.

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
153 2645
Скачать документ

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Види покарань, які застосовуються до неповнолітніх, та їх особливості.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Погашення та зняття судимості.

Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх

КК передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної
відповідальності:

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових
заходів виховного характеру (ст. 97 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням
строків давності (ст. 106 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових
заходів виховного характеру передбачено ст. 97 КК. У відповідності з ч.
1 ст. 97 КК умовами такого звільнення є вчинення неповнолітнім вперше
злочину невеликої тяжкості. Неповнолітнього може бути звільнено від
кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без
застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього
примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті
105 КК.

Частина 2 ст. 95 передбачає такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки
неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх
заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його
згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і
має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних
майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної
установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не
перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх
та порядок їх залишення визначаються законом.

Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду,
попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При
цьому роз’яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також
ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного
характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки
неповнолітнього передбачає встановлення часу, протягом якого
неповнолітній повинен перебувати вдома, або не може знаходитися в
громадських місцях; заборона виїжджати в іншу місцевість без дозволу
тощо.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють,
чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а
також окремих громадян на їх прохання полягає у встановлені контролю і
посилення виховного впливу з боку тих осіб, що зобов’язані в силу
сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати на неповнолітнього
вплив. У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня
1995 р. «Про практику застосування судами примусових заходів виховного
характеру» рекомендується передавати неповнолітніх під нагляд батьків
або осіб, що їх заміняють, лише при наявності даних про їх спроможність
забезпечити виховання.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п ‘ятнадцятирічного віку і має
майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових
збитків. Цей примусовий захід виховного характеру може бути застосований
лише за наявності певних умов:

– злочином неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або
юридичній особі;

– неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної
власності, або отримує самостійний заробіток;

– підсудний погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у розмірі
та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення
від покарання.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи
для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує
трьох років. Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для
неповнолітніх визначені в Законі України “Про органи і служби у справах
неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” та відповідними
положеннями про них. Такими установами є загальноосвітні школи
соціальної реабілітації (для неповнолітніх у віці від 11 до 14 років) та
професійні училища соціальної реабілітації (туди направляються особи
віком від 14 до 18 років). При звільненні від покарання із застосуванням
примусових заходів виховного характеру неповнолітній може бути
направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.

Направлення до спеціальної навчально-виховної установи є найбільш
суворим примусовим заходом виховного характеру. Він повинен
застосовуватися тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом
застосування інших заходів такого роду.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КК примусові заходи виховного характеру,
передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і
до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під
ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка не
досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність,
здійснюється із дотриманням таких умов:

1) неповнолітньому виповнилося 11 років;

2) ця особа вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки
діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Закон дозволяє застосування примусових заходів виховного характеру
особам, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, незалежно від тяжкості вчиненого посягання та вчинення
його не вперше.

Частина 3 ст. 105 КК закріплює, що до неповнолітнього може бути
застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що
передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного
характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті,
встановлюється судом, який їх призначає.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому
вихователя в порядку, передбаченому законом.

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до
нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і
він притягується до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 97 КК).

При вчиненні неповнолітнім нового злочину в період відбування примусових
заходів виховного характеру йому призначається покарання за сукупністю
вироків на основі ст. 71 та ч. 2 ст. 103 КК.

Стаття 106 передбачає умови звільнення від кримінальної відповідальності
та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у
зв’язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у
віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80
КК з урахуванням положень, передбачених ст. 106 КК.

Частина 2 ст. 106 КК встановлює такі строки давності:

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років – у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Частина 3 ст. 106 КК встановлює такі строки виконання обвинувального
вироку:

1) два роки – у разі засудження до покарання, не пов’язаного з
позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді
позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п’ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі
за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді
позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

3) сім років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на
строк більше п’яти років за тяжкий злочин;

4) десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі
за особливо тяжкий злочин.

Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106 КК, але вже після
досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності
притягнення до кримінальної відповідальності за нього обчислюються за
загальним правилом, встановленим ст. 49 КК.

Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може
бути призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється
правило, встановлене ч. 4 ст. 49 КК. У будь-якому разі давність
притягнення такої особи до кримінальної відповідальності не може
перевищувати десять років.

Враховуючи, що кримінальна відповідальність за злочини проти миру й
безпеки людства, передбачені ст.ст. 437-439, ч. 1 ст. 442 КК настає з
16-річного віку, виключна норма про незастосування давності у разі
вчинення цих злочинів чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80 КК)
поширюється і на осіб, які їх вчинили до досягнення вісімнадцятирічного
віку.

Види покарань, які застосовуються до неповнолітніх, та їх особливості

Основні види покарання у ст. 98 КК вказані у відповідному порядку – від
менш тяжких до більш тяжких. До неповнолітніх також можуть бути
застосовані додаткові покарання, але тільки у вигляді штрафу та
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

AE

?t

????????????~? застосовується лише до неповнолітніх, що мають
самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене
стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості
вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в
межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян. (ст. 99 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КК громадські роботи можуть бути призначені
неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста
двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від
навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду
покарання не може перевищувати двох годин на день.

Частина 2 ст.100 передбачає, що виправні роботи можуть бути призначені
неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від
двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого
до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі,
встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків.

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення
вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально
пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб
(ст. 101 КК).

Позбавлення волі на певний строк – це найбільш суворе покарання в
системі покарань, які застосовуються до неповнолітніх. Воно має
призначатися тоді, коли, на переконання суду, всі інші більш м’які
покарання не дозволять досягти мети кримінального покарання. Особливості
застосування покарання у вигляді позбавлення волі щодо неповнолітніх
закріплені в ст. 102 КК.

Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення
злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк
більше десяти років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним
позбавленням життя людини, – більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні,
засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у
спеціальних виховних установах.

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше
вчинив злочин невеликої тяжкості.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше
двох років;

2) за злочин середньої тяжкості – на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин – на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин – на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя
людини, – на строк до п’ятнадцяти років.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх
застосовується на тих же засадах, що й щодо дорослих (ст.ст. 75-78 КК),
з урахуванням особливостей, передбачених ст. 104 КК.

КК передбачає такі підстави для звільнення неповнолітнього від
відбування покарання з випробуванням:

1) засудження неповнолітнього до покарання у вигляді позбавлення волі на
строк не більше п’яти років;

2) є можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування
призначеного йому покарання.

Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної
відповідальності з випробуванням не обумовлюється кількістю вчинених
злочинів, а також ступенем їх тяжкості.

При звільненні неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням
йому встановлюється іспитовий строк від одного до двох років. У разі
звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд
може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання,
обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної
роботи.

На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з
випробуванням, можуть бути покладені ті ж обов’язки, що й на дорослих,
до яких застосований аналогічний захід, які вказані у ст. 76 КК.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням
неповнолітнього та підстави скасування такого звільнення визначені у ст.
78 КК. У разі вчинення неповнолітнім протягом іспитового строку нового
злочину, йому призначається покарання за правилами, передбаченими у
ст.ст. 71-72 КК. При цьому мають дотримуватися також обмеження,
визначені ч. 2 ст. 103 КК, тобто, остаточне покарання у всякому разі не
може перевищувати 15 років позбавлення волі.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин,
вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від
тяжкості вчиненого злочину (ч. 1 ст. 107 КК).

Умовним звільнення є тому, що воно здійснюється під умовою невчинення
нового злочину в період, який відповідає невідбутій частині покарання.

Достроковим – тому що воно відбувається до повного закінчення строку,
призначеного судом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути
застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці
та навчання довів своє виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути
застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти
років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення
волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий
злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі,
призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо
тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді
позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості
знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який
вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі,
призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо
особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була
умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення
невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку
знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення
волі.

Виходячи з положень ст. 107 КК, можна дійти висновку, що незалежно від
тяжкості вчиненого злочину неповнолітніми, наявності у них рецидиву,
кримінальний закон не робить обмежень щодо умовно-дострокового
звільнення.

До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м’яким
покаранням не застосовується.

У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове
звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини
покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами,
передбаченими у статтях 71 КК (призначення покарання за сукупністю
вироків) і 72 КК (правила складання покарань та зарахування строку
попереднього ув’язнення).

Погашення та зняття судимості

Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до
досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до
статей 88 – 91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених ст.
108 КК.

Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після
виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої
тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не
вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом
трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони
протягом п’яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

Положення ч. 5 ст. 90 КК про переривання строків погашення судимості у
випадку вчинення нового злочину повністю поширюються і на осіб, які
вчинили злочин до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула
покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин,
вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в ч.
1 ст. 91 КК, після закінчення не менш як половини строку погашення
судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.

Рекомендована література:

Аликперов X. Оосвобождение от уголовной ответственности
несовершеннолетних //Законность.” 1999,-№9.

Васильевский А. Возраст как условие уголовной ответственности
//Законность.-2000.-№11.

Діти, молодь і закон (Збірник документів). – 1-2 ч. – К., 1994.

Кравченко О. Питания, що виникають у судовій практиці по застосуванню до
неповнолітніх примусових заходів виховного характеру //Право України.
-1999. – №10.

Нечаева А.М. О правовой защищённости несовершеннолетних и путях её
устранения //Сов.гос, и право. – 1990. – №5.

Яценко С.С. Інститут кримінальної відповідальності неповнолітніх:
світовий досвід і питання вдосконалення українського законодавства
//Правова система України: теорія і практика. – К.1993.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020