апарату. Натомість ці
інтереси підкоряються головному критерію — реальній ефективності впливу
управлінськзго апарату на стан.існування й розвитку суспільства і
держави.

П Ієрархічна організація виконавчої влади. Наступною необхідною ознакою
організаційно-правової характеристики виконавчої влади є виділення
ієрархічних рівнів системи органів виконавчої влади. Вони закріплені у
Конституції України й уособлюються окремими видами органів виконавчої
влади, а саме:

вищий рівень — Кабінет Міністрів;

центральний рівень — міністерства, державні комітети та інші центральні
органи виконавчої влади;

місцевий (або територіальний) рівень — місцеві державні адміністрації, а
також Рада міністрів Автономної Республіки Крим та деякі інші місцеві
органи виконавчої влади, котрі безпосередньо підпорядковані центральним
оргаиам виконавчої влади.

Для розуміння закономірностей функціонування системи органів виконавчої
влади істотне значення має чітке визначення її найвищої структурної
ланки, яка повинна виконувати в системі роль своєрідного керуючого
центру. Як відомо, :І точки зору науково-системної ідеології найкращі
результати діяльності ієрархічно організованої системи можуть бути
забезпечені за умови її моноцентричної, а не поліцен-тричної структурної
побудови. Тобто за умови, коли всі структурні ланки системи підлягають
керуючому впливу саме з одного, а не з кількох владно-срганізаційних
центрів.

В.Б. Авер’янов 23

З урахуванням такого підходу в основу визначення згаданої найвищої
структурної ланки покладена модель своєрідного “подвійного” центру.
Тобто такого, який складається з двох функціонально поєднаних суб’єктів
— Президента України і Кабінету Міністрів.

Таке становище зумовлено тим, що визначена Конституцією України
республіканська форма державного правління змішаного,
президентсько-парламентського типу заіюномірно пов’яз

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020