Поняття і види забезпечення виконання зобов’язань
Види, чи як їх ще іменують в юридичній літературі, способи забезпечення
виконання зобов’язань відображають приватний та державний інтерес щодо
забезпечення стабільності цивільно-правових відносин та її напрям щодо
максимального забезпечення прав та законних інтересів кредиторів.
Приватний інтерес відображає психологічну упевненість кредитора у тому,
що зобов’язання перед ним буде виконане або його майнові інтереси не
постраждають він порушення зобов’язання його боржником. Державний
інтерес полягає у зменшенні обсягів втручання держави у приватні справи.
Зокрема через забезпеченість зобов’язання стимулюється боржник до їх
виконання під загрозою негативних наслідків порушення. Чим менше держава
втручається у приватні відносини тим менша її витрати на здійснення
правосуддя.
Функціонально способи забезпечення виконання зобов’язань спрямовані на
стимулювання боржника до належного виконання зобов’язання через настання
в іншому разі негативних наслідків, що слідують із додаткового
забезпечувального (акцесорного) зобов’язання. Інший дихотомічний напрям
– забезпечення впевненості кредитора у досягненні мети зобов’язання,
заохочення його до вступу у зобов’язання, а в кінцевому результаті в
договірному праві стимулювання грошового обороту та комерції.
Своїми коренями вони сягають глибин становлення цивільного права і були
відомі Законам Хамурапі, римському цивільному праву, де неустойка
відносилися до особистих гарантій виконання зобов’язання, Руській правді
та іншим древнім пам’яткам права.
На початку радянського цивільного права деякі із способів забезпечення
зобов’язань, зокрема неустойка ігнорувалася, але вже з середини 20 років
вона все більше стає атрибутивною для договірних зобов’язань у
позитивному праві. Більш того з централізацією економіки неустойка
поступово перетворилася із цивільно-правового виду в адміністративний
засіб, який застосовувався державою на найбільш важливих напрямках
розвитку економіки. За умови панування державної форми власності та
введення так званої картотеки сплата неустойки так чи інакше означала
перекладання грошей з однієї кишені до іншої.
Зі становленням самостійності в Україні на перших порах за умови
дефіциту та товарного диктату неустойка та інші способи забезпечення
зобов’язань спеціально ігнорувалися, але в подальшому із становленням
ринку та домінування споживача над товаровласником зайняла достойне
місце у механізмі стабілізації ринкових відносин та гарантування прав
споживача.
Під способами забезпечення виконання зобов’язань прийнято розуміти
спеціальні правові засоби, що в інтересах кредитора гарантують
виконання основного зобов’язання боржником на його користь. Вони мають
факультативний характер до основного зобов’язання і можуть бути відсутні
при наявності у боржника високої ділової репутації та високого ступеня
довіри між сторонами зобов’язання. Загальне правило для нестабільних
правових порядків та перехідної економіки і зокрема перерозподілу
матеріальних благ свідчить про необхідність їх застосування.
Допустимість їх застосування зумовлюється видом та характером
зобов’язання, волевиявленням його сторін. Вони визначаються угодою
сторін або встановлюються законодавством, перш за все, в інтересах
кредитора.
Способи забезпечення зобов’язання можуть зумовлювати його виникнення –
бути його передумовою. Тому у таких випадках вони передують виникненню
основного зобов’язання. Забезпечуючи зобов’язання слідує долі основного.
Якщо ж за якимись причинами основне зобов’язання не відбулося то
забезпечуюче зобов’язання свою силу втрачає. Деякі з них (ломбардна
застава) виділилась окремо складає спеціальний вид діяльності. Це
стосується й іпотечного кредитування.
Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання зобов’язання повинен
бути письмово зафіксований або в договорі, на забезпечення якого він
спрямований, або в додатковому (чи спеціальному) договорі. Деякі зі
способів вимагають не тільки письмової, але і нотаріально засвідченої
форми їх учинення, а в окремих випадках і спеціальній реєстрації. Це
стосується іпотеки.
Аналіз чинного законодавства надає можливість всі способи забезпечення
виконання зобов’язань поділити на чотири групи:
загально цивілістичні. Так згідно ч. 1 ст. 546 ЦКУ виконання зобов’язань
може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою,
притриманням, задатком (ч. 1 ст. 546 ЦКУ). Вони відносяться до основних;
спеціальні, що передбачені окремими галузями законодавства,
господарським (відмова від укладення договору на подальше), морським
(затримання корабля);
інституційні – на рівні окремих інститутів цивільного права. Так згідно
ст. 735 ЦКУ платник ренти не має права відчужувати майно, передане йому
під виплату ренти, не інакше як за згоди одержувача ренти. Ще більше
деталізовані інституційні способи у ст. 754 ЦКУ стосовно забезпечення
виконання договору довічного утримання слугує такий спеціальний його
субінститут як мораторій на відчуження до смерті відчужувача переданого
за договором довічного утримання майна, а рівно передавати його у
заставу. На це майно не може бути звернене стягнення протягом життя
відчужувача.
подвійного призначення. Такі забезпечувальні засоби можуть мати
самостійне значення, а можуть слугувати забезпеченню іншого
зобов’язання. Законом або договором можуть бути встановлені інші види
забезпечення виконання зобов’язання (ч. 2 ст. 546 ЦКУ). Це може бути
обов’язок страхувати (хеджувати) ризик невиконання зобов’язання.
Забезпечувальні властивості мають деякі форми безготівкових розрахунків:
акредитивів, інкасо, безакцептне списання, передоплата й ін. Визначені
забезпечувальні якості властиві деяким видам договорів, зокрема
договорам страхування, кредиту, лізингу, факторингу, фортфейтингу. Це
також стосується деяких видів цінних паперів, зокрема векселя.
Такі способи забезпечення мають певну специфіку і своє позитивне
регулювання. Чинне законодавство України передбачає особливі правові
засоби забезпечення вимог кредиторів. Зокрема ЗУ “Про забезпечення вимог
кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18 листопада 2003 р. встановлено
правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою
забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення,
оприлюднення. Та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб
стосовно рухомого майна.
Для цієї мети введено категорію обтяжувача – уповноваженого органа при
публічному обтяженні; кредитор за забезпеченим рухомим майном
зобов’язанням; власник рухомого майна, що знаходиться у володіння
боржника; будь-яка інша особа, на користь якої встановлено договірне
обтяження; особа, яка здійснює управління рухомим майном в інтересах
кредитора.
За логікою цього закону введено й категорію пріоритет – переважне право
обтяжувача відносно права іншої особи на теж саме рухоме майно. Звідси
за умов зіткнення інтересів декількох кредиторів на майно боржника, що
обтяжене правами на його, у тім числі й із забезпечувального
зобов’язання слід враховувати :
вищий пріоритет – переважний пріоритет одного обтяжувала (кредитора)
відносно пріоритету іншого обтяжувала на отримання задоволення своїх
вимог щодо одного і того ж рухомого майна. Вищим пріоритетом є пріоритет
продавця рухомих речей за договором купівлі-продажу в кредит з
відстроченням або розстроченням платежу за умови реєстрації такого
обтяження в установленому порядку (ст.15 ЗУ “Про забезпечення вимог
кредиторів та реєстрацію обтяжень”), що витікають з передачі цінних
паперів за умови дотримання вимог чинного законодавства (ст.16 ЗУ “Про
забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”) та інші що
встановлені законом;
нижчий пріоритет – пріоритет одного обтяжувала, який підпорядковується
пріоритету іншого обяжувача, на отримання задоволення своїх вимог щодо
одного і того ж рухомого майна.
До забезпечувальних обтяжень згідно ст. 21 ЗУ “Про забезпечення вимог
кредиторів та реєстрацію обтяжень” віднесено:
– застава рухомого майна, що виникає на підставі договору;
право застави рухомого майна;
право притримання рухомої речі;
інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні,
наприклад той же секвестр.
Досить цікавими є договірні обтяження речі до яких належать:
передача рухомого майна повіреному або комісіонеру згідно договору
доручення або за договором комісії;
передача рухомого майна власником у строкове володіння та користування
іншій особі, в тому числі згідно договору найму;
передача рухомого майна в управління, якщо договір управління майном
забороняє управителю відчужувати передане в управління рухоме майно;
купівля-продажа рухомого майна з правом або з зобов’язанням зворотного
викупу;
&
??????O?купівля-продажа рухомого майна за умови збереження права
власності за продавцем до момента оплати товару;
зобов’язання боржника передати право власності на рухоме майно
обтяжувала за умови настання певної події у майбутньому;
відступлення права вимоги;
інші обтяження рухомого майна. які кваліфікуються як договірні.
Забезпечувальні засоби спрямовані на зменшення чи усунення
можливості втрати майна та можуть бути названі мінімізацій ними ризику
кредитора від вступлення у певні зобов’язання. Такий підхід дає
можливість виділити основні способи забезпечення зобов’язання,
спеціальні та інституційні.
В доктрині зобов’язального права склалось декілька розумінь юридичної
природи способів забезпечення виконання зобов’язань. Якщо виходити із
підстав їх встановлення то можна виділити законні – безпосередньо
передбачені законом чи іншим нормативним актом і правочинні. Різновидом
останніх та найбільшою групою є саме договірні. Проте визначають взагалі
правочинні та договірні. Більш традиційним є поділ способів забезпечення
зобов’язання на речові та зобов’язальні. Відповідно перші максимально
наближені до тих способів, що характерні праву на річ, інші –
безпосередньо встановлюються договором. Ч.Н.Азимов диференціював всі
види забезпечення зобов’язань за суб’єктним складом на забезпечення
зобов’язання:
що здійснюється боржником (неустойка, завдаток);
що здійснюється третьою особою (порука);
що здійснюється як боржником так і третьою особою (застава);
ми добавимо що здійснюється кредитором (утримання).
Крім того способи забезпечення з виконання зобов’язань пропонується
поділяти на ті, що входять до основного зобов’язання (неустойка,
завдаток) та ті що оформляються спеціальним договором (застава, порука).
Тут же пропонується виділяти способи забезпечення зобов’язань за обсягом
відповідальності: неустойка, що стягується за неналежне виконання і
невиконання зобов’язань та “всі інші види – за виконання зобов’язань”.
Якщо ми можемо погодитись із першим підходом, то не поділяємо другий.
Обсяг відповідальності може бути повним (загальне правило) або
частковим. Звідти підміна правових категорій призвела до змішування
обсягу відповідальності та підстав для її застосування. Дійсно,
більшість способів забезпечення зобов’язань не ставляться у залежність
від виконання зобов’язання. Але негативні наслідки зв’язуються саме з
ними. Поручитель, гарант повинен виконати своє акцесорне зобов’язання
лише у тому разі коли боржник не виконає своє зобов’язання сам.
Завдаток взагалі сплачується наперед і не зв’язується з виконанням чи
невиконанням зобов’язання боржником.
Гелевий О.І. пропонує більш широке розуміння способів
забезпечення зобов’язання, а саме забезпечувальні засоби і класифікує їх
в залежності від: а) джерела їх встановлення; б) кількості учасників, в)
форми встановлення забезпечення; г) часом оформлення; д) мети; е)
ступеня визначеності; ж) механізму застосування.
Способи забезпечення виконання зобов’язань виступають у формі
додаткового зобов’язання до основного зобов’язання. Спосіб зобов’язання
не6 застосовується в разі належного виконання основного зобов’язання чи
його припинення, у тім числі й шляхом визнання правочину недійсним. Це
пояснюється тим що відповідно до ч.2 ст. 548 ЦКУ недійсне зобов’язання
не підлягає забезпеченню, а тим більше недійсність основного
зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його
забезпечення, якщо інше не встановлено законом. Таким виключенням із
загального правила є банківська гарантія. Відповідно до ст. 562 ЦКУ
встановлено незалежність банківської гарантії від основного
зобов’язання. Більш того зобов’язання гаранта перед кредитором не
залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності),
зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне
зобов’язання.
В той же час недійсністъ додаткового зобов’язання не впливає на долю
основного. Так якщо договір поруки буде визнано недійсним то основне
зобов’язання стосовно якого встановлена недійсна порука зберігає свою
чинність.
Слід зауважити що може бути застосовано одночасно декілька видів
зобов’язання. Здебільше за грошовими зобов’язаннями неустойка може
супроводжуватися гарантією, задатком чи заставою.
Всі способи забезпечення виконання зобов’язання за їх правовою природою
можна поділити на правочинні, засновані на правочинні і зокрема договорі
та законні. В той же час, виходячи з диспозитивності цивільного права,
може бути подвійна природа.
Проявом такого поділу є речові та договірні способи забезпечення
виконання зобов’язань. Зокрема до речових відносять такі за яких у
кредитора виникає речове право. За таких обставин до речових відносять
задаток, заставу, утримання майна. При тому застава все таки виникає на
підставі договору, але заставодержатель вправі реалізувати свої грошові
вимоги до боржника за рахунок заставленого майна.
До договірних відносять такі на підставі яких кредитор вправі для
забезпечення виконання зобов’язання перед ним звернутися до сторони, що
зв’язана з ним договором, наприклад поруки. Проте гарантія не є чисто
договірним зобов’язанням, а одностороннім правочином.
За рівнем регулювання способи забезпечення виконання зобов’язань
поділяються на основні цивілістичні та спеціальні. Основні власне
передбачені ЦКУ, а спеціальні у інших актах цивільного законодавства.
За підставою встановлення способи забезпечення виконання зобов’язань
поділяються на:
законні – встановлюються безпосередньо законом;
договірні – виникають на підставі договору;
судові – встановлені рішення суду;
адміністративні – встановлені та не опротестовані в установленому
порядку постановою уповноваженого державного органу (наприклад
податкової інспекції).
Сучасне цивільне право виходячи з принципів свободи договору значно
розширило засоби забезпечення виконання договірних зобов’язань. Знаково,
що новий ЦК України багато договірних конструкцій змоделював як
реально-консенсуальні чим надав сторонами можливість самим вирішувати з
якого моменту вони зобов’язані та яким чином найкраще їх забезпечити
свої майнові інтереси. Якщо сторона не досить впевнена у порядності
другої то навіть за можливості консенсуальності відносин за договором
вона укладе договір лише за умови, що інша сторона погодиться на його
негайне виконання. Навпроти, якщо між сторонами склалися довірчі
відносини і вони досить тривалий час успішно між собою співпрацюють на
взаємовигідній основі то навіть реальний договір можна перевести в
розряд консенсуальних. Власне на цьому побудовано стимулювання дітей до
успіхів у навчанні: “Здаси сесію на відмінно – отримаєш в подарунок
…”. Такий договір є умовним: з виконання дитиною домовленості
(джельтменської) породжується й відповідне право.
На підставі наведеного під способами забезпечення зобов’язання
(забезпечувальними засобами) необхідно розуміти спеціальні правові
конструкції (інститути зобов’язального та іншого права), що передбачені
позитивним правом, пунктами договору, торгівельними звичаями за допомог
яких кредитор має змогу захистити свої майнові інтереси в разі
неналежного виконання боржником зобов’язання.
Новітній етап розвитку зобов’язального права характеризується посиленням
забезпечення прав кредиторів на інституційному рівні. У новому ЦК
України розширено предмет деяких видів зобов’язань. Так якщо раніше
неустойка була тільки у виді грошей, то тепер предметом неустойки можуть
бути й речі, що визначені родовими ознаками.
Література
Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.
М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.
Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,
Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,
Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,
Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.
Урядовий кур’єр –2004, -№6, //Орієнтир, -2004, -№1.
Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М.
Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н. Азімова, доцентів
С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000-С.316
Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М.
Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н. Азімова, доцентів
С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000-С.316
Гелевий О.І. Неустойка як вид забезпечення виконання зобов’язання.
Автореф. … дис. канд. юрид. наук. К.: -2003. –С.7,
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
