.

Загальні положення призначення покарання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
100 1281
Скачать документ

Загальні положення призначення покарання

Загальні засади призначення покарання.

Обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання.

Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у
співучасті.

Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Загальні засади призначення покарання

Студентам слід пам’ятати, що обов’язковою умовою призначення покарання є
вчинення особою злочину, прямо передбаченого в особливій частині КК
України. Покарання – це заходи державного примусу, які застосовуються за
вироком суду від імені держави щодо осіб винних у вчинені суспільно
небезпечного діяння з метою виправлення таких осіб і попередження вчення
нових злочинів. Загальні засади призначення покарання спрямовані на
забезпечення індивідуалізації та справедливості покарання.

Особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком (ч. 1
ст. 62 Конституції).

Стаття 65 КК визначає загальні засади призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання – це встановлені законом
положення, якими має керуватись суд при призначені покарання .

Суд призначаючи покарання керується такими засадами:

1) суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті
Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

Ця вимога означає, що суд може призначити покарання тільки у межах,
передбачених санкцією статті Особливої частини КК. При альтернативній
санкції, в якій вказано два або більше основних видів покарання, суд
вправі призначати тільки одне з них. При відсутності в санкції
кримінально-правової норми Особливої частини КК вказівки на нижчу межу
покарання, вона визначається тією статтею Загальної частини КК, яка
передбачає даний вид покарання.

2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК.

Це положення означає, що суд при винесені вироку повинен керуватись
положеннями, які передбачені в Загальній частині КК. Для цього суд
повинен:

виконувати завдання, що покладається на КК (ст. 1);

встановити, чи є вчинене діяння суспільно небезпечним, чи винна особа в
його вчинені (ст. 2)

встановити, чи є чинним кримінальний закон щодо конкретної особи та
конкретного діяння (ст. 3-8)

визначити, яке діяння вчинила особа в залежності від ступеня тяжкості
(ст.12)

встановити, чи є злочин закінченим (ст. ст. 13-16)

з’ясувати чи може дана особа нести кримінальну відповідальність, чи є
вона суб’єктом даного злочину (ст.18-22)

перевірити, чи вчинений злочин у групі (ст. 26-31)

встановити обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 36-43)

керуватись системою покарань (ст. 50-87).

3. Врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Це питання вирішується на підставі положень ст. 12 КК, відповідно до
яких злочини залежно від ступеня тяжкості поділяються на злочини
невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Це е
типова характеристика ступеня тяжкості вчиненого злочину, яка знаходить
свій прояв через санкцію, встановлену законодавцем за злочин даного
виду. На ступінь тяжкості вчиненого злочину можуть впливати певним чином
різноманітні обставини, які характеризують різні ознаки складу злочину.

4. Врахування особи винного.

Суди при розгляді кримінальної справи, повинні досліджувати дані про
особу винного. До цих ознак входять соціально-демографічні,
кримінально-правові, морально-психологічні, вольові.

При призначенні покарання мають враховуватися стан здоров’я,
інвалідність, вагітність, сімейний стан, наявність утриманців, а також
аналогічні відомості щодо близьких і рідних винного. У зв’язку із
сукупністю усіх даних про особу винного суд розглядає останнього не лише
як суб’єкта злочину, але й одночасно як конкретну людину з її
індивідуальними особливостями.

Окремі дані про особу винного за певних умов можуть бути віднесені до
обставин, що пом’якшують покарання, незалежно від того, чи передбачені
вони як пом’якшуючі обставини ст. 66 КК. Дані про особу винного можуть
бути віднесені і до обтяжуючих покарання обставин, якщо вони передбачені
ст. 67 КК.

Обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання

Під обставинами, що обтяжують чи пом’якшують відповідальність розуміють
певні фактори, що стосуються особи винного, його ставлення до вчиненого,
які відповідно зменшують чи підвищують суспільну небезпеку злочину і
злочинця.

До обставин, які пом’якшують покарання відносяться (ч. 1 ст. 66 КК):

1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю
злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної
шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших
обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну,
службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання,
викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної
діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з
вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

Наявність пом’якшуючих обставин свідчить про менший ступінь
небезпечності винного і дає суду підстави призначити йому менш суворе
покарання. За певних умов ці обставини можуть бути підставою для
призначення покарання у розмірі, нижчому від найнижчої межі санкції
статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 69 КК), для непризначення
додаткового покарання, якщо воно передбачене санкцією статті як
обов’язкове (ч. 2 ст. 69 КК) або як факультативне.

Перелік передбачених ст. 66 КК пом’якшуючих обставин не є вичерпним. При
призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, й
інші обставини, крім зазначених у ч. 1 ст. 66 (ч. 2 ст. 66 КК).

Якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена у статті
Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію,
суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що
його пом’якшує (ч. З с. 66 КК).

При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються
(ч. 1 ст. 67 КК):

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або
третя статті 28);

3) вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної
ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або
громадського обов’язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що
перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у
стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій
чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає
психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного
стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

ІЗ) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння
або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих
засобів.

????????????????????`

????????????`?Обставини, які обтяжують покарання, свідчать про підвищену
небезпечність вчиненого злочину й особи винного, що дає підстави суду
призначити йому покарання найбільш суворе з можливого. За наявності
обтяжуючих обставин суд може:

призначити більш суворе покарання в межах одного виду;

при альтернативній санкції обрати більш суворий вид покарання;

призначити додаткове покарання, передбачене санкцією як факультативне;

обрати принцип, за яким призначене остаточне покарання буде найсуворішим
(наприклад, не принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим,
а принцип часткового чи повного складання);

не застосувати звільнення від відбування покарання в порядку ст. 75 КК.

При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують,
обставини, не зазначені в цьому переліку. Отже, перелік обставин, що
обтяжують покарання, слід вважати вичерпним (ч. 2 ст. 67 КК) .

У той же час суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не
визнати за фактичної наявності деякі із зазначених у цьому переліку
обставин такими, що обтяжують покарання, навівши мотиви свого рішення у
вироку (ч. 2 ст. 67 КК). До таких відносяться обставини, викладені у п.
п. 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 зазначеного переліку. За наявності у справі
обставин, зазначених у п. п. 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК, закон
зобов’язує суд врахувати їх при призначенні покарання.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена у статті
Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію,
суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що
його обтяжує (ч. 4 ст. 67).

Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у
співучасті

Відповідно до ч. 1 ст. 68 КК при призначенні покарання за незакінчений
злочин, суд, керуючись положеннями ст.ст. 65-67 КК, враховує ступінь
тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру
та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Виходячи зі змісту цього положення, призначення покарання за
незакінчений злочин вимагає обов’язкового застосування загальних засад,
встановлених ст.ст. 65-67 КК. Тобто, призначення покарання за
незакінчений злочин має відбуватися:

в межах санкції статті Особливої частини КК, що передбачає
відповідальність за закінчений злочин;

відповідно до положень Загальної частини КК;

з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та
обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись
положеннями статей 65-67 КК, враховує характер та ступінь участі кожного
з них у вчинені злочину (ч. 2 ст. 68 КК).

Підстави й межі відповідальності співучасників визначаються ст. 29 КК
відповідно до кримінально-правової оцінки діяння, вчиненого виконавцем.
Дії виконавця (співвиконавців) кваліфікуються за відповідною
кримінально-правовою нормою Особливої частини КК. Дії організатора,
підбурювача та пособника кваліфікуються за тією ж кримінально-правовою
нормою Особливої частини КК, що і дії виконавця, але з посиланням на
відповідну частину ст. 27 КК.

Врахувати характер участі особи у вчиненні злочину означає врахувати
роль кожного співучасника. Судова практика визнає більш небезпечною
особу виконавця й організатора. За загальним правилом, роль підбурювача
й пособника визначається як менш небезпечна.

Врахування ступеня участі кожного співучасника у вчиненні злочину
потребує з’ясування ступеню його активності при виконанні конкретної
ролі як взагалі, так і у співставленні з роллю інших співучасників.

Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

Правові підстави призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено
законом, встановлені в ч. 1 ст. 69 КК. Призначення більш м’якого
покарання, ніж передбачено законом, допускається:

1) при вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого та особливо тяжкого;

Ця вимога обумовлюється недоцільністю призначення більш м’якого, ніж
передбачено законом, покарання за злочин невеликої тяжкості. Вчинення
злочину невеликої тяжкості є за певних умов підставою для звільнення від
кримінальної відповідальності (ст.ст. 45-48 КК).

2) за наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно
знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

Обставинами, що пом’якшують покарання, можуть враховуватися обставини,
як передбачені ст. 66 КК, так і інші, визнані судом пом’якшуючими по
конкретній справі. Таких обставин повинно бути не менше двох.

3) із врахуванням даних про особу винного.

Необхідно встановлення таких даних, які свідчать про її невелику
суспільну небезпечність. Вони характеризують особу до вчинення злочину,
під час його вчинення, а також після вчинення злочину.

Способи призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

1. Призначення покарання нижче від найнижчої межі полягає в тому, що суд
призначає винному покарання того виду, який встановлений у санкції, але
у меншому розмірі, ніж нижча межа санкції, що передбачає
відповідальність за вчинений злочин. Призначене таким чином покарання не
може бути нижче від найнижчої межі, встановленого для даного виду
покарання статтею Загальної частини КК.

2. Перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання, має місце
у випадку призначення такого виду покарання, який не встановлений у
санкції, але є більш м’яким видом у співвідношенні суворості покарань,
система яких передбачена ст. 51 КК. Така система покарань будується у
послідовності від найменш суворого до найбільш суворого, кожний вид
наступного покарання е суворішим, порівняно з попереднім.

На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не
призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті
Особливої частини КК як обов’язкове (ч. 2 ст. 69 КК).

Більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, може призначатися з
обов’язковим посиланням на ст. 69 КК. Ст. 69 КК застосовується, як
правило, тоді коли санкція передбачає покарання у виді позбавлення волі,
а при альтернативних санкціях вона застосовується дуже рідко.

Рекомендована література:

Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.,
1980.

Володько М.В. Деякі питания застосування судами загальних начал
призначення покарання //Радянське право. – 1982. -№11.

Губарева Т., Малков В. Назначение наказания по совокупности преступлений
//Российская юстиция.-1998.-№6.

Звечаровский И. Меры уголовно-правового характера: понятие, система,
виды //Законность.-1999.-№3,

Иванов И. Ответственность за преступления, совершенные в состоянии
опьянения //Законность.-1998.-№3.

Камынин И., Колесников А. Особенности назначения наказания за
неоконченные преступления и преступления, составляющие множественность
//Законность.-1999.-№4.

Малков В., Тосакова Л. Назначение наказания при рецидиве преступлений
//Российская юстиция.-1997.-№9.

Мельник M.I Призначення покарання: Лекція. – К., 1994.

Соло панов Ю. Об обстоятельствах, отягчающих ответственность //Советская
юстиция. – 1990. – №4.

Скоков С, Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді
позбавлення волі //Право України. -1999. -№2.

Становский М. Назначение дополнительных наказаний при совершении
нескольких преступлений //Советская юстиция. – 1993. – №8.

Ткачеико В., Стрельников А. Ответственность за преступления с
отягчающими обстоятельствами //Законность.-1995.-№4.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020