Поняття, предмет і система кримінології
Кримінологія, як наука і її предмет.
Завдання і функції кримінології.
Система кримінологи. Кримінологія як навчальна дисципліна.
Кримінологія в системі наук. Зв’язок кримінології з правовими та іншими
науками.
1.1. Кримінологія як наука і ЇЇ предмет
Кримінологія (від лат. сгітеп — злочин і грецьк. Абуо? — слово, вчення)
— це наука, що вивчає злочинність як соціальне явище. Вважається, що
термін “кримінологія” увів у 1879 р. антрополог Топінар. У 1885 р.
вперше з такою назвою вийшла друком праця Р. Гарофало. Проте вчення про
злочини почало формуватися набагато раніше. У систематизованому вигляді
уявлення про злочинну поведінку і боротьбу з нею містяться у праці Ч.
Беккаріа “Про злочини і покарання” (1761), де поряд з
кримінально-правовим вченням про покарання визначено також погляди на
природу злочинної поведінки й методи протидії їй з боку держави.
За період понад два сторіччя погляди на злочинну поведінку і заходи
боротьби з нею істотно змінилися. Розвинувшись у різних напрямках
(антропологічному, соціологічному, біологічному, психологічному),
кримінологія нині не становить єдиного вчення й охоплює багато
різноманітних поглядів і шкіл з науковими центрами в багатьох країнах
світу. Проте в межах загальної наукової дисципліни кримінологів об’єднує
намагання описати й пояснити явище злочинності, а також обґрунтувати
засоби її попередження.
У колишньому СРСР кримінологічні дослідження тривалий час (протягом
30-50-х років XX ст.) фактично були заборонені. Крім того, кримінологія
піддавалась ідеологізації, що зумовило
неправдиве висвітлення злочинності радянського суспільства як явища, що
загасає, а з часом повинно зникнути.
Сучасна кримінологія — це наука про закономірності злочинності та заходи
її попередження. Вона вивчає злочинність як процес масового відтворення
злочинів, причини злочинної поведінки й особу злочинця, а також
розроблює заходи попередження злочинів.
Вітчизняна кримінологія виокремилась з науки кримінального права. Нині
кримінологію розробляють здебільшого юристи; викладають її в системі
правових наук. Явища, які вивчає кримінологія, базуються на таких
кримінально-правових поняттях, як “злочин” і “злочинець”. Система
профілактики злочинів і профілактичні заходи, що є її складовими, мають
правову основу, тобто правовий аспект, а причини й умови злочинності,
особа злочинця тісно пов’язані з дефектом правосвідомості, правовою
психологією. Формально кримінологія об’єднана в одну юридичну
спеціальність разом з кримінальним правом і кримінально-виконавчим
правом. Проте незважаючи на тісний взаємозв’язок цих трьох дисциплін
кримінологія за природою і предметом, який вивчає, є окремою наукою.
Кримінальне право і кримінально-виконавче право як правові науки
розглядають злочин і відповідальність за нього з позицій права, а
кримінологія спрямована на осмислення злочинності в її соціальному
аспекті, вивчає злочинність як певний суспільний процес, явище, що
супроводжує історію розвитку людства. Вивчення злочинності як
соціального явища, її причин і умов, особи злочинця, заходів
попередження злочинності не вкладається в межі тільки правових
характеристик, а належить також до сфери соціології. Тому можна вважати,
що кримінологія є не суто правовою, а й соціологічно-правовою наукою і
навчальною дисципліною.
Як зазначалося, кримінологія досліджує злочинність як соціальне,
суспільне явище, механізм індивідуальної злочинної поведінки, причини й
умови злочинності та окремого злочину. Кримінологія вивчає особливості
особи злочинця, а також його жертви — особи, яка є потерпілою від
злочину. Предметом вивчення кримінології є різновиди відхилень
соціальної поведінки (девіантна поведінка), що тісно пов’язані із
злочинністю: алкоголізм, наркоманія, проституція, корупція в різних
сферах державного управління й інші форми аморальної поведінки,
самогубства. Складовою кримінології є також попередження злочинності.
Кримінологія розглядає також комплекс питань, пов’язаних з особою й
поведінкою осіб, що потерпіли від злочину. Цей розділ називається
віктимологією. Дуже часто ві-ктимна поведінка стає приводом або
сприятливою умовою для вчинення злочину. Виключно важливою залишається
проблема правового захисту осіб, які зазнали шкоди від злочинних
посягань на їх життя, здоров’я, майно.
Отже, доходимо висновку: кримінологія — це наука про злочинність і
злочин, їх причини й сприятливі умови, особу злочинця і його жертви, а
також про пов’язані із злочинністю явища відхилення соціальної
поведінки, шляхи й засоби попередження злочинності.
До основних складових предмета кримінології належать:
злочинність як соціальна-правове явище;
причини й умови злочинності;
особа злочинця;
попередження злочинності;
жертва злочину.
Розглянемо ці складові детальніше.
Злочинність є основним елементом предмета кримінології. Під злочинністю
розуміється соціальне та кримінально-правове явище, яке становить
систему злочинів, що вчинені на певній території за певний час.
Кількісно-якісними показниками злочинності є рівень, структура,
динаміка, географія, характер. Злочинність виявляється у вигляді
сукупності злочинів, які, як правило, ототожнюються з її сутністю. Однак
існує й інший підхід (В. Бур-лаков, В. Сальников [17]), згідно з яким
під злочинністю слід розуміти негативу властивість суспільства
відтворювати небезпечні для нього діяння, що зумовлює введення
кримінально-правових заборон, піддається кількісній інтерпретації й
виявляється в сукупності злочинів. Таким чином, сукупність вчинених на
певній території за певний час злочинів є тільки симптомом злочинності,
що свідчить про глибокі криміногенні процеси.
Причини й умови злочинності об’єднуються в родове поняття “криміногенні
детермінанти” й становлять окремий блок, Що підлягає спеціальному
дослідженню. Кримінологія як наукова дисципліна виконує роз’яснювальну
функцію, згідно з якою
здійснюються заходи виявлення економічних, культурологічних, етнічних,
психологічних, ідеологічних, організаційно-управлінських та інших
соціологічних явищ, які породжують і зумовлюють (детермінують)
злочинність як наслідок, а також призводять до відтворення злочинності
як масового явища.
Під причинами злочинності зазвичай розуміють соціальні явища, що
породжують злочинність; сутність цих явищ полягає в суперечностях, що
виявляються на певних етапах розвитку суспільства. Кримінологія вивчає
причини виникнення і поширення злочинності, класифікує їх за різними
критеріями. Причини й умови злочинності вивчаються на різних рівнях:
злочинності взагалі; окремої групи злочинів; конкретного злочину. Це
зумовлено тим, що причини конкретного злочину, який скоюється в певний
час у певному місці, не повторюють ідентично схему причин злочинності
взагалі. Конкретний злочинець не завжди усвідомлює зв’язок злочину, який
він вчиняє, із суперечностями дійсності, а вчинення конкретного злочину
конкретною особою визначається індивідуальними умовами існування
конкретної особи, до яких належать мікросередовище, у якому формується
особа; особливості потоку масової інформації, яку споживає людина;
особистісні особливості людини; ситуація, що сприяє вчиненню злочину
[17]. Кримінологія вивчає зазначені основні причини конкретного злочину,
а також процес їх взаємодії, який називається механізмом формування
конкретного злочину.
Особу злочинця кримінологія вивчає з позицій виявлення
соціально-демографічних, правових, соціально-рольових, психологічних та
інших властивостей суб’єктів злочину. Інтерес становлять кількісні
відмінності соціологічного портрету злочинців (та окремих їх категорій)
від основної маси населення, бо відхилення щодо професійної,
статево-вікової, родинної та інших характеристик допомагають виявити
витоки злочинності.
Спостереження за злочинцями в суспільстві повинно здійснюватися
постійно, оскільки їх склад і вигляд з часом суттєво змінюються.
Кримінологія вивчає мотиви злочинів і їх мотивацію, тобто пояснення
спонукань до вчинення злочину, які надають безпосередньо злочинці.
Зазначимо, що злочин — це акт не тільки зовнішній, а й вольовий,
усвідомлений, що обирається людиною вільно і є результатом складного
процесу, в якому зовнішні обставини діють опосередковано, відбиваючись
через внутрішні умови. Тому щоб пізнати причини злочинності, необхідно
розкрити механізм злочинної поведінки. Проте цей механізм можна розкрити
лише у процесі дослідження особи злочинця і впливу її властивостей та
особливостей на протиправну поведінку.
Попередження (профілактика) злочинів — це система державних і суспільних
заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію злочинйості,
послаблення її причин та умов, утримання від злочинів і коригування
поведінки осіб, які схильні й спроможні вчиняти злочини. Профілактичну
систему можна аналізувати за спрямованістю, механізмом дії, змістом,
суб’єктами та іншими критеріями. Заходи запобігання злочинності, їх
зміст і характер залежать від того, як саме визначаються причини
злочинності.
Проблеми поведінки потерпілого так само є елементом предмету
кримінології. Для визначення цього аспекту застосовують термін
“віктимологія” — вчення про жертву злочину. Потерпілий від злочину
досліджується кримінологією з позицій його можливості стати жертвою
злочинного посягання. Кримінологія виявляє психологічні, соціальні,
професійні та інші особливості потерпілих від різних видів злочинів,
вивчає життєві ситуації, які підвищують небезпеку стати жертвою злочину,
а отримані результати використовує для розробки рекомендацій,
спрямованих на попередження злочинів і подання соціальної допомоги
потерпілим.
1.2. Завдання і функції кримінології
6гівля зброєю й людьми, злочинна корупція, екологічні злочини.
На подальший розвиток очікують такі нові напрями кримінології, як
родинна (яку активно розроблюють на Заході в аспекті злочинів серед
членів родини), екологічна, а також традиційні напрями кримінологічної
характеристики злочинності молоді й неповнолітніх, насильницької
злочинності. Останніми роками кримінологи багато уваги приділяють
проблемі серійних сексуально-насильницьких злочинів.
До основних завдань кримінології належать такі:
отримання достовірних даних про елементи, що є предметом кримінології;
систематичне виявлення й аналіз явищ, процесів, факторів, ситуацій,
обставин, що детермінують злочинність;
виявлення і вивчення суперечностей і конфліктів, щопризводять до
виникнення та реалізації злочинних намірів, а також формування особи
злочинця;
розробка наукових рекомендацій щодо усунення або нейтралізації явищ, що
спричинюють антисуспільну злочинну поведінку;
наукова розробка заходів, пов’язаних з виявленням осіб,від яких можна
очікувати вчинення злочинів, вивченняцих осіб і вжиття дієвих
профілактичних заходів впливуна них.
З перелічених завдань кримінології випливають основні функції
кримінології.
Описова. Кримінологія виявляє й фіксує факти соціальної дійсності, що
пов’язані із злочинністю, відображує їх властивості й відносини,
здійснює їх науковий опис.
Пояснювальна. Розкриваючи на основі отриманих емпіричних даних і
теоретичних положень сутність досліджуванихоб’єктів, зокрема виявляючи
закономірності злочинності, дії їїпричин, формування особи злочинця,
кримінологія пояснює їхз наукових позицій.
Прогностична. Вивчаючи тенденції, перспективи зміникримінологічне
значущих процесів та явищ і аналізуючи їх,кримінологія прогнозує їх
майбутній стан і розвиток.
Регулятивна. Кримінологічний опис, пояснення і прогнозування
підпорядковуються інтересам науково обґрунтованого керування соціальними
процесами, пов’язаними з попередженням злочинності.
Отже, доходимо висновку: кримінологія вивчає злочинність і злочин,
намагається пояснити причини їх виникнення, розроблює методику
прогнозування злочинності та індивідуальної поведінки. Регулятивна
функція кримінології полягає в розробленні наукових засад
попереджувальної діяльності суб’єктів профілактики.
1.3. Система кримінології.
Кримінологія як навчальна дисципліна
Кримінально-правове походження науки кримінології зумовило її
традиційний розподіл на загальну та особливу частини.
У загальній частині кримінології розглядаються її теоретичні основи і
поняття, наводиться визначення злочинності, вивчаються її кількісні та
якісні параметри (показники), аналізується проблема детермінації (причин
і умов) злочинності. Значне місце в загальній частині приділяється особі
злочинця й механізму злочинної поведінки. Ця частина містить також
розділ, присвячений методиці кримінологічних досліджень і проблемі
попередження злочинності. При вивченні загальної частини кримінології на
перший план висувається здатність до абстрактного мислення і засвоєння
теоретичних положень.
В особливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів
і груп злочинів: корисливої й насильницької злочинності, професійної й
організованої, рецидивної, економічної, злочинності неповнолітніх,
жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін. Цей розділ є
найнасиченішим щодо інформації і для його засвоєння потрібна ретельна
робота і глибоке знання Кримінального кодексу України [13].
Помилково було б вважати кримінологію суто академічною галуззю знань, що
не має безпосереднього практичного значення. Кримінологічна підготовка
входить у систему професійної моделі оперативних працівників органів
внутрішніх справ, працівників служби безпеки, прокуратури, суду та інших
посадових осіб, які беруть участь у розкритті злочинів. Відповідні
навички і знання потрібні їм для розуміння, аналізу й оцінки оперативної
обстановки в регіоні з урахуванням латентної злочинності; для грамотного
і професійного складання звітів з оглядів правозастосовчої та
профілактичної діяльності; для
вивчення злочинності та її причин у певному населеному пункті, на певній
території та окремому об’єкті з використанням спеціальних методик; для
правильного застосування вимог процесуального законодавства щодо
попередження злочинів слідчим, прокурором, судом (ст. 23, 23-1, 23-2 КПК
України); для грамотної оцінки особи обвинуваченого і виявлення
справжніх мотивів її злочинної поведінки.
1.4. Кримінологія в системі наук. Зв’язок кримінології з правовими та
іншими науками
Загальновідомо й загальновизнано, що кримінологія як наука походить з
кримінального права. Як зазначалося, кримінологія використовує такі
базові визначення кримінального права, як “злочин” і “злочинець”. Однак
серед сучасних кримінологів-науковців Росії та України не існує
однозначного погляду на сутність кримінології як правової науки. У
підручниках, виданих у Росії протягом 1966-1999 рр., підтверджується
офіційне трактування кримінології як правової науки і водночас
підкреслюється її тісний зв’язок із соціологією (А. Долгова [14]).
Поширена також точка зору на комплексний зміст кримінології, що
перебуває на межі кримінального права і соціології (І. Даньшин [5]),
тобто є соціолого-правовою наукою. Окремі вче-ні-кримінологи (Ю.
Блувштейн [3] і А. Яковлєв) розглядають кримінологію як соціологію
злочинності. Такої самої точки зору дотримується кримінолог А.
Зелінський [7-10], обґрунтовуючи її тим, що девіантна (відхилена)
поведінка є предметом вивчення соціології, а злочинність — одна з форм
девіантної поведінки, тому вивчати її повинні соціологи, а не юристи.
Він підкреслює, що соціальна психологія, яка йиникла на межі соціології
та психології, є особливою галуззю знань про людські відносини і
належить до психології. Вчений вважає, що оскільки у кримінології особа
і її вчинки посідають центральне місце, то вона охоплює соціальну
психологію. Кримінологію взагалі А. Зелінський визначає як комплексну
науку, що поєднує соціологію і психологію злочинності, і вважає її
соціологічною, а не юридичною наукою. Своє ставлення до кримінологів з
базовою юридичною освітою він висловлює так: сприйняття й осмислення
правової інформації у кримінологічних дослідженнях повинні здійснюватися
через призму соціологічного та психологічного вивчення реальної
дійсності. Тому додатковою базовою освітою для кримінолога повинна стати
соціологічна або психологічна науки. Проте ця точка зору не дістала
широкої підтримки серед науковців-кримінологів України і Росії. Без
базової юридичної освіти кримінолог не буде здатний правильно трактувати
такі базові, основні поняття кримінології, як злочин і злочинець, не
зможе орієнтуватись у розмаїтті норм кримінального законодавства, що
ставить під сумнів достовірність таких досліджень і прогнозів.
Як слушно зауважують В. Бурлаков і В. Сальников [17], виключно важливо,
щоб у сучасний складний для кримінології час вона не втратила свого
місця в системі юридичних наук, щоб її не поглинула правова соціологія
або соціологія девіантної поведінки. Кримінологія не повинна
відокремлюватися від правового поля, з яким нерозривно пов’язана. Як
наукова дисципліна, що осмислює теперішній стан і перспективу
взаємовідносин держави і притаманного їй феномену злочинності,
кримінологія могла б стати загальнотеоретичною основою для наук
кримінально-правового циклу. З урахуванням значущості ролі, яку органи
внутрішніх справ відіграють у боротьбі зі злочинністю, необхідно
підкреслити виключне місце, яке покликана посісти кримінологія у
професійній підготовці працівників органів внутрішніх справ.
Як зазначалося, кримінологія тісно пов’язана з такими правовими науками,
як кримінальне право і кримінально-виконавче право (рецидив злочинів і
його попередження). Кримінологічні дослідження неможливо здійснювати без
використання кримінальної статистики. Багато загальних кримінологічних
положень міститься в нормах кримінально-процесуального права, а також у
законодавстві яро прокуратуру, що регламентують виявлення й усунення
причин та умов конкретного злочину (ст. 23, 23-1, 23-2 КПК України) і
координацію діяльності щодо їх запобігання. Кримінологія тісно пов’язана
також з криміналістикою, яка, розроблюючи тактику і методику
розслідування злочинів, ґрунтується на кримінологічній характеристиці
конкретних видів злочинів. Окремі положення адміністративного,
цивільного, сімейного та житлового права, наприклад про відповідальність
за правопорушення, обмеження дієздатності, позбавленнябатьківських прав,
виселення, належать до заходів попередження злочинності.
У зв’язку з поширенням соціологічних досліджень у сфері права і,
зокрема, публікацій із соціології кримінального права необхідно
співвіднести останню з кримінологією. Проте не слід також розширювати
сферу соціології кримінального права, включаючи в її предмет соціальні
явища, що визначають злочинність. Цей науковий напрям розкриває
суспільну зумовленість кримінально-правових норм і соціальні результати
(наслідки) їх функціонування. Певний сенс має твердження, що соціологія
кримінального права є частиною кримінології, яка віддзеркалює каральну
реакцію держави на злочинність.
Серед неюридичних дисциплін кримінологія найтісніше пов’язана із
соціологією, соціальною психологією, власне психологією, демографією,
математичною статистикою, кібернетикою і педагогікою.
У перелічених наук кримінологія запозичує методи дослідження процесів,
що зумовлюють злочинну поведінку й розвиваються в суспільстві загалом, в
окремих групах людей і у свідомості особи, методи кількісної
інтерпретації цих процесів, а також виховну методику, яку кримінологія
пристосовує для попередження злочинності. Перелічені науки і дисципліни,
у свою чергу, збагачуються відповідними знаннями зі сфери злочинності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
