Закон про кримінальну відповідальність
Поняття кримінального закону.
Структура кримінального кодексу.
Тлумачення кримінального закону.
Поняття кримінального закону
Студентам слід приділити особливу увагу і запам’ятати, що кримінальне
право України має свій вираз в кримінальному законодавстві, яке
складається з кримінальних законів, які зведені до Кримінального кодексу
України. В ч. 1 ст. 3 КК України зазначається, що законодавство України
про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України,
який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і
нормах міжнародного права.
Слід зазначити, що кримінальний закон охороняє найважливіші суспільні
відносини. Менш важливі об’єкти охороняються за допомогою інших галузей
права. Статті в розділах Особливої частини поєднуються за родовим
об’єктом. Стаття 3 Конституції України закріплює, що людина, її життя і
здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в
Україні найвищою соціальною цінністю. Тому, розділ 1 Особливої частини
передбачає відповідальність за злочини проти основ національної безпеки
України, адже особа може спокійно існувати і реалізовувати себе тільки в
стабільній державі. А розділ 2 передбачає відповідальність за посягання
на життя і здоров’я особи.
Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні – це правовий акт,
прийнятий Верховною Радою України, який вміщує кримінально-правові
норми, що визначають, які суспільно-небезпечні діяння є злочинними,
встановлюють принципи і загальні правила кримінальної відповідальності,
види і межі покарання осіб, винних у вчинені злочину.
Специфічні ознаки кримінального закону:
кримінальний закон є єдиним джерелом кримінального права
тільки кримінальний закон визначає злочинність діяння і відповідальність
особи за вчинений злочин;
тільки кримінальний закон встановлює підстави, обсяг та межі
кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної
відповідальності чи покарання.
кримінальний закон є певним засобом виховного та превентивного впливу на
осіб, винних у вчинення злочину, а також на інших громадян;
кримінальне покарання застосовують від імені держави тільки судом.
Структура кримінального кодексу
Чинне кримінальне законодавство нашої країни зібрано в єдиному збірнику
кримінальних законів – Кримінальному кодексі україни, який поділяється
на дві частини: Загальну і Особливу:
норми Загальної частини, в яких даються кримінально-правові поняття,
визначають завдання кримінального законодавства, чинність кримінального
закону, інші положення, які стосуються кримінальної відповідальності і
покарання;
норми Особливої частини, які визначають суспільно небезпечні діяння і
відповідальність за їх вчинення.
Загальна та Особлива частина взаємопов’язані між собою і складають
систематизовану єдність. Неможливо застосовувати норми Особливої частини
якщо не звертатись при цьому до Загальної. Загальна та Особлива частини
в свою чергу поділяються на розділи, а розділи – на окремі статті.
Загальна частина складається з 15 розділів:
Розділ I – Загальні положення (ст. 1-2);
Розділ II – Закон про кримінальну відповідальність (ст. 3 – 10);
Розділ III – Злочин, його види та стадії (ст. 11 – 17);
Розділ IV – Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт
злочину (ст. 18 – 22 );
Розділ V – Вина та її форми (ст. 23 – 25 );
Розділ VI – Співучасть у злочині (ст. 26 – 31 );
Розділ VII – Повторність, сукупність та рецидив злочинів (ст. 32 – 35 );
Розділ VIII – Обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 36 – 43
);
Розділ IX – Звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 44 – 49);
Розділ X – Покарання та його види (ст. 50 – 64);
Розділ XI – Призначення покарання (ст. 65 – 73);
Розділ XII – Звільнення від покарання та його відбування(ст. 74 – 87);
Розділ XIII – Судимість (ст. 88 – 91);
Розділ XIV – Примусові заходи медичного характеру та примусове
лікування (ст. 92 – 96);
Розділ XV – Особливості кримінальної відповідальності та покарання
неповнолітніх (ст. 97 – 108).
Особлива частина складається з 20 розділів.
Розділ I – Злочини проти основ національної безпеки України(ст. 109 –
114);
Розділ II – Злочини проти життя та здоров’я особи (ст. 115 – 145);
Розділ III – Злочини проти волі, честі та гідності особи(ст. 146 – 151);
Розділ IV – Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості
(ст. 152 – 156);
Розділ V – Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і
свобод людини і громадянина (ст. 157 – 184);
Розділ VI – Злочини проти власності (ст. 185 – 198);
Розділ VII – Злочини у сфері господарської діяльності (ст. 199 – 235);
Розділ VIII – Злочини проти довкілля (ст. 236 – 254);
Розділ IX – Злочини проти громадської безпеки (ст. 255 – 270);
Розділ X – Злочини проти безпеки виробництва (ст. 271 – 275);
Розділ XI – Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ст.
276 – 292);
Розділ XII – Злочини проти громадського порядку та моральності (ст. 293
– 304);
Розділ XIII – Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів та прекурсорів та інші злочини проти здоров’я
населення (ст. 305 – 327);
Розділ XIV – Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості
державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (ст. 328 –
337);
Розділ XV – Злочини проти авторитету органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та об’єднань громадян (ст. 338 – 360);
Розділ XVI – Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних
машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (ст. 361 – 363);
Розділ XVII – Злочини у сфері службової діяльності (ст. 364 – 370);
Розділ XVIII – Злочини проти правосуддя (ст. 371 – 400);
Розділ XIX – Злочини проти встановленого порядку несення військової
служби (військові злочини) (ст. 401 – 435);
Розділ XX – Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного
правопорядку (ст. 436 – 447);
Загальна та Особлива частини КК органічно взаємозв’язані та
взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових
норм. Наприклад, при застосуванні закону про кримінальну
відповідальність, для визначення вини особи, яка вчинила діяння,
передбачене статтею Особливої частини КК, необхідно звернутися до статей
розділу V Загальної частини, які розкривають зміст вини умисної чи з
необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у
співучасті до статей розділу VI Загальної частини, в якому даються
поняття видів співучасників, регламентована їх відповідальність.
Статті Особливої частини КК України складається з одної або декількох
частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить
самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають
суспільно небезпечні діяння, які є злочинами, та які види та розміри
покарання передбачені за їх скоєння.
В примітках до ряду статей Особливої частини дається визначення окремих
термінів, що вживаються у диспозиції цих статей, та розкривається зміст
таких оціночних понять як значна шкода, істотна шкода, великий розмір,
особливо великий розмір шкоди тощо. В ряді статей Особливої частини КК
визначаються підстави звільнення від кримінальної відповідальності осіб,
які вчинили передбачені в них злочини (ч.2 ст. 111, ч.2 ст. 114, ч.3 ст.
175, ч.4 ст. 212, 4.2 ст. 255, 4. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, 4. 3 ст. 263,
ч. 4 ст. 289 та інші). В ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396
зазначені положення згідно з якими виключається кримінальна
відповідальність осіб, що вчинили діяння, які передбаченні в попередніх
статтях.
Слід зазначити, що в ході розвитку суспільства, в КК неминуче
відбуваються зміни. При доповнені КК новими кримінально-правовими
нормами, вони включаються у вигляді окремих статей, яким дають номер
найбільш споріднених із ними статей КК, з обов’язковою вказівкою
додаткового цифрового індексу, що теж має порядковий номер. Цей
порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над
номером, даним новій статті.
В зв’язку з тим, що більшість норм Особливої частини передбачають
кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура має
однорідну побудову і поділяються на диспозицію та санкцію.
Диспозиція – це частина норми Особливої частини КК, в якій визнається
конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки. Диспозиції
описують стандарти забороненої поведінки певного виду. Наприклад, у ст.
185 КК диспозицією будуть слова “таємне викрадення чужого майна
(крадіжка)”; у ст. 186 КК – “відкрите викрадення чужого майна (грабіж)”.
За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду
злочину у чинному кримінальному законодавстві розрізняють чотири види
диспозицій:
просту,
описову,
бланкетну
відсилочну.
Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту.
Наприклад, вбивство, вчинене з необережності – ст. 119 КК.
Проста диспозиція використовується у тих випадках, коли зміст суспільне
небезпечного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без
описування його ознак у законі.
Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві
ознаки злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 185 дається визначення крадіжки, –
таємне викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 186 – грабежу -відкрите
викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 187 – розбою – напад з метою
заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для
життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування
такого насильства.
Визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція більш приоритетна ніж
проста.
Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення
ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших
підзаконних актів, що не є кримінальними (інших законів, інструкцій,
статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад,
бланкетною є диспозиція ст. 421 (порушення статутних правил внутрішньої
служби) тощо.
Отже, бланкетна диспозиція використовується в тих випадках, коли
необхідно встановити кримінальну відповідальність за порушення правил,
що визначені в інших нормативно-правових документах тому, що порушення
цих правил носить підвищену ступінь суспільної небезпеки.
Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини
статті кримінального закону, де називається злочин, або описуються його
ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у
цій диспозиції. Наприклад, ч. І ст. 115 розкриває поняття вбивства (це
протиправне заподіяння смерті іншій людині), а в статтях 116, 117, 118 і
119 воно тільки називається.
Найчастіше відсилочні диспозиції вживаються для того, щоб уникнути
повторень. Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше
називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а
ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в
наступній частині статті.
Для цього законодавець використовує словосполучення “та сама дія”, “дії,
передбачені…”, “ті самі дії”, “ті самі діяння”, “те саме діяння”,
“діяння, передбачені…”, “вчинене особами, зазначеними в частинах
першій або другій цієї статті”, “один із злочинів, передбачених
статтями…”, тощо, якими здійснюється відсилання до норми, розташованої
раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті, або діянь, опис яких
розташований в інших статтях Особливої частини КК.
????????????????(?ках, замість цих слів називається даний вид злочину,
суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказуються
обтяжуючі обставини. Наприклад: в ч. 1 ст. 185 розкривається зміст
крадіжки – а далі, в наступних частинах статі йде перелік обтяжуючих
обставин: “що завдала значної шкоди потерпілому, а так само вчинена за
попереднім зговором групою осіб або повторно”.
Санкція – це структурна частина статті Особливої частини КК, яка
встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції.
Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій:
відносно визначену
альтернативну.
Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного)
виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу
межу, але обов’язково вказуючи його вищу межу.
Наприклад, ч. 1 ст. 187 “Розбій” передбачає нижчу і вищу межі покарання
у вигляді позбавлення волі – від 3 до 7 років.
Якщо текстуально нижча межа покарання певного виду не вказана, вона
встановлюється на підставі відповідної статті Загальної частини КК.
Наприклад, за ухилення від призову на строкову військову службу (ст.
335) передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до трьох
років. Це означає, що для визначення нижчої межі названого виду
покарання треба звернутися до ч. 2 ст. 61 КК (обмеження волі), в якій
встановлено мінімальний розмір цього покарання – один рік.
Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних
покарань, із яких суд може призначити тільки одне. Розпізнати таку
санкцію можна за сполучником “або”, який стоїть між назвами основних
видів покарання, перерахованих у санкції статті. Наприклад, ч. 1 ст. 185
передбачає покарання у вигляді штрафу до п’ятдесяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох
років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Альтернативні санкції, залежно від визначення видів та міри покарання,
мають різновиди:
санкція, в якій по кожному виду покарання вказані його верхня і нижня
межі (остання може припускатися), тобто два або більше відносно
визначені види покарання. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 120 “Доведення до
самогубства” передбачає покарання у виді обмеження волі строком до трьох
років або позбавлення волі на той самий строк.
санкція, в якій вказано відносно визначений і абсолютно визначений види
покарання. Наприклад, санкція ст. 112 “Посягання на життя державного чи
громадського діяча” передбачає покарання у виді позбавлення волі на
строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
У відносно визначених та альтернативних санкціях може міститися вказівка
на призначення додаткового покарання. Наприклад, за розбій, передбачений
ч. 4 ст.187 КК може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі
на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна
Тлумачення кримінального закону.
Слід звернути увагу, що за своїм змістом певні кримінально-правові норми
не завжди сприймаються однозначно. При застосуванні кримінального закону
виникає необхідність у його тлумаченні, тобто у з’ясуванні волі
законодавця, усвідомленні змісту закону, у точному поясненні термінів,
що вживаються у ньому.
Залежно від критерію, покладеного в основу поділу тлумачення на види,
наука кримінального права розрізняє тлумачення закону:
за суб’єктом,
за способом (прийомом).
за обсягом
За суб’єктом тлумачення поділяють на:
офіційне;
судове;
доктринальне
автентичне.
Офіційне(легальне) тлумачення – це тлумачення чинних законів або їх
окремих положень спеціально на те уповноваженим офіційним органом
Конституційним Судом України. Згідно зі ч. 2 ст. 147 Конституції України
“Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та
інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення
Конституції України та законів України”.
Cудове (казуальне) тлумачення найбільш розповсюджене тлумачення, яке має
два різновиди:
1) тлумачення, яке дається судом (суддею) будь-якої інстанції при
розгляді конкретної кримінальної справи. Воно є обов’язковим тільки у
тій справі, у зв’язку з якою воно здійснювалось.
2) тлумачення, яке дається на базі вивчення й узагальнення судової
практики у постановах Пленуму Верховного Суду України. Це тлумачення
носить рекомендаційний характер, яким можуть користуватися й інші
суб’єкти при застосуванні норм закону про кримінальну відповідальність.
Слід зазначити, що Пленум Верховного Суду дає тлумачення спираючись на
закон, а не замінюючи його, виходити зі змісту закону, усувати практичні
непорозуміння. Положення, які містяться в таких постановах Пленуму, є
обов’язковими для судів.
Доктринальне (наукове) тлумачення – це роз’яснення чинного кримінального
законодавства фахівцями у галузі кримінального права, яке дається у
підручниках, монографіях, статтях, лекціях, виступах наукових і
практичних працівників на науково-практичних конференціях тощо.
Доктринальне тлумачення не має обов’язкової сили, але відіграє велику
роль у розвитку науки кримінального права, при підготовці нових законів
та застосуванні закону про кримінальну відповідальність у слідчій та
судовій практиці.
Автентичне тлумачення – це тлумачення, яке дає сам орган, що прийняв
закон. До прийняття Конституції 1996р. таке тлумачення здійснювала
Верховна Рада України. Зараз визначення окремих понять, термінів дається
у примітках до самого закону, у зв’язку з чим автентичне тлумачення
Верховною Радою України не застосовується..
За способами тлумачення поділяються на:
філологічне;
системне;
історичне.
логічне;
Філологічне (граматичне) тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону
шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із
використанням правил граматики, синтаксису, орфографії і пунктуації.
Наприклад, у законодавчому понятті неосудності, що дається в ч. 2 ст. 19
КК України законодавець передбачив, що для визнання особи неосудною
достатньо, щоб один із вказаних біологічних критеріїв, наприклад, не
могла усвідомлювати свої дії бездіяльність) або керувати ними внаслідок
хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної
діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Названі
критерії законодавець розглядає як альтернативні.
Системне тлумачення – це з’ясування змісту відповідного положення
кримінального закону шляхом співставлення його з іншими положеннями
даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та
місця цього положення в системі кримінального права, а інколи – і в усій
національній правовій системі.
Цей прийом використовується законодавцем, теорією і практикою, перш за
все, для систематизації норм Загальної та Особливої частин КК, для
визначення родових об’єктів злочинів, для розмежування суміжних складів
злочинів за родовим та безпосереднім об’єктами тощо. Наприклад, для
з’ясування змісту словосполучення “те саме діяння”, передбаченого у ч. 2
ст. 129 КК “Погроза вбивством”, треба звернутися до диспозиції ч. 1 цієї
ж статті, в якій дається його опис. Для визначення того, хто є батьком,
опікуном чи піклувальником, тобто особами, які можуть нести кримінальну
відповідальність за злочин, передбачений ст. 166 КК, треба звернутися до
відповідних норм сімейного законодавства.
Історичне тлумачення – це з’ясування соціальних передумов, що обумовили
прийняття закону про кримінальну відповідальність, завдань, які ставить
законодавець, приймаючи закон, відмінності нового закону від того, що
діяв раніше. Інколи ці обставини вказуються у преамбулі закону. Цей
спосіб приймається в більшості випадків при розробці нових законодавчих
актів.
Логічне тлумачення полягає в з’ясуванні змісту закону та обсягу його
правової регламентації за допомогою категорій логіки. Логічне тлумачення
закону застосовується у кожному випадку як на рівні кваліфікації
злочину, так і на рівні індивідуалізації відповідальності, оскільки всі
склади злочинів у Особливій частині КК побудовані з використанням
логічних конструкцій, що містить загальне поняття складу злочину.
Тлумачення за обсягом – це визначення меж дії закону у співвідношенні
тексту закону і кола тих діянь, на які розповсюджується його дія. За
обсягом тлумачення може бути:
буквальне;
поширювальне;
обмежене.
Буквальне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту кримінально-правової
норми у точній відповідності до тексту закону. При буквальному
тлумаченні зміст певної ознаки або всієї норми закону збігається з її
словесним викладенням. Наприклад, в ч. 1 ст. 111 “Державна зрада”
дається визначення за які конкретні діяння настає кримінальна
відповідальність. Більш широкого тлумачення ніж зазначено в законі не
може бути.
Обмежене тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це
передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми. Цей вид
тлумачення застосовується у випадках, коли закон про кримінальну
відповідальність недостатньо визначає якусь ознаку складу злочину.
Наприклад, ст. 304 КК передбачає кримінальну відповідальність за
втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Виходячи з буквального
тлумачення закону, відповідальність за цей злочин передбачена і щодо
неповнолітніх осіб віком від 16 років. Хоча ст. 22 КК такого виключення
із загального положення про вік кримінальної відповідальності не
називає, однак виходячи з логічного тлумачення можна дійти висновку про
те, що в даній нормі законодавець охороняє нормальне формування
морального розвитку неповнолітніх від дій тих осіб, у яких основи такого
розвитку вже сформовані, тобто від повнолітніх осіб (після 18 років).
Поширювальне тлумачення полягає у тлумаченні більш широкого змісту
кримінально-правової норми (але в рамках закону) у порівнянні з
буквальним його текстом. Наприклад, Пленум Верховного Суду України,
говорячи про зґвалтування, яке спричинило тяжкі наслідки, роз’яснив, що
ними треба визнавати смерть або самогубство потерпілої, втрату
будь-якого органу чи його функцій, душевну хворобу, або інший розлад
здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на
одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи
втрату здатності до дітоутворення, а так само зараження вірусом
імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування.
Рекомендована література:
Василаш В.М. Поняття кримінального закону, що пом’якшує покарання
//Державно-правова реформа в Україні.-К.,1997.
Діденко Р.П. Кримінальний закон, його тлумачення і застосування: Лекція.
-К.: УАВС, 1994.
Максимов В.,Шестак А. О пределах обратной силы уголовной закона
//Российская юстиция,-1997.-№5.
Наумов А.В. Уголовный закон и права человека //Сов, гос. и право. –
1990. – №1.
Наумов А. Судебный прецедент как источник уголовного права //Российская
юстиция.-1994.-№1.
Юрченко А.Ф. Конструкція кримінального закону і його ефективність
//УАВС, Наук, вісник,-К.,1997.-Вип.2.
Якубов А.Е. Декриминализация деяния и обратная сила уголовного закона
//Вестник МГУ. Серия 1. Право.-1997.-№3.
Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини:
Постанова Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
