.

Народні ремесла українців (урок)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
213 7871
Скачать документ

Народні ремесла українців

Навчальна екскурсія з курсу „Я і Україна”. 4 клас

Мета: Продовжувати знайомити учнів з виробами народних умільців,
розширити та поглибити знання учнів про народну символіку. Прищеплювати
думку про ганебність бути невмілими, ледачими; викликати інтерес,
бажання пізнавати навколишній світ; виховувати бережливе ставлення до
праці дорослих. Виховувати повагу до народних традицій, народних
звичаїв.

Обладнання: Вироби народних умільців гончарів, вишивальниць, ткаль,
бондарів, предмети українського національного побуту, старовинні
знаряддя праці, писанки, крапанки.

Центральні поняття для засвоєння: макітра, макогін, куманець, рогач,
ночви.

Схема маршруту екскурсії:

Школа. – Будинок майстрині-вишивальниці. – Школа. Кабінет
народознавства. – Клас.

План проведення екскурсії.

І. Інструктаж з техніки безпеки під час екскурсії.

2.Екскурсія до місцевої майстрині-вишивальниці.

3.Екскурсія до шкільної кімнати народознавства.

4.Практична робота.

5.Підсумок екскурсії.

Гасло: Вишивка, різьба, гончарство-

Роду нашого багатство.

І.Організаційний момент.

Вчитель: Діти, з давніх-давен у нас на Україні з покоління в покоління
народні майстри передають своє ремесло, яке і донині ще існує і радує
людей своєю чарівною принадою. Недарма мистецтво нашого народу визначене
одним із найбагатших у світі. Вишивальниці і ткалі, гончарі та різьбярі,
килимарі та бондарі, що жили і працювали в селах і містах, виробляли
різноманітні речі побуту. І сьогодні ми відвідаємо виставку чудових
речей, виготовлених руками народних умільців нашого селища. Ці речі,
традиційно оселившись у сільських хатах та міських квартирах, творять у
них святковість, затишок і красу, приносять насолоду дорослим і дітям.
Хто такі народні умільці?

Діти: Люди, які самі навчилися від своїх батьків, дідусів, бабусь робити
речі побуту.

Вчитель: В чому українці виражали свою майстерність?

Діти: Славляться вироби українських гончарів, вишивальниць, різьбярів,
ткаль.

Вчитель: Ми відвідаємо нашу місцеву майстриню- вишивальницю Коцюбанову
Розу Павлівну. До її будинку ми будемо пересуватися вулицями селища, то
пригадаємо правила безпечної поведінки під час екскурсії.

ІІ. Інструктаж з техніки безпеки під час екскурсії.

1.Спочатку треба розміститись у колону по двоє.

2.Рухатись пішохідною доріжкою, тримаючись правого боку, щоб не заважати
пішоходам, які йдуть назустріч.

3.При переході проїжджої частини дороги, робити так: дорослі, які
супроводжують дітей, стануть по обидва боки колони обличчям назустріч
руху транспорту з піднятими вгору прапорцями, діти переходять дорогу.

4.Пам’ятайте, що заходити в двері треба по одному не штовхатися, не
спішити, рухатися так, щоб не впасти. 5.До старших за віком, обов’язково
звертайтесь на «Ви».Якщо хочете щось спитати, то обов’язково піднімайте
руку, а не викрикуйте та не перебивайте людину яка говорить.

Музей, виставкова зала-це місця, куди приходять люди подивитись на
картини, скульптури, старовинні речі чи інші цікаві для багатьох людей
предмети. Ці предмети називаються експонатами.

Запам’ятайте правила поведінки в виставковій залі, музеї:

1.Будьте уважними, намагайтеся почути кожне слово екскурсовода.

2.Не торкайтесь руками експонатів.

3.Коли хочете про щось запитати, не забувайте сказати «Будь ласка».

4.Не забувайте подякувати за пояснення та за цікаву екскурсію.

5.Не смітіть, не розмовляйте, не грайтесь, не їжте цукерок.

ІІІ. Зустріч з місцевою майстринею.

Вчитель: Діти, ми знаходимось на вулиці Садовій нашого рідного селища
Нижнє. Тут проживає майстриня-вишивальниця, наша землячка Роза Павлівна.
Ось вона нас зустрічає. Доброго дня, Розо Павлівно.

Роза Павлівна: Добрий день, мої любі гості. Я зустрічаю, вас дорогі
гості, за старим українським звичаєм – хлібом – сіллю на рушникові.

(Підносить хліб-сіль). Я дуже рада бачити вас у себе. Прошу, сідайте
зручненько. Подобається, вам, моя хатина? Живемо ми тут простенько, але
затишно в рідній оселі. А що ж, ви, хотіли почути від мене, про що вам
розповісти?

Дівчинка: Ми вчимося вишивати, розкажіть нам про вишиванки.

Роза Павлівна:(розповідає та демонструє вироби) Розповім, як не
розповісти. А допоможе мені в цьому ось ця моєї бабусі скриня. То ж
слухайте. Коли я була маленькою дівчинкою, бабуся зимовими

вечорами, тихенько наспівуючи, вишивала різні рушники. Цей

рушник повісимо на образ в куточку, називається він покутник.

Такими найкращими рушниками прикрашали картини, фотографії та просто
вішали над вікнами, дверима, по стінах хати в великі свята. Ось цей
довгий рушник – плечовик. Ним дівчина, котра збиралася заміж,
перев’язувала сватів та молодого. На весіллі молоді ставали на рушник,
щоб доля була щаслива. Існувало повір’я- дівчина, яка не надбала
рушників собі для сімейного життя, заміж не вийде. Цей рушничок для
того, щоб з короваєм зустрічати дорогих гостей. З вишитим рушником йшли
до мами, яка тільки народила дитину, немовля загортали у рушник,
проводжали сина у далеку дорогу, труну опускали в могилу на рушниках.
Рушник, яким ми користуємося щодня – утирач. Названо його так тому,що
ним витираємо руки, обличчя, голову, тіло. Стирачем витирали посуд,
стіл, лави. Я до цього часу сама печу хліб, діжу з тістом та вже
випечений хліб накриваю вишитим рушником, як робили мої мама та бабуся.
Рушники оберігають нас від хвороб, від усього злого, що може зайти в
дім. Вони як оберіг передавались з покоління в покоління, з роду в рід.
Ось ці рушники вишиті моєю бабусею, а ці мамою. Це реліквія нашого роду.
Їх не можна віддавати з рідної хати.

Діти: Розо Павлівно, а в чому сила рушників?

Діти: Розкажіть будь ласка, що позначають ось ці візерунки?

Діти: А що, Ви, ще зберігаєте в своїй скрині?

Роза Павлівна: В своїй скрині я зберігаю і вишиті сорочки. Це жіноча, а
це чоловіча. Бачите вони відрізняються одна від одної. У чоловічої
–вишиті тільки груди, комір, низ рукавів, а жіноча довга, вишита в
основному на рукавах, трішки вишитий низ. Сорочки були на свято і на
будень. Святкова сорочка з тонкого полотна, а буденна – з грубого
лляного. Найбільше та найкраще вишиття на сорочках мали дівчата,
молодиці вже скромніше вишивали свої сорочки, а старші жінки та бабусі
найчастіше задовольнялися скромною однокольоровою, здебільшого чорною
або синьою, вишивкою на поликах, а пазуха та комір не вишиті. Найбільше
праці та мистецького хисту вкладалося на полики, бо то є найважливіша
частина жіночої чи дівочої сорочки. „Рукава, як писанка, а личко, як
маків цвіт”. Готуючи посаг, кожна дівчина вишивала по 50, 80, а іноді
понад 100 сорочок: для буденної роботи, свята, весілля, навіть на
смерть, тобто для потреб протягом усього життя.

В будень одягали запаску, вишиту по долішньому і боковому краю. В свято
– виткану плахту, вишиту від руки барвистими шовковими нитками,
необхідним додатком до якої була попередниця, долішня частина якої
оздоблювалась вишивкою. Українською вишивкою оздоблювали столову білизну
( головним чином рушники, серветки, скатертини), предмети одягу,
портрети, картини, ікони, сувеніри, гарнітури для декоративного
оформлення житла. На вишивці не було жодного зайвого елемента. За
народними віруваннями вишиті на одязі та предметах побуту символи
оберігали людину від поганого ока, злих духів. Малюнок для вишивки
вибирали залежно від призначення виробу, його форми, тканини. Цінувалося
вміння правильно добирати колір ниток, всі кольори мали гармонійно
поєднуватися між собою. Підібраний колір ниток мав також гарно
поєднуватися із кольором тканини, на якій виконана вишивка. Вишивку на
серветках, доріжках розміщували вздовж країв виробу, в кутках, або в
центрі.

Роза Павлівна: Діти, що вам найбільше сподобалося з вишиванок? – А який
рушничок найкращий?

-Який візерунок, ви, б вибрали для свого рушничка?

-Я дивлюсь декому з вас хочеться приміряти вишитий одяг?

(Діти розмовляють з майстринею, приміряють одяг.)

Вчитель: Дякую, Вам Розо Павлівно, за цікаву розповідь. Я бачу діти дуже
задоволені.

(Фотографування на згадку про цікаву зустріч.)

ІV. Екскурсія до шкільного кабінету народознавства.

Вчитель: Зараз ми з вами зайдемо в кімнату, в якій розміщені речі, яким
багато років, а може і століть, але вони і досі зачаровують всіх, хто
сюди зайде.

1.Експозиція «Вироби гончарів».

(Екскурсовод – вчитель початкових класів.)

(Розповідь екскурсовода супроводжується демонстраціє виробів з глини.)

Екскурсовод: Одного разу хлопчик Миколка завітав до свого сусіда дідуся
Макара в гості. Посередині кімнати стояло суцільне дерев’яне колесо,
схоже на стіл, десь із метр в діаметрі, нижче друге. З’єднані вони
віссю. Біля тієї загадкової споруди – стілець, зверху – сірий кусок
глини. Це був гончарний круг на якому дідусь Макар виготовляв ось такі
глечики, горщечки, полумиски, без яких не обходилася жодна господиня.
Дідусь Макар – гончар.

З глини виробляли посуд, іграшки, предмети для оздоблення приміщень і
прикрашення інтер’єру. Раніше жоден ярмарок не обходився без гончарних
виробів. Для виготовлення виробу брали глину, розмочували і заливали в
форму, або вручну на гончарному крузі ліпили посуд потрібної форми.
Потім виріб сушили в хаті, або в домашній печі, випалювали в спеціальній
печі (горні), де дуже висока температура – 1000 градусів. Потім вироби
декорували – прикрашали та розписували. Розпис – це особливий вид
мистецтва. В Україні здавна відомі види розпису Опішнянський на
Полтавщині, Косівський на Івано – Франківщині, Петриківський в селі
Петриківка Дніпропетровської області.

Глиняний посуд вибирали стукаючи горщик об горщик і прислухались до
дзвону. Багаторічну службу господині обіцяв горщик який дзвенів.
Глиняний посуд має цілющі властивості, бо глина – природний очищувач.
Але не все, що в народі називають глиною, придатне для виготовлення
гончарних виробів. Гончарна глина залягає на глибині від 3 до 20 метрів
під землею. Якщо її залити водою і не розмішувати, вона стане подібною
до пластиліну.

Посуд з глини поєднує в собі красу і зручність, а залежно від
призначення має різні форми для зручності використання. З такого глечика
Журавель пригощав Лисичку в відомій вам казці «Лисичка та Журавель.» А
яким посудом користувалася Лисичка? (Відповіді дітей.)

Якщо в такому глечику та скляній банці поставити звичайну воду

на подвір’ї в літню спеку, то в глечику вода довше буде прохолодною.
Кругла глибока макітра довго зберігала теплими і смачними вареники та
пиріжки. А ще в ній товкли часник з салом, щоб був смачніший борщ.
Куманець зберігав узвар, молоко. Зверніть увагу на форму посуду. Знизу
вузький, а до верху розширений. Це для того, щоб зручно було брати його
рогачем, ставити в піч та виймати з неї. Погляньте, всі візерунки
відображають світлий, життєрадісний настрій народу. Зараз у нас в
магазинах багато різних виробів, а ці частіше служать витворами
мистецтва. Та до нашого часу дійшло багато потішок, віршів, ігр в яких
згадується давній український посуд. Хто пригадає?

Діти: Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику.

В глиняному горщику…

Варила мамочка кашку, варила.

Одному дала до горнятка,

Другому до мисочки.

-Киця Мура, де ти була?

-У бабусі.

-Що робила?

-Миски мила.

Диби-диби

Ішла баба по гриби,

А дід по опеньки

В неділю раненько.

Нарвали опеньки,

Зварили опеньки,

Поклали опеньки

В макітру гарненько.

Люлі, люлі, люлечку,

Звари, мамо, кулешику.

У маленькому горщику

Маленькому дитяті.

2.Експозиція «Вироби майстрів по дереву.»

(Розповідь екскурсовода супроводжується демонстрацією виробів з дерева.)

R

¤>

t

Екскурсовод:Дуже важка справа виготовляти речі з дерева. Робота важлива,
тому що в жодній домівці неможливо обійтися без цих речей. Почесне місце
в хаті відводилось діжі. Її доглядали особливо ретельно, бо в ній
замішували хліб-годувальник всієї сім’ї. Діжа була глибока, дерев’яна,
завжди трималась в чистоті і накрита рушничком.

Діти: – Моя бабуся квасить капусту в дерев’яній бочці.

-А я знаю, що раніше відра для води нагадували діжку тільки меншого
розміру і носили їх на ось такому коромислі на плечах.

Екскурсовод: Ложки виготовляли з деревини берези, осоки, липи. Ось
погляньте денце черпачка яйцеподібної форми, а ручка плоска. Товщина
стінок черпачка дуже тоненька, ця робота була дуже тонка і неспішна.
Готову ложку прикрашають різьбленням, малюнками, покривають лаком. У
кожного члена сім’ї була своя ложка,чужу ніхто не брав, їв своєю. З цим
предметом ви вже зустрічались. Це скалка, вона служить для розкачування
тіста. Погляньте, якої вона правильної круглої форми, хоча виготовлена
вручну. Товкачі використовували для розминання варених овочів. Вони
подібні на скалку, але коротші за довжиною і мають ручку. Перед вами
ночви, вони виготовлені із дерев’яної колоди. Сокирою обтесували, теслом
видовбували заглиблення, готовий виріб добре відшліфовували. В
залежності від призначення, ночви були різного розміру. Кухонні- для
рубання різних харчових продуктів, а ці для прання. Для розгладжування
білизни прокачуванням призначені рубель і качалка.

Які вироби з дерева ви бачили вдома?

Діти: -Одяг зберігали в скринях виготовлених з дерева. Моя прабабуся до
цього часу користується скринею.

-У моєї бабусі на стіні біля печі висить дерев’яна шафа-поличка для

тарілок та кружок-мисник.

-А моя бабуся розказувала, що раніше не було ліжок, спали на лавах.

Екскурсовод: Вірно, в давні часи у наших предків не було таких меблів,
як у нас зараз. Стіл і лави, скриня-це всі меблі селянської хати. Якщо в
господарів була маленька дитина, то спала вона в колисці. Якщо то була
дівчинка, то колисала її мати у вербовій або калиновій люлечці. Тоді
росла вона бадьорою, красивою, як калина. А хлопчика колисали в дубовій
або ясеновій люлечці. Тоді виростав він сильним, як дуб, красивим, як
ясен. А якщо мама співає колискових пісень, то дитина найріднішою буде.

(Демонстрація фото інтер’єру старої української хати.)

3.Експозиція вироби ткачів.

(Розповідь екскурсовода супроводжується демонстрацією виробів ткацтва.)

Екскурсовод: Трудолюбиві жінки, з великою силою волі, з естетичним
смаком. Адже, виготовляючи такий чудовий килим, треба працювати довго.
Необхідно підібрати нитки, щоб вони переливалися, ніби райдуга. Але
люди, які їх виготовляють, люблять свою роботу, їм вона приносить
насолоду і радість. Килими виготовляли на верстатах. На них ткали не
тільки килими, а й полотно для одягу, бо купляти тканину чи полотняний
одяг вважалося ганьбою. Хто купляв, то того називали ледачим і сміялися
з нього. Отож першим обов’язком матері було навчити свою доньку прясти
нитки і ткати ось на таких верстатах.(Фото ткацького верстата.)

Для того, щоб ткати, необхідні були нитки, їх виготовляли з льону, який
спочатку сіяли, потім збирали, вимочували, розчісували, а вже потім
пряли. Вовняні нитки виготовляли з овечої вовни. Вовну розчісували ось
такими гребінками і пряли з неї нитки. Прядінням займалися вечорами,
коли клали дітей спати, і наспівували дитині колискову:

Льон збирала, тонкі нитки пряла,

Тонкі нитки пряла, сповиточки клала,

Щоб було дитя вродливе, щоб було дитя щасливе…

А діти дивились, як крутиться швидко веретенце і кружалечка, довго-довго
дивилися і засинали. І ми поглянемо на прялку – витвір рук майстрів по
дереву. Нитки прясти-це складна робота. Дітям давалася воно важко, але
до 6 років вони оволодівали певними навичками, допомагали дорослим,
намотували на цівки нитки, І не тільки в піснях, малеча розуміла
послідовність виготовлення ниток, а ще закріплювала сам хід роботи на
верстаті в іграх.

Пограємо в гру « Ушиця», в якій передавали дію переплітання ниток.

(Діти стають колом і оббігають кожного, хто стоїть в ряду: одного
спереду, наступного ззаду.)

4.Експозиція «Писанки».

(Розповідь екскурсовода супроводжується демонстрацією писанок,
дряпинок.)

Екскурсовод:Чудова пора року весна…Чудова своїм сонечком, теплом, небом,
краєвидами. Чудова своїми святами та обрядами.

Бесіда: Які ви знаєте весняні свята? -Що готують до цього свята вдома?

Екскурсовод: Вірно. Великдень славиться пасками та фарбованими яйцями.

В п’ятницю, напередодні свята, печуть паски, а в суботу фарбують
крашанки та писанки тому, що яйця виготовлені в п’ятницю швидко
псуються. Звичай робити писанки в Україні виник давно. Писати писанку
хоч і просто, але треба мати великий хист, бо малювати на опуклій
поверхні яйця значно важче, ніж на рівному папері. І той, хто має хист,
розмальовує дуже гарні писанки, такі гарні, що красивих дівчат з ними
порівнюють, кажуть:„Гарна, як писанка”. Українська писанка була тісно
пов’язана із слов’янськими віруваннями, вона зібрала в собі велику
кількість образно-символічного змісту, втіливши ряд магічних дій. Їх
дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра, здоров’я, краси,
сили, врожаю, на знак примирення, їх носили на могили рідних. Писанки
ніби оберігали житла від грому і вогню, а людей і тварин – від лихого
ока, захворювань. Писанка – це сире пташине яйце, на поверхні якого за
допомогою розігрітого воску, спеціального інструменту і барвників
наносили певний орнамент.

Крашанка – це варене яйце, зафарбоване в один колір. Одвічно – це були
червоний і чорний, а пізніше стали фарбувати в жовтий, синій, зелений,
фіолетовий. Яйце варять круто, а потім опускають в теплий харчовий
барвник.

Дряпанка – це яйце з темною шкарлупкою, яке фарбують в один колір і на
його поверхні шилом продряпують малюнок.

Крапанка – це одна з різновидів писанки. На біле яйце перед фарбуванням
наносять краплі гарячого воску, а потім розфарбовують всіма кольорами
палітри. Мальованки розписують акварельними, гуашевими фарбами за
допомогою пензля.

Символічне значення малюнків: сонце – одне з головніших наших пращурів,
бо від сонця в житті людей багато залежало; хрест – чотири сторони
світу; Змій – бог земних вод та землі; трикутники з гребінцями та
грабельками – дощ, хмари.

Магічне значення кольорів: червоний – радість, любов,червоний з чорним –
земні божества, чорний з білим – пошана духів, жовтий – місяць, зорі,
врожай, блакитний – небо, повітря, здоров’я, зелений – весна, бурий –
плодюча земля, багатокольорова – побажання родинного щастя, миру,
любові, здоров’я, успіху.

Для фарбування використовували натуральні барвники та м’яку воду.

Колекції писанок є в музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, а
понад 10 тисяч святкових яєць із різних країн світу зібрано у
невеличкому прикарпатському місті Коломия, де розташований унікальний,
єдиний в світі Музей „Писанка” (демонструється фото). Основна частина
колекції музею складається з українських писанок, адже це шедевр
мініатюрного живопису. В це мистецтво творці вклали життєву мудрість,
народне розуміння краси, щедрість художнього обдарування, сприйняття
оточуючого світу, тому збираючись розписати писанку, подумайте, що ви
хочете сказати оточуючим, побажайте здоров’я, щастя, добробуту та
починайте створювати красу.

Вчитель: Майстерність не досягається за один день. Це поступова,
наполеглива праця, та вона приносить радість, бо ця праця – творча. А
найприємніше це – втілення своєї задуми в життя, створення своїми руками
красивих речей, які прикрасять ваш дім та оновлять вас самих, бо ви
пізнаєте радість творчості.

Вірш „Перлина”

Хто – коштовності шукає,

Хто – збирає гроші.

Та є перли, кожен знає,

Від багатств дорожчі.

Наша мова, наша пісня,

Туга журавлина,

І вербиця біля річки,

І в лузі калина,

Вишивка, різьба, гончарство,

Писанки таїна –

Роду нашого багатство,

Вічності перлина. (Надія Манько)

ІV.Практична робота.

Вчитель: На уроках трудового навчання, малювання, предмету „Я і Україна”
ви вже знайомилися з народними ремеслами нашого народу, а сьогодні вам
розповіли багато нового. Щоб дізнатися що найбільше сподобалась і
запам’яталось, пограємо в ігри.

Гра „Підкажи словечко ”.

Клас ділиться на дві групи. Кожна група отримує сітку кросворду, картки
з словами та смисловими значеннями для складання кросворду. Учні
заповнюють порожні клітинки кросворду, складають речення – підказки в
певному порядку. Перемагає команда, яка перша складе кросворд та
визначить ключове слово „Ремесла”.

Правильне виконання завдання:

Р і з б л я р

В і з Е р у н о к

К и л и М

Г л Е ч и к

П и С а н к а

В и ш и в а Л ь н и ц я

Г о н ч А р

1.Спеціаліст по оздобленню виробів з дерева. ( різбляр)

2.Вишиті на одязі символи-обереги людини від злих духів.(візерунок)

3.Тканий виріб з візерунками для оздоблювання стін, укривання підлоги.
(килим)

4.Посуд з якого пригощав Журавель Лисичку у відомій українській
казці.(глечик)

5.Розмальоване символічними знаками яйце.(писанка)

6.Майстриня, яка створює візерунки різнобарвними нитками.(вишивальниця)

7.Людина, яка вміє виготовляти предмети з глини.(гончар)

V. Підсумок екскурсії.

Гра „Інтерв’ю”.

Вчитель: Діти, перед вами „Гора пізнання”, на вершині табличка -„Народні
ремесла ”. Наше завдання – досягти вершини, залишаючи символічні
позначки нашого всходження. Кожен із вас повинен продовжити речення:
„Під час екскурсії я дізнався про… ”

(Учні коротко розповідають про те, що найбільше запам’яталось, або вони
дізналися вперше під час екскурсії. Виходять до дошки і прикріплюють
прапорець від підніжжя до вершини „Гори пізнання”. Прапорці всіх
кольорів веселки.)

( Можливі варіанти відповідей:

– Рушничок для витирання рук, обличчя називається утирачем.

– Поважали ту дівчину, котра сама собі шила і вишивала одяг.

– А я запам’ятав як треба вибирати глиняний посуд.

– Мені сподобались дерев’яні ложки, особливо як вони красиво розписані.

– Розписувати яйця – це ціле мистецтво, тощо…)

Вчитель:Діти, ми піднялися на вершину нашої символічної „Гори пізнання”,
це свідчить, що екскурсія наша не пройшла безслідно, ми багато нового
дізналися, запам’ятали. Обов’язок кожного українця – зберегти,
примножувати надбання української культури. Якщо ви вчитеся грати на
якомусь музичному інструменті, співаєте чи танцюєте, різьбите чи
вишиваєте, малюєте чи вирощуєте квіти, записуєте від народних умільців
секрети їхнього таланту, а від бабусі чи дідуся колискові пісні,
загадки, прислів’я чи приказки, ви робите свій маленький внесок у
збереження і розвиток української культури.

Список використаної літератури:

1. Воропай О. Звичаї нашого народу.-Київ:Оберіг, 1993. – 590 с.

2. Іватьо М.Р., Коструба С.С., Коструба Т.М. Перлина. – Навчальний
посібник з народознавства для 4 класу. –Київ: Навчальна книга, 2001.-156
с.

3. Інформаційний збірник МОН України, №7-8, 2008.

4. Лозко Г. Українське народознавство. – Київ: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368
с.

5. Скуратівський В. Берегиня.- Київ: Радянський письменник, 1987. – 280
с.

6. Скуратівський В. Місяцелік.- Київ: Мистецтво, 1993. – 278 с.

7. Скуратівський В. Обереги людини // Берегиня, – 2008. -№1. – с.82-89.

8. Українське народознавство./ За ред. С.П.Павлюка.-Львів: Фенікс, 1997.
– 608 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020