.

Колективні договори та угоди (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
110 1262
Скачать документ

Колективні договори та угоди(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
887 14664
Скачать документ

Колективні договори та угоди

Становлення та розвиток соціального партнерства в Україні потребує
розгляду колективного договору й колективних угод як важливих форм
соціального партнерства, за допомогою яких узгоджуються інтереси
працівників і роботодавців.

Слід зазначити, що питання, пов’язані з укладенням колективних договорів
та угод, їх виконанням та здійсненням контролю регулюються Законами
України «Про колективні договори й угоди» (3356-ХІІ), «Про професійні
спілки, їхні права та гарантії їхньої діяльності» (1045-ХІV), «Про
організації роботодавців» (2436-ІІІ), «Про місцеві державні
адміністрації» (586-ХІV), «Про місцеве самоврядування в Україні»
(280/97-ВР) та іншими нормативно-правовими актами.

Колективні договори та угоди розглядаються в науці трудового права
України як інститут трудового права, форма соціального партнерства та
локальні нормативно-правові акти. Колективним договорам та угодам
властиві захисна, соціального партнерства та нормотворча функції. Проте,
на думку Г. І. Чанишевої, доцільно виділяти не нормотворчу функцію, а
регулятивну, оскільки колективні договори й угоди укладаються з метою
регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і
узгодження інтересів працівників та роботодавців, а сумісну нормо-
творчу діяльність щодо створення локальних правових норм при укладенні
колективного договору, угоди здійснюють соціальні партнери — працівники
та роботодавці (їх представницькі органи й організації).

Зауважимо, що предметом регулювання колективних договорів і угод
виступають згідно з Законом України «Про колективні договори і угоди»
(3356-ХІІ) виробничі, трудові і соціально-економічні відносини. Проте,
на думку Г. І. Чанишевої, колективні договори й угоди повинні укладатися
з метою регулювання трудових та соціально-економічних відносин.
Колективному договору, як відзначає А. Ф. Нуртдінова, властиві дві
характерні риси, а саме: регулювання суспільних відносин (він містить
норми права); прийняття в договірному порядку (колективні договори
належать до особливої категорії джерел трудового права — нормативних
угод). На думку ряду вчених, колективний договір має риси та угоди,
характерні для нормативно-правового акта.

Останнім часом кількість укладених колективних договорів зростає. Так,
за станом на 1 квітня 2001 р. в Україні укладено та діє 69,7 тис.
колективних договорів, проти 58,9 за відповідний період 2000 р. Проте не
на всіх підприємствах, в установах та організаціях укладаються
колективні договори. Унаслідок цього обмежено інтереси найманих
працівників, оскільки не реалізовано належним чином їхні права та
гарантії у сфері праці. Не можна погодитися з твердженнями, що укладення
трудового договору необов’язкове, оскільки на законодавчому рівні
передбачено встановлення певних умов праці в колективному договорі. При
цьому не йдеться про форму власності підприємства, чисельність
працівників тощо.

Колективними договорами охоплено 9983,5 тис. осіб, що складає 74,4 % до
облікової кількості штатних працівників (станом на 1 квітня 2000 р. —
66,6 %). Найбільшу кількість працівників охоплено колективними
договорами в Харківській (85,7 %), Луганській (83,5 %), Миколаївській
(82,4 %), Донецькій, Херсонській (81,6 %) областях.

Слід звернути увагу, що на законодавчому рівні визначення колективних
договорів та угод немає. Зокрема, як вважає В. І. Прокопенко,
колективною угодою є строкова угода, яка укладається між власниками та
органами, що вповноважені представляти працівників на державному,
галузевому та регіональному рівнях, про встановлення нормативних
положень у сфері праці та соціально-побутових питань, обов’язкових для
всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, із метою врегулювання
виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження
інтересів держави, працівників і власників, а також уповноважених ними
органів.

Необхідно запам’ятати, що колективні угоди, укладені відповідно до
Закону «Про колективні договори і угоди» (3356-ХІІ), є не єдиними видами
угод, які укладаються між роботодавцем і профспілковим органом або іншим
уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Іншими
законодавчими актами допущено укладення інших угод (згідно із Законом
України «Про охорону праці» (2694-XII), угод з охорони праці (ст. 22),
Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів
(конфліктів)» (137/98-ВР) угоди про вирішення колективного трудового
спору (конфлікту) (ст. 21) тощо).

®

°

LNeeX

Z

?

v

4Україні» (280/97-ВР) — органів місцевого самоврядування (ст. 24).
Організації роботодавців та їх об’єднання відповідно до Закону України
«Про організації роботодавців» (2436-ІІІ) зобов’язані брати участь у
розробленні та укладенні угод на відповідному рівні (ст. 16).

Зауважимо, що протягом останніх років спостерігається тенденція до
розширення кола суб’єктів колективних угод та їхнього змісту. Договірне
регулювання оплати праці найманих працівників підприємств було
передбачено ще Декретом Кабінету Міністрів України «Про оплату праці»
(втратив чинність у зв’язку з прийняттям 24 березня 1995 р. Закону
України «Про оплату праці» (108/95-ВР)) та здійснювалося на основі
системи тарифних угод, що укладаються на міжгалузевому (генеральна
тарифна угода), галузевому (галузева тарифна угода), виробничому
(тарифна угода як складова колективного договору) рівнях. Тарифні
галузеві угоди укладаються з 1992 року. Першу Генеральну тарифну угоду
було укладено 1993 р. між Кабінетом Міністрів України та профспілковими
об’єднаннями України.

Із прийняттям Законів України «Про колективні договори і угоди»
(3356-ХІІ), «Про оплату праці» (108/95-ВР) закріплено, що договірне
регулювання оплати праці працівників підприємств здій- снюється на
основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода),
галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та
виробничому (колективний договір) рівнях.

Генеральну угоду між Кабінетом Міністрів України і профспілковими
об’єднаннями України було укладено 19 серпня 1995 р., Генеральну угоду
між Кабінетом Міністрів України й Україн- ським союзом промисловців,
підприємців та профспілковими об’єднаннями України на 1997—1998 роки —
18 жовтня 1997 року, Генеральну угоду між Кабінетом Міністрів України й
Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об’єднаннями
України на 1999—2000 роки — 6 вересня 1999 року, строк дії якої рішенням
від 11 квітня 2001 р. було продовжено на 2001 рік та внесено до неї
доповнення.

Слід звернути увагу, що нині діє укладена 16 січня 2002 року Генеральна
угода між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців
України та всеукраїнськими профспілками й профоб’єднаннями на 2002—2003
роки, яку спрямовано на вдосконалення колективно-договірного регулювання
соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства,
реалізацію конституційних прав і гарантій працівників і роботодавців.
Прийняті за цією Угодою зобов’язання та домовленості стосуються
сприяння розвитку виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості,
оплати праці, підвищення рівня доходів, умов праці та відпочинку,
соціального захисту та задоволення духовних потреб.

Колективні договори й угоди суттєво впливають на розвиток трудового та
соціального законодавства. Вони є правовою основою розв’язання складних
проблем перехідного періоду до ринкової економіки, сприяють
організаційному формуванню соціальних партнерів, проте їм притаманні
певні недоліки. Зокрема, дійовість колективного договору та угоди
залежить і від належного контролю за їх виконанням, проте на
законодавчому рівні цей механізм належним чином не закріплено, хоча й
передбачено його здійснення.

Так, контроль за виконанням колективних договорів та угод здійснюють
згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»
(280/97-ВР) органи місцевого самоврядування (ст. 24). Проте такий
контроль не покладено на місцеві державні адміністрації.

Відповідно до Закону України «Про організації роботодавців» (2436-III)
контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства
зобов’язань за генеральною, регіональними та галузевими угодами є одним
із основних завдань організацій роботодавців та їхніх об’єднань, а також
їхнім повноваженням (ст. 5, 16). Профспілки, їхні об’єднання згідно з
Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх
діяльності» (1045-ХІV) здійснюють контроль за виконанням колективних
договорів, угод. Наприклад, у разі порушення роботодавцями, їхніми
об’єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування умов колективного договору, угоди, профспілки (їхні
об’єднання) мають право направляти їм подання про усунення цих порушень
(розглядається в тижневий термін), а в разі відмови усунути ці порушення
або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки можуть право
оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого
загального суду (ст. 20).

На законодавчому рівні встановлюється договірний спосіб урегулювання
широкого кола умов праці шляхом укладення колективних договорів та угод.
За умов переходу до ринкової економіки підвищується значення колективних
договорів та угод у встановленні трудових прав і обов’язків, умов праці
та її оплати, соціально-побутового забезпечення працівників.

Література

Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/ВР-96.

Кодекс законів про працю України, затверджений Законом № 322-VIII від 10
грудня 1971 р.

Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів
(конфліктів)» від 3 березня 1998 р. № 137/98-ВР.

Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р.
№ 3356-XII.

Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією
роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями
на 2002—2003 роки від 16 січня 2002 р.

Соціально-трудові відносини та вирішення трудових спорів. — К.: Основа,
2002. — 712 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Реферат на тему:

Колективні договори та угоди

План.

1) Поняття колективних договорів, угод, їх правовий статус, роль в
умовах переходу до ринку.

2) Види угод.

3) Сфера укладення колективних договорів та угод.

4) Сторони колективного договору, угоди.

5) Колективні переговори.

6) Врегулювання розбіжностей.

7) Зміст колективного договору, угоди.

8) Підписання колективного договору, угоди.

9) Дія колективного договору, угоди.

10) Контроль за виконанням колективного договору, угоди.

11) Гарантії здійснення права на укладення кол. договору, угоди.

Колективні договори та угоди являються одним із важливіших інститутів
трудового права, ефективним правовим засобом розвитку та удосконалення
демократії в сфері виробництва. Колективні договори та угоди являються
правовою основою розвитку виробничого самоврядування. Через колективні
договори та угоди посилюється роль трудових колективів та їх
представників – профспілкових комітетів в регулюванні трудових відносин,
що охоплюють сферу виробництва, праці, побуту та культури. Колективні
договори та угоди являються однією з форм участі трудових колективів та
кожного трудівника в управлінні виробництвом, забезпеченні трудових прав
та інтересів працівників.

З 1988 року почався поцес переходу всіх підприємств на повний
госпрозрахунок та самофінансування. З цього ж періоду встановлений новий
порядок розробки та укладення колективних договорів та угод. Основною
особливістю являється демократизація всієї колдоговірної роботи.

На етапі переходу держави до ринкової економіки, виникнення підприємств
з різними формами власності, з розвитком регіонального самоврядування
виникла необхідність змінити підхід до укладення колективних договорів
та угод. Нові положення КЗпП України, Закон України від 01.07.93 р. “Про
колективні договори та угоди” законодавчо закріпили цю необхідність.
Звужена сфера державного регулювання з таких питань як організація
матеріального стимулювання, використання робочого часу, режиму праці та
відпочинку. Ці та інші питання зараз вирішуються в трудових колективах.

Колективні договори та угоди повинні стати засобом захисту
соціально-економічних інтересів трудящих незалежно від того, де вони
працюють.

Таким чином, колективний договір, угода являє собою правовий акт, який:

1) конкретизує встановлені державою норми та правила стосовно до даного
підприємства, регіону, галузі.

2) фіксує розроблені власником, трудовим колективом, профспілкою
положення в галузі організації праці, заробітної плати, робочого часу і
т.п., та стає однією з форм правового регулювання праці;

3) закріплює зобов’язання, що носять моральний характер та направлені на
мобілізацію колективу на досягнення кінцевих результатів праці.

Згідно КЗпП України (ст. ст. 10-20) колективний договір – це щорічна
угода між трудовим колективом і власником підприємства, організації.
Принципи розробки, укладення та виконання колективних договорів
передбачені Законом України від 01.07.93 р. “Про колективні договори та
угоди”. Колективний договір укладається на підставі діючого
законодавства з метою регулювання виробничих, трудових та
соціально-економічних відносин.

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах,
організаціях незалежно від форм власності та господарювання, що
використовують найману працю та мають право юридичної особи. Колективний
догорів може укладатися і в структурних підрозділах підприємств в межах
компетенції цих підрозділів.

Сторонами колективного договору являються: власник або уповноважений ним
орган та профспілковий орган, що уповноважений трудовим колективом. У
випадку відсутності профспілкових органів стороною в колективному
договорі являються представники трудящих, що обрані та уповноважені
трудовим колективом.

Укладенню колективного договору передують колективні переговори. Право
на ведення переговорів надається профспілкам в особі їх виборних органів
або іншим представницьким організаціям трудящих, що наділені трудовим
колективом відповідними повноваженнями. Якщо на підприємстві є декілька
профспілок, або інших уповноважених трудовим колективом органів, вони
повинні сформувати спільний представницький орган для ведення
переговорів та укладення колективного договору.

В разі недосягнення угоди в спільному представницькому органі загальні
збори (конференція) трудового колективу приймають рішення щодо проекту
колективного договору та доручають органу, що розробив проект, на його
основі провести переговори та укласти затверджений загальними зборами
(конференцією) колективний договір від імені трудового колективу.

В разі недосягнення згоди в спільному представницькому органі угода
рахується укладеною, якщо її підписали представники профспілок або їх
об’єднань, де входить більше половини найманих працівників держави,
галузі, території.

Сторони колективного договору не раніше ніж за три місяці до закінчення
строку дії попереднього колективного договору, або в строки, що
визначені в колективному договорі, письмово повідомляють іншу сторону
про початок переговорів. Інша сторона, отримавши письмове повідомлення,
на протязі 7 днів повинна почати переговори. Порядок ведення переговорів
з питань розробки, укладення або внесення змін в колективний договір,
визначається сторонами та оформляється протоколом.

Для ведення переговорів та підготовки проектів колективного договору
створюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії
визначається сторонами. Переговори можуть бути перервані, якщо виникає
необхідність проведення консультацій, експертиз, отримання необхідних
даних для розробки відповідних рішень.

Строки колективних переговорів зобов’язані надавати учасникам
переговорів необхідну інформацію по змісту колективного договору.
Учасники переговорів не мають права розголошувати дані, що становлять
державну або комерційну таємницю, і в зв’язку з цим підписують
відповідне зобов’язання.

Під час ведення колективних переговорів можуть виникнути розбіжності.
Для врегулювання розбіжностей сторони колективного договору можуть
використовувати примирні процедури.

Якщо під час переговорів сторони не дійшли згоди з причин, що не
залежать від сторін, складається протокол розбіжностей. В цьому
протоколі формулюються пропозиції кожної сторони щодо заходів по
усуненню розбіжностей, а також вказуються строки, в які необхідно
поновити переговори. На протязі 3-х днів після складання протоколу
сторони проводять консультації, створюють з свого складу примирну
комісію, а якщо не досягнуто згоди, звертаються до посередника, що
обирається сторонами.

Примирна комісія або посередник в строк до 7 днів розглядають протокол
розбіжностей та вносять рекомендації з приводу спірного питання.

В разі недосягнення угоди між сторонами з приводу внесення рекомендації,
дозволяється організація та проведення страйку.

Робоча комісія готує проект колективного договору з врахуванням
пропозицій, які надійшли від працівників, громадських організацій, та
приймає рішення, що оформляється відповідним протоколом.

Проект колективного договору обговорюється в трудовому колективі і
вноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу.
Якщо збори трудового колективу не схвалять проект колективного договору
або окремі його положення, сторони поновлюють переговори. Строк цих
переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект знову
розглядається загальними зборами трудового колективу.

– Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами
(конференцією) трудового колективу він підписується на протязі 5 днів
уповноваженими представниками сторін. (Угода підписується на протязі 10
днів після завершення колективних переговорів). Зміни та доповнення до
колективного договору на протязі строку його дії можуть бути внесені по
взаємній угоді сторін в порядку встановленому колективним договором.
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх
компетенції. Умови колективного договору, що укладені у відповідності з
діючим законодавством, являються обов’язковими для підприємства та
сторін трудового договору. Умови колективного договору, що погіршують
порівняно з діючим законодавством становище працівників, являються
недійсними і не можуть бути включені в договір. Колективний договір
повинен містити основні положення з питань праці і заробітної плати,
положення в галузі робочого часу, часу відпочинку, оплати праці і
матеріального стимулювання, охорони праці. Крім того колективним
договором встановлюються взаємні зобов’язанні сторін по регулюванню
виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в
організації виробництва та праці; забезпеченню продуктивної зайнятості;
нормуванню та оплаті праці, встановленню форми, системи, розмірів
заробітної плати та інших видів виплат (доплат, надбавок, премій);
встановленню гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу в
формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства; режиму
роботи, тривалості робочого часу та часу відпочинку; умов та охороні
праці; забезпеченню житлово-побутового, культурного, медичного
обслуговування, організації оздоровлення та відпочинку робітників;
гарантіям діяльності профспілкової організації.

Колективний договір може містити і інші додаткові, порівняно з діючим
законодавством, гарантії та пільги.

Колективний договір набирає чинності з дня підписання його сторонами або
з того моменту, який вказаний в самому договорі, і діє один рік. По
закінченні строку дії колективний договір діє до того часу, доки сторони
не укладуть новий договір або не переглянуть діючий. Колективний договір
зберігає силу і в випадку зміни складу, структури, найменування
уповноваженого власником органу.

В разі реорганізації підприємства колективний договір зберігає силу
протягом усього строку його чинності, або може бути переглянутий за
угодою сторін, про що одна з сторін має сповістити іншу за два тижні.
При цьому раніше укладений колективний договір зберігає чинність до
моменту підписання сторонами нового договору.

В разі зміни власника підприємства дія колективного договору
зберігається протягом усього строку його чинності, але не більше одного
року. В цей період сторони повинні почати переговори про укладення
нового або зміни чи доповнення діючого колективного договору. В разі
ліквідації підприємства колективний договір діє на протязі всього строку
проведення ліквідації.

На підприємстві, що тільки створилося колективний договір укладається з
ініціативи однієї з сторін на протязі трьох місяців після реєстрації
підприємства.

Положення колективного договору розповсюджується на всіх працівників
підприємства, незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і
являються обов’язковими для всіх. Всі працівники підприємства, в тому
числі заново прийняті на роботу, повинні бути ознайомлені з колективним
договором.

Контроль за виконанням колективного договору здійснюють сторони, що його
уклали. Про виконання положень колективного договору сторони звітуються
в строки, передбачені договором. Колективні договори в переважній
більшості передбачають звіти сторін договору двічі на рік, а саме: в
кінці першого півріччя і в кінці року. Звіти обговорюються загальними
зборами (конференціями) працівників підприємства. Звітам передують
перевірки виконання зобов’язань за договором, які проводяться сторонами
не менше двох разів на рік. Висловлені під час обговорення результатів
виконання колективного договору критичні зауваження обговорюються
сторонами колективного договору і приймаються заходи до їх виконання.

Крім колективних договорів законодавством передбачене укладення
колективних угод. Угоди укладаються на державному, галузевому,
регіональному рівнях на двохсторонній основі.

Сторонами генеральної угоди являються:

1) професійні спілки, що об’єдналися для ведення колективних переговорів
та укладення генеральної угоди;

2) власники або уповноважені ними органи, що об’єдналися для ведення
колективних переговорів та укладення генеральної угоди, на підприємствах
яких зайнята більшість найманих робітників держави.

Сторонами галузевої угоди являються: 1) власники, об’єднання власників
або уповноважені ними органи; 2) профспілки або об’єднання профспілок,
або інші представницькі організації трудящих, що мають відповідні
повноваження для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її
норм на більшості підприємств, які входять в сферу їх діяльності.

Сторонами регіональної угоди являються: 1) місцеві органи державної
влади або регіональні об’єднання підприємців, якщо вони мають відповідні
повноваження; 2) об’єднання профспілок або інші, уповноважені трудовими
колективами, органи.

Угодою на державному рівні регулюються основні принципи та норми
реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин, зокрема,
по:

– гарантіях праці та забезпеченню продуктивності зайнятості;

– мінімальним соціальним гарантіям в галузі оплати праці та прибуткам
всіх груп та верств населення, що забезпечують достатній рівень життя;

– розміру прожиткового мінімуму, мінімальним нормативам;

– соціальному страхуванню;

– трудовим відносинам режиму праці та відпочинку;

– умовам охорони праці та природного середовища;

– задоволенню духовних потреб населення.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема, по:

– нормуванню та оплаті праці, встановленню для підприємств галузі
мінімальних гарантій заробітної плати у відповідності з кваліфікацією на
основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальним розмірам
доплат та надбавок з врахуванням специфіки, умов праці окремих
професійних груп та категорій працівників галузі;

– встановленню мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг в
області праці та зайнятості;

– трудовим відносинам;

– умовам та охороні праці;

– житлово-побутовому, медичному, культурному обслуговуванню, організації
оздоровлення та відпочинку.

Галузева угода не може погіршувати становище трудящих порівняно з
генеральною угодою.

Угодою на регіональному рівні регулюються норми соціального захисту
найманих працівників підприємств, включаються більші порівняно з
генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Галузеві та регіональні угоди підлягають відомчій реєстрації
Міністерства праці України.

Держава гарантує трудящим реальне здійснення їх законних прав в системі
соціального партнерства в галузі регулювання трудових відносин. Ці
гарантії закріплені законодавчо.

1) Так, забороняється всіляке втручання, що може обмежити законні права
працівників та їх представників, або може заборонити їх здійснення, з
боку органів представницької та виконавчої влади і господарського
управління, політичних партій, власників або уповноважених ним органів
при укладенні та виконанні колективних договорів та угод.

2) Не дозволяється ведення переговорів та укладення колективних
договорів і угод від імені робітників організаціями або органами, що
створені або фінансуються власниками або уповноваженими ним органами,
політичними партіями. Якщо інтереси трудового колективу представляє
профспілковий орган, то інтереси власника або уповноваженого ним органу
не можуть представляти особи, що являються членами виборчого органу цієї
профспілки.

3) Особи, які приймають участь в переговорах, в якості представників
сторін, а також спеціалісти, запрошені для участі в роботі комісій, на
період підготовки проекту та ведення колективних переговорів
звільняються від основної роботи з збереженням середнього заробітку та
включенням цього часу в трудовий стаж.

4) Встановлена відповідальність також за ухилення від участі в
переговорах – на осіб, які представляють власників або уповноважені ним
органи, або профспілки, що ухиляються від участі в переговорах по
заключенню, зміні або доповненню колективного договору, угоди, або
умисне порушивших терміни ведення переговорів, або не забезпечують
роботу відповідної комісії, накладається штраф в розмірі 10 встановлених
мінімальних заробітних плат. Крім того вони несуть дисциплінарну
відповідальність.

5) Встановлена відповідальність за неподання інформації, необхідної для
колективних переговорів та здійснення контролю. Особи, які винні в
неподанні інформації, необхідної для ведення колективних переговорів та
здійснення контролю за виконанням колективних договорів та угод, несуть
дисциплінарну відповідальність або підлягають штрафу в розмірі 5
мінімальних заробітних плат. Цій відповідальності підлягають особи, які
представляють власника або уповноважений ним орган або інші уповноважені
трудовим колективом органи.

На осіб, що представляють сторони колективного договору, з вини яких не
виконано чи порушено зобов’язання за колективним договором, накладається
штраф в розмірі до 100 мінімальних заробітних плат. Крім того, вони
несуть дисциплінарну відповідальність за невиконання зобов’язань. На
вимогу профспілкового органу, який за дорученням трудового колективу
підписав колективний договір, власник або уповноважений ним орган
повинен розірвати трудовий договір з керівним працівником, або усунути
його з займаної посади, якщо він не виконує зобов’язань за колективним
договором.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020