Реклама як об’єкт цивільного права
До інформаційних об’єктів цивільного права відноситься і реклама, яка
переживає своєрідний ренесанс. З моменту введення реклами в обіг вона
впливає на інші правовідносини, формує можливу споживацьку культуру і
тим самим стала об’єктом цивільного та зокрема господарського права.
Тому виникає питання про встановлення сутності реклами як об’єкта
цивільних правовідносин, особливості прояву її товарних властивостей.
Загальновідомо, що об’єктом цивільних правовідносин є все те з приводу
чого ці відносини виникають. Традиційно у науці цивільного права
здебільшого об’єктами цивільного права визначалися речі, результати
творчої діяльності, дії, особисті немайнові права (блага). В останній
час під об’єктом цивільного права розуміють і права, особливо у тому
разі коли вони є природними. Виникає питання: чи відповідає реклама хоча
б одному із цих традиційних об’єктів цивільного права? Реклама не може
бути віднесена до речей. Інша справа, що вона може бути матеріалізована
у речі – рекламні щити, вивіски, оригінальні рекламні конструкції,
рекламні листівки, плакати та інше. Це і не дії, і не завжди результати
творчої діяльності. Тим більше при визначенні сутності реклами треба
розрізняти рекламу як інформацію, та носії реклами.
Інформація по своїй суті є нематеріальною, тому якщо реклама виступає як
інформація, тобто, сукупність певних відомостей та даних про осіб та
продукцію, що мали або мають місце у суспільстві, держави та
навколишнього середовища. Отже інформація відноситься до нематеріальних
благ, а її носії (рекламні щити, рекламні матеріали) до речей.
Зазначене зумовлено тим, що у ст. 177 та 200 ЦК України вперше серед
загальних об’єктів цивільного права вказана інститут інформація, а ч.2
ст. 641 ЦК України вказує на інститут реклами як публічну оферту. В
першому разі встановлюється правовий статус реклами – інформація як
об’єкт цивільних правовідносин, а у другому – її значення в організації
договірних зв’язків – запрошення робити пропозиції укласти договір, якщо
інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Цим підкреслюється
організуюча роль реклами у виборі найбільш доцільних варіантів
споживання.
Яка б не була інформація вона повинна передусім мати такі властивості:
повинна зменшувати невизначеність, передавати заздалегідь невідомі
відомості, відбивати факти чи події в часі, показувати розмаїття системи
перед суб’єктом отримання інформації. Необхідно відзначити, що
інформація існує тільки там, де є потреба в цій інформації, тому
будь-яка інформація завжди спрямована на задоволення потреб у цій
інформації. Реклама і є тією інформацією для споживача.
Легальне визначення реклами і її ознак дано в статтях 1 та 9 ЗУ “Про
рекламу”, де законодавець відносить до реклами спеціальну інформацію про
особу чи продукцію, розповсюджувану в будь-якій формі і будь-якому
способі з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку. Отже,
реклама – інформація. Самим цікавим критерієм реклами (до речі, не
розкритим у законодавстві) є “спеціальне” призначення розповсюджуваної
рекламної інформації. Словники пояснюють значення прикметника
“спеціальний” у такий спосіб: особливий, винятково для чогось
призначений. Погодимося, що, у принципі, будь-яка інформація для чогось
таки призначена. Тому, якщо вживання в Законі прикметника “спеціальна”
стосовно до інформації не є випадковим, напрошується висновок, що
рекламою є не будь-яка, а тільки якась особлива інформація про особу чи
товар (роботу, послугу).
Якщо розглядати рекламу з позицій ст. 1 Закону України “Про рекламу”, то
реклама розглядається як вид інформації, що має певні властивості. Вона:
розроблюється, замовляється і поширюється рекламодавцем з метою
одержання прибутку (прямо чи опосередковано);
†
???????¤?¤?$???????b?цілеспрямовано звертає увагу читачів, телеглядачів
(споживачів) на конкретну марку (модель, артикул) чи продукції на її
виробника з метою формування інтересу і сприяння реалізації;
містить вихідні дані (реквізити) фірми, що чи робить поширює цю
продукцію. Під реквізитами фірми розуміються її контактний телефон, чи
адреса номер розрахункового рахунка (п. 7 ст. 26 ЗУ “Про друковані
засоби масової інформації (друку) в Україні”). Досить вказівки в
інформаційному матеріалі хоча б одного з цих реквізитів, щоб вважати
його рекламним;
допущена у цивільний оборот і є об’єктом цивільних правовідносин,
зокрема предметом цивільних договорів;
вона як об’єкт цивільного права формалізована і отримала свої юридичні
ознаки;
має споживчу вартість і здатна задовольняти матеріальні і духовні
потреби.
Якщо інформація відповідає усім вищевказаним ознакам, то її необхідно
розміщати під рубриками “Реклама” чи “На правах реклами” (ч.3 ст. 9 ЗУ
„Про рекламу”). Не підпадає під ознаки реклами розміщення інформації, що
відповідає тільки деяким з вищевказаних ознак. Звідси й ми приєднуємося
до тих учених що визнають інформацію об’єктом цивільного права і
цивільних правовідносин й вимоги до неї, що встановленні законодавством
України “Про інформацію”. Відповідно до ЗУ “Про інформацією” інформація
повинна відповідати вимогам достовірності, повноти, точності,
надійності, своєчасності, придатності. Ці вимоги повинні стосуватися й
реклами. Для реклами як об’єкта правовідносин характерними є наступні
риси: визначеність мети, наявність споживача інформації, її об’єктивна
цінність, загальнодоступність або вибіркова доступність, незалежність
від форми подання.
Разом з тим ЗУ “Про рекламу” щодо реклами встановленні спеціальні
вимоги. До них відносяться: законність, тобто реклама не повинна
порушувати мету, предмет форму щодо діючого законодавства; точність і
вірогідність реклами припускає собою відображення дійсності перед
«аудиторією»; використання державної й іншої мов відповідно до
законодавства України, використання форм і засобів, що не наносять
споживачу реклами моральної, фізичної чи психічної шкоди.
Здебільшого реклама як об’єкт цивільного права проявляється у
підприємництві і спрямована на сприяння комерційного успіху товару
шляхом доведення її до відома споживача. Така інформація надає
можливість збільшити отримуваний від реалізації товару прибуток. Тому,
як свідчить практика, реклама не завжди об’єктивно відображає реальний
стан товару. Наприклад, споживчі властивості тютюнових виробів,
подаються із застереженням про його шкідливі для здоров’я властивості.
Чинне законодавство може встановлювати обмеження щодо реклами певних
товарів або особливі правила її подачі: із застереженням, по формі, лише
у певний час.
Література
Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,
Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. – № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;
Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /
Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,
Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;
Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;
Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
