.

Пори року (сценарій)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
83 2139
Скачать документ

Сценарій

“Пори року”

Вступ

Оля:

Чи варто сперечатися, хто краще оспівав природу – поети чи
письменники, композитори чи художники. Не перелічити, скільки разів
зустрічаємо ми ніжну берізку і могутню ялину, безмежні поля і дрімучі
ліси, озера і суворі скелі. Природа увійшла в мистецтво так само, як
входить вона в наше життя. Без природи мистецтво не дихало б, як і ми,
коли надовго буваємо відірвані від природи. Для кожного з нас немає
природи без людини.

 

Юра:

Ще в давні часи, коли тільки поставало народне мистецтво, в єдиний
музично-поетичний образ пов’язували народні творці картини природи з
почуттями і думками людини. Всі творчі люди не тільки бачили, але і
вміли перенести цю красу на барвисті полотна. Прославлений художник
сказав: “Слухай, жайворонок!.. Ось і писати треба так, щоб на картині не
було видно його, але чутно було, як співають птахи, віють вітри,
дзюркотять струмки…”

Весна:

Оля:

У кожного з нас своя улюблена пора року. І все ж одна з них навіює
особливу радість. Мова, як ви здогадались, йде про весну. Справа,
зрештою, не тільки в тому, що увесь довколишній світ оживає і
зодягається в зелень: у давнину це був ще й початок нового року.

 

Оля:

Весна зіткала вчора гобелен

У лузі з трав і з квітів верболозів

Зіткала вітер і зіткала клен

Грози зіткала молоді погрози

Не відпочивши вдосвіта вона

Сьогодні знов за голубим верстатом

Навівши скрізь на гобелені лад

Весна під зорями уклалась спати,

Бо завтра знов за голубий верстат

Щоб гобелен свій знову переткати.

(Є. Гуцало)

 

Юра:

Весна – поетичне віншування природи, що святкує свою буйним цвітінням,
князюванням трав, багатоголоссям пташиного царства. Весна – господиня
полів і лісів.

Весна! Вже сама згадка про неї будить у серці щемку радість, тривогу,
нові надії. Це свято оновлення і відродження природи відчувають і по
своєму переживає усе, що є живого на Землі.

Особливу насолоду відчуваєш, спостерігаючи пробудження природи від
зимового спокою. По сніговій скатертині рівнин розбіглися яскраво-жовті
квіти первоцвіту весняного, під сніжників, шафранів.

Весна, ллється гомінка пташина пісня. Все навкруги розквітає.

Блакитними очима дивиться весна. В ледь чутному диханні збуджується
таємниця свіжості і краси.

 

Оля:

(О.Олесь)

Є слова, що білі-білі,

Як конвалії квітки.

Лагідні як усміх ранку

Ніжно-сяйні як зірки.

Є слова, як жар пекучі,

І отруйні наче чад…

В чарівне якесь намисто

Ти нанизуєш їх в ряд.

 

… А треба жити кожним днем

Не відкладаючи на потім

Що має буть не обменеш

В своїх стараннях і турботі

 

Нам треба жити кожним днем

Не ждать омріяної дати

Горіть сьогоднішнім вогнем

“Бо потім” може не настати.

(Вадим Крищенко)

Пісня: Скажи, що любиш

пісня соль-мінор, після 2 куплету програш +приспів+3 куплет відразу на
коду (ансамбль)

Чому бентежно на душі так в тишині?

Чом про любов не скажеш слово ти мені?

О, не мовчи, о, лиш скажи,

Скажи, що любиш, я прошу тебе, скажи.

Невже мої палкі уста

Не будять кров, як та весна?

 

Невже ти знов згадав минулий серцю жар?

Скажи, коли її позбудешся ти чар?

Забудь її, забудь навік,

В моєму серці ти знайдеш єдиний лік.

 

Поглянь на мене і нарешті зрозумій,

Що ти вершина всіх надій моїх і мрій.

О, не мовчи, о, лиш скажи,

Скажи, що любиш, я прошу тебе, скажи.

 

 

Юра:

Важко сказати, яка пора року найкраща – пробудження природи чи її
розквіт, чи останні спалахи багряних осінніх лісів, чи зимовий спокій
оповитої білим саваном землі…Кожній із них віддають данину
митці-поети, письменники, композитори, художники. Всю велич і красу
природи можна відчути при безпосередній зустрічі з нею. В наш
швидкоплинний час ми іноді обіднюємо себе можливістю зупинитися,
прислухатися до шерхоту листя, до подиху вітру…Не встигнеш озирнутися,
як промайне одна пора року за іншою, а за ними – роки.. Якби ми знали,
скільки втрачаємо, коли не робимо жодних спроб пізнати те, що нас
оточує, що дає нам життя. Скільки людина робить для себе “відкриттів” із
скарбниці природи, буваючи на одинці з нею.

 

Оля:

Як ішла опівночі понад тихою водою,

Зачерпнула в руки срібло, те, що місяць там лишив.

А як сонце привітало мене вранці в чистім полі,

Я знайшла вінок з барвінку, недоплетений учора.

Як знайти мене захочеш, кинь вінок той за водою.

 

 

Пісня: ансамбль

За рікою, за Дунаєм дівчина стоїть,

Біля неї гарний хлопець на коні сидить.

Плив я річенькою, плив, та й до берега доплив.

Та й до тої дівчиноньки, котру я любив.

 

Ой, дівчино, ти рибчино – серце ти моє.

Скажи мені щиру правду, чи любиш чи ні.

Скажи правдоньку мені, що на серці є тобі,

Чи ти мене щиро любиш, а чи може ні.

 

А вже хмари розійшлися, а громи гудуть.

А вже мою дівчиноньку до шлюбу ведуть.

А на серці є журба, любить іншого вона.

Що ми з того, що ти файна, коли ж не моя.

 

Юра:

Оспівати природу, відтворити красу землі – цього прагнули митці від
давніх часів і до наших днів. Для майстра слова і пензля сама природа
була не стільки романтичним поетизування, скільки своєрідним творчим
засобом, поєднанням філософії і роздумами про людське буття., про
Всесвіт, про вічне і сучасне та гармонію Людини і Природи. Яскравим
свідченням сказаного є кращі зразки пейзажної лірики поетів. Віками
створювалися краса природи – поетична, пісенна, танцювальна.

 

Танець: самба

Микола Воронний

 

БЛАКИТНА ПАННА

 

Має крила Весна запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах…

Сяє усміхом примар з-поза хмар

Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить майорить,

Довгождана, нездоланна…

Ось вона – Блакитна Панна!..

Гори, гай, луги, поля, –

Вся земля їй виспівує “Осанна!”

А вона, як мрія сна Чарівна,

Сяє вродою святою,

Неземною чистотою,

Cміючись на пелюстках,

На квітах променистою росою.

І уже в душі моїй, у сяйві мрій

Гомонять-бринять пісні.

 

Юра:

Творіння природи досконаліше за творіння мистецтва. Вона завжди діє не
поспішаючи.

Дуже цікаво про плин місяців року описує поет:

 

Січень січе, лютий лютує, березень плаче, квітень квітує.

Травень під ноги стелить травицю, червень складає сіно в копицю.

Липень медовий бджілок чарує, серпень багатий, булки дарує.

Вересень трусить груші в садочку, жовтень гаптує клену сорочку.

Йде листопад, застеля килими, грудень, надходить початок зими.

(Ф.Петров)

 

Тарас говорить перед піснею: “Если б не было тебя…”

Цвіте жасмин і світиться вночі

І пахне як не пахнув ще ніколи

Ти говори, ти тільки не мовчи.

Хоча б тому, що я люблю твій голос.

 

 

Пісня

Джо Досен

Если б не было тебя

Скажи за чем тогда мне жить.

В шуме дней, как в потоках дождя

Сорваным листом кружить.

 

Если б не было тебя

Я б выдумал себе любовь.

Я твои не искал бы черты

И убеждался вновь и вновь

Что это все ж не ты.

 

Если б не было тебя

То для чего тогда мне быть.

День за днем находить и терять.

Ждать любви, но не любить.

 

Если б не было тебя

Я б шел по миру как слепой.

В гуле сотен чужих голосов

Узнать пытаюсь голос твой

И звук твоих шагов.

 

Если б не было тебя

И мне не быть собой самим

Так и жил бы твой призрак любя

Призраком твоим любим.

 

Если б не было тебя

Я знаю что не смог бы ждать.

Разгадал бы секрет бытия,

Только что б тебя создать

И видеть лишь тебя.

Юра:

Даруйте квіти, при цьому не забуваючи, що кожна рослина тісно пов‘язана
з сонцем та місяцем. От, наприклад, упереджене ставлення до букету
жовтого кольору, мовляв це символ розлуки, але зовсім ні. Жовта троянда
вважається ознакою подружнього кохання. Фіалка – таємнича любов.
Хризантеми символізують гідність, грацію, мудрість. Біла гвоздика благає
про довіру, рожева – до зачарування, червоні додають, що любов
кришталево чиста. Мімози дарують скромні та сором‘язливі чоловіки.
Нарциси – натяк на ваш егоїзм і суєтність характеру. Тюльпан –
освідчення в коханні.

 

 

Оля:

Філософ Жан-Жак Руссо найбільше уподобав собі барвінок, бо саме він
уособлював у собі нескореність, молодість і любов. Згідно з легендою ця
рослина, не маючи ще своєї назви, дуже заздрила запашній фіалці, яка
була у великій пошані серед людей. Богиня Флора зате нагородила його
гучною назвою “вінок”, що означає “перемога”, зокрема і над
невиліковними хворобами.

 

 

Юра:

Що каже свіжих квітів жмутик

Про що їх мова не проста

Верба – одвертість

Айстра – смуток

Лілея біла – чистота

Конвалія – любов таємна

Мак – юний цвіт, що не згаса.

 

 

Оля:

А мальва – холодність, краса

Дзвіночок польовий – то вдячність

Троянда – то любов свята

Нарцис – то горда необачність

Волошка – ніжність, простота

Фіалочка – сором’язливість

Любов минуща – первоцвіт

Ми любим квіти дарувати

Коли настане слушний час

Все те що хочемо сказати

Букетик висловить за нас

Подаруй мені квіти загадаю бажання.

Не зів’януть за три дні, не зів’яне кохання.

А вони пелюстками кожен день багровіють,

Наче сонце ласкаве моє серденько гріють.

 

Чому квіти не в’януть, так спитав мене милий.

Ой, не в’януть, не в’януть, бо я так захотіла

На даровані квіти загадаю з любов’ю

Не зів’януть за сім днів і будем разом з тобою.

 

То не проліски ранні, то не квіти шовкові,

То горять пелюстками ніжні квіти любові,

І вони пелюстками кожен день багровіють,

Наче сонце ласкаве моє серденько гріють.

 

Включити фонограму з співом пташок:

Літо:

 

Юра:

Тихо зійшло літо. Вже не перший ранок печалиться зозуля що от-от на
сивому колосі жита загубить свій голос.

Ранішне сонце розкриває свої вії і прижурює житній цвіт, в якому
довірливими очима дивиться волошка, озиваючись косою в лузі, перепілкою
у полі.

Червень – літо рум’янить – ділить навпіл річний цикл. Червень – це
щедрість, це барви, небеса та луги запашні.

Оля:

Питає у неба земля:

–    Чи ти будеш моїм оборонцем?-

І зелені руки тополь

Простягає до сонця.

Небосхилам немов промовля:

–    Адже ми нероздільні у світі…-

І у відповідь небо їй

Наливає у ріки блакиті.

І земля підносить у вись

Чашу літа:-За долю щасливу!-

І у відповідь небо їй

Бризкає лагідну зливу.

Посилає земля пісні:

–    Чи ти чуєш мій голос?-

І у відповідь небо їй

Сипле золото в колос.

 

Оля виходить переодягнутися на «ТУЧУ»

Адріана:

Плесо забриніло зорями-дзвонами, осока нашорошила гострі вуха і
викумкувала кларнетами. В широколистому лататті спалахували білі лілії,
переливалися перламутровими кулісами густого верболозу. Віртуозними
солов‘їними трелями озвалася ніч. Мохнатий джміль із будяків спиває мед.
Як соковито й повно він гуде і стелиться понад землею полудень.

 

(Михайло Ситник)

Бджоли цілуються з колосом,

Жайворонок в’ється в блакиті,

Сонце розпеченим колесом

Котиться тихо по житі.

 

Роси збиває, обтрушує,

Як сльози із тисячі вій,

Й згоряє над дичкою-грушею

У радості степовій.

Слова Кіплінга

 

1. Мохнатый шмель – на душистый хмель,

Цапля серая – в камыши.

А цыганская дочь – за любимым в ночь,

По родству бродяжьей души.

Так вперед – за цыганской звездой кочевой –

На закат, где дрожат паруса.

И глаза глядят с бесприютной тоской

В багровеющие небеса.

2.И вдвоем по тропе – навстречу судьбе,

Не гадая, в ад или рай.

Так и надо идти, не страшась пути,

Хоть на край земли, хоть за край.

Так вперед – за цыганской звездой кочевой –

На свиданье с зарей на восток,

Где, тиха и нежна, розовеет волна,

На рассветный вползая песок.

Так вперед – за цыганской звездой кочевой –

До ревущих южных широт,

Где свирепая буря, как божья метла,

Океанскую пыль метет.

 

Христина Рябова:

 

На обрії сонце залишило блідо-рожеве пасмо. Воно розтягнулося, наче
позіхало, спливло і потягнуло за собою день. Рвучко налетів вітер і
посипав дощовими краплями, наче горохом.

 

(Павло Тичини “Іще пташки”)

Христина Рябова:

 

?

?

 

?

??¤?Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають,

Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза

Вітри лежать, вітри на арфу грають; –

А в небі свариться вже хтось. Завіса чорно-сиза

Півнеба мовчки зап‘яла. Земля загуркотіла.

Співають

УЛЕТАЙ ТУЧА (ритмічний танець)

Улетай туча / 3р., улетай туча, улетай.

Ветер туче говорил, обдувая ей бока,

Мое желанье туча отгадай.

Разве ты не видишь туча

Без тебя на много лучше. 2 р.

Улетай скорее, улетай.

Будто нет других забот,

Чем гонятся за тобой.

Скорей дождем пролейся и расстай.

Если я с тобой останусь

Заскучает вдруг мой парус. 2 р.

Улетай скорее, улетай.

Улетай туча/3р., улетай туча, улетай.

Все невзгоды, горести мягкой ватою окутай.

С собою возьми тревогу и печаль.

Чтобы горя не бывало,

Чтобы солнце всем сияло. 2 р.

Улетай скорее, улетай.

Ігор Ліщук:

Слова, слова… Вони в собі всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні

Є терпеливі, є жорстокі й грізні

Лукаві, чесні, мудрі і смішні

Страшні слова коли вони мовчать

Коли вони зненацька причаїлись

Коли не знаєш з чого їх почать

Бо всі слова уже були чиїмись

Хтось ними плакав, мучився, болів

І з них почав, і ними ж і завершив

Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше

Поезія це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.

Скрипка грає – фонограма – Оксана Рябова

СКРИПКА ГРАЄ

Вже догорає небокрай,

І злітає жовтий лист – моя печаль.

Вже йдуть від неба до землі,

Йдуть дощі, як скрипалі, у синю даль.

 

Скрипка грає, серце крає, наше літо догорає.

Скрипка грає, плаче гірко, то кохання гасне зірка.

 

Вже полум’яні солов’ї

Не повернуться в гаї, в розмай дібров.

Вже у полоні хмарних днів,

Наче музика без слів, твоя любов.

 

Вже не приходиш ти у сни,

Кольорові мої сни, як цвіт весни.

Вже відлунали ті пісні,

Що присвячені мені в щасливі дні.

 

Осінь:

Христя Рябова:

Вранішне сонце різноколірними намистинками прикрасило пожовклі берізки,
темно-зелені ялинки, кущі засмученої бруслини. На галявину виходить
зітканий із різнобарв’я вересень у довгій багряній киреї, обвішаний
кошиками з усяким начинням, він поважно поводить очима навколо, чи всі
зібрались, чи не забув хто віддати шану його коханій квітці – вересу.
Барвистою пухкою ковдрою встелилася земля. На мокрих гілках бринять
сльозинки. Тільки де-не-де тріпочуть на вітах дерев поодинокі листочки.

Христина Рябова:

В.Сосюра

Облітають квіти, обриває вітер

Пелюстки печальні в сивій тишині.

По садах пустинних їде гордовито

Осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну, без жалю за літом

Синьоока осінь їде навмання.

В‘яне все навколо де пройдуть копита,

Золоті копита гривого коня.

Облітають квіти, обриває вітер

Пелюстки печальні розкида кругом.

Скрізь якась покора в тишині розмита

Берізка тендітна мерзне за вікном.

Пісня ЛИСТЬЯ ЖЕЛТЫЕ

Не прожить нам в мире этом без потерь

Не уйдет казалось лето, а теперь, а теперь.

 

Листья желтые над городом кружатся

С тихим шорохом нам под ноги ложатся.

 

И от осени не спрятаться, не скрыться.

Листья желтые скажите что вам снится.

 

И пускай дождливы часто эти дни.

Может созданы для счастья, а они, а они.

 

Лист к окошку прилипает золотой, золотой.

Осень землю осыпает красотой.

 

Юра:

Рудою лисицею бігла шовколиста осінь повз осокори, розкинувши високо
над землею блакитні небеса. По садах загуляли золоті падолисти та ще
срібне павутиння снує свою дивну пряжу над перелазами. Стоїть лагідна
пора бабиного літа. Дні оповиті сріблястим мереживом, мрійним смутком,
прощальним курликанням журавлів.

Оля:

 

Степан Крижанівський

Вдарив жовтень крилом

 

Лежить земля золототкана,

Стоять задумані ліси.

І літо бабине зі злота

Снує ледь видимі нитки.

Коли вечірнє сонце тіні

На берег кидає крутий;

Коли його сумирна ласка

Лишає на землі сліди,

І тихий вечір, ніби казка,

Спадає піснею з даля.

 

Пісня – ансамбль

ОТГОВОРИЛА РОЩА ЗОЛОТАЯ

 

Отговорила роща золотая

Березовым, веселым языком,

И журавли, печально пролетая,

Уж не жалеют больше ни о ком.

 

Стою один среди равнины голой,

А журавлей относит ветер в даль,

Я полон дум о юности веселой,

Но ничего в прошедшем мне не жаль.

 

Не жаль мне лет, растраченных напрасно,

Не жаль души сиреневую цветь.

В саду горит костер рябины красной,

Но никого не может он согреть.

Оля:

 

Про різнобарвний лист у пору опадання,

Про ці розливи фарб, про пишну цю красу,-

Я в серці з юних літ до скону пронесу

Це листя трепетне на полі голубому,

Ці барви пушкінські, цю урочисту втому,

Це горде золото, що падає у прах,

Ці прожилки тонкі на кленових листах,

На листі дубовім ці лінії різьблені,

Сліпучі бризки ці по мураві зеленій.

 

Чи варто щось вигадувати – осінь,

Ковзає павутиння по гілках.

 

Танець КАНТРІ

 

Оля:

Осінні світанки тривалі, неквапливі. Сонце не поспішає показатися на
людські очі. Спочатку, розганяючи хмари, окресли небесні володіння
сірими холодними мечами, а потім уже явить світові своє змарніле
обличчя.

 

Ходак Оксана

О.Олесь

Лебедина пісня

 

На болоті спала зграя лебедина,

Вічна ніч чорніла, і стояв туман…

Спало все навколо, тільки білий лебідь

Тихо-тихо сходить кров’ю своїх ран.

 

І співав він пісню, пісню лебедину,

Про озера сині, про красу степів,

Про велике сонце, про вітри і хмари,

І далеко нісся лебединий спів.

 

Кликав він проснутись, розгорнути крила,

Пролетіти небом в золоті краї…

Тихо-мирно спала зграя лебедина,

І даремно лебідь звав, будив її.

 

І коли він вгледів, що брати не чують,

Що навік до себе прикував їх став,-

Закричав від муки, вдарився об камінь,

Зранив собі груди, крила поламав.

 

Чорна ніч чорніла, не світало вранці,

Ввечері далекий захід не палав…

Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,

Тихо кров’ю сходив, тихо умирав.

 

Аж колись уранці зашуміли хвилі

І громи заграли в сурми голосні,

Вирвалося сонце, осліпило очі,

Роздало навколо обрії ясні.

 

Стрепенулась зграя, закричала біла:

“Тут гниле повітря, тут вода гнила!…

А над нами сонце, небо, простір, воля!…”-

І ганебно спати більше не змогла.

 

Зашуміла зграя піною по хвилях,

Зашуміла вітром…ще раз! І – прощай!..

І летіла легко, наче біла хмара,

І кричала з неба про щасливий край.

….

Тихо, тихо сходив білий лебідь кров’ю,

То, здавивши рани, крила рознімав…

І в знесиллі бився…Зграя лебедина!

Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?

 

Над землей летели лебеди (Мартынов)– пісня – фонограма

 

Над землей летели лебеди, солнечным днем.

Было им светло и радостно в небе вдвоем.

И земля казалась ласковой им в этот миг.

Вдруг по птицам кто-то выстрелил и вырвался крик.

 

Что с тобой моя любимая, отзовись скорей.

Без любви твоей небо все грустней.

Где же ты моя любимая, отзовись скорей,

Красотой своею нежною сердце мне согрей.

 

Но была не поправимая эта беда,

Что с любимою не встретится он ни когда.

Лебедь вновь поднялся к облакам, песню прервав

И сложив бесстрашно крылья на землю упал.

 

Я хочу чтоб жили лебеди и от белых стай,

И от белых стай мир добрее стал.

Пусть живут на свете лебеди

 

Оля:

Прекрасні дні осінні в теплім сонці,

На кленах лист горить, немов червонці,

І гай шумить у лагідній задумі,

Святковий вигляд, але сам у сумі…

 

А в тім гаю, в передчутті розлуки,

Проходить пара, перепліпши руки.

Не треба слів. Лиш очі та зітхання

Розповідають мовчки про кохання.

 

Стежки, де листя толочили ноги,

До тих чуттів, на ті горби і доли

Вони вже не повернуться ніколи…

А там – зима. Застелить сніг дороги,

 

Зима:

Оля:

Відспівав, відплакав своє осінній дощ.Сліди осінні замітають снігові
вітри.На деревах виблискує серебристий іній.

Вулиці і парки нашого міста одягли біле вбрання чародійки зими.

Прийшла зима, спохмурніли вулиці, зажурилася небесна голубінь.

Але нас не покинув ліричний осінній настрій.

 

Сніжинки падають – пісня – фонограма – ансамбль.

 

Сніжинки падають, пухнасті падають,

Кругом іскринки в кольорах.

Це вже прийшла до нас, прийшла зима

В зимових райдужних піснях.

Приспів:

Усміхаються діброви і ліси,

Від чарівної зимової краси.

І смерічки осяйні і Карпати в далині

Всі вітають білосніжні дні.

 

Ген-ген за річкою, що в’ється стрічкою,

Гуляє вітер на плаях.

І поміж горами в зелений гай

Несе сніжинку на руках.

 

Юра:

Недарма у зимових обрядових дійствах люди завжди одягали маски. Маска –
це зображення любої істоти і її одягають з метою перевтілення. Як вид
народної творчості, ще в давнину, замаскованих під тварин людей можна
було побачити на стінах печери на березі Дністра, що підтверджує лінію
спадкоємності ритуальної маски і пов’язаних з нею міфологічних уявлень
аж до часів Київської Русі. Перша згадка про звичай рядження у племен,
що проживали на території України, належить Геродоту і датується V
століттям.

ТАНЕЦЬ МЕНУЕТ

 

 

Христина Рябова:

Оскільки маска є не замінимим образом карнавалу, то найімовірніше, що
театралізоване дійство , карнавал, бере початок від латинського –
потішна колісниця, корабель святкових процесій, вуличні ігрища,
складовою яких були – міфи, казки, пісні, танці, ігри і театр.

 

ТАНЕЦЬ ПОЛОНЕЗ

 

Ігор Ліщук – вірш

Я ніколи й нікого ще так не любив

Бо від щастя і мук збожеволіти можна.

Лиш тобою живе дивне диво із див,

Кожен нерв мій, клітиночка кожна.

Як не бачу тебе, то на серці зима,

Заметілі, зав’южені далі.

А тебе все нема, а тебе все нема

І немає упину печалі

Коли поруч ти є, то на серці весна

І духмяні сади, і гаї солов’їні.

Ти мов зірка далека, принадна. Ясна,

Недосяжна у звабнім тремтінні.

 

Пісня (зробити на 2 голоси)

Зима пройдет и весна промелькнет.

Увянут все цветы, снегом их заметет.

И ты ко мне вернешся, мне серце говорит.

Тебе верна останусь, тобой лишь буду жить.

 

Ко мне ты вернешся, полюбишь ты меня.

От бед и от несчачтий тебя укрою я.

Если никогда мы не встретимся с тобой,

То все ж любить я буду тебя милый мой.

Оля:

Стояла ніч. І тепла й тиха, ніжна і ласкава.

Ніде не шелесне.

А небо, зорі… здається їх розсипав дивний чарівник.

А місяць приліг на Чумацькому Возі,

І хмари бредуть, як по травах воли.

Хтось зірку далеку підняв по тривозі,

І в зоряне сяйво побрів наче в сни.

 

Пісня:

Зоряна ніч кличе мене,

Зоряна ніч поки мине –

Тисяча дум, тисяча мрій

Серце бентежить моє.

В зоряну ніч кличу тебе

–    Гей, озовись! Де ти є, де?

З тисячі дум вижени сум,

Що моє серце гніте.

З тисячею мрій казку спрядем!

В зоряну ніч ми віч-на-віч

Щастя в тій казі знайдем.

 

Чуєш? Молю, кличу тебе:

–    Гей, озовись! Де ти є, де?

Кинь до тих мрій промінь надій

Щастя моє золоте.

Гальчук Наталія:

А.Дементьев РОЖДЕНИЕ ДНЯ

 

Когда восходит солнце и над морем

Все небо заливает синева,

Мы звукам пробужденья молча вторим

В предчувствии чудес и волшебства.

 

И музыка прозрачная струится,

Пронзает и уползает вдаль.

А мы с тобой как две большие птицы

Иль как одна нежданная печаль.

 

Я к небу вновь протягиваю руки,

И ты душой к нему устремлена,

А мне вокруг – лишь голоса и звуки,

Как будто вся природа влюблена.

 

Оля:

Над усе миліша в світі

Хвиля творчого натхнення,

коли кожна мить прожита

визріває одкровення

 

Над усе лютіша в світі

від все знаного відмова

задля того, щоб сумлінням

доторкнутися до Слова.

 

Над усе миліша в світі

Хвиля творчого натхнення,

коли кожна мить прожита

визріває одкровення

ТАНЕЦЬ ВАЛЬС

Оля:

Перегорнем календаря листок, згадаєм весну, літо, осінь, зиму. Візьмем з
століття ХХ урок і в ХХІ впевнено ідем!

Поставити фонограму з вальсами.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020