.

Сутність інститутів опіки і піклування та їх призначення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
211 4815
Скачать документ

Сутність інститутів опіки і піклування та їх призначення

Відповідно до ст.12 ЦКУ особа здійснює свої права вільно, на власний
розсуд. Тому здебільше особа здійснює свої права та виконує обов’язки
самостійно. Але не всі суб’єкти цивільного права можуть здійснювати ці
права самостійно. Перепоною для цього с можуть стати об’єктивні, в
основному нездатність особи здійснювати ці права і силу недостатності
обсягу дієздатності, нездатності усвідомлювати значення своїх дій та
керувати ними, наявності фізичних вад чи похилого віку.

З часів римського приватного права для забезпечення потреби належного
здійснення суб’єктивних прав та виконання обов’язків у тих випадках коли
особа не може і не здатна це робити самостійно слугують спеціальні
правові інститути: опіки і піклування. Вони засновуються на ідеї турботи
за людину, що не має достатньої зрілості для необхідних їй матеріальних
засобів.

Здебільше це зв’язується з тими дітьми у кого нема батьків, чи батьки
не в змозі належним чином виконувати свої обов’язки. Держава намагається
створити для таких дітей альтернативу через спеціальні правові
конструкції, що максимально наближені до сімейної моделі взаємної
турботи і контролю. Ще Г.Ф.Шершеневич влучно зауважив, що опіка за своєю
метою наближається до наслідування природної сім’ї.

Виходячи з таких позицій опіка і піклування у деяких приватних порядках
опіка і піклування засновані на сімейних принципах. У Франції батькові
належить законна опіка, але мати, яка вступила у новий шлюб, усувається
від опіки. При відсутності батьків взагалі опікун призначається сімейною
радою.

За Німецьким цивільним уложенням вирішення питання про призначення
опікуна – виключна прерогатива опікунського суду. Обов’язки опікуна
виконують батько, матір, діда чи бабу. При їх відсутності суд призначає
опікуна самостійно із переважно числа родичів чи свояків.

В Англії опікун призначається заповітом батька чи канцлерським судом,
який складає опікунське встановлення. Опікуном може бути призначений
родич або інша особа, яка має високі моральні якості і авторитет.

В Росії опіка і піклування регулювались і межах сімейного права. Опіка
означала по суті повну заміну фігури підопічного опікуном при учиненні
правочинів. Опіку учиняв угоди для і від імені підопічного. Цікаво, що
опіка встановлювалась над особами до досягнення ними 17 років. Навпроти
піклування полягало у сприянні досвідом житейськими порадами недостатню
зрілість, особи над якою встановлювалось піклування. Така особа діяла
самостійно але за порадою і з дозволу піклувальника. Якщо вона виходила
за межі, то піклувальник міг зупинити ці дії.

Отже традиційно опіка будувалась на ідеї сімейного зв’язку і сімейної
турботи. Елементи такого підходу простежуються із часів Руської правди.

Довгий час законодавство СРСР виходило із французької моделі опіки і
піклування і з часу Основ законодавство про шлюб та сім’ю, аж до вступу
у силу нового ЦКУ регулювалось у межах сімейного законодавства. Новий ЦК
пристав на німецьку модель опіки і піклування.

Варто відзначити, що з метою реального забезпечення охорони прав таких
осіб в ст. 57 ЦКУ встановлено, по суті, імперативна вимога про те, що
особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або
піклування, зобов’язана негайно повідомити про це орган опіки та
піклування. Такий імператив гарантується зазвичай нормами публічного
права, здебільше адміністративного, яке передбачає адміністративну
відповідальність.

Опіка і піклування відповідно до ст. 55 ЦКУ встановлюються з метою
забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів
малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом
здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати
обов’язки. Таким чином основне завдання опіки – охорона суб’єктивних
прав та законних інтересів фізичних осіб. Їх треба оберігати від
учинення таких правочинів які можуть зашкодити їх особистим чи майновим
інтересам. Для хворих осіб та осіб похилого віку це засіб проти
зловживань зі сторони інших осіб.

Правове регулювання відносин з опіки та піклування до прийняття нового
ЦКУ здійснювалось КпроШС УРСР та затвердженими Наказом Державного
Комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України,
Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної
політики України від 26 травня 1999р. № 34/166/131/88 “Правилами опіки і
піклування”. В ньому відзначається, що опіка (піклування) є особливою
формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без
піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо
забезпечення їх прав та інтересів. Опіка встановлюється для забезпечення
виховання неповнолітніх захисту їх особистих і майнових прав та
інтересів, як і для захисту таких же прав повнолітніх, які за станом
здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати
обов’язки.

У новому ЦКУ ці інститути врегульовано главою ЦК. Положення цієї глави є
набагато ширшими чим це було у КпроШС. Є ряд новел, наприклад інститут
надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав і
виконання обов’язків. Варто відзначити що ці Правила багато в чому
суперечать положенням нового ЦКУ і повинні бути приведені у
відповідність з ним.

“$&??v

x

?????????I?ь. Крім основного призначення є додаткові: контроль за
юридично значимою поведінкою підопічних, виховання їх у дусі поваги до
вимог закону, співставлення своїх бажань і реальних можливостей.

Сутність проявляється у правовому зв’язку між опікуном та підопічним,
обов’язком опікуна здійснювати права підопічного і виконувати за нього
юридичних обов’язків. При встановленні опіки над майном забезпечується
управління цим майном та охорона майнових прав власників і майнових
інтересів осіб, які мають майнові вимоги до власника. Для піклувальника
сутність його юридичних повноважень проявляється у контролі юридично
значимої поведінки особи, над якою встановлено піклування.

2. Поняття опіки і піклування та їх види

Кожне юридичне поняття відображає його сутність та основні правові
зв’язки між його суб’єктами. Зазвичай поняття в праві – результат
синтезу сутнісних ознаки певного правового явища, що відображає певний
блок правових норм, який має певне призначення, вказує на його
персоніфікованих суб’єктів, підставу виникнення право визначає основний
зміст.

Ознаки опіки м и вбачаємо у наступному:

формалізації у чинному законодавстві як системи правових норм;

підстава виникнення – рішення суду чи вказівка закону;

парність правового зв’язку між опікуном та підопічним
(приватно-правовий) та органом опіки і піклування та опікуном
(публічно-правовий);

загальна визначеність правового становища опікуна та підопічного.

Опіка – спеціальний комплексний інститут цивільного права згідно якого
визначений законом чи призначений у встановленому порядку опікун
самостійно здійснює за підопічного його права та обов’язки чи надає таку
можливість підопічному під загальним контролем органу опіки та
піклування.

Відповідно п.2.1. Правил опіка встановлюється над фізичними особами які
є малолітніми та визнаними у встановленому порядку недієздатними. Опікун
заміщає собою фігуру підопічного. Опіка також встановлюється над майном
визнаної безвісти відсутньою особи. На підставі ст.61 ЦКУ опіка
встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського
піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Комплексність цього інституту зумовлена матеріально-процесуальними
повноваженнями опікуна який не тільки учиняє за підопічного правочини,
але в разі порушення чи загрози порушення суб’єктивних прав можу
звертатися до суду. Одночасно опікун має представницькі повноваження.

За підставами виникнення опіка може бути: законна, судова і
адміністративна. Відповідно перша встановлюється на підставі закону.
Хоча й новий СК У на відміну від КпроШС УРСР прямо не встановлює що
батьки неповнолітнього є його опікунами, але із змісту багатьох його
статей це прямо випливає (статті 154, 158, 177 СКУ). Така опіка може ще
бути названа сімейною.

Судова опіка встановлюється за заявою зацікавлених осіб у судовому
порядку. На підставі судового рішення орган опіки і піклування призначає
конкретного опікуна переважно із кола родичів чи свояків підопічного. За
відсутності таки, чи неможливості їх призначення опікунами за їх
особистими властивостями опікуном може бути призначена інша особа.
Адміністративна опіка базується на положеннях статті 61 ЦКУ, яка
передбачає встановлення опіки та піклування безпосередньо органом опіки
та піклування.

Якщо особа взяла на себе добровільно опікунські обов’язки щодо особи яка
зосталась без батьківської чи родинної опіки, то до моменту її
узаконення доцільно вважати її добровільним опікуном, о опіку –
добровільною.

Піклування – інститут приватного права згідно якого піклувальник
допомагає підопічному у здійсненні його приватних прав і обов’язків
порадами і дає згоду на учинення ним правочинів, а в разі загрози
майновим правам і інтересам підопічного приймають міри до визнання таких
правочинів недійсними. Відповідно п.2.2. Правил піклування
встановлюється над неповнолітніми та громадянами, визнаними у
встановленому порядку обмежено дієздатними. Піклування може також бути
встановлене над особами, які за станом здоров’я не можуть самостійно
захищати свої права. В ст. 59 ЦКУ закріплено, що піклування
встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського
піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Як і опіка піклування може бути законним (ст.32 ЦКУ) судовим і
адміністративним.

Література

Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950, Советское
гражданское право. Субъекты гражданского права. М., 1984, Цивільне право
України: Підручник: У 2-х кн.

О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери,
Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком Інтер, 2002, Гражданское право: В 2 т.
Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп.
М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.;

Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998,
353с.,

Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих закладів освіти

Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.
Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000.,

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва,
А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком
Інтер, 2002,

Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. Тула: Автограф, 2001.-С.600

Мабуть з технічних причин в деяких систематизованих збірках вказується
опіка. Див. Правила опіки і піклування” // Правове положення
неповнолітніх в Україні: Збірник нормативних актів. /Уклад. Кройтор
В.А., Євко В.Ю. Х., Еспада. -2002, -С.307

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020