Окреме провадження
Окреме провадження — це один із трьох видів провадження в суді першої
інстанції, в якому розглядається визначене законом коло справ, загальною
рисою яких є відсутність у них спору про право і метою — встановлення
юридичного факту або стану особи.
У порядку окремого провадження суд розглядає і вирішує такі справи
(ст. 254 ЦПК):
1) про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним;
2) про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його
померлим;
21) про усиновлення дітей, які проживають в Україні;
3) про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану;
4) про встановлення фактів, які мають юридичне значення;
5) про відновлення прав на втрачені цінні папери;
6) про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх здійсненні.
Особливості даного виду справ:
встановлюється стан або факт, але відсутній спір про право;
немає позову, справа починається заявою;
немає сторін;
коло заявників визначається законом (ст. 256 ЦПК);
немає мирової угоди, третіх осіб;
розглядаються за загальним правилом, але з урахуванням особливостей
даного виду справ.
Справи окремого провадження розглядаються з участю заявника і
заінтересованих осіб.
Заявник — це особа, яка звернулася до суду із заявою про встановлення
певних обставин або юридичного стану особи, з якими закон пов’язує
виникнення, зміну або припинення особистих або майнових прав особи для
здійснення іншою особою цих прав.
Заінтересовані особи — це особи, взаємовідносини яких із заявником
залежать від обставин, що повинні бути встановлені під час вирішення
справ окремого провадження; майнові й особисті права яких залежать від
юридичного факту, встановлення якого вимагає заявник; для яких після
встановлення судом певного юридичного факту виникає обов’язок визначити
й оформити правові наслідки та права заявника.
Ae
AE
O
U
¶?¬
?B ¦ *стки у майні, яку б отримали спадкоємці за відсутності заявника, котрий вимагає оформлення своїх прав на це майно. Участь заінтересованих осіб у розгляді справ окремого провадження є одним із способів захисту прав громадян та інтересів держави. Ці особи не відносяться до категорії відповідачів чи третіх осіб, оскільки між ними і заявником відсутній спір про цивільне право. Рішення суду по справах окремого провадження не може бути підставою для пред’явлення вимог у порядку регресу до заінтересованих осіб. Участь у цивільному процесі заінтересованих осіб сприяє встановленню судом об’єктивної істини і винесенню рішення, яке відповідає фактичним обставинам справи. Тому залучення таких осіб до розгляду справ окремого провадження є обов’язком, а не правом суду. Невиконання цього обов’язку може призвести до відміни судового рішення. Хоча у справах окремого провадження і відсутній спір про цивільне право, це не дає підстав стверджувати, що певні докази по справі, на які посилається заявник, не можуть бути сумнівними. Тому заявник зобов’язаний доводити суду дійсність тих чи інших фактів, навіть коли їх ніхто не оспорює. У випадку виникнення між заявником і заінтересованими особами спору про право суд повинен залишити заяву без розгляду і пояснити заінтересованим особам їх право подати позов і , таким чином, порушити позовне провадження. Література 1. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. — Х., 2001. 2. Постанови пленуму Верховного суду України: «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 р. № 3; «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» від 31 січня 1992 р. № 2; «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 р. № 5; «Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану» від 7 липня 1995 р. № 12. 2. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
