Принципи виконання зобов’язань
Виконання зобов’язання здійснюється за виправданими практикою сталими
підходами, які мають загально оціночний характер. Вони отримали назву
принципи виконання зобов’язання які, на жаль, не формалізовані у новому
ЦК. Проте вони знайшли своє відображення у його нормах.
Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зобов’язань:
належного виконання, економічності виконання, ділової співпраці,
реального виконання, добросовісності, розумності та справедливості. При
тому останні три у зобов’язальному праві дублюються на рівні спеціальних
принципів цивільного права та принципів зобов’язань (ч.3 ст. 509 ЦКУ),
що само по собі потребує додаткового обговорення. В літературі
вказуються й інші принципи виконання зобов’язань, зокрема стабільності
зобов’язання.
Традиційно серед принципів виконання зобов’язання була певна ієрархія.
Так принципи реального та належного виконання зобов’язань розглядалися
як основні цивільно-правові засади їх виконання. При тому одні вважали,
що реальне виконання – складова принципу належного виконання, а він є
більш загальним і універсальним. За таких умов реальне виконання – умова
належного виконання взагалі і входить до його змісту. Інші, навпаки
виходили з того, що належне виконання зобов’язань – складова принципу
реального їх виконання і охоплює собою належне виконання всіх якісних та
кількісних показників. Найбільш авторитетний за тих часів фахівець із
зобов’язального права О.С. Йоффе надавав принципу реального виконання
зобов’язань значення загального й підкреслював, що реальне виконання
зобов’язань передбачає й належне виконання, а в разі порушення
боржником свого обов’язку й виконання в натурі.
Сучасний фахівець договірного права М.І. Брагінський виходить за
сучасних умов з того, що реальне та належне виконання зобов’язань є
різноплановими явищами: перше – відображає сутність виконання як
обов’язку вчинення певної дії, друге – якісна характеристика цього
виконання.
Доволі конструктивна позиція М.М.Сібільова яку ми розділяємо. Він
виходить з того, що в умовах ринкової економіки принцип реального
виконання зобов’язання втратив своє первісне значення і кредитор може
задовольнитися відшкодуванням завданих йому невиконанням збитків у
повному обсязі. За рахунок цього свій інтерес кредитор може задовольнити
на ринку. За таких умов роль принципу реального виконання зобов’язання
буде поступово зменшуватися і надалі.
Принцип належного виконання сформульований у ст. 526 ЦКУ і є домінуючим.
Як вже відзначалося зобов’язання повинні виконуватися належним чином
відповідно до умов зобов’язання і вимогами закону, інших правових актів,
а при відсутності таких умов і вимог — відповідно до звичаїв ділового чи
обороту іншими звичайно пропонованими вимогами. Даний принцип
передбачає, що зобов’язання повинне бути виконане:
належними суб’єктами. Ідеальна модель міститься у самому визначенні
зобов’язання: боржник виконує певні дії на користь кредитора. В той же
час чинне законодавство передбачає ряд відхилень від цього загального
правила, які враховують конкретні обставини в яких здійснюється
виконання зобов’язання. Вони можуть бути об’єктивного (припинення
суб’єкта зобов’язання) чи суб’єктивного характеру. У першому випадку
безпосередньо законом визначаються порядок та межі правонаступництва. В
– другому це здійснюється на основі правочинів: одностороннього
виконання зобов’язання боржника третьою особою (батько віддає борг сина)
або на основі домовленості третьої особи з однією із сторін
зобов’язання.
Варто зауважити що вступ третьої особи у виконання зобов’язання може
мати два наслідки: третя особа перебирає на себе всі права і обов’язки
за зобов’язанням; третя особа зв’язана внутрішнім правовідношенням лише
з тою стороною зобов’язання, на боці якої вона виступає. Других варіант
є переважаючим. У той же час якщо третя особа є виробником товару, який
вона передає замість кредитора то вона відповідає перед споживачем й за
можливе завдання цим товаром збитку.
Виконання зобов’язання – основний обов’язок боржника та зміст самого
виконання. Тому боржник є, як ми неодноразово підкреслюємо, активною
стороною при виконанні зобов’язання. Кредитор навпроти є пасивною
стороною. Йому все рівно від кого отримати належне виконання
зобов’язання за виключенням тих випадків, коли це зв’язано із
особистістю боржника.
Однак в ряді випадків при консенсуальних зобов’язаннях боржник повинен
мати необхідні дані про кредитора: нове місце його знаходження, нові
реквізити, нову назву. Тому при їх зміні кредитор повинен повідомити
про це боржника.
у належному місці,
у належний час,
належним предметом і способом, належного якості й у належному обсязі.
Як ми вже зазначали, раніше домінуючим був принцип реального виконання
зобов’язань. В умовах домінування споживача та для забезпечення умов
конкуренції він має вже не те домінуюче значення, яке надавалося йому
за умов планової економіки, а по суті поглинається принципом належного
виконання. Нагадаємо, що в цих умовах споживачі товарів, робіт та послуг
жорстко прив’язувались до їх виробників з плановим матеріально-технічним
забезпеченням, а звідси й неможливістю різко наростити обсяги їх
виробництва. Тож альтернативи задовольнити свої потреби в разі
невиконання зобов’язання боржником майже не було.
Проте принцип реального виконання зобов’язань все-таки збережений у ст.
552 ЦКУ де говориться, що сплата неустойки не звільняє боржника від
виконання свого зобов’язання в натурі. Однак варто мати на увазі
можливість встановлення іншого законом або договором. Вимога виконання в
натурі як спосіб захисту цивільних прав здебільше зв’язаний у
зобов’язальному праві саме з виконанням зобов’язання в натурі. Тому й
не дивно, що однією з підстав притягнення до відповідальності за
порушення зобов’язання є його невиконання в натурі, тобто реальне
виконання.
Законом передбачені окремі випадки примусового виконання зобов’язання в
натурі. Так, невиконання зобов’язань по передачі індивідуально
визначеної речі у власність чи користування кредитору дає йому право
вимагати відібрання цієї речі в боржника і передачі її кредитору на
передбачених зобов’язанням умовах. Це право відпадає, якщо річ уже
передана третій особі, яка має право власності. Якщо річ ще не передана,
перевагу має той із кредиторів у якого зобов’язальне право виникло
раніш, а якщо це неможливо — той, хто раніш пред’явив позов.
??????A?У західній традиції права переважно говорять не про принцип
реального виконання, а зважаючи на прагматичну спрямованість
зобов’язального права – про позови, що спрямовані на виконання
зобов’язання в натурі.
Принцип реального виконання зобов’язання знає виключення. Підставами
звільнення від виконання зобов’язань у натурі є:
– відшкодування збитків і сплата неустойки ;
– відмова кредитора від прийняття виконання ;
– сплата відступного ;
– одностороння відмова від виконання зобов’язань ;
– в інших випадках припинення зобов’язань: зарахування, новація,
неможливість виконання, прощення боргу, ліквідація юридичної особи й
ін.).
Невиконання обов’язку виконати визначену роботу передбачає не вимогу про
виконання в натурі, а виплату грошової компенсації за роботу або самого
кредитора, або по його дорученню третім особам.
І принцип належного виконання, і принцип реального виконання носять
диспозитивний характер, оскільки норми ЦК допускають самостійність
сторін договору у визначенні його правил (інших, чим встановлені
законом). Так, у ст. 526 ЦК визначено, що насамперед сторони повинні
керуватися умовами зобов’язань, визначеними ними, а також вимогами
закону й інших правових актів.
Принцип економічності виконання зумовлює необхідність його виконання
найбільш економічним для кредитора чином. Так товар може бути
перевезений малою швидкістю (оптимальна розрахункова ціна транспортних
витрат), підвищеною чи взагалі транспортною авіацією. Транспортні
витрати включаються у ціну товару й при їх збільшені роблять
нерентабельним його виробництво (реалізацію) і в кінцевому результаті
ведуть до не конкурентоспроможності.
Принцип ділової співпраці та взаємодопомоги спонукає кожну із сторін
зобов’язання сприяти іншій у виконанні нею свого обов’язку. Боржник
вправі розраховувати на таке сприяння кредитором, що хоча й не входить у
зміст зобов’язання та не передбачено законом чи договором але дозволяє
йому найкращим і найбільш прийнятним чином його виконати.
Цей принцип має внутрішній прояв. Наприклад передоплата з боку надає у
розпорядження боржника додаткові кошти, що необхідні для фінансового
супроводження виконання його обов’язку, використання доброякісної
упаковки та тари – збереженню товарного виду продукцію, попереджує її
втрату чи пошкодження. Це проявляється в задатку. Зовнішній бік дії
принципу проявляться у інформаційному співробітництві: наданні даних про
стан ринку, конкурентів, заплановані зміни у товарній номенклатурі,
маркетинговій політиці тощо.
Добросовісність проявляється у недопущенні зловживання своїми
суб’єктивними правами, недопустимість існування кабальних відносин,
людяність при відносинах меркантильного характеру, належне виконання
юридичних обов’язків. Добросовісність презюмується у тих випадках коли
набуваючи права кредитор не знав і не міг знати про права інших осіб
на цей об’єкт. Презумпція добросовісності і вимога добросовісності
слугує гарантією для охорони прав фізичних осіб.
Розумність зумовлює раціональність виконання зобов’язань, усвідомленість
їх учинення і можливих правових наслідків, дотримання певних меж.
Розумним слід вважати таке виконання зобов’язання яке для особи що
наділена нормальним, середнім рівнем інтелекту, знань і життєвого
досвіду, дозволяє їй адекватно оцінювати проведене виконання. Розумність
по суті характеризує інтелектуальні якості боржника при здійсненні
юридично значимої дій.
Справедливість здебільше розглядається як оціночна моральна категорія
коли відносини встановлюються відповідно до вимог права, заслуг та ролі
особистості, загальних засад існування суспільства.
Принцип стабільності зобов’язань виявляється у їх гарантованості і
полягає в наступному:
а) неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов’язання;
б) неприпустимість односторонньої зміни зобов’язання незалежно від того,
чи встановлені права та обов’язки сторін законом, договором або
односторонньою правомірною дією однієї з них.
Право на односторонню відмову від виконання зобов’язання чи зміна його
умов (за винятком зобов’язань у господарській діяльності) може
проводитись тільки у встановлених законом випадках і формах.
Не менш цікавою є проблема зміни зобов’язань. Е. Годеме виділим такі
види зміни зобов’язань:
віднесених до сили зобов’язання;
віднесених до предмету чи до змісту зобов’язання;
віднесених до активного чи пасивного суб’єктів зобов’язання.
Принципи виконання зобов’язань проведені на загальному рівні у нормах
про виконання зобов’язання, їх забезпечення та припинення, а також на
рівні договірних та позадоговірних зобов’язань.
В системі принципів зобовязхального права слід виділити принципи
договірного (контрактного) права. Вони передбачені Принципами
контрактного права Європейського Союзу.
Література
Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.
М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.
Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,
Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,
Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,
Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва,
А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком
Інтер, 2002, -С.643
Краснов Н.И. Реальное исполнение обязательств между социалистическими
организациями. М.: 1959, -С.16.
Венедиктов А.В. Гражданско-правовая охрана социалистической
собственности в СССР. –М., 1954,-С.164.
Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975, -С.64
Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положення.
–М.: 1997. –С.336
Сібільов М. Структура та основний зміст загальних положень про
зобов’язання у проекту нового Цивільного кодексу України //Українське
право.-1997, -Число 1.—С.72
См.: Гражданское право: Учебник. Ч. 1 / Под ред. Т. И. Илларионовой, С.
М. Гонгало и В. А. Плетнева. М.: Норма-Инфра-М, 2001. С. 358-359.
Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948. –с.434
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
