.

Василь Голобородько

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
158 5631
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Василь Голобородько. Біографія”

ПЛАН

Вступ

1. Становлення В.Голобородька як поета

2. Подальша творчість Василя Голобородька

3. Художні особливості творчості В.Голобородька

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Голобородько Василь (народивя 7.04.1945) – письменник, який визнаний на
загальноукраїнському рівні Національної премією імені Тараса Шевченка,
його твори перекладалися на іноземні мови: на польську, французьку,
німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську,
іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську,
переклади репрезентували поетичну творчість автора у зарубіжних
антологіях та часописах.

Окремими виданнями вірші у перекладах іноземними мовами з’являлися:
португальською у Бразилії 1991 року, англійською у Канаді 1991 року,
польською у Польщі 1995 року. 

Любов до свого народу, батьківщини  проявляється у поетів по-різному.
Виражається вона не тільки у схилянні перед героїчним минулим та
чеснотами України. Часто поети гострим словом таврували недоліки свого
краю, недалекоглядність народних мас, бажаючи добра усім. Так, Леся
Українка не побоялася назвати свій народ покірним рабом за те, що він
«На себе самохіть кладе кайдани» (вірш «Слов’янин — раб»). А наш земляк
М. Чернявський називав українців словами «хлоп»,   «сліпі раби сліпої
сили» за те, що цей хлоп   в   революцію “все нищив і ганьбив. На смерть
закон і глузд убив” («Помста сліпців», 1918 р.). Здавалося б, що
закладена в нашій літературі традиція будити народ, називати суспільні
негативні явища своїми іменами, матиме своє продовження і в нових
поколіннях письменників за радянської влади, бо ж суспільний поступ
вимагає критичного самоочищення всіх. Та не так на цю позицію митців
стали дивитись у двадцяті і пізніші роки. У часи побудови
«найпрогресивнішого суспільства» ця традиція була штучно припинена. На
думку тодішніх (та й пізніших керманичів СРСР) народу потрібна була
тільки величальна пісня поетів про успіхи та перемоги рідної партії,
ідей Леніна і Сталіна. Право на  критичне слово мав виключно
тоталітарний режим і письменники, які йому вірно служили.

Той з поетів, хто насмілювався думати і писати про інше, а тим паче
критикувати керівництво,   виключався за це не тільки з літературного
процесу, але часто й з самого життя. Одні, як Василь Стус, пішли за свої
переконання на загибель, інші, як Василь Голобородько, у внутрішню
еміграцію.

1. Становлення В.Голобородька як поета

Народився Василь Іванович у селі Адріянопіль на Луганщині у селянській
родині. Закінчивши українську семирічку, пішов продовжувати середню
освіту в російськомовну школу. Про свій початок дорослого життя поет так
розповідав кореспонденту журналу «Україна»   на початку 90-х років:
«1964-го я вступив до Київського університету імені Т. Г.Шевченка й рік
навчався на філологічному факультеті. Потім склалося так, що в
театральному інституту Володимир Денисенко набрав режисерську групу й у
ній не виявилося жодного, який би знав українську мову, був причетний до
нашої культури. Отоді Сергій Параджанов і порадив йому запросити
навчатися мене. Я згодився. Однак в університеті не розрахувався, до
інституту не перевівся. Після співбесіди походив з місяць на навчання й
побачив, що там немає науки, що то ремісниче училище, яке готує
ремісників. Поверхово і швидко. Університет я покинув, бо не відбув
трудової практики в колгоспі, а то було страшніше за академнеуспішність—
відрахували одразу ж. Подав заяву за власним бажанням та й розрахувався,
а з 1966 року поновився в Донецькому університеті — на другому курсі…»

Та не втримався Василь і тут. Бо «надія української літератури», як
назвав поета на V з’їзді письменників України Олесь Гончар (1966 р.),
став незручним для периферійного університету: Голобородько відверто
висловлювався проти русифікації, проти того, що на українському
відділенні переважна частина лекцій читалася російською мовою. Крім
того, Василь активно пропагував серед студентства заборонену працю І.
Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» …Та й вірші його були якісь
не такі… В цей час не без відома КДБ була «зарізана» і його перша
збірка віршів, яку подав В. Голобородько в одне з київських видавництв.
Таким чином, за всіма ідеологічними критеріями того часу молодий поет
став небезпечним для правовірного керівництва Донецького університету у
багатьох відношеннях. А дещо пізніше трапилось таке: у 1970 році в
Парижі цей самий відкинутий на батьківщині рукопис був виданий книгою.
Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності: раз
друкують за кордоном — значить ворог… З того часу і почалася Василева
внутрішня еміграція, яка затягнулася майже на двадцять років. Двадцять
років замовчування й офіційного невизнання.

Та ім’я поета випурхнуло за залізні радянські грати: у 1983 році в
Югославії була видана антологія світової поезії, яка мала назву «Від
Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Збірник знайомив читачів
Європи з предтечами поезії ХХ століття — По , Геббелем Уїтменом, Фетом,
Бодлером, Норвідом, Малларме, Верлениом, Хопкінсом, Лотреамоном, Рембо,
Лафаргом, також з творами поетів ХХ-го століття «від Рабіндраната Тагора
до Василя Голобородька».

Можна тільки уявити, яким стало життя нашого поета-земляка по цей бік
залізної брами. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки
односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки
за свої твори, бо його твори видавались у безгонорарних видавництвах…

Важкі це були часи для В. Голобородька. Виключений з Донецького
університету, повернувся у рідне село, працював на шахті, потім у
радгоспі.

В Україні перша збірка поета «Зелен день» видана 1988 року тиражем
всього тисячу примірників. Але цього було досить, щоб вона стала
літературним явищем. Іван Дзюба, теж наш земляк, відгукнувся в
«Літературній Україні» на це видання, давши йому високу оцінку. Зокрема
критик писав, відзначаючи найхарактерніше для творчої манери поета:

«У збірці «Зелен день» переважають давні поезії, але є чимало й нових.
Пригадується, колись, у 60-і, думалося: чи наївність і «дитинність»
Василеві, природні для вісімнадцяти-двадцятирічного юнака, не стануть
удаваними й солодкавими, коли прийде зрілий вік? І от нові вірші
показали, що цього не сталося. Поет зберіг колишню свіжість і наївність
(наївність як безпосередність переживання, як чистоту душі, а не як
самодостатнє невідання добра і зла), зберіг «дитинність» (як глибину
вразливості та легкість уяви), але поєднав їх із змужнілістю, — хоч вона
в нього, як і раніше, не публіцистична, а явлена саме в неповторному
поетичному переживанні суспільних явищ, сторінок національної історії».

2. Подальша творчість Василя Голобородька

Згодом, у 1990 році, київське видавництво «Молодь» подарувало читачам ще
одну збірку поета — «Ікар на метеликових крилах». Як і в попередніх
книгах. В. Голобородько не звертається всує до імені своєї батьківщини і
рідного народу, хоча вся увага поетичної снаги автора занурена в
образний світ народних вірувань, народної філософії та моралі. Цьому в
значній мірі слугує віршовий розмір верлібр, в якому часом вчувається
ритм старовинної думи:

 

Гей, козаче, чи ти через міру на радощах від

перемоги оковитої впився, 

чи ти від жиру молодого, як собака, сказився,

 чи ти у лиху годину із розумовим ґанджем

уродився —

ти ж не татарин, а юрба оця — не татарський ясир,

 це ж — репатріанти —

— знову русичі —

             — відбитий полон, повернений міждо мир 

          християнський…

Поет не ставить собі за мету спеціально звертатись до фольклорних
засобів, і це спосіб його мислення, який іде від інтуїтивного народного
світогляду, визначаючи таким чином поетичне кредо автора.

Наче сама наша історія проходить рядками поезій. Це й образ славного
Сагайдачного, «який поміж рідні, що вийшла проводжати, стоятиме, у
далеку путь проводжатиме» («Напучування») , це й згадка про Берестечко —
вічну українську печаль (вірш «Кривий танець»).

Та минуле не існує для Голобородька самодостатньо. Поет напружено шукає
в ньому відповіді на пекучі проблеми сьогодення. Він питає: «Чому ми
такі стали сьогодні?»

                 Чи ж не ми самі перемикаємо

                            телевізійний канал,

                            коли почуємо українську пісню,

                            бо в ній співається про інший світ,

                            у якому не хочемо жити!

Ці слова печуть серце і зараз, коли утвердилась суверенна Україна, але
національна свідомість народу, особливо на сході, залишається вельми
низькою.

Хвилює поета недавня  гірка і печальна історія голодомору 33-го року,
страхітлива доля українського письменства («Побачення з Косинкою», «По
слідах», «Телесик» та ін.).

3. Художні особливості творчості В.Голобородька

?Поетом пророблена титанічна робота над пошуками синонімічних рядів
усного народного слова на позначення назв характерних для України
птахів. Та головне тут перш за все в тому, що Голобородько переливає ці
назви у форму вартісного поетичного слова, у свої верлібри. Ось, для
прикладу синонімічний ряд на визначення назв широко побутуючого у нашій
країні птаха—відомої усім горлиці:

Горлице, горлице, 

ти живеш у лісі або у садку, але

не на подвір’ї,

 ти — дикий голуб, 

ти голос свій подаєш, туркочеш 

і своїм турканням себе називаєш:

ти — і туркавка, і туркавонька, і туркавочка,

                                                              і
туркалка, 

ти — і гуркавка, і туркочка, і тукавка,

                                                              і тутавка,

 ти — і тутайка, і туторка, і туріючка,

                                                         і тручка, 

ти — і туркало, і туркач, і туртош, і турок,

 ти — і торонда, і торомба, 

ти маєш туркотливе горлечко, 

ти туркочеш, 

ти воркочеш, 

ти — туркотлива горличко — прочищаєш горлечко,

                                                                        
             тому 

ти — і горлиця, і горлице, і горличка,

і горленок, 

ти — і орлиця, і орличка, і орлик, 

ти так давно живеш поруч із моїм народом,

 із прачасів мій народ переніс до

сьогоднішнього дня..

Та не тільки синонімічні ряди є характерними для назв птахів у віршах
В.Голобородька. Це—тільки частина його фольклорних розшуків. До кожного
вірша про того чи іншого українського птаха він добирає прислівўя,
приказки, загадки, які ґрунтуються у свідомості народного генія на
спостереженнях про них, прикметах , повірўях і навіть на замовляннях.

Відтворення у поетичному слові багатства назв українських птахів має ще
у Василя Голобородька і прагматичне значення. Сам поет про це говорив
так: “Побачивши якось птаха, про якого не знаємо навіть назви, ми тільки
одне зауважуємо, на рівні безпосереднього спостереження,  притаманного 
не лише людям: це —птах, але знаючи усе багатство назв птаха, загадку
про нього, прислівўя і приказки, повірўя і прикмети, заклички і
замовляння, повўязані з птахом, ми привносимо все це птахові, олюднюємо
його, а, бачачи птаха в краєвиді, тим самим олюднюємо і дикий, порожній
без людської присутності краєвид”.

У своїх віршах Василь Голобородько не шукає прямої відповіді на пекучі
проблеми буття, його поезія — це своєрідний погляд на людину «з
середини, в матеріалі національної психіки й чуттєвості, ожилих та
оновлених архетипах народної художності» (І.Дзюба).

Висновки

Отже, Васи?ль Іва?нович Голоборо?дько (*7 квітня 1945, Адріянопіль
Перевальський район Луганська область) — український письменник. Член
Національної спілки письменників України.

Народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. Середню
школу-інтернат закінчив 1963 року. 1964 року вступив на українське
відділення філологічного факультету Київського університету. 1965 року
змушений був покинути університет, звідки на початку 1967 року був
відрахований за наказом ректора з формулюванням: «за дії несумісні зі
званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що поширював у
Донецькому університеті серед студентів роботу Івана Дзюби
«Інтернаціоналізм чи русифікація», яка тогочасною владою вважалася
націоналістичною та антирадянською. Влітку 1967 року була спроба
продовжити здобувати вищу освіту в Літературному інституті в Москві,
але, незважаючи на те, що успішно пройшов творчий конкурс, Голобородьда
не допустили до вступних іспитів.

У 1968—1970 роках перебував на військовій службі в будівельних загонах
на Далекому Сході.

Після того працював на шахті та в радгоспі в рідному селі.

Вірші розпочав друкувати 1963 року, коли в республіканській пресі
з’явилося кілька добірок віршів. Перша поетична книжка «Летюче віконце»,
яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена
вже набраною для друку через незгоду автора (за його словами)
співробітничати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР.

Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в
Україні.

1970 року у США (Балтимор) у видавництві «Смолоскип» була надрукована
збірка віршів «Летюче віконце».

В Україні перша збірка поезій «Зелен день» надрукована в київському
видавництві 1988 року. За неї автора відзначено літературною премією ім.
Василя Симоненка, якою відзначаються автори за успішну першу збірку
поезій.

Того ж 1988 року Голобородька було прийнято до Спілки письменників
України.

1990 року вийшла друком збірка «Ікар на метеликових крилах», 1992 року —
збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 року поета було
відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка.

1999 року вийшла друком наступна поетична книжка під назвою «Слова у
вишиваних сорочках».

Голобородько — учасник міжнародного фестивалю авторів, який відбувся у
жовтні 1991 року в Торонто (Канада).

Переклади на іноземні мови: на польську, французьку, німецьку,
англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську,
естонську, латвійську, литовську, шведську, російську. Переклади
репрезентували мою поетичну творчість у зарубіжних антологіях та
часописах.

2001 року здобув вищу освіту в Луганському державному педагогічному
університеті ім. Т. Г. Шевченка.

Автор поетичних збірок «Зелен день», «Ікар на метеликових крилах»,
«Соловейків теремок», «Калина об Різдві», «Летюче віконце», «Слова у
вишневих сорочках». «Українські птахи в українському краєвиді», «Дохла
кішка».

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені
В. Симоненка та М. Трублаїні.

Але якщо окрім цифр і подій, то хочеться зазначити, що світ поезій
Василя Голобородька змушує нас звернутись до себе, до своєї історії,
вимагає бути уважними до того, що відбувається навколо, що чекає нас
завтра.

Читаючи вірші поета, можна помітити небуденність його художнього слова.
Сам поет про творчість говорить: «…процес народження вірша схований
для мене, я не знаю, чому зупиняюся душею саме на цих виразах.. Крик
птаха у природі і стан закоханості людини не мають нічого спільного, але
в мові позначені одним виразом. Я схотів написати вірша щоб виправдати
якраз оте переносне його значення». І далі: «Буває, напишеш вірша і не
знаєш, з чого він народився. Скажімо, проаналізувавши потім уже «Міждо
мир хрещений», я зрозумів, що він побудований на слові «хрести», яке має
безліч значень—хреститися, озивати когось, бити нагайкою тощо — на цьому
він виріс. Може я хотів написати про щось, але увага моя зупинилась на
ньому… Моє слово не вогнисте, в моїй поезії — метелики, бджоли. Але я
засвідчую перед світом, Богом і людьми: тут Україна, і ви українці».

Як бачимо, процес народження вірша є складним і навіть незбагненим. Тож
оцінюючи поетичне слово нашого земляка, врахуємо непересічність 
творчого акту, вслухаємось у високий політ авторової душі. Не будемо
поспішати з миттєвими висновками, а перечитаємо написане, поміркуємо над
ним.

 

Основні біографічні дати В.Голобородька

1945, 7 квітня — Василь Голобородько народився в с. Андріанопіль
Перевальского району на Луганщині

1963 — закінчив інтернат під Лисичанськом

1964 — вступив до Київського держуніверситету

1966 — навчався в Донецькому держуніверситеті

1967 — відрахований ”за дії, несумісні зі званням радянського студента”

1968 — служив у будзагонах на Далекому Сході

1970 — вийшла перша збірка віршів ”Летюче віконце” в Балтиморі (США)

1994 — отримав Шевченківську премію

1996 — від саркоми померла дружина

2006 — вийшов том вибраного ”Ми йдемо”

Список використаної літератури

Голобородько В.Ікар на метелекових крилах. Вірші.—К., 1990

Голобородько В. Слова у вишиваних сорочках.—К., 1999.

Кузьменко О. Поетика Василя Голобородька. — Донецьк: Східний видавничий
дім, 2004. — 196 с.

ТВОРИ ВАСИЛЯ ГОЛОБОРОДЬКА

* * * 

Сліпі падають до ями своїх очей. 

Малярі малюють на полотні рямці, 

по них малюють іще рямці, 

за ними мертвого коня у білому полі.

Шириться презирство до приручених тварин : 

діти ловлять білих звіряток за хвостика 

і випивають з них молоко.

Стіни ростуть, 

і я вже не дотягнуся 

покласти випалого із гнізда ластів’ятка.

 

 

* * * 

А тоді я розкажу тобі на вухо 

метеликові крила 

прошепчу оксамит із моху 

скажу мед тобі на вухо 

і ти узнаєш 

який я ніжний і лагідний 

 

ХОТІВ БУТИ ЛЮДИНОЮ

Щоб не крокувати — відтяв собі ногу 

(перестав і ходити до друзів)

Щоб не вертіти непристойних фігур — відкусив пальці 

(не вмів і зірвати яблуко)

Щоб не чути негарних слів — пообривав вуха

 (не чув і привітних)

Щоб не казали на нього носатий — викрутив носа

 (став кирпатим)

Щоб не бачити жаб — повиймав очі 

(але не бачив і троянд)

Щоб ненароком не бовкнути чогось зайвого — вирвав язика

 (не став казати і лагідних слів коханій)

Кожного дня він провадив

якусь пластичну операцію на своєму тілі,

щоб бути схожим на інших, на всіх.

 

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020