Звільнення від кримінальної відповідальності
Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням
винного з потерпілим.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи
на поруки.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною
обстановки.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням
строків давності.
Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності
Звільнення від кримінальної відповідальності – це здійснювана відповідно
до кримінального та кримінально-процесуального закону відмова держави в
особі компетентних органів від притягнення особи, яка вчинила злочин, до
кримінальної відповідальності.
В КК не дається поняття звільнення від кримінальної відповідальності.
Але, IX розділ Особливої частини називається «звільнення від
кримінальної відповідальності». Крім того, в деяких статтях Особливої
частини передбачені положення про звільнення від кримінальної
відповідальності (наприклад, звільнення від кримінальної
відповідальності за державну зраду (ч. 2 ст. 11 КК), шпигунство (ч. 2
ст. 114 КК), незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 4 ст. 289
КК).
За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності
характеризується такими положеннями:
1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин.
2) до винного не застосовується покарання
3) особа вважається такою, що не має судимості.
Види звільнення від кримінальної відповідальності:
у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);
у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);
у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);
у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);
у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);
на підставі закону про амністію або акта помилування (ч. 2 ст. 44 КК);
у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів
виховного характеру (ст. 97 КК);
спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності,
передбачені Особливою частиною КК ч. 2 ст. 111, ч.2 ст. 114, ч. 3 ст.
175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст.
263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст.
369).
Класифікація передбачених у КК випадків звільнення від кримінальної
відповідальності залежить від критеріїв її проведення і може бути
різною.
Так, за характером обов’язковості застосування звільнення від
кримінальної відповідальності
факультативні (дискреційні) – звільнення від кримінальної
відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки, у зв’язку із
зміною обстановки, у зв’язку із закінченням строків давності за особливо
тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне
позбавлення волі, а також звільнення із застосуванням до неповнолітнього
примусових заходів виховного характеру
обов’язкові (імперативні) – характеризуються відсутністю в
уповноваженого органу права вирішувати питання про звільнення від
відповідальності на власний розсуд (наприклад, звільнення від
кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з
потерпілим та закінченням строків давності).
Залежно від можливості зобов’язати особу, звільнену від кримінальної
відповідальності, виконати певні обов’язки, поділяються на:
Умовні – звільнення у зв’язку з передачею особи на поруки (ч. 2 ст. 47
КК), звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру
(ст. 97 КК),
безумовні – не передбачають можливість скасування прийнятого рішення про
звільнення від відповідальності залежно від поведінки того, відносно
кого було прийняте таке рішення.
2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим
каяттям
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від
кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро
покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала
завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК).
Передумови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з
дійовим каяттям:
особа вчинила злочин уперше;
діяння належить до злочинів невеликої тяжкості;
Підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з
дійовим каяттям є:
щире покаяння особи,
активне сприяння розкриттю злочину,
повне відшкодування завданих збитків або усуненні заподіяної шкоди.
Ст. 45 КК може бути застосована лише за наявності сукупності всіх
перерахованих у ній обставин, які засвідчують дійове каяття особи.
Під вчиненням злочину вперше у ст. 45 КК потрібно розуміти, що: у особи
немає непогашеної або незнятої судимості за раніше скоєний злочин
будь-якої тяжкості, а також, якщо особа, яка раніше скоїла злочин, проте
у встановленому законом порядку була звільнена від кримінальної
відповідальності.
Злочином невеликої тяжкості визнається злочин, за який передбачено
покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або
інше, більш м’яке покарання (ч. 2 ст. 12 КК ).
Щире покаяння означає, що особа усвідомлює і визнає свою вину за усіма
пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення,
щиро жалкує про вчинене, дає осуд своїй поведінці.
Активне сприяння розкриттю злочину – це дії винної особи, спрямовані на
те, щоб надати допомогу правоохоронним органам у встановленні істини у
справі, з’ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення
для розкриття злочину, викритті інших співучасників, та затриманні.
Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди – це дії,
які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо
вказує на те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку
з дійовим каяттям можливе тільки у разі реального відшкодування у
повному обсязі заподіяної злочином шкоди (повернення майна, надання
потерпілому рівноцінного майна, компенсацію у грошовій формі його
вартості, надання допомоги у лікуванні потерпілої особи, у тому числі
оплату його вартості).
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням
винного з потерпілим
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від
кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та
відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК).
Примирення має відбутись саме з потерпілим (ст. 49 КПК), а не з іншими
особами, які беруть участь у кримінальному процесі. Слід зазначити, що
поряд з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності у
зв’язку з примиренням винного з потерпілим, передбаченим ст. 46 КК,
існує кримінально-процесуальний інститут примирення з потерпілим у
справах приватного обвинувачення (ст. 27 КПК).
Підстава звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ст.
46 КК, є:
1) примирення особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, з
потерпілим;
2) відшкодування винним завданих ним збитків або усунення заподіяної
шкоди.
Для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з
примиренням винного з потерпілим, на відміну від передбаченого ст. 45
КК, не вимагається, щоб суб’єкт, який вчинив злочин, щиро покаявся й
активно сприяв
Примирення – відмова потерпілого від поданої ним заяви про притягнення
до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, або прохання
закрити вже порушену щодо винного кримінальну справу. Для застосування
ст. 46 КК не мають значення мотиви, якими керується потерпілий,
погоджуючись на примирення (жалість, релігійні переконання, бажання
поліпшити своє майнове становище тощо), а також те, хто виступив
ініціатором примирення (винний, потерпілий, їхні знайомі, родичі,
працівники правоохоронних органів).
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи
на поруки
Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та
щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з
передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації
за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її
на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів
виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку (ч. 1 ст. 47
КК).
Підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з
передачею особи на поруки є:
вчинення злочину вперше;
вчинене посягання належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості;
щире покаяння правопорушника;
наявність клопотання колективу підприємства, установи чи організації про
передачу особи йому на поруки.
Клопотання колективу підприємства, установи чи організації за своїм
змістом включає:
1) мотивоване прохання відповідного колективу звільнити від кримінальної
відповідальності особу, яка вчинила заборонене КК діяння, і передати її
йому на поруки;
2) зобов’язання колективу здійснювати заходи виховного характеру,
спрямовані на недопущення скоєння особою, взятою на поруки, нових
злочинів.
Ст. 47 КК не містить жодних застережень у тому плані, колектив якого
саме підприємства, установи чи організації має право звернутись із
клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності й передачу
особи йому на поруки (колектив за місцем роботи або навчання
правопорушника).
~
?
u
~
?
u
i
&
&
&
&
&
&
&
&
“U редачею особи на поруки є умовним. Особа звільняється від
відповідальності на підставі ст. 47 КК за умови, що вона протягом року з
дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься
від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
Порушеннями громадського порядку визнаються: адміністративні
правопорушення, які посягають на громадський порядок, громадську безпеку
та встановлений порядок управління (дрібне хуліганство, розпивання
спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у
нетверезому стані, порушення тиші у громадських місцях тощо).
Порушення умов передачі на поруки з боку особи, звільненої від
кримінальної відповідальності, може полягати у порушенні трудової
дисципліни, усталених правил співжиття на роботі, в побуті й сім’ї, в
ігноруванні заходів виховного характеру, у звільненні з цією метою з
роботи.
У разі порушення умов передачі на поруки особа згідно з ч. 2 ст. 47 КК
притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.
від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки
Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може
бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що
на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни
обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця
особа перестала бути суспільне небезпечною (ст. 48 КК).
Підстави звільнення від кримінальної відповідальності:
вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості
втрата внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності вчиненого
злочину;
втрата внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності особи, яка
вчинила злочин.
Втрата характеру суспільної небезпечності вчиненого злочину означає:
втрату діянням характеру суспільної небезпечності (наприклад, з
припиненням мобілізації відпадає суспільна небезпечність за її ухилення
(ст. 336 КК));
втрату суспільної небезпечності лише конкретного діяння Наприклад,
заподіяння істотної шкоди підприємству, яке в подальшому було
ліквідовано.
Звільнення від кримінальної відповідальності при втраті діянням
характеру суспільно небезпечного слід відрізняти від випадків
декриміналізації даного діяння, при який виключається його суспільна
небезпечність. У такому випадку, відповідно до ст. 5 КК діють правила
про зворотну силу закону в часі.
Зміна обстановки, внаслідок якої особа, котра вчинила злочин, втрачає
свою суспільну небезпечність – це об’єктивні зміни умов життєдіяльності
конкретного суб’єкта, які свідчать про те, що він не вчинятиме
кримінальне караних діянь у майбутньому (наприклад, призов на строкову
військову службу; зміна постійного місця проживання і розірвання
зв’язків з кримінальним оточенням, під впливом якого було скоєно злочин;
звільнення з роботи, у зв’язку з виконанням якої було вчинено злочин;
тяжка хвороба або нещасний випадок, внаслідок чого особа стала
інвалідом; вступ до шлюбу з жертвою злочину).
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням
строків давності
Умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із
закінченням строків давності (ст. 49 КК):
закінчення зазначених у законі строків;
не вчинення протягом цих строків нового злочину середньої тяжкості,
тяжкого або особливо тяжкого злочину;
не ухиляння особи від слідства або суду.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня
вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі
строки (ч. 1 ст. 49 КК ):
два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який
передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який
передбачене покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;
п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;
п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою
злочину.
Перебіг строку давності :
для злочинів з формальним і матеріальним складами починається з дня
завершення суспільно небезпечного діяння
для триваючих злочинів – з дня їх припинення незалежно від волі
потерпілого (явка з повинною, затримання злочинця)
для продовжуваного злочину – з моменту вчинення останнього із тотожних
діянь
при готування або замаху – з дня припинення злочинного діяння з причин,
не залежних від волі винного.
щодо співучасника – є день вчинення ним діяння, яке він виконав
відповідно до своєї ролі в умисному злочині, а не день вчинення
кримінальне караного діяння виконавцем.
Відповідно до ст. 89 КПК, при обчисленні строків не береться до уваги
той день і та година, від яких починається строк. У зв’язку з цим строки
давності починають спливати з 0 годин тієї доби, яка настає після доби
вчинення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила
передбачена ст. 49 КК кількість повних років, о 24 годині останньої доби
відповідного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що
вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг
давності відновлюється з дня з’явлення особи зі зізнанням або її
затримання.
Ухиленням від слідства або суду вважають будь-які умисні дії, вчинені
особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений
злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямовані на
розшук і затримання правопорушника (нез’явлення без поважних причин за
викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного
заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу,
втеча з-під варти тощо).
Не визнається ухиленням від слідства або суду, невідома правоохоронним
органам особа, яка вчинила злочин і переховується після цього, а також
особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до
вчинення злочину на момент її зникнення ще не встановлено.
Оскільки в ч. 2 ст. 49 КК йдеться не про переривання, а про зупинення
строку давності, з дня з’явлення особи, яка ухилялась від слідства або
суду, із зізнанням або її затримання, перебіг строку давності не
відновлюється спочатку, а продовжує тривати. У цьому разі час, який
минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала
ухилятись від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає
зарахуванню у строк давності, зазначений у законі. Особа звільняється
від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло
п’ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.
Відповідно до ч. З ст. 49 КК перебіг давності переривається тоді, коли
до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий
злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення
давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При
цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглиненню
та складанню не підлягають.
Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої
тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а
строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий
злочин спливає на загальних підставах.
Відповідно до ч. 4 ст. 49 КК до осіб, які вчинили особливо тяжкі
злочини, за які згідно із законом може бути призначено довічне
позбавлення волі, при застосуванні інституту давності вирішується судом
у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру й ступеня
суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, інших
обставин. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне
позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі
на певний строк.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 КК, а також положень норм міжнародного права,
особи, які вчинили планування, підготовку, розв’язування та ведення
агресивної війни (ст. 437 КК), порушення законів та звичаїв війни (ст.
438 КК), застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК), геноцид (ч.
1 ст. 442 КК), повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності
і засуджені, у тому числі до довічного позбавлення волі, незалежно від
того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо
небезпечних злочинів міжнародного характеру.
Рекомендована література:
Аликперов X. Освобождение от уголовной ответственности в связи с
изменением обстановки //Законность.-1999,-№7.
Аликперов X, Освобождение от уголовной ответственности в связи с
истечением сроков давности //Законность.-1999.-№8.
Аликперов X. Освобождение от уголовной ответственности в связи с
примирением с потерпевшим //Законность.-1999,-№6.
Аликперов X. Освобождение от уголовной ответственности
несовершеннолетнего //Законность.-1999.-№9.
Грищук О.В. Юридичні наслідки примирения між особою, яка вчинила злочин,
та потерпілим //Державно-правова реформа в Україні.-К.,1997.
Данилюк С. А. Вопросы освобождения от уголовной ответственности
//Правоведение.” 1987. -№3.
Кривоченко Л.Н. Освобождение от уголовной ответственности с применением
мер общественного или административного воздействия: Учебное пособие. –
Харьков, 1981,
Саляхов Р. Освобождение от уголовной ответственности
//Законность.-2000,-№12.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
