Золоте правило
Сценарій свята
Дійові особи: бабуся; її онук Артем; гості.
Кімната. Артем складає портфель, збираючись до школи, входить бабуся.
Бабуся: Артемчику! Не запізнишся до школи?
Артем: Ні, вже біжу.
Бабуся: Чекай-но, сьогодні ж день народження Владислава. Твої
однокласники будуть його вітати, ти б теж щось приємне приготував для
нього.
Артем: Бабусю! У нашому класі щодня в кого-небудь день народження. На
всіх подарунків не накупиш.
Бабуся: Але він твій друг! І його потрібно привітати.
Артем: (зітхає) Потрібно, звичайно… Добре, я йому подарую… я йому
подарую… а, ось, фломастери. (Кладе у портфель фломастери).
Бабуся: Але ти скаржився, що вони вже не пишуть! Незручно якось!
Артем: Зручно, бабусю. Якщо поплювати на них, намочити добряче,
писатимуть як нові.
Бабуся: Артеме! Давай подаруєш щось інше. Ти й Ганнусі подарував
поламану ручку. Так не можна.
Артем: Нема коли. Я побіг.
Бабуся: Не затримуйся після уроків, будь ласка. Тітка Марія з Ганнусею
обіцяли зайти ввечері.
Артем: Добре, бабусю, прийду вчасно. Бувай.
Бабуся: Старі фломастери – в подарунок! Владислав, напевно, образиться.
Але треба йти – готуватися до приходу гостей.
На столі – посуд, на тарілочці лежать шматочки торту. Видно, що були
гості. Чути голоси.
Бабуся: До побачення, Маріє!
Артем: Ганнуся, телефонуй, дякую за подарунок.
Гості: Дякуємо за частування, чай і торт були дуже смачні.
До кімнати заходить бабуся и Артем, який тримає в руках подарунок.
Артем: Бабусю, дивись. Цікаво, що подарувала мені Ганнуся.
(Розгортає подарунок, виймає гарну сорочку дуже маленького розміру.
Здивовано розглядає).
Артем: (Прикладає сорочку до себе) Це мені?
Бабуся: Ой, яка гарна!
Артем: Вона-то нічого, але мала!
Бабуся: Нормальна сорочка! Ти її намочи, добряче натягни. Нехай на тобі
висохне – стане як раз.
Артем: Ти знущаєшсяз мене. Це Ганнуся з неї виросла, а викинути шкода:
“На, Артемчику!” Ото вже скнара!
Бабуся: Ніяка вона не скнара! Ганнуся так само, як і ти, не дотримується
«золотого правила».
Артем: Що це за правило й чому воно золоте?
Бабуся: “Золотим правилом” християни називають одну із заповідей Ісуса
Христа. Правило дуже просте, але воно стає чудодійним для всіх, хто ним
користується.
Артем: Дуже цікаво.
Бабуся: Ось послухай: “Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам
люди, те саме чиніть їм і ви”.
Артем: Як ти кажеш? Стався так до інших людей, як хотів би, щоб і до
тебе ставилися?
Бабуся: Так, Артемчику, саме так!
Артем: (Знову прикладає до грудей сорочку). Виходить, це мені висохлі
фломастери й поламана ручка відгукуються.
†
?
–
o
o
z
|
?
?
?
o
o|
????=? Виходить, що так!
Артем: Отже, якщо я хочу, щоб мене любили, я сам маю всіх любити?
Бабуся: Звичайно. Якщо хочеш мати вірних друзів, сам будь вірним; якщо
любиш приємні сюрпризи, роби їх іншим; якщо хочеш поваги до себе…
Артем: (Перебиває бабусю). Зрозумів, зрозумів: умій поважати інших. І
так у всьому-всьому?
Бабуся: Авжеж! Та хіба ж це складно?
Артем: Любити легко тільки себе, а інших… інших – буває складно.
Бабуся: За добро любити неважко.
Артем: За добро можна, звичайно, але..
Бабуся: Артеме, я думаю, що в будь-якій людині, якщо вона, звісно, не
закінчений негідник, можна знайти гарні риси характеру. От за них уже й
можна любити.
Артем: Можливо, бабусю! Але щось ніхто не квапиться першим чинити добро
іншим.
Бабуся: А ти почни! Запевняю – нічого не втратиш. Побачиш, тобі
сподобається.
Артем: Повірю тобі, бабусю. Спробую-но я це золоте, чудодійне правило
… на Юркові. Знаєш його? Він з паралельного класу, з “Б”.
Бабуся: Знаю. Щось він перестав до нас заходити. Ви, здається, були
приятелями.
Артем: Були, але вже не товаришуємо.
Бабуся: Чому ж так?
Артем: Розумієш, йому подарували захоплюючу книжку про інків. Мені дуже
хочеться її почитати. А він не дає.
Бабуся: Мабуть, дуже рідкісна книга?
Артем: Каже, що дуже, і боїться, що раптом я її загублю.
Бабуся: Його побоювання можна зрозуміти.
Артем: А я йому зараз дещо запропоную. (Телефонує). Юрко, ти?
Здивований? А в мене сьогодні гарний настрій. Слухай-но, заходь. Тортом
поласуємо, бінокль мій візьмеш. Та, ні (Слухає відповідь). Та нема за що
так дякувати. (Слухає відповідь). Що? Книга про інків? Звичайно, ще й як
мрію! Так ти її захопиш? (Слухає відповідь). От здорово! Чекаю! (Кладе
слухавку). Бабусю, неймовірно! Юрко вже біжить і свою безцінну книгу
несе. Я думав, що ніколи її не випрошу в нього. А він сам запропонував.
Бабуся: От бачиш! Переконався?
Артем: Ще й як переконався! Справді чудодійне правило! (До глядацького
залу).
Друзі, як на мене, варто запам’ятати цю золоту істину: “Тож усе, чого
тільки забажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви”.
Бабуся: Запам’ятали? А тепер виконуйте й чекайте на приємні сюрпризи!
Вони обов’язково будуть.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter