.

Чорнобиль не має минулого часу (захід)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
117 1591
Скачать документ

“Чорнобиль не має минулого часу”

Книжкова виставка “Мужність і біль Чорнобиля”. На плакаті звернення до
Чорнобиля:

Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип’ятською водою…

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі!

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на твоїм обличчі.

(Білий І. “Ти відомий сьогодні кожному”)

Вступне слово вчителя: 26 квітня 1986 року почався відлік Чорнобильської
катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом
невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне
наступне покоління. .

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями
відпочинку, багатими лісами славилася чорнобильська земля, та тільки до
жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі
1986-го. Відтоді ця земля стала називатися зоною. Зона – це скалічена,
непридатна до життя місцевість.

1-й учень: Журбо моя! Зажуре!

Ти сива, сиза, біла. ти чорний біль!

Чорнобиль! Ти у моїй крові.

2-й учень: Над Чорнобилем літо сплива,

Спрагло пахне хлібом і ріллею.

То чому так стогне земля?

То чому ж невесело над нею?

Вже курличуть вгорі журавлі,

Вже збираються вдалеч гуси.

То чому на отій ріллі

Не стогують снопів стовусих?

А тому, що змертвіла земля,

Скам’яніла од болю і горя,

І веселий клич журавля

Вже сюди не долине ніколи!

3-й учень: Чорнобиль – невеличке українське містечко, що потопає в
зелені вишень та яблунь. До трагедії – це спокійний, неквапливий,
доброзичливий світ. Здавалося, тут у цілковитій гармонії краса поліської
природи і сховані у бетон чотири блоки АЕС.

Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Біда розчинилася у духмяному
повітрі, в біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикосів, у воді сільських
криниць, у молоці корів, у всій красі зелені. Та хіба тільки в ній? Вона
розчинилася в людях.

4-й учень: Вона, ця трагедія, ввійде в історію, в усі хроніки людства

І

як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили і ще заплатимо
за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи доатомної в
епоху незвідану.

5-й учень: Чи буде квітень, як завжди.

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його “Чорнобиль”?

Чи, може, викинем його

З календарів своїх, допоки

Нас темний грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Сумлінна мисль не має меж, її спинити годі.

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

6-й учень: Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди
ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою. 1 не
віщувала біди. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під
вихідні, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Незабаром Пер
шотравневе свято, можна виїхати до Чорнобиля.

7-й учень: Це районне містечко Київської області одержало назву від
різновидності гіркого полину – чорнобилки. Спочатку так іменувалося
стародавнє поселення, потім місто, а за ним і сучасна електростанція

Саме в ту ніч, із 25 на 26 квітня, час став уже далеко не мирним. Відлік
пішов на години, хвилини, секунди. О першій годині 23 хв. 40 секунд,
коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської

електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Весна одягла барвисту,

Шовком шиту сорочку.

Весна між Десною і Прип’яттю

І не думала навіть про смерть.

І прибутному рокові наказувала, мов синочку:

“Сину, ступай міцніше

На землю отчу, на твердь!”

Атом ще спав покірно –

В реакторах і в долонях,

Ще не чули його загрози

Поліські бори і вода,

І лиш земля відчула, як б’ється жилка в скронях,

Як вишумовує травами весна співуча і молода…

І раптом – вибух, як сполох,

І полум’я смертоносне,

І вмить здригнулася планета

На всіх полюсах Землі,

Відчули трава і дерево,

Що вже не вмиються росами, –

Як перед смертю, постали батьки і діти малі.

8-й учень: Біда відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Наша країна
вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла
з-під контролю.

Уже через кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежники на чолі
з начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін
першим ступив на лінію вогню, а Володимиру – лише 23 роки. У молодого
лейтенанта не було права на помилку.

9-й учень: І вони ступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію,
рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко
усвідомлювали небезпеку, так як і личить воїнам, зовсім не берегли
себе.?

 

 

.

??????¶?aae`

?

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління!

Ви, як пам’ять у тривожнім світі.

Роду незнищенного коріння

Сівачі, поліщуки від роду –

Ви з вогнем назавжди подружили,

В сонцеткану днину і негоду

Той вогонь перепинить зуміли.

Де Дніпро та Прип’ять, та Іванків,

Там, де небо осягали очі,

Ваші ще недоспані світанки,

Ще невиспівані ваші ночі.

Як літа і думи добровісні,

В пам’яті залишились навіки,

Та іще у материнській пісні,

В небі, що купають наші ріки.

Лейтенанти – мужність і звитяга,

Від землі ви набирали сили –

Ще далеко десь до саркофага,

Та вогонь життям ви заступили.

 

2-й учень: Через деякий час на об’єкт АЕС, що горів, прибуло більше 50,
а потім більше 100 бойових пожежних машин із Києва і області. 26 квітня
о 12 год дня було госпіталізовано 105 осіб, серед них 16 – з особового
складу пожежних частин.

Через два тижні після аварії офіцер Віктор Кібенок, красивий, статний,
відважний, помер у московській лікарні. Так і не побачив молодий 23
річний татко свого первістка, якого народила йому дружина Тетяна.

На рік старший від Кібенка був Володимир Правик.

 

 

 

Відважними і героями, як, відомо не народжуються. Ними стають. Поховані
герої на новому Митницькому кладовищі під Москвою.

2-й учень: На скромних плитах із червоними зірками підмосковного
Митницького кладовища навічно викарбувані імена Правика, Ващука,
Ігнатенка, Кібенка, Титенка, Тищури.

Прізвища зачитуються під звуки мелодії

На грані людства, на краю –

В тривозі атомній стою.

Душа тривожиться, мов птиця:

А що, як висохне криниця?

Тривожиться у полі колос:

Чому замовк пташиний голос?

І вмить здригається планета –

І річка Либідь, річка Лета

Не все. Не все пропаще в світі.

Ще в зорях сад. Земля – у цвіті.

Лист подорожника. Дорога…

Та в серці атомна тривога.

3-й учень: З’явившись під знаком біблійної зірки Полин, той “чорний
Чорнобиль” став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою
нашому варварству, технократичній сваволі, коли дозволяли собі знущатися
з природи – нашої одвічної матері й заступниці. Ця зірка Полин наче була
послана з майбутнього, з XXI століття, нам усім, як грізне попередження:
опам’ятайтеся, задумайтеся, поки не пізно.

Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить.

Учні запалюють свічки

4-й учень: Свічка Поминальна І свічка Надії…

26 квітня полум’я їхні

В кожному нашому домі

Зіллються в одне полум’я Віри!

Ми будемо жити.

Бути людиною – це дуже просто,

Бути людиною – геройство в наші дні.

Встати і крикнути з трибуни, із помосту:

О люди! Залишайтеся людьми.

Учитель: Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. Настав
двадцятьперший. А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних
скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

Поки знов ця земля зцілиться,

Проминуть віки, не народи.

Мушу ждати. Незнані побачивши лиця,

Затамую востаннє свій подих.

Ліси і села за дротом,

І тяжко зітхає глина.

Перед Поліссям, стражденним народом

Стаю на коліна.

Діти, на території сільської ради живуть люди, які приймали участь у
ліквідації аварії на ЧАЕС. Це наші земляки, сусіди і родичі. Вони
ризику- вали своїм життям і здоров’ям заради нас, заради нашого
щасливого май бутнього. Будьмо чуйними, добрими у відношенні до них.
Скрашуймо їхнє життя своїм теплом, ласкою, усмішкою, випромінюймо зі
своїх сердець одне тільки добро, щоб у нашім оточенні вони завжди
почувались щасли- вими.

Триста літ поволеньки пролине –

Стронцій розпадеться і помре, –

На новому полі неодмінно

Час його, мов попіл, пригорне.

Час очистить Прип’ять незглибиму,

Оживуть і луки, і сади,

Та Чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї чорної біди,

Вічно буде пам’яттю судити

Тих, хто розп’яли його в огні,

І з їх ребра, що стронцієм пробите.

Кров його тектиме по мені.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020