.

Джерела цивільного процесуального права і межі його дії. Цивільне судочинство і його стадії. Наука цивільного процесуального права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
183 3459
Скачать документ

Джерела цивільного процесуального права і межі його дії. Цивільне
судочинство і його стадії. Наука цивільного процесуального права

Джерелами цивільного процесуального права є способи або форми вираження
державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними
є нормативні акти, у яких закріплені правила, що врегульовують порядок
організації і здійснення правосуддя в цивільних справах. Таким джерелом,
насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і
діяльності суду (розділ VIII), правовий статус громадян (розділ II), у
тому числі і в цивільному судочинстві (статті 24, 29, ЗО, 31, 32, 55, 59
ЦК України).

Основним джерелом, яким врегульовано порядок судочинства в цивільних
справах, є Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18 березня
2004 р.

Джерелами цивільного процесуального права є й інші законодавчі акти
України, що визначають окремі положення цивільного процесу: ЦК України
встановлює правила допустимості засобів доказування в справах про
визнання недійсними певних угод (статті 15, 16); СК України — склад
осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення
батьківських прав (ст. 165), участь органів опіки та піклування У деяких
справах із сімейних правовідносин (ст. 19, ч. 2 ст. 170, ст. 240); КЗпП
України — підвідомчість судові трудових справ (статті 231, 232); а також
закони України: «Про судоустрій України» встановлює правові засади
організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему
судів загальної юрисдикції, завдання суду; «Про адвокатуру» від 19
грудня 1992 р. № 2887-ХІІ врегульовує види адвокатської діяльності в
цивільному судочинстві; «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. №
1789-ХІІ регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі
(статті 33-42); «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня
1997 р. № 280/97-ВР надає право виконавчим органам сільських, селищних,
міських рад та їх головам звертатися до суду про стягнення з фізичних
осіб збитків, завданих інтересам населення, навколишньому середовищу,
місцевому господарству та про припинення права власності на земельну
ділянку; «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП
врегульовує принципи судово-експертної діяльності, її організацію та
правовий статус експертів.

Джерелами цивільного процесуального права є також укази Президента та
постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств,
міжнародні договори і угоди, що визначають порядок співробітництва між
національними й іноземними органами юстиції (постанова Кабінету
Міністрів України «Про визначення розміру витрат, пов’язаних з розшуком
відповідачів у цивільних справах» від 1 лютого 1995 р. № 78та ін.).

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування
норм цивільного процесуального права мають роз’яснення, дані постановами
Пленуму Верховного Суду України, що не мають нормативного характеру, але
є обов’язковими для судів, які застосовують норми права, щодо яких
зроблені такі роз’яснення.

Цивільне процесуальне право діє щодо осіб у часі і просторі. Щодо осіб
воно поширює свою дію на всіх громадян на засадах рівності (ст. 5 ЦПК
України), на юридичних осіб (ст. 28 ЦПК України), на іноземців, осіб без
громадянства, іноземні підприємства і організації (статті 410, 411 ЦПК
України). Дія в часі полягає в тому, що провадження у цивільних справах
ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, що діють під час
розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій (ч. З ст. 2 ЦПК
України). Зворотної сили цивільний процесуальний закон, як правило, не
має, але допускаються винятки (наприклад, п. 7 розділу XI «Прикінцеві та
перехідні положення» ЦПК України). Але закон, який встановлює нові
обов’язки, скасовує або звужує права, належні учасникам цивільного
процесу, або обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч. 4
ст. 2 ЦПК України). В просторі — провадження в судах України ведеться за
цивільними процесуальними законами України (ст. 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство і його стадії

Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного
процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який
визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав та
обов’язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх
суб’єктами — судом і учасниками процесу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та
своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту
порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних
осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок
розгляду цивільних справ: позовного, наказного та окремого провадження.

– позовне провадження — у спорах, що виникають з цивільних, сімейних,
трудових, житлових, земельних правовідносин (ч. 1 ст. 15 ЦПК України);

– наказне провадження — безспірний процесуальний порядок стягнення з
боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій
належать такі правові вимоги, без проведення судового засідання і
виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (статті
95-106 ЦПК України);

– окреме провадження — справи про: обмеження цивільної Дієздатності
фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення
цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі
повної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи
оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають
юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на
пред’явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну
власність; визнання спадщини від-умерлою; надання особі психіатричної
допомоги в примусовому порядку; обов’язкову госпіталізацію до
протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить
банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб та інші справи у
випадках, встановлених законом (ст. 234 ЦПК України).

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з
протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових
правовідносин, які передаються на розгляд суду.

Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних
обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян,
необхідних для реалізації суб’єктивних прав.

Справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами
цивільного судочинства, крім окремих винятків, встановлених цивільним
процесуальним законодавством (ст. 235 ЦПК України).

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які
характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій,
об’єднаних найближчою метою. У теорії процес судочинства поділяється на
п’ять, сім, вісім стадій:

відкриття провадження у справі в суді (статті 3, 122 ЦПК України);

провадження по підготовці справи до судового розгляду (статті 127-156
ЦПК України);

судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судовому засіданні
(статті 157-196 ЦПК України);

апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції
(статті 291-322 ЦПК України);

касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої та
апеляційної інстанцій (статті 323-352 ЦПК України);

провадження у справах у зв’язку з винятковими обставинами (статті
353-357 ЦПК України);

перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, ув’язку з
нововиявленими обставинами (статті 361-366 ЦПК України);

&

звернення судового рішення до виконання (статті 367-382 ЦПК
України).

Перші три стадії охоплюють провадження у суді першої інстанції, а кожна
наступна — єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до
виконання. При такому поділі процесу його стадії відриваються від
процесуальних правовідносин, а підстави поділу процесу на стадії
позбавлені єдиного змісту. У зв’язку з чим перші три стадії було
об’єднано в одну — провадження в суді першої інстанції. А третя була
поділена на дві самостійні стадії: судового розгляду і стадію
постановлення рішення судом першої інстанції. Отже, одна й та сама
підстава виявилася придатною для визначення стадії як усього провадження
в суді першої інстанції, так і частини такого провадження — стадій
відкриття справи у суді, підготовки справи до розгляду, судового
розгляду. Але останні властиві і для наступних стадій — апеляційного та
касаційного оскарження і перевірки судових рішень, перегляду їх у
зв’язку з винятковими і нововиявленими обставинами. Поділ судочинства на
п’ять, сім і вісім стадій залишає поза стадіями виділене в діяльності
суду першої інстанції провадження щодо виправлення описок та
арифметичних помилок, винесення додаткового рішення, роз’яснення рішень
судом, який його постановив (статті 219-221 ЦПК України).

Цивільне судочинство — це процесуальний порядок (форма) здійснення
правосуддя у цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав і
охоронюваних законом інтересів. У великій за обсягом і складній за
змістом діяльності можна виявити три частини або стадії: 1) розгляд і
вирішення справи по суті; 2) перевірка законності і обґрунтованості
постановленого по ній рішення; 3) звернення рішення до виконання. У
першій стадії виражений зміст правосуддя, визначений Законом України
«Про судоустрій України». Водночас завдання цивільного судочинства щодо
захисту прав і охоронюваних законом інтересів будуть реалізовані тоді,
коли суд постановить у справі законне і обґрунтоване рішення.
Процесуальним засобом, що забезпечує досягнення таких результатів,
названа друга стадія, завдання і мета якої реалізується чотирма
способами: апеляційним провадженням, касаційним провадженням, переглядом
рішень у зв’язку з нововиявленими і винятковими обставинами. Але захист
прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою,
а обов’язку — за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення
судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту,
своєчасність і реальність їх виконання.

Кожна стадія має три фази (під стадії) розвитку, що послідовно
змінюються одна одною:

відкриття провадження — щодо розгляду і вирішення справи; перевірки
законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення; звернення
рішення до виконання;

підготовка: до розгляду справи та її вирішення; перевірки законності та
обґрунтованості постановленого по ній рішення, звернення рішення до
виконання;

вирішення по суті — розгляд і вирішення справи, перевірка законності і
обґрунтованості рішення, звернення рішення до примусового виконання.

Наука цивільного процесуального права

Наука цивільного процесуального права — це складова юридичної науки. її
предметом є цивільне процесуальне право, цивільне судочинство і теорія
цивільного процесуального права. Наука вивчає закономірності виникнення,
функціонування і розвитку цивільного процесуального права, суть, роль у
виконанні соціальних функцій, обумовленість суспільними інтересами, які
визначаються економічною основою суспільства. Вивчення цивільного
процесуального права здійснюється у діалектичному зв’язку з практикою
цивільного судочинства, з практикою застосування процесуальних норм. Це
дає можливість визначити ефективність і недоліки цивільного судочинства,
повноту закріплення нормами цивільного процесуального права його
принципів і правового регулювання правил судочинства, правового
становища суб’єктів процесу; виявити результативність механізму
процесуальних гарантій, встановити прогалини у регулюванні цивільних
процесуальних правовідносин. Таке вивчення норм цивільного
процесуального права (у статиці і динаміці) відкриває можливість для
науки цивільного процесуального права робити висновки, пропозиції та
рекомендації щодо правильного їх застосування і необхідності
вдосконалення, чим впливати на судову і законодавчу практику. До
предмета науки входять також історія і теорія цивільного процесуального
права, норми та інститути цивільного процесуального права зарубіжних
країн, міжнародного цивільного процесу.

Вивчення цивільних процесуальних категорій провадиться у розвитку,
залежно від матеріальних умов життя суспільства, його економічної
основи, у взаємодії з юридичними й іншими суспільними явищами у всіх
діалектичних зв’язках і суперечностях. Наука цивільного процесуального
права широко використовує окремі спеціальні методи і способи
дослідження: порівняльно-правовий і конкретно-соціологічний зі способами
аналізу статистичних даних, анкетування, вивчення судової практики і
громадської думки.

Система науки цивільного процесуального права обумовлена її предметом і
складається з двох частин — загальної і особливої.

Загальна частина має два розділи: загальні положення науки цивільного
процесуального права; загальні положення цивільного процесуального
права.

Особлива частина також складається з двох розділів.

Перший — судові форми захисту цивільних прав — має три підрозділи:
цивільний процес України, цивільний процес зарубіжних країн, міжнародний
цивільний процес.

Другий розділ — несудові форми захисту Цивільного права — складається з
двох підрозділів: нотаріальна форма захисту права (ст. 18 ЦК України),
третейська форма захисту цивільного права (третейський і арбітражні суди
— МКАС, МАК (ст. 17 ЦПК України).

Як самостійна галузь правознавства, наука цивільного процесуального
права України порівняно молода, але зробила вагомий внесок у розвиток
теорії цивільного процесуального права і цивільного процесуального
законодавства та практику його застосування.

Рекомендована література

Шевчук П. І., Кривенко В. В., Ярема А. Г. Проблеми судово-правової
реформи // Вісник Верховного Суду України. — 1997. —№ 1. .

Арапов Н. Т. Проблеми теории и практики правосудия погражданским делам.
— Л., 1984.

Горшенев В. М., Крупник В. Г., Мельников Ю. И. и др. Теорияюридического
процесса. — X., 1985.

Комаров В. В. Метод правового регулирования гражданскихпроцессуальньїх
отношений. — X., 1980.

Савицкий В. М. Язьік процессуального закона. — М., 1987.

СахноваД. В. Реформа цивилистического процесса: Проблемии перспективи //
Гос-во и право. — 1997. — № 9.

Фахутдинов Я. Ф. Источники гражданского процессуальногоправа. — Казань,
1986.

Чечина Н. А. Основньїе направлення развития наукисоветского
гражданского процессуального права. — Л., 1987.

Міхеєнко М. М., Молдаван В. В., Радзієвська Л. К. Порівняльне судове
право. — К., 1993.

Проблеми гражданского процессуального права / Под ред.проф. В. В.
Комарова. — X., 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020