Мово рідна, горять твої мелодії дивом калиновим
У затишші осіннього вечора звучить роздум поезії “Україно моя”. Лине
мелодія пісні “На калині мене мати колихала”. Із ніжними рухами, у
національному одязі, дівчата двома півколами із віночками прославляють,
танцюючи, Україну.
Дівчина: 3’явилась я до вас у зорянім вінку, від травинки, з-під сонця,
із-за небесних октав, від смарагдових дібров. Викохана народом я з пісні
та любові.
Сотні літ несла вінець терновий,
Птахом билась в клітці на замку,
Та з Парижу, з конкурсу на мови
Гордо йшла в лавровому вінку.
Ймення моє: “Українська мова”.
Сильніше звучить музика, танцювальна група символізує Землю, на якій
стоїть, посміхаючись, “Мова”.
Ведуча: Мова українська, українська мова,
Ніжне, мелодійне рідне наше слово.
В ній плюскіт річки, щебет солов’їний.
Неповторна мова, мова України.
Теплий промінь сонця, вітру шепотіння
І весняна повінь, і журба осіння,
Дотик рук ласкавий, чистий спів криниці,
Передзвін колосся жита і пшениці.
Дівчина-мова: Я у росах купана, сонцем обцілована
І на веслах мудрості небом виколисана,
Я прийшла до вас із сяйва зірниць,
Із літнього розмаю осінніх і весняних блискавиць.
Ведучий: Із святом вас, шанувальники поетичної, музичної, мальовничої
мови-берегині. Сьогодні ми зібралися, щоб сказати теплі і ніжні слова
про українську мову.
Хай слово рідне в осені горить
Багряною калиною, п’янкими чорнобривцями.
І дивословом уві сни приходить
На арфі тиші чистими криницями.
Ведуча: Рідна мова! Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена
музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася й наша
Україна.
Проголошення незалежності дало право зайняти українській культурі
належне їй місце. А основою, джерелом культури є материнська мова.
І той, хто не знає рідної мови або цурається її, засуджує себе на
злиденність душі.
Ведучий: Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому
передувала тяжка боротьба. Тисячі найкращих українців пройшли через
сталінські репресії, беріївські концтабори. Особливо тяжко каральний меч
тоталітарного режиму вдарив по інтелігенції. Письменники, вчені,
художники переслідувались за відьнодумство й любов до рідної землі та її
мови.
Ведуча: Це вони буди забуті, розстріляні: В.Стус, Л.Костенко,
В.Симоненко, М.Адаменко.
Пісня “Про мову”
Дівчата і хлопці читають уривки поезії про українську мову.
Дівчина І: Розкажи мені, Десно,
Про походження роду мого,
Щоб у кожному серці воскресло
Й веселково заграло Дніпро.
Хлопець І: Коріння нашого життя –
То мова сонячна й джерельна,
Славутич сивий І свята земля,
І пісня материнська колискова.
Дівчина ІІ: Ти льоном квітуєш, мово моя,
Волошкою синьою в сивому житі.
В поліських дібровах доля твоя
Сяє калиною й золотом осені.
Хлопець ІІ: Все в тобі з’єдналось, мово калинова,
Довгий Шлях Чумацький і козацька вірність.
Ти в обіймах неба, зірко чорноброва,
Бо несеш на крилах ти весняну ніжність.
Пісня “Гей, ви, козаченьки”. Виконує група хлопців.
Лине ніжна мелодія, під її звуки Дівчина-мова говорить слова:
Як путівець між нивами – проста,
^
b
c
¤
ae
ae
$&`b?cf
j
1/4
3/4
`
b
¤
ae
&b ch
j
3/4
Барвиста, наче далеч веселкова,
Такою увійшла до нас в уста
І в долі заясніла ваша мова.
З роси, проміння, шуму колосків
Я вам дарую чисте першеслово,
Аби з ясних слов’янських берегів
У світі засвітились веселково.
Звучить музика. Входять:
Іменник: Є в світі слів багато,
Але дорожче всіх іменники:
Син, мати, оселя, дім, поріг,
А ще слова “родина” і ненька Україна,
Не забувай про їх.
Прикметник: Й з тобою, добродію іменнику,
Завжди у парі –
Щирий, добрий, золотий, –
Ось прикметник я який.
Займенник: Я добрий друг в іменника,
В числівники й прикметника,
А звуть мене займенником –
Така ось арифметика.
Як втомляться іменники
У реченнях стояти,
До себе звуть займенників
Від втоми рятувати.
Дієслово: Працювати, любити й чекати,
Сіяти, ростить, збирати.
Вирости – до зір дістати.
Скільки різних дієсправ
На сьогодні я почав.
Числівник: Можу вам порахувати скільки є озер, морів,
Скільки є зірок на небі, скільки в морі кораблів.
Прислівник: Зустрілося слово, спинилося слово:
Усі: Полюби мене калиново.
Зникало в степу і з’являлся знову:
Усі: Полюби мене калиново.
Виходило вдаль і верталося знову:
Усі: Полюби мене калиново.
Усі: Всі ми любим нашу мову,
Неначе пісню вечорову,
І служити будем їй,
Нашій мові дорогій.
Ведучий: Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх і невмирущий
оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх.
Інсценізація уривку з твору І.С.Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.
Ведучий: Над чарівною природою України бентежно ллються слова солов’їно
української мови, зливаючись із ніжною мелодією жовтокосої красуні
осені.
Ведуча: Ходім до осені, мій друже,
Де стільки сонця, стільки див.
Щоб ти Із поглядом байдужим
В багряну казку не ходив.
Хай ніжні струни мелодії пісні у тиші осінньої задуми торкнуться вашої
душі.
Пісня “Осінь блукає в садах”.
Роздум про осінь.
Танцювальна сюїта.
Звучить урочиста музика.
Ведучий: Древній обікрадений народе!
Над тобою прошумів розбій,
Та кати не вкрали твою вроду
Не зсушили дужий голос твій.
Ведуча: Попри всі труднощі ти вистояв,
Ти був, є І будеш, бо ти –
Український народ.
За тобою майбутнє.
Хлопець І: Не з років дитинства, а зроду,
Від першого олова свого
Кохаюсь у мові народу,
Милуюсь піснями його.
Дівчина І: Щасливий той, хто рідну мову взнавши,
Віддасть Вітчизні всю свою любов.
В душі твоїй повинна жити завжди
Ця найрідніша з найрідніших мов.
Хлопець ІІ: Поетична, милозвучна мово-мамо,
Перед тобою золоті мости!
Я вірю, що в серцях людських садами
Безкраїми ти будеш повсякчас цвісти!
Дівчина ІІ: Співуча моя Україно,
Хай буде щасливий твій шлях,
Хай пісня твоя солов’їна
Лунає, як нині, в віках.
На фоні музики на сцену виходять всі учасники, у їхньому виконанні
звучить пісня “Україна”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
