.

Податки в механізмі державного впливу на господарські відносини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
114 1097
Скачать документ

Податки в механізмі державного впливу на господарські відносини

Оподаткування с одним з основних важелів державного впливу на
господарську діяльність, де держава виступає в публічних інтересах.

Своїми принципами (економічна доцільність, соціальна справедливість)
оподаткування відрізняється від відносин державних підприємств з
бюджетом, які існували за адміністративно-командної системи.
Підприємства раніше розраховувалися з бюджетом за нормативами
відрахувань від прибутку, що установлювалися за розсудом міністерств.
Звичайно, що ні про яку економічну доцільність чи соціальну
справедливість при цьому мови не могло бути.

В умовах переходу до ринкової економіки наша держава установила
оподаткування суб’єктів господарювання, яке в усьому світі має давню
історію.

Хоча податки в тій формі, в якій вони існують нині, склалися порівняно
недавно, тенденція до виникнення таких механізмів простежувалася з
давніх часів. їхньою основою була система повинностей. Поступово в ній
виокремлюється і певний різновид грошових внесень замість особистих
послуг.

Виразно висловив свої думки з цього приводу Адам Сміт. Піддані держави,
за його словами, повинні по можливості відповідно до своїх здібностей і
сил брати участь в утриманні уряду, тобто згідно з доходом, яким вони
користуються під охороною і захистом держави. Податок, який
зобов’язується сплачувати кожна окрема особа, повинен бути точно
визначений, а не самовільний. Строк сплати, спосіб платежу, його сума —
все це повинно бути цілком зрозуміло і певно для платника і для всякої
іншої особи’.

Ці положення найбільший вплив мали в англійському суспільстві. В Англії
ще у XVIIІ столітті податки на прибуток становили чверть державного
бюджету. До початку XIX століття вся система фінансового управління
консолідувалася, спростилась. І у Франції податки були основною засадою
існування держави. Але ліквідація податкової системи під час революції
1789 року призвела до того, що в наступних десятиріччях джерела податків
вичерпалися. В той же час Англія, що зберегла податки, багатіла і
поступово ставала могутньою державою.

Одним із податків, що забезпечували надходження в дохід міст, був
податок з нерухомого майна.

Після революції 1917 року відновлення податкових механізмів припадає на
перші роки непу. Цей період характеризувався відносно рівноважним тиском
податкових важелів на різні суспільно-економічні устрої. А друга
половина і кінець 20-х років — це етап згортання непу, пов’язаний із
різким посиленням податкового тягаря на приватний сектор.

У наступні роки виникають нові податкові важелі, які схиляли
перерозподіл на користь держави (податок з обороту, на зверхприбуток,
військовий податок, самообклалання). Поступово податкова система
перетворювалася на механізм, шо реалізував фіскальну і перерозподільну
функції на користь держави.

Під кінець існування Радянського Союзу тиск на платників податку
збільшився за рахунок системи обов’язкових платежів, які, власне,
податками навряд чи можна вважати.

Так, у Законі СРСР від 30 червня 1987 року «Про державне підприємство
(об’єднання)» йдеться, як уже згадувалося, про розрахунки підприємств із
бюджетом за нормативами розподілу прибутку або доходу, які
затверджувалися міністерством або іншим вищим органом. За нормативами
вносилась також плата за виробничі фонди, плата за трудові ресурси.
Підприємства вносили відрахування від прибутку або доходу також у
централізований фонд розвитку виробництва, науки й техніки і резерв
свого міністерства або іншого вищестоящого органу.

А за законодавством, яке було чинним до прийняття цього закону, державні
підприємства повинні були залишок свого прибутку перерахувати в бюджет.
Тобто це було перекладання коштів з однієї державної кишені в іншу.

Правда, застосовувалися прибуткові податки з колгоспів, з кооперативних
і громадських організацій, місцеві податки.

Так що ж собою являють податки?

Істотною ознакою податків є вочевидь їхнє призначення забезпечувати
діяльність некомерційного сектора ринкової економіки. Саме цей сектор
дає змогу компенсувати так звані недосконалості ринку. Некомерційні
організації призначені для задоволення тих потреб, які не повинні
залежати від ринкової кон’юнктури (охорона здоров’я, освіта, наука,
культура та ін.), а також таких загальносуспільних потреб, як утримання
збройних сил, органів державної безпеки, правоохоронних органів, судів.

Суттєвою ознакою податків є також, за висловом того ж Адама Сміта, точна
визначеність і рівномірність податків.

Оподаткування в Україні на шляху до її незалежності започаткував Закон
від 25 червня 1991 року «Про систему оподаткування». Через
недосконалість він неодноразово зазнавав змін і доповнень, як і інші
законодавчі акти.

Метою податкового регулювання, з одного боку, є економічний вплив на
процеси формування фінансових коштів суб’єктів господарювання шляхом
вилучення частини їх доходів, a j другого боку — формування
централізованих фінансових фондів держави за рахунок цих вилучених
коштів. Податкові надходження становлять основну частину ресурсів і
місцевих бюджетів, знижуючи їх залежність від субсидій, позик і т. ін.

Ці принципи покладені в основу нової редакції Закону України від 18
лютого 1997 року «Про систему оподаткування»1, який визначає поняття
податку і збору (обов’язкового платежу). Під податком і збором до
бюджетів та державних цільових фондів, за цим законом, слід розуміти
обов’язковий внесок лп бюджету відповідного рівня або державного
цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що
визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди — це фонди, які створені відповідно до законів
України і формуються за рахунок визначених законами податків і зборів
(обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та
фізичних осіб. Ці фонди включаються до державного бюджету (крім
пенсійного фонду).

Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до
державних цільових фондів становить систему оподаткування.

Зазначений закон визначає, то в Україні справляються загальнодержавні
податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори.

До загальнодержавних належать: податок на додану вартість; акцизний
збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб;
мито; державне мито; податок на нерухоме майно (нерухомість); плата
(податок) на землю; рентні платежі; податок із власників транспортних
засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на промисел;
збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення
навколишнього природного середовища та ряд інших зборів.

До місцевих податків віднесені: податок з реклами та комунальний
податок, а до місцевих зборів — готельний збір; збір за припаркування
автотранспорту; ринковий та ряд інших.

Контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів
здійснюється державними податковими органами u межах повноважень,
визначених законами.

.зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму
валових затрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

При цьому під валовим доходом розуміють загальну суму доходу платника
податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду
в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території
України, її континентальному шельфі, виключній економічній зоні, так і
за її межами, в яку включаються: загальні доходи від реалізації товарів
(робіт, послуг); доходи від здійснення банківських, страхових та інших
операцій; від товарообмінних (бартерних) операцій; від спільної
діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів2,
процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від
здійснення операцій лізингу (оренди); доходи з інших джерел та від
позареалізаційних операцій.

Скоригований валовий дохід являє собою валовий дохід, з якого
виключаються: суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані
підприємством у складі ціни реалізації продукції (робіт, послуг); суми
коштів, отримані платником податків за рішенням суду (господарського
суду) як компенсація прямих витрат або збитків, шо їх він зазнав у
результаті порушення його праи та інтересів, які охороняються законом;
суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових
платежів), шо повертаються або мають бути повернені платнику податку з
бюджетів, та цілий ряд інших доходів.

Платниками податку на прибуток цим законом визначені: серед резидентів4
— суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші
підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність,
спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її
межами; серед нерезидентів — фізичні та юридичні особи, створені у
будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом
їх походження з України.

Закон містить положення про оподаткування операцій особливого виду,
зокрема: оподаткування товарообмінних (бартерних) операцій; страхової
діяльності; операцій із розрахунками в іноземній валюті; операцій із
торгівлі цінними паперами та деривативами1; спільної діяльності на
території України без створення юридичної особи; операцій з борговими
вимогами та зобов’язаннями і ряд інших.

Найважливішим видом побічних податків в Україні є податок на додану
вартість, попередником якого був податок з обороту. Цей податок набув
поширення з середини XX століття і застосовується в ряді
західноєвропейських та інших країн.

Визначення поняття податку на додану вартість наведене в первісній
редакції Закону України від 20 грудня 1991 року «Про податок на додану
вартість». Згідно з його ст. І, податок на додану вартість є частиною
новоствореної вартості на кожному етапі виробництва товарів, виконання
робіт, надання послуг, шо надходить до бюджету після їх реалізації.

Основним податком з громадян, характерним для будь-якої податкової
системи, є податок на доходи фізичних осіб. Як уже зазначалось,
історично першими з’явилися саме податки з населення. Примітивною,
початковою формою таких податків були повинності у вигляді безкоштовних
послуг, які населення надавало державі. Грошові податки з громадян
починаються з майнового та подушного оподаткування.

У сучасних умовах в Україні є чинним податок з доходів фізичних осіб,
встановлений Законом України від 22 травня 2003 року «Про податок з
доходів фізичних осіб»2. Він бере початок з прибутково-майнового
податку, який набрав чинності в СРСР у 1922 році, а потім (в 1924 році)
був перетворений на прибутковий податок. В умовах Радянського Союзу
завжди діяв диференційований підхід шодо такого податку.

Першим принципом, який було покладено в його основу, став поділ
платників залежно від постійного місця проживання: на громадян України,
іноземних громадян, осіб без громадянства (резидентів, нерезидентів);
другим — поділ платників на окремі категорії залежно від джерел доходу:
за місцем основної роботи, не за місцем основної роботи, від
підприємницької діяльності1; третім — декларування доходів.

Щодо оподаткування доходів громадян від заняття підприємницькою
діяльністю Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» визнав
таким, що не втратив чинності, розділ IV Декрету Кабінету Міністрів
України від 26 грудня 1992 року «Про прибутковий податок з громадян»1 у
частині оподаткування доходів фізичних осіб віл зайняття підприємницькою
діяльністю, який застосовується з урахуванням положень зазначеного
Закону і діє до набрання чинності спеціальним законом з питань
оподаткування фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності.

За Декретом Кабінету Міністрів оподаткуванню підлягають доходи громадян,
одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької
діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом
вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом
(виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими
витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якшо фізична
особа — суб’єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка
сплачує ринковий збір, отримує крім доходу від продажу нею товарів
(надання послуг, виконання робіт) у межах підприємницької діяльності ше
й інші доходи, то вони оподатковуються за загальними правилами,
встановленими Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

З метою забезпечення сплати податків Верховна Рада прийняла Закон
України від 21 грудня 2000 року «Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами»’.

Законом установлено, що в разі виникнення податкової заборгованості
активи платника податку передаються в податкову заставу, що позбавляє
платника можливості їх відчуження без дозволу податкової служби.

Право податкової застави виникає в разі: неподання або несвоєчасного
подання платником податків податкової декларації першого робочого дня,
наступного за останнім днем строку, встановленого законом про
відповідний податок, збір (обов’язковий платіж) для подання такої
податкової декларації; несплата у строки, встановлені цим законом, суми
податкового зобов’язання, самостійно визначеної платником у податковій
декларації, — з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку;
несплати у строки, встановлені цим законом, суми податкового
зобов’язання, визначеної контрольним органом, — з дня, наступного за
останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного в
податковому повідомленні. Право податкової застави поширюється на
будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності
(господарському віданні) в день виникнення такого права, а також на
будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності в
майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або
податкового боргу (ст. 8 вказаного Закону).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020