Дитяча вистава
Ніч перед Миколаєм
Діти виконують українську народну колядку «Ой хто, хто Миколая любить»
Ведуча 1. Ми раді вітати вас, дорогі малята! Коли вся природа порине в
чарівний, укритий срібною памороззю казковий сон, до нас приходить повне
цікавих і приємних несподіванок свято – свято Миколая. Не схожого за
вдачею на цю холодну, але красиву пору року, – доброго й мудрого
витівника.
Ведуча 2. А чи знаєте ви, друзі, чому ми так шануємо й любимо цього
святого? Хто такий Святий Миколай? Чому і за що він дарує нам свої щедрі
дарунки?
Діти. Ні!
Ведуча 3. Давайте послухаємо цікаву розповідь про цього святого.
Ведучий 4. Миколай – один зі святих, особа чоловічої статі. Церква
представляє його як захисника простого народу, доброго покровителя
трудового та сімейного життя
За переказами та легендами, Миколай народився в багатій сім’ї і вже з
раннього дитинства творив чудеса. Під час хрещення, немовлям, почувши,
як священик каже: «В ім’я Отця, Сина і Святого Духа», Миколай раптом
звівся на ноги й не дозволив себе підтримувати.
У дитинстві чудотворець харчувався лише молоком правої груді матері,
знаменуючи цим майбутнє перебування по праву руку від Бога. Після смерті
батьків Миколай почав розподіляти своє майно між жебраками, причому діяв
так, що ліва рука не знала, що робила права. Розподіливши майно, Миколай
відправляється в Палестину на поклоніння гробу й животворному хресту
Господньому. Під час подорожі в Єрусалим і назад він здійснив кілька
чудес: приборкав страшенну бурю, воскресив мертвого моряка.
Потім Миколай повертається на Батьківщину й поселяється в місті Петрі.
Незабаром він стає священиком, а через деякий час єпископом міста Мир.
Улюбленими заняттями святого було читання молитов, Біблії, спів і
здійснення чудес.
Ведуча 3. Дякуємо за таку цікаву розповідь. А зараз давайте всі разом
перенесемось у зимовий ліс напередодні ночі Святого Миколая й побачимо,
що там відбувається.
ДІЯ 1
Ніч перед Миколаєм. Падає сніг. На сцені – ліс, ялинки притрушені
снігом, на одній з них – поштова скринька. На сцену вискакує Білочка.
Вона роздивляється навкруги та шукає щось поміж дерев. Виходить на край
сцени та сідає на пеньочку.
Білочка. Втомилася, цілий день бігала й шукала захованих осінню
горішків, та ніяк знайти не можна. Сніг усе закрив. Що ж я робитиму?
(Роздивляється навкруги.)
Як гарно тут! Ялинки стоять, прикриті снігом, неначе прибрались у білий
святковий одяг, чекаючи приходу святого Отця Миколая … І тихо так
навкруги, навіть вітер у цю ніч не хоче робити заколоту. (Наслуховує.)
Чую чиїсь кроки … Хтось наближається. Краще заховатися за ялинкою:
побачу, хто це.
На сцену входить Зайчиха з маленьким Зайченятком. У лапках кошик з
яблуками, морквою, капустою. Білочка вискакує з-за ялинки.
Білочка. Але ж і налякали ви мене, тітонько, налякали. А куди ви
вибралися зі своїм синочком?
Зайчиха. Здорова була, Білочко. Я вертаюся з відвідин від наших сусідів.
Забарилась дещо, а тут ще й сніг засипав дороги та стежки, так тяжко
лісом пробиратися.
Білочка. А що ж ви несете в тім кошичку, тітонько?
Зайчиха. Подарували мені наші сусіди трохи гостинців, солодкої моркви та
капусти, а малого синочка обдарили яблучками. Покажи-но, синку, що ти
там несеш у кошичку!
Зайчик. Дивись, Білочко, які гарні ці яблука – такі лискучі, запашні, що
аж у носі крутить. (Білочка наближається до Зайчика й дивиться в кошик.)
Зайчиха. Бачу, що ти чомусь посумніла, моя дорогенька. Чи може тобі
якесь лихо скоїлося? Скажи мені – може, зможу допомогти тобі?
Білочка. Велике лихо, дорога тітонько, велике лихо. Загубила я слід до
моєї схованки, де заховані наші припаси на цілу зиму.
Зайчиха. Як же це сталося?
Білочка. Ось так воно було: уся наша родина старанно збирала горішки. Ми
складали їх недалеко від хатки. Але одного дня прийшли якісь люди й
почали рубати дерева. Ми змушені були втікати якомога далі.
Зайчиха. А що сталося з вашою хаткою?
Білочка. Ми збудували нову, але горішків не переносили, бо не було часу.
А тут почав падати сніг і все покрив.
Зайчиха. Не журися, Білочко, ми не залишимо тебе на зиму без поживи.
Придумаємо, як допомогти.
Зайчик. А я знаю, що зробити: поспитаємо сови – вона все знає. Може, й
бачила, де ти горішки ховала.
Білочка. Не думаю, Зайчику, що сова це бачила, адже вона вдень спить, а
я тільки вдень працювала.
Зайчик. Усі кажуть, що вона наймудріша в нашому лісі. Усе знає.
Зайчиха (наслуховує). Тихо! Хтось до нас іде: я чую чиїсь кроки.
Сховаймося за ялинку. (Усі ховаються. На сцену виходять Івась та Оля. У
руках тримають листи до Святого Миколая.)
Оля. Туди, Івасю, туди – ось там поштова скринька, до котрої я кидала
листи минулого року.
Івась. Це мій перший лист, який я написав сам. Минулого року я ще не
вмів писати.
Оля. А покажи но мені, Івасю, цього листа, чи правильну адресу ти
написав?
Івась. Мені бабуся сказала, щоб я написав ось так: « До Святого Миколая
на Небо».
Оля. Справді, більше нічого й не потрібно. Отця Миколая всі в небі
знають, особливо ангели-посланці, котрі збирають листи від дітей.
Вкидай, Івасю, листа та ходімо додому. Я тебе проведу, бо стає щораз
темніше, а сніг так падає, що скоро закриє всі дороги.
Івась. Дякую тобі, Олю. (Вкидає листа.) Ходімо, проте спати я не
лягатиму, чекатиму на Миколая. Може, й побачу його.
Виходять. Вбігає Зайчиха, роздивляється, підходить до скриньки, стає на
задні лапки й дивиться в неї.
Зайчиха. Як багато листів уже в цій скриньці! Чи чули ви, про що
говорили діти? Вони відіслали листи до Святого Миколая.
Білочка (вибігає з-за куща). О, я пам’ятаю того доброго Святого Дідуся –
з лагідними, мудрими очима.
Зайчик. А чи я бачив коли Святого Миколая?
Зайчиха. Ти ще був маленьким і не пам’ятаєш, як Святий Отець проходив
лісом з білими крилатими ангелами.
Білочка (наслуховує). Тихо, тітонько. Здається, знову хтось іде. О! Це
вже хлопці! Скоріше ховаймося, бо ніколи не можна взнати, що вони здатні
зробити.
Звірята ховаються. Андрій і Петро виходять на сцену. Андрій несе хатку,
змайстровану для пташок.
Андрій. Обережно, потримай хатку. Я мушу знайти місце, де її прикріпити.
Петро. Ти сам змайстрував?
Андрій. Ми з братиком зробили, і він сказав занести в таке місце, де
найбільше пташок збирається.
Петро. Я думаю, що тут буде найкраще: затишна поляна, далеко від
головної дороги, ніхто не знищить.
Андрій (прикріплює хатку для пташок на ялинці). А в цій торбинці пожива
для пташок. Трохи зерняток і крихт хліба. Я буду зранку щоденно сюди
заходити й дивитися, чи не бракує їм чогось.
Петро. Білочкам горішків принесемо. А зайчикам – моркви та капусти.
Андрій. Гарна думка. Будемо піклуватися про них. А тепер мушу тобі
признатися, що маю листа до Святого Миколая. Я все ще вірю, що ангели ті
листи збирають.
Петро. І я також маю листа. Я дуже-дуже чекаю на цю ніч. Але кажуть, що
я вже великий, а Святий Миколай тільки маленьким дітям дає дарунки. Але
я все одно щасливий, бо вірю в чудо.
Андрій. Ти будеш вкидати листа до скриньки чи покладеш за вікно?
Петро. Спробуймо вкинути до цієї скриньки. Добре?
Андрій. Згода! Вкидаймо й ходімо. (З-за ялинки виходять Зайчиха, Зайчик
і Білочка.)
&
[е журись, тепер не загинеш узимку. Хлопці обов’язково принесуть тобі
горішків.
Білочка. Усе-таки, тітонько, я хотіла б знайти нашу схованку. Ми ж цілу
осінь збирали припаси, щоби було чим узимку поживитись! (Непомітно на
сцену входить Лис.)
Зайчиха. А ти звідкіля взявся тут, у нашій околиці? Давно я тебе не
бачила!
Лис. Та я тільки вийшов роздивитись околицю й побачив, що якісь люди до
нашого лісу заїхали. Цікаво!
Білочка. Це недобрі люди. Вони зрубали дерева, розкопали землю… Наші
припаси на зиму зникли!
Лис. Значить, я не випадково сюди потрапив, бо знаю, де ваші припаси.
Білочка. Ой, Лисе, будь ласка, підкажи, як дістатись до схованки!
Лис. Якщо бажаєш, я проведу. Люди зрубали дерево та привалили ним вхід
до твоєї схованки. Я сів собі під деревом приглядатися, що діється в
моєму господарстві. Сніг почав падати й засипати землю. Мені зробилось
холодно сидіти на одному місці, то я й почав землю розгрібати. Гріб,
гріб та й випорпав яму. Аж дивлюся – щось під ногами тверде й округле,
як камінчик. Приглядаюся ближче – а то ж горішки! Я відразу здогадався,
що твої. Бо хто ж, окрім тебе та твоєї рудохвостої родини, їх споживає?
Чи не так, тітонько?
Білочка. Лисе, ти проведи Білочку до тієї схованки. А ми маємо ще багато
справ зробити. Нині – ніч Святого Миколая!
Лис. Справді! Справді! А я й забув. Що ж ви будете робити в цю ніч?
Зайчиха. Ми прометемо всі стежки й дороги, де буде проходити Святий
Отець.
Білочка. А я розвішу на гілочках кілька мішечків з горішками, як ми
зробили минулого року. Ангели занесуть їх у подарунок добрим дітям.
Зайчик. А я подарую свої яблучка, вони також знадобляться.
Білочка. Бувайте здорові, тітонько, і ти, маленький Зайчику. Скоріше
ходімо, Лисе, до моєї схованки.
Лис. Щасливої ночі, пані Зайчихо. Ходімо, Білочко! У цю ніч і я хочу
бути помічником.
Діти виконують пісню А. Житкевич «Дорога до Бога».
ДІЯ 2
Небо. Посередині – крісло Святого Миколая. Біля нього сидять Ангели.
Збоку присів маленький Ангелик без крил. Ангели готують подарунки для
дітей та складають їх на санки.
Ангел 1. Так пізно вже, а ми ще не готові. Скоро прийде Святий Миколай,
і ми полетимо на землю.
Ангел 2. Ті подарунки, які доручив мені Святий Миколай, уже готові. Ось
тільки в золотий папір загорну та небесні зірки наклею.
Ангел 3. А я чекаю на прихід Отця Миколая, який пішов до небесної
бібліотеки, щоби підібрати книжки для дітей.
Ангел 4. А небесні пекарі напекли стільки солодких речей, що хтозна, як
їх і спакувати!
Ангел 5. Усі люблять і поважають доброго Святого. Кожен хоче хоча б
чимось йому прислужитися.
Ангел 6. Цей добрий Святий Дідусь про всіх пам’ятає: кожне прохання
вислухає, кожний лист прочитає, нікому не відмовить.
Ангел 1. Нелегко було ті листи збирати. Ми поділилися на дві групи:
збирали листи, залишені за вікнами, виймали з поштових скриньок.
Ангел 2. Тільки б вітер притих і сніг не падав, бо тяжко буде нам
добиратись до людських хат.
Ангел 3. Не журіться, Ангели, хіба ви не пам’ятаєте, як було минулого
року?
Ангел 4. Я пам’ятаю! Тільки-но ми злетіли на хмарах у долину, як на краю
лісу з’явились рогаті олені. Вони потягнули наші санки до хат, де
спокійним сном спали діти.
Ангел 6. Назустріч нам виходили звірята. Усі радо вітали Святого Отця.
Білочки хвостиками сніг замітали, на деревах горішки розвішували.
Ангел 1. Пора вже нам позносити з небесних комор усі дарунки.
Ангел 2. Ходімо, Ангели, пора вже… (Ангели виходять.)
Ангелик (лишається сам). Добре, що лишили мене одного. Тепер я зможу
закінчити свій подарунок для Отця Миколая.
(Виймає з коробки капці й шиє.) З м’якої вовни я пошив їх, щоб наш
добрий Дідусь не змерз, коли їхатиме санками в далеку дорогу. (Ангелик
закінчує шити та кладе дарунок у коробку.) Ось тільки шнурочком зав’яжу
й передам Святому Отцеві. (Зав’язує пакунок. З бічних дверей виходить
Чортик, підкрадається до Ангелика й приглядається до дарунків, що стоять
навкруги. У руках тримає в’язку різочок.)
Чортик. Що це ти робиш, безкрилий Ангелику? Бачу, що не люблять тебе,
коли ти ще крил не маєш.
Ангелик. Не твоє діло мішатись до наших небесних порядків. Матиму крила,
коли заслужу.
Чортик. Коли б ти був зі мною, я б давно тобі на ріжки розстарався.
Ангелик. Ти краще іди звідси, поки Ангелів нема. Прийдуть – геть
проженуть тебе з Неба.
Чортик. Я – посланець з нашої, чортячої канцелярії. Мене послали
підкласти до кожного пакунка різки. Не всі ж діти такі добрі, як ви
гадаєте.
Ангелик. Святий Отець добре знає, що робить. А ти таки краще іди звідси,
бо вже Ангели повертаються. Чуєш, як дзвіночки дзвенять?
Чортик. Сховаюсь, але все-таки різки підкладу. (Підкладає різки та
втікає. Заходять Ангели. Вони виносять повні кошики дарунків. За ними
йде Святий Миколай. Ангели складають дарунки на санки.)
Св. Миколай. Вчасно скінчили роботу. Настав час вибиратися в дорогу. Ось
тільки ще книжки покладіть, які я відшукав у небесній бібліотеці. (Малий
Ангелик стоїть посередині сцени з дарунком. Св. Миколай запримітив
його.) А ти що маєш у тому пакунку? Для кого він призначений?
Ангелик (Низько кланяється). Преподобний Отче! Це для вас я приготував
цей скромний дарунок. Прийміть його від мене!
Св. Миколай (бере дарунок). Коли для мене, то я відкрию його.
(Відкриває.) Вовняні черевички! Які ж вони м’якенькі й теплі! Ти сам їх
пошив?
Ангелик. Сам. Я зовсім недавно прибув із Землі й добре знаю, які там
люті морози, які сніги великі. Отож і подумав, що теплі капці Вам,
Святий Отче, у дорозі знадобляться.
Св. Миколай. Дякую тобі, Ангелику. За твоє добре серце роблю тебе
завідувачем небесної канцелярії на той час, доки ми гостюватимемо на
Землі. А на наступний рік ти полетиш з нами. Ходімо, Ангели, далека
перед нами дорога. (Ангели беруть дарунки й виходять, за ними йде Св.
Миколай.)
ДІЯ 3
Ангели дзвенять дзвіночками та виходять на сцену.
Ангел 1. Сюди, Святий Отче! Тут є добрі діти. Усі вони чекають на нас!
Св. Миколай (заходить). Мир дому цьому! До вас я, дорогі діти, прийшов з
високого Неба й дарунки для вас привіз. (Чортик підбігає з різками та
стає навпроти Миколая.)
Чортик. Дозвольте, Отче, й мені роздати даруночки. Ось прутики тоненькі
для тих, хто на них заслужив.
Св. Миколай. А хто тобі, куцохвостий, дозволив сюди прийти?
Чортик. Мене прислали найголовніші чорти, щоб я роздав ці різки тим, хто
нечемним був.
Св. Миколай. Сьогодні – моє свято, і ти не перешкоджай нам!
Ангел 1
Згинь маро, нечиста сило!
Хай живуть тут всі щасливо!
В хаті цій – хороші діти,
Добрі, щирі і привітні.
Вміють Бога шанувати,
Батька й матір поважати.
Хоч маленькі руки мають,
Але всім допомагають.
Тож за чемність й доброту
Мають дяку он яку:
Вже прийшов, стоїть у хаті,
Подарунки хоче дати
У цей вечір зимовий
Миколай Святковий!
Св. Миколай
Всім дорослим і маленьким
Зичу: живіть здоровенькі!
Всім гостинці я дарую,
За справи добрі всіх шаную!
Милі мої дітки,
Ідіть в майбутнє без тривог,
Між вами є правда,
І з вами є Бог!
Будьте дружні, діти,
Щоб за вас радіти.
До побачення!
Діти виконують пісню «Молитва», слова К. Перелісної, музика М.
Ведмедері.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
