Договір факторингу
Договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги)
– це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов’язується
передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за
плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє
право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст.1077 ЦК України).
Протягом тривалого часу операція з відступлення вимоги боргу іншій особі
визнавалось продажем товару і ототожнювалось із договором факторингу,
однак, як правило, для правової характеристики даних правовідносин
акцент зміщувався у сторону вирішення питань оподаткування цих операцій,
а не визначення цивільно-правових аспектів. Так, першим легальним
визначенням поняття “факторингу” міститься у ЗУ “Про податок на додану
вартість”, відповідно до якого під ним розуміється операція щодо уступки
першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з
попередньою чи наступною компенсацією вартості такого боргу першому
кредитору.
Однак, як показує аналіз положень цивільного законодавства договір
факторингу слід визнавати самостійним цивільно-правовим договором, який
відноситься до групи договорів про надання фінансових послуг. Подібними
до цього договірного зобов’язання є правовідносини, які складаються з
приводу відступлення права вимоги, а також відносини, засновані на
кредитному договорі.
Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом
уступки вимоги. Однак, на відміну від загальних правил про цесію,
договір факторингу має ряд суттєвих відмінностей. Такими вирізняльними
особливостями є те, що договір факторингу характеризується:
диспозитивним характером виникнення правовідношення, спеціальними
вимогами щодо сторін договору (фактору), предметом зобов’язання
(виключно грошові вимоги). При цьому договір факторингу може мати місце
і при наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону
відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому клієнт не
звільняється від обов’язку перед боржником щодо виконання тієї заборони
(ст.1080 ЦК України).
Враховуючи, що сферою застосування факторингу є, як правило, коло
підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення
недостатності оборотних коштів, договір факторингу також має і окремі
риси кредитного договору. Однак, ця схожість зумовлюється виключно метою
виникнення та наслідками реалізації договірного зобов’язання.
Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.
Сторонами договору є фактор і клієнт (ст.1079 ЦК України). Фактором може
бути банк або фінансова установа, а також фізична особа – підприємець,
яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом
підприємницької діяльності.
Види договорів факторингу:
1) договір купівлі грошової вимоги;
2) договір з метою забезпечення виконання зобов’язання.
Предметом договору виступає право грошової вимоги, при чому як зрілої,
тобто такої, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також
майбутньої вимоги, тобто вимоги, яка виникне у майбутньому (ст.1078 ЦК
України).
????????\?ійсність грошової вимоги перед кредитором і не відповідає, за
загальним правилом, за невиконання або неналежне виконання боржником
грошової вимоги, право якої відступається і яка пред’явлена до виконання
фактором (ст.1081 ЦК України).
Фактично ж предметом та суттю даного договору виступає надання послуги
по наданню грошових коштів клієнту, які складають грошові оцінку його
вимоги до боржника для поповнення його обігових коштів чи в силу інших
чинників (невиконання боржником свого зобов’язання, наявність інших
відносин клієнта із банком чи банку із боржником).
Зміст договору полягає у переході до фактора права вимоги до боржника,
що означає, що останній зобов’язаний здійснити платіж факторові за
умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про
відступлення права грошової вимоги факторові і у цьому повідомленні
визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий
фактор, якому має бути здійснений платіж. У протилежному випадку боржник
може виконати зобов’язання клієнту і у цьому випадку зобов’язання буде
вважатися виконане належним чином.
Якщо відповідно до договору факторингу фінансування клієнта здійснюється
шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває
права на усі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а
клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані суми є меншими від
суми, сплаченої фактором клієнтові.
Коли відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою
забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором, фактор
зобов’язується надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму
боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги,
якщо інше не встановлено договором. Якщо ж сума, одержана фактором від
боржника, виявилася меншої від суми боргу клієнта перед фактором, який
забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов’язаний сплатити
факторові залишок боргу (ст.1084 ЦК України).
Боржник має право пред’явити факторові до заліку свої вимоги до клієнта,
які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про
відступлення права грошової вимоги факторові (ст.1085 ЦК України).
У разі порушення клієнтом своїх обов’язків за договором, укладеним з
боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже
сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право
одержати ці суми безпосередньо від клієнта.
Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми,
сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати
повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов’язання
передати клієнтові грошові кошти, пов’язані з відступленням права
грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про
порушення клієнтом зобов’язання перед боржником, пов’язаного з
відступленням права грошової вимоги.
Див.: лист Державної податкової адміністрації України від 28 серпня
2000 року № 11709/7/15-1117 “Про оподаткування деяких операцій із
переведенням боргу бюджетних установ, та факторингових операцій з цим
боргом” // Урядовий кур’єр. – 2000. – №36. (вересень).
Про податок на додану вартість: Закон України від 03.04.1997 р. // ОВУ.
– 1997. – 318. – Ст.3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
