Порядок захисту цивільних прав
Розглядаючи приналежне управоможеній особі право на захист і характер
способів, що забезпечують його реальне здійснення, слід зазначити, що
таке право в силу самої своєї природи може здійснюватися в залежності
від конкретних обставин або безпосередніх дій самої управоможеної особи,
або за посередництвом компетентних державних і суспільних органів. У тих
випадках, коли здійснення права на захист відбувається за допомогою
звернення уповноваженого з такою вимогою до компетентних органів,
останні розглядають заявлену матеріально-правову вимогу до відповідача у
визначеному, передбаченому законом порядку, що являє собою процесуальну
форму реалізації права на захист. Питання про розмежування форм захисту
права часто зводять до розходження в порядку розгляду той чи іншої
вимоги.
Обсяг повноважень уповноваженої особи по захисту суб’єктивних прав
залежить від безлічі факторів, зв’язаних як з порушеним правом (природою
права) так і з особливостями порушення останнього.
Захист порушеного права не завжди зв’язаний зі зверненням до суду.
Звернення в суд варто розглядати як крайній випадок при невиконанні
боржником зобов’язань після, допустимо, здійснення захисту порушеного
права в претензійному порядку, у результаті вимоги спрямованої порушнику
про добровільне і належне виконання зобов’язань. Необхідно враховувати
складність процесуального захисту порушених суб’єктивних прав, що у
першу чергу укладається в проблемі пошуку і надання доказів наявності
прав, фактів їхнього порушення, розмірів заподіяних збитків і інших.
Загальної норми, що закріплює порядок захисту цивільних прав Цивільний
Кодекс України, на жаль, не містить, але, виходячи з положень розділу 3
ЦК України, передбачені такі порядки:
судовий порядок захисту цивільних прав і інтересів, передбачений ст.16
ЦК;
адміністративний, що може бути реалізований шляхом заявлення скарги на
незаконні дії;
нотаріальний порядок, який виконується шляхом здійснення виконавчого
напису на борговому документі у випадках і в порядку, передбаченому
законом, закріплений у ст.18 ЦК;
самозахист, реалізований шляхом застосування особою засобів протидії, що
не заборонені законом і не суперечать моральним основам суспільства,
передбачений ст.19 ЦК.
Захист цивільних прав нотаріусом як спосіб отримав своє закріплення в
новому ЦК України, хоча відомий давно і передбачений Законом України
“Про нотаріат”. Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист
цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі
у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 19. ЦК України Особа має право на самозахист свого цивільного
права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.
Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені
законом та не суперечать моральним засадам суспільства. При тому
встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змістові права, що
порушене, характерові дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що
спричинені цим порушенням. Вони можуть обиратися самою особою або
встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
Самозахист в широкому сенсі може розглядатися як будь-які дії особи щодо
захисту своїх прав і законних інтересів, якщо вони протипоставлені
порушенню. Оскільки закон не розкриває ні змісту самозахисту ні його
основних засад, а лише надає особі можливість для самозахисту її прав
ч.1 ст.18 ЦК України, та встановлює, що способи захисту мають
відповідати змісту порушеного права, характерові дій, якими ці права
порушені (які на нас порушуються) і не можуть суперечити вимогам закону
(ч.2 ст.19 ЦК).
Звертає на себе увагу внутрішня суперечність такого формулювання.
Способи захисту повинні відповідати праву, яке порушене і не суперечити
закону. Тож якщо особа, чиє право порушується, придумає спосіб, що не
передбачений законом, то вона все одно вийде за межі закону. Друге, на
що варто звернути увагу, це минулий час порушення і перспектива
можливості його захисту після учинення правопорушення. З таким навряд чи
можна погодитись за тої обставини, що при самозахисту здебільшого момент
порушення цивільних прав та момент застосування способу самозахисту
повинні збігатися у часі. Якщо ж застосувати самозахист після того, як
припинені дії, які порушують цивільне право, то фактично відкривається
можливість для самосуду. Тоді вкрай важко буде розмежувати де
самозахист, а де помста.
За такої обставини варто звернутися до основних теоретичних конструкцій
самозахисту, що були розроблені. Серед них виділяються визнання
самозахистом дій, спрямованих на захист від порушення цивільних прав :
тільки в позадоговірних відносинах ( Грибанов В.П., Усенко М.І., В. А.
Рясенцев);
як в позадоговірних так і в деякий договірних відносинах ( М.Й.
Брагінський, Н.І. Клейн);
тільки в договірних відносинах (Стоякін Г.Я.);
як в позадоговірних так і в договірних відносинах (Басін Ю.Г.).
Для самозахисту характерні такі знаки, що споріднюють їх із
самообороною, але мають самостійний характер. Самозахист цивільних прав:
спрямований на захист своїх суб’єктивних цивільних прав та правомірних
інтересів;
підставою для реалізації самозахисту є всяке порушення цивільних прав.
Характериними ознаками права на самозахист на наш погляд є:
воно здійснюється діями особи, у тім числі й інстинктивними, що потерпає
від порушення права чи інтересу;
&
&
??????потерпілий не звертається до юристдикційного органу чи інших осіб
для надання допомоги на засадах товаристської чи корпоративної допомоги;
воно виникає в разі порушення чи створення реальної загрози порушення
прав або інтересів;
реалізується за допомогою дій, що не суперечать закону та моральним
засадам суспільства;
відповідає змісту права, яке порушене чи характеру загрози;
адекватне діям, що порушують право (інтерес) чи перепонам для реалізації
права;
здійснюється з метою усунення перепон для здійснення права, прининення
порушення та усунення його наслідків.
Самозахист може здійснюватися такими заходами: знищення неправомірно
встановленого замка на об’єкт речового права, перенесення встановленого
з порушенням права паркану, відбиття протиправного нападу чи іншого
посягання на недоторканність особи, зарахування орендарем вартості
проведеного капітального ремонту у орендну плату, зрізання гілок, що
нависають із сусідньої ділянки, відмова від укладання договору з особою,
що має погану ділову репутацію чи допустила порушення в інших договорах.
Відмовитися може й у інших випадках: від продовження договору найму,
прокату, участі у товаристві. Проте такі випажки не можна вважати
заходами самозахисту.
Приведений перелік порядків захисту порушених цивільних прав не є
вичерпаним. У повсякденній життєдіяльності активно використовується
раніше згаданий досудовий порядок рішення спорів.
Особливості органу, який розглядає справу, і характер його компетенції
так само накладають свій відбиток на форму захисту права, порядок
розгляду спорів. Так, поряд із загальними моментами, що характеризують
діяльності, наприклад, органів суду, не можна не помітити специфіку
особливостей розгляду справи, що зв’язані з особливостями самої
структури і порядком створення цих органів.
Виходячи з цього, розрізняють: позовну форму захисту права, захист
цивільного права в порядку особливого виробництва в суді,
адміністративний порядок захисту цивільних прав і специфічну, а точніше
суспільно-правову форму захисту права, властивих характеру діяльності
громадських організацій у сфері розгляду цивільно-правових спорів.
Більш вірна точка зору щодо рішення питання про розмежування форм
захисту права залежить: по-перше, від з’ясування характеру
матеріально-правових вимог, що підлягають розгляду; по-друге, від
з’ясування особливостей і характеру компетенції того органа, що
розглядає заявлену вимогу; і, по-третє, від з’ясування специфічних
особливостей самого порядку розгляду спору.
Право на звернення за судовим захистом включає не тільки подачу в суд
позовної заяви, але і можливість подачі в суд зустрічного позову чи
протесту проти нього брати участь у розгляді справи, користування
процесуальними правами, вимагати винесення рішення і право вимагати
примусового виконання судового рішення. Кожний із зазначених елементів
існує при наявності визначених передумов, у визначених тимчасових
границях і реалізується у визначеній специфічній формі.
Матеріальні і процесуальні норми складають єдиний комплексний інститут
правового захисту, що вміщує норми, що регулюють способи, форми і
порядок захисту і має єдину мету – забезпечення повного, усебічного,
швидкого захисту суб’єктивних прав.
Література
Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические
записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут,
-Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17,
Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та
перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004,
160с.,
Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М.,
Высшая школа, 1989.,
Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и
методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;
Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;
Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы
гражданского права.
Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. М.:
Изд-во МГУ, 1972. С.168; Усенко М.И. Гражданско-правовая защита прав и
свобод советских граждан. Советский закон и гражданин. Юридический
справочник. В 2.ч. Ч.1 /Под ред Б.М.Бабия. Киев, «Наукова думка», 1980.
С.51; Рясенцев В.А. Осуществление и защита гражданских прав. Советское
гражданское право. Учебник: В 2 ч. Ч.1./Под ред В.А. Рясенцева. М.:
Юрид. лит. 1986. С.265-266.
Брагинский М.И. Возникновение гражданских прав и обязанностей,
осуществление и защита гражданских прав //Комментарий части первой
Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. М.: Фонд
«Правовая культура»,.1995. С.56; Клейн Н.И. Возникновение гражданских
прав и обязанностей, осуществление и защита гражданских прав //
Комментарий Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой
/Отв. Ред. О.Н. Садиков. М., ЮРИНФОРМЦЕНТР. 1995. С.35
Стоякин Г.Я. Меры защиты в советском гражданском праве: Дис… канд юрид.
наук. Свердловск 1973. С.82
Басин Ю.Г. Основы гражданское законодательства о защите субъективных
гражданских прав //Проблемы применения Основ гражданского
законодательстьва и Основ гражданского судопроизводства Союза СССР и
союзных республик. Саратов. 1971. С.36-37
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
