.

Продуктивність праці та кваліфікація працівника: правовий аспект (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
117 3231
Скачать документ

Продуктивність праці та кваліфікація працівника: правовий аспект

Загальна декларація прав людини гарантує кожному право на працю і на
освіту. Держава виступає гарантом цього права, що закріплено в
Конституції України від 28 червня 1996 р. Згідно із ст. 43
професійно-технічне навчання, підготовка та перепідготовка кадрів є
складовими елементами державної гарантії права на працю. Право людини на
освіту закріплено в ст. 53 Конституції України. Повна загальна середня
освіта є обов’язковою. Держава забезпечує: доступність і безплатність
дошкільної, повної загальної середньої, професійної, вищої освіти в
державних і комунальних закладах освіти; розвиток дошкільної, повної
загальної середньої освіти, позашкільної, професійно-технічної, вищої і
післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій
і пільг учням і студентам.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального та
економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний
розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства,
розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих
моральних якостей; підвищення освітнього рівня народу, забезпечення
народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Наявність різних форм навчання, зокрема заочної і вечірньої, дозволяє
значній кількості громадян поєднувати свою трудову діяльність з
навчанням у різних закладах освіти. Працівники, котрі поєднують працю з
навчанням, беруть участь у двох паралельних правовідносинах: у трудових
правовідносинах з власником підприємства та в адміністративно-правових –
із закладом освіти. Трудові відносини цієї категорії працівників мають
усі ті ознаки, що притаманні будь-яким трудовим правовідносинам. Але
разом із загальними ознаками, ці правовідносини мають певні особливості,
що проявляються в спеціальних правах й обов’язках суб’єктів трудових
правовідносин, пов’язаних з поєднанням навчання з працею. Так, для осіб,
котрі поєднують працю з навчанням, передбачена система особливих пільг,
гарантій, обсяг і види яких залежать від типу закладу освіти, від форми
навчання, а також від того, в якому класі та на якому курсі навчається
працівник. Крім закладів освіти, навчання громадян здійснюється і на
підприємствах. Ця галузь освіти регулюється трудовим правом. Закони та
інші нормативно-правові акти про працю вирішують завдання сприяння
працюючим громадянам в отриманні освіти шляхом створення на
підприємствах, в установах і організаціях відповідних умов для навчання
без відриву від роботи.

У нормативно-правових актах містяться норми, які, з одного боку,
встановлюють різного роду пільги для працівників, котрі поєднують працю
з навчанням, з другого – регламентують права та обов’язки роботодавця і
працівника з приводу організації професійного навчання та його юридичних
наслідків. Такі правові норми утворюють самостійний інститут трудового
права, норми якого регулюють відносини з приводу поєднання роботи і
навчання та підвищення кваліфікації працівниками безпосередньо на
виробництві, а також у закладах освіти різних форм власності. Основним у
цих відносинах є те, що головним суб’єктом їх є найманий працівник (а не
будь-який громадянин), який має свого роду “подвійний статус”: або
поєднує роботу з навчанням, з підвищенням кваліфікації, або уклав
учнівський договір з роботодавцем про попереднє навчання з подальшим
працевлаштуванням згідно з отриманою професією, спеціальністю та
кваліфікацією. Пільги працівникам, котрі поєднують роботу з навчанням,
виражаються в наданні їм більше вільного від роботи часу для успішного
навчання та підвищення кваліфікації і передбачені главою XIV КЗпП
України (статті 201-220) “Пільги для працівників, що поєднують роботу з
навчанням”. Такі пільги поділяються на групи за видами правовідносин: а)
щодо надання відпусток; б) щодо робочого часу та відпочинку протягом
робочого дня, тижня; в) щодо оплати вартості проїзду для складання
екзаменаційної сесії; г) щодо режиму роботи і побутового обслуговування.

Право на пільги при поєднанні праці з навчанням виникає у працівника,
якщо є адміністративний акт про його зарахування до закладу освіти.
Надалі це право виникає за умови успішного навчання. Вважається, що
успішно навчаються працівники, які склали всі заліки та іспити,
передбачені навчальним планом, а також виконали лабораторні, письмові та
інші роботи за дисциплінами навчального плану даного семестру або склали
кваліфікаційний іспит з виробничого навчання. Праву на пільги
кореспондується обов’язок працівника успішно навчатися, цілеспрямовано
використовувати вільний час, а власник підприємства чи уповноважений ним
орган зобов’язаний надати пільги, передбачені законодавством.

У відповідності до ст. 202 КЗпП законодавець зобов’язує власника або
уповноважений ним орган створювати необхідні умови для поєднання роботи
з навчанням для осіб, котрі проходять виробниче навчання або навчаються
в закладах освіти без відриву від виробництва. Це положення може служити
базою для конкретних правил нормативного характеру й зобов’язань
виконання умов, які передбачаються у колективному договорі. З переходом
України до ринкової економіки і появою підприємств різних форм власності
та видів господарської діяльності ця норма відіграє велике значення і
виступає гарантом пільг для даної категорії працівників. На жаль, не
можна не помітити і того факту, що багато приватних підприємств
намагається зменшити обсяг пільг такого роду, а іноді – взагалі їх не
надавати. Будемо сподіватися, що це тимчасове явище, яке властиве
економічній кризі, оскільки власник підприємства повинен бути
зацікавлений у високій кваліфікації своїх працівників. Більше того,
одним із засобів забезпечення зростання кваліфікації працівників є
організація відповідного навчання на виробництві.

В умовах зростання кількості незайнятого населення, одним із заходів
подолання безробіття є організація професійного навчання. До основних
закладів, що здійснюють професійне навчання, відносять навчальні
підрозділи підприємств. Тому питання організації професійного навчання
на підприємствах набуло значення, ще й з точки зору забезпечення
зайнятості населення.

§ 15.2. Правові питання організації виробничого навчання

Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників,
особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організовує
індивідуальне, бригадне, курсове або інше виробниче навчання за рахунок
підприємства, установи та організації (ст. 201 КЗпП). Професійна
підготовка (навчання) – оволодіння певними навиками і знаннями за певною
професією або спеціальністю. Професія – рід трудової діяльності, що
вимагає певної підготовки і що є, звичайно, джерелом існування.
Різновидом професії є спеціальність. В Україні основний шлях отримання
професійної освіти – навчання в професійно-технічних та вищих закладах
освіти. Однак практикується підготовка і курсове навчання робітників
безпосередньо на виробництві, і, згідно з нормами чинного законодавства,
здійснюються вони за рахунок підприємства, установи і організації.
Підготовка нових робітників – це професійне навчання людей, які не мали
професії або спеціальності. їх прийнято називати учнями. Як правило, на
виробництві готують кадри за спеціальностями, що не вимагають тривалих
термінів навчання.

Основними формами навчання є: індивідуальне, бригадне і курсове
навчання. При індивідуальній формі учня прикріплюють до кваліфікованого
працівника або включають до складу робочої бригади, де його навчає
бригадир або інший висококваліфікований робітник з числа членів бригади.
При бригадній формі навчання учні об’єднуються в бригади, які очолюють
бригадири (інструктори виробничого навчання). Є також спеціальності, які
вимагають більш поглибленого вивчення теоретичних знань. З цією метою
використовуються курси, тобто проводиться курсове навчання особливо
складних професій. Терміни виробничого навчання різні, встановлюються
залежно від професії, кваліфікації та загальноосвітньої підготовки.
Після закінчення професійного навчання на виробництві робітнику
присвоюється кваліфікація (розряд, категорія) за професією згідно з
тарифно-кваліфікаційним довідником і надається робота відповідно до
набутої кваліфікації.

Продуктивність праці – це показник трудової діяльності працівників.
Підвищення продуктивності праці – головний резерв зменшення вартості
продукції й витрат на її виробництво. Правильно й ефективно
використовувати машини можуть лише люди, які мають належну технічну
підготовку. Науково-технічний прогрес, тобто поступальний розвиток науки
і техніки, пред’являє зростаючі вимоги до рівня освіти, кваліфікації та
відповідальності працівників. Кваліфікаційні вимоги до робітників на
виробництві постійно зростають. Тому отримані працівником професійні
знання і навики періодично вимагають поповнення або оновлення, тобто
підвищення кваліфікації або перепідготовки працівника.

Перепідготовка – це навчання працівників, які вже мають професію, з
метою здобуття нової. Форми перепідготовки працівників такі ж, як і при
професійній підготовці.

Кваліфікація – це рівень підготовленості, міра готовності до будь-якого
виду праці. Кваліфікована праця є складною працею, що вимагає
спеціальної підготовки, наявності у працівника навиків, умінь та знань
для виконання певних видів робіт. Значення і роль кваліфікованої праці
велике. Вона створює за одиницю часу більшу вартість, ніж
некваліфікована праця.

Під підвищенням кваліфікації розуміється професійне навчання, спрямоване
на послідовне вдосконалення професійних знань, навиків і умінь з уже
набутої професії. Періодичність навчання з метою підвищення кваліфікації
встановлюється міністерствами, а її тривалість – відповідними
навчальними програмами. Підвищення кваліфікації може здійснюватися і з
відривом від виробництва, при цьому встановлені такі мінімальні державні
гарантії:

– збереження середньої мінімальної заробітної плати за основним місцем
роботи за час навчання;

– оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;

– виплата добових за кожний день перебування в дорозі У розмірі,
встановленому законодавством для службових відряджень. Ці та інші
гарантії і компенсації передбачені постановою Кабінету Міністрів України
від 28 червня 1997 р. №695 “Про гарантії і компенсації для працівників,
які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, навчання
інших професій з відривом від виробництва” (Кодекс законів про працю з
постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства та юридичної
практики України. – К.: Юрінком, 1997. – №11-12), а також Положенням про
умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на
навчання, стажування, для підвищення кваліфікації, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. №287 із
змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 13 липня 1998 р.
№1079 (ЗП України. – 1996. – №8. – Ст. 249; Праця і зарплата. – 1998. –
№14). З метою вдосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення
кваліфікації державних службовців Кабінет Міністрів України затвердив
зміни і доповнення до постанов щодо підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації державних службовців (Про вдосконалення
підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних
службовців: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 квітня 1998 р.
№499 // Праця і зарплата. – 1998. – №9. – С. 6.). Підвищення
кваліфікації за акредитованими в установленому порядку професійними
програмами здійснюються для державних службовців V-VІІ категорій:

1) центральних органів виконавчої влади – у вищих навчальних закладах
відповідно до Переліку вищих навчальних закладів з підготовки та
перепідготовки фахівців органів виконавчої влади та ринкової економіки,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1995 р.
№560 з доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністра України від
18 лютого 1998 р. №196, а також у підпорядкованих зазначеним органам
навчальних закладах підвищення кваліфікації;

2) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування
– у регіональних центрах підвищення кваліфікації державних службовців,
створених згідно з Указом Президента України від 30 травня 1995 р. №398
“Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації
державних службовців” та постановою Кабінету Міністрів України від 19
лютого 1996 р. №224 (ЗП України. – 1996. – №7. – Ст. 223), або, в
окремих випадках, у навчальних закладах;

3) слухачі, які навчаються за заочною формою, користуються пільгами,
передбаченими для студентів вищих закладів освіти, які навчаються без
відриву від виробництва. На період підготовки магістерської роботи їм
надається додаткова відпустка за місцем роботи терміном на два місяці.

Типовими вимогами кваліфікаційних характеристик професій кваліфікованих
робітників, зайнятих на роботах високого кваліфікаційного рівня V і VI
розрядів VI -розрядної сітки, розробленими спільно з Міносвіти
відповідно до Закону “Про освіту” та Класифікатора професій ДК 003-95,
передбачено вищу або професійно-технічну освіту відповідного
освітньо-кваліфікаційного рівня (молодший спеціаліст, кваліфікований
робітник), підвищення кваліфікації і стаж роботи за попереднім розрядом
не менше одного року. Визначивши важливість професійної підготовки та
перепідготовки працівників, особливо без відриву від виробництва,
законодавець закріпив обов’язок власника (підприємства) організовувати
професійне навчання. Але цей обов’язок треба розглядати як елемент
правового статусу власника (підприємства), один із напрямків соціальної
діяльності підприємства (Закон України “Про підприємства в Україні” від
27 березня 1991 р. (із змін. та доп.)). Крім того, законодавством
передбачено ряд вимог до організації та проведення виробничого навчання,
а також до порядку надання пільг для даної категорії працівників.

Щоб навчання не приводило до збільшення робочого часу, теоретичні знання
і виробниче навчання нових працівників безпосередньо на виробництві
провадиться в межах робочого часу, встановленого законодавством про
працю для працівників відповідного віку, професії та виробництва (ст.
204 КЗпП). У зв’язку з тим, що учнівський договір є різновидом трудового
договору, умова про час виробничого навчання виступає обов’язковою
умовою та має свою тривалість, режим. Під час виробничого навчання на
учнів поширюються норми трудового законодавства, в тому числі й норми
про робочий час. Визначаючи тривалість робочого часу, законодавець бере
до уваги умови праці, характер роботи, стан здоров’я, статеві та вікові
особливості, інші обставини. Виходячи з наведеного, разом із нормальною
тривалістю робочого часу для деяких категорій працівників встановлюють
скорочену тривалість та неповний робочий час. Ці правила поширюються на
осіб, котрі проходять виробниче навчання. Встановлені трудовим правом
гарантії, що забезпечують обмеження тривалості робочого часу (скорочення
часу роботи в нічну зміну, напередодні святкових днів) також мають
поширюватися на цих осіб. У період виробничого навчання,
перекваліфікації або навчання іншій спеціальності працівники не можуть
бути використані на будь-яких роботах, не пов’язаних зі спеціальністю,
якої вони навчаються (ст. 205 КЗпП). Професійна підготовка здійснюється
в тісному зв’язку з виготовленням продукції, наданням послуг, що
підлягають оплаті згідно із законодавством. Основною трудовою функцією
даної категорії працівників є вивчення спеціальності, хоча вони
одночасно виконують і певні виробничі завдання за спеціальністю, що
вивчається. “Праця, що не пов’язана зі спеціальністю” – це будь-яка
робота, не передбачена кваліфікаційними характеристиками для відповідної
спеціальності, і виробничі завдання не повинні виходити за рамки
навчальної програми. Дії власника або уповноваженого ним органу, що
суперечать вимогам цієї норми, можуть бути оскаржені.

Робітникові, який успішно закінчив виробниче навчання, присвоюється
кваліфікація згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником і надається
робота відповідно до набутої ним кваліфікації і присвоєного розряду (ст.
206 КЗпП). Виробниче навчання завершується складанням кваліфікаційних
іспитів кваліфікаційній комісії. Кваліфікаційна атестація визначає
готовність осіб самостійно виконувати комплекс робіт чи певну роботу з
обраної професії, спеціальності та спеціалізації відповідного розряду
(класу, категорії). Обсяг і рівень знань, умінь та практичних навичок
осіб, які пройшли навчання з професії, спеціальності й спеціалізації,
мають відповідати вимогам кваліфікаційної характеристики професії
працівника (Бондаренко О. Порядок кваліфікаційної атестації та
присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну
освіту// Праця і зарплата. – 1999. – №7. – С. 15). Кваліфікаційні
екзамени, незалежно від форми професійного навчання на виробництві,
полягають у виконанні екзаменованими кваліфікаційних (пробних) робіт і в
перевірці їхніх знань у межах вимог кваліфікаційних характеристик та
навчальних програм. Для таких робіт підбираються характерні для даної
професії і підприємства роботи та вироби, що відповідають рівню
кваліфікації. Підлягають обліку час виконання роботи, її якість.
Результати іспитів оформляються в передбаченому порядку, що є підставою
для видання наказу про присвоєння робітникові кваліфікаційного розряду.
Запис про присвоєння розряду заноситься до трудової книжки (Інструкція
про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і
організаціях, затверджена наказом Міністерства праці, Міністерства
юстиції та Міністерства соціального захисту від 29 липня 1993 р. №58).

За час проходження виробничого навчання, перекваліфікації або навчання
іншим спеціальностям працівникам виплачується заробітна плата в порядку
і в розмірах, передбачених законодавством (ст. 207 КЗпП). Так,
постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №700
затверджено Положення про оплату праці під час виробничого навчання,
перекваліфікації або навчання іншим професіям. Цим Положенням
визначається порядок оплати праці учнів за час їх навчання і працівників
за час їх перекваліфікації або навчання іншим професіям, що здійснюється
підприємством, організацією та установою безпосередньо на виробництві.

При індивідуальному навчанні професії працівників з відрядною оплатою
праці оплата роботи учнів провадиться:

за 1-й місяць навчання – 75% тарифної ставки І розряду відповідної
професії, за 2-й місяць – 60%, за 3-й місяць – 40%, за 4-й і всі
наступні місяці до закінчення терміну навчання, передбаченого програмою,
– 20% тарифної ставки І розряду відповідної професії. Крім того, за
виготовлену учнями придатну продукцію нараховується заробітна плата за
діючими на підприємстві тарифами і розцінками.

Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні професії працівників з
почасовою оплатою праці провадиться: за 1-й і 2-й місяці – 75% тарифної
ставки І розряду відповідної професії на підприємстві, за 3-й-4-й місяці
– 80%, за всі наступні, що передбачені програмою навчання – 90% тарифної
ставки І розряду відповідної професії. В тому ж порядку оплачується
праця учнів на роботах з відрядною оплатою праці, якщо виробниче
навчання здійснюється на обладнанні, на якому працюють працівники, що
навчають.

Оплата праці учнів у разі навчання їх у бригаді провадиться: за 1-й
місяць – 75%, за 2-й місяць – 60%, за 3-й місяць – 40%, за 4-й та всі
наступні місяці – 20% тарифної ставки І розряду відповідної професії на
підприємстві. Крім того, починаючи з 2-го місяця навчання, учням
провадиться Доплата до 100% ставки І розряду відповідної професії на
підприємстві з відрядного заробітку бригади. Виробнича бригада з
відрядною оплатою праці, за згодою колективу бригади, може із загального
заробітку бригади збільшувати доплату учням понад 100% тарифної ставки І
розряду. Порядок і розміри доплати учням визначаються колективом бригади
залежно від їх трудового внеску в результати роботи бригади. Якщо учнів
включено до складу бригади, яка працює на агрегаті, на якому випуск
продукції у зв’язку зі збільшенням кількості працівників у бригаді не
може бути збільшено, оплата праці учнів здійснюється в такому ж порядку,
як і в разі навчання професій працівників з почасовою оплатою.

Оплата праці за час навчання професіям, яким відповідно до
тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій працівників І розряд
не присвоюється, провадиться виходячи з тарифної ставки найнижчого
розряду відповідної професії.

За жінками, які звільняються від виконання важких робіт та робіт зі
шкідливими умовами праці, зберігається попередня заробітна плата на час
навчання або перекваліфікації.

Оплата праці працівників за час їх перекваліфікації або навчання іншим
професіям, що зумовлені потребами виробництва, провадиться: за 1-й
місяць – 100%, 2-й місяць – 70%, 3-й місяць – 40% їх середнього
заробітку на попередньому місці роботи. Крім того, вказаним працівникам
з 2-го місяця навчання за виготовлену ними придатну продукцію
нараховується заробітна плата за діючими на підприємстві нормами і
розцінками. У разі навчання вказаних працівників на обладнанні, на якому
працюють робітники, що навчають, оплата за весь час навчання
провадиться, виходячи з середнього заробітку за попереднім місцем
роботи.

Оплата праці учнів за час навчання техніки безпеки і ознайомлення з
гірничими виробками провадиться почасово з розрахунку 50% тарифної
ставки, встановленої для робітників, які мають найнижчий розряд з
професії, яку освоюють. Після закінчення навчання техніки безпеки і
ознайомлення з гірничими виробками оплата праці тих, хто навчається,
провадиться за відрядною формою згідно з діючими на підприємстві нормами
та розцінками. Якщо ті, хто навчаються, заробляють менше 50% тарифної
ставки, за перші 2 місяці їм провадиться доплата до 50% зазначеної
тарифної ставки. Починаючи з 3-го місяця навчання, оплата праці тих, хто
навчається, провадиться за діючими на підприємстві нормами та розцінками
без будь-яких доплат. Оплата праці учнів, що навчаються професій
робітників, зайнятих на підземних роботах, а також праці робітників за
час навчання інших професій зазначених робітників має й інші
особливості. Зумовлено це передусім характером вказаних робіт.

У період виробничого навчання на працівника поширюються загальні норми
трудового права та спеціальні норми з виробничого навчання.

Статистичні дані з питання професійного навчання й підвищення
кваліфікації на виробництві засвідчують, що в цілому за галузями
економіки за 1997 р. підвищили кваліфікацію понад 826 тис. працівників,
що становить 96,2% порівняно з 1996 р. і 5,3% загальної чисельності
працівників. Навчено нових професій понад 310 тис. працівників, що
становить 82% порівняно з 1996 р. і 2% загальної чисельності працівників
за станом на 1 січня 1998р. (Праця і зарплата. – 1998. – №9. – С. 16).
Рівень кваліфікації працівників є вагомим чинником економічних реформ,
та, на жаль, на сьогоднішній день багато в чому відстає від потреб
ринкової економіки. Нині періодичність підвищення кваліфікації в Україні
становить 16 років, тоді як у країнах Західної Європи і Японії -3-5
років, а в Росії – 7-8 років. Заданими фахівців Луганського НДІ
соціально-трудових відносин, 4-річна перерва в роботі в нашій країні
призводить до повної втрати працівником кваліфікаційних навиків і сприяє
істотному подорожчанню вартості цієї робочої сили. Тому необхідно
переглянути підходи до організації професійної підготовки і підвищення
кваліфікації працівників. Насамперед, це стосується засобів стимулювання
працівників до творчого використання своїх здібностей, удосконалення
кваліфікації. У розвинутих країнах, таких як Японія, Швейцарія,
проявляють турботу про освіту й професійну підготовку своєї робочої
сили, вкладають кошти в цю сферу.

§ 15.3. Пільги для працівників, які навчаються у середніх закладах
освіти

Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Для здобуття повної
середньої освіти можуть створюватися вечірні (змінні) школи, класи,
групи з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах.
Працівники, котрі поєднують працю з навчанням у середніх закладах освіти
мають наступні пільги.

1.1. Встановлення скороченого робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу – це тривалість робочого часу,
зменшена законодавством в порівнянні із загальновстановленим 40-годинним
робочим тижнем з метою охорони праці працівників та створення
сприятливих умов для поєднання роботи з навчанням. Для працівників, які
успішно навчаються без відриву від виробництва в середніх
загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною,
заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, на період
навчального року встановлюється скорочений робочий тиждень на 1 робочий
день або на відповідну кількість робочих годин (при скороченні робочого
дня протягом тижня). Ці особи звільняються від роботи протягом
навчального року не більш ніж на 36 робочих днів при 6-денному робочому
тижні або на відповідну їм кількість робочих годин. Таким чином, право
на скорочену тривалість робочого часу мають працівники, які успішно
навчаються, та тільки в період навчального року, тривалість якого
визначається самим закладом освіти, але не може бути меншою за 36
тижнів. При 5-денному робочому тижні кількість вільних від роботи днів
змінюється залежно від тривалості робочої зміни при збереженні кількості
вільних від роботи годин. За час звільнення від роботи, вказаним особам
виплачується 50% середньої заробітної плати .за основним місцем роботи,
але не нижче мінімального розміру заробітної плати (ст. 209 КЗпП).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією,
обов’язковою на всій території України для підприємств, установ та
організацій незалежно від форм власності та господарювання. Розмір
мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно
до статей 9 та 10 Закону України від 24 березня 1995 р. “Про оплату
праці”.

–/eeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

?

o

J

oooooooooooooooooooooooooooo

В окремих випадках, коли за умовами виробництва (сезонний, роз’їзний
характер роботи) названі особи не можуть регулярно користуватися
вільними днями, власник підприємства або уповноважений ним орган може
надавати їм вільні від роботи дні в підсумованому вигляді в міжсезонний
період або в інший період найменшої зайнятості на виробництві в межах
загальної кількості вільних від роботи днів, установлених
законодавством. Графіки надання скороченого робочого дня, скороченого
робочого тижня або вільних від роботи днів затверджуються власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за
погодженням з профспілковим комітетом, а також з урахуванням графіка
занять або навчального плану школи, де навчаються працівники.

1.2. Звільнення від роботи без збереження заробітної плати

Керівники підприємств, установ, організацій можуть надавати без шкоди
для виробничої діяльності підприємства працівникам, котрі навчаються в
середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з
очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, на їх
бажання, в період навчального року 1-2 вільних від роботи дні в тиждень
без збереження заробітної плати (ст. 210 КЗпП). Це право власника
підприємства, а не його обов’язок.

1.3. Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у середніх закладах
освіти

Відпустка – це вільний від роботи час протягом встановленої
законодавством кількості днів. Законом України “Про відпустки”, що
набрав чинності з 1 січня 1997 р., передбачені різні види відпусток,
один з яких – додаткова відпустка у зв’язку з навчанням. Ці відпустки
надаються для складання іспитів і заліків. Тривалість таких відпусток
залежить від виду закладу освіти; від форми навчання; від року, курсу
або класу навчання; від мети, для якої надається відпустка. За час
вказаних відпусток за працівниками зберігається їх робоче місце та
середній заробіток ст. 217 КЗпП в ред. Закону від 18 вересня 1993 р.

Згідно із Законом України “Про освіту”, старша школа – це школа 3-го
ступеня, що забезпечує повну середню освіту. Основна школа – це школа
2-го ступеня, що забезпечує базову середню освіту. На період складання
випускних іспитів в старшій школі працівникам надається додаткова
оплачувана відпустка тривалістю 23 календарних дні, а в основній – 10
календарних днів. На час складання перевідних іспитів в основній та
старшій школі – від 4 до 6 вільних від роботи днів із збереженням
заробітної плати за основним місцем роботи без урахування вихідних, що
означає – святкові та неробочі дні в рахунок цих 4-6 днів не входять і
не враховуються вихідні дні. Тривалість відпустки може бути збільшена за
рахунок святкових і неробочих днів, але оплаті підлягають тільки
передбачені законодавством 4-6 календарних днів (ст. 210 КЗпП).

Бажаючим надається право та створюються умови для прискорення закінчення
середньої загальноосвітньої школи шляхом складання іспитів екстерном.
Порядок складання іспитів екстерном для отримання документа про загальну
середню освіту регулюється Положенням “Про індивідуальне навчання в
системі загальної середньої освіти”, затвердженим наказом Міністерства
освіти України від 1 липня 1993 р. (зареєстрований в Міністерстві
юстиції 26 липня 1993 р.). Особам, допущеним до іспитів у порядку
екстернату за основну і старшу школу, надається додаткова оплачувана
відпустка відповідно 21 і 28 календарних днів. На час додаткової
відпустки в зв’язку із навчанням за працівником за основним місцем
роботи зберігається середня заробітна плата.

1.4. Час надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються в
середніх закладах освіти

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх
(змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при
загальноосвітніх школах, щорічні відпуски, за їх бажанням, надаються з
таким розрахунком, щоб їх можна було використати до початку навчання в
цих установах. Право на таку пільгу мають всі працівники, котрі
навчаються в середніх закладах освіти незалежно від того, успішно
працівник навчається чи ні.

§ 15.4. Пільги для працівників, які навчаються у професійно-технічних
закладах освіти

Професійно-технічна освіта – це система підготовки кваліфікованих
робочих кадрів для галузей народного господарства в професійно-технічних
закладах освіти, тобто здобуття громадянами професій відповідно до їх
здібностей, інтересів. Основною ланкою системи професійно-технічної
освіти є професійно-технічні училища. Уперше вони з’явилися в 1959 р. і
ведуть підготовку кваліфікованих працівників для різних галузей
народного господарства на базі повної загальної середньої освіти і
базової загальної середньої освіти. До професійно-технічних закладів
освіти належать: професійно-художні училища, вищі професійно-технічні
училища та інші види закладів. На виконання ст. 26 Закону України “Про
професійно-технічну освіту” Мінпраці з Міносвіти України розроблено і
затверджено спільним наказом від 31 грудня 1998 р. №201/469 Положення
про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам,
які здобувають професійно-технічну освіту. Чинність Положення поширено
на професійно-технічні та інші навчальні заклади, підприємства,
установи, організації незалежно від форм власності та підпорядкування і
на фізичних осіб, які здобувають у них професійно-технічну освіту. Воно
визначає єдиний порядок організації і проведення кваліфікаційної
атестації та присвоєння кваліфікації особам, що запобігає появі на ринку
праці робітників, підготовка яких не відповідає вимогам державних
стандартів.

Особам, які завершили повний курс первинної професійної підготовки й
успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, за рішенням кваліфікаційної
комісії присвоюється кваліфікація “кваліфікований робітник” з набутої
професії, спеціальності, спеціалізації відповідного розряду (класу,
категорії) і видається диплом встановленого зразка. Кваліфікаційні
розряди (класи, категорії) з набутих професій, що присвоєні особам за
результатами кваліфікаційної атестації, є обов’язковими для всіх
підприємств, установ, організацій. Особам, які завершили повний курс
навчання в акредитованому вищому професійному училищі, іншому
професійно-навчальному закладі III атестаційного рівня й успішно пройшли
кваліфікаційну атестацію, за рішенням кваліфікаційної комісії може
присвоюватися кваліфікація “молодший спеціаліст” і видаватися диплом
встановленого зразка (Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні
(ступеневу освіту), затверджене постановою Кабінету Міністрів України
від 20 січня 1998р. №65).

Наявність вечірніх відділень професійно-технічних закладів освіти
дозволяє працівникам поєднувати роботу з навчанням.

1.1. Встановлення скороченого робочого часу

Для даної категорії працівників встановлюється скорочений робочий
тиждень або скорочена тривалість щоденної роботи зі збереженням
заробітної плати у встановленому порядку.

1.2. Надання додаткової оплачуваної відпустки

Працівникам, котрі успішно навчаються на вечірніх відділеннях
професійно-технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана
відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35
календарних днів протягом року. На час додаткової відпустки у зв’язку з
навчанням, за працівником зберігається середня заробітна плата за
основним місцем роботи. Необхідно підкреслити, що раніше така відпустка
була тривалістю до 30 робочих днів протягом року зі збереженням за
працівником 50% середньої заробітної плати за основним місцем роботи,
але не нижче встановленого мінімального розміру заробітної плати.
Законом України від 18 вересня 1998 р. кількість пільг збільшено.

1.3. Обмеження надурочних робіт

Надурочна робота – це робота понад установлену тривалість робочого часу.
Забороняється залучати до надурочних робіт у дні занять працівників, що
навчаються без відриву від виробництва в професійно-технічних закладах
освіти. Стосовно працівників, які навчаються без відриву від виробництва
у вищих навчальних закладах, то правило про заборону залучати їх до
надурочних робіт у дні занять може бути передбачено колективним
договором.

1.4.Час надання щорічних відпусток

Працівникам, котрі навчаються без відриву від виробництва в закладах
освіти, щорічні відпустки можуть, за їх бажанням, приєднуватися до часу
настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та
іспитів, часу підготовки та захисту дипломного проекту та інших робіт,
передбачених навчальною програмою. Право вимагати приєднання щорічної
відпустки до сесії мають працівники і в тих випадках, коли вони не мають
доказів про те, що успішно навчаються.

Крім того, право на щорічну відпустку, яка буде приєднана до часу
настановчих занять, складання заліків та іспитів тощо, повною тривалістю
за перший рік роботи виникає до настання 6-місячного терміну
безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. У
цьому випадку право на щорічну відпустку мають тільки ті працівники,
котрі успішно навчаються, та тільки за умови її приєднання до часу
проведення навчальних заходів.

§ 15.5. Пільги для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти
та аспірантурі

Вища освіта – це рівень знань, що набувається у вищих закладах освіти на
базі повної загальної середньої освіти і необхідний фахівцям вищої
кваліфікації в різних галузях народного господарства, науки і культури.
Згідно із Законом України “Про освіту”, підготовка фахівців у вищих
закладах освіти може здійснюватися без відриву від виробництва.
Працюючим надана можливість її набуття – через широко розвинену мережу
вечірнього та заочного навчання. Той, хто в основному віддає перевагу
самостійній роботі, навчається заочно. На допомогу заочникам
організуються лекції та практичні заняття, проводяться консультації.
Контроль за навчанням при заочній формі здійснюється шляхом рецензування
письмових завдань, передбачених навчальним планом та прийомом іспитів.
Екзаменаційні сесії проводяться в терміни, визначені закладом освіти.
Інший порядок навчання встановлений для вечірньої форми навчання.
Відвідування занять є обов’язковим для студентів.

Аспірантура – основна форма підготовки наукових і науково-педагогічних
кадрів у вищих закладах освіти та НДІ, яка передбачена для підготовки
аспірантів, пошукувачів кандидатської дисертації за відповідною галуззю
знань.

Основні пільги, що надаються для даної категорії працівників.

1.1. Надання відпустки без збереження заробітної плати

Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти,
надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15
календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця
знаходження закладу освіти і зворотно. Ця відпустка надається незалежно
від рівня акредитації закладу освіти. Підставою для її надання є заява
абітурієнта та повідомлення закладу освіти про допуск до вступних
іспитів. Витрати на проїзд несе працівник.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва на підготовчих
відділеннях при вищих закладах освіти, в період навчального року, за їх
бажанням, може надаватися один вільний від роботи день у тиждень без
збереження заробітної плати. Для складання випускних іспитів їм
надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати тривалістю
15 календарних днів (ст. 214 КЗпП).

1.2. Надання додаткової оплачуваної відпустки

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих
закладах освіти з вечірньою і заочною формами навчання, надаються
додаткові оплачувані відпустки:

а) на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання
заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1-му і 2-му курсах у вищих
закладах освіти:

– І і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання – 10
календарних днів щорічно;

– III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання – 20
календарних днів щорічно;

– незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання – 30
календарних днів щорічно;

б) на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання
заліків та іспитів для студентів на 3-му і наступних курсах у вищих
закладах освіти:

– II і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання – 20
календарних днів щорічно;

– III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання – 30
календарних днів щорічно;

– незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання – 40
календарних днів щорічно;

в) на період складання державних іспитів у вищих закладах освіти
незалежно від рівня акредитації – 30 календарних днів;

г) на період підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) студентам,
які навчаються у вищих закладах освіти із вечірньою і заочною формами
навчання І і II рівнів акредитації – 2 місяці, а у вищих закладах освіти
III і IV рівнів акредитації – 4 місяці.

Підставою для надання додаткової відпустки є довідка – виклик закладу
освіти на сесію із зазначенням часу її проведення.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з
відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання
іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з
розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Особам, які вступають до
аспірантури з одним або кількома складеними кандидатськими іспитами,
надається додаткова оплачувана відпустка для складання вступних іспитів,
що залишились, із розрахунку 10 днів на кожний іспит. Особи, які склали
всі кандидатські іспити, правом на додаткову відпустку для складання
вступних іспитів до аспірантури за місцем роботи не користуються.

До відпустки не включається час проїзду від місця роботи вступника до
аспірантури до місця знаходження вищого навчального закладу, наукової
установи і назад. Витрати на проїзд та проживання несе вступник.
Документом, який засвідчує право вступника до аспірантури на додаткову
оплачувану відпустку, є повідомлення приймальної комісії за підписом
керівника вищого навчального закладу, наукової установи про його допуск
до складання вступних іспитів (п. 38 Положення про підготовку
науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. №309).

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі і
таким, що успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається
додаткова оплачувана відпустка тривалістю ЗО календарних днів (ст. 216
КЗпП, ст. 15 Закону України “Про відпустки”). До щорічної відпустки не
включається час проїзду від місця роботи аспіранта до місця знаходження
вищого навчального закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд
несе аспірант (п. 42 Положення про підготовку науково-педагогічних і
наукових кадрів). На час відпусток у зв’язку з навчанням за працівником
за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата (ст. 217
КЗпП).

1.3. Надання вільних від роботи днів

Надання вільного від роботи часу має цільову спрямованість – створення
кращих умов для навчання та підготовки працівників, які поєднують роботу
з навчанням у вищих закладах освіти. Працівникам, які навчаються на
останніх курсах вищих закладів освіти, протягом 10 навчальних місяців
перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання
державних іспитів надається щотижня при 6-денному робочому тижні один
вільний від роботи день для підготовки до занять з оплатою його в
розмірі 50% одержуваної заробітної плати, але не нижче мінімального
розміру заробітної плати. При 5-денному робочому тижні кількість вільних
від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни за умови
збереження кількості вільних від роботи годин, а також, за їх бажанням,
можуть бути додатково надані ще 1 – 2 вільних від роботи дні на тиждень
без збереження заробітної плати. Працівникам, які навчаються без відриву
від виробництва в аспірантурі, за їх бажанням протягом 4 років навчання
надається один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в
розмірі 50% середньої заробітної плати. Крім того, працівникам, що
навчаються в аспірантурі, за їх бажанням надається ще один вільний від
роботи день на тиждень без збереження заробітної плати (ст.218КЗпП).

1.4. Встановлення іншої тривалості відпусток у зв’язку з навчанням

Для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та
заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості,
законодавством може бути встановлена інша тривалість відпусток у зв’язку
з навчанням (ст. 15 Закону України “Про відпустки”). Так, постановою
Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №634 затверджений
“Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам,
які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами
навчання, де навчальний процес має свої особливості”.

Для працівників, які успішно навчаються у вищих закладах освіти, за
нижченаведеними напрямками підготовки, де навчальний процес має свої
особливості, крім відпусток, передбачених ст. 15 Закону України “Про
відпуски”, надаються:

а) культура (народна художня творчість), музичне мистецтво – щорічно 10
календарних днів із збереженням заробітної плати та 10 календарних днів
без збереження заробітної плати;

б) театральне мистецтво, кіномистецтво, телемистецтво – щорічно 20
календарних днів із збереженням заробітної плати та 10 календарних днів
без збереження заробітної плати;

в) філологія (мова та література) – щорічно 10 календарних днів без
збереження заробітної плати.

Ці відпустки надаються тільки на період настановчих занять, виконання
лабораторних робіт, складання заліків та іспитів. Крім того, вищим
закладам освіти у разі необхідності надано право перерозподіляти ці
додаткові відпустки між курсами навчання в межах загальної тривалості
навчального процесу.

1.5. Надання творчих відпусток

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних
робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених
законодавством. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих
відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 16 Закону
України “Про відпустки”). Так, постановою Кабінету Міністрів України від
19 січня 1998 р. №45 “Про затвердження умов, тривалості, порядку надання
та оплати творчих відпусток” регулюється порядок надання творчих
відпусток працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від
форм власності за основним місцем роботи для закінчення написання
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук
тривалістю до 3 місяців – для кандидатської, а для докторської – до 6
місяців. Така відпустка надається на підставі заяви працівника та
рекомендації наукової ради центрального органу виконавчої влади або
вченої ради вищого закладу освіти III-IV рівня акредитації або НДІ про
доцільність надання творчої відпустки. Для отримання такої рекомендації
працівник повинен виступити з науковою доповіддю на засіданні кафедри,
де проходить наукова робота. Крім того, така відпустка може бути надана
для написання підручника – до 3 місяців. Підстава – заява працівника та
довідка видавництва про включення підручника або наукової роботи в план
випуску видань на поточний рік. Якщо це авторський колектив – письмова
заява, підписана всіма членами колективу. На час творчої відпустки за
працівником зберігається місце роботи та заробітна плата. Порядок
обчислення середньої заробітної плати встановлюється відповідно до
чинного законодавства.

1.6. Оплата проїзду до місця знаходження вищого закладу освіти

Всі працівники, що проживають не за місцем знаходження закладу освіти,
користуються правом на оплату проїзду. На власника незалежно від форми
власності підприємства накладається обов’язок оплатити проїзд працівника
до місця знаходження закладу освіти. Власник або уповноважений ним орган
оплачує працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою
або заочною формами навчання, проїзд до місця знаходження закладу освіти
і зворотно один раз в рік на настановчі заняття, для виконання
лабораторних робіт і складання заліків та іспитів – в розмірі 50%
вартості проїзду. Треба зауважити, Що в КЗпП немає обмежень щодо виду
транспорту та класу вагона (каюти).

У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту
дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів. Успішне
проходження виробничого навчання, закінчення закладу освіти може
свідчити про кваліфікацію працівника чи про її підвищення, що дає
сподівання на високоякісну працю та переваги щодо просування по роботі.
При підвищенні кваліфікаційних розрядів та просуванні по роботі повинне
враховуватися успішне навчання працівників без відриву від виробництва,
здобуття ними вищої або професійно-технічної освіти. Для стимулювання
підвищення кваліфікації, отримання професійної та вищої освіти
законодавець повинен чітко закріпити для цієї категорії працівників
суб’єктивне право на переваги перед іншими працівниками на підвищення
кваліфікаційних розрядів та просування по роботі.

Просування по роботі – це переведення на більш відповідальну та
високооплачувану посаду (роботу), яка потребує не тільки певного
досвіду, а й відповідної освіти і кваліфікації. Воно може здійснюватися
не тільки після закінчення закладу освіти, а й у процесі навчання.
Необхідно зауважити, що в найбільш відповідальний період навчання –
останній рік, коли складаються державні іспити і захищаються дипломні
проекти, пільги по скороченню робочого часу більші, ніж на перших курсах
вузів або в невипускних класах середніх загальноосвітніх шкіл.

У практиці підприємств різних форм власності широко застосовується
укладення з працівниками договорів на скерування їх на навчання до вищих
навчальних закладів освіти на контрактній основі. У договорі
передбачається, що підприємство оплатить навчання працівникові, а той у
свою чергу зобов’язується відпрацювати на підприємстві визначену угодою
кількість років. Вважаємо, що у даному випадку ми маємо справу із
цивільно-правовим договором і відповідно з цивільними правовідносинами.
За умови укладення такого договору працівник зобов’язаний виконати умови
договору і відпрацювати встановлений період на конкретному підприємстві.
В іншому випадку власник підприємства має право вимагати від працівника
відшкодування витрачених коштів. Як відомо, Конституцією України
передбачено безоплатне отримання освіти у державних та комунальних
закладах освіти. Проте освіта у сучасних умовах надається і на умовах її
оплати. Працівник має право вибору, в усякому випадку юридичне право
вибору. Якщо він обрав цивільний спосіб забезпечення свого права на
освіту, то і наслідки виникають цивільно-правові. З другого боку,
видається, від молодого фахівця не можна вимагати відшкодування коштів,
витрачених державою на його підготовку, якщо він вчився на бюджетній
формі, а надалі відмовився працювати за скеруванням навчального закладу.
Держава – особливий суб’єкт, вона виступає як гарант і здійснює
фінансове забезпечення із бюджету або спеціальних фондів тих соціальних
прав людини і громадянина, які надаються за Конституцією безоплатно.
Проблеми професійної підготовки, підвищення кваліфікації та
перепідготовки існують в кожній країні. Так, у Швеції система
професійної освіти перебуває під постійним контролем підприємців та
профспілок. Професійне навчання без відриву від виробництва в Німеччині
та Франції включає практичну підготовку на підприємстві й теоретичний
курс у професійно-технічних школах або спеціалізованих центрах. Таке
поєднання практичного навчання з теоретичним курсом має тривалість в
середньому біля 3 років. У Німеччині передбачено надання субсидій
підприємствам, що здійснюють професійну підготовку молоді за системою
наставник – учень. У Франції після прийняття Закону про професійну
підготовку в 1984 р. питання професійної підготовки, підвищення
кваліфікації працівників стало обов’язковим при укладанні колективних
договорів. В угодах з впровадженням новітніх технологій у Франції
передбачені умови про підвищення кваліфікації та перепідготовку
працівників (Бондарчук К. Професійне навчання незайнятого населення
(досвід зарубіжних країн)// Соціальний захист. – 1999. – №4. – С.67-74).

Міжнародними нормами (Конвенцією МОП №142, яку ратифікувала Україна
Указом Президії Верховної Ради від 7 березня 1979 р. №4414-9, та
рекомендаціями МОП №87,117 і 150) покладається на держави прийняття і
розвиток політики та програм професійної орієнтації і професійної
підготовки працівників в усіх сферах життя. Політика та програми
професійної підготовки стимулюють і дозволяють всім особам розвиватися й
застосовувати свої здібності до праці. Висока кваліфікація працівників
стає також основою їхньої соціальної захищеності на ринку праці. Такі
працівники є найбільш конкурентоспроможними.

Останнім часом в Україні різко загострилася проблема підготовки робочих
кадрів, тому широко підтримується позиція щодо перегляду підходів до
організації професійної підготовки і перепідготовки. Серед заходів з
“реставрації” професійної підготовки на виробництві, що пропонуються
фахівцями, потрібно виділити:

– впровадження для підприємств нормативів фінансових витрат на
підготовку кадрів;

– скасування оподаткування коштів, спрямованих на фінансування всіх
навчальних заходів:

– розповсюдження заходів щодо організації навчання, стажування,
підвищення кваліфікації працівників за кордоном, тим більше, що
постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. №287
затверджено Положення про умови матеріального забезпечення осіб,
направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення
кваліфікації (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету
Міністрів України від 13 липня 1998 р. №1079// Праця і зарплата. – 1998.
– №14) тощо.

У Росії, наприклад, роботодавець має право на відшкодування витрат у
зв’язку з наданням пільг працівникам, які навчаються без відриву від
виробництва в закладах освіти, з Федерального фонду освіти. Важливим та
істотним кроком, на думку деяких фахівців, повинен стати процес
поновлення діяльності міжшкільних навчальних комбінатів для надання
молоді можливості придбання професії в школі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020