Система цивільного права
Як всяке інше право цивільне право має свою систему. Система –
сукупність якісно визначених елементів між якими існує залежність і
закономірний зв’язок. Найважливішими рисами системи є її розчленованість
і цілісність. Система права – внутрішня побудова права, яка полягає у
єдності і узгодженості норм права. Загальновизнаним є пандектна і
інституційні системи права. Для цивільного права характерною є саме
пандектна система права яка визначається поділом норм права на загальну
і спеціальну частини. Перша цементує всі норми галузевої приналежності
на певних правових цінностях, друга – в межах загальних підходів
деталізує зміст окремих інститутів права.
Для того щоб визначитися у системі права необхідно вияснити її
конструктивні елементи та відправну для побудови системи права площину.
Елементами побудови систематики цивільного права можуть бути сама його
норма, інтерес (мета) врегулювання відносин і засоби захисту. Загальний
алгоритм побудови норми права йде від загального через посилки до
спеціального і окремого. Загальні норми становлять каркас правового
механізму, спеціальні вказують на типові правовідносини та підстави
виникнення, окремі норми врегульовують механізм задоволення конкретного
інтересу та його захисту в разі порушення суб’єктивних прав.
Говорячи про систему права завжди треба мати конкретний зміст цього
поняття: права як галузі, цивільного законодавства, цивільного права як
науки та цивільного права як навчальної дисципліни. Навіть при тому, що
системоутворюючі критерії можуть збігатися мета проведення
систематизації різна. Відповідно це передбачає дещо різні підходи.
Наприклад навчальними планами для спеціальності правознавство
передбачено, що цивільне право як учбова дисципліна викладається на
протязі двох навчальних років (4 семестри). У вищих закладах освіти МВС
України цивільне право викладається протягом одного року (два семестри).
Звідси навіть при одних і тих же кваліфікаційних вимогах до
випускника-правознавця структура і система курсів є різною. Прогалини у
засвоєнні попереднього матеріалу системи так чи інше відіб’ється на
розумінні наступних тем. Більш того погане засвоєння положень цивільного
права негативно впливає на вивчення інших дисциплін приватного права.
Одні і ті ж критерії повинні бути в основі систематизації галузі
цивільного права, цивільного законодавства та науки цивільного права.
Якщо ж допустити різні підходи то це викличе масу непорозумінь. До того
з введенням державного стандарту у сфері правознавства виникне
необхідність приведення різних розумінь до одного. Систематизація курсу
цивільного права може проводитися з урахуванням рівня освіти (бакалавр,
спеціаліст, магістр), спеціалізацією (слідчий чи юрисконсульт) тощо.
Система цивільного права характеризується тим, що вона є елементом
системи права взагалі, тобто це внутрішнє системне утворення. З огляду
на те, що первинною ланкою права є норма права, то ця система відображає
групування цих норм за галузевою ознакою на галузі права, а у середині
галузі права на певні інститути та навіть субінститути права.
Характерним для цивільного права є більш великі надсубінституційні блоки
норм, що характеризуються внутрішньою узгодженістю, – підгалузі права.
З огляду на це інститут цивільного права – цілісна група
цивільно-правових норм, що регулюють однорідні цивільні правовідносини.
Наприклад таким цілісним інститутом є купівля-продаж (глава 54 ЦКУ). Але
ми знаємо низку різновидів купівлі-продажу, наприклад продаж у кредит.
Тож група норм усередині інституту права, що регулює відносно
відокремлені відносини називається субінститутом права.
Відповідно підгалузь права – система однорідних інститутів цивільного
права, що характеризуються спільним об’єктом, підходами та механізмом
правового регулювання та підставами виникнення відносин.
В європейській доктрині права прийнято розрізняти пандектну і
інституційні системи права. Перша заснована на пандектах і
характеризується цілісним правовим механізмом, зосередженим і одному
джерелі. Друга, інституційна побудована на окремих нормативних актах.
Цивільне право України має пандектну систему.
Сучасна доктрина цивільного права виділяє дві його частини: загальну і
спеціальну (інколи говорять) особливу частину.
X
???????????a?правовий режим об’єктів, правочини, представництво і
строки. Деякі з цих норм є в принципі мало застосовуваними на практиці
оскільки у подальшому деталізуються спеціальним законодавством, але саме
вони формують цивілістичну культуру правознавця.
Спеціальна частина має субгалузеву структуру і включає в себе: речове
право, право інтелектуальної власності, зобов’язальне право, спадкове
право. У ній спеціальним (власне регулюючим правовідносини) інститутам
цивільного права передують загальні положення. Так зобов’язальне право є
поліструктурним і у свою чергу складається із загальних положень
зобов’язального права (загальна частина) і договірного права та
охоронного права (спеціальна частина). При тому охоронне право має ще
два напрямки: власне охоронні зобов’язання що виникають з правомірних
односторонніх дій, дій що становлять загрозу, і зловживання правом та
деліктного права.
Договірне право ще більш складне у своїй структурі і не може бути
систематизовано в рамках інститутів та субінститутів договірного права.
Якщо положення купівлі-продажі поширюються на всі спрямовані на передачу
майна у власність договори, то поставка, контрактація, міна і навіть
дарування є інститутами купівлі-продажі. Але самі ці договори мають
деякі відмінності від власне самого договору купівлі продажу. Ще
складніше з самим договором купівлі-продажу. Так роздрібна торгівля є
субінститутом в рамках якої є ще ряд субінститутів (договір
купівлі-продажу складної побутової техніки, продаж продуктів
харчування). В межах субінститутів можна виділити ще певні різновиди. З
огляду на це виникає складна для розуміння конструкція. Отже виникає
проблема пошуку ще одного системного утворення в межах договірного
права. Таким може бути запропонований договірний тип – група договорів
які переслідують одну мету та мають загальні норми, що поширюються на
всі договори цього типу.
З прийняттям СКУ на дещо відмінних засадах чим це було у Кодексі про
шлюб та сім’ю та проекті ЦК України сімейне право стало більш автономною
частиною приватного права України і стало виділятися у окрему галузь
права України. Попри те, що від врегульовує майнові і особисті немайнові
відносини на засадах цивільного права за даних умов можна визнати за ним
право на самостійність за тих умов, що особливі довірчі сімейні
відносини викривляють їх дію. Але здебільшого сімейне право регулює ті ж
особисті немайнові і майнові відносини але між відносно замкнутими
суб’єктами, що об’єднанні сім’єю. Тому традиційно представники
харківської цивілістичної школи з часів В.П.Маслова відстоюють тезу, що
сімейне право – підгалузь цивільного права. Цей процес тривалий і йде
через розробку свого власного інструментарію (предмет, метод, принципи,
функції).
Колізійне право виділилось остаточно і окрему галузь міжнародного
приватного права. Воно за своєю природою є здебільше процедурним і не
регулює матеріальні відносини, а лише визначає яку норму матеріального
права слід застосувати до даних правовідносин.
Література:
Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права /Вісник Академії правових
наук.-№14.—С.50,
Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права / Вісник Академії
правових наук. -№16.-С.143,
Бірюков І. Предмет і метод приватного права //Право України. – 2002.
–№3. –С. 34-36,
Братусь С.Н. Предмет и система гражданского права. М., 1963, .,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,
Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як
методологічна проблема вітчизняного правознавства /Вісник Академії
правових наук -№31,-С.77,
Свердлик Г.Д. Принципы советского гражданского права. Красноярск.1985,
Шишка Р.Б. Предмет цивільного права /Вісник університету внутрішніх
справ 6’1999, – С.22-27,
Ми вважаємо, що для спеціальності “Правознавство” це не оправдано мало,
загрожує відхиленню від встановлених вимог щодо підготовлених
спеціалістів. Цивільне право – фундаментальна навчальна дисципліна, що
формує правознавця. Навіть за тої умови коли ці фахівці готуються для
потреб МВС України ми повинні витримати державний стандарт юридичної
освіти. Інша справа – правоохоронна діяльність, де може допускатися, і
то не бажано, його скорочений курс.
Але це зовсім не означає, що повинні бути різними кваліфікаційні знання
та вміння правознавця. У тих випадках де зменшене аудиторне навантаження
повинна збільшуватися доля самостійної підготовки.
В літературі теза про існування підгалузей права піддається критиці.
Але до тих пір поки не буде запропонована більш доцільна конструкція чи
не прийнято новий термін, щоб узагальнити близькі між собою інститути
права ми будемо опиратися на загальноприйняту систему.
Див.: Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины:
Учебник/ Р.Б. Шишка, А.М. Сытник, В.Н. Левков и др./ Под общ. ред.
канд. юрид. наук Р.Б. Шишки. –Х.: Эспада. 2001.- С. 352
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
