Принципи цивільного процесуального права (реферат)

Принципи цивільного процесуального права

Сутність і значення права найбільш яскраво проявляються в його
принципах, які мають таку саму мету, що й право, забезпечують шляхи
розвитку цієї галузі. З розвитком суспільства розвиваються і принципи
цивільного процесуального права, вдосконалюючись з урахуванням потреб
політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення
гарантій захисту суб’єктивних прав та інтересів.

Значення принципів зумовлюється їх впливом на нормотворчу діяльність,
вони визначають основні форми й методи діяльності суду та інших
учасників процесу при здійсненні правосуддя по цивільних справах.

Принципи тісно взаємопов’язані і становлять систему, в якій кожен із
них, будучи самостійним, не може існувати окремо від інших.

Принципи класифікуються на групи за різними ознаками.

За змістом та сферою поширення

на загальноправові (демократизм, гуманність, законність);

міжгалузеві (здійснення правосуддя виключно судом, рівність усіх
громадян перед законом і судом, незалежність суддів і підкорення їх
тільки закону, національна мова судочинства, гласність, об’єктивна
істина). Це принципи цивільного процесуального, кримінального
процесуального права та деяких інших галузей;

галузеві, які стосуються тільки цивільного процесуального права
(диспозитивність, змагальність, процесуальна рівноправність сторін);

принципи окремих правових інститутів, які стосуються, наприклад, тільки
інституту судового розгляду цивільних справ (безпосередність, усність).

За формою нормативного закріплення

конституційні;

закріплені в законодавстві про судочинство.

За роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб’єктів
правовідносин

принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду;

принципи, які визначають діяльність інших учасників процесу.

Найбільш поширена класифікація принципів за формою нормативного
закріплення.

У Конституції України закріплені такі принципи:

здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124);

принцип територіальності (ст. 125);

участь народу в здійсненні правосуддя (ст. 124). Цей принцип не
реалізований у цивільному процесуальному праві, оскільки розгляд
цивільних справ здійснюється професійними суддями;

виборність і призначуваність суддів (ст. 128). Вперше на посаду
професійного судді (на 5 років) призначає Президент України. Надалі
судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України
безстроково;

здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів, судом
присяжних (ч. 2 ст. 129);

незалежність та недоторканість суддів і підпорядкованість їх тільки
закону (ст.ст. 126, 129). Незалежність суддів є проявом самостійності
судової гілки влади, яка діє незалежно від законодавчої та виконавчої
влад. У своїй діяльності судді незалежні й нікому не підзвітні. Вимоги і
розпорядження суддів, при здійсненні ними своїх повноважень, обов’язкові
для всіх. Але законодавець, проголошуючи незалежність суддів, встановив
їх обов’язок дотримуватись Конституції та законів України;

здійснення правосуддя професійними суддями (ст. 127). На посаду судді
може бути рекомендований громадянин України, не молодший 25 років, який
має вищу юридичну освіту, певний стаж роботи в галузі права, володіє
українською мовою та склав кваліфікаційний іспит;

законність (ст. 129). Правосуддя в Україні здійснюється у точній
відповідності із законом. Дотримання законності при здійсненні
правосуддя знаходиться в прямому зв’язку із чіткістю формулювань закону,
які повинні виключати можливість їх різного трактування. Всі інші
принципи, їх реалізація є гарантією принципу законності, оскільки
порушення будь-якого із принципів є порушенням принципу законності, адже
кожен із них закріплений у законі;

hgc

ooe

????????????????????

????

????????????????????

????????????????

????????????

??????

????ц???????????????

????

????????????

????????????????

????????????????????

? ?????????¤????????

hgc

????????????????

????????????????????

????

????????????????????

hgc

-чній відповідності із законом і з рівними гарантіями для кожної особи;

змагальність сторін (ст. 129);

гласність судового процесу (ст. 129);

державна мова судочинства (ст. 10). Судочинство в Україні здійснюється
українською мовою. Особи, які беруть участь у справі і не володіють
національною мовою, мають право робити заяви, давати показання,
виступати в суді рідною мовою, користуватися послугами перекладача і
знайомитися за його допомогою з усіма матеріалами справи. Особи, які
входять до складу суду, повинні володіти мовою судочинства. Важливою
гарантією даного принципу є обов’язок суду пояснити особам, які беруть
участь у справі, їх право виступати в суді рідною мовою, користуватися
послугами перекладача. Порушення принципу національної мови судочинства
є серйозним порушенням процесуального закону;

забезпечення апеляційного оскарження рішення суду (ст. 129);

доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини
(ст.ст. 8, 32, 55, 59, 129);

публічність (ст.ст. 3, 19, 121);

недоторканість людини (ст.ст. 3, 29). У цивільному судочинстві України
забороняється посягати на свободу й гідність учасників процесу. Не
допускаються такі примусові заходи, як арешт боржника, його особистий
обшук, обмеження територіального пересування тощо.

таємниця листування, телефонних розмов і т. д. (ст. 131).

Законодавство про судочинство закріплює такі принципи:

диспозитивність. Цей принцип є багатоплановим і має декілька складових —
ініціювання судового процесу заінтересованою особою; сторони судового
процесу самостійно надають судові докази, здійснюють їх пошук і
звертаються за допомогою до держави лише в тому випадку, коли особа не
може самостійно розв’язати проблему отримання і надання доказів; сторони
самостійно доводять суду переконливість своїх доказів і здійснюють
попередній правовий аналіз; сторони зобов’язуються законом попередньо
повідомляти суд та іншу сторону про наявність доказів, джерела їх
надходження, аргументи заперечень; передбачається відповідальність у
різних формах за порушення будь-якою зі сторін обов’язків, викладених у
попередньому пункті;

об’єктивна істина (ст. 202 ЦПК). Змістом цього принципу є відповідність
висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи;

раціональна процесуальна форма. Вона полягає у створенні найбільш
сприятливого порядку для процесуальної діяльності суду, для доступу в
цивільний процес по справі заінтересованих осіб та їх процесуальної
діяльності (стадійність, змагальність, усність, безпосередність);

неможливість процесуального сумісництва. Суб’єкт цивільних процесуальних
правовідносин не може в одній і тій самій справі перебувати більше, ніж
в одному процесуальному становищі;

усність (ст. 160 ЦПК). Розгляд справи провадиться усно, процесуальна
діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі.
Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності
й безпосередності;

безпосередність. Суди при розгляді справи повинні, як правило, сприймати
докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо;

процесуальна рівність сторін (ст. 103 ЦПК). Цей принцип встановлює для
сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і
виконання обов’язків .

Порушення будь-якого із принципів цивільного процесуального права
призводить до відміни судового рішення.

Література

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Закон України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 р.

3. Основные принципы гражданского процесса / М. К. Треушников,
И. В. Логинов и др. — М., 1991.

4. Омельченко М. П. Принцип об’єктивної істини цивільного процесуального
права України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — К., 1996.

5. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.

6. Кузьменко С. Г. Гражданский процесс в вопросах и ответах. — Донецк,
1998.

7. Шишкін В. Диспозитивність — принцип судочинства // Право України. —
1999. — № 6. — С. 10—15.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter