Сценарій шкільного вечора
«Осінній бал»
В-й 1: Осінь… Золота пора… Скільки приємного, таємничого, цікавого
вона несе з собою. Недарма про неї так багато написано віршів, пісень,
оповідань. І, мабуть, немає такого художника, який би не оспівав осінь
на полотні.
В-й 2: Жовкне, опадає листя. Ідеш по вулиці, а під ногами відчуваєш
шепіт кленових, дубоаих, липових листочків. Здається, що кожен із них
розповідає свою осінню казку, свою коротеньку історію.
В-й 3: Опустили берези свої жовті коси. А вітер розчісує їх. Тихо
шелестить листя, ніби про щось розмовляє. Прийшла до дерев осінь і
принесла їм золотисті стрічки.
В-й 1: В задумі ліс, в німім чеканні
Промайнули гомінливі дні.
Відлетіли солов’ї останні,
Ліс замовкнув і осиротів.
В-й 2: Тільки небо усміхнулось чисте,-
Гралось сонце у рудій траві.
Облетіло пожовтіле листя…
Побіднішав ліс у самоті.
В-й 3: Марить, жде, що знов зазеленіє,
А холодний вітер гілля гне.
Жити менше, як живе надія,-
Ліс осінній цього вчить мене.
(виконується номер художньої самодіяльності)
В-й 1: Догорає короткий осінній день, схиляє свою жовтогарячу голові на
повитий серпанком обрій, ніби вкладається спати.
В-й 2: Осінь, увійшовши в свої права, повелася спочатку суворо, все
чогось хмурилася, сльозилася, а потім пом’якшала. Очистилось небо від
хмар, по густій блакиті вийшло гуляти золоте сонце.
В-й 3: Воно не гріє по літньому, але золотить дерева, вкриваючи кожен
листо-чок таким витонченим мереживом, що навряд чи й художник зміг би
намалювати їх на папері.
В-й 1: Вже не прийма земля настирливих дощинок,
Все більше у калюжах відблисків небес,
І серед листу жовтого воскрес
Буянням трав пригноблений барвінок.
В-й 2: У хмарах трублять сурми журавлині
Гаї скидають шати золоті.
І пишно грає барвою на самоті
Зелена хвоя юної ялини.
В-й 3: Тендітні руки вогняного змія
Все рідше ніжність віддають землі.
В кирею, зіткану із сивої імли
Вона вгорнулася, зітхає і німіє.
(виконується номер художньої самодіяльності)
–
?
aae,
.
`
b
–
?
E
I
?
?
aae.
b
?
I
I
В-й 1: Зрання спросоння встанеш і біжиш швидше подивитися, як
прокидається природа після осінньої холодної ночі. В своє дозвілля нам
так приємно поблукати стежками осіннього замріяного лісу.
В-й 2: І ось ти бредеш навмання лісовими хащами. І верховіття дерев
привітно, із вдячністю тобі кивають, а гялля тягне до тебе свої гілочки,
ніби хоче привітатися.
В-й 3: Де-не-де з дерева злітає тоненьке павутиння і навіть від цього
тобі стає приємно і радісно на душі, що ліс ще живе своїм життям.
В-й 1: Ось проміння сонця сягають уже коріння дерев, а згодом сонце
починає сідати – наступає надвечір’я.
В-й 2: Із дерев помаленьку спадає листя, танцюючи в повітрі свій
останній осінній танок.
В-й 3: І це листя, злітаючи з дерев, перетворюється на нескінчений
жовтогарячий дощ.
В-й 1: У осені жовті крила –
Туманів згубився пух.
І ранок упав несміло
На роси у широкий луг.
В-й 2: У осені добрі думки,
Мов яблука в садах.
Спадає безсоння шумно
Дощами на замерзлий дах.
В-й 3: А осінь така грайлива,
Як крапля із павутин…
Стоїть чорноока нива,
Схилившися на жовтий тин.
(виконується номер художньої самодіяльності)
В-й 1: Осінь припадає до землі.
Слухає свою останню тишу.
На відлітнім літовім крилі
Золотом листи у вічність пише.
Рідна доля ходить по стежках
Пам’ятає кожен слід твій теплий…
Осінь тут, як мамина рука,-
Покладає дім посеред степу.
Ось і підійшов до завершення наш сьогоднішній іще один осінній вечір.
В-й 2: Ми намагалися на ньому розповісти про чудову осінню пору.
В-й 3: Хотіли навчити вас милуватися осінню, донести до ваших сердець її
красу.
Разом: До зустрічі на наступному “ОСІННЬОМУ БАЛІ”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
