Попередження злочинності
Поняття попередження злочинності.
Об’єкти, рівні й форми профілактики злочинності.
Заходи попередження злочинності і їх класифікація.
Суб’єкти попереджувальної діяльності і їх класифікація.
Правоохоронні органи як суб’єкти попереджувальної діяльності.
Поняття попередження злочинності
Визначення злочинності як соціальне негативного явища передбачає
відповідну стратегію боротьби з нею, основним напрямом якої є вплив на
причини злочинності.
Проблеми попередження злочинності багато років становлять інтерес для
урядів усіх держав незалежно від їх устрою й широкого кола
громадськості.
Думку про те, що попередження злочинності повинно мати пріоритет перед
каральної політикою держави, висловив ще Платон у IV ст. до н. е., але
її практичне втілення відбулося порівняно недавно. Ця думка дістала
правову аргументацію у працях юристів класичної школи кримінального
права у XVIII ст., які заклали основу нової політики в боротьбі зі
злочинністю. Сутність цієї політики полягає в такій формулі: “мудрий
законодавець попередить злочин, щоб не бути змушеним карати за нього”.
Подальшого теоретичного обґрунтування попередження злочинності дістало в
межах кримінології, яка стала альтернативою науці кримінального права
щодо формулювання основний цілей, завдань і заходів боротьби зі
злочинністю в сучасних умовах. Нині попередження злочинності є основним
напрямом діяльності держави й суспільства в боротьбі із цим соціальне
негативним явищем.
Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу
злочинця, то попереджувальні заходи спрямовані на усунення або
нейтралізацію причин і умов злочинності. Тому попереджувальна діяльність
за змістом, масштабами заходів і кількістю суб’єктів, що беруть у ній
участь, є ширшою і багатшою, ніж практика застосування кримінального
покарання.
Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії пропонують таке
визначення поняття попередження злочинності: це спрямована проти
злочинності діяльність держави й суспільства з метою утримання п на
мінімальному рівні шляхом усунення або нейтралізації її причин.
За визначенням вчених-кримінологів НАВС України, попередження
злочинності — це кримінологічна категорія, що означає систему
об’єктивних і суб’єктивних передумов локалізації й зниження злочинності,
а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на
викорінення цього соціального явища, його причин і умов.
На думку А. Зелінського, попередження злочинності — це система заходів,
що вживаються суспільством з метою стримування поширення злочинності і
зниження її рівня шляхом запобігання й припинення конкретних злочинів.
Поряд з терміном “попередження” у кримінології використовують терміни
“профілактика”, “превенція”, “запобігання”. У кримінологічній літературі
немає єдиною думки щодо тлумачення і співвідношення цих термінів.
Наприклад, вчені НАВС України вважають, що коли поняття “попередження
злочинності” використовують для визначення як об’єктивних передумов
ліквідації злочинності, так і суб’єктивних факторів боротьби з нею, то
поняття “профілактика” антигромадських явищ стосується 5яише особливої
соціальне керованої діяльності, що характеризується як свідомий,
цілеспрямований процес попередження будь-яких порушень соціальних норм.
На думку А. Зелінського, профілактика — це діяльність з усунення,
нейтралізації або послаблення факторів, що породжують злочинність або
сприяють їй. Отже, кримінологічна профілактика, як правило, не має
адресного характеру, тобто не спрямована на конкретний злочин і полягає
в усуненні криміногенних факторів взагалі. Вона забезпечується через
запобігання криміногенним ситуаціям, їх усунення, послаблення дії
криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можливих об’єктів від
посягань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення.
Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вважають, що таке
розмежування термінів “попередження” і “профілактика” має умовний
характер і їх можна використовувати як рівнозначні. У подальшому
виходитимемо саме з цієї точки зору.
Здійснення політики у сфері попередження злочинності повинно
ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів попередження
злочинності належать гуманізм, наукова обґрунтованість, законність і
економічна доцільність.
Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид
діяльності, як правило, пов’язана із завданням конкретним особам
позбавлень та правообмежень і спрямована на попередження з боку
конкретних осіб.
Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за
допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови,
що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких
досліджень конкретизуються завдання й об’єкти профілактики, основні
напрями й засоби попереджувального впливу, коло суб’єктів. У цьому
виявляється принцип наукової обґрунтованості.
Важливе значення для ефективної попереджувальної діяльності має принцип
законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її
основні напрями й форми, компетенцію суб’єктів, підстави для
застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також
передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно
яких вони здійснюються.
Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні
профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на
плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через
надмірну вартість.
Об’єкти, рівні й форми профілактики злочинності
Попередження злочинності є системою, що об’єднує об’єкти профілактики,
основні рівні й форми профілактики, заходи попереджувального впливу,
суб’єктів профілактики, які виконують цю роботу.
До об’єктів попередження злочинності належать процеси і явища різного
порядку. По-перше, це економічні, політичні, психологічні та інші
фактори, що зумовлюють стан і динаміку злочинності. Ступінь зв’язку цих
факторів із злочинністю може бути різний, її пізнання за допомогою
кримінологічного аналізу визначає масштаби профілактичної діяльності та
її ефективність. По-друге, до об’єктів попереджувальної діяльності можна
зарахувати діяльність людей, що повинна відповідати нормам права й
соціальної взаємодії. Характер діяльності при цьому може бути
різноманітний: професійний, адміністративний, технологічний тощо. І,
по-третє, це особа злочинця.
Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних
рівня її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та
індивідуальний.
Загальносоціальний рівень попередження злочинності (загальна
профілактика) охоплює діяльність держави, суспільства та їх інститутів,
що спрямована на розв’язання суперечностей в галузі економіки,
соціального життя, у моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють
різні органи державної влади й управління, громадські формування, для
яких функція попередження злочинності не є основною або професійною.
Профілактичний ефект досягається завдяки ефективній
соціально-економічній політиці загалом.
Спеціально-кримінологічний рівень (кримінологічна профілактика) полягає
в цілеспрямованому впливі на криміногенні фактори, пов’язані з окремими
видами й групами злочинної поведінки, наприклад насильницькою або
економічною злочинністю. Такі комплекси специфічних причин і умов
злочинної поведінки усуваються або нейтралізуються у процесі діяльності
відповідних суб’єктів, для яких профілактична функція є виконанням їх
основних професійних завдань.
Індивідуальний рівень попередження злочинності (індивідуальна
профілактика злочинів — ІПЗ) охоплює діяльність щодо конкретних осіб,
поведінка яких вступає в конфлікт з правовими нормами. Залежно від
стадії генезису особи злочинця ІПЗ поділяється на чотири види.
Перший вид ІПЗ стосується об’єктів, які перебувають на початковому етапі
криміналізації особи. У цей період вони вчиняють різні правопорушення
незлочинного характеру, які утворюють загалом певний вид антигромадської
діяльності. Умовно цей вид ІПЗ називають ранньою індивідуальною
профілактикою злочинів.
Другий вид ІПЗ стосується осіб, які вчинили або вчиняють злочини.
Суб’єктами цього виду профілактики можуть бути слідчі, оперативні та
інші працівники органів внутрішніх справ, судді. Профілактична робота
полягає в тому, щоб схилити особу до відмови від вчинення злочину,
припинити його на стадії підготовки, а в разі вчинення злочину сприяти
формуванню у особи почуття каяття, бажання сприяти розкриттю злочину.
Умовно цей вид профілактики називають судово-слідчим.
Третій вид ІПЗ охоплює осіб, які вчинили злочини і стосовно них суд
прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового
впливу. Цей вид профілактики по-перше, реалізується в діяльності установ
виконання покарань, завдання яких полягає у виправленні та
ресоціалізації засудженого, по-друге, здійснюється відповідними
державними та громадськими організаціями при звільненні особи від
реального виконання кримінального покарання (умовне засудження,
відстрочка виконання вироку, примусові заходи виховного характеру). Цей
вид профілактики умовно називають пенітенціарним.
Четвертий вид ІПЗ стосується осіб, що відбули кримінальне покарання, але
підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву. Умовно цей вид
профілактики називають постпенітен-ціарним.
Підхід до попередження злочинності з урахуванням рівнів профілактики
відбивається в побудові структури органів і організацій, що здійснюють
цю діяльність. Від правильного вибору рівня профілактики залежить її
ефективність.
Профілактична діяльність втілюється у відповідних формах, характер яких
залежить від рівня попередження злочинності та практики відповідних
суб’єктів.
Загальносоціальна профілактика реалізується за допомогою державних
планів економічного та соціального розвитку. Такі плани складаються як
на державному, так і на регіональному рівні. Профілактичне значення
такого плану полягає в тому, що він передбачає стратегію і тактику
соціально-економічного розвитку країни (регіону) з урахуванням можливих
криміногенних наслідків від реалізації закладених у нього заходів. За
допомогою такого плану досягається єдність впливу на за-гальносоціальні
причини злочинності всіх попереджувальних заходів: економічних,
соціальних, ідеологічних, культурологічних, технологічних та ін.
Спеціально-кримінологічна профілактика здійснюється у формі відомчих і
міжвідомчих планів або програм підсилення боротьби зі злочинністю. У них
передбачається система заходів, спрямованих на профілактику конкретних
видів і груп злочинності, злочинності взагалі, на певній території
(держава, регіон). Передбачувані програми заходів реалізуються за
рахунок взаємодії і взаємоузгодженості діяльності окремих суб’єктів
профілактики. Прикладами є Державна програма боротьби зі злочинністю,
ухвалена Верховною Радою України 25 червня 1993 р., і затверджена
Президентом України Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю
на 1996-2000 роки. Безумовно, ефективність попередження злочинів
залежатиме від узгодженості програми боротьби із злочинністю з
концепцією державного плану економічного та соціального розвитку країни.
Індивідуальна профілактика реалізується, як правило, у двох формах.
Якщо йдеться про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню конкретних
злочинів, що були виявлені у процесі діяльності спеціальних суб’єктів,
то це вимоги про вжиття заходів організаційно-управлінського,
економіко-технологічного й ідеологічного характеру, які втілюються в
особливому процесуальному акті — приписі прокурора, поданні слідчого,
окремій ухвалі суду.
Якщо йдеться про особу конкретного злочинця, то застосовують програми
індивідуального коригування правопору-шуючої поведінки. У програмі
відбиваються детальний портрет особи, характеристика основних факторів
мікросередовища формування її негативних рис, передбачаються
диференційовані заходи профілактичного впливу і критерії ефективності їх
застосування.
Заходи попередження злочинності та їх класифікація
За характером соціальної детермінації злочинності заходи профілактичного
впливу поділяють на загальні та спеціальні (кримінологічні). Відмінність
між ними полягає в тому, що загальні заходи спрямовані на позитивний
розвиток соціально-економічної системи загалом і цим сприяють зниженню
рівня злочинності, а спеціальні (кримінологічні) безпосередньо впливають
на причини й умови наявного стану злочинності та її окремих видів з
метою їх усунення, нейтралізації або обмеження.
За конкретним змістом розрізняють такі заходи профілактики: економічні,
соціальні, ідеологічні, технічні, організаційні, правові. Зазначимо, що
за такої класифікації попереджувальні заходи поділяються на загальні та
спеціальні.
Економічні заходи попередження злочинності спрямовані на нейтралізацію
криміногенних наслідків функціонування економічної сфери і мають велике
значення як на макрорівні (наприклад, оздоровлення економіки країни
загалом, економічний захист найменш забезпечених верств населення шляхом
уведення науково обґрунтованого рівня прожиткового мінімуму), так і на
мікрорівні (наприклад, пільги і допомога конкретним особам, які
перебувають у критичній ситуації).
Соціальні заходи профілактики позитивно впливають на різні соціальні
інститути (сім’ю, колективи, громадські організації та ін.). Наприклад,
значний профілактичний потенціал містять заходи, що сприяють створенню
культу сім’ї, розвитку громадських засад місцевого самоврядування.
Ідеологічні заходи профілактики повинні формувати у членів суспільства
моральну свідомість на основі суспільних цінностей; обмежувати
негативний вплив на поведінку осіб стандартів масової культури
(обмеження часу показу фільмів з еротичним змістом і сценами насилля);
виправляти моральні деформації у осіб з правопорушуючою поведінкою за
допомогою індивідуально-виховної роботи (психолого-педагогічні та
правообмежувальні заходи).
¤
¦
AeAE?
1/4
3/4
¦
??????профілактики належать різні технології, правила, засоби і пристосування, що перешкоджають суспільне небезпечним наслідкам у процесі соціальної діяльності людей, а також вчиненню злочинів та інших, правопорушень (наприклад, технології, що виключають аварійність на виробництві; правила дорожнього руху; засоби охоронної та пожежної сигналізації; запираючі пристрої). Організаційні заходи попередження злочинності повинні сприяти нейтралізації або мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності (наприклад, заходи удосконалення процесів керованої міграції населення; відпрацювання дієвого механізму забезпечення соціальної адаптації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; формування критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів). Правові заходи попередження злочинності за змістом поділяють на такі: що сприяють нейтралізації умов, які полегшують вчинення злочинів (норми різних галузей законодавства, що обмежують дієздатність алкоголіків, позбавляють батьківських прав, регламентують порядок придбання і зберіганнявогнепальної зброї та ін.); що стимулюють до дій, які перешкоджають або припиняють вчинення злочинів (норми кримінального правапро добровільну відмову від злочину, необхідну оборону,затримання злочинця); • що регламентують процес попередженая злочинів.Правову основу профілактики злочинів становлять такі документи: • окремі положення Конституції України; • закони України і підзаконні нормативні акти (наприклад,закони України "Про міліцію", "Про оперативно-розшуко-ву діяльність", "Про адміністративний нагляд за особами,звільненими з місць позбавлення волі", "Про прокуратуру", акти Кабінету Міністрів України щодо питань боротьби зі злочинністю); окремі норми галузевого законодавства України (наприклад, ст. 23 КПК України, ст. 6 КАП України); відомчі та міжвідомчі нормативні акти (накази МВС України, Генерального прокурора України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та ін.). Зазначимо, що до цього часу процес попередження злочинності в Україні не має самостійної правової бази. Ще в 1995 р. було розроблено проект Закону України "Про профілактику злочинів", у преамбулі якого закріплювалось: "Українська держава забезпечує своїм громадянам захист від посягання на їх життя, здоров'я, волю, гідність, майнові та інші права". Проте, на жаль, цей закон ще не прийнятий. Існуючі правові норми з цього питання, як правило, містяться в різних галузях права, часто є фрагментарними і не узгоджуються між собою, що не сприяє ефективності профілактичної діяльності. А. Зелінський відокремлює ще один критерій класифікації заходів попередження злочинності — масштаб їх здійснення: серед населення країни; у межах певного відомства або стосовно певних прошарківнаселення (наприклад, серед неповнолітніх, безробітних;силами працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, Державного департаменту України з питань виконання покарань); у малих соціальних групах (на підприємствах, в установах, організаціях, сім'ях, неформальних групах); стосовно окремих осіб. Суб'єкти попереджувальної діяльності та їх класифікація Суб'єктами діяльності з попередження злочинності є юридичні й фізичні особи, які здійснюють таку діяльність. До них належать органи виконавчої влади, адміністрація державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи. Суб'єктів попередження злочинності поділяють на три основні групи. До першої групи належать суб'єкти загальносоціаль-ної профілактики — державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.). До другої групи належать суб'єкти спеціально-кримінологічної профілактики: державні органи, що виконують правоохоронні функції(Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України — СБУ, прокуратура, Державна податкова адміністрація, Державний департамент з питань виконання покарань, суд та ін.); державно-громадські органи, що виконують правоохоронніфункції (служби у справах неповнолітніх, комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні комісії та ін.); приватні й громадські структури та організації, що сприяють виконанню правоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини, товариські суди,приватні розшукові й охоронні підприємства). Третя група об'єднує суб'єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику — працівники державних правоохоронних органів (дільничні інспектори міліції, оперуповноважені служб карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх таін.) та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), а також окремі громадяни (громадські інспектори державної автоінспекції та ін.). Запропонований розподіл суб'єктів на групи за рівнем профілактики умовний, оскільки окремі аспекти індивідуальної, спеціально-кримінологічної та загально-соці^льної профілактики стосуються в діяльності кожної із зазначених груп. Крім того, перелічені суб'єкти перебувають у взаємодії. На думку А. Зелінського, класифікувати суб'єктів профілактики необхідно з урахуванням місця, яке попередження злочинності посідає серед функціональних обов'язків суб'єктів профілактики. На цій підставі вчений поділяє суб'єктів профілактики на спеціалізованих і неспеціалізованих. Спеціалізованими суб'єктами є державні правоохоронні органи, а також недержавні об'єднання і організації, створені для охорони правопорядку, приватних осіб та підприємств; спеціалізовані комісії і комітети, що створюються на різних рівнях виконавчої влади для планування, координації та здійснення спеціально-кримінологічного попередження злочинності (Координаційний комітет боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, Координаційні комітети боротьби з організованою злочинністю та корупцією в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі). Органи місцевого самоврядування також створюють комісії, що виконують профілактичні функції — комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні та ін. До спеціалізованих громадських суб'єктів належать загони самооборони, добровільна народна дружина, товариські суди та інші громадські формування, основне завдання яких полягає в попередженні злочинності й охороні громадського порядку. До неспеціалізованих суб'єктів належать всі інші структури, що здійснюють функції управління економікою, обороною, освітою, культурою та іншими сферами життя суспільства. Правоохоронні органи як суб'єкти попереджувальної діяльності Найсуттєвіший внесок у попередження злочинності роблять правоохоронні органи. Для окремих з них (наприклад, для органів внутрішніх справ) попередження злочинності є одним з основних обов'язків. Профілактичні функції правоохоронних органів реалізуються переважно на спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Найяскравіше виражену профілактичну спрямованість має діяльність прокуратури, суду, органів внутрішніх справ та служби безпеки. Це пояснюється тим, що для цих органів обов'язок здійснювати таку діяльність закріплений законодавством, а також наявністю певного досвіду в цьому напрямі діяльності. Прокуратура виконує профілактичні функції у процесі розв'язання своїх основних завдань. Згідно з п. 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати функції загального нагляду за дотриманням законів і досудового слідства до введення в дію законів стосовно органів державного контролю та досудового слідства. Здійснюючи загальний нагляд за виконанням законів органами влади й управління, юридичними особами, громадськими організаціями, посадовими особами й окремими громадянами, прокуратура зобов'язана реагувати на випадки порушення законності та вживати заходів поновлення порушених прав та інтересів держави, фізичних і юридичних осіб, порушувати стосовно порушників законності дисциплінарне, адміністративне чи кримінальне провадження, опротестовувати незаконні рішення, виносити попередження про неприпустимість порушення закону. Профілактична функція реалізується і в діяльності слідчих підрозділів прокуратури. У процесі розслідування кримінальних справ слідчі прокуратури зобов'язані виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів, і вносити відповідним посадовим особам подання для їх усунення. При здійсненні нагляду за виконанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та попереднє слідство, прокурор запобігає випадкам порушення законності з боку відповідних посадових осіб і контролює виконання цими посадовими особами вимог закону щодо встановлення обставин, які сприяли вчиненню злочинів, і їх усунення. Попередження рецидивної злочинності органами прокуратури досягається у процесі здійснення нагляду за дотриманням законів у місцях позбавлення волі, в органах і установах, що виконують інші види кримінального покарання та заходи кримінально-правового впливу, а також здійснюють контроль і соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання. Крім того, на органи прокуратури покладено обов'язок з координації діяльності місцевих правоохоронних органів з боротьби та попередження злочинності. Особливе місце в системі правоохоронних органів посідає суд. Хоча основним обов'язком суду є здійснення правосуддя і в певному розумінні суд не є суб'єктом боротьби зі злочинністю, це не принижує його внеску у процес профілактики злочинів. Процес розгляду в суді кримінальних справ справляє виховний і загально-попереджувальний вплив на громадян. Ви-носячи обґрунтований і справедливий вирок у кримінальній чи цивільній справі, суд забезпечує загальну й спеціальну превенцію, у тому числі й попередження рецидиву. Певний профілактичний ефект має проведення виїзних судових засідань. Спеціальна кримінологічна функція суду реалізується шляхом винесення поряд з вироком окремих ухвал з вимогами усунути криміногенні обставини, що сприяли або полегшували вчинення злочину, з метою запобігання вчиненню таких злочинів та інших правопорушень у майбутньому. Широкі повноваження щодо здійснення профілактичної діяльності має Служба безпеки України. До основних завдань СБУ, що закріплені у ст. 2 Закону України "Про Службу безпеки України", крім захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-під-ривної діяльності іноземних спецслужб входять також попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів проти миру й безпеки, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Одним з обов'язків, що покладаються на СБУ відповідно до її^ основних завдань, є здійснення профілактики правопорушень у сфері державної безпеки. Основний тягар здійснюваної в Україні спеціально-криміно-логічної попереджувальної діяльності покладається на органи внутрішніх справ України. Згідно з Положенням "Про Міністерство внутрішніх справ України", затвердженим Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138, до основних завдань МВС України поряд з іншими належать такі: організація й координація діяльності органів внутрішніхсправ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, охоронагромадського порядку та забезпечення громадської безпеки; участь у розробці та реалізації державної політики щодоборотьби зі злочинністю; забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень. Особливе місце у здійсненні профілактичної діяльності органами внутрішніх справ посідає міліція. Згідно із ст. 2 Закону України "Про міліцію" одним із завдань міліції є попередження і припинення правопорушень. Крім того, про спеціально-попереджувальну функцію міліції зазначається в п. 2, 6, 7, 13, 14 ст. 10 Закону України "Про міліцію", де наведено також перелік основних обов'язків міліції. Аналіз чинного законодавства, підзаконних актів МВС України та інших документів дає підстави виокремити такі основні напрями попереджувальної діяльності міліції: попередження економічних злочинів; профілактика особливо небезпечних і тяжких злочинів; припинення злочинної діяльності організованих злочинних груп, а також професійних злочинців; попередження злочинності неповнолітніх; попередження рецидивної злочинності; попередження і припинення порушень громадського порядку та громадської безпеки, масових заворушень; боротьба з майновими злочинами. Профілактичну функцію виконують усі підрозділи міліції, які входять в її структуру: кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція, державна автоінспекція, міліція охорони, спеціальна міліція. Найвагоміший внесок у профілактичну діяльність міліції роблять підрозділи карного розшуку, державної служби боротьби з економічними злочинами, дільничні інспектори міліції, слідчі, штатні підрозділи дізнання, патрульно-постова служба, підрозділи державної служби охорони і державної автомобільної інспекції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
