Зайнятість та працевлаштування
Під час вивчення питань із зазначеної теми слід звернути увагу на те, що
зайнятість розкриває один із найважливіших аспектів
соціально-економічного життя людини, пов’язаний із задоволенням її
потреб у сфері праці. Водночас зайнятість населення держави забезпечує
виробництво валового національного продукту, а отже, — економічну основу
життя суспільства. Разом із тим зайнятість має й соціальний характер:
вона відображає потреби людини не лише в заробітках, а й у
самореалізації через суспільно корисну діяльність.
Необхідно запам’ятати, що питання зайнятості регулюють на сьогодні ряд
важливих законодавчих актів, зокрема Закони України «Про зайнятість»
(803-XII), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття» (1533-14), «Про місцеві державні адміністрації»
(586-XIV), «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР), «Про
професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (1045-XIV), «Про
організації роботодавців» (2436-III), Державна програма зайнятості
населення на 2001—2004 роки, затверджена Законом України (3076-ІІІ), та
іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з Законом України «Про зайнятість» (803-XII) зайнятість є
діяльністю громадян, пов’язаною із задоволенням особистих та суспільних
потреб і такою, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій
формі (ч. 1). Однією з важливих гарантій зайнятості є працевлаштування,
яке їй передує і є більш вузьким поняттям. Узагалі, що стосується
поняття працевлаштування, то ряд учених, зокрема Г. І. Чанишева,
Н. Б. Болотіна, розглядають його в широкому та вузькому аспектах. Так, у
широкому аспекті працевлаштування об’єднує всі форми трудової
діяльності, які не суперечать законодавству, включають самостійне
забезпечення себе роботою, зокрема індивідуальною трудовою діяльністю,
підприємництвом, фермерством тощо. А у вузькому аспекті під
працевлаштуванням розглядають форми трудової діяльності, які
встановлюються за сприяння органів держави або недержавних організацій
на основі ліцензування.
Слід пам’ятати, що у зв’язку з прийняттям Закону України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття» (1533-14) здійснюється загальнообов’язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття, яке є системою прав,
обов’язків і гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення на випадок
безробіття з незалежних від застрахованих осіб причин та надання
соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового
державного соціального страхування України на випадок безробіття, який
створено для управління страхуванням на випадок безробіття, проведення
збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів,
виплати забезпечення та надання соціальних послуг.
Крім того, функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового
державного соціального страхування України на випадок безробіття
покладено на органи державної служби зайнятості, діяльність яких
спрямовано на реалізацію державної політики зайнятості населення,
професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки, працевлаштування та
соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють.
Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування
на випадок безробіття» (1533-14) встановлено види матеріального
забезпечення та соціальні послуги на випадок безробіття. Зокрема, до
видів матеріального забезпечення віднесено допомогу по безробіттю, у
тому числі одноразову її виплату для організації безробітним
підприємницької діяльності; допомогу по частковому безробіттю;
матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або
підвищення кваліфікації безробітного; матеріальну допомогу по
безробіттю, одноразову матеріальну допомогу безробітному та
непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомогу на
поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його
утриманні (ст. 7). А видами соціальних послуг на випадок безробіття є:
професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та
профорієнтація; пошук відповідної роботи та сприяння у працевлаштуванні,
у тому числі через надання роботодавцю дотації на створення додаткових
робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування
організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні
та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням (ст. 7).
Слід звернути увагу, що порядок надання допомоги по безробіттю, у тому
числі одноразової її виплати для організації безробітними
підприємницької діяльності, порядок надання матеріальної допомоги у
період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення
кваліфікації безробітного, порядок надання матеріальної допомоги по
безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та
непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, допомоги на
поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його
утриманні, затверджено Міністерством праці та соціальної політики
України (накази від 20 листопада 2000 р. відповідно № 307, № 308, №
309).
H
J
“$H1/4oo:
%побігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови
економіки, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування
працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального
захисту й не здатні з незалежних від них причин нарівні конкурувати на
ринку праці, а також соціального захисту безробітних шляхом реалізації
Законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування
на випадок безробіття» (1533-14) та «Про зайнятість населення» (803-12)
спрямовано Державну програму зайнятості населення на 2001—2004 рр.
(3076-ІІІ).
Вирішення кола питань, пов’язаних із зайнятістю населення, згідно з
Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (586-XIV) належить
до відання місцевих державних адміністрацій (ст. 13). Так, місцева
державна адміністрація розробляє та організовує виконання перспективних
і поточних територіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної
захищеності різних груп населення від безробіття; забезпечує проведення
згідно з законом оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих
як безробітні (ст. 24).
Крім того, за делегування повноважень до відання виконавчих органів
сільських, селищних, міських рад відповідно до Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР) належать підготовка й
подання на затвердження місцевої ради територіальних програм зайнятості
та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від
безробіття, організація їх виконання; участь у розробленні
територіальних програм зайнятості населення, що затверджуються
відповідно районними, обласними радами; здійснення контролю за поданням
підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності
відомостей про наявність вільних робочих місць (посад); організація
інформування населення про потреби підприємств, установ та організацій
усіх форм власності у працівниках; бронювання на підприємствах, в
установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць,
призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства
потребують соціального захисту й не спроможні конкурувати на ринку
праці, визначення нормативів таких робочих місць; прийняття рішень про
створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних
робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація
професійної підготовки цих осіб; погодження проведення ліквідації таких
робочих місць (ст. 34).
Права професійних спілок, їх об’єднань у забезпеченні зайнятості
населення регулюються Законом України «Про професійні спілки, їх права
та гарантії діяльності» (1045-XIV). Так, профспілки, їх об’єднання
беруть участь у розробленні державної політики зайнятості населення,
державних та територіальних програм зайнятості, проводять спільні
консультації з цих проблем із роботодавцями, їх об’єднаннями, а також з
органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування,
пропонують заходи щодо соціального захисту членів профспілок, які
вивільнюються в результаті реорганізації або ліквідації підприємств,
установ, організацій, здійснюють контроль за дотриманням законодавства
про зайнятість (ст. 22). Крім того, права й повноваження профспілок щодо
забезпечення захисту працівників від безробіття та його наслідків
визначаються законодавством і колективними договорами та угодами.
Участь організацій роботодавців та їх об’єднань у забезпеченні
зайнятості населення регулюється Законом України «Про організації
роботодавців» (2436-III). Так, організації роботодавців та їх об’єднання
беруть участь у формуванні та проведенні державної політики зайнятості
населення. Крім того, їхні представники на паритетних засадах із
представниками професійних спілок, їх об’єднань та інших організацій
найманих працівників, органів державної влади, органів влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування беруть участь у
створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості
(ст. 18).
Зайнятість є надзвичайно важливим явищем соціально-економічного життя
суспільства, яке не вичерпується проблемами безробіття, а включає також
такі аспекти, як раціональне використання праці, забезпечення гідного
рівня населення, що працює, задоволення потреб народного господарства в
робочій силі з урахуванням її кількості та якості, задоволення
професійних потреб працівників, соціальну підтримку в разі втрати роботи
тощо.
Література
Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/ВР-96.
Кодекс законів про працю України, затверджений Законом № 322-VIII від 10
грудня 1971 р.
Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р.
№ 803-XII.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 1533-III.
Маркіна Т. Юридичні умови визнання громадянина безробітним // Право
України. — 2000. — № 6. — С. 44.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
