Предмет, метод та структура “Юридичної деонтології”
2.1. Зміст юридичної деонтології та її соціальне призначення
Як уже зазначалося, існують різні точки зору стосовно змісту юридичної
деонтології. Так, В.М. Горшенєв та В.І.Бенедик розглядають юридичну
деонтологію як галузь науки, що узагальнює систему знань про мудрість
спілкування та мистецтво прийняття правильного рішення в юридичній
практиці (навчальний посібник цих авторів із юридичної деонтології, –
К., 1988; ще один посібник — у 1993 р.). О.В.Шмоткін вважає, ш,о
юридична деонтологія — це система загальних знань про юридичні науки та
юридичну практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста,
про формування цих якостей (Юридична деонтологія. — К.,1995).
Більш повно дають це поняття Гусарєв С.Д. та Тихомиров О.Д. (див.:
підручник “Юридична деонтологія” – К.: Віра, 2000), а також Бандурка
О.М. та Скакун О.Ф. (див.: підручник “Юридична деонтологія”: Харків:
Вид-ио НУВС, 2002). Крім підручників, визначення цього поняття дається в
“Юридичній енциклопедії”.
На нашу думку, якщо деонтологія в цілому — частина науки про мораль
(етику) з .акцентом на категорію належного морального обов’язку, то
юридична деонтологія — частина правознавства, яка інтегрує принципи
правового й морального регулювання професійної юридичної діяльності, з
акцентом на службовий обов’язок юриста, з урахуванням специфіки
конкретної юридичної спеціальності, практична реалізація якої вимагає
об’єктивно належного рівня знань, умінь і навичок професіонала, людини,
громадянина.
Беручи до увгіги всі визначення, що існують сьогодні, можна дати
нижченаведене загальне поняття.
Юридична деонтологія — це галузь юридичної науки і навчальна дисципліна,
що являє собою узагальнену систему знань про юридичну теорію і практичну
діяльність, про внутрішній імператив службового обов’язку юриста, а
також кодекс фахового поводження юриста, оптимальну збірку правил, що
дозволяють, рекомендують або забороняють юристу керуватися ними у
стосунках, що виникають у нього під час виконання своїх службових
(посадових) повноважень.
2.2. Предмет юридичної деонтології
Як і будь-яка інша навчальна дисципліна, юридична деонтологія має свій
набір вихідних загальних положень: предмет, метод, принципи, функції, і
цей набір розкриває своєрідність і специфіку юридичної деонтології як і
будь-якої іншої дисципліни.
Межі предмета даної науки поки що чітко не визначені. На нашу думку,
визначення предмета юридичної деонтології тісно пов’язане зі з’ясуванням
питання про те, що таке юридична деонтологія, що вона вивчає, які її
цілі.
І тому у загальному вигляді предмет юридичної деонтології можна
визначити як:
– юридичну теорію;
– юридичну практику;
– систему моральних вимог, що складають етикет професійної діяльності
юристів.
Юридична деонтологія має свої критерії визначення предмета. Виходячи з
формулювання поняття деонтології взагалі і юридичної деонтології
зокрема, критеріями визначення предмета юридичної деонтології можна
вважати:
1) загальне уявлення про юридичну науку і практику;
2) знання щодо вимог до професійних та особистих якостей юриста;
3) пізнання суті внутрішнього імперативу службового обов’язку у правових
явищах;
4) пошуки та встановлення об’єктивної істини у правовому явищі самим
юристом (а не іншими установами, особами);
5) використання у службовій діяльності, поряд з позитивним правом, норм
природного права для об’єктивної оцінки правової ситуації;
6) розкриття системи формування професійних та особистих якостей юриста,
а також установлення видів та форм навчання щодо здійснення юридичної
діяльності.
Як бачимо, компоненти предмета юридичної деонтології спрямовані на
вироблення попередньої готовності до професійних дій.
І тому предмет юридичної деонтології умовно можна представити формулою:
філософія — право — почуттєва норма — професійна дія або формулою:
право – юрист – норма – дія (практика). На наш погляд, більш повною є
перша формула, бо вона підкреслює, що норми природного права пронизують
почуття юриста, на основі чого формуються комплексні почуттєві норми,
які разом з позитивним правом будуть більш ефективними у професійних
діях.
2.3. Методи юридичної деонтології
Своєрідність і специфіку юридичної деонтології (як вже було зазначено)
розкриває метод.
Метод юридичної деонтології — це сукупність логічних прийом/в і
конкретних засобів обгрунтування системи знань про теоретичне розуміння
і практичне застосування деонтологічних нормативів культури юриста —
психологічної, політичної, екологічної, етичної та /н.
В юридичній деонтології виділяють: всезагальний, загальні й
спеціальні (окремі) методи.
Ця класифікація є досить умовною.
Головним є іісезагальний метод філософської діалектики (матеріалістичної
й ідеалістичної).
Загальні методи — використовуються юридичною деонтологією як основні.
Розглянемо “х.
Системно-структурний метод припускає, що всі явища юридичної деонтології
являють собою систему і є структурно взаємозалежними. Зв’язок
простежується між культурами юриста: психологічною, правовою,
політичною, етичною, естетичною, інформаційною.
Психологічн.чй метод використовується під час вивчення
психофізіологічних властивостей юриста як особи, його темпераменту,
характеру, психічних установок.
Соціологічний метод припускає дослідження фахової діяльності юриста,
упорядкування професіограм юридичних професій не на рівні абстрактних
категорій, а на базі конкретних соціальних фактів.
Статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних
про предмет вивчення (наприклад, про кількість юристів різних професій,
які працюють у приватній і державній сферах і т. ін.).
Історико-політичний метод допомагає вивчити специфіку політичної
культури ориста, конкретно-історичні політичні умови практичної
юридичної діяльності, політико-ідеологічні стандарти, якими покликаний
керуватися юрист під час виконання свого професійного обов’язку. Так, в
колишній УРСР ці стандарти були орієнтовані на керівні положення
Комуністичної партії; нині, коли конституційне проголошено принцип
політичного плюралізму, такими стандартами стали права людини, що є
загальновизнаними у світі.
Порівняльно-правовий метод останнім часом набув особливої актуальності.
Порівняння розуміють як процес відображення і фіксації відношень
тотожності, подібності в певних явищах. В юридичній деонтології за
допомогою цього методу може здійснюватися зіставлення або протиставлення
юридичних понять, явищ і процесів одного порядку і з’ясування між ними
подібностей і розмежувань. Наприклад, порівняння особливостей слідчої
юридичної практики в різних країнах.
Спеціальні (окремі) методи — використовуються юридичною деонтологією як
допоміжні. Вони засновані на досягненнях математики, кібернетики та
інших наук.
Всі зазначені вище методи доцільно використовувати в сукупності, це дає
можливість більш різнобічне пізнавати юридичну деонтологію.
2.4. Структура юридичної деонтології
Неможливо чітко зрозуміти, що таке юридична деонтологія, не розглянувши
її структуру і складові елементи.
З позицій філософії, структура — це внутрішня відносно самостійна і
стійка єдність елементів і відносин об’єкта. Структура нерозривно
пов’язана із системою. Система — це зовнішня побудова об’єкта.
Юридична деонтологія (як наука, так і навчальна дисципліна) має свою
систему, структуру, тобто складається з окремих елементів.
Поряд з цим структура юридичної деонтології — це сукупність нормативів і
ку/.’ьтур (див.Табл.2)
Існують й інші види культури (інтелектуальна, внутрішня, емоційна,
функціонально-етикетна, економічна тощо), що входять до структури
юридичної деонтології. Для студентів дистанційної форми навчання в
основу курсу юридичної деонтології як навчальної дисципліни покладена
структура, вміщена в цих таблицях.
Зазначені види культури детально розглядаються в модулях 1, 2, З, (блок
1, рівень 3); модулях 1, 2, (блок 2, рівень 3); модулях 1, 2, (блок 3,
рівень 3).
Основними чинниками структурних компонентів юридичної деонтології є
професійна свідомість, професійне почуття й усвідомлення наслідків
професійних дій (готовність до професійних дій).
Основні поняття
Юридична деонтологія, предмет юридичної деонтології, метод юридичної
деонтології, структура, структура юридичної деонтології.
Необхідно заіам’ятати
Юридична деонтологія — це галузь юридичної науки, яка узагальнює систему
знань про юридичну науку та практику, вимоги до особистих й професійних
якостей юриста, систему формування цих якостей, мистецтво спілкування й
прийняття правильного рішення в
юридичній практиці.
Предмет юридичної деонтології умовно можна представити формулою:
філософія — право — почуттєва норма — професійна дія. (Пояснити суть
цієї формули).
Метод юридичної деонтології — це сукупність логічних прийомів і
конкретних засобів обгрунтування системи знань про теоретичне розуміння
і практичне застосування деонтологічних нормативів та культури юриста (
психологічної, політичної, екологічної, етичної та ін.)
Структура — це внутрішня відносно самостійна і стійка єдність елементів,
їх відносин і цілісності об’єкта.
Структура юридичної деонтології— це сукупність нормативів і культур –
духовної, національної, правової, політичної, психологічної, етичної,
естетичної, інформаційної тощо.
МОДУЛЬ 3. Принципи, функції та джерела юридичної деонтології
3.1. Принципи юридичної деонтології
Юридична деонтологія грунтується на відповідних принципах.
Під правовими принципами розуміються керівні положення права, його
основні засади, що виражають суть системи чи галузі права.
Відхід від принципів деонтології має негативні наслідки для юриста.
Такі принципи, як гуманність, справедливість, милосердя, співпадають в
основному з принципами професійної етики юриста. Але існують і принципи,
властиві саме деонтології. Це — нормативність, самостійність,
індивідуальність, неповторність, нестандартність, моментальність,
непередбачуваність, своєчасність, практичність, конкретність.
Вихідним принципом є гуманність, яка передбачає поважне ставлення до
кожної конкретної людини з урахуванням її прав, особистих якостей,
індивідуальних особливостей і законних інтересів.
Особливим принципом юридичної деонтології є нормативність. Це означає,
що кожна професійна дія юриста підпорядкована певним нормам. Але це не
обов’язково правові норми, це можуть бути моральні норми, особливо
власні норми юриста, які він виробив під впливом різних чинників.
Принцип самостійності полягає в тому, що юрист самостійно виробляє у
себе почуття внутрішнього імперативу службового обов’язку за велінням
серця та покликом сумління, самостійно формує свою поведінку стосовно
громадян і суспільства в цілому.
Принцип індивідуальності частково вже був визначений. Він полягає в
тому, що деонтологічна норма для кожного юриста — це його особиста
норма. Аналогічні ситуації можуть бути, але деонтологічна норма для
кожного юриста буде іншою.
Принцип неповторності полягає в тому, що в житті різні люди, навіть у
подібних ситуаціях, чинять по-різному. Недарма кажуть, що немає навіть
подібних двох крапель води.
Найбільшу цінність деонтологічні норми мають саме у нестандартній
ситуації. Тому цей принцип — принцип нестандартності, — вважається
унікальним. В нестандартних, несподіваних ситуаціях практично неможливо
застосувати шаблонний підхід. І тоді приймаються” і нестандартні
рішення, але, безумовно, в рамках закону.
Принцип моментгільності характеризується високою кмітливістю юриста.
Такий юрист безпомилково приймає обгрунтоване правильне рішення.
Принцип непередбаченості близький до принципу моментальності. Адже еі
багатьох випадках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до
яких юрист не готовий. Часом за лічені хвилини юрист повинен вирішити
складну проблему, з якою він раніше не стикався, а за цією проблемою
стоїть життя або честь людини. На такі явища розраховані деонтологічні
норми, які скеровують юриста на відповідні правомірні дії.
Принцип своєчасності полягає в тому, що юрист завжди повинен вчасно
прийняти оптимальне рішення. Навіть невелике запізнення істотно впливає
н.і ефективність роботи, на кінцевий результат.
Важливим для юридичної деонтології є принцип конкретності. В даному
випадку йдеться про конкретне рішення юриста, конкретний внутрішній
імператив службового обов’язку.
Щодо принципу практичності, то саме на практиці, а не тільки за
допомогою використання теоретичних знань, формує кожен юрист норми своєї
поведінки. Практика — це конкретні дії юриста, його дії в конкретних
випадках.
Всі розглянуті принципи об’єднує такий принцип юридичної деонтології як
законність. Який би принцип чи декілька принципів не спрацьовували,
юрист повинен діяти згідно із законом. Порушення законності юристом — це
проступок або навіть злочин.
І, врешті, слід .зазначити, що, як правило, кожен принцип діє не окремо,
а в певній сукуг ності, іноді доповнюючи один одного. В деяких правових
явищах спрацьовують практично всі принципи юридичної деонтології.
Слід звернути увагу на те, що зазначені принципи юридичної деонтології
не є вичерпними. Так, у процесі розвитку суспільства та юридичної науки
розвивається такий принцип, як демократичність тощо.
3.2. Функції юридичної деонтології
Соціальне призначення, місце та роль юридичної науки в суспільстві та
правовій системі найбільш повно і конкретизовано розкриваються через її
функції.
В результаті розгляду функцій юридичної чи будь-якої іншої науки стає
більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність,
окреслюються основні напрямки впливу на державно-правову дійсність та на
процес її перетворення в ході соціальної практики.
Функції юридичної деонтології є також виявом цінності цієї науки для
формування професіоналізму юристів.
Термін “функція” з’явився у юридичній науці сто років тому для
характеристики соціальної ролі права та держави.
Як вже було зазначено, сутність юридичної деонтології становлять
духовні, моральні та правові норми в їх взаємодії, які виконують певну
специфічну роль у виникненні її своєрідних функцій. Цих функцій багато.
Тому їх можна поділити на три групи:
1. Функції, що стосуються формування внутрішнього обов’язку у юриста:
формування у юриста внутрішнього імперативу службового обов’язку;
вироблення у нього професійної правомірної поведінки; сприяння вибору
юристом справедливого рішення; вироблення у юриста норм спілкування;
виховання у працівників почуття юридичної та моральної відповідальності,
конкретизація правосвідомості юристів;
підвищення рівня правового почуття у працівників правоохоронних органів;
виховання у юристів поваги до права; обгрунтування індивідуального
регулювання професійних дій юристів; вироблення юридичної саморегуляції,
юридичної репутації, юридичного самоутвердження і юридичної оцінки.
2. Функції, що відображають процес формування національного права
України: утвердження національного духу українського права; забезпечення
панування права; створення необхідних передумов функціонування
української національно-правової теорії та практики.
3. Функції, які стосуються регулювання суспільних відносин У держ аві:
уміння встановити цінність права і цінність держави в суспільстві;
сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні.
Враховуючи численність функцій, зупинимося тільки на окремих з них.
Формуванні) у юриста внутрішнього імперативу службового обов’язку. Це
поняття складне і має глибинний зміст.
?
V3/4@ a A!E”$oe$†%&/eUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUe
BvD?E-G>G:HfHZJ‚J®KAM–N?OoOlP?P*Q(R°RNUAeViXOZ \o]d`ta?d$fooooooooooooo
ooooooooooooooo
$?!N?&©?? «oooooooooooooooooooooooooooo
OJQJ^JFВнутрішній ^ператив складається одночасно з правової та моральної
поведінка фахівця та виконується під впливом його сумління та обов’язку,
який вимгігає дотримання певних норм та вимог суспільства.
Для більш то-іного з’ясування цього поняття ще раз звернемось до поняття
моралі, але до того, яке дає московський професор О.І. Титаренко. За
його визначенням, мораль постає як імперативно-оціночний спосіб
ставлення людини до дійсності, який регулює поведінку^ людей з точки
зору принципового протиставлення добра і зла. І тут важливою є вказівка
на імперативність. Мораль — це завжди певна вимога, веління (лат.
ітрегаїіуиз), що його висуває перед людиною суспільна думка азо голос
власного сумління. Адже відступництво від норм моралі карається не
законом, а совістю (якщо, звісно, вона є) і судом громадськості. Тобто,
моральні норми — це не правила поведінки, це наші вну-рішні імперативи,
на яких базується поняття честі, совісті і гідності.
Під обов’язком розуміють те, що підлягає безумовному виконанню внаслідок
суспільних вимог або внутрішніх стимулів. Отже, обов’язок слід
розглядати як зовнішній і внутрішній імператив. Зовнішній імператив
обов’язку виробляє для конкретного юриста інша особа, держава чи різні
організації.
Внутрішній імператив є законом, виробленим юристом для себе особисто.
Цей “закон” діє залежно від ситуації. Під впливом добровільно
накладеного на себе імперативу юрист сам себе примушує діяти, виявляти
свої особисті якості (зокрема, людяність), а також демонструвати свободу
розумної волі, веління серця, поклик сумління тощо.
Внутрішній імператив для юридичної деонтології є ціннішим, оскільки
юрист усвідомлює свої вчинки, які мають цільову спрямованість.
Внутрішній імперс.тив службового обов’язку не регулюється жодним
нормативним актом, оскільки він не підвладний чужим нормам; він
керується перш з.а все загальнолюдськими цінностями, які увібрав у себе
юрист — він чинить за велінням серця. Але, крім цього, на внутрішній
імператив впливає багато чинників: юридична та загальна соціалізація,
правові та моральні норми; певні принципи, такі як, логічність, вірність
ідеї, обов’язковість тощо.
Зовнішній імператив можна передбачити, а внутрішній — ні. Зовнішній
імператив можна виконувати, не замислюючись (за буквою закону), а
внутрішній — ні.
Внутрішній імператив (і в цьому полягає цінність юридичної деонтології)
відповідає на запитання: в ім’я чого і чому юристові потрібно діяти
належним чином?
І тут спрацьовує формула: філософія – право – почуттєва норма
-професійна дія. Але ця формула для кожного юриста спрацьовує по-різному
і перш за все в залежності від його підготовки до професійної дії і в
залежності від його особистих якостей.
В даному випадку доречним буде такий приклад. Ще в 1904 році юрист —
фахівець судової медицини, румун за національністю, Минович проводив на
собі експерименти, щоб прослідкувати відчуття, які переживає людина під
час повішення. Він установив, через скільки секунд і за яких обставин
з’являється свист у вухах, втрата зору, зміна кольору обличчя,
блокування у кров’яних судинах і втрата свідомості. І припинив свої
експерименти лише тоді, коли у нього з’явився нестерпний біль. Він у
нього продовжувався дванадцять днів. Своїми експериментами юрист хотів
зрозуміти, коли саме злочинець повісив свою жертву, і, крім цього,
встановив інші, необхідні для судової медицини факти, які в майбутньому
використовували і зараз використовують фахівці. Тож, мабуть, не кожний
фахівець на місці цього судмедексперта вчинив би так само. Почуттєва
норма Миновича полягала в тому, що він хотів встановити істину, навіть
ризикуючи своїм життям.
Вагомим внеском в юридичну деонтологію є введення функції формування
національного духу українського права.
Перш за все, під духом слід розуміти дух людини — це ідеї, віра,
сподівання, думки і творчість і, крім цього, це внутрішній вияв людини,
її моральна та інтелектуальна могутність
А дух права виявляється в законах та різних нормативних документах.
Німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у відомій праці
“Феноменологія духу” зазначав, що в законах відображається національний
характер певного народу, ступінь його історичного розвитку. Так, адже
закони творять конкретні люди — члени певного суспільства — законодавці,
урядовці, громадські діячі, певною мірою — громадська думка. Із законів
складається національне право. І саме від рівня правосвідомості
суспільства, всіх його складових, усвідомлення важливості верхоненства
права в усіх сферах залежить формування національного духу українського
права.
Національні особливості українського права розкривають історико-юридичні
факти. В них відображаються історичні традиції та національні звичаї,
психологічні властивості характеру нації, особливості її потреб та
інтересів, умови і можливості життя. Національний дух українського права
вбирає в себе нтелектуальний потенціал як української нації (а тут можна
назвати і “Руську правду”, і Устав Володимира Мономаха, і Устав (Статут)
Ярослава Мудрого, і більш пізній пам’ятник — Конституцію Пилипа Орлика),
так і інтелектуальний потенціал інших народів.
Але тут важливу роль відіграє і суб’єктивний фактор. Приймаючи
нормативні акти, слід враховувати виявлені помилки і прорахунки.
Розглянемо функцію — сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в
Україні.
Правопорядок — це наслідок законності, її результат. Проте досягти його
можна різними способами: можна цивілізовано, а можна жорстокістю чи
тортурами.
Цивілізація — це синонім культури, вона означає певний рівень
суспільного розвитку.
Цивілізованим правопорядок — результат досить високого рівня загальної
нормативної культури та правосвідомості усіх громадян, починаючи від
Президента, державних та громадських діячів та інших. Свою роль тут
відіграють і юристи. І мета юридичної деонтології полягає у тому, щоб
допомогти юристові вибрати такі власні норми поведінки, які орієнтують
на встановлення цивілізованого правопорядку, правового забезпечення
життєдіяльності українського народу. І ці норми, як ми вже знаємо, — це
і духовні, і моральні (навіть релігійні норми), і правові. Крім цього,
на вироблення юристом власних норм поведінки впливають також його знання
(загальні і професійні), ерудиція, інтелект, психологічний стан тощо. І
чим більше таких юристів буде в нашій країні, тим, зрозуміло, ближче
буде до цивілізованого правопорядку в У країні. Адже правопорядок
знаходиться під захистом, перш за все, закону, держави в цілому і
залежить від багатьох складових. Наприклад, це:
діяльність судових органів. Виконуючи свою основну функцію — захист прав
люди-іи, суд стоїть на сторожі законності, а в разі порушення —
відновлює її;
діяльність прокуратури, завданням якої є здійснення нагляду за
дотриманням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування,
посадовими особами, громадянами та їх об’єднаннями;
діяльність інших правових органів, зокрема, міліції, яка охороняє
громадський порядок, веде боротьбу з правопорушеннями тощо. Інші функції
слід розглянути самостійно.
3.3. Джерела юридичної деонтології
Норми деонтології залежать від рівня соціально-економічного розвитку
країни, від суспільно-політичного ладу, способу життя, менталітету
народу, його національних і релігійних традицій. Соціальним підґрунтям
норм юридичної деонтології виступають перш за все норми природного права
— правовий звичай, моральні, етичні, а також релігійні норми.
Джерелом норм юридичної деонтології є перш за все професійна етика та
професійна культура.
3.4. Нормативні акти, документи про стандарти юридичної професії як
офіційні джерела юридичної деонтології
Існують офіційні джерела юридичної деонтології, їх можна назвати актами
про норми-стандарти, які пред’являються до юридичної професії. Положення
таких документів стають нормативними (нормативами культури юриста) і
набувають значення фахових стандартів, тобто поширються на всіх
представників професії.
Першим таким фаховим стандартом вважається професійний кодекс, прийнятий
Американською Правовою Асоціацією (АПА) у 1908 році під назвою “Канони
професійної Етики”. Положення “Канонів” стали деонтологічними
стандартами (нормативами культури юриста), що забезпечували, з одного
боку, цілісність професії, а з іншого — довіру до юридичної професії з
боку суспільства.
Сьогодні в США діють “Канони професійної етики”, нещодавно затверджені
АПА. Ці “Канони”, а також інші зарубіжні етичні кодекси юридичних
професій не вичерпуються тільки етичними нормами, хоча і мають таку
назву. Вони містять положення матеріального і процесуального права,
правила судочинства й інші норми, що належать до юридичної практики
взагалі, а також до її спеціальних питань, наприклад, взаємин адвоката і
клієнта та ін.
Етичні правила адвокатів, суддів та представників інших юридичних
професій діють у Франції, Англії, Уельсі, Шотландії, Німеччині, Ізраїлі,
Росії та в інших країнах.
Так, наприклад, для адвокатів розроблені “Етичні правила со-л/сторі’в
Великої’ Британії”, “Регламент Паризької колегії адвокатів”, “Кодекс
•здвокатської етики Нідерландів”, “Правила професійної етики російських
адвокатів”.
Для працівників системи органів внутрішніх справ в Англії діє “Положення
про етичні принципи поліцейської служби Великої Британії”, у ФРН –
“Етика поліцейського ФРН”, у США – “Морально-етичний кодекс
поліцейського СІЛА”, в Росії — “Кодекс честі рядового і начальницького
складу органів внутрішніх справ Російської
Федерації”.
Офіційними джерелами юридичної деонтології в Україні виступають
національні деонтологічні документи про стандарти юридичної професії та
правила поведінки професійних груп юристів. В першу чергу таким джерелом
слід вважати Основи законодавства України про культуру, прийняті
Верховною Радою України 19 лютого 1992
року.
Стандартами юридичної професії виступають деонтологічні (за назвою –
етичні) правила, розроблені для фахівців-юристів. В Україні прийняті:
“Кодекс честі працівників органів внутрішніх справ”, “Етичний кодекс
працівників органів внутрішніх справ”, “Раритети” — правила адвокатської
етики, що покликані стати путівником адвоката в обранні належних
варіантів професійної поведінки, “Ос-новні засади професійної етики
юристів України”.
Крім цього, джерелами юридичної деонтології можна вважати “Загальні
правила поведінки державного службовця”, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року, “Правила етики арбітра
(члена трудового арбітражу”, затверджені наказом Національної служби
посередництва і примирення від 8 вересня 2000 року тощо.
Джерелами юридичної деонтології є також службові документи, статути,
затверджені певними міністерствами і відомствами (наприклад, Статут
патрульно-постової служби міліції України”, затверджений наказом
Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року).
У найбільш загальному вигляді деонтологічні вимоги до юристів різної
спеціалізації закріплені в законах і підзаконних актах.
З теорії держави і права необхідно знати: Закон — це нормативно-правовий
акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради
України) або всього народу (під час проведення референдуму), який
регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає велю та інтереси
більшості населення і має найвищу юридичну силу.
Підзаконні нормативно-правові акти — це такі акти, які прийняті
компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими
суб’єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його
виконання.
Загальні деотологічні вимоги містяться в Законах України “Про нотаріат”,
“Про прокуратуру”, “Про державну службу”, “Про міліцію” тощо .
Певною мірою деонтологічні вимоги містяться і в такому спеціальному
документі як Кваліфікаційна характеристика юриста, про яку йтиметься у
модулі 1 (блок 1, рівень 2).
На рубежі XX і XXI ст. у світі спостерігається об’єктивна тенденція
гармонізації деонтологічних норм юристів-професіоналів, незалежно від
державної приналежності.
Зрозуміло, ш,о кожна країна має свої традиції і специфіку в діяльності
працівників юридичної служби, обумовлені національним судоустроєм,
структурою державної влади і управління, законодавством. Однак є
загальні вихідні положення, що стали загальними міжнаціональними
правилами і є міжнародними стандартами професійної діяльності юристів.
Серед них можна назвати: “Мінімальні стандартні правила Організації
Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні
неповнолітніх” (1985); “Міжнародний кодекс етики”, схвалений Міжнародною
організацією адвокатів Європейського Союзу і прийнятий у Ліоні в
листопаді 1998 року.
Основні поняття
Правові принципи, принципи юридичної деонтології, термін “функція”,
функції юридичної деонтології, джерала юридичної деонтології.
Необхідно запам’ятати
Під правовими принципами розуміються керівні положення права, його
основні засади, що виражають суть системи чи галузі права.
Принципи юридичної деонтології: гуманність, справедливість, милосердя,
нормативність; самостійність, індивідуальність, неповторність,
нестандартність, моментальність, непередбачуваність, своєчасність,
практичність, конкретність.
Термін “функція” з’явився у юридичній науці сто років тому для
характеристики соціальної ролі права та держави.
Існують три групи функцій юридичної деонтології: 1) функції, що
стосуються самого юриста; 2) функції, що відображають процес формування
національного права України; 3) функції, які стосуються регулювання
суспільних е.ідносин у державі.
Джерела норм юридичної деонтології: правовий звичай, моральні норми,
етичні норми, релігійні норми, а також професійна етика та професійна
культура. Існують офіційні джерела юридичної деонтології — акт-і про
норми-стандарти, які пред’являються до юридичної професії. Положення
таких документів стають нормативними (нормативами культури юриста) і
набувають значення фахових стандартів, тобто поширюються на всіх
представників професії.
Література
1. Гегель Г.В.Ф. Философия права.-М.: Мьісль, 1990.- С. 402-403.
2. Вебер М. Избранньїе произведения,- М.: Прогресе, 1990.
3. Коментар до Конституції України/ Друге видання.— К., 1998— 412 с.
4. Права людини в Україні. / Щорічник.— Український центр прав людини,
1998, 19′)9, 2000.
5. Алексеев С.С. Еіведение в юридическую специальность.— М., Юридическая
литііратура, 1976.
6. Горшенєв В.М., Бенедик Й.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К,: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988.- 80 с.
7. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999.— С. 10-43.
8. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.— К.: “Атика”, 1999.- С. 31-64.
9. Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія. — К., 1998.— С. 3-26.
10. Гусарєв С.Д.,Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія,- К.: ВІРА; Дакор.,
2000.- С. 3-50.
11. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002.- С. 20-24.
12. Таман Алан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів / Пер. з англ.— К.: Абрис, 1998.-424 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
