Основні поняття, предмет дисципліни «Система правоохоронних органів
України»
1. Предмет і система навчальної дисципліни «Система правоохоронних
органів України».
2. Правоохоронна діяльність: її ознаки, поняття, завдання.
3. Система правоохоронних органів України: поняття, складові частини.
4. Система законодавчих і інших нормативно-правових актів, що регулюють
організацію та діяльність правоохоронних органів.
Предмет і система навчальної дисципліни
«Система правоохоронних органів України»
Наразі є беззаперечним той факт, що предмет будь-якої навчальної
дисципліни визначається насамперед колом питань і проблем, що мають
вивчатися згідно з навчальною програмою, яка окреслює відповідні межі
опанування науковим пізнанням. Відповідно до такої загальної установки і
визначається предмет навчальної дисципліни «Система правоохоронних
органів України», що викладається в юридичних навчальних закладах нашої
держави.
Зазвичай предмет вивчення передусім включає дані про державні органи, що
виконують правоохоронну діяльність та недержавні інституції, покликані
сприяти такого роду діяльності. Серед цих даних провідне місце,
природно, займають ті, котрі дають можливість сформувати знання не
тільки про правоохоронну діяльність у цілому, а й про конкретні її
функції, структурну побудову відповідних органів чи інституцій, їх
взаємозв’язок та підпорядкованість, компетенцію, завдання, а також
діяльність всього державно-правового механізму. До предмета вивчення
необхідно також віднести кадрове забезпечення діяльності відповідних
органів у нашій державі.
Після визначення предмета вивчення доцільно дати визначення поняття
навчальної дисципліни. Отож, дисципліна «Система правоохоронних органів
України» вивчає основи організації і найбільш істотні функції і завдання
діяльності цих органів, їх взаємодію між собою та іншими органами
держави, а також кадрове забезпечення їх діяльності.
За місцем у структурно-логічній схемі послідовності вивчення окремих
навчальних дисциплін ця дисципліна читається на І курсі і призначена
надати загальні знання та уявлення про правоохоронну діяльність, систему
судів, прокуратуру, органи внутрішніх справ, службу безпеки, органи
юстиції, адвокатуру й нотаріат в Україні. Для подальшого поглибленого
вивчення діяльності правоохоронних органів на старших курсах до
навчальних планів юридичних навчальних закладів введені окремі навчальні
дисципліни, які детальніше знайомлять студентів із цими органами, які за
своїм призначенням покликані здійснювати соціальний контроль за
правопорушеннями в державі, забезпечувати виконання функцій, спрямованих
на зміцнення законності й правопорядку, охорону прав і законних
інтересів громадян, осіб без громадянства, іноземців, державних і
недержавних організацій, а також інші функції.
Отже, головною метою навчальної дисципліни «Система правоохоронних
органів України» є надання загальних знань про правоохоронну діяльність,
правоохоронні органи та інші інституції, покликані забезпечувати
реалізацію правових норм та приписів у частині, що стосується виконання
правоохоронної функції держави.
У процесі розкриття змісту цього питання необхідно спинитись на
історичних аспектах становлення навчальної дисципліни. Доцільно
зазначити, що до революції 1917 р. у більшості юридичних навчальних
закладів ця дисципліна як самостійна не викладалася. Знання про судові
органи й інші пов’язані з ними правоохоронні інституції та їх основні
повноваження студенти вивчали у межах інших дисциплін, зокрема,
цивільного й кримінального процесу.
Після Жовтневої революції до навчальних планів була введена дисципліна
«Судоустрій», вивчення якої базувалось на законодавстві про судоустрій,
що регламентувало основи організації і діяльності не тільки судів, а й
органів юстиції, прокуратури та адвокатури. Зміна назви дисципліни
здійснювалась відповідно до трансформації системи правоохоронних
органів, їх завдань і функцій, однак не змінювала сутності цієї
дисципліни. Як і колись, в її межах розглядалися загальні питання,
пов’язані з характеристикою і визначенням поняття та змісту
правоохоронної діяльності, окресленням кола державних і недержавних
організацій, які покликані її здійснювати, їх взаємодію між собою й
іншими органами держави. Про особливості становлення навчальної
дисципліни за роки існування радянської влади пропонується дізнатися
самостійно з використанням відповідної літератури.
Суттєвим моментом під час висвітлення першого питання є акцентування
уваги на розкритті взаємозв’язку й взаємозалежності навчальної
дисципліни «Система правоохоронних органів України» з рядом суміжних
юридичних дисциплін.
До таких навчальних дисциплін насамперед необхідно віднести «Теорію
держави і права», «Історію держави і права України» та «Історію держави
і права зарубіжних країн». Адже вивчення теоретичних питань організації
і діяльності суду, органів прокуратури, юстиції, внутрішніх справ,
адвокатури потребує знань загальнотеоретичних й історичних підходів при
їх висвітленні, а також уміння бачити конкретні правові явища не
виокремлено, а в гармонічному розвитку суспільних відносин, та порядок
врегулювання їх нормами права. Важливо знати сучасні наукові
напрацювання в сфері правоохоронної діяльності, а також вміло
використовувати надбання, нагромаджені нашими попередниками. Саме такі
знання можуть бути отримані при вивченні теорії держави і права,
вітчизняної й зарубіжної історії держави і права.
Важливе місце в системі правоохоронних органів посідає навчальна
дисципліна «Конституційне право України». Адже саме ця дисципліна дає
можливість усвідомити загальне місце та призначення правоохоронних
органів у системі всіх органів державної влади, розкрити взаємозв’язки
між ними та визначити конституційні принципи їх побудови і діяльності.
Таке порівняння рекомендується робити з використанням положень
Конституції України, що закріплюють ці принципи.
Багато спільного ця дисципліна має з навчальною дисципліною
«Адміністративне право України», завданням якої є вивчення
закономірностей організації і функціонування всіх органів державного
управління. Наразі такі правоохоронні органи, як Міністерство юстиції
України, Міністерство внутрішніх справ України й підпорядковані їм
установи свої правоохоронні функції здійснюють одночасно з
управлінськими. З огляду на це їх організація та повноваження в сфері
управління детальніше висвітлюються в Адміністративному праві України.
Зміст навчальної дисципліни «Система правоохоронних органів України» має
логічний взаємозв’язок з дисципліною «Кримінально-процесуальне право
України». Сутність такого зв’язку полягає в процесуальному закріпленні
змісту діяльності всіх правоохоронних органів у процесі здійснення ними
дізнання та досудового слідства. Зокрема, ця дисципліна дає уявлення про
дії правоохоронних органів при розкритті злочинів, виявленні осіб, що їх
вчинили, тощо.
Навчальна дисципліна «Система правоохоронних органів України» передбачає
зв’язок з такими дисциплінами як «Цивільний процес» та «Господарський
процес», зміст яких розкриває сутність діяльності судів загальної
юрисдикції та господарських судів при розгляді і вирішенні цивільних
справ, а також господарських спорів.
Правоохоронна діяльність: її ознаки,
поняття та завдання
Перед вивченням цього питання студент мусить зосередити увагу на
логічному зв’язку таких понять як держава, функції держави та апарат
держави. Наразі діяльність держави та її органів охоплює різноманітні
сфери суспільного життя. Передусім така діяльність спрямована на
розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням нормального
функціонування економіки, здійснення зовнішньої політики, створення
належних умов для соціально-культурного розвитку суспільства. Важливу
роль в діяльності держави відіграють питання, пов’язані із забезпеченням
таких функцій як обороноздатність і охорона державної безпеки країни, а
також виконання інших важливих завдань.
На сучасному етапі розбудови нашої держави та запровадження на її
теренах основних засад громадянського суспільства важливе місце
посідають завдання щодо забезпечення законності та правопорядку, захисту
прав і свобод людини і громадянина, охороні прав і законних інтересів
державних і недержавних організацій, об’єднань громадян, приватних осіб,
здійснення державою соціального контролю за злочинністю й іншими
правопорушеннями.
Виконання цих завдань і функцій покладається на всі органи державної
влади. Залучаються до такої діяльності і самі громадяни, які
використовують надані їм права щодо безпосереднього захисту законними
способами своїх прав і свобод шляхом участі в управлінні справами
держави, як безпосередньо, так і через своїх представників, а також за
допомогою рівного доступу до державної служби.
Однак для більшості органів державного управління забезпечення
законності і правопорядку, захист прав і свобод людини і громадянина,
боротьба зі злочинами й іншими правопорушеннями відповідно до їх
повноважень є допоміжними. Провідною формою діяльності таких органів є
вирішення поточних і перспективних питань в сфері економіки, зовнішньої
політики, культури,
науки, освіти тощо. Окремі функції, пов’язані з забезпеченням законності
і охороною правопорядку, ці органи виконують як такі, що виникають
додатково в процесі вирішення ними основних завдань.
Необхідно наголосити, що забезпечення законності і правопорядку
здійснюють спеціальні органи державного управління, на які державою
покладено виконання зазначених завдань і функцій. Насамперед це
правоохоронні органи, покликані охороняти закріплені Конституцією
України, законодавчими й іншими нормативно-правовими актами порядок і
діяльність держави, життєдіяльність суспільства в цілому, а також
окремих громадян та інших осіб, зокрема.
Для чіткого визначення критеріїв, якими необхідно керуватися при
віднесенні тих чи інших державних органів до числа правоохоронних,
важливого значення набуває розкриття поняття сутності правоохоронної
діяльності. Під час засвоєння навчального матеріалу необхідно звернути
увагу на ту обставину, що правоохоронна діяльність має низку істотних
ознак.
Насамперед до таких ознак необхідно віднести діяльність, що здійснюється
на підставі застосування заходів юридичного впливу. Вони поділяються на
визначені чинним законодавством заходи державного примусу і стягнення.
Прикладом може служити вчинення злочину, за який може бути призначене
покарання або інший захід впливу, передбачений чинним кримінальним
законодавством.
Наступною суттєвою ознакою правоохоронної діяльності є особливості щодо
застосовування заходів юридичного впливу при суворому дотриманні
конкретного припису певної норми закону та її змісту. Наприклад,
державний орган, наділений владними повноваженнями застосовувати заходи
юридичного впливу, зобов’язаний неухильно виконувати такі приписи.
Зокрема, при порушенні норм особливої частини Кодексу України про
адміністративні правопорушення, що встановлюють адміністративні
правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення, таким
приписом може бути норма, що визначає порушення встановлених термінів
виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата її не в повному
обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю, яке тягне
за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності та громадян — суб’єктів
підприємницької діяльності від п’ятнадцяти до п’ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такий запис у законі
означає, що цей вид стягнення може бути застосований тільки до винного у
вчиненні такої дії, і до такої особи може бути застосоване лише
накладання штрафу, а не виправних робіт чи, скажімо, адміністративного
арешту на тій підставі, що таке стягнення є більш доцільним і
справедливим.
Суттєвою ознакою правоохоронної діяльності є її процесуальний характер.
Тобто, така діяльність має здійснюватися з дотриманням процедури, що
визначена процесуальним законодавством. Приміром, вирок суду набирає
законної сили після проведення досудового слідства, розгляду справи в
суді, що передбачені кримінально-процесуальним законодавством тощо.
Визначальною ознакою правоохоронної діяльності є те, що її реалізацію
повинні здійснювати спеціальні державні органи, наділені владними
повноваженнями щодо забезпечення виконання правоохоронної функції в
державі. Однак наявність такої вимоги наразі є недостатньою умовою для
здійснення правоохоронної діяльності. Ця ознака також потребує, щоб
штатний розпис спеціальних правоохоронних органів комплектувався
державними службовцями, які мають юридичну освіту, а також фахівцями, що
мають достатній рівень спеціальних наукових пізнань в інших наукових
сферах. Організація і діяльність таких державних органів детально і
всебічно регламентуються в законодавчому порядку, в тому числі шляхом
встановлення особливих процесуальних правил для вирішення найбільш
важливих питань. Наприклад, організація і діяльність підрозділів міліції
визначена в Законі України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.
Спираючись на розкриті нами ознаки, можна дати визначення поняття
правоохоронної діяльності. Отож, під правоохоронною діяльністю необхідно
розуміти державну діяльність, що здійснюється з метою забезпечення
охорони права спеціальними органами державного управління, які наділені
правом щодо застосування заходів юридичного впливу при неухильному
дотриманні приписів закону та визначеної процедури їх застосування.
Особливу увагу студентам необхідно зосередити на особливостях визначення
завдань, що ставляться перед правоохоронною діяльністю. У цьому
контексті доцільно зазначити, що основні завдання правоохоронної
діяльності найбільш повно визначені
в законодавчих актах, що закріплюють правовий статус та встановлюють
повноваження окремих спеціальних державних органів у сфері забезпечення
правопорядку і громадської безпеки. До таких законодавчих актів можна
віднести, наприклад, закони України «Про міліцію», «Про службу безпеки»,
«Про судоустрій України», Кримінально-процесуальний та
Цивільно-процесуальний кодекси та низку інших законів. Далі необхідно
перелічити найсуттєвіші завдання, що є характерними для більшості
правоохоронних органів і спрямовані на захист прав і свобод людини і
громадянина. Цей основоположний принцип варто покласти в основу
розкриття змісту завдань правоохоронної діяльності.
Система правоохоронних органів України:
поняття, складові частини
Важливого значення при розкритті системи правоохоронних органів України
набуває порядок висвітлення окремих понять та категорій, що охоплюються
її змістом. Украй важливо, щоб перед початком розкриття поняття системи
правоохоронних органів нашої держави увага студента була зосереджена на
визначенні конкретних функцій, притаманних правоохоронній діяльності.
Такий підхід надає змогу за функціональною спрямованістю розмежувати
органи, покликані забезпечувати правоохоронну діяльність, на окремі
структурні одиниці з чітким визначенням їх правового статусу,
повноважень та місця в системі органів державної влади.
За змістом правоохоронна діяльність не є однорідною, а передбачає
виконання різнопланових соціальних завдань, зміст яких визначається
основними функціями державної діяльності, до яких передусім доцільно
віднести:
1) конституційну діяльність;
2) діяльність в сфері правосуддя;
3) організаційне забезпечення діяльності судів;
4) прокурорську діяльність;
5) діяльність, пов’язану з виявленням і розслідуванням злочинів;
6) діяльність щодо надання юридичної допомоги юридичним і фізичним
особам.
Зазначені функції спрямовані на досягнення конкретних результатів,
зокрема, усунення порушень норм Конституції України, справедливий
розгляд й вирішення цивільних і кримінальних справ, забезпечення
нормальної діяльності судів, виявлення й усунення порушень законності в
діяльності державних інституцій та приватних осіб, а також надання
кваліфікованої юридичної допомоги та інших юридичних послуг. Здійснення
цих функцій спрямоване на виконання загальних завдань правоохоронної
діяльності.
Студент повинен усвідомити, що названі функції є взаємозалежними і
взаємозв’язаними і, власне, у багатьох випадках доповнюють одна одну.
Прикладом такої взаємозалежності може служити здійснення правосуддя по
конкретній кримінальній справі, яке потребує насамперед проведення по
такій справі досудового слідства відповідними органами досудового
слідства. У наступних розділах сфера дії окреслених функцій буде
розглянута детальніше.
0
2
@
¬
®
ae
`1/43/4–
?
@
ae
gdT{o
gdT{o
OIOoooooooooooessoossoooooooooo
gdT{o
ного органу, на який покладається виконання основних функцій
правоохоронної діяльності. На сьогодні в питанні визначення поняття
правоохоронного органу серед юристів-науковців не існує єдиного підходу.
Суть таких розбіжностей полягає у визначені кола органів влади, які за
своїми функціями та повноваженнями можна відносити до правоохоронних.
Окреслена проблема потребує на законодавчому рівні закріпити поняття
правоохоронної діяльності, правоохоронного органу та системи органів, що
входять до складу правоохоронних органів. Детальнішу інформацію щодо
існуючих точок зору із зазначених проблем можна знайти в підручнику
російських авторів К. Ф. Гуценка та М. А. Ковальова «Правоохоронні
органи» та навчальному посібнику «Організація судових та правоохоронних
органів» за редакцією доцентів І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової,
О. М. Толочка.
У цьому контексті необхідно відмітити, що перелік правоохоронних органів
у нашій державі на законодавчому рівні закріплений у Законі України «Про
державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Згідно зі
статтею 2 цього Закону до правоохоронних органів законодавець відносить
такі: органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи служби
безпеки; митні органи; органи охорони державного кордону; органи й
установи виконання покарань; органи державної податкової служби; органи
державної контрольно-ревізійної служби; органи рибної охорони; органи
державної лісової охорони; інші органи, які здійснюють правозастосовні
або правоохоронні функції. Навіть неупереджений погляд на цей перелік
дає підстави зазначити, що він досить громіздкий, перевантажений і
потребує передусім законодавчого визначення поняття правоохоронного
органу та основних знак, що вирізняють його поміж інших органів
державного управління.
Важливим для студента є засвоєння питання щодо віднесення до системи
правоохоронних органів суду. Особливо нагальною така проблема постала
після закріплення на конституційному рівні судової влади як окремої
гілки влади в Україні. На сьогодні деякі юристи-науковці висловлюють
думку, що суди не можна відносити до правоохоронних органів позаяк вони
є органами судової влади і тому виходячи із принципу поділу влади не
можуть входити до системи органів виконавчої влади, до складу якої
законодавець традиційно відносить органи внутрішніх справ, юстиції,
служби безпеки, державної податкової служби тощо. Прихильники віднесення
судів до правоохоронних органів обґрунтовують свою позицію тим, що
виключення судів із числа правоохоронних органів неминуче призведе до
того, що вони будуть позбавлені здійснення правоохоронної функції в
державі. Більш детально діяльність кожного правоохоронного органу буде
висвітлено в наступних розділах.
Розгляд окреслених нами проблемних питань, чинного законодавства в
частині закріплення переліку правоохоронних органів дає змогу визначити,
що під правоохоронним органом необхідно розуміти державний орган, до
компетенції якого входить виконання функцій та завдань, пов’язаних з
охороною права та відновленням порушеного права, забезпеченням виконання
покарань, національної безпеки, підтриманням правопорядку й стану
законності в державі.
Традиційно в рамках дисципліни «Правоохоронні органи» прийнято вивчати
адвокатуру, а також інші організаційні форми надання юридичної допомоги,
хоча їх навряд чи можна називати органами, тим більше державними. Наразі
вони є недержавними об’єднаннями, які створюються для того, щоб сприяти
охороні прав і законних інтересів людини і громадянина, державних і
недержавних організацій, і за своїми завданнями значною мірою споріднені
з діяльністю окремих державних правоохоронних органів.
До надання юридичної допомоги приватним особам, державним і недержавним
структурам необхідно віднести також нотаріат, який виконує своєрідні
функції і таким чином сприяє успішній реалізації правоохоронної
діяльності.
Система законодавчих і інших нормативно-
правових актів, що регулюють організацію
та діяльність правоохоронних органів
Для усвідомленого розуміння студентом організації й діяльності
правоохоронних органів важливого значення набуває засвоєння законодавчої
та нормативно-правової бази, яка закріплює загальний правовий статус,
функції, завдання цих органів як у цілому, так і окремих їх інституцій.
Засвоєння основ організації й функцій правоохоронних органів вимагає
вивчення значної кількості законодавчих і інших нормативно-правових
актів.
Відповідно до існуючої в нашій державі юридичної доктрини правові акти
мають певну структурну побудову(ієрархію), притаманну романо-германській
правовій сім’ї. На вершині цієї структури розміщується Конституція
України, яка має найвищу юридичну силу. Вона приймається з дотриманням
особливої процедури і вирішує вузлові питання державного і громадського
життя, в тому числі організації і діяльності правоохоронних органів. Усі
закони та інші нормативно-правові акти повинні точно відповідати
конституційним положенням. Внесення змін і доповнень до Конституції
України також передбачає особливу процедуру, що є запорукою і гарантією
її відносної стабільності.
Наступний щабель в цій ієрархічній побудові правових актів займають
закони, що поширюють свою дію на всю територію України. Вони приймаються
Верховною Радою України і підписуються Президентом України. Норми,
закріплені в законах, підлягають неухильному виконанню всіма суб’єктами
правових відносин. За наявності достатніх підстав окремі закони або їх
положення можуть бути визнанні Конституційним Судом України
неконституційними повністю або в окремий частині. В разі прийняття
Конституційним Судом України такого рішення закон або окремі його
положення втрачають чинність з дня визнання їх неконституційними.
Враховуючи ту обставину, що в нашій державі запроваджена
президентсько-парламентська форма правління, наступний рівень в
ієрархічній структурі правових актів відведений указам і розпорядженням
Президента України. Виконання цих актів є обов’язковим на території
України. Зазвичай зміст цих актів може стосуватися і тих правоохоронних
органів, що входять до складу виконавчої влади. Скажімо, указом може
бути затверджене положення про правоохоронний орган, а також про
наділення його новими повноваженнями в межах чинного законодавства.
Наступний рівень — це постанови і розпорядження Кабінету Міністрів
України, які є обов’язковими до виконання. До компетенції Кабінету
Міністрів належить також прийняття положень, що регулюють діяльність
правоохоронних органів.
Для забезпечення ефективної роботи конкретного правоохоронного органу
останній наділений повноваженнями видавати відомчі акти (накази,
інструкції, положення тощо).
З метою координації дій правоохоронних органів щодо виконання окремих
функцій можуть прийматися міжвідомчі нормативні акти.
Велике практичне значення мають роз’яснення, що видаються Верховним
Судом України. Оформляються ці роз’яснення постановами пленуму названого
суду.
Виходячи із положень теорії держави і права правові акти, що регулюють
організацію і діяльність правоохоронних органів залежно від їх змісту
можна виокремити в такі групи нормативно-правових актів:
законодавчі акти про загальні засади діяльності правоохоронних органів;
законодавство про судову владу, правосуддя, суди і суддів;
законодавство, що регулює прокурорську діяльність;
законодавство про організацію виявлення і розслідування злочинів;
законодавство про організаційне забезпечення діяльності судів і органів,
що його здійснюють;
законодавство про організацію юридичної допомоги.
Студенту необхідно знати, що на сьогодні існують і відмінні класифікації
нормативно-правових актів про правоохоронні органи. Така відмінність
полягає в тому, як автори трактують систему правоохоронних органів і
визначають місце суду в цій системі. Прикладом відмінного підходу може
служити навчальний посібник за загальною редакцією Я. Кондратьєва «Суд,
правоохоронні та правозахисні органи України».
До першої групи нормативно-правових актів загального характеру належать
Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадські і
політичні права, Конвенція про захист прав людини і основних свобод,
Основні принципи незалежності судових органів, Конституція України,
Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів».
З урахуванням європейського вибору України і проголошеної Президентом
України Стратегії інтеграції України до ЄС і в світове співтовариство
все більша увага приділяється підвищенню ролі чинних міжнародних
договорів, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою
України. Особливо це стосується міжнародних угод, які безпосередньо
пов’язані з організацією і діяльністю правоохоронних органів. Серед
значної кількості таких нормативних актів увага студента має
зосереджуватися на основоположних міжнародних актах, а саме: Загальній
декларації прав людини, схваленій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня
1948 р. і Міжнародному пакті про цивільні і політичні права людини, що
був схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. Відповідно до
статті 9 Конституції України ці міжнародні акти ратифіковані нашою
державою і є частиною національного законодавства України. Враховуючи
пріоритетність міжнародних актів, особливо тих, що забезпечують захист
прав і свобод людини, авторами свідомо в структурній ієрархії переліку
нормативних актів ця частина документів поставлена на перше місце.
Реалізація норм міжнародних угод у частині, що регулює діяльність
правоохоронних органів, знайшла відображення в Конституції України.
Наразі це розділи ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»,
VІІ — «Прокуратура», VІІІ — «Правосуддя», ХІІ — «Конституційний суд
України». Зазначені розді-
ли містять положення про судовий контроль за правомірністю обмеження
недоторканності і свободи особи, таємниці листування, телефонних
переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень, про
рівноправність, про забезпечення прав і свобод людини і громадянина
шляхом здійснення доступного для всіх правосуддя, про право громадянина
і людини захищати свої права і свободи всіма законними способами, про
право на правову допомогу, про право на судове оскарження дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
посадових і службових осіб, у тому числі права на захист у відповідних
міжнародних судових установах чи у відповідних міжнародних органах,
членом або учасником яких є Україна. Край важливими є положення
Конституції України, що встановлюють основні вимоги до здійснення
судової влади, а також головних засад її організації та діяльності.
Детальніше ознайомитися з основними положеннями, що регулюють діяльність
судів і правоохоронних органів, студент може при вивченні Конституції
України, яку він самостійно опрацьовує відповідно до обсягу, визначеного
планом проведення семінарських занять.
Другу групу нормативних актів складає чинне законодавство, що регулює
діяльність судової влади в нашій державі. Це закони України «Про
судоустрій України», «Про статус суддів», «Про Конституційний Суд
України», «Про господарський суд», «Про органи суддівського
самоврядування», «Про Вищу раду юстиції». До цієї групи актів також
належать міжнародні документи, зокрема, Конвенція проти спроб насильства
і інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і
покарання та Основні принципи незалежності суддів. Означені міжнародні
документи дають змогу громадянам України безпосередньо знати основні
принципи, на яких базується незалежність суддів при здійсненні
правосуддя, а також закріплюють процедуру оскарження несправедливих, на
їх погляд, судових рішень до вищих судових інституцій.
Третя група — це нормативно-правові акти, що регулюють прокурорську
діяльність. Ця група є нечисленною і включає Закон України «Про
прокуратуру», в якому закріплюються завдання, функції та система органів
прокуратури, регламентується участь прокурора в розгляді справ у судах.
Необхідно знати, що статті цього Закону приведені у відповідність до
розділу VІІ «Прокуратура» Конституції Україні, позаяк сам закон було
прийнято значно раніше і окремі його положення вступали в суперечність з
положеннями основного Закону. Більш детальну характеристику
прокурорської діяльності студент може знайти в навчальному посібнику за
загальною редакцією Я. Кондратьєва «Суд, правоохоронні та правозахисні
органи України».
Наступну групу нормативно-правових актів складає законодавство, що
регулює організацію виявлення і розслідування злочинів. Зазвичай це
оперативно-розшукова діяльність, дізнання і досудове слідство. До
найсуттєвіших правових актів, що здійснюють правове забезпечення такої
діяльності, необхідно віднести закони України «Про оперативно-розшукову
діяльність», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про державну
податкову службу України», «Про Державний кордон України»,
Кримінально-процесуальний кодекс України, Митний кодекс України.
Студенту необхідно знати, що в межах навчальної дисципліни немає потреби
в повному обсязі засвоювати зміст зазначених законодавчих актів,
оскільки надалі така нагода буде надана при опануванні наступних
навчальних курсів. Однак саме при вивченні цієї дисципліни особливу
увагу доцільно звернути на правовий статус та повноваження органів, що
покликані виявляти і розслідувати злочини.
Важливу групу правових актів становить законодавство про організаційне
забезпечення діяльності судів і органів, що його здійснюють. До них
відносять вже згадувані нами окремі закони, зокрема, «Про статус
суддів», «Про судоустрій», «Про органи суддівського самоврядування», а
також підзаконні акти, такі як «Положення про Міністерство юстиції
України». Студенту необхідно знати, що окремі положення зазначених нами
правових актів визначають порядок організаційного забезпечення
діяльності судів, безпосередньо суддів та інших правоохоронних органів.
Остання група правових актів — це законодавство про порядок організації
та надання юридичної допомоги. Сюди необхідно віднести закони України
«Про адвокатуру», «Про нотаріат», «Про звернення громадян», «Про
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», розпорядження
Президента України «Про Положення про Міністерство юстиції України»
тощо.
Увагу студента необхідно звернути на ту обставину, що тільки з
отриманням нашою державою незалежності ця правоохоронна функція набула
свого прямого призначення. Надання правової допомоги було закріплено на
конституційному рівні, зокрема в статті 59 Конституції України. До цього
часу вона регламентувалася лише відомчими нормативними актами, що
значною мірою негативно впливало на ефективність її застосування і
надавало підстави окремим посадовим особам трактувати норми таких актів
на свій розсуд.
Під час розгляду цього питання увага студента акцентувалась на засвоєнні
тих чи інших положень системи законодавства, що регулює діяльність
правоохоронних органів. Їх засвоєння дасть змогу студенту орієнтуватися
в національному законодавстві, міжнародних документах, що покликані
забезпечити правове регулювання діяльності правоохоронних органів.
Надалі ці знання будуть поглиблені при вивченні навчальних дисциплін,
присвячених конкретним органам, що виконують правоохоронні функції.
Література
А. Законодавчі та нормативно-правові акти
Конституція України. — К., 1996.
Закон України «Про судоустрій України» // Відомості Верховної Ради
України. — 1982. — № 35. — Ст. 382 (зміни і доповнення від 26.06.01 р.
// Урядовий кур’єр, № 120 від 16.07.01 р.).
Закон України «Про господарські суди» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 36. — Ст. 469 (зміни і доповнення від 21.06.01 р.
// Урядовий кур’єр, № 120 від 16.07.01 р.).
Закон України «Про Конституційний Суд України»// Відомості Верховної
Ради України. — 1996. — № 49. — Ст. 272.
Закон України «Про прокуратуру» // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — № 53. — Ст. 793 (зміни і доповнення від 12.07.01 р. // Урядовий
кур’єр, № 132 від 26.07.01 р.).
Закон України «Про міліцію»// Відомості Верховної Ради України. — 1991.
— № 4. — Ст. 20.
Закон України «Про Службу безпеки України» // Відомості Верховної Ради
України. — 1992. — № 27. — Ст. 382.
Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
