Суб’єкти виконання зобов’язань.
Загальні положення
Виконання зобов’язання здебільшого фокусовано на його предметі, об’єкті
та суб’єктах. Нерідко предмет і об’єкт виконання зобов’язання, особливо
договірного змішується. Так під об’єктом виконання в цивілістиці
здебільше розуміють ті дії, котрі повинен учинити боржник на користь
кредитора або ті дії, які сторони зобов’язання повинні учинити одна на
користь іншої. Предметом зобов’язання є річ, робота чи послуга. Так
О.С. Йоффе підкреслював, що якщо це зв’язано з передачею якого небудь
майна то загальним поняттям предмета виконання охоплюється це майно.
Інші безпосередньо предметом виконання прямо називають ту річ, роботу
або послугу які боржник повинен передати або учинити на користь
кредитора, чи все те, з приводу чого боржник повинен учинити ті дії, які
від нього вимагає кредитор.
Суб’єктом виконання зобов’язання є, перш за все, боржник та кредитор.
Проте у подальшому в договірних зобов’язаннях вони персоніфікуються, що
забезпечує символьність цивілістичних категорій та чітке уявлення
фахівця, чи навіть пересічної людини, про правове становище такого
суб’єкта. Наприклад, продавець – той, хто продає товари – передає їх у
власність іншої особи (покупця) за гроші. Дарувальник – особа, яка
безкоштовно передає речі у власність іншої особи.
В залежності від встановлених законом вимог щодо сторін зобов’язання
виявити ряд їх груп:
загально правові – для них потрібно лише наявність дієздатності,
достатньої для вступу у такі зобов’язання і можливість мати за ними
суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Так стороною у дрібному
побутовому правочині (договорі) може бути й частково дієздатна особа.;
спеціальні для яких потрібно мати спеціальний правовий статус:
підприємницькі зобов’язання виникають лише за участі особливого суб’єкта
права – зареєстрованого у встановленому порядку підприємця. Кредитором
за кредитними договорами можуть бути комерційні банки, товариства
взаємного кредитування та страхове компанії.
персоніфіковані – мають особливу кваліфікацію, допуски та можливість
бути стороною в даному зобов’язанні. Так, брокер, що має разовий пропуск
у певне біржове місце (яму) може стати стороною представницьких відносин
лише на день дії пропуску та певний вид біржових угод.
За підставами їх виникнення можна виділити такі сторони зобов’язання:
договірні – ті, що вступили у зобов’язання виключно на підставі
договору як домовленості з іншою стороною;
правочинні – які стали стороною в зобов’язання на підстві учиненого
правочину. Якщо спадкоємець учинив правичин з прийняття заповідального
відказу, то в силу заповіту він зобов’язаний учинити на користь
вигодонабувача певні дії зобов’язального характеру;
законні стають ними в силу безпосередньої вказівки закону;
судові – залучені до зобов’язання на підставі ухвали суду. Наприклад
відповідно до ЗУ “Про друковані засоби масової інформації” відповідачами
у справах про відшкодування моральної шкоди є засіб друкованої
інформації та особа, що помістила в ньому публікацію, яка порушую
недоторканність честі, гідності та ділової репутації. Якщо позивач
звернеться тільки до ЗМІ то суд вправі за своєю ініціативою залучити до
справи автора публікації.
Можна виділяти сторін зобов’язання за видом зобов’язань, сферою та
іншими критеріями. Разом з тим є загальні критерії оцінки правового
становища сторін зобов’язання на яких й зупинимо свою увагу.
Варто зауважити, що засоби стимулювання до виконання зобов’язань
боржника і реалізації прав кредитора – різні. Це пояснюється загальними
правилами здійснення цивільних прав: вільно, на власний розсуд (ст.12
ЦКУ). В той же час для того необхідне хоча б сприяння зі сторони
кредитора. Так, якщо обдарований не прийме дар то для нього правові
наслідки задля яких учинив дарунок дарувальник не настане.
Активність боржника при виконання зобов’язання гарантується можливими
негативними наслідками для нього (притягненням до цивільно-правової
відповідальності), а в передбачених законом випадках примусом. Такий
висновок знову є таки слідує із легального визначення зобов’язання, де
підкреслюється що саме боржник повинен вчинити на користь кредитора
певну дію (ст. 509 ЦКУ). Напроти до кредитора таких наслідків
застосувати не можна й заставити його набути прав не можна. Так у
наведеному вище випадку обдарований не може бути примушений до прийняття
дарунку.
Саме боржник є носієм пасивного в забезпеченого відповідними правовими
засобами виконання зобов’язання. Кредитор – активна сторона. Проте якщо
буквально тлумачити ст. 527 ЦКУ то ми повинні б прийти до висновку:
боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок. В той же час кредитору
більш важливо не хто, а як буде виконано зобов’язання. Тому закон
допускає заміну боржника на іншу особу, правонаступництво. Для
зобов’язань особистого характеру (зв’язаних з особистістю боржника)
альтернатива не допускається. Це стосується договорів літературного та
художнього замовлення, вважаємо модельного пошиття, ремонту, лікарняного
обслуговування тощо. Обов’язок особистого виконання зобов’язання
боржником або конкретною особою-працівником боржника може випливати із
суті зобов’язання або домовленості. Таким чином особисте виконання
зобов’язання боржником проводиться у випадках коли це:
безпосередньо вказано законом;
встановлено угодою сторін;
випливає із суті зобов’язань.
Відповідно до ч.2 ст. 527 ЦКУ кожна із сторін у зобов’язанні має право
вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або
виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою,
і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги. Доказовий бік
виконання зобов’язання має правове значення:
для легалізації речей, які обмежені у цивільному обігу;
для забезпечення прав споживачів в разі передачі їх товару неналежної
якості тощо;
для послідуючих реєстраційних процедур, наприклад реєстрації
нерухомості. Так для реєстрації автомобіля у МРЕО необхідний документ,
який свідчить про правомірність володіння автомобілем: договір
купівлі-продажу, договір дарування, договір оренди, свідоцтво про
спадкування, виграшне свідоцтво тощо;
для балансових проводок майна юридичних осіб;
для забезпечення безготівкових розрахунків;
для підтвердження легальності наявності даного майна наприклад у
суб’єктів торгівлі;
для мети митного оформлення товарів при зовнішньоекономічній торгівлі.
Так відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, що
переміщуються через митний кордон України від 28 серпня 2003р. № 1375
для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що
переміщуються через митний кордон України декларант повинен подати такі
документи: угоду (контракт) на підставі якої здійснюється поставка
товарів та додатки до неї; рахунок-фактуру (інвойс і банківські платіжні
документи, рахунок-проформу а також інші платіжні та бухгалтерські
документи; угоду про перевезення, транспортні та страхову документи;
рахунки про сплату наданих транспортно-експедиційних послуг; пакувальні
листи; ліцензії на вивезення/ввезення товарів; сертифікат походження
товару, сертифікат якості, сертифікат безпеки;
в інших передбачених законом випадках.
2. кредитор відповідно зобов’язаний прийняти виконання особисто, якщо
інше не встановлене договором або законом, не випливає із суті
зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Так відповідно до ст. 689 ЦКУ
покупець зобов’язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право
вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору
купівлі-продажу. Але в подальшому зобов’язальне право виходить із
диспозитивності якщо кредитор не прийме виконане він втрачає право на
нього. В ряді випадків кредитор повинен теж виконувати активні дії:
коли він є боржником за зустрічним зобов’язанням;
коли законом встановлено необхідність учинення ним активних дій (видання
відповідного документу), чи учинення інших дій. Так згідно ч.2 ст. 527
ЦКУ покупець зобов’язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що
звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та
одержання товару, якщо інше не встановлене договором або актами
цивільного законодавства. Часто це стосується персоніфікації суб’єкта,
тобто сповіщення своєї фамілії, імені та по батькові;
коли настання прав зв’язується із необхідністю реєстрації чи самого
правочину чи його об’єкта;
в інших випадках.
До суб’єктів зобов’язання відноситься й третя особа. Вона може бути на
боці кредитора та на боці боржника і приймати участь в зобов’язанні в
силу договору, одностороннього правочину, забезпечувального належне
виконання зобов’язання його способу.
Виконання зобов’язання третьою особою
Як вже зазначалось виконання зобов’язання особисто боржником не зачіпає
суттєвих інтересів кредитора і не впливає на характер та якість
виконання. Тому домінуюче значення надається отриманню кредитором
виконання, а від кого воно надійде суттєвого значення не має. Для цього
призначений інститут передоручення виконання зобов’язання третій особі
(ст.528 ЦКУ) відповідно до якої виконання обов’язку може бути покладено
боржником на третю особу, якщо з умов договору, вимог чинного
законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника
виконати зобов’язання особисто. При тому кредитор зобов’язаний прийняти
виконання від третьої особи.
Передоручення виконання зобов’язання може мати місце у випадках, якщо:
воно передбачене встановленими правилами;
третя особа адміністративно підпорядкована боржнику;
якщо третя особа зв’язана з боржником відповідним договором;
якщо законодавством чи договором не встановлено заборони чи обмеження
стосовно передоручення виконання.
В літературі поряд з терміном “передоручення” застосовується термін
“переадресування”. Між тим як ми вважаємо синонімічне їх застосування
безпідставне. Переадресування може мати за наявності субординаційного
зв’язку. Наприклад виконання зобов’язання перед кредитором покладається
на конкретну філію, або в рамках об’єднання підприємств на інше
підприємство, що не є стороною в договору але знаходиться в системі
певного господарського утворення (об’єднання підприємств).
Переадресування може мати місце стосовно державних підприємств.
Більш того при передорученні боржник все одно несе відповідальність за
дії іншої особи. Так відповідно до ч.2 ст.528 ЦКУ у разі невиконання
або неналежного виконання обов’язку боржника іншою особою цей обов’язок
боржник повинен виконати сам. Отже законодавець виходить з того, що
відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання
третьою особою все-таки несе сторона зобов’язання, за виключенням коли
ця відповідальність покладена безпосередньо на виконавця. При
переадресуванні його обов’язки та наявні права переходять до суб’єкта.
Який вступає у зобов’язання на його стороні.
Відносини між третьою особою та боржником зумовлені підставою їх
виникнення. В умовах ринкової економіки і альтернативи у забезпеченні
потреб особистим якостям виконавця надається досить велике значення.
Виходячи із диспозитивності цивільного права і диктату споживача при
укладенні договору замовник може вимагати виконання його замовлення
конкретною фізичною особою. Такі умови практикуються при ремонті
складної техніки, зокрема автомобіля. Майстер знає особливості
конкретного автомобіля між ним і замовником з часом складуються особливі
довірчі відносини. Її наступна заміна може кваліфікуватися як неналежне
виконання зобов’язання. Слід підкреслити, що такий напрям персоніфікації
виконавця проводиться виключно в межах договірного права і поки що
належним чином не забезпечено правовими засобами.
Досить цікаве правило міститься у ч.3 ст.528 ЦКУ інша особа може
задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника в разі небезпеки
втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо)
внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до
цієї іншої особи переходять права кредитора у зобов’язанні.
Як вже зазначалось при аналізі суб’єктного складу зобов’язань третя
особа може виступати і на стороні кредитора, але за згоди останнього чи
у тому разі коли це безпосередньо передбачено актами цивільного
законодавства.
Заміна осіб у зобов’язаннях
Заміна осіб в зобов’язанні може бути спричинена як об’єктивними так і
суб’єктивними причинами. Заміна осіб у зобов’язанні означає передачу
прав кредитора та обов’язків боржника на іншу особу.
Заміна кредитора в порядку сингулярного (часткового) правонаступництва
відбувається шляхом укладання кредитором договору з третьою особою на
поступку належного кредитору права вимоги або безпосередньо на підставі
прямої вказівки закону. У силу закону поступка права вимоги може мати
місце в випадках, передбачених законом:
– у результаті універсального правонаступництва (при реорганізації
юридичної особи або спадковому правонаступництві);
– за рішенням суду про переведення прав кредитора на іншу особу, коли
можливість такого переведення передбачена законом (наприклад, при
реалізації одним із власників права переважної покупки, унаслідок чого
він заступає на місце колишнього покупця);
– унаслідок виконання зобов’язання боржника його поручителем або
заставником, що не є боржником за цим зобов’язанням. Відповідно такий
поручитель (заставник) займає на місце колишнього кредитора;
– при суброгації (переході прав) страховику прав кредитора до боржника,
відповідальному за настання страхового випадку;
– в інших випадках, передбачених законом.
Заміна кредитора в зобовязанні за договором називається цесією.
Первісний кредитор, що передає своє право вимоги, називається цедентом,
а приймаюча права вимоги особа (новий кредитор) — цесіонар.
В стародавньому римському праві діяло правило за яким зобовязання
повинно було бути непорушним. Діяло правило: Non solet stipulation semel
cui quaesita ad alium transpire nisi ad heredem (D.7.1.25.2) – Право
вимоги, яке виникло один раз, звичайно не переходить до іншого, зо
винятком переходу до спадкоємця. Таке правило власне про особистий
характер зобовязання обмежувало розвиток економічних відносин і
потребувало його зміни. Спочатку це проявилось в інституті заповідальної
відмови. Проте римському праву було й право на переуступку, згідно якого
кредитор зобов’язувався уступити визначені права вимоги незалежно від
його волі на підставі закону (D.46.1.17) . По мірі того як в
зобов’язаннях домінуюче місце займало майно виникла потреба
урізноманітнити взаємовідносини їх сторін.
Однією з перших форм передачі прав кредитора іншим особам стала
делегація (delegation) у тім числі й активна. Вона розглядалась як вид
новації за якої одночасно із заміною зобовязання відбувається заміна
активного його суб’єкта. Делегація стала першим кроком відчуження прав
вимоги на підставі договору. Проте вона мала ряд недоліків, що спонукало
до пошуку більш дієвих інститутів передачі прав кредитора третім особам.
Появився інститут процесуальних представників (procurator’a) який
використовувався для заміни первісного кредитора новим через надання
первісним кредитором mandatum agendі новому кредитору щодо звернення
стягнення з боржника на свою користь.
В подальшому в результаті спроб поєднати всі позитивні риси делегації та
процесуального представництва виникла цесія – передача вимог за угодою
між старим і новим боржниками незалежно від наявності згоди боржника.
Варто лиш було повідомити боржника про здійснення цесії. Первісний
кредитор йменувався цементом, а новий – цесіонарієм. При тому
використовувалась платна цесія, тобто продаж зобов’язальних прав вимоги
(D.46.1.36.). У той же час були й обмеження цесії: уступку більш
могутнім кредиторам, зоборону стягнення з боржника більшої за вартість
купленої вимоги суми.
У подальшому інститут переходу прав кредитора до третіх осіб було
розвинуто у Code Napoleon (Французькому цивільному кодексі – ФЦК та
Німецькому Цивільному уложенні – BGB). У першому уступка вимоги є
договором за яким право вимоги переходить від кредитора (цедента) до
нової особи (ценсіонарія). До того норми про цесія в ФЦК містяться в
титулі “Продаж”.
Крім договірного переходу прав кредитора тут врегульовано й перехід прав
кредитора на підставі закону – суброгація (ст.1249 ФЦК). Суброгвція має
чотори випадки:
суброгація на користь того, хто як кредитор оплачує іншого кредитора, що
має перед ним перевагу через його привілеї чи іпотеку;
набувач нерухомості, що застосовує ціну її придбання для оплати
кредиторі, що мали іпотеку на цю нерухомість;
суброгація на користь одного із спів боржників чи спільних поручителів,
що виконали зобовязання по оплаті за інших;
суброгація на користь спадкоємця, який прийняв спадщину за умови
складання опису і сплати зі своїх коштів боргів спадкодавця.
В BGB є норми про захист інтересів сумлінного боржника, який не знав про
уступку вимоги (ст. 407) та інші досить цікаві норми.
Варто зазначити, що в доктрині цивільного права зміна осіб в
зобов’язанні кваліфікується як трансформація зобов’язання перенесення
зобов’язань, зміна осіб в зобов’язаннях, заміна сторін тощо.
O U AEEe
i
боржника, то тоді така згода необхідна (п. 2 ст. 388 ГК). (Наприклад,
комітент, що дав комісійне доручення комісіонеру і зобов’язався сплатити
йому за це винагороду, вправі обмовити, що без його згоди комісіонер не
може передавати іншим особам не тільки комісійне доручення, але і право
одержати винагороду. При передачі іменної облігації новому власнику
необхідно одержати згоду боржника.
Кредитор зобов’язаний письмово повідомити боржника про перехід його прав
до іншої особи. Це є гарантією належного виконання зобов’язання на
користь цесіонарія. При відсутності такого повідомлення новий кредитор
несе ризик несприятливих наслідків. У цьому випадку виконання
зобов’язання первісному кредитору визнається виконанням належній особі.
Ще раз важливо підкреслити, що ті права, які нерозривно зв’язані з
особистістю кредитора, не можуть бути передані третім особам (аліменти,
платежі з відшкодування шкоди, завданої пошкодженням здорові, тощо).
При поступці вимоги змін в обсязі прав і обов’язків сторін не
відбувається.
Варто зауважити принциповий момент, який полягає у тому, що поступка
права вимоги повинна бути зроблена у визначеній формі, установленої для
здійснення правочину, за яким ці права поступаються.
1. Поступка вимоги, заснованого на правочині, учиненому в письмовій
чи нотаріальній формі, повинна бути також учинена у відповідній
письмовій формі.
2. Поступка вимоги за правочином, який вимагає державної реєстрації,
повинна бути зареєстрована в встановленному для реєстрації цієї угоди
порядку.
3. Поступка вимоги по ордерному цінному папері відбувається шляхом
індосаменту на цьому цінному папері відповідно встановлених вимог.
4. Поступка вимоги з усної угоди (це в основному дрібні побутові угоди)
може бути зроблена в усній формі.
Кредитор, що вибуває з зобов’язання, повинен передати новому кредитору
всі документи, що засвідчують право вимоги, і сповістити інші зведення,
що мають значення для здійснення вимог.
Цедент несе відповідальність за недійсність переданої вимоги. Проте він
не буде відповідати, якщо передав дійсну вимогу, але в силу невиконання
зобов’язання боржником новий кредитор не може реалізувати своє право.
Виключенням є прийняття на себе цедентом поруки за боржника перед новим
кредитором.
Випадки зміни боржника в зобов’язанні можливі, якщо зобов’язання не
носять строго особистого характеру:
1. Універсальне правонаступництво за якого до правонаступника переходять
у повному обсязі всі суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Проте
кредитор при такому правонаступництві має право вимагати дострокового
виконання зобов’язання, розірвання зобов’язання і відшкодування збитків.
Так, якщо внаслідок особливих відносин з попереднім боржником банком
йому було надано негарантований кредит то банк вправі вимагати від
правонаступника гарантій повернення кредиту.
2. Переведення боргу (делегація) передбачає заміну особи на боці
боржника. Заміна боржника здійснюється тільки за згодою кредитора (ст.
520 ЦК України). Якщо такої згоди нема, то переведення боргу неможливо,
а якщо це відбулося то такий правочин визнається недійсним. Така заміна
також відбувається на основі право чину. Крім того, переведення боргу
не повинно суперечити вимогам закону. Таке протиріччя буде мати місце,
якщо новий боржник не має чи не набув спеціальної дієздатності, зокрема
за ліцензією, для здійснення необхідної для виконання переданого йому
боргу діяльності.
За загальним правилом борг переходить до нового боржника в повному
обсязі. Однак такі способи забезпечення його виконання застава і порука
при цьому припиняються, якщо заставник і поручитель спеціально не дали
згоди відповідати за нового боржника. Неустойка й умова про задаток по
переданому боргу свою дію зберігають.
При делегації як і при цесії новий боржник має право висунути проти
вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між
кредитором і первісним боржником (ст.522 ЦК)
І при поступці вимоги, і при переведенні боргу новий боржник вправі
висувати проти кредитора ті заперечення, що мав до кредитора первісний
боржник.
На кінець слід зауважити, що у взаємних зобов’язаннях відбувається
одночасно і передача права вимоги, і переведення боргу. У таких випадках
необхідно виконання умов, що відносяться як до поступки права вимоги,
так і до переведення боргу.
3.4. Особливість виконання зобов’язань при множинності осіб
Як ми уже відзначали у загальних положеннях про суб’єкти зобов’язань
сторони в зобов’язанні (кредитор і боржник) можуть бути представлені
одночасно декількома особами (ч. 2 ст. 510 ЦКУ). Це безумовно впливає на
виконання зобов’язань в залежності від того яка множинність (активна,
пасивна чи змішана) і який вид зобов’язань (часткові, солідарні чи
субсидіарні).
Нагадаємо, що активна множинність має місце у випадку, якщо на стороні
кредитора бере участь декілька осіб стосовно представленого лише однією
особою боржника. Така множинність характеризується тим, що всі
співкредитори права мають право вимагати від боржника виконання його
зобов’язання. Навпроти, пасивна множинність означає одночасну на одним
предметом наявність декількох співборжників при одному кредиторі. У
цьому випадку кредитор вправі вимагати виконання від усіх співборжників,
що беруть участь у зобов’язанні.
При участі в зобов’язанні одночасно декількох співборжників і
співкредиторів має місце змішана множинність. Наприклад, якщо декілька
спадкоємців продали отриману ними в спадщину квартиру чи будинок
подружжю, то виникла множинність осіб обох сторін договору
купівлі-продажу житла. Отже всі співпродавці мають право на визначену
спадковим зобов’язанням частку від вирученої від продажу суми, а
подружжя сплачують суму відповідно до правил спільного подружнього майна
чи укладеного між подружжям договору.
У залежності від обсягу належних кожному співкредитору праві вимог,
та зобов’язань кожного із співборжника в зобов’язаннях із множинністю
суб’єктів слід розрізняти дольові, солідарні та субсидіарні вимоги і
зобов’язання.
Так при активній множинності в частковому зобов’язанні кожний із
співкредиторів зобов’язання вправі вимагати від боржника виконання його
обов’язку тільки в межах належної йому частки (долі).
При пасивній множинності в частковому зобов’язанні кожний із
співборжників зобов’язаний виконати зобов’язання лише у визначеній для
нього частці (долі).
При змішаній множинності в частковому зобов’язанні кожний із
співкредиторів може вимагати виконання зобов’язання в визначеній частці
від кожного з співборжників, а кожний із співборжників зобов’язаний
виконати зобов’язання тільки в тій частці, що приходиться на нього.
При активній множинності в солідарному зобов’язанні кожен із
співкредиторів вправі вимагати від боржника виконання на його користь
зобов’язання повному обсязі. За таких умов боржник, що виконав
зобов’язання в повному обсязі одному із солідарних співкредиторів,
вважається таким, що виконав зобов’язання належним чином. Інші
співкредитори вправі звертатися для одержання своєї частини виконання до
співкредитора, що прийняв виконання від боржника у повному обсязі. Тож
співкредитор, який отримав повне виконання стає боржником інших
співкредиторів. Наприклад, при здачі в оренду належної на праві спільної
власності квартири кожен із співвласників вправі вимагати від орендаря
сплати всієї суми орендної плати.
При пасивній множинності в солідарному зобов’язанні кредитор вправі
вимагати виконання від кожного із співборжників у повному обсязі окремо
або від одного із співборжників. Кредитор, що не одержав повного
задоволення від одного із солідарних співборжників, має право вимагати
недоотримане від інших солідарних співборжників. Якщо хтось із
солідарних співборжників повністю виконав все зобов’язання перед
кредитором то воно припиняється. Той із співборжників, хто виконав
зобов’язання в повному обсязі право регресної (зворотної) вимоги до
інших співборжників у рівних частках. Так, солідарний обов’язок виникає
при спільному заподіянні шкоди декількома особами, наприклад в
результаті побоїв. Проте якщо такі співборжники повинні були по різному
усвідомлювати значення своїх дій що призводить до необхідності
врахування їх вини. З урахуванням наведеного зобов’язання буде по суті
дольовим.
Це має практичне значення при групових правопорушеннях, зокрема
злочинах. При тому законодавством встановлено договірний та судовий
порядки визначення розміру заподіяної шкоди декількома малолітніми
особами (ст. 1181 ЦКУ) декількома неповнолітніми особами (ст.1182 ЦКУ).
Очевидно такі ж правила повинні застосовуватися і при спільному завданні
шкоди діяннями повнолітніх, неповнолітніх і малолітніх. Так при
заподіянні майнової шкоди діяннями тринадцятилітнього,
п’ятнадцятилітнього та дев’ятнадцятилітнього правопорушника суд повинен
врахувати можливість усвідомлення кожним з них своїх діянь. За таких
умов буде визначена доля кожного із співпричинителя шкоди і відповідна
доля у її відшкодуванні. Такий підхід проведено у п.3 Постанови №6
Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. “Про судову
практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування
шкоди”.
Солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, поки зобов’язання не
виконане цілком.
При змішаній множинності в солідарному зобов’язанні кожен із
співкредиторів вправі вимагати від кожного із співборжників виконання в
повному обсязі.
Субсидіарні зобов’язання бувають тільки при пасивної множинності.
Субсидіарний боржник виконує зобов’язання тільки в тій частині, що не
виконана основним боржником. Субсидіарні зобов’язання виникають на
підставі закону та і з договору. Так, субсидіарною може бути
відповідальність поручителя, якщо це передбачено законом або договором
(ст.553 ЦКУ); материнського підприємства у випадку банкрутства
дочірнього з вини материнського; членів виробничого кооперативу. і ін.
До субсидіарної відповідальності притягуються батьки чи піклувальники
при заподіянні шкоди неповнолітнім і відсутності у нього майна,
заробітку чи доходу для її відшкодування (ч.2 ст. 1179 ЦКУ). При тому
важливо підкреслити що батьки відповідають за власну вину, що виразилась
у неналежному вихованні та наглядом за своїм підлітком.
Субсидіарний боржник, що виконав зобов’язання за основного боржника, як
правило, не має регресної вимоги до основного боржника.
Передоручення і переадресування виконання
В силу принципу належного виконання зобов’язання воно повинне бути
здійснене належному кредитору. Однак це правило знає виключення, і
зокрема у випадку передоручення і переадресування виконання.
Передоручення виконання означає, що боржник поклав учинення
передбачених зобов’язанням дій на третю особу. При цьому третя особа не
стає стороною в зобов’язанні. Боржник не вибуває з зобов’язання і
відповідає перед кредитором за його виконання. Кредитор не вправі
відмовитися від виконання, запропонованого за боржника третьою особою,
крім випадків, коли з закону, інших правових актів, чи умов суті
зобов’язання не випливає обов’язок боржника особисто виконати
зобов’язання. Як ми вже зазначали в зобов’язаннях особистого характеру
боржник не може передоручити виконання зобов’язання іншій особі,
наприклад запрошений на основі договору на участь у спектаклі чи іншому
шоу виконавець не може передоручити виконання за себе іншому виконавцю.
Якщо відбувається передоручення то третя особа повинна бути
проінформована про умови і зміст зобов’язання, що ним має бути виконане.
Іноді третя особа може безпосередньо запропонувати кредитору виконання
за своєю ініціативою. Тому можуть слугувати причини об’єктивного (втрата
майна) та суб’єктивного характеру (загроза занапастити фамілію (родину),
отримати дурну репутацію). Так, якщо третя особа побоюється втратити
свої права на майно боржника (право застави, оренди) внаслідок звернення
кредитором стягнення на це майно, вона вправі без згоди боржника, і
навіть не сповіщаючи його про це, за свій рахунок задовольнити вимогу
кредитора. У цьому випадку на третю особу переходять усі права кредитора
за зобов’язанням, тобто вона посідає місце сторони у зобов’язанні.
Такий правовий інститут слугує охороні інтересів здебільшого майнового
характеру, є досить дійовим інструментом проти зловживання правом,
наприклад при намаганні боржника реалізувати за безцінь майно та в тому
випадку коли складно доказати кабальність учиненого правочину.
Не менш цікавим і інститут переадресування виконання зобов’язань.
Переадресування виконання означає, що боржник має право виконати
зобов’язання або кредитору, або іншій особі яка безпосередньо вказана
кредитором. Наприклад наперед чи у ході виконання зобов’язання
встановити для боржника обов’язок виконати зобов’язання іншій особі,
наприклад за відсутності чоловіка борг віддати дружині. Закон надає
боржнику право вимагати пред’явлення доказів того, що переадресування
виконання приймається самим кредитором уповноваженою ним на це особою.
Особливим, заснованим на законі випадком переадресування виконання є
виконання зобов’язання внесення боргу в депозит нотаріуса (ст. 537 ЦКУ).
Так, боржник має право виконати свій обов’язок шляхом внесення належних
з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в
разі:
1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання
зобов’язання;
2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття
виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;
3) відсутності представника недієздатного кредитора.
Уже сам нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому
законом, про внесення боргу у депозит. Кредитор сам у встановленому
нотаріальним законодавством порядку реалізовує своє право на отримання
із депозиту нотаріуса внесеної суми. Для цього ця сума знаходиться доти
доки боржник це право не реалізує. Іншими словами право кредитора на
отримання грошей з депозиту нотаріуса є безстроковим на кшталт
зобов’язання банку у будь-який час повернути грошовий вклад.
Зустрічне виконання зобов’язання
Більшість зобов’язань у цивільному праві є синалагматичним де їх
сторони одночасно є кредитором за одним предметом виконання та боржником
за зустрічним. Відповідно до ст. 540 ЦКУ виконання свого обов’язку
однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням
другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.
При зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої
обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами
цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв
ділового обороту. Це носить диспозитивний характер, і при її
застосуванні в кожнім конкретному випадку необхідно враховувати умови
договору, а також спеціальні норми законодавства, віддаючи їм перевагу.
Виходячи із принципу співпраці сторона, яка наперед знає, що
вона не зможе виконати свого обов’язку, повинна своєчасно повідомити про
це другу сторону. У такому разі кредитор має час для реалізації свого
інтересу за рахунок альтернативних джерел, наприклад придбати йому
необхідне у іншої особи. Тим самим зменшуються збиток кредитора
внаслідок прийняття запобіжних заходів.
У разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого
обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає
свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в
повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого
обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Якщо зустрічне виконання обов’язку здійснене однією із сторін,
незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона
повинна виконати свій обов’язок. При тому необхідно, мати на увазі, що
при безпідставному використанні стороною її права призупинити зустрічне
виконання вона зобов’язана буде відшкодувати іншій стороні заподіяні цим
збитки.
Література
Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.
М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.
Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,
Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,
Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,
Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.
Иоффе О.С. Обязательственное право. М.,1975, -С.89
Гражданское право: Учебник. Ч. I / Под ред. А. П. Сергеева и Ю. К.
Толстого. М., 1998. –С.542
Гражданское право Украины. Под ред. Пушкина А.А. и доц. Самойленко В.М.
Х.: 1996, Ч.1. –С.380
Урядовий кур’єр, -2003,-№165
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва,
А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком
Інтер, 2002, -С.645-646.
Слід зауважити, що поняття суброгації в ФЦК суттєво відрізняється від
поняття суброгації в українському цивільному праві.
Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972. –С. 372.
Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.-С.459.
Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч.3. Договоры и
обязательства. СПб. 1880. –С.223
Солідарні зобов’язання виникають у передбачених законом чи договором
випадках. Так, при неподільності предмета зобов’язання, при спільному
завданні збитку чи шкоди. Наприклад якщо вналсдок групового хуліганства
і завдання фізичної шкоди потерпілий отримає пошкодження. Що стануть
причиною встановлення інвалідності здебільше відшкодування проводиться
солідарно. При тому потерпіла особа може заявити вимоги всім
чпівпричинителям чи одному з них в повному обсязі. Набільш перспективним
для задоволення вимог є її заявлення найбільш забезпеченому.
На жаль законодавець не встановив такого важливого правила.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
