.

Формування мовленнєвої компетентності у дошкільників

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
456 27493
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Формування мовленнєвої компетентності у дошкільників»

ПЛАН

Вступ………………………………………………………….
……………………………………………… 3

1. Структурні компоненти мовленнєвого розвитку дошкільнят, поняття
мовленнєвої компетентності та її складових
…………………………………………………. 4

2. Основна мета та ключові напрямки з розвитку мовленнєвої
компетентності дошкільників. Сучасні підходи щодо мовленнєвого розвитку
дошкільнят………. 7

3. Особливості формування мовленнєвої компетенції дошкільника в
організованій та самостійній
діяльності……………………………………………………..
11

4. Особливості організації занять у дошкільнят для формування
мовленнєвої компетенції
………………………………………………………………
………………………………………. 16

Висновки……………………………………………………….
…………………………………………… 19

Список використаної
літератури……………………………………………………..
………….. 21

Додаток………………………………………………………..
…………………………………………… 23

ВСТУП

Актуальність дослідження. Основними показниками якості та динаміки
особистісного зростання дошкільника є прояви його фізичної, соціально –
моральної, емоційно-ціннісної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої та
креативної активності. Оволодіння рідною мовою є одним із найважливіших
надбань дитини в дошкільному віці – найбільш сензитивному для засвоєння
мови. Якщо дитина не досягне певного рівня мовленнєвого розвитку до
п’яти – шести років, то цей шлях, як правило, не може бути успішним на
більш пізніх вікових етапах. Базовий компонент дошкільної освіти в
Україні визначає важливим завданням сучасного дошкільного закладу
формування мовленнєвої компетенції дітей, орієнтує на активну позицію
дитини в процесі опанування мови [1].

Цілеспрямована робота з орієнтування в мовних явищах сприяє формуванню
елементарних мовних узагальнень у дошкільників, що на лексичному рівні
виявляється в поглибленому розумінні семантики слів, на граматичному – у
словотворенні та словотворчості, на рівні розгорнутого зв’язного
висловлювання (тексту) – в умінні самостійно зв’язно висловлюватися,
послідовно, логічно, виразно, граматично правильно. Саме тому сучасна
лінгводидактика акцентує увагу на широкому застосуванні активних
способів навчання, що стимулюють продукування, а не лише репродукування
одиниць мовлення в самостійному висловлюванні дітей.

Отже, мовленнєвий розвиток дитини, зокрема мовленнєва компетентність —
один з важливих чинників становлення особистості в дошкільному
дитинстві. Ступінь розвитку цієї сфери визначає рівень сформованості
соціальних і пізнавальних досягнень дитини — потреб і інтересів, знань,
умінь та навичок, а також інших психічних якостей, що є основою
особистісної культури.

1. СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДОШКІЛЬНЯТ, ПОНЯТТЯ
МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

ТА ЇЇ СКЛАДОВИХ

Формування мовлення дошкільнят складається з різних структурних
компонентів. До них належать: мовленнєва компетенція як одна з ключових
базисних характеристик особистості; мовленнєвий розвиток, тобто
формування певних мовленнєвих умінь та навичок, що забезпечують
функціонування мовлення; навчання мови, пов’язане з певним обсягом
елементарних знань про мову й мовлення, що формуються на основі розвитку
мовного чуття й водночас зумовлюють цей розвиток; мовленнєве виховання,
метою якого є виховання мовленнєвої культури особистості.

Мовленнєва компетенція виявляє готовність та спроможність особистості
адекватно та доречно застосовувати мову в конкретних ситуаціях
(висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо),
використовуючи для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи)
та інтонаційні засоби виразності [4, c.3].

Розвиток мовлення — це цілеспрямоване формування у дітей певних
мовленнєвих навичок та вмінь (правильної звуковимови, доречного добору
або сполучення слів та інших мовних і позамовних засобів, використання
слів у відповідній граматичні формі тощо), які забезпечують
функціонування процесу мовлення відповідно до мовних норм.

Навчання мови — процес формування на основі елементарних знань та
уявлень про мову й мовлення мовної компетенції та розвиток чуття мови.
Навчання мови передбачає засвоєння й усвідомлення дітьми норм, що
склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці,
стилістиці та адекватне застосування цих знань у мовленнєвій діяльності.

Мовленнєве виховання пов’язане з вихованням у дошкільнят любові,
поважного ставлення до рідної мови як скарбниці, багатющого надбання
нашого народу; виховання прагнення правильно, культурно, красиво
говорити рідною мовою. Водночас йдеться про високий (відповідно до
вікових можливостей дітей) рівень опанування мови — виховання
мовленнєвої культури як особистісної якості, що відбиває рівень
загальної культури, мислення дитини. Мовленнєва культура виявляється не
тільки в наслідуванні нормам, айв умінні свідомо обирати найбільш
доцільні варіанти мовленнєвої поведінки (точні у смисловому відношенні,
стилістично доречні, виразні), знаходити адекватну щодо ситуації
мовленнєву форму.

Згідно Базового компоненту дошкільної освіти України [1], мовленнєва
діяльність дошкільника визначається відповідною віку мовленнєвою та
мовною зрілістю, рівнем оволодіння елементами грамоти, сформованістю
ставлення до використання слова у взаєминах з дорослими та дітьми,
розвиненістю комунікативних здібностей.

Мовна компетентність як складова мовленнєвої діяльності дитини
передбачає сформованість фонетичної, лексичної та граматичної її
складових. Їх єдність забезпечує розуміння дитиною мовлення партнерів по
спільній діяльності, розвиває її зв’язне розмовне мовлення, його
чіткість, сприяє оволодінню вмінням читати, а згодом й писати.

Мовленнєва компетентність як складова мовленнєвої діяльності,
забезпечує вміння дитини підтримувати мовленнєву взаємодію з іншими,
вибудовувати логіку висловлювань, забезпечувати мовленнєве
взаєморозуміння з дорослими та однолітками, формувати комунікативні
здібності, мовленнєве самовираження, розвивати соціальне мовлення
(вміння презентувати себе оточуючим, виражати особисту позицію по
відношенню до інших тощо) [3, c.27].

Становлення мовленнєвої особистості в дошкільному віці передбачає
оволодіння рідною мовою, яка здебільшого є побутовою, ситуативною,
експресивною, уривчастою за своєю суттю. Вдосконалення мовленнєвої
діяльності має базуватися на активному поєднанні слова з практичною
діяльністю дошкільника, на урізноманітненні й зростанні її змістовності,
наявності належних мовленнєвих еталонів.

Окремий напрям формування мовленнєвої компетентності пов’язаний з
навчанням дитини-дошкільника читанню, підготовкою руки до письма, що є
одним з показників шкільної зрілості.

Особливість мовленнєвої діяльності полягає в її «обслуговуючому»
характері, інтеграції в усі сфери життєдіяльності дитини – «Природа»,
«Культура», «Люди», «Я Сам». Це стосується як мовної, так і мовленнєвої
діяльності дитини дошкільного віку. Компетентний дошкільник може
вербалізувати свої знання про світ та самого себе, забарвити свої
висловлювання інтонаційно, супроводити їх відповідною мімікою та
жестами.

Отже, мовленнєва компетенція — це вміння на практиці доречно
користуватися мовою (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання
тощо), використовувати для цього як мовні, так i позамовні (мiміка,
жести, рухи) та інтонаційні засоби. Це полікомпонентне утворення, яке
містить такі компетенції:

– лексичну (наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, їx
доречне застосування, вживання засобів мовної виразності: приказки,
прислів’я, фразеологізми, епітети, порівняння);

– фонетичну (правильна звуковимова, розвинений фонематичний слух,
володіння інтонаційними засобами виразності);

– граматичну (практичне вживання відповідних граматичних форм рідної
мови: рід, число, відмінки, час тощо) та діамонологічну (розуміння
зв’язного тексту, вміння відповідати та звертатися із запитаннями, вести
діалог, складати різні види розповідей, переказувати).

Схематично змістові лінії мовленнєвої компетентності див. у Додатку
(табл. 1).

Отже, під мовленнєвою компетенцією розуміють вміння адекватно й доречно
практично користуватися мовою у конкретних ситуаціях (висловлювати свої
думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як
мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби
виразності мовлення.

2. ОСНОВНА МЕТА ТА КЛЮЧОВІ НАПРЯМКИ З РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ЩОДО МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ
ДОШКІЛЬНЯТ

Головною метою цілеспрямованої роботи з розвитку мовлення дошкільників є
формування мовленнєвої компетенції як однієї з базисних характеристик
особистості та спрямована на активне системне застосування
взаємопов’язаних педагогічних дій; розвитку мовлення, навчання мови та
мовленнєвого виховання.

Мета мовленнєвого розвитку та навчання мови на етапі дошкільного
дитинства в сучасній дошкільній лінгводидактиці запропонована та науково
обгрунтована російським ученим Ф.О.Сохіним. В Україні вона була
конкретизована, доопрацьована, доповнена дослідниками наукової школи під
керівництвом академіка А.М.Богуш [3-4]. Стрижень системного підходу
складає об’єднання трьох генеральних напрямів:

Структурний пов’язується з формуванням різних рівнів системи мови
(фонетичного, лексичного, граматичного, текстового).

Формування мовлення в дошкільному дитинстві відбувається на всіх цих
рівнях, оскільки дитина опановує всі основні одиниці мови: звук, слово,
словоформи, словосполучення, речення і, нарешті, текст. Відтак,
результативність мовленнєвого розвитку забезпечує міцний взаємозв’язок
завдань виховання звукової культури мовлення, розвитку словника,
формування граматично правильного мовлення та розвитку зв’язного
діалогічного та монологічного мовлення.

Функціональний або комунікативний, спрямований на реалізацію
комунікативної та інших функцій мови, пов’язаних із розвитком та
застосуванням зв’язного мовлення, двох форм мовленнєвого спілкування —
діалогу та монологу. У процесі навчання мови в дитини з’являються
потреби в нових мовленнєвих засобах та нових формах побудови
мовленнєвого висловлювання. Ускладнення мовленнєвих умінь відбувається
під час переходу від діалогічної до різних форм монологічного мовлення.

Когнітивний, пізнавальний передбачає розвиток здібності до елементарного
усвідомлення явищ мови й мовлення, тобто реалізацію певною мірою
інтелектуальної функції мови. Формування та функціонування понять
неможливе поза семантикою слів, словосполучень, формування та
функціонування суджень, умовисновків — поза структурою та семантикою
синтаксичних конструкцій, розгорнутих висловлювань (тексту). Водночас
відбувається і зворотний процес — від інтелекту до мови, який умовно
можна визначити як аналіз лінгвістичної функції інтелекту, його ролі у
свідомому опануванні мови.

Центральним завданням у дошкільному дитинстві є розвиток зв’язного
мовлення, під час якого реалізується головна функція мовлення —
комунікативна. Адже саме за допомогою зв’язного мовлення дитина
спілкується з іншими [3, c.29-30].

Проте якість зв’язного мовлення залежить від рівня розвитку всіх сторін
мовлення (фонетичного, лексичного, граматичного), у ньому виявляються
всі досягнення дошкільника в опануванні рідного мовлення, отже, не менш
значущим є структурний напрям, пов’язаний із розвитком фонетичного,
лексичного та граматичного мовлення.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці особливої ваги набирає третій
напрям, адже він безпосередньо пов’язаний із особистісним спрямуванням
завдань розвитку мовлення. Якщо на попередніх етапах переважали
репродуктивні способи навчання мови та розвитку мовлення, то Базовий
компонент дошкільної освіти орієнтує на активну позицію дитини в процесі
опанування мови. Адже робота з орієнтування в мовних явищах підводить
дошкільника до формування елементарних мовних узагальнень, що на
лексичному рівні виявляється в поглибленому розумінні семантики слів, на
граматичному — у словотворенні та словотворчості, на рівні розгорнутого
зв’язного висловлювання (тексту) — в умінні складати самостійне зв’язне
висловлювання послідовно, логічно, виразно, граматично правильно.

Розвиток комунікативної компетентності починається з набуття дитиною
вміння встановлювати контакт із партнером у спілкуванні, дотримуючись
усталених правил етикету. У повсякденному житті дитина спостерігає і
наслідує приклади спілкування між собою дорослих, дітей тощо. Справжнім
зразкам комунікативної поведінки має бути притаманна широка палітра
емоційно-інтонаційного забарвлення. Старші дошкільнята особливо чутливі
до мовлення, його граматичної будови й досить критично ставляться до
чужих та власних висловлювань. Вони вже помічають мовні помилки й
продовжують оволодівати тими граматичними формами, у застосуванні яких
зазнають певних труднощів. Малюк іще з раннього віку вчиться обирати в
загальному словесному потоці два слова, які він узгоджує між собою,
поступово додаючи до них дедалі більше інших слів, що також підлягають
граматичній нормі. З часом, шліфуючи звуковимову, розширюючи свій
лексичний запас, удосконалюючи граматичні вміння, дошкільник засвоює
засоби мовленнєво-комунікативної поведінки, яка створює його
індивідуальне мовленнєве “обличчя”. Так формується мовленнєва
особистість [5, c.13].

Оскільки дитина тривалий час перебуває в умовах дошкільного навчального
закладу, її головними партнерами у спілкуванні є однолітки та педагоги.
Мовленнєва взаємодія здебільшого виникає в ігрових ситуаціях, у побуті,
коли діти не лише послуговуються мовними штампами, а й творять власні,
неповторні конструкції.

Характер спілкування дітей з однолітками значною мірою залежить від
рівня прихильності до кожного партнера, від ситуації ставлення. А щоб не
бракувало уявлень про особистісні якості, доцільно якомога повніше
розкрити чесноти кожного. Це можна принагідне зробити у повсякденні:
дорослий звертає увагу на гідний вчинок, гуманну поведінку, добрі
наміри, прагнення. Не зайве й провести аналогії із сюжетами художніх
творів. Важливо, щоб дитина була здатна адекватно оцінити власні вчинки
та вчинки інших дітей. Це досягається прогнозуванням, спрямуванням її
уваги на передбачуваний кінцевий результат. Формуванню адекватності
власного морального висновку загальноприйнятим нормам і правилам
комунікації допоможуть казки, зокрема, виокремлення протилежних
характеристик, проявів, вчинків героїв. Аналізуючи казкові сюжети,
бажано звертати увагу на словесні та несловесні засоби комунікативної
поведінки персонажів і на її наслідки, а на завершення подавати
відповідне узагальнююче поняття-характеристику. Спираючись на нього,
можна доступно вивести протилежне поняття. Відтак дитина, обізнана з
позитивними і негативними ставленнями, діями, вчинками, буде поставлена
в умови морального вибору, пошуку гуманістичних орієнтирів для аналізу,
характеристики і сюжетних, і життєвих колізій [5, c.14].

Дійовим методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є
ігри-драматизації. Рольові перевтілення допомагають дитині вправлятись у
варіативності діалогів. Тут стануть у пригоді фольклорні діалоги, які
призвичаюють до почергового відтворення сюжету – часом кумедного, однак
не позбавленого інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів,
варіативності сили голосу, темпу мовлення. Такі ігрові вправи
передуватимуть драматизації складніших жанрів – казок, оповідок. На
встановлення контакту, а в подальшому й на характер спілкування впливає
також зовнішній вигляд партнера. Дітей варто вчити бути уважними до
своєї зовнішності, помічати недоліки, вчасно усувати їх самим або
звертатися по допомогу до старших. Неохайність, бруд, неприємний запах
можуть відштовхнути однолітків, що звузить спілкування.

Отже, вікові та індивідуальні особливості дітей, їхні потреби та
прагнення визначають мовленнєвий розвиток кожного. Мірою розвивальності
можна вважати компоненти, які сприяють створенню та розширенню
світогляду дитини, формують гуманні почуття, базові особистісні якості,
що виявляються в мовленнєвій компетентності. Розвивальним є те
середовище, яке пристосується до природного темпу кожного малюка, не
порушуючи та не нівелюючи його.

3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНИКА В
ОРГАНІЗОВАНІЙ ТА САМОСТІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Продуктивною формою мовленнєвого розвитку дітей є вільна й самостійна
діяльність у спеціально організованому середовищі, де педагог надає
кожному право вибору: де, коли і з ким йому спілкуватись. У традиційній
методиці розвитку мовлення дошкільника виняткове значення надається
показникам оволодіння мовними засобами, формальним характеристикам:
звуковимова, лексичний запас, граматична правильність. Саме ці засоби є
попереднім етапом до успішної мовної взаємодії з партнерами у
спілкуванні, що розвиває комунікативну компетентність. Адже як свідчить
практика, не можливе самовиявлення дітей, непідготовлених до певного
виду діяльності , тобто з несформованим достатнім запасом спеціальних
знань [11, c.19].

Методи реалізації завдань із розвитку мовлення дітей:

– Зв’язне мовлення: описова розповідь, сюжетна розповідь, розповідь з
власного досвіду, дидактичні ігри спрямовані на розвиток зв’язного
монологічного мовлення;

– Звукова культура мовлення: промовляння чистомовок, дидактичні ігри з
розвитку фонематичного слуху, дидактичні ігри для формування правильної
вимови звуків, розповіді зі звуконаслідуванням, вправи для розвитку
артикуляційного апарата, на розвиток мовленнєвого дихання;

– Словникова робота: дидактичні ігри та вправи, відгадування загадок,
ознайомлення з приказками та прислів’ями, їх заучування;

– Граматика: дидактичні ігри та вправи з граматики, складання розповіді
зі словами, в яких діти допускають помилки.

Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці є
головною умовою подальшого успішного навчання у школі. Для формування
мовленнєвої компетенції доцільними будуть як організовані так і
самостійні форми діяльності.

Організовані форми діяльності з дітьми:

заняття;

спостереження;

бесіди і розмови;

ігри з правилами;

трудові доручення;

чергування;

колективна праця;

проведення експериментальних дослідів;

індивідуальна робота;

свята, розваги;

екскурсії;

побутові процеси: одягання, умивання, приймання їжі, вкладання на сон,
чергування [4, c.5].

Для виконання завдання, організації гри, спостереження чи чергування
педагог використовує методики розвитку різних сторін мовлення. Вчить
слухати, аналізувати, запитувати та давати відповіді на питання,
звертатися з проханням чи для організації спільної діяльності, засвоює
мовленєвий етикет. Однак саме самостійні форми діяльності дають змогу
реалізувати набуті знання.

 Самостійні форми діяльності:

ранкові та вечірні години;

прогулянки;

самостійна ігрова діяльність;

образотворча діяльність;

театральна діяльність;

рухова;

пізнавальна.

Часто різні види самостійної діяльності діти поєднують з мовленнєвою:
малюють і ведуть діалог про улюблені мультфільми, поливають квіти та
наспівують улюблену пісеньку чи декламують вірш, грають в м’яча та
оговорюють свої спортивні уподобання. Під час гри дошкільник може
домовитися з іншими дітьми лише за допомогою мовлення. Спонукуючи дитину
до розмови, гра сприяє її мовленнєвому розвитку. Завдання педагога не
лише навчити дітей правильно грати, спілкуватися в ігровій діяльності,
організовувати свій вільний час з користю, але і спостерігати за дітьми,
аналізувати їх поведінку, мовлення, тактовно виправляти помилки чи
заохочувати до активності.

a

L

R

f

TH

a

hi

&

&

%к свідомо задумана тема. Реалізовуючи її, діти не просто механічно
копіюють дії дорослих, а й відтворюють почуття, переживання. У
сюжетно-рольовій грі дитина діє не лише від свого імені, а й від імені
іншої особи, що дає їй змогу виокремити себе з-поміж інших. Тому
необхідно надавати можливість дітям самостійно обирати тему, будувати
сюжет, розподіляти ролі, інакше гра втрачає своє значення і
перетворюється на формальну. Педагоги лише спрямовують, підказують і
коригують дії гравців. Кожен етап сюжетно-рольової гри важливий і
необхідний. Він потребує серйозного і вдумливого підходу з боку
педагога, бо від того, наскільки ефективно діти засвоять те, про що
дізналися сьогодні, залежить опанування складнішого матеріалу завтра.
Вміле керівництво грою полягає в тому, щоб знайти найбільш вдалий
педагогічний прийом для розвитку морально цінної сюжетної лінії,
корекції негативного сюжету, тактовного розв’язання конфлікту між дітьми
під час розподілу ролей та логічного завершення гри. Керівництво
сюжетно-рольовою грою — нелегка справа для педагога, оскільки потребує
неабиякого терпіння, спостережливості та педагогічного такту.
Сюжетно-рольова гра – ефективний засіб не лише мовленнєвого, а й
всебічного розвитку дитини, це чудова можливість психологічного
розвантаження. А відновити сюжетно-рольову гру, поновити її статус
провідної діяльності дошкільнят ми зможемо тільки завдяки систематичній
та послідовній організації ігрової діяльності у дитячому садку [4, c.4].

Мовленнєву компетентність дошкільника потрібно розширювати використанням
театралізованої діяльності. На основі казок проводити цікаві
ігри-драматизації, лялькові вистави. Значну роль у цьому процесі
відіграє музичний керівник, який допомагає в організації, проведенні та
музичному супроводі того чи іншого заходу. Корекція зв’язного мовлення
повинна здійснюватись педагогами під час занять, в ігрових ситуаціях, на
прогулянці. Особливе значення має формування зв’язного мовлення в умовах
сім’ї, адже тільки закріплюючи вдома набуті на заняттях навички, дитина
вчиться правильно розмовляти, оволодіває повноцінним мовленням.
Ознайомлення дітей з навколишнім світом, формування трудових та
гігієнічних навичок також сприяють розвитку мовлення. Слухання казок,
віршів та оповідань, перегляд мультиплікаційних фільмів, їх переказ –
головне в роботі над зв’язним мовленням.

Розвиток мовлення дітей в руховій активності є досить природним явищем.
Адже саме в піднесеному настрої діти вільно спілкуються, виражають
емоції та почуття. Рухлива гра сприятиме не лише фізичному розвитку, а і
мовленнєвому коли використати лічилку для вибору “кота” чи “мисливця”,
віршований супровід до гри, імітації голосом.

Розвиток комунікативного зв’язного мовлення має велике значення для
всебічного розвитку дитини. Виховання уміння вільно володіти мовленням –
одне з найважливіших завдань у навчально-виховному процесі дошкільного
закладу. Це вміння тісно пов’язане із загальним розумовим розвитком
дитини, рівнем сформованості логічного та образного мислення.

Пам’ятаючи, що жоден вид діяльності малюка не може бути відокремленим
від комунікативної, що мовленнєві задачі можна реалізувати навіть у
самостійній діяльності, вихователь зможе досягти удосконалення
мовленнєвих умінь вихованців, без яких неможливий гармонійний розвиток
дитини та її подальше навчання у школі [13, c.56].

4. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАНЯТЬ У ДОШКІЛЬНЯТ

ДЛЯ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

Мовленням дитина оволодіває в процесі спілкування під час різноманітних
видів діяльності, адже всі вони тісно пов’язані з мовленням i
супроводжуються ним. Але повсякденного спілкування для становлення
мовленнєвої компетенції, звісно, недостатньо. Основною формою навчання
дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності все ж
лишається заняття. Саме на заняттях вихователь систематично та
послідовно формує у дітей мовленнєві уміння та навички, які
закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності в
повсякденному житті.

На заняттях з мовленнєвого спілкування діти мають не стільки засвоювати
матеріал про навколишній світ, скільки вправлятися в мовленнєвій
діяльності. Необхідно звертати увагу вихователів на те, що на такому
занятті основну увагу варто зосереджувати на практичному засвоєнні
дітьми норм рідної мови (фонетичних, лексичних, граматичних); формуванні
навичок розповідання та переказування. Заняття з мовленнєвого
спілкування проводять у всіх вікових групах один раз на тиждень лише з
підгрупами дітей. Тільки за цієї умови можна забезпечити максимальну
мовленнєву активність дітей на занятті.

Заняття з мовленнєвого спілкування бувають комплексними та спеціальними.
Комплексне заняття з мовленнєвого спілкування проводиться тричі на
місяць. Цей вид заняття поєднує завдання щонайменше з трьох компонентів
мовлення, серед яких: звукова культура, лексика, граматика i власне
зв’язне мовлення. Причому останнє є обов’язковою складовою такого
заняття.

Спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування (в методичній літературі
зустрічається i під іншої назвою — «домінантне») охоплює лише один
компонент мовлення (звукова культура мовлення, лексика або граматика) i
проводиться лише один раз на місяць.

Доктор педагогічних наук Алла Богуш пропонує проводити протягом місяця
три комплексні й одне спеціалъне заняття з мовленнєвого спілкування: на
перші три тижні місяця плануються по одному комплексному, а на останній
тиждень — спеціальне заняття.

Плануючи комплексні заняття, вихователь слідкує, щоб yci завдання з
розвитку мовлення рівномірно чергувалися протягом місяця. Спеціальні
заняття доцільно планувати на квартал. У першому місяці кварталу,
скажімо, у вересні, завданням спеціального заняття може бути формування
звукової культури мовлення. Наступного місяця, у жовтні, спеціальне
заняття варто присвятити виключно формуванню граматичної правильності
мовлення, а у листопаді — словниковій роботі. Відповідно плануються
заняття з мовленнєвого спілкування i в наступних кварталах.

Плануючи спеціальні заняття, необхідно враховувати вікові ocoбливості
мовлення дітей. Так, у молодшому дошкільному віці спеціальні заняття,
присвячені формуванню звукової культури мовлення, можна проводити
частіше одного разу на квартал, а в роботі з дітьми старшого дошкільного
віку більше уваги слід приділити граматиці. Тож спеціальне заняття з
формування в старшій групі можна спланувати в одному з кварталів двічі.

Такий підхід до планування занять забезпечує формування у дітей
лексичної, фонетичної, граматичної та діамонологічної компетентності.

Складаючи програмовий зміст комплексного заняття, вихователь має
передбачити розвиток різних компонентів мовлення і відповідно визначити
зміст роботи над кожним завданням із розвитку мовлення на цьому занятті.
До речі, вихователь сам визначає, які завдання (словник, звукова
культура чи зв’язне мовлення) розв’язувати на початку, в середині чи в
кінці заняття – це залежить від його змісту та рівня мовленнєвої
підготовки дітей.

При плануванні треба слідкувати, щоб заняття з мовленнєвого спілкування
було взаємопов’язане з іншими заняттями, насамперед з художньої
літератури, ознайомлення з навколишнім світом, рідною природою тощо.
Так, наприклад, для складання розповіді на занятті з мовленнєвого
спілкування дітям слід запропонувати вже знайому картину, яку вони
розглядали під час заняття з рідної природи чи ознайомлення з
навколишнім світом; для переказу можна взяти твір, з яким дітей
ознайомили на занятті з художньої літератури. Пропонуючи тему для
розповідання, вихователь має враховувати попередній досвід дітей.

Організовуючи роботу педагогічного колективу над мовленнєвим розвитком
дошкільників, вихователю-методисту необхідно тримати на контролі як
планування, так і проведення занять. Основною метою занять з
мовленнєвого спілкування є розвиток мовлення кожної конкретної дитини.
Тому важливо створювати на них такі умови, які стимулюватимуть
максимальну мовленнєву активність кожної дитини. Вихователь має ретельно
готуватися до заняття. Добираючи тему, враховувати досвід дітей та їхні
інтереси. Щоб успішно реалізувати заплановані завдання, слід відповідно
до кожного з них підібрати метод або кілька методів, що забезпечать їх
розв’язання. Так, скажімо, навчаючи дітей описуванню, вихователь може
обрати описову розповідь або/і дидактичну гру. Вихователь-методист,
надаючи педагогам допомогу при підготовці до занять з мовленнєвого
спілкування, має добре орієнтуватися в методах, що сприяють реалізації
завдань із розвитку кожного компонента мовлення .

Зважаючи на процеси індивідуалізації освіти, під час занять із
мовленнєвого спілкування вихователю треба враховувати особливості кожної
дитини. Отже, слід знати, як поставити дитині завдання, скільки часу
виділити на його розв’язання, як забезпечити розумну допомогу, оцінити
результат та докладені зусилля. Під час спілкування важливо так
розмістити дітей, щоб вони могли бачити одне одного та вихователя. Без
«контакту очей» неможливо формувати вміння слухати товариша, розуміти
мовця, тобто виховувати в дошкільників культуру мовлення.

Для закріплення знань, отриманих на занятті, важливо оптимально
організувати мовленнєве середовище для дітей у повсякденному житті.
Необхідно задіяти мовлення як важливий засіб спілкування в усіх видах
дитячої діяльності.

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити наступні висновки:

Мовлення – особлива форма діяльності дитини, особливий результат її
зусиль в освоєнні життєвого простору. Наслідуючи способи мовленнєвого
спілкування того середовища, яке його оточує, маля сприймає та переймає
їх як єдино правильні й незмінні. Варіативність виникає на виході дитини
з родинного оточення в інше середовище, коли з’являється потреба в
спілкуванні з іншими дітьми, дорослими, що й стає початком набуття
життєвого досвіду.

Мовленнєва компетенція – інтегроване вміння адекватно й доречно
спілкуватись рідною мовою в різних життєвих ситуаціях (висловлювати свої
думки, наміри, бажання, прохання), розповідати, пояснювати,
розмірковувати, оцінювати, використовувати як мовні, так і позамовні
(міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності, форми
ввічливості (мовленнєвий етикет); спостерігати за своїм мовленням та
мовленням інших, виправляти помилки, дотримуючись загальної культури
мовлення, прагне творчо самореалізуватися.

Мовленнєва компетенція передбачає сформованість фонетичної, лексичної,
граматичної, діалогічної та монологічної компетенцій.

Так, під лексичною компетенцією розуміють наявність певного запасу слів
у межах вікового періоду, здатність до адекватного використання лексем,
доречне вживання образних виразів, приказок, прислів’їв, фразеологічних
зворотів.

Фонетична компетенція – це правильна вимова всіх звуків рідної мови,
звукосполучень згідно з орфоепічними нормами, наголосів, добре
розвинений фонематичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми ;
володіння інтонаційними засобами виразності мовлення ( темп, тембр, сила
голосу, логічні наголоси тощо).

Мовленнєва компетенція включає у себе також граматичну компетенцію –
неусвідомлене вживання граматичних форм рідної мови згідно законів і
норм граматики ( рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття
граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності
вживання граматичних норм.

Діамонологічна компетенція передбачає розуміння зв’язного тексту, вміння
відповідати на запитання і звертатись із запитаннями, підтримувати та
розпочинати розмову, вести діалог, складати різні види розповідей.
Кінцевим результатом сформованості мовленнєвої компетенції є
комунікативна компетенція.

Комунікативна компетенція – це комплексне застосування мовних і немовних
засобів з метою комунікації, спілкування у конкретних соціально –
побутових ситуаціях, уміння орієнтуватись у ситуації спілкування,
ініціативність спілкування.

Лексична компетенція ґрунтується на словниковій роботі з дітьми,
фонетична – формується у процесі роботи з виховання звукової культури
мовлення, граматична компетенція охоплює формування граматичної
правильності мовлення, діамонологічна стосується монологічного і
діалогічного мовлення, формування комунікативної компетенції спрямоване
на розвиток культури мовленнєвого спілкування, мовленнєвого етикету та
етичних норм спілкування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція) / Науковий керівник:
А.М.Богуш. ? К.: Видавництво, 2012. – 26 с.

Бібік Н. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти //
Початкова школа: Науково-методичний журнал. – 2010. – №9. – С.1-4.

Богуш А. М. Формування мовної особистості на різних вікових етапах :
монографія / Богуш А. М., Трифонова О. С. та ін. – Одеса : ПНЦ АПН
України, 2008. – 272 с.

Богуш А. Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації /
А.Богуш // Дошкільне виховання. – 1999. – № 6. – С.3-5.

Гавриш Н. Розвиток мовлення та навчання дошкільнят рідної мови: мета і
завдання // Дошкільне виховання. – 2003. – № 7. – С. 12-14.

Гавриш Н.В. Розвиток мовленневотворчої діяльності в дошкільному
дитинстві / Н.В.Гавриш. — Донецьк: Либідь, 2001.

Гончаренко А. Окремі аспекти формування лексичної компетентності старших
дошкільників // Дитячий садок. – 2009. – число 27. – С. 19-23.

Державна експериментальна програма розвитку дитини дошкільного віку. –
К., 2004.

Запорожець О. В. Психологія сприймання дитиною-дошкільником
літературного твору / О. В. Запорожець // Дошкільна лінгводидактика :
хрестоматія. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних
закладів / Упорядник Богуш А. М. – Частина ІІ. – К.: Видавничий Дім
«Слово», 2005. – С. 622-627.

Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні:
[наук.-метод. посіб. / наук. ред. О. Л. Кононко]. – К.: Ред. журн.
«Дошкільне виховання», 2003. – 243 с.

Наумчук М.М. Говоримо, читаємо, пишемо / М.М.Наумчук. – Тернопіль, 1997.
– 32 с.

Пасічник А. Казка як засіб розвитку словесної творчості / А.Пасічник,
В.Бєлова // Дошкільне виховання. – 2009. – №10. – С. 11-13.

Пасічник А. Мовленнєві заняття в системі сучасної дошкільної освіти //
Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2009. – № 2. – С. 53-58.

Пометун О. І. Теорія та практика послідовної реалізації компетентнісного
підходу в досвіді зарубіжних країн // Компетентнісний підхід у сучасній
освіті: світовий досвід та українські перспективи: [бібліотека з
освітньої політики / під заг. ред. О. В. Овчарук]. – К.: «К.І.С.», 2003.
– С.16-25.

Федоренко Л.П. Методика развития речи детей дошкольного возраста /
Л.П.Федоренко, Г.А.Фомичова, В.К.Лотарев. – М.: Просвещение, 1997. –
215с.

Шкльода В.М. Розвиваємо мовлення дошкільників / В.М.Шкльоща // БВДС
«Мовленнєва веселка». – 2003. – №17-18. – С.1-12.

ДОДАТОК

Таблиця 1

ПОКАЗНИКИ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА

Змістові лінії Результати освітньої роботи

Мовленнєва компетентність

Розуміння мовлення

Розмовне мовлення

Зв’язне мовлення

Довільне та логічне мовлення

Комунікативні здібності

Мовленнєве самовираження

Мовленнєва культура

Гармонійно поєднані розуміння мовлення інших, власне розмовне та зв’язне
мовлення, мовленнєва комунікації, культура мовленнєвого самовираження.

Цікавиться мовленням дорослих та однолітків, слухає і розуміє досить
складні звернення, прохання, доручення; намагається точно їх виконати.
Вирізняє висловлювання рідною (українською) та іншими мовами.
Прислухається до мовлення людей у різних життєвих ситуаціях, помічає у
висловлюваннях нове, виділяє цікаве. Диференціює зміст почутого та його
форму, звучання; може схарактеризувати, про що говорили люди, і те, як
вони це робили. З інтересом слухає казки, розповіді, вірші тощо. Розуміє
сюжет, яскраво уявляє героїв та їх дії, запитує про незрозуміле,
використовує пояснення дорослого у спілкуванні з іншими. Уважно та
критично ставиться до власного та чужого мовлення.

Володіє розмовною мовою, використовує її у спілкуванні з дорослими та
дітьми. Чутлива і уважна до образних виразів, намагається їх
використати, апробує новостворені висловлювання в різних життєвих
ситуаціях. Підтримує розмову, доречно застосовує мовленнєві й
немовленнєві засоби, регулює силу голосу, темп мовлення, вдається до
пауз, використовує засоби інтонаційної виразності, передає різні
почуття. Переповідає іншим події власного життя, свої враження від
побаченого і почутого. Може розповісти про них іншим, висловити щодо
нього свої судження. Сформоване внутрішнє мовлення.

Добре розуміє почуте, охоче його обговорює, відповідає на запитання
стосовно змісту, коротко переказує його; правильно відповідає на
запитання стосовно різних сфер життєдіяльності (власної та інших людей);
залежно від ситуації вживає коротку або розгорнуту форму
висловлювання;виділяє основну думку висловлювання; придумує розповіді
самостійно; описує, розповідає, розмірковує про предмети (події, явища,
людей, саму себе); характеризує внутрішні стани (свої та інших людей);
за допомогою мовних засобів виявляє пізнавальну ініціативу, запитує,
розмірковує, висловлює самостійні судження стосовно різних сфер
життєдіяльності (власної та інших людей). Веде діалог з різних проблем з
дорослими та однолітками, обмінюється інформацією, відстоює власну точку
зору. Орієнтується в ситуації спілкування, вживає відповідні мовленнєві
засоби для вирішення комунікативних завдань.

Швидко орієнтується в умовах спілкування, визначається з його змістом;
правильно планує своє мовлення. Знаходить адекватні засоби для передачі
своїх думок; вміє забезпечити зворотній зв’язок. Вільно користується
рідною мовою в усіх життєвих ситуаціях: легко вступає у невимушену
розмову, підтримує бесіду. Висловлюється чітко, логічно, образно,
переконливо. Пов’язує за смислом попереднє речення з наступним, не
вживає повторів, закінчує свою думку. Вміє запитати, відповісти на
запитання, заперечити, обґрунтувати свою позицію, подякувати,
вибачитися, розповісти про себе, вести діалог, скласти різні види
розповідей. Помічає помилки у послідовності викладення подій певного
літературного твору, усвідомлює, що це порушує його смисл, прагне
відновити порушену логіку. Слідкує за послідовністю викладу власних
висловлювань, визнає і виправляє помилки. Помічає суперечності,
нісенітності, незграбності у висловлюваннях (власних та інших людей),
вдається до гумору.

Ініціює контакти, адекватно реагує на пропозиції інших, виразно передає
словами і мімікою свою готовність спілкуватися. Вміє обмінюватись
інформацією, вислуховувати, не переривати іншого, брати почуте до уваги,
домовлятися, узгоджувати позиції, розподіляти ролі, налагоджувати плідну
взаємодію. Цінує партнера спілкування незалежно від ступеня своєї
прихильності до нього, визнає його чесноти, не зловтішається з
недоліків, радіє успіхам.. Дорожить взаєминами, виявляє доступні віку
відданість, надійність, вдячність. Орієнтується в ситуації спілкування,
може коректно припинити взаємодію. Володіє навичками корекції та
самокорекції мовлення, усвідомлює, що це допомагає порозумітися з
дорослими та однолітками.

Прагне творчо самореалізуватися, розкрити свої можливості, передати
через мовлення значущі думки, переживання, устремління. Намагається в
різних сферах життя та видах діяльності проявити свої здібності,
виразити свою сутність, відстояти право на індивідуальність,
презентувати іншим свої можливості. Добирає для цього виразні мовленнєві
конструкти, використовує соціально прийнятні їх форми, адресує своє
звернення авторитетним людям, домагається визнання ними її заслуг.
Відповідально ставиться до своїх висловів, розуміє, що словом можна не
лише підняти настрій, але й образити. Проявляє моральну активність,
утримується від неприйнятних форм мовленнєвого самовираження.

Знає про існування певних правил використання слів, вимоги до культури
мовлення. Добирає доцільні варіанти мовленнєвої поведінки (точні за
смислом, стилістично доречні, виразні). Дотримується правил мовленнєвої
поведінки у взаємодії з дорослими та однолітками. Ввічливо ставиться до
партнера по спілкуванню, демонструє йому свою зацікавленість у розмові,
емпатію, щирість висловлювання. Вміє делікатно, без надмірної
зацікавленості запитати його про щось; добирає зміст і форму адресного
висловлювання, враховує емоційний стан співрозмовника і ситуацію
спілкування. Вживає лагідні, пестливі, приємні слова; утримується від
образливих, принизливих, брутальних висловлювань. Усвідомлює свою
відповідальність за сказане, контролює своє мовлення, намагається
поводитися морально. Відстоює своє право на культуру висловлювань на
його адресу інших людей.

PAGE

PAGE 24

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020