Звільнення від покарання та його відбування
. Поняття та види звільнення від покарання та його відбування.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і
жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК).
Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків
давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК).
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.
Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають
дітей віком до трьох років.
Звільнення від покарання за хворобою.
Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або
акта про помилування.
Поняття та види звільнення від покарання та його відбування
Студентам необхідно уважно підійти до вивчення даної теми. При наявності
визначених у КК підстав, особа винна у вчинені злочину може бути
звільнена повністю або частково від покарання та його відбування.
Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування,
заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім
звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі закону
України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватись
тільки судом у випадках передбачених КК (ч. 1 ст. 74 КК)
Відповідно до кримінального законодавства, існують такі види звільнення
від покарання та його відбування:
1. Звільнення від покарання без його призначення:
у зв’язку з втратою особою суспільної небезпеки (ч. 4 ст. 74 КК);
у зв’язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5
ст. 74 КК);
у зв’язку з хворобою особи (ч. 2 та ч. З ст. 84 КК);
неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру
(ст. 97 КК).
2. Звільнення від подальшого відбування покарання:
із випробуванням (ст.ст. 75 та 104 КК);
2) із випробовуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до
семи років (ст. 79 КК);
3) у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального
вироку (ст.ст. 80 та 106 КК);
4) умовно-дострокове звільнення (ст.ст. 81 та 107 КК);
5) у зв’язку з психічною хворобою (ч. 1 ст. 84 КК);
6) у зв’язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою (ч. 2 ст. 84 КК);
7) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83
КК);
8) у зв’язку із законом про амністію (ч. 2 ст. 86 КК);
9) у зв’язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено (ч. 2
ст. 74 КК);
3. Заміни покарання більш м’яким:
невідбутої частини покарання (ст. 82 КК);
вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років (ч. 4 ст.
83 КК);
у зв’язку із законом про амністію (ч. З ст. 86 КК); г) на підставі акту
про помилування (ст. 87 КК),
4. Пом’якшення покарання:
на підставі закону про амністію (ч. 2 ст. 86 КК);
якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового
закону (ч. З ст. 74 КК);
Звільнення від відбування покарання з випробуванням
Якщо суд при призначені покарання у виді
виправних робіт,
службового обмеження для військовослужбовців,
обмеження волі,
позбавлення волі на строк не більше п’яти років
враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи,
дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування
покарання,він може прийняти рішення про звільнення від відбування
покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК).
За наявності цих умов суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від
відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом
іспитового строку (від одного до трьох років) не вчинить нового злочину
і виконає покладені на нього обов’язки.
Іспитовий строк – це встановлений судом проміжок часу, протягом якого за
засудженим встановлюється контроль і покладається на нього певні
обов’язки.
Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання
покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених
військовослужбовців – командирами військових частин (ч. 2 ст. 76 КК).
На засудженого у разі звільнення від відбування покарання, суд може
покласти такі обов’язки:
попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу
кримінально-виконавчої системи;
повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця
проживання, роботи або навчання;
періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої
системи;
пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що
становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, можуть бути
призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового,
спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 77 КК).
Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на
нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від
призначеного йому покарання (ч. 1 ст. 78 КК).
Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично
(три і більше разів) вчинює правопорушення, що потягли за собою
адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях
виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного
покарання.
У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд
призначає йому покарання за правилами, передбаченими ст.ст. 71, 72 КК.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і
жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК)
У разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі
вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім
засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і
особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від
відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням
іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може
бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до
досягнення дитиною семирічного віку.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних
жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на
засуджену обов’язки:
попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу
кримінально-виконавчої системи;
повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця
проживання, роботи або навчання;
періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої
системи;
пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що
становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами
кримінально-виконавчої системи.
Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки
засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування
покарання, призначеного вироком.
У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка
відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця
проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує
покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює
правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать
про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням
контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно
з вироком суду.
Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд
призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК.
Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків
давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК).
Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання
чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:
1) два роки – у разі засудження до покарання менш суворого, ніж
обмеження волі;
2) три роки – у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або
позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3) п’ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі
за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі
на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;
4) десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі
на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до
позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий
злочин;
5) п’ятнадцять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення
волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним
покаранням, призначеним за вироком суду.
Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування
покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення
засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому
разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 ч. 1 ст. 80, подвоюються.
Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених
у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий
середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення
давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного
позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе
застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням
волі.
Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та
безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та частиною першою статті
442 КК.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання представляє собою
дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування покарання
при умові сумлінної поведінки і ставленням до праці. Зазначені положення
закріплені в ст. 81 КК.
Сумлінна поведінка – це дотримання вимог режиму і свідоме додержання
дисципліни, вказівок і розпоряджень адміністрації органів виконання
покарань, відсутність стягнень.
Сумлінне ставлення до праці – це чесне та повне виконання своїх трудових
обов’язків, суворе дотримання правил техніки безпеки, підвищення своєї
майстерності.
До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових
обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в
дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі,
може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування
покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або
частково і від відбування додаткового покарання.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути
застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці
довів своє виправлення.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути
застосоване після фактичного відбуття засудженим:
1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин
невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний
тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі,
якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний
злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин,
за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за
умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі,
яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин
протягом невідбутої частини покарання.
O
U
6
¦
O
O
U
&
y
&
&
&
&
LNNnPooeeeeeooooOIAAAAAAAAA
y
&
y
~?oossUIIIIIIIIIIssUIIIIIIII
y
ло застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання,
протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй
покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК.
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким передбачає не
скорочення невідбутої частини призначеного вироком суду покарання, а
безумовну її зміну іншим, більш м’яким видом покарання, яке засуджений
продовжує відбувати. Умови заміни невідбутої частини покарання на більш
м’яке регулюються ст. 82 КК.
Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі,
невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м’яким
покаранням. У цих випадках більш м’яке покарання призначається в межах
строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання,
і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного
вироком.
У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким
засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді
позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким може бути застосована,
якщо засуджений став на шлях виправлення.
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можлива після
фактичного відбуття засудженим:
1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин
невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний
тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі,
коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний
злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин,
за який вона була засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний
особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка
раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин
протягом невідбутої частини покарання.
До осіб, яким покарання замінене більш м’яким, може бути застосоване
умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 КК.
Якщо особа, відбуваючи більш м’яке покарання, вчинить новий злочин, суд
до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш
м’якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК.
Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають
дітей віком до трьох років
Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають
дітей віком до трьох років передбачено ст. 83 КК.
Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали
вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім
засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні
тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування
покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути
звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення
дитиною трирічного віку.
Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка
має сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або
яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання
дитини.
Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом
кримінально-виконавчої системи за місцем проживання.
Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд
залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або
замінити його більш м’яким покаранням чи направити засуджену для
відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може
повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час,
протягом якого засуджена не відбувала покарання.
Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання,
відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця
проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або
систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні
стягнення і свідчать пронебажання стати на шлях виправлення, суд може за
поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування
покарання, призначеного за вироком.
6. Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена особа
вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами,
передбаченими у статтях 71 і 72 КК.
Звільнення від покарання за хворобою
Звільнення від покарання за хворобою застосовуються у випадках, коли
досягнення мети покарання стає нереальним через хворобу винної особи.
Стаття 84 КК регулює обставини, за яких особа, що відбуває покарання
звільняється від покарання в зв’язку з хворобою. Кримінально-правова
норма передбачає такі види хвороби:
захворювання особи під час відбування покарання на психічну хворобу;
захворювання на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання;
непридатність військовослужбовців до військової служби за станом
здоров’я.
Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла
на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися
примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК.
Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на
іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути
звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При
вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину,
характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або
тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними
до військової служби за станом здоров’я звільняються від покарання.
У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї
статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не
закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 КК, або
відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час,
протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного
характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в
частині п’ятій статті 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює
одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.
Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або
акта про помилування
На підставі закону України про амністію або акта про помилування
засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і
додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання
або невідбуту його частину більш м’яким покаранням.
Амністія – це правовий акт, який, не скасовуючи і не змінюючи
відповідного кримінального закону, передбачає повне або часткове
звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні
певних злочинів, від кримінальної відповідальності та покарання.
Амністія не є декриміналізацією, акти амністії не ставлять під сумнів
законність і обґрунтованість постановлених обвинувальних вироків. Ч. З
ст. 92 Конституції України та ч. 1 ст. 86 КК встановлює, що амністія
оголошується законами України.
Верховна Рада України може приймати Закони про амністію не частіше
одного разу протягом календарного року. Як правило, амністія
проголошується з приводу знаменних дат і виступає як прояв гуманізму в
державі.
Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання
ним чинності включно (ч. 1 ст. 4 Закону “Про застосування амністії в
Україні”). Закон про амністію не поширюється на злочини, що тривають або
продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після
набрання чинності відповідним законом.
Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про
амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього
заперечує (ч. З ст. 6 КПК).
Стаття 3 закону встановлює перелік осіб, щодо яких забороняється
застосування амністії:
особи, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення
волі, і особи, яких засуджено до довічного позбавлення волі;
особи, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;
особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави,
бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
особи, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у
попередньому пункті, і які відбули менше половини призначеного вироком
суду основного покарання.
Конкретним законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії
осіб, щодо яких амністія не застосовується.
Закон розрізняє три види амністії:
1) повна амністія – це повне звільнення зазначених у законі про амністію
осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання.
2) часткова амністія – це часткове звільнення зазначених у законі про
амністію осіб від відбування призначеного судом покарання (фактично така
амністія є різновидом пом’якшення покарання);
3) умовна амністія. У виняткових випадках, з метою припинення суспільне
небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на
діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови
обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про
амністію.
Слід зазначити, що амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати
заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням
суду.
Судимість не може бути знята за законом про амністію. Питання погашення
чи зняття судимості вирішуються відповідно до положень, закріплених в
статтях 88 – 91 КК, виходячи з виду і строку фактично відбутого винною
особою строку.
На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену
кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового
застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально
зазначених в указі Президента України осіб.
Помилування – акт глави держави, за яким певна особа (чи група осіб)
повністю або частково звільняється від покарання, або до неї
застосовується більш м’яке покарання, або знімається судимість.
Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому
призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на
позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років.
Правом на клопотання про помилування має особа, яка:
засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;
засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в
Україні без умови про незастосування помилування;
засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній
державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і
виконати прийняте в Україні рішення про помилування;
відбула покарання в Україні.
Рекомендована література:
Звечаровский И. Меры уголовно-правового характера: понятие. система,
виды //Законность.-1999.-№3.
Звечаровский И., Чайка Ю. Замена назначенного судом наказания более
строгим//Законность,-1994,-№6.
Ломако В.А. Применение условного осуждения. – Харьков, 1976.
Зельдов СИ., Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и
отбывания наказания //Сов.гос и право. -1988. -№12.
Скибкцкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания
наказания. – К,, 1987.
Скригонюк M.I. Удосконалення інституту умовно-дострокового звільнення
засуджених від покарання в процесі державно-правової реформи в Україні
//Державно-правова реформа в Україні.-К., 1997.
Ткачевский Ю.М. Замена одного наказания другим в процессе их исполнения
//Вестник МГУ. Серия 11. Право.-199б,-№6.
Ткачевский Ю.М. Условно-досрочное освобождение w отбывания наказания
//Вестник МГУ. Серия 11. Право .-1997.-№2,
Тютюгин В.И. Условно – досрочное освобождение от наказания. -Харьков,
1981.
Якубов А. Условно-досрочное освобождение от наказания и обратная сила
закона//3аконность.-1998.-№3.
Закон України “Про застосування амністії в Україні від 1 жовтня 1996
р.// ВВР України. – 1996. – № 48. – Ст. 263.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
