Права й обов’язки сторін застави
Договір про заставу, та зважаючи на принцип поширення на інші види
застави договірного її режиму, породжує комплекс прав і обов’язків її
сторін: заставодавця та заставодержателя. Для цього є важливим момент
виникнення права застави, та власне коло суб’єктивних прав та юридичних
обов’язків, що виникають з неї.
Відповідно до ст. 585 ЦКУ право застави виникає з моменту укладення
договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному
посвідченню, – з моменту його нотаріального посвідчення. Тож встановлено
загальний (з моменту укладення договору застави) та спеціальний порядки
визначення моменту виникнення права застави. Якщо предмет застави
відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні
заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета
застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору
застави, право застави виникає з моменту його укладення.
Суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін застави зумовлені її
предметом, встановленими сторонами особливими правилами, законом. Так,
згідно ст.586 ЦКУ заставодавець має право користуватися предметом
застави відповідно до його призначення, у тому числі вилучати з нього
плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає
із суті застави. Він має право відчужувати предмет застави, передавати
його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише
за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Звичайно, що при цьому він повинен попереджувати набувачів права
власності на предмет застави про наявність на нього прав інших осіб.
Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким
обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.
Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом
застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на
заставодержателя може бути покладений обов’язок здобувати з предмета
застави плоди та доходи.
Залежно від того, у кого зі сторін зобов’язання із застави знаходиться
її предмет крім суб’єктивних прав на володільця предмета застави
покладаються юридичні обов’язки. Зокрема, відповідно до ст.. 587 ЦКУ
особа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не
встановлено договором:
1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;
2) утримувати предмет застави належним чином;
3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення
загрози знищення або пошкодження предмета застави.
Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування,
пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов’язаний
замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором. Він
також у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого
майна з його вини зобов’язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.
Окрім цього володілець предмета застави повинен:
1) страхувати закладене майно від ризиків втрати й ушкодження на суму
повної його вартості, а якщо повна вартість майна перевищує розмір
забезпеченого заставою вимоги – на суму вимоги (ст.10 ЗУ “Про заставу”);
2) забезпечувати цілісніть предмету застави, у тому числі захищати його
від зазіхань і вимог з боку третіх осіб. Законом або договором
відповідні обов’язки можуть бути розподілені між заставодавцем і
заставодержателем, або покладені лише на одну зі сторін, незважаючи на
те, що предмет застави знаходиться в іншої сторони. Крім того договором
може визначатися перелік заходів що уточнюють обов’язки сторін застави.
Кожна з сторін застави вправі перевіряти за документами їх фактичну
наявність, кількість, стан і умови збереження заставленого майна, що
знаходиться в іншої сторони. Це лише сприяє підвищенню забезпечувальної
здатності застави та захисту прав заставоотримувача.
Визначені також й права заставодавця:
1) передати закладене майно в заставу в забезпечення інших вимог
(наступна застава), якщо це не заборонено попередніми договорами про
заставу.
2) вимагати дострокового припинення застави у випадку, якщо володілець
грубо порушує свої обов’язки по утриманню і забезпеченню цілості
предмета застави (не застрахував, не прийняв мір, необхідних для
збереженнят тощо)(ст.592 ЦК України).
3) вимагати відшкодування збитків, що завдані повною або частковою
втратою або ушкодженням переданого заставодержателю предмета застави.
Заставодержатель відповідає за втрату заставленого майна в розмірі його
дійсної вартості, а за його ушкодження – у розмірі суми, на котру ця
вартість понизилась. Договором може бути передбачене право заставодавця
стягнути з заставодержателя й інші пов’язані з цим збитки, зокрема й
упущену вигоду;
4) відмовитися від предмета застави і вимагати відшкодування за його
втрату, а у випадках, передбачених договором, і стягнення інших збитків,
якщо заставлене майно, що передане заставодержателю в результаті
ушкодження, за який останній відповідає, змінилося настільки, що не
може бути використане по прямому призначенню;
5) зарахувати вимогу до заставодержателя про відшкодування збитків,
заподіяних втратою або ушкодженням предмета застави, переданого
заставодержателю, у погашення зобов’язання, забезпеченого заставою;
6) заміняти, за згодою заставодержателя, предмет застави, якщо законом
або договором не передбачене інше (ст.579 ЦКУ);
?7) користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у
тому числі вилучати з нього плоди і прибутки, якщо інше не передбачено
договором і не випливає з суті (ст.17 ЗУ «Про заставу»). Якщо
користування заставленим майном призведе до його знищення, стає
очевидним, що це суперечить суті застави (у цьому випадку користування
майном, що знаходиться в заставі не допускається);
8) за згодою заставодержвателя розпоряджатися предметом застави шляхом
його відчуження, передачі в оренду або безоплатне користування іншій
особі або іншій підставі, якщо інше не передбачено законом або договором
і не випливає з суті застави (ст.17 ЗУ «Про заставу»);
9) у будь-який час до продажу предмета застави допускається припинити
звернення стягнення на нього і його реалізацію виконанням належним чином
забезпеченого заставою зобов’язання або простроченої його частини.
(ст.26 ЗУ «Про заставу»).
Крім названих прав і обов’язків заставодавець зобов’язаний повідомити
кожного з заставодержателів про всі попередні застави, а так само про
характер і розмір забезпечених цими заставами зобов’язань. Заставодавець
зобов’язаний відшкодувати збитки які виниклі у будь якого з
заставодержателів унаслідок невиконання ним цього зобов’язання.
(ст.18.ЗУ «Про заставу»).
Заставодавець несе ризик випадкової загибелі або випадкового ушкодження
заставленого майна, якщо інше не передбачено договором (п. 1 ст. 580
ЦКУ).
Якщо за договором застави заставодержателю дозволено користуватися
предметом застави, він зобов’язаний регулярно подавати заставодавцю звіт
про користування. За договором на заставодержателя може бути покладений
обов’язок вилучати з предмета застави плоди і прибутки (п. 4 ст. 586 ЦК
України) з метою погашення основного зобов’язання або в інтересах
заставодавця. Якщо заставодержателю надане право користуватися переданим
йому предметом застави, він може вимагати від інших осіб, у тому числі і
від заставодавця, усунення всяких порушень його прав, хоча б ці
порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (негаторний позов
– ст. 391 ЦК України)
Досить таки цікавим за змістом є право наступної застави – право
подальшої застави уже заставленого майна. Відповідно до ст. 588 ЦКУ воно
допустимо, ящо якщо інше не встановлено попереднім договором застави або
законом. При тому наступна застава майна не припиняє право застави
попереднього заставодержателя. Але перший заставодержатель має переважне
право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за
рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів
задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім
випадку, передбаченого законом.
Право наступної застави нерухомості зумовлене її правовим
режимом. Так, якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель
зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із
заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та
застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували
заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на
задоволення вимог із заставленого майна.
Заставодавець незареєстрованої застави зобов’язаний надати кожному із
заставодержателів інформацію про всі попередні застави майна в
встановленому законом обсязі (ст. 584 КЦУ). Заставодавець зобов’язаний
відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів
внаслідок невиконання ним цього обов’язку.
Неналежне виконання юридичних обов’язків за договором застави тягне за
собою певні юридичні наслідки. Зокрема неналежне виконання своїх
обов’язків заставодавцем дає заставодержателю право вимагати
дострокового виконання забезпеченого заставою зобов’язання. У
заставодержателя таке право виникає у разі:
1. передачі заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди
заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідно;
2. заставдавцем порушені правила про заміну предмета застави,
установлені ст. 579 ЦК України, тобто без згоди заставодержателя, якщо
інше не встанослене договором або законом;
3. утрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не
відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет
застави;
Заставодержатель вправі вимагати дострокового виконання зобов’язання,
забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена,- звернути
стягнення на предмет застави:
а) у випадку порушення заставодавцем правил про наступну заставу;
б) у випадку порушення заставодавцем правил про порядок розпорядження
предметом застави;
Література
Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.
М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.
Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,
Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,
Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,
Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
