Створення ситуації успіху у молодших школярів через формування ключових
компетентностей
Від нас, від нашого вміння, від нашої майстерності,
від нашого мистецтва та мудрості залежить
життя,
здоров’я, розум, характер, воля,
інтелектуальне
обличчя, місце та роль у життя, щастя
підростаючого покоління.
В. О.
Сухомлинський
Перед сучасною школою постає завдання виховати особистість, здатну до
життєвої діяльності. Така особистість зуміє правильно обрати свій шлях у
житті, зважаючи на власні можливості. Сучасний світ пред’являє високі
вимоги до діяльності людини. Конкурентноспроможною може бути лише
по-справжньому компетентна особистість. Молодший шкільний вік є
визначальним у подальшому розвитку особистості та подальшому
формуванні базових компетентностей.
Тому я поставила за мету сприяти розвитку життєвих компетентностей учнів
та формуванню їх життєвих навичок, необхідних для становлення основ
індивідуально-особистісної життєтворчості, а саме:
– організовувати навчально-пошукову, дослідницьку діяльність
учнів;
– прийняття рішень та планування дій;
– розв’язання типових життєвих завдань;
– організовувати тісну співпрацю з батьками, як першими
вчителями і партнерами;
– самоорганізація та самовиховання.
Усім відома істина – діти початкових класів люблять вчитися. Але часто
забувають: діти люблять учитися добре! І тому головне завдання вчителя
створити умови, що забезпечать дитині успіх у навчанні, відчуття радості
від того, що «я знаю», «я вмію». Учителеві потрібно огранізувати
навчальну діяльність таким чином, щоб кожен (обов’язково кожен) відчув
силу успіху, що надихає. Адже саме невдачі у навчанні призводять до
того, що учень починає втрачати віру в себе, в свої можливості. І
педагог повинен вчасно підтримати учня, похвалити навіть за не значимий
крок до пізнання. Ще Ян Амос Коменський закликав зробити працю школяра
джерелом розумового задоволення і душевної радості. І не було відтоді
жодного педагога, який прогресивно мислить і психолога, який не вважав
би за необхідне, щоб дитина відчула: навчання – це радість, а не тільки
обов’язок, навчанням можна займатись із захопленням, а не просто через
потребу. Ідеться не тільки про те, щоб зовнішньо зацікавити навчанням.
Потрібна, звісно, і така цікавість, але не в цьому полягає суть.
Необхідно шукати мотив радості в самому процесі навчання. Але в чому
саме? Навчальна діяльність відрізняється від усіх інших однією дуже
важливою особливістю.
Поглянемо на школяра, який зайнятий продуктивною діяльністю. Ось він
ліпить – результатом його дій стає якийсь матеріальний предмет (скажімо
кошик, чи яблуко); ось він малює – продуктом є малюнок (хатинка чи
пташка).
Зовсім інше – навчальна діяльність. У ній дитина під керівництвом
учителя оперує науковими поняттями, засвоює їх. Однак при цьому жодних
змін у саму систему наукових понять вона не вносить. Результатом
навчальної діяльності, під час якої відбувається засвоєння наукових
понять, є зміна самого учня, його розвиток. Можна напевне сказати, що
ці зміни – засвоєння дитиною нових способів дій із науковими поняттями.
Навчаючись, дитина змінює сама себе.
Якими саме мотивами може і повинна – керуватися навчальна діяльність?
Вочевидь, ними можуть бути мотиви, що безпосередньо пов’язані з її
змістом, тобто мотиви набуття узагальнення способів дій, але точніше
кажучи, мотиви свого зростання, свого вдосконалення. Якщо у дітей
сформуються такі мотиви, то ті загальні мотиви діяльності, що пов’язані
з позицією школяра наповняться новим змістом і набудуть нових сил. Тепер
позиція дитини – це не просто позиція учня, який відвідує школу та
охайно виконує завдання учителя, але й позиція людини, яка вдосконалює
сама себе, в цьому і міститься значущість навчання: особисте
вдосконалення набуває суспільного змісту.
Створити ситуацію успіху для кожного школяра можливо через формування
ключових компетентностей. І саме нам, учителям, не слід забувати слова
В. О. Сухомлинського: «Є успіх, є бажання вчитися. Особливо важливо це
на першому етапі навчання – в початковій школі, де дитина не вміє долати
труднощі, де невдача приносить справжнє горе».
l
n
n
??????W?на успішність задоволення природних потреб учнів, що зробить їх
компетентними та життєпридатними, і сподіваються діти та їхні батьки.
Навчання фактично й присвячене цьому процесу.
Формування компетентностей відбувається в процесі різноманітних видів
діяльності на уроках та поза уроками: активних, пасивних, інтерактивних,
індивідуальних, групових і т.д. Всі вони важливі, бо діюча особистість
повинна зуміти виконати й просту, механічну роботу, й складну творчу.
Проте, зрештою, творчі види роботи – найважливіші,бо дитину в
майбутньому чекає освоєння світу, а це не виконання вправи за зразком,
це безперервна творчість, постійне розв’язання нестандартних завдань. Ще
Сократ говорив: «Поставити дитину у безвихідь – значить поставити її у
більш сильну позицію, оскільки тоді вона захоче дізнатися про щось нове
й не зможе бути задоволеною, перебуваючи в стані незнання, вона
неодмінно захоче вийти з такого стану, тобто – дізнатися».
Саме на уроці відбувається все найголовніше: йде навчання, в процесі
якого виявляються і розвиваються здібності дитини, виховується ціннісний
ідеал, прищеплюється прагнення до самостійного пошуку. Учитель, вивчивши
учня під час класно – урочних занять, зможе ефективно працювати з ним
індивідуально, бо індивідуальні заняття (будь-то допомога вчителя у разі
«відставання» учня; чи підготовка до олімпіади, або робота над новим
дослідженням) – це продовження діалогу між учнем та учителем, що
розпочався під час уроку. У випадку відсутності діалогу буде відсутньою
й ефективність індивідуальної (позакласної) роботи.
На сучасному етапі методика пропонує багато дуже цікавих активних,
інтерактивних, нестандартних форм роботи. Для активізації розумової
діяльності учнів, для формування ключових компетентностей важливе
гармонійне поєднання звичних, традиційних форм з інноваційними. Корисне
все, що примусить дитину «зрозуміти ? запам’ятати ? засвоїти ? принести
до власної ціннісної системи, стати компетентною». А тому важливо
працювати по порядку, від простого до складнішого, щоразу усвідомлюючи,
що будь-яка робота спрямована на формування якихось важливих рис, умінь,
навичок, що всі разом і становлять компетентність.
Наприклад, необхідно познайомити учнів з маленьким віршиком. Його слід
учням спершу прочитати (це пасивний, найпростіший, давним-давно відомий
вид роботи, але він формує особистісні компетентності та навички, гарно,
швидко, осмислено читати, без чого просто неможливо жити в світі), потім
вивчити напам’ять (це простий, репродуктивний вид роботи, але він тренує
пам’ять, формує компетентності), потім починається складний процес
осмислення: слід вірш проаналізувати, щоб охопити у всій його складності
художню думку, а потім правильно, виразно прочитати, отримати естетичну
насолоду – збагатитись, отримавши різні ключові компетентності
особистісні, культурологічні, мовно-національні, пізнавальні,
самоосвітні, естетичні, світоглядні і т.ін.
Лише один малий віршик дає можливість використати дуже багато форм
роботи й принести дещо у формування компетентностей. Саме від
майстерності учителя буде залежати, чи використовують цю можливість
учні. «Не достатньо знати, необхідно також застосовувати».(А. Франко)
Створення ситуації успіху породжує радість. І якщо дитина усміхнена
протягом дня, це є свідченням того, що вона відчуває свою значимість як
особистість, як потребу в ній всього колективу і все це спрацьовує на
позитивний результат у досягненні поставленої мети. Адже, якщо до
радості учня додати радість батьків, утвориться сімейна радість. А вона
є підґрунтям для творчої співпраці вчителя з учнем, з батьками. Ця
радість, створена ситуацією успіху, є запорукою успіху дитини,
досягнення високих результатів, суспільне визнання особистості, яке
направлене на подальше життя дитини.
Підводячи підсумок своєї роботи, хочу зазначити, що надія на успіх живе
в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія справджується, тому що
успіх гарантований лише для тих, хто прикладає для його здійснення
власні зусилля. Я з впевненістю можу сказати, що я, учні й батьки
докладаємо великих зусиль, щоб успіх кожного й успіх всіх був
гарантованим.
Використана література
1. Воронова С. Мотивація як фактор успіху навчальної
діяльності молодших школярів // Початкова школа. – 2007. – №3.
2. Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Життєві компетентності
особистості. Практично-зорієнтований посібник. – Донецьк: Каштан, 2007.
3. Ібряшкіна Н. Формування у дитини емоційно-позитивного
ставлення до шкільного навчання // Початкова освіта. – 2007. –
№42.
4. Можаєва О. М. Формування і розвиток основних
компетентностей особистості в початковій школі // Початкова освіта. –
2009. – №32.
5. Новікова Т. Розвивальне навчання та формування ключових
компетентностей учнів // Початкова освіта. – 2008. – №41.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
