Зародження та розвиток анархізму
1. Загальна характеристика.
2. П’єр Жозеф Прудон.
3. Міхаїл Бакунін.
4. Пьотр Кропоткін.
1. Загальна характеристика
Особливе місце в соціалістичному напрямі політичної та правової думки
посідає анархізм – ідеологія, яка вже у своїй назві стверджує власну
суть – бездержавний лад. Для прихильників цього напряму, так само як і
для прихильників лібералізму, найвищою цінністю є свобода, проте така
свобода розуміється анархізмом засадничо інакше, ніж лібералізмом. Ця
свобода базується на суспільній рівності, яка можлива тільки – і це,
власне, робить анархізм напрямом соціалістичної думки – за раціонально
сформованого справедливого суспільного ладу, за який необхідно боротися
всіма допустимими засобами. Це лад, що базується на вільних зв’язках
виробників, який не потребує держави, так само як не потребує і релігії.
Своєрідним гаслом анархізму є: “Ані Бога, ані пана”.
Анархізм проповідуває звільнення суспільства і кожної окремої особи
через ліквідацію у процесі анархістської революції державної
організації. Анархісти, незалежно від напряму, до якого вони належать,
беззастережно сприймають ідею, що засадничим злом, яке деформує
суспільство, нормальні суспільні відносини, є держава. Існування держави
породжує класову боротьбу, конкурентну боротьбу між окремими
особистостями, в результаті чого збагачуються одні і злидарюють інші.
Корені анархізму його творці вбачали в додержавній формі існування
суспільства, ідеології деяких релігійних сект періоду Середньовіччя і
Реформації, а також в окремих аспектах теорії природничого права та
договірної теорії XVII та XVIII ст.
Як ідеологія анархізм справив суттєвий вплив на розвиток робітничого
руху в середині та другій половині XIX ст. На відміну від марксизму,
анархізм відкидав ідею держави диктатури пролетаріату, проте, на
противагу йому, головну надію в зміні суспільного ладу покладав не на
революційний рух усього пролетаріату на чолі з комуністичною партією, а
на індивідуальний терор. Жертвами анархізму стало чимало політичних та
державних діячів, зокрема німецький кайзер Вільгельм I, італійський
король Гумберт, президент США Мак-Кінлі.
Ідея ліквідації держави в анархізмі тісно пов’язана з поняттям
абсолютної свободи особи. На переконання анархістів, саме існування
держави виключає можливість існування свободи індивіда, тому для її
забезпечення необхідно знищити державу. Тому, на відміну від марксистів,
анархісти вважали необхідним найперше знищити цілком і повністю державу,
а вже наслідком цього буде ліквідація капіталу, приватної власності
тощо. Отже, якщо марксисти стверджували, що у процесі соціалістичної
революції на зміну буржуазній державі прийде держава диктатури
пролетаріату, то анархісти заявляли, що у процесі анархістської
революції буде знищено буржуазну державу без заміни її будь-якою іншою
формою держави. Щодо ставлення до права власності, то в анархізмі можна
виділити три головні напрями: анархоіндивідуалізм, основоположником
якого був Прудон, анархоколективізм М.Бакуніна та анархокомунізм
П.Кропоткіна.
2. П’єр Жозеф Прудон
П’єр Жозеф Прудон (Proudhon), 1809-1865 – творець анархізму як окремого
напряму політичної та правової думки XIX ст. і основоположник такого
напряму в анархізмі, як індивідуалістичний анархізм, або
анархоіндивідуалізм. На відміну від більшості представників
соціалістичного напряму, Прудон не займався практичною революційною
діяльністю, він був тільки теоретиком. Спершу вплив на його творчість,
формування концепції мала теорія Фур’є, проте невдовзі він витворює
власну, абсолютно самостійну теорію. До найголовніших його праць
належать такі: “Що таке власність?” (1840), “Система економічних
суперечностей, або філософія злиденності” (1846), “Про війну і мир”
(1861), “Про засади федералізму” (1863).
Він обстоював такий суспільний лад, який базується на взаємній співпраці
членів суспільства, з гарантованою автономією людської особистості.
Прудон, як він підкреслював, визнає “третю форму суспільства”, тобто
синтез спільності і власності, заперечуючи, таким чином, і
капіталістичне, і комуністичне суспільство. Під цим оглядом він
критикував систему парламентаризму, яка, на його думку, мала низку
недоліків. По-перше, представництво суперечить ідеї суверенності народу,
оскільки рішення парламенту не є виявом цієї суверенності, хоча і є
загальнообов’язковими; по-друге, парламентська демократія є тільки
механічною, математичною, більшістю; по-третє, представництво більшості
не враховує інтересів меншості та індивіда. Прудон писав: “Кожна людина,
яка не може робити того, що хоче, і будь-чого, що хоче, має право на
бунт, навіть якщо вона одна проти уряду, навіть якщо уряд цей
складається зі всіх інших”.
?????f??$?????¤?¤?$??f? і т.д.”. Вона має право видавати свої закони і
навіть мати свою релігію та своїх святих. Тобто, по суті, комуна є
практично суверенною. Що ж до організації влади або, точніше,
управління, то воно повинно базуватися на науковій основі. Зокрема,
“законодавча влада належить лише розуму, який методично визнаний і
доведений”, оскільки “правда і законність не залежать від нашої згоди,
так само як і математична істина”. І для того, щоб їх пізнати і
зрозуміти, потрібні розмірковування і навчання.
Головним джерелом суспільних бід і незгод Прудон вважав гроші, які, за
його словами, дають змогу не працюючи мати доходи за рахунок доходів з
праці. Звідси його ідея “банку обміну” – обмін товарами за
посередництвом спеціальної інституції, яка також буде надавати
робітникам безвідсотковий кредит потрібною їм продукцією. Мислитель
стверджував, що будь-яка власність – то крадіжка, якщо тільки вона не
здобута власною працею. На цій основі мав би витворитися справедливий
лад, який базувався б на самоврядуванні виробничих груп і не потребував
би держави. Цей лад не заперечує наявності приватної власності, навпаки,
оскільки власність – один з аспектів свободи, передбачає її. Прудон
створює концепцію “мютюелізму” (взаємності послуг). Мютюелізм – це
“система рівноваги між рівними силами, де кожній силі забезпечені
однакові права за умови виконання таких же обов’язків, де кожній силі
дана змога обмінюватися послугами за відповідні послуги”.
3. Міхаїл Бакунін
Міхаїл Бакунін (Бакунин), 1814-1876 – основоположник нового напряму
анархізму – колективістського анархізму, або анархоколективізму.
Визначальний вплив на формування бакунінської концепції мали філософія
Геґеля, згодом – доктрина Прудона та марксизм.
Свої погляди на державу і право, власну концепцію анархізму Бакунін
виклав у працях “Бог і держава” (1871) та “Держава і анархія” (1873).
Життя Бакуніна схоже на легенду: він перебував у російських тюрмах, його
тричі засуджували на смерть, був на засланні у Сибіру, звідки втік через
Аляску і, повернувшись до Європи, продовжував анархістську діяльність.
Бакунін – основний противник Маркса в I Інтернаціоналі, власне їхній
конфлікт став однією з причин розпаду I Інтернаціоналу. На початку 60-х
років він формує власну концепцію, основами якої були абсолютна свобода
особи, антиінтелектуалізм, а також основана на традиції російської
общини колективна власність.
Ідея свободи у творчості Бакуніна формується у процесі полеміки з іншим
ідеологом анархізму – Максом Штірнером, який вважав, що особа може бути
вільною тільки на засаді протиставляння себе суспільству та державі.
Суспільство не дає змоги досягнути людині повної свободи. На думку
Бакуніна, суспільство становить природне середовище буття особи,
натомість її свобода порушується державою, тому досягнення повної
свободи і повної автономії особи можливе тільки шляхом ліквідації
держави. Штучні інституції, створені державою незалежно від її форми, у
кінцевому підсумку завжди спричинюють порушення або знищення свободи
особи. Мислитель підкреслював принципову відмінність між становищем
особи у суспільстві та в державі. У державі панує право, у суспільстві –
традиція та звичай, і взаємодія індивідів базується на солідарності. При
цьому форма держави не має принципового значення. Він писав: “Між
монархією і республікою існує істотна відмінність: у першій апарат
держави пригноблює і грабує населення для користі привілейованих класів,
маєтних верств, а також своєї власної кишені іменем монарха; у
республіці населення є так само пригноблене і пограбоване на користь тих
самих класів, але вже іменем волі народу”.
Говорячи про державу, мислитель підкреслював, що “жодна держава – навіть
в найбільш демократичній формі, навіть якщо б це була найчервоніша
політична республіка, народна республіка, все одно влада буде
псевдонародною, бо тільки така влада можлива під фальшивим гаслом
народного представництва – не буде спроможна дати народові того, що йому
потрібно, а саме: змоги вільно організуватися знизу доверху в ім’я
власних інтересів. Кожна держава, навіть найбільш демократична і
республіканська, навіть псевдонародна держава, видумана паном Марксом,
за суттю своєю є нічим іншим, як апаратом, за допомогою якого керує
масами привілейована меншість, яка нібито краще розуміє інтереси народу,
ніж сам народ”. Тому для народу не залишається нічого іншого, як знищити
державу шляхом анархістської революції.
Розглядаючи перспективи майбутнього людського суспільства, Бакунін
особливу увагу приділяє проблемі колективізму. Базуючись на твердженні,
що людина є істота суспільна, він намагається окреслити майбутнє життя
людей, яке він не мислить поза колективами. Отже, для Бакуніна
колективізм є не тільки основним напрямом суспільної організації, але й
стає чи не найвищою моральною якістю, яка регулює життя як індивіда, так
і суспільства, що стає організацією солідарності індивідів, які однаково
користуються всіма необхідними матеріальними благами, так само як і з
найбільшого добра всіх, чим є свобода. У такій ситуації людина як
найбільш індивідуалістична і, одночасно, найбільш суспільна істота
досягає апогею свого розвитку, гармонійно пов’язаного з розвитком
колективу.
4. Пйотр Кропоткін
Пйотр Кропоткін (Кропоткин), 1841-1921 – російський князь, який під
впливом Бакуніна зблизився з народовольцями, за що був ув’язнений
російською владою. Його погляди викладені у працях “Записки
революціонера” (1885), “Анархізм, його філософія й ідеали” (1896),
“Взаємна допомога як фактор розвитку” (1902). Кропоткін розглядав
державу як штучне утворення, що мало на меті “тримати у покорі інших та
примушувати їх на себе працювати”. Закони, які діяли у державі і
регулювали суспільне життя, він вважав винятково новочасними
утвореннями, підкреслюючи, що людство сторіччями існувало без писаного
законодавства і відносини між людьми регулювалися лише звичаями і
традиціями. На підставі вчення Дарвіна про взаємодопомогу у тваринному
світі він обгрунтував закон взаємної допомоги та солідарності, як
всезагальний біосоціологічний закон. Внаслідок дії цього закону людство,
на думку Кропоткіна, не потребує держави з її регулюючою функцією, тому
необхідно ліквідувати державну владу. Бездержавне суспільство він уявляв
у формі асоціації вільно об’єднаних комун та виробничих общин, у яких не
повинно бути жодної форми зовнішнього примусу щодо конкретного індивіда.
У такому суспільстві рішення повинні ухвалюватися на підставі спільної
згоди та на засадах моралі. Досягнути такого суспільства можна через
анархістську революцію. Кропоткін заперечував не тільки приватну, але й
особисту власність. На його думку, одразу ж після повалення існуючого
ладу, ліквідації держави повинен бути запроваджений принцип – “Кожному
за потребами”
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
