.

Договори про перевезення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
144 2246
Скачать документ

Договори про перевезення

Розвиток народного господарства та життя людей взагалі неможливо уявити
без засобів переміщення (транспорту). Роль транспорту полягає в наданні
специфічних послуг, направлених на переміщення товару або людини в
просторі.

ЦК України відносить до підстав виникнення зобов’язань із перевезення
вантажу, пасажирів, багажу, пошти договір перевезення. Тобто, не є
підставою виникнення даного виду зобов’язань план перевезення вантажів.

Правове регулювання договору перевезення здійснюється Главою 64 ЦК
України, ЗУ “Про транспорт” та спеціальними правилами щодо окремих видів
перевезення.

Залежно від об’єкта перевезення законодавець виділяє договори
перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти. Крім того, залежно від
виду транспорту, яким здійснюється перевезення, розрізняють договори
перевезення залізничним транспортом, морським і внутрішнім водним
транспортом, повітряним транспортом, автомобільним транспортом.

Розглянемо особливості укладення та виконання окремих видів договорів
перевезення.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник)
зобов’язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником)
вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на
одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити
за перевезення вантажу встановлену плату (ст.909 ЦК України).

Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або консенсуальний (на
морському транспорті) та відплатний.

Договір перевезення вантажу носить публічний характер, однак за умови
дотримання умов, які випливають зі змісту ст.915 ЦК України: а)
перевізником повинна виступати спеціалізована юридична особа, яка
здійснює перевезення транспортом загального користування; б) згідно із
законом, іншими нормативно-правовими актами або ліцензією, виданої цій
організації, вона має здійснювати перевезення за зверненням будь-якої
особи.

Сторонами договору є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються
ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким
надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої
підрозділи транспортними статутами (кодексами), а відправниками вантажів
можуть бути як організації (юридичні особи), так і фізичні особи, яким
вантаж належить або на праві власності, або на іншій підставі,
передбаченій законом чи договором. А особа, яка має право на одержання
вантажу від перевізника, є одержувачем. Одержувачем може бути сам
відправник або третя особа на користь якої укладено договір.

Договір перевезення вантажу відноситься до договорів на користь третьої
особи (ст.636 ЦК України).

Істотною умовою договору є умова про предмет.

Предметом договору є послуги щодо доставки ввірених перевізнику
матеріальних цінностей (вантажу) до пункту призначення. До таких послуг
відносять не лише саме переміщення вантажу, а й інші дії, зокрема,
збереження, видачу вантажу одержувачеві, завантаження та вивантаження.

Форма договору: письмова. При цьому, для укладення договору
застосовується система єдиного документу. Так, залежно від виду
документу розрізняють: а) систему накладної, яка застосується майже на
всіх видах транспорту; б) систему коносаменту, яка застосовується на
морському транспорті; в) систему чартеру, яка застосовується на
морському та повітряному транспорті. У деяких випадках системи можуть
бути комбіновані.

Договір перевезення вантажу відносять до строкових договорів. За
правилами ст.919 ЦК України, строк встановлюється договором, якщо інший
строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими
нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до
них, а у разі відсутності таких строків – у розумний строк.

Крім того законодавець надає можливість укладення довгострокового
договору в разі необхідності здійснення систематичних перевезень (ст.914
ЦК України).

Змістом договору є сукупність прав та обов’язків сторін. При цьому
відповідному обов’язку однієї сторони кореспондує відповідне право
іншої. Обов’язки перевізника можна поділити на основні, які
передбачаються законом, та додаткові, які можуть бути встановлені за
домовленістю між сторонами в договорі. Так, до основних обов’язків
перевізника слід віднести обов’язки:

доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і
видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві)
(ст.909 ЦК України);

надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений
договором, за умови їх придатності для перевезення цього вантажу (ч.1
ст.917 ЦК України);

забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу
(ст.924 ЦК України);

своєчасно доставити вантаж до пункту призначення та видати його
одержувачеві (ст.919 ЦК України).

Крім того, сторони можуть покласти на перевізника і виконання додаткових
обов’язків:

здійснити завантаження (вивантаження) вантажу, у строки, встановлені
договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами
(статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що
видаються відповідно до них (ст.918 ЦК України);

провести страхування вантажу (ст.927 ЦК України);

повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу тощо.

В свою чергу відправник зобов’язаний:

пред’явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в
належній тарі та (або) упаковці, а також замаркувати вантаж відповідно
до встановлених вимог (ч.2 ст.917 ЦК України). Інакше перевізник має
право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або)
упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі
відсутності або неналежного маркування вантажу (ч.3 ст.917 ЦК України);

сплатити провізну плату за перевезення вантажу у розмірі, що
визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом
або іншими нормативно-правовими актами; якщо розмір провізної плати не
визначений, то розумної плати (ч.1 ст.916 ЦК України). У разі
невиконання цього обов’язку, перевізник має право притримати переданий
йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та
інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими
нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов’язання (ч.4
ст.916 ЦК України);

надати перевізникові необхідну кількість примірників правильно
заповнених транспортних документів.

Крім того, договором може бути покладено на відправника, також,
обов’язок повністю і раціонально завантажити транспортні засоби у
строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені
транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами
та правилами, що видаються до них (ч.2 ст.918 ЦК України).

Основним обов’язком одержувача є обов’язок прийняти вантаж та вивезти
його з території станції, аеропорту, пристані. У разі порушення даної
умови він повинен оплатити зберігання вантажу, при цьому плата може бути
в декілька разів збільшена за наявності його вини. Відповідно, одержувач
має право вимагати від перевізника передачі йому вантажу в пункті
призначення. У разі невиконання перевізником обов’язку доставити вантаж
на адресу його одержувача, останній має право пред’явити йому вимогу з
приводу втрати вантажу, а у разі неналежного виконання ним обов’язку –
вимогу з приводу нестачі, псування або пошкодження вантажу (ст.924 ЦК
України), а також вимогу з приводу прострочення доставки вантажу (ст.923
ЦК України).

Сторони за договором перевезення вантажу несуть відповідальність у формі
відшкодування збитків та (або) сплати неустойки (штрафу, пені).

ЦК України передбачає окремі випадки покладення відповідальності на
перевізника за порушення зобов’язань, що випливають із договору
перевезення вантажу:

за ненадання транспортного засобу (ст.921 ЦК України);

за прострочення доставки вантажу (ст.923 ЦК України);

за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу (ст.924 ЦК
України).

Крім того, законодавець передбачив правило про відповідальність
відправника за невикористання наданого перевізником транспортного засобу
(ст.921 ЦК України).

У разі довгострокового прострочення доставки вантажу, тобто протягом 30
днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не
встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вантаж
вважається втраченим (ч.2 ст.919 ЦК України). Одержувачеві у даному
випаду надається право вимагати відшкодування фактичної шкоди у зв’язку
незбереженням вантажу (ч.2 ст.924 ЦК України). Однак, одержувач вантажу
повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків,
і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо
інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

? ’

{iOOOiA·····AAAAAAAA

&

gd0D? одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або
його пошкодження сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг
запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч.1 ст.924 ЦК
України), а саме сталися не з його вини (презумпція вини перевізника).
Тобто, перевізник повинен довести свою невинність шляхом посилання на
обставини: по-перше, яким не міг запобігти та по-друге, усунення яких
від нього не залежало. Так, до обставин яким перевізник не міг запобігти
(або безумовних обставин звільнення від відповідальності) слід віднести:
а) вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) та зі справними
пломбами відправника; б) нестача, псування та пошкодження сталися
внаслідок природних причин, пов’язаних з перевезенням вантажу на
відкритому рухомому складі; в) вантаж перевозиться в супроводі
провідника вантажовідправника або вантажоодержувача; г) нестача не
перевищує норм природної втрати (ст.111 Статут залізниць України).

Перевізник, також, може бути звільнений від відповідальності за втрату,
нестачу, псування або пошкодження вантажу, якщо доведе наявність
обставин усунення яких від перевізника не залежало, а саме: а) вину
відправника або одержувача; б) особливі природні властивості вантажу; в)
недоліки тари чи упаковки, які не могли бути помічені за зовнішнім
виглядом під час прийняття вантажу до перевезення; г) здача до
перевезення вантажу або зазначення у накладній його особливих
властивостей, які потребують особливих умов або запобіжних заходів для
збереження вантажу при перевезенні; д) здача до перевезення вантажу,
вологість якого перевищує встановлену норму.

На відміну від ЦК України, транспортні кодекси (статути) допускають
поряд із презумпцією вини перевізника, також, презумпцію відсутності
вини перевізника. За останньою перевізник не зобов’язаний доводити
відсутність своєї вини, так як вона є явною.

Відповідно до ч.2 ст.924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату,
нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у
розмірі фактичної шкоди. А це означає, що перевізник не зобов’язаний
відшкодовувати доходи, які одержувач або відправник міг б реально
одержати за звичайних обставин, якби їх право не було б порушене
(упущену вигоду).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед
перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він
може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які
сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника за даним
перевезенням.

Претензії та позови, що випливають із договору перевезення, порядок і
строки їх пред’явлення та розгляду встановлюються транспортним
законодавством. Відповідно до ст.925 ЦК України, по-перше,
передбачається обов’язковим пред’явлення до перевізника претензії до
пред’явлення йому позову, однак строк для пред’явлення не
встановлюється; по-друге, позов до перевізника може бути пред’явлений
відправником вантажу або його одержувачем за наявності двох необхідних
умов: а) якщо має місце повна або часткова відмова перевізника
задовольнити претензію; б) якщо перевізник не дав відповідь на претензію
у місячний строк.

Щодо пред’явлення позову, то по-перше, застосовується позовна давність в
1 рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів
(статутів) (ч.3 ст.925 ЦК України); по-друге, позовна давність, порядок
пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезеннями у закордонному
сполученні, встановлюються міжнародними договорами України,
транспортними кодексами (статутами) (ст.926 ЦК України), тобто дана
норма має відсильний характер.

Ще одним різновидом договору перевезення є договір перевезення пасажира
та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти
другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу
– також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка
має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити
встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – також за його
провезення (ч.1 ст.910 ЦК України)

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення
пасажира) або реальний (перевезення багажу), відплатний.

Сторонами договору є пасажир – фізична особа (як при перевезенні
пасажира, так і його багажу) та перевізник (транспортна організація, яка
відноситься, як правило, до транспорту загального користування).

Форма договору: усна (при купівлі квитка або шляхом здійснення
конклюдентних дій, наприклад, шляхом подачі міського транспорту до
зупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро,
здійснення платежу жетоном тощо).

Предметом договору є надання послуг, пов’язаних з перевезенням.

Зміст договору становлять права та обов’язки сторін. Законодавець до
основних відноситься право пасажира:

одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права
зайняття нею окремого місця;

купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою
ціною;

перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених
транспортними кодексами (статутами);

зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності
проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби –
на весь час хвороби;

відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або
часткову вартість квитка – залежно від строку здавання квитка згідно з
правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення
транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку)
маршрутом та інше.

Основним обов’язком пасажира є його обов’язок внести провізну плату за
перевезення (ст.916 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.919 та 924 ЦК України, обов’язок перевізника щодо
забезпечення збереження багажу та доставити його у строк до пункту
призначення будуються на тих самих засадах, що й за договором
перевезення вантажу.

Відносно договору перевезення пасажира, то не допускається будь-яка
домовленість між перевізником і пасажирами про обмеження або виключення
встановленої законом відповідальності перевізника. Однак, таке правило
не виключає можливість домовленості про обмеження або виключення
передбаченої відповідальності пасажира, а також про підвищення
відповідальності перевізника, наприклад, у разі повітряного перевезення.

Відповідно до ст.922 ЦК України, за затримку у відправленні
транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті
такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує
пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін,
транспортними кодексами (статутами). При цьому перевізник звільняється
від відповідальності, якщо це сталося внаслідок: а) непереборної сили;
б) усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або
здоров’ю пасажира; в) інших обставин, що не залежали від перевізника.

Характерною рисою відповідальності за невиконання або неналежне
виконання зобов’язань за договором перевезення багажу є її обмежений
характер. Так, відповідно до ст.68 ЗУ “Про автомобільний транспорт”, у
разі втрати або нестачі багажу – в розмірі вартості багажу, який
втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження (псування) багажу – в
розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу; у разі втрати багажу,
зданого для перевезення з оголошенням його цінності, – в розмірі
оголошеної цінності багажу.

Згідно ст.928 ЦК України, перевізник несе відповідальність за шкоду,
завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира за
правилами Глави 82 ЦК України, якщо договором або законом не встановлена
відповідальність перевізника без вини. Можливість притягнення
перевізника до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира зумовлена тією
обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб як джерело
підвищеної небезпеки (ст.1187 ЦК України). А особа, яка здійснює
діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану
шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної
сили або умислу потерпілого.

Про транспорт: Закон України від 10.11.1994 р. // ВВРУ. – 1994. – №51.
– Ст.446.

Про автомобільний транспорт: Закон України від 05.04.2001 р. // ВВРУ. –
2001. – №22. – Ст.105.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020