Співучасть у злочині
Поняття та ознаки співучасті у злочині.
Види співучасників.
Форми співучасті.
Кримінальна відповідальність співучасників.
Причетність до злочину.
Поняття та ознаки співучасті у злочині
Переходячи до вивчення даної теми, необхідно зазначити, що поняття
співучасті законодавчо закріплено в КК. Співучасть у злочині – це умисна
спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину
(ст. 26 КК).
Об’єктивні ознаки співучасті:
1) наявність двох чи більше суб’єктів злочину, які беруть участь у
вчиненні одного і того умисного злочину;
2) спільність участь у вчинені злочину;
Спільна участь у вчиненні злочину передбачає:
1) вчинення злочину загальними зусиллями всіх співучасників;;
2) вчинюваний злочин є єдиним для їх усіх співучасників;
3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального
результату злочину;
4) причинний зв’язок між діянням усіх співучасників і загальним
злочинним результатом.
Суб’єктивна ознака співучасті проявляється в умисній формі вини, що
передбачає:
1) наявність умислу кожного з учасників стосовно їх власних дій
(бездіяльності);
2) наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч.
виконавця чи співвиконавця;
3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той же злочин;
4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто
спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату.
Інтелектуальний момент умислу співучасників – усвідомлення кожним з
учасників факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого
злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з
ними, наявності умислу в їх діях тощо.
Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти
спільно для досягнення єдиного злочинного результату.
Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину – готування, замаху,
безпосереднього виконання об’єктивної сторони злочину (як приєднання до
злочинної діяльності), а також закінченого злочину.
Види співучасників
При розгляді цього питання, студенти повинні ознайомитись з ст. 27 КК.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК співучасниками злочину можуть бути:
виконавець (співвиконавець),
організатор,
підбурювач
пособник.
Виконавцем (співвиконавцем) (ч. 2 ст. 27 КК) є особа, яка у співучасті з
іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших
осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній
відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.
Під виконавцем (співвиконавцем) розуміється повне або часткове виконання
співучасником об’єктивної сторони злочину. Наприклад, при вимаганні
виконавцем є не тільки той, хто пред’явив вимогу про передачу майна, а і
той, хто додав до неї відповідну погрозу.
Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин
безпосередньо, тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину, або
шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не є суб’єктами
(так зване посереднє вчинення злочину). В даному випадку, особа не може
бути притягнута до кримінальної відповідальності: а) взагалі – через
неосудність особи (ч. 2 ст. 19 КК) чи недосягнення нею віку, з якого
може настати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК). Наприклад,
суб’єкт злочину залучає до вчинення крадіжки особу, яка не досягла віку
кримінальної відповідальності. Оскільки особи, які фактично вчинили
злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності
за скоєне, а вчинене ними діяння є злочинним, то виконавцем злочину
визнається суб’єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і
усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб’єктами злочину.
Особи, які не є суб’єктами злочину, виступають, як своєрідне знаряддя чи
засобу вчинення злочину.
Організатор (ч. 3 ст. 27 КК) – це особа, яка організувала вчинення
злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням.
Організатором злочину відповідно до ч. З ст. 27 КК є особа, яка вчинила
хоча б одну з таких дій:
1) організувала вчинення злочину (злочинів);
2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням;
3) утворила організовану групу чи злочинну організацію;
4) керувала організованою групою чи злочинною організацією;
5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної
організації;
6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи
чи злочинної організації.
Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють,
об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів
чи координують їх поведінку. Основне завдання, на виконання якого
зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину, –
спрямувати, об’єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення
злочину. Дії по організації злочину полягають, у:
залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи
інших організаторів;
розподілі обов’язків між ними;
визначенні об’єкта (предмету) посягання;
розробці плану вчинення злочину.
Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій на:
підшукування або пристосування засобів чи знарядь;
підшукування співучасників;
замовлення вчинення злочину;
усунення перешкод;
інше умисне створення умов для вчинення злочину.
проведення інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних
злочинних дій (бездіяльності),
вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів
Підбурювачем (ч. 4 ст. 27 КК) є особа, яка умовлянням, підкупом,
погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до
вчинення злочину.
Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання
(переконання) особи у необхідності вчинення злочину.
Підкуп – це надання або обіцянка надати особі матеріальної або іншої
вигоди у разі вчинення нею злочину.
Погроза – залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної
або іншої шкоди у разі не вчинення нею злочину.
Примус передбачає домагання від іншої особи вчинити злочин шляхом
заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства,
пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної
інформації про таку особу, яку вона бажала зберегти в таємниці, тощо.
Схилянням іншим чином слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім
зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до
вчинення злочину (порада, заклик).
Підбурювання вважаються як злочинні лише тоді, коли відповідно до КК
містять ознаки самостійного складу злочину:
публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного
ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109 КК),
заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295 КК)
примушення чи втягнення у заняття проституцією (ч. 2 ст. 303 КК).
втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК).
Відмінність дій організатора і підмовника полягає в тому, що: в тому,
що: організатор може діяти відносно багатьох осіб і не одного злочину;
може бути організація і одного злочину, яка полягає у вчиненні багатьох
дій – пошуки виконавця, розробка плану, вивчення обстановки,
забезпечення знаряддями, керівництво вчиненням цього злочину тощо, а
підмовник діє відносно певної особи і певного злочину, його дії обмежені
однією метою – викликати у особи намір вчинити злочин.
Пособником (ч. 5 ст. 27 КК) є особа, яка порадами, вказівками, наданням
засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину
іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати
злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи
предмети, здобутті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети,
або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
За характером змісту вчинених пособником дій розрізняють їх три види:
1) інтелектуальне пособництво – поради, вказівки тощо;
2) фізичне пособництво – надання засобів, знарядь, усунення перешкод;
3) пособництво-переховування – заздалегідь дана обіцянка сховати
злочинця, знаряддя, сліди злочину або предмети, здобуті злочином.
Пособництво є там, де воно сприймається виконавцем злочину, тобто там і
тоді, де і коли виконавець знає про сприяння йому і він погоджується з
цим сприянням. Таким чином, пособництво, про яке виконавець не знав, а
також не прийняте сприяння, кваліфікується як готування до злочину чи
замах на злочин. Таким же чином кваліфікується і невдале пособництво,
коли виконавець відмовився від завершення чи вчинення злочину.
Відмінність пособника від співвиконавця полягає в тому, що
співвиконавець діє на місці і під час вчинення злочину, а пособник діє
не на місці і не під час вчинення злочину.
Форми співучасті
Форма співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між
собою за характером ролей, що ними виконуються за стійкістю об’єктивних
зв’язків між собою.
Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі
форми співучасті:
1) співучасть без попередньої змови;
2) співучасть за попередньою змовою.
Залежно від способу взаємодії співучасників між собою співучасть
ділиться на:
співвиконавство (ч. 2 ст. 27);
співучасть з розподілом ролей.
За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину,
співучасть поділяють також на
просту
складну.
Проста співучасть (співвиконавство) передбачає таке об’єднання, де всі
співучасники є виконавцями злочину і виконують однорідну роль.
Наслідки при простій співучасті настають у результаті сукупної
діяльності співвиконавців і є спільними для них. Різновидами такої форми
співучасті є група осіб без попередньої змови і група осіб з попередньою
змовою. Наприклад, при умисному вбивстві, особи котрі не здійснювали
дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілого, але, будучи
об’єднаними з іншими співвиконавцями єдиним умислом, спрямованим на
позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який
група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу
(один тримав жертву, другий погрожував, третій наносив удари в життєво
важливі органи) .
Складна співучасть передбачає вчинення кожним із учасників різних за
характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми
співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які
виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Складна
співучасть охоплює також такі форми спільної злочинної діяльності як
організована група і злочинна організація.
За стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу, розрізняють (ст.
28 КК) :
групу без попередньої змови;
групу з попередньою змовою;
організовану групу;
злочинну організацію.
Група осіб без попередньої змови – це два або більше виконавців, які
утворили групу для спільного вчинення злочину без попередньої
домовленості між собою про це (ч. 1 ст. 28 КК).
Відсутність попередньої змови означає, що виконавці злочину до початку
виконання об’єктивної сторони складу злочину не домовлялися про його
вчинення, про спільність своїх дій, розподіл ролей тощо. Для цієї групи
характерне спонтанне, ситуативне об’єднання зусиль виконавців для
досягнення загального злочинного результату безпосередньо перед його
вчиненням або в процесі його вчинення. Учасники такої групи можуть бути
не знайомими між собою. Діючи як співвиконавці, вони можуть разом
розпочинати виконання об’єктивної сторони злочину або долучатися до
злочину, вчинення якого іншим співвиконавцем уже розпочалося, але ще не
закінчилося. Дії таких осіб мають бути погодженими стосовно об’єкта та
об’єктивної сторони злочину, і ці особи повинні усвідомлювати, що діють
спільно для досягнення єдиного злочинного результату. При цьому члени
такої групи можуть застосовувати різні засоби й знаряддя злочину, діяти
стосовно кількох потерпілих одночасно.
Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне
вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину,
які заздалегідь, тобто до початку злочину домовились про спільне його
вчинення (ч. 2 ст. 28 КК).
Домовленість повинна бути до початку вчинення злочину (на стадії
готування злочину, а також в процесі замаху на злочин).
Організована група – це стійке об’єднання декількох осіб (трьох і більше
суб’єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або
вчинення злочинів.
Ознаками організованої групи є:
наявність декількох осіб (трьох або більше);
попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або
вчинення двох чи більше злочинів;
стійкість такого об’єднання;
об’єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників
групи, спрямованих на досягнення цього плану;
обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом.
Різниця між організованою групою та групою з попередньою змовою:
стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою);
спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою
змовою може бути створена для вчинення і одного злочину);
кількістю учасників – організована група складається з трьох і більше
учасників, тоді як група з попередньою змовою – з двох і більше.
^
?
– N P ? ^
?
tAE”
&
&
&
&
&
&
&
&
&
&
Zаною, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення
злочинів.
Згуртованість групи виражається у її одностайності та наявності:
постійних сильних внутрішніх зв’язків між учасниками групи, загальних
правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролі
кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного
плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який
доведений до їх відома.
Стабільність групи виражається у її міцності та постійності, які
проявляються у: тривалості, системності та детальній організації
функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, вербуванні
нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою
сторонніх осіб (у т. ч. шляхом підкупу службових осіб), наявності
необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних
засобів, зброї, приміщень тощо.
Злочинна організація (ч. 4 ст. 28 КК) – це стійке, ієрархічне об’єднання
декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого
за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою
безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками
цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності
інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної
організації, так і інших злочинних груп.
Злочинна організація відрізняється від організованої групи:
ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості
такого об’єднання;
2)спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів;
можливістю визнання нею об’єднання, зорганізованого не лише для
безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й
керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або
забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших
злочинних груп.
створення злочинної організації та участь в ній утворюють закінчений
злочин
Ієрархічність злочинної організації передбачає наявність загального
керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість рядових членів
об’єднання його керівнику, зв’язки між вищими та нижніми структурами
об’єднання, загальновизнані правила поведінки і обов’язковість їх
дотримання учасниками злочинної організації.
В КК передбачається кримінальна відповідальність за створення злочинної
організації (ст. 255 КК). Спеціальними видами злочинної організації є
створення банди (ст. 257 КК), створення терористичної групи чи
організації (ст. 258 КК), створення не передбачених законом воєнізованих
або збройних формувань (ст. 260).
В групі осіб, що вчиняють злочин без попередньої змови, можуть бути
тільки співвиконавці, вчинення злочинів за попередньою змовою або
вчинення організованою групою може мати форму простої та складної
співучасті, вчинення злочину злочинною організацією – тільки з
розподілом ролей.
Кримінальна відповідальність співучасників
Студенти повинні мати на увазі, що кримінальна відповідальність
співучасників не завжди однакова. При простій співучасті
(співвиконавстві), виконавець підлягає кримінальній відповідальності за
статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин (ч. 1
ст. 29 КК). При цьому його дії кваліфікуються за відповідною статтею
Особливої частини КК без посилання на ч. 2 ст. 27 КК.
Кваліфікація дій виконавця є основою для кваліфікації дій інших
співучасників. Організатор, підбурювач та пособник підлягають
відповідальності за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає
злочин, вчинений виконавцем. При цьому є обов’язковою вказівка на
відповідну частину ст. 27 КК, яка є об’єднуючим показником дій
організатора, підбурювача та пособника з діями виконавця в рамках
інституту співучасті. Також відбувається кваліфікація співучасті у
злочинах із спеціальним суб’єктом.
У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники
підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині (ч. 4
ст. 29 КК).
Організована група. Відповідно ч. 1 ст. 30 КК організатор організованої
групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за
всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією,
якщо вони охоплювались його умислом. Суб’єктивним критерієм
відповідальності є усвідомлення організатором злочинного характеру
діяльності членів таких об’єднань і бажання чи свідоме допущення того,
щоб така діяльність ними була здійснена. Інші учасники підлягають
відповідальності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони
брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з
них.
Співучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах
згоди (домовленості), що відбулася між ними. Але на практиці
зустрічаються випадки, коли окремі співучасники виходять за межі цієї
змови. В такому разі мова йде про ексцес виконавця.
Ексцес виконавця – це вчинення суспільно небезпечного діяння, що не
охоплюється умислом інших співучасників.
Ексцес може торкатися:
способу вчинення злочину – так званий кількісний ексцес – коли
виконавець, виходячи за рамки домовленості з іншими співучасниками,
вчиняє однорідний із задуманим злочин (наприклад, за домовленості
вчинити крадіжку він вчиняє грабіж);
неоднорідного злочину – так званий якісний ексцес – це вчинення
виконавцем зовсім іншого порівняно із задуманим співучасниками злочину
(наприклад, за домовленості вчинити крадіжку виконавець вчинив
вбивство).
замість знищення майна заподіяли тілесні ушкодження.
За ексцес виконавця інші співучасники відповідальності не несуть, не
підлягають відповідальності за злочин, вчинений виконавцем.
У випадках добровільної відмови виконавця від доведення злочину до кінця
інші співучасники від кримінальної відповідальності не звільнюються. Для
них відповідальність настає за готування до злочину.
Добровільна відмова співучасників регулюється ст. 31 КК.
Добровільна відмова – це остаточне припинення особою за своєю волею
готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона
усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК). У
разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають
відповідальності за готування або замах на той злочин, від вчинення
якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст. 31 КК).
Добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної
відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна
відмова останніх, у свою чергу, не є підставою для звільнення від
кримінальної відповідальності виконавця.
У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець
підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин,
залежно від того, на якій з цих стадій його діяння було припинено (ч. З
ст. 31 КК).
Співучасники (організатор, підбурювач чи пособник) не підлягають
відповідальності при добровільній відмові, якщо вони відвернули вчинення
злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про
злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є
також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення
перешкод вчиненню злочину (ч. 2 ст. 31).
Причетність до злочину
Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов’язана з
вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.
Причетні до злочину дії:
1) знаходяться за межами складу злочину;
2) здійснюються уже після закінчення злочину;
не мають зі злочином причинного зв’язку.
Види причетності:
заздалегідь не обіцяне приховування злочину;
придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом
неповідомлення про злочин;
потурання злочину.
Заздалегідь не обіцяне приховування злочину – це активна, умисна, але
заздалегідь не обіцяна діяльність особи по приховуванню злочинця,
знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів,
здобутих злочинним шляхом, або сприянню іншим чином приховуванню
злочину.
Згідно зі ст. 396 КК така діяльність є кримінальне караною лише у
випадку, якщо вона пов’язана з приховуванням тяжкого або особливо
тяжкого злочину. Таким чином, заздалегідь не обіцяне приховування
злочину невеликої чи середньої тяжкості не тягне за собою кримінальної
відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 396, не підлягають кримінальній відповідальності
за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі
родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.
Приховування злочину здійснюється шляхом активних дій і має прояв:
у наданні злочинцю сховища, транспортних засобів,
знищенні слідів злочину,
переміщенні знарядь злочину в інше місце,
забезпечення злочинця підробленими документами.
Якщо спосіб приховування сам по собі є злочинним, він потребує
самостійної кримінально-правової оцінки.
У ст. 256 КК передбачена відповідальність за найбільш небезпечний вид
заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій та
укритті їх злочинної діяльності. Таке укриття може полягати, зокрема, у
приховуванні: організаторів, керівників, рядових учасників злочинної
організації або інших осіб, тобто тих, які, не входячи до складу
злочинної організації, беруть участь у вчиненні нею певних злочинів як
співучасники; знарядь чи засобів вчинення злочину; предметів, здобутих
такою організацією в результаті здійснюваної нею злочинної діяльності.
Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом тягне за собою
відповідальність за самостійний злочин відповідно ст. 198 КК. Даний
злочин передбачає, що суб’єкт знає про майно, яке було здобуте злочинним
шляхом.
Недонесення про злочин має місце тоді, коли особа, достовірно знаючи про
підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин, не повідомляє про це
відповідним органам влади.
Неповідомлення про злочин є причетністю до злочину як у випадку, коли
воно не було заздалегідь обіцяним, так і у випадку, коли воно було
обіцяне до моменту підготовки чи вчинення злочину. У ч. 7 ст. 27 КК
прямо зазначено, що не є співучастю обіцяне до закінчення злочину
неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний
злочин.
На відміну від приховування злочину недонесення про злочин виражається у
пасивній формі поведінки особи – бездіяльності. Обов’язок діяти певним
чином (повідомити про злочин) може бути як моральним, так і юридичним.
Якщо заздалегідь не обіцяне неповідомлення про злочин створює умови, які
сприяють злочинній діяльності учасників злочинної організації, вчинене
слід кваліфікувати за ст. 256 КК.
Потурання злочину – це невиконання особою покладених на неї юридичних
обов’язків по перешкоджанню щодо вчинення злочину.
Потурання характеризується бездіяльністю особи. У разі, коли потурання
було заздалегідь обіцяним і його змістом було усунення перешкод для
вчинення злочину, воно утворює співучасть у злочині (у вигляді
пособництва). Якщо потурання не було заздалегідь обіцяним, за наявності
підстав воно може бути визнаним відповідним службовим зловживанням
(наприклад, ст.ст. 364, 423 КК). Умисне неприпинення злочину, що
вчиняється підлеглим, утворює спеціальний склад військового злочину
(бездіяльність військової влади) і потребує кваліфікації за ст. 426 КК.
Рекомендована література:
Алексеев В.А., Борисов И,Н., Емельянов А.С. Организованная преступность:
криминализация функций участников преступных формирований //Сов. гос. и
право. – 1991,-№10.
Аминев Т., Биккинин И, К понятию организованной группы //Соц.
законность. – 1990.-№9.
Бажанов М., Сташис В. Про застосування ст. 19 КК України //Право
України.-1994.-№9.
Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые
проблемы,-К.,1986.
Быков В, Виды преступных групп //Российская юстиция. – 1997.-№12.
Быков В- Совершение преступления группой лиц по предварительному сговору
//Законность.-1999,-№3.
Всеволодов В. Деякі ознаки, що визначають організовану злочинність
//Право України.-1994.-№5-б.
Гринберг М-С. Соучастие в неосторожных преступлениях//Сов. гос. и право.
– 1990. -№8.
Захарян Г. Соучастие и индивидуализация наказания //Соц. законность. –
1990.-№5.
Звечаровский И. Совершение преступления в соучастии: проблемы
квалификации //Законность.-1999.-№11.
Егорова Н, Понятие “преступная группа” и “групповое преступление”
//Законность.-1999.-№2.
Иванов В. Добровольный отказ от совершения преступления при соучастии
//Советская юстиция. – 1992.
Кваша О. Об’єктивні ознаки діяльності організатора злочину //Право
України.-1999.-№1.
Ковитиди О.Ф. Неудавшееся соучастие в преступлении //Весы
Фемиды,-1998.-№1(8).
Кривошеїн П.К., Слесаренко В.М. Кваліфікація групових і повторних
злочинів: Навч. посіб. /МВС України; УАВС.-К.1993.
Мельник M.I. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів
організованими угрупуваннями: Проблеми удосконалення законодавства
//УАВС. Наук. Вісник.-К.,199б.-Вип.1.
Нарбутаев Э. Укрытие преступлений //Соц. законность. -1991.-№11.
Осин В. Правовые возможности борьбы с организованной преступностью
//Сов.юстиция,- 1990.-№15.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
