Дзвони Чорнобилю
Сцена закрита. Лунає мінорна музика. На сцену виходить учень і читає
вірш.
Чи буде квітень, як завжди
Дарунком весняної здоби.
Чи власним іменем біди
Ми назвемо його Чорнобиль?
Чи може викреслимо його
З календарів своїх допоки
Нас теплий грітиме вогонь
Ще не відкритих ізотопів?
Безмежна мисль, немає меж
Її спинити годі!
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.
26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха,
болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків.
Виродок – створіння ціль страшну таїть
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляє мозок посвистом глухим
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
26 квітня!
Люди не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
І виростають покоління
Котрі не чули тиші
Що зберегли ми, що надбали
Що дітям в спадок передать?
Тепер тут зона, а була земля,
Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.
1-й ведучий:
Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130
км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній
Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції,
будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4
енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.
Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з
найбільших в історії людства катастроф.
2-й ведучий:
Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії
Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26
квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано
назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте,
стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.
Виконується пісня „Два кольори”.
1-й ведучий:
Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не
забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І
не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще
звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду.
Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а
бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині
23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим
реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я
розірвало нічну темряву.
Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті „Марія з полином у
кінці століття”.
(Учні, які читають вірші та уривки виходять на сцену).
1-й ведучий:
„З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків
графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо,
освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.
Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.
На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей
примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається,
випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова
іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть
між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.
2-й ведучий:
Зойкнула Земля чаіним криком
– Сину, вбережи і захисти!
Вийшла мати із іконним ликом:
– Йди, синочку, хто ж коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем
– Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
– Йди, коханий, хто ж коли не ти?
1-й ведучий:
За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого
реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на
чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.
2-й ведучий:
23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш
правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного
залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через
нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б
перетворитись на бікфордів шнур.
1-й ведучий:
Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом
Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку,
якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого
життя, виконали присягу на вірність народу України.
1-й учень:
Вогонь і землю зріднили собою
І кипіла у них під ногами земля
Навіть небо двигтіло од вогненного болю
І тривога палюча долітала здаля.
А трагедія кожну мить наростала
Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.
І немов з Хіросіми, з безодні повстала
Перед людством, відкривши свою тайну.
Як спинити її – гуртувало єдине бажання,
Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.
Невпокорене атомне випробування
Впало вперше, пожежники мужні, на все.
4-й учень:
Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор
Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже
після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його
бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим,
любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була:
„Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.
5-й учень:
Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління.
Ви, як пам’ять у тривожнім світі
Раду незнищенного коріння.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я шугали
Не до подвигів і не до звершень
Ви ж собою людство заступали.
Та серця, мов кремені, не вгасли
Залишались іскрами на тверді
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга.
Батьківщині. Матері. Народу.
6-й учень:
b
?
e
живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися?
Ви могли відступити?”
Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу
підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що
вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за
наказом командира, а за велінням совісті.
7-й учень:
Перший удар на себе
Перший вогонь на себе
Так відчайдушний Данко
Людям віддав своє серце.
Як же тут не згадати
Поруч з ним не назвати –
Вас, що уміли серцем
Грізний вогонь зупиняти.
І віддали – що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що врятували,
Долю моєї дитини.
Майор Телятников.
8-й учень:
Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.
Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко
зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили
межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.
Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!
В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?
Це крізь ваші серця йде жорстока передова
Де незвично чатують порожні очиці смерті.
Скільки крапельок крові волає у мікроскоп
Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити
І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,
Слово не постигне пристрочує лейкоцити.
Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені
трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт
централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20
хвилин він вже знову заговорив.
Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели
організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на
повернення до рідних домівок.
… йдуть колони, колони, колони…
Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесів болю,
У автобусах тих подорожні
Ідуть наче із долі в недолю
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч
Невидимого стишені свідки.
9-й учень:
Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.
– Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;
– Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;
– Сержант Микола Васильович Ващук;
– Сержант Володимир Іванович Тищура;
– Старший сержант Микола Іванович Тітенок.
У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по
хлопцях Земля і скорбота земна.
(Хвилина мовчання).
Світ з посивілим житом
З цвітом і гроном калини,
З вічним дитячим сміхом
Ще на вустах Батьківщини.
Світ – з лугами, лісами,
З ріками і зорею
З чистими небесами
Над скупаною землею…
І віддали все, що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що ви врятували
Долю моєї дитини.
1-й ведучий:
Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але
все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті,
що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і
вчаться творити прекрасне.
(Танок учнів).
2-й ведучий:
Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули
весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних
ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись
на великі відстані.
1-й ведучий:
Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній –
240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях
України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50
відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова
радіація, зона, ліквідатор, відселення.
2-й ведучий:
А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий
ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною
отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало
ворогом.
5-й учень:
Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко
Бо Чорнобиль – трава – не полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска
Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?
І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.
Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?
Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю
Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?
Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка…
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,
І петля радіації стягує шию твою
Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба
Знай, що Бог ще чекає молитву твою.
На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в
забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей
пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.
2-й ведучий:
Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї
важко вберегтися, захистити себе і природу.
Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та
все ж живуть. Ось що побачили льотчики, пролітаючи над зоною.
7-й учень:
З вертольота її запримітили
Не одразу означиш словами.
Бо тополі іржаві, як мітли,
Скрутно небо метуть головами.
1-й ведучий:
Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом Житомирщини. Найбільше
постраждали Народицький, Олевський, Лугинський, Коростянський райони. А
в Новгород-Волинському районі в зоні підвищеної радіації опинились села
Курчиця, Городниця, Дубники та інші.
Учень:
Радіаційна днина б’є на сполох
Радіаційні стогнуть небеса
Двадцятий вік – як доля, а не спомин
Як хліб душі, як мамина сльоза.
Людство прагне Всесвіт осягнути
І себе у ньому зрозуміть.
А тривожне „бути чи не бути” –
Грізно над планетою висить.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
