.

Цивільний процесуальний порядок (форма) захисту майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій (реферат

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
325 3498
Скачать документ

Цивільний процесуальний порядок (форма) захисту майнових і особистих
немайнових прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій

Сучасний політичний і соціально-економічний розвиток України
визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове
становище громадян, організацій та їх об’єднань і встановлюються
гарантії реалізації й захисту їх прав, свобод і обов’язків, визначених
Конституцією й іншими законами України. Конституційні норми, в яких вони
закріплені, є основою деталізації в галузевому законодавстві регулювання
всіх аспектів їх дій, визначення юридичних гарантій їх реалізації,
встановлення процесуального порядку (процесуальних форм) захисту
суб’єктивних майнових і особистих немайнових цивільних прав,
охоронюваних законом інтересів і свобод, у тому числі й засобами
цивільного процесуального права.

Конституція України, на реалізацію положення Загальної декларації прав
людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.1, про те,
що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними
національними судами (ст. 8), визначає, що права і свободи людини і
громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження
в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на використання всіх національних засобів правового
захисту, звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних
міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних
організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55 Конституції
України). Зокрема, громадяни України можуть звертатися за захистом до
Європейського Суду з прав людини.

Захист цивільних прав в Україні здійснюється в установленому законом
судовому і несудовому порядках. Цивільним кодексом (далі — ЦК) України
передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом,
Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної
Республіки Крим або органами місцевого самоврядування і нотаріусом
(статті 16-18). Судову систему України складають суди загальної
юрисдикції та Конституційний Суд (ст. 124 Конституції України). До
складу судів загальної юрисдикції належать загальні та спеціалізовані
суди — господарські й адміністративні. Цивільні справи вирішують також
третейські суди. Загальні суди розглядають справи у спорах, що виникають
з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних та інших
правовідносин (ст. 15 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК)
України), якщо розгляд таких справ не провадиться за правилами іншого
судочинства.

На господарський суд покладено вирішення всіх господарських спорів, що
виникають між юридичними особами, державними та іншими органами при
укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з
інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав,
зазначених у законодавстві (ст. 12 Господарського процесуального кодексу
(далі — ГПК) України).

Захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, здійснюється
загальним судом загальної юрисдикції, органами опіки і піклування
(статті 18, 19 Сімейного кодексу (далі — СК) України).

Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах
(далі — КТС) і районними (міськими) судами (ст. 221 Кодексу законів про
працю (далі — КЗпП) України), при цьому КТС є первинним органом розгляду
трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах,
організаціях за незначними винятками (ст. 224 КЗпП України).

Земельні спори розглядаються судами, органами місцевого самоврядування
та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст. 158
Земельного кодексу (далі — ЗК) України, ст. 33 Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР).

Третейські суди вирішують передані на їх розгляд за угодою сторін
будь-які спори, які виникли між ними, за винятком спорів з трудових,
цивільних і господарських правовідносин, крім випадків, передбачених
законом (ст. 1 Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004
р. № 1701-ІУ, ст. 17 ЦПК України).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються:
адміністративними комісіями при виконкомах місцевих рад; виконкомами
селищних, сільських рад; районними (міськими) судами (суддями); органами
внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами
(посадовими особами), уповноваженими на те законодавством України (ст.
213 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП
України).

Сприяння громадянам і юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті
законних інтересів покладено також на нотаріат України — систему органів
і посадових осіб: нотаріальні контори і нотаріальні архіви (державних
нотаріусів), приватних нотаріусів, на посадових осіб виконкомів
сільських, селищних, міських рад, консульські і дипломатичні
представництва тощо (статті 1, 40 Закону України «Про нотаріат» від 2
вересня 1993 р. № 3425-ХП, ст. 18 ЦК України).

Отже, чинне законодавство України для захисту прав і охоронюваних
законом інтересів громадян та організацій встановлює такі процесуальні
порядки: судовий (цивільний процесуальний і господарсько-процесуальний),
адміністративний, нотаріальний, громадський. У літературі з цивільного
процесу вони називаються процесуальними формами захисту прав.
Законодавче встановлення численних форм захисту права залежить від
особливостей спірних правовідносин, їх диспозитивного чи імперативного
методу регулювання, потреб практики в необхідності більш швидкого
розв’язання спору, а також від політики держави на даному етапі її
розвитку1 та свідчить, що воно не завжди ґрунтується на концепції
правової держави про розподіл влади та їх незалежність одна від одної.

Можливість широкого застосування судової влади для захисту прав,
законних інтересів і свобод громадян та організацій передбачена ст. 124
Конституції України, за якою юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі, тобто з цивільних, трудових,
земельних, державних, адміністративних, фінансових й інших
правовідносин.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини та
громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження
в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

ого системи. Єдність судової влади викликає необхідність уніфікації
судової системи на основі створення єдиного і рівного для всіх громадян
і організацій державного суду з покладанням на нього здійснення функцій
правосуддя в справах, що виникають з правовідносин, врегульованих
нормами цивільного, господарського, трудового, сімейного, земельного,
державного, адміністративного та інших галузей матеріального права у
визначеному єдиному процесуальному порядку. Така необхідність обумовлена
трансформацією України в правову державу і реалізацією дійсного поділу
влади на законодавчу, виконавчу, судову. Але диспозитивний характер
цивільних справ вимагає збереження диспозитивної можливості у виборі
громадянами і організаціями процесуальної форми захисту. Тому нарівні з
державними судами допустимим є функціонування інших форм розгляду справ
— громадського суду, третейського суду тощо.

З функціонуванням судової влади у цивільних справах тісно пов’язані
питання поняття і змісту цивільної процесуальної форми, яка у науці
цивільного процесу не має однакового визначення. Вона ототожнюється з
основними формами цивільного процесуального права1, з цивільним
процесом, з порядком діяльності суду і учасників процесу, розкривається
через форму процесуальних документів2.

Цивільна процесуальна діяльність суду, діяльність учасників цивільного
судочинства має певний зміст і процесуальну форму вираження, вчинення і
закріплення, провадиться у відповідній послідовності, у певному порядку,
встановленому нормами цивільного процесуального права. Але різні назви
однієї й тієї самої юридичної категорії — цивільна процесуальна форма —
цивільний процес позбавляє їх необхідної точності і практичної користі.
Про це свідчить і неоднакове розуміння змісту процесуальної форми
авторами, які ототожнюють її з судочинством. Деякі автори відносять до
нормативних положень, що визначають процесуальну форму, вичерпний
перелік осіб, які повинні і можуть брати участь у процесі. Кожна з них
має в процесі самостійне місце, виконує особисте завдання, а тому
наділена тільки їй притаманним обсягом прав і обов’язків; може
виконувати дії, передбачені процесуальними нормами, у певні строки і
послідовно. Розвиток процесу до своєї кінцевої мети проходить за
стадіями у передбаченій законом послідовності; способи і оформлення
процесуальних дій встановлені законом1.

На думку окремих авторів, цивільна процесуальна форма характеризується
тим, що вона встановлена законом, забезпечує можливість усім
заінтересованим особам у спірній справі брати участь у її розгляді судом
і наділяє їх процесуальними правами для захисту своїх законних інтересів
і відстоювання своїх прав у суді; передбачає публічне, у відкритому
судовому засіданні, з’ясування фактичних обставин у справі; має своєю
найближчою метою встановлення у справі об’єктивної істини; зобов’язує
суд, щоб ухвалене ним рішення ґрунтувалося на фактах, встановлених з
вичерпною повнотою в процесі судового розгляду, порядком і засобами,
визначеними в законі.

Зазначені ознаки цивільної процесуальної форми (цивільного судочинства)
дійсно їй притаманні, але у наведених визначеннях позбавлені повноти і
точності.

Виходячи з діалектичного зв’язку цивільного права з цивільним
процесуальним (єдності змісту і форми), цивільну процесуальну форму в
ототожненні з цивільним судочинством можна розглядати умовно в тому
контексті, що нею забезпечується життєдіяльність (реалізація, захист)
цивільного права (змісту), але слід зазначити, що цивільне судочинство
має свій, властивий йому зміст і процесуальну форму. Змістом буде
діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідносини), а цивільною
процесуальною формою — об’єктивне (зовнішнє) вираження вчинення,
закріплення і оформлення відповідної діяльності. Наприклад, діяльність
суду з розгляду справи складається з сукупності дій, спрямованих на
дослідження доказів за допомогою визначених законом засобів доказування.
Така діяльність здійснюється у точно визначеному процесуальному порядку,
за встановленими правилами, у встановленій процесуальній формі судового
засідання, безпосередньо, усно, тобто процесуальні дії вчинюються в
певній процесуальній формі й фіксуються у певних процесуальних
документах.

Таке розуміння процесуальної форми відтворюється і в деяких нормах ЦПК
України: ст. 119 — позовна заява подається до суду в письмовій формі;
ст. 147 — експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок; ст.
158 — розгляд справи відбувається в судовому засіданні; ст. 159 —
розгляд справи відбувається безпосередньо і при незмінному складі суддів
тощо.

Отже, цивільна процесуальна форма — це встановлений цивільним
процесуальним правом зовнішній засіб вчинення процесуальних дій,
виконуваних за визначеними правилами, в певному порядку судом і всіма
учасниками процесу при розгляді й вирішенні справи, перевірці законності
й обґрунтованості постановленого у ній рішення, а також у закріпленні
процесуальних дій у передбачених процесуальних документах.

Процесуальна форма щодо процесуальних дій виконує важливу роль. Як
постійний і необхідний її атрибут вона є гарантією, що забезпечує
законність і обґрунтованість у застосуванні судом права і його
реалізації учасниками процесу. Значення процесуальної форми полягає в
тому, що вона існує не сама по собі, а для вираження певного змісту
(процесуальної ДІЇ), тобто в діалектичній єдності форми і змісту.
Цивільна процесуальна форма зумовлена існуючими в Україні суспільними
відносинами і характеризується демократизмом, що базується на
закріплених у нормах цивільного процесуального права принципах,
оптимально поєднуючи у собі простоту і доступність, необхідність і
доцільність, вона покликана забезпечити як оперативність, так і
результативність виконання завдань, покладених на цивільне судочинство.

Рекомендована література

Шевчук П. І., Кривенко В. В., Ярема А. Г. Проблеми судово-правової
реформи // Вісник Верховного Суду України. — 1997. —№ 1. .

Арапов Н. Т. Проблеми теории и практики правосудия погражданским делам.
— Л., 1984.

Горшенев В. М., Крупник В. Г., Мельников Ю. И. и др. Теорияюридического
процесса. — X., 1985.

Дмитриев Ю. Л., Черемньїх Г. Г. Судебная власть в механизмеразделения
власти и защита прав и свобод человека // Гос-во и право. — 1997. — № 8.

Комаров В. В. Метод правового регулирования гражданскихпроцессуальньїх
отношений. — X., 1980.

Савицкий В. М. Язьік процессуального закона. — М., 1987.

СахноваД. В. Реформа цивилистического процесса: Проблемии перспективи //
Гос-во и право. — 1997. — № 9.

Фахутдинов Я. Ф. Источники гражданского процессуальногоправа. — Казань,
1986.

Чечина Н. А. Основньїе направлення развития наукисоветского
гражданского процессуального права. — Л., 1987.

Міхеєнко М. М., Молдаван В. В., Радзієвська Л. К. Порівняльне судове
право. — К., 1993.

Проблеми гражданского процессуального права / Под ред.проф. В. В.
Комарова. — X., 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020