.

Структура цивільних правовідносин (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
147 3769
Скачать документ

Структура цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини як і інші правовідносини мають свої елементи
(структуру). Традиційною вважається трьохланкова структура за якої до
елементів цивільних правовідносин відносять суб’єкти, об’єкти та зміст.

Суб’єкти – це учасники цивільних правовідносин. Згідно ст. 2 ЦКУ ними є
фізичні особи і юридичні особи. Останні створені людьми для забезпечення
їх спільних інтересів певні соціальні утворення (організації) що
отримали узагальнену назву юридичних осіб. Крім цього учасниками
правовідносин може бути: держава України, Автономна Республіка Крим,
адміністративно-територіальні утворення, іноземні держави та міжнародні
урядові і неурядові організації. Слід зазначити, що юридичні особи
публічного права у цивільних правовідносинах здебільше виступають
пасивними учасниками. Вони є носіями особистих немайнових прав,
власниками цільового майна (коштів). Останні витрачають виключно у
визначених видатковими частинами кошторису межах і на майно, роботи,
послуги що необхідні для виконання безпосередніх завдань.

Серед учасників цивільних правовідносин розрізняють лише тих, яким
належить право (активні суб’єкти), тих яким належить лише юридичний
обов’язок (пасивні суб’єкти). Проте таких чистих суб’єктів мало.
Здебільше один і той же учасник правовідносин має одночасно права і
юридичні обов’язки. Для моделювання однотипної юридично значимої
поведінки і задля єдності правозастосування учасники цивільних
правовідносин наділені умовно спеціальними юридичними властивостями:
правоздатністю і дієздатністю. Про це вже йшлося у курсі теорії права і
піде більш змістовно розмова у подальших лекціях.

Здебільше центральною ланкою цивільних правовідносин є саме їх суб’єкт і
особливо новій суб’єктивного цивільного права. Як управоможена сторона
такий суб’єкт діє виключно у своїх або чужих інтересах і самостійно
визначає місце, спосіб, характер задоволення такого інтересу якщо
законом не встановлено імперативів. Суб’єкт своєю поведінкою визиває
правовідносини, а через це й надає реальності взагалі то абстрактній
нормі цивільного права.

Крім цього на цивільні правовідносини може впливати правовий статус
суб’єкта. Так, фізичні особи, що мають статус державного службовця в
ряді цивільних приймати участь не можуть (займатися підприємництвом).
Індивідуальне правове становище часто стає перепоною для реалізації
інших прав (обмежено дієздатний, перебування у шлюбі, тощо).

Спеціальний правовий статус юриста чи кваліфікованого юриста (адвоката,
повіренного у справах інтелектуальної власності) зумовлює можливість
вступу у певні цивільні правовідносини фахового ххараткрету
(адвокатувати у кримінальних справах, представляти інтереси володільців
прав інтелектуальної власності.

Юридичні особи мають спеціальну правосуб’єктність і можуть приймати
участь лише в тих правовідносинах для який вони створені і які
передбачені у їх засновницьких документах.

Об’єкти цивільних правовідносин це все те, з приводу чого виникають
суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Лише за таких умов учасники цих
правовідносин задовольняють свої потреби і свої інтереси. До об’єктів
відносять: речі, дії (роботи, послуги), результати творчої та іншої
духовної діяльності, особисті немайнові блага, природні права, права
вимог тощо.

Зміст правовідносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Суб’єктивне право характеризується єдністю трьох елементів:

вид та міра дозволеної поведінки носія цього права і рамках яких сам
носій самостійно реалізує свою свободу щодо вибору іншого учасника,
об’єкта, варіанта поведінки;

право вимагати від інших осіб такої їх власної поведінки, яка забезпечує
досягнення мети вступу у ці правовідносини, власного інтересу. Це право
вимагати певних зустрічних чужих дій;

?????????&?право вимагати застосування державою у особі її уповноважених
органів примусу до носія зустрічного юридичного обов’язку. Ці
правомочності ще йменуються правом на захист.

Отже суб’єктивне цивільне право – вид та міра можливої (дозволеної)
поведінки учасника правовідносин, які забезпечуються можливостями вимог
до носіїв зустрічного юридичного обов’язку і порушити у встановленому
порядку застосування засобів державного примусу.

Слід звернути увагу, що деякі суб’єктивні права за своїм походженням і
підставою виникнення є подвійними: елементами правовідносин і
суб’єктивним правом одночасно. Це власне природні права. Вони виникають
в силу народження людини.

Юридичний обов’язок інших учасників таких правовідносин полягає у тому,
щоб вони утримувалися від порушення природних прав людини. Тож це дає
підставу виділити юридичні обов’язки з активним змістом, де учасник
правовідносин повинен учинити певну дію (передати майно, виконати
роботи, сплатити гроші). В юридичних обов’язках з пасивним змістом
зазвичай носієм є кожен і всякий хто повинен утриматись від учинення
таких дій, які можуть завдати збитку чи шкоди правам і законним
інтересам носія права.

Суб’єктивному цивільному праву у правовідносинах завжди протистоїть
зустрічний юридичний обов’язок зобов’язаної особи (осіб). Варто
підкреслити, що здебільшого суб’єктивні права та юридичні обов’язки є
взаємокореспондованими. Тож юридичним обов’язком визнається вид і міра
необхідної поведінки зобов’язаної особи як гаранта реалізації
суб’єктивного права іншого учасника правовідносин забезпеченої
можливістю застосування примусу.

При чотирьохланковій системі добавляють норму цивільного права –
встановлене чи санкціоноване державою правило поведінки, що є
обов’язковим для виконання і підтримується примусом з боку держави.
Особливість норми цивільного права у тому, що учасники правовідносин
можуть у рамках “дозволене все те, що не заборонене законом” самим
створювати для себе норми права. Це так звані мононорми. Вони здебільше
застосовуються тоді коли нормотворчі органи не поспівають за реально
виникаючими відносинами і їх учасники самі вимушені для себе творити
право.

При п’ятиланковій системі у структуру правовідносин включаються підстави
їх виникнення – конкретні життєві обставини (юридичні факти) з якими
пов’язано виникнення, зміна та припинення суб’єктивних прав та юридичних
обов’язків.

Література

Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические
записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут,
-Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17,

Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та
перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004,
160с.,

Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М.,
Высшая школа, 1989.,

Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и
методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы
гражданского права.

В Україні попри існування більше 180 ВЗН юридичного профілю юристів
бракує. Понад 75 відсотків посад юрстконсультів є вакантними. Протягом
першого півріччя 2004р. забезпеченість правовим обслуговуванням
підприємств зменшилося на 10 відсотків. Це призводить до росту порушень
чинного законодавства. Див. В Україні бракує юристів //Урядовий кур’єр,
-2004. №166, -С.4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020