.

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
236 3502
Скачать документ

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

Під час вивчення зазначеної теми слід звернути увагу, що питання
матеріальної відповідальності регулюються Кодексом законів про працю
України (322-VІІІ), Законом України «Про визначення розміру збитків,
завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням
(псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного
каміння та валютних цінностей» (217/95-ВР) та іншими
нормативно-правовими актами.

Необхідно запам’ятати, що суб’єктами матеріальної відповідальності у
трудовому праві України є працівник з одного боку та роботодавець, з
яким він перебуває у трудових відносинах, з іншого.

Матеріальну відповідальність слід відрізняти від майнової
відповідальності, передбаченої цивільним правом. Так, матеріальна
відповідальність сторін трудового договору настає тільки в разі
заподіяння шкоди внаслідок порушення покладених на них трудових
обов’язків. Відшкодуванню підлягає лише пряма дійсна шкода, як правило,
в обмеженому вигляді — не більше середнього місячного заробітку
працівника, який заподіяв шкоду, і лише в межах та порядку, передбачених
законодавством, а також за умови, коли такої шкоди заподіяно
підприємству, установі, організації винними протиправними діями
(бездіяльністю) працівника.

Трудове законодавство України передбачає матеріальну відповідальність
роботодавця перед працівником та матеріальну відповідальність працівника
перед роботодавцем.

Працівник компенсує шкоду, заподіяну ним наявному майну роботодавця, а
роботодавець компенсує працівникові шкоду, яка виникала внаслідок
протиправного позбавлення його можливості здійснювати трудову функцію та
отримувати заробітну плату, обумовлені трудовим договором, або за шкоду,
заподіяну здоров’ю працівника.

Трудове законодавство зобов’язує роботодавця компенсувати працівникові
шкоду, яка виникла внаслідок неправильного або такого, що не відповідає
законодавству, формулювання причини звільнення у випадках, коли це не
тягне за собою поновлення працівника на роботі (ч. 3 ст. 235 КЗпП
України); затримки видачі в разі звільнення трудової книжки (ч. 4 ст.
235 КЗпП України); відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного
укладення трудового договору в разі, якщо працівник мав вимушений прогул
(п. 6 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 р. «Про
практику розгляду судами трудових спорів»); звільнення без законної
підстави або незаконного переведення на іншу роботу (ч. 2 ст. 235 КЗп П
України).

Обов’язок із компенсування шкоди, заподіяної роботодавцеві у зв’язку з
оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові
часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи,
покладається на винних службових осіб, за наказом (розпорядженням) яких
звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими
затримано виконання рішення суду в разі поновлення на роботі.

Відповідальність настає незалежно від форми вини у таких випадках:
затримка виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про
поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу
роботу працівника (ст. 236 КЗпП України); у разі ушкодження здоров’я,
яке заподіяно каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із
виконанням трудових обов’язків (ст. 173 КЗпП України).

Крім того, слід звернути увагу, що за наявності порушення прав
працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або
переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у
небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його
моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від
нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок із
компенсування моральної (немайнової) шкоди покладається на роботодавця
незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Підставою притягнення до матеріальної відповідальності сторони трудового
договору є протиправне та винне заподіяння нею іншій стороні цього
договору шкоди, якщо законодавством не передбачено інше.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну
підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на
них трудових обов’язків. У разі покладення матеріальної відповідальності
права й законні інтереси працівників гарантуються шляхом установлення
відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку,
передбачених законодавством, і за умови, що такої шкоди заподіяно
підприємству, установі, організації винними протиправними діями
(бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується
певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного
розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених
законодавством.

Слід запам’ятати, що за наявності зазначених підстав і умов матеріальну
відповідальність може бути покладено незалежно від притягнення
працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної
відповідальності.

На працівників не може бути покладено відповідальність за шкоду, яка
належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а
також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки та
за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у становищі крайньої
необхідності.

Трудове законодавство України передбачає три види матеріальної
відповідальності працівників: обмежену, повну та кратну. Обмежена
матеріальна відповідальність — обов’язок працівника відшкодувати шкоду
лише в межах, передбачених законодавством. Цією межею є певна частина
заробітку працівника, яка не повинна перевищувати повного розміру
заподіяної шкоди. Шкоду, яка перевищує цю межу, не може бути стягнуто з
працівника.

За шкоду, заподіяну роботодавцеві під час виконання трудових обов’язків,
працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну
відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого
середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад
середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у
законодавстві.

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності передбачено Кодексом
законів про працю України (322-VІІІ) у ст. 133.

AE

.

0

AE

D

Література Кодекс законів про працю України, затверджений Законом № 322-VIII від 10 грудня 1971 р. Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р. № 217/95-ВР. Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність», затверджений наказом Міністерства праці України № 43 від 12 травня 1996 р. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 р. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14. Трудовое право Украины: Учебн.-справ. пособие // Под ред. Г. И. Чанишевой, Н. Б. Болотиной — Х.: Одіссей, 1999. — 480 с. Яковлєв В. Договір про повну матеріальну відповідальність — юридична підстава матеріальної відповідальності працівників // Право України. — 2001. — № 12. — С. 87.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020