Психологічні засади формування мотиваційної готовності дітей до навчання
в школі
На думку психологів, педагогів, фізіологів і лікарів проблему формування
мотиваційної готовності дітей до навчання в школі слід розпочинати ще до
школи.
Готовність до шкільного навчання – багатоякісне утворення, що потребує
комплексних психологічних досліджень. Л.І.Батович, О.В.Запорожець,
Л.А.Венгер та інші, вивчаючи лише психологічну готовність дитини до
шкільного навчання, виділяють в ній такі структурні елементи:
– інтелектуальний, що включає порівняно розвинуте диференційоване
сприймання, стійке спрямування уваги на предмет чи діяльність, наявність
аналітичного мислення, що проявляється у здатності виділяти і розуміти
важливі ознаки і зв’язки між предметами, а також відтворювати зразок,
логічне запам’ятовування, оволодіння на слух розмовною мовою, розвиток
тонких рухів руки і окорухової координації, розвиток здібностей до
навчання.
– мотиваційний, що відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він
дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї
діяльність, що відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим
напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.
Розрізняють внутрішні або пізнавальні мотиви учіння, що характеризуються
потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом, і
зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільне
корисною діяльністю, в ставленні до вчителя, як до представника
суспільства, авторитет якого є безсумнівним.
Внутрішні і зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра,
що є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.
Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:
– ставиться до вступу до школи та перебування в ній позитивно, навіть в
умовах необов’язкового відвідування школи, прагне до занять специфічно
шкільного змісту;
– виявляє особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять,
віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу
(малювання, співи, фізкультура та ін.), має належне уявлення про
підготовку до школи;
– відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації
діяльності та поведінки.
Важливим також є:
Емоційно-вольовий компонент, що включає готовність до довільної
регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів
регуляції дій і поведінки в цілому, розвиток емоційної стійкості.
Соціальний компонент, що передбачає наявність у дитини потреби у
спілкуванні з іншими дітьми, вміння підкорятися інтересам дитячих груп,
здатність виконувати соціальну роль у ситуації шкільного навчання,
вміння встановлювати стосунки з ровесниками і дорослими.
Проведені експериментальні дослідження готовності дітей дошкільного віку
в дитячих садках засвідчують, що провідна роль належить мотиваційному і
соціальному компонентам. Соціальна зрілість, бажання вчитися, бути
дорослим, а не технічні вміння (лічба, читання) визначають готовність
дитини до школи. Психологічна готовність до школи полягає не в тому, що
у дитини виявляються сформованими „шкільні” якості, а в тому, що вона
оволодіває передумовами до подальшого їх формування.
Під час прийому в школу модна провести масове та індивідуальне
обстеження дітей за допомогою набору експрес-методик (тест
Керна-Ірасека, психосоціальної зрілості, методика „графічний диктант”,
тести на визначення розумового розвитку дитини, сенсорних здібностей,
наочно-образного та логічного мислення, уваги та навчальних здібностей,
розвиток уяви та творчих здібностей тощо). На основі отриманих даних
психолог (або вчитель) розробляє рекомендації для активізації підготовки
дитини до шкільного навчання.
Готовність дитини дошкільного віку до навчання передусім визначає її
мотиваційна готовність, що включає достатньо розвинену потребу в
знаннях, уміннях і бажання дитини їх вдосконалювати. Без мотиваційної
готовності ні про яку іншу не може бути й мови, оскільки вона є джерелом
внутрішнього потягу дитини до набуття знань, умінь і навичок.
O Oe i
?
Oe ?
візерунків”, „Прості узагальнення”, „Розповідь за картинкою”, „Чим
залатати килимок”, бесіда „Школа”, „Що змінилося?”, „Запам’ятай слова”
та інші.
3. Роль особистості вчителя у формуванні позитивних мотивів школярів
молодших класів
Учитель в школі є джерелом тієї сили, яка приводить в рух
навчально-виховний процес, вдихає в нього життя. Для молодшого школяра
вчитель – це „плодотворний промінь сонця для молодшої душі, який нічим
замінити не можна” (К.Д.Ушинський). Початкова школа — це насамперед
творча праця одного вчителя в період дитинства, а дитинство, дитячий
світ — це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло,
про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у
них навіть своє вимірювання часу; в роки дитинства день здається роком,
а рік – вічністю. Маючи доступ до казкового палацу, ім’я якому —
Дитинство, вчителю конче потрібно стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за
такої умови діти не дивитимуться на свого вчителя як на людину, що
випадково проникла за ворота їхнього казкового світу, як на сторожа, що
охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться там, усередині
цього світу.
Найголовнішим у цій дуже тонкій сфері є глибоке розуміння, точніше,
відчування серцем дитячого світу, відчуванням дитинства.
Навчання в школі і дитяче чому, чому – сотні „чому” і сотні конфліктів.
Конфлікт між учителем і дитиною — один з крайніх проявів педагогічної
неграмотності. Це явище буває там, де вчителеві не вистачає великодушної
батьківської, материнської мудрості, великої педагогічної влади,
розуміння того, що він має справу з дитячими вчинками, з дитячим світом
думок і поглядів: дитину взагалі не можна порівнювати з дорослим, немає
такої єдиної мірки, якою можна було б виміряти дорослого і дитину.
В.О.Сухомлинський писав: „Не забувайте, що грунт, на якому будується
ваша педагогічна майстерність, – у самій дитині, в її ставленні до знань
і до вас, учителю”.
Любов учнів до вчителя, як правило, поширюється і на процес навчання.
Нерідко буває, що інтерес до навчального предмету, пробуджений вчителем,
переростає в глибокий інтерес до певної галузі науки і визначає вибір
життєвого шляху. Те, що говорить улюблена вчителька, сприймається зовсім
по-іншому, ніж те, що говорить дитині чужа людина.
Які ж риси особистості вчителя чинять найсильніший вплив на виховання в
учнів „охоти вчитися” як комплекту повноцінних мотивів до набування
знань?
Видатні педагоги всіх часів виділяли кілька таких рис, як найважливіших
в цій справі. На їх думку, справжній вчитель має насамперед досконало
володіти знаннями тих предметів, яких навчає, любити дітей, знати їх
вікові особливості, враховувати їх у своїй роботі, вчити так, щоб
пробуджувати в учнів прагнення до знань.
Зацікавлений своїми предметами, з творчим підходом до їх викладання,
широкою обізнаністю та ерудицією вчитель власним прикладом впливає на
учнів. Школярі, коли їх запитують про те, що їм подобається в улюблених
для них учителях, крім цих вмінь та знань підкреслюють такі риси їх
особистості, як чуйність, сердечність, уважність до запитів та інтересів
дітей. Поведінка вчителя, його моральне облич – все це важливі фактори
виховання позитивного мотиву учіння.
Формування повноцінних мотивів навчальної діяльності багато в чому
залежать від взаємин між учителем та учнем, які регулюються педагогічним
тактом вчителя. Необережно кинуті вчителем слова, репліки, окрики
(„ледар”, „нероба”, „із тебе нічого не вийде”, „ти ні на що не здатний”,
„хіба ти можеш зробити що-небудь путнє” тощо) пригнічують дитину,
підривають її віру в свої сили, боляче ранять душу дитини.
Нетактовність вчителя часто пов’язана з його психічним станом, яким він
не вміє керувати (злість, роздратування, нервозність, хворобливий стан
здоров’я .). В таких випадках йому слід навчитися раз і назавжди
володіти собою, мімікою, жестами, рухами, щоб його психічний стан не
гальмував розумову діяльність учнів.
Ніщо в роботі вчителя не повинно викликати у молодшого школяра сумніву і
упередження. Справжній учитель кожним своїм словом і дією має
переконувати їх у своїй щирості, доброзичливості і справедливості.
Тільки за цієї умови можна виховати позитивні мотиви до навчання, як до
відповідальної, цікавої і радісної праці.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
