Організація здоров’язберігаючої діяльності початкової школи
Здоров’я нації в наш час розглядається як показник цивілізованості
держави, що відбиває соціально – економічне становище суспільства. Як
говорить народна мудрість, дев’ять десятих щастя людини складає її
здоров’я.
За сучасними науковими підходами структурними складовими здоров’я
визначено:
1) фізичне здоров’я, що розглядається як поточний стан функціональних
органів і систем організму;
2) психічне здоров’я – стан психічної сфери людини, який
характеризується загальним душевним комфортом, забезпечує адекватну
регуляцію поведінки й обумовлений потребами біологічного і соціального
характеру;
3) соціальне здоров’я – система цінностей, настанов і мотивів поведінки
в соціальному середовищі.
Стає очевидною потреба зміни ставлення до здоров’я дитини в системі
освіти. На сучасному етапі основною формою організації навчальної
діяльності учнів залишається урок, тому основним напрямком цієї роботи є
валеологізація уроку. Сутність валеологічно проведеного уроку полягає в
тому, що це урок, який забезпечує дитині і вчителеві збереження та
збільшення їх життєвих сил від початку до кінця уроку, тобто який додає
і дітям, і вчителеві здоров’я.
Валеологічно проведений урок повинен виховувати, стимулювати у дітей
бажання жити, бути здоровими, вчить їх відчувати радість від кожного
прожитого дня, показувати їм, що життя – це чудово, викликати у них
позитивну самооцінку. Але, в основному поняття «валеологічний урок»
ототожнюють тільки з проведенням фізпауз на уроці. Тому важливо, щоб
дана форма навчання стала засобом (інструментом) формування здоров’я
учнів. Сьогодні урок, як основна форма організації навчально-виховного
процесу, вже не вважається сучасним, хоча б він і відрізнявся всім
різноманіттям найсучасніших засобів та педагогічних прийомів, якщо на
цьому уроці не враховується здоров’я дитини, якщо дитина під час його
проведення втрачає своє здоров’я.
Здоров’язберігаюча педагогіка, з одного боку, має сформувати в учнів
спеціальні знання, уміння, навички збереження і зміцнення свого
здоров’я, створення індивідуального здорового способу життя, а з іншого
– передбачати в педагогічних технологіях можливості здійснення
самостійних спроб удосконалення себе, свого тіла, психіки, емоцій,
працювати над розвитком своїх комунікативних здібностей, виховувати
гуманне ставлення до світу, до оточення, до самого себе [4].
Під здоров’язберігаючими технологіями сьогодні слід розуміти:
1) сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових
ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
2) оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових,
статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
3) повноцінний та раціонально організований руховий режим.
Слід зазначити, що впровадження здоров’язберігаючих освітніх технологій
пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних,
фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих,
екологічних здоров’язберігаючих технологій та технологій забезпечення
безпеки життєдіяльності.
Сутність здоров’язберігаючих та здоров’яформуючих технологій постає в
комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати
наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоров’я,
навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників
індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоров’я і
проводити відповідні психолого-педагогічні, корегувальні, реабілітаційні
заходи з метою забезпечення успішності навчальної діяльності та її
мінімальної фізіологічної “вартості”, поліпшення якості життя суб’єктів
освітнього середовища [1].
Аналіз існуючих здоров’язберігаючих технологій дає можливість виокремити
такі типи:
? здоров’язберігаючі – технології, що створюють безпечні умови
для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання
раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових,
статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм),
відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;
* оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення
фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я:
фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування,
гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;
? * технології навчання здоров’ю – гігієнічне навчання,
формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів
тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними
речовинами, статеве виховання;
? * виховання культури здоров’я – виховання в учнів особистісних
якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню
уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення
здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте
здоров’я, здоров’я родини [2].
? Знання, володіння і застосування здоров’язберігаючих технологій
є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога.
Ураховуючи вищезазначене, критеріальними показниками сучасного
здоров’язберігаючого уроку є: санітарно-гігієнічні,
організаційно-навчальні, психологічні та навчально-методичні.
Показники сучасного аналізу уроку з точки зору здоров’язберігаючої
педагогіки:
санітарно-гігієнічні:
‚
„
”
ae
ae
„
”
ae
%о вимита підлога, відсутність пилу на підвіконнях, наявність кімнатних
рослин, чиста дошка;
? * раціональне освітлення класу згідно з санітарно-гігієнічними
вимогами;
* відповідний тепловий режим, наявність термометра;
* відповідність парт зросту і віку учнів;
* оснащеність уроку необхідним обладнанням, задовільний його стан;
* тривалість застосування ТЗН згідно з санітарно-гігієнічними вимогами:
10-15 хвилин у 1-4 класах;
організаційно-навчальні:
– чергування видів навчальної діяльності учнів (оптимально – не менше
4-6, середня тривалість одного виду навчально-пізнавальної діяльності не
більше 10 хвилин);
? щільність уроку – 60-80 %, середньошвидкий темп уроку;
? оптимальний розподіл навчального матеріалу та доцільність
навантаження учнів протягом уроку;
? профілактика втоми :
? через оптимальне сполучення фронтальних, групових та
індивідуальних форм роботи з учнями, зміну довільної та емоційної
активності й розслаблення, чергування періодів активності й
розслаблення, зміну видів навчальної діяльності;
? застосування протягом уроку динамічних пауз, фізкультхвилинок
(для очей, шиї, хребта, пальців рук на 20 і 35 хвилинах уроку), масажних
вправ, релаксаційних пауз, хвилин розслаблення з використанням музичного
супроводу;
? диференційовані домашні завдання – їх обсяг, робочий ритм, з
урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх профільної
спрямованості;
психологічні:
* урахування вікових психолого-фізіологічних особливостей учнів:
– у 6-8 років у дітей переважає наглядно-дійове мислення;
– з 8 років у дітей починає формуватися абстрактно-логічне мислення;
– в 11-15 років переважаючим видом діяльності є спілкування з
однолітками, важливим є виховання виявлення емоцій тощо;
– урахування особливих потреб дитини (вад розвитку);
* формування мотивації на досягнення успіху в навчанні (пояснення
виконання завдань, підтримка зацікавленості, успіхів учнів учителем,
організація інтерактивного навчання та надання взаємодопомоги);
* раціональне використання завдань, спрямованих на розвиток пам’яті,
уваги, уяви, мислення, мови;
* оцінювання навчальної діяльності дітей шляхом порівняння навчальних
досягнень учня не з іншими, а з самим собою;
* створення емоційно-позитивного клімату навчання (суб’єкт-суб’єктна
взаємодія, наявність емоційних розрядок, добрих жартів, посмішок,
використання гумористичних картинок, афоризмів, музикального
супроводження тощо);
* кваліфіковане застосування елементів музикотерапії, рухотерапії,
аромотерапії, кольоротерапії, арттерапії, тощо;
* вигляд учнів у кінці уроку:
– відсутність стомлення, висока працездатність, активність, здоровий
колір обличчя тощо;
– урівноваженість психічного стану;
– усвідомлене ставлення до себе, адекватна оцінка своїх здібностей і
можливостей інших людей;
– віра у свої сили, настанова на успіх у житті;
навчально-методичні:
* зв’язок теми, мети, змісту уроку з життям і здоров’ям людини,
наявність акцентів на здоров’язбереження;
* особистісна зорієнтованість уроку;
* спрямування уроку на розвиток життєвих навичок, компетентностей,
цінностей;
* формування в учнів життєвої мотивації на здоров’я, ведення здорового
способу життя;
* методи педагогічного впливу на учнів (оптимально – не менше 3 видів за
урок: словесний, наочний, аудіовізуальний, самостійної, активної,
інтерактивної діяльності тощо);
* наявність можливості вільного вибору в учнів (виду навчальної
діяльності, способу діяльності, рівня складності завдань, способу
взаємодії, доведення особистісної думки, самооцінки і взаємної оцінки
результатів діяльності, самопізнання);
* наявність і застосування завдань різної складності з урахуванням
особистісних можливостей учнів;
* гармонійне поєднання навчання, виховання і розвитку учнів у навчальній
діяльності;
* домашнє завдання з можливістю вибору різних рівнів його складності,
коментування правильності його виконання.
Отже, сучасний урок має бути здоров’язберігаючим, здоров’яформуючим,
здоров’язміцнюючим, спрямованим на формування позитивної мотивації на
здоровий спосіб життя, учити культури здоров’я на засадах розвитку
життєвих навичок. Такий підхід до сучасного уроку зобов’язує вчителя
бути взірцем здорової людини.
Тільки в тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними
працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами, усіма
тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей і молоді,
педагоги спроможні створити здоров’язберігаюче освітнє середовище.
Література
1. Бойченко Т. Валеологія – мистецтво бути здоровим // Здоров’я та
фізична культура. – 2005. – №2. – С. 1-4.
2. Ващенко О., Свириденко С. Готовність вчителя до використання
здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі // Здоров’я
та фізична культура. – 2006. – №8. – С. 1-6.
3. Гадецький М.В., Хлєбнікова Т.М. Організація навчального процесу в
сучасній школі. – Харків: Ранок, 2003.
4. Омельченко Л.П., Омельченко О.В. Здоров’ятворча педагогіка. – Х.:
Вид. група “Основа”, 2008. – 205 с.
5. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. – М.: Народное
образование, 1998.
6. Смирнов Н.К. Здоровьесберегающие образовательные технологии в
современной школе. – М.: АПК и ПРО, 2002. – 121 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
