.

Роль біблійних епіграфів у поезії Тараса Шевченка

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
80 7248
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Роль біблійних епіграфів у поезії Тараса Шевченка

(Курсова робота)

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ БІБЛІЙНОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ ТА ЦИТАТ З БІБЛІЇ

В ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

1.1. Особливості використання елементів релігійного стилю у творах
Тараса Шевченка

1.2. Цитати з Біблії в поетичних творах Тараса Шевченка

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКО

БІБЛІЙНИХ ЕПІГРАФІВ У ПОЕЗІЇ

2.1. Використання епіграфів у творчості поетів та письменників, місце
епіграфів у художніх творах Т.Г.Шевченка

2.2. Роль і особливості біблійних епіграфів у віршах Т.Г.Шевченка

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку науки позначений
підвищеним інтересом дослідників до тих явищ і процесів, які перебували
поза увагою вчених. До таких явищ і процесів належать практично всі, які
так або інакше апелюють до питань релігії. Зокрема у вітчизняному
мовознавстві виникла потреба більшою мірою дослідити вплив християнства
на українську мову, пожвавити різноаспектні дослідження релігійного
стилю.

Незважаючи на те, що в українському мовознавстві можна спостерігати
активізацію уваги до вивчення впливу церковних творів на українську
літературну мову, активніше розпочаті дослідження релігійного стилю,
але, наприклад, питання використання біблійних фразеологізмів та цитат з
Біблії у творах українських письменників, зокрема Тараса Шевченка, на
наш погляд, вивчене недостатньо. Дослідження цих лінгвоодиниць на
матеріалі творів українських письменників досить фрагментарні. Особливо
цікавим є дослідження ролі біблійних епіграфів у поезії найвидатнішого
вітчизняного поета Т.Г.Шевченка.

У сучасному літературознавстві загальновизнаною є думка, що художній
твір – цілісна структура, усі мікро- й макрокомпоненти якої
взаємозумовлені й несуть на собі відбиток неповторної духовно-творчої
єдності, особистісного ставлення митця до життя. У зв’язку з цим виникає
необхідність осмислення авторської концепції та способів її висловлення
на всіх рівнях художнього цілого, позаяк осягнути ідею твору – означає
зрозуміти ідею кожного з його компонентів у їхньому синтезі, системній
сукупності й водночас кожного компонента зокрема. Оскільки епіграф є
специфічним композиційним елементом, що являє собою “вкраплення чужого
слова”, то виникає потреба осмислення його семантики та з’ясування
функцій у новому контексті.

Думку про необхідність розгляду епіграфованого твору в художній
цілісності і взаємозв’язках авторського тексту та його надтекстової
цитати висловлювали літературознавці М.Алєксєєв, С.Бочаров,
Г.Гуковський, Ю.Івакін, Є.Кирилюк, С.Кржижановський, Н.Кузьміна,
А.Кулагін, Ю.Лотман, Б.Шкловський, Д.Якубович та ін. Лінгвісти
І.Арнольд, Н.Жирмунська, О.Попова, А.Храмченков, Г.Чумаков та ін.
підтверджують значущість епіграфа літературного тексту для повного й
адекватного авторському задуму розуміння його семантики.

Однак у сучасній науці теорія епіграфа не створена, хоча ще в 1936 р.
С.Кржижановський пропонував започаткувати новий напрям філологічних
досліджень – епіграфологію. На сьогодні існують лише окремі праці,
присвячені в основному розкриттю ролі надтекстових цитат в окремих
епіграфованих творах письменників, художньо-індивідуальній манері яких
властиве використання цього факультативного прийому.

Питанням використання цитат з Біблії в поетичних творах Т. Шевченка
частково висвітлюються в працях Н. Бабич, Г. Баран, Н. Бойко,
Г. Бурдіної, К. Гриньків, Н. Журавльової, Н. Каторож, А. Коваль та
інших.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб
проаналізувати традицію засвоєння й інтерпретації біблійного матеріалу,
з’ясувати роль біблійних епіграфів в поетичній спадщині Т. Шевченка.

Завдання дослідження зумовлені метою роботи:

– розкрити особливості використання елементів релігійного стилю у творах
Т.Г.Шевченка;

– визначити місце цитат з Біблії в поетичних творах Т.Г.Шевченка;

– дослідити особливості використання Т.Г.Шевченко біблійних епіграфів у
поезії.

Об’єкт дослідження: поетичні твори Т.Г.Шевченка.

Предмет дослідження: біблійні епіграфи, використані в поетичних творах
Т.Шевченка.

Методи дослідження: під час виконання дослідження були використані такі
методи як описовий, порівняльний, метод класифікації, аналіз, синтез,
узагальнення та ін.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка містить два розділи з підрозділами, висновків та списку використаних
джерел.

РОЗДІЛ 1

ВИКОРИСТАННЯ БІБЛІЙНОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ ТА ЦИТАТ З БІБЛІЇ

В ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

1.1. Особливості використання елементів релігійного стилю у творах
Тараса Шевченка

У поетичних текстах Т. Шевченка наявні виразні ознаки релігійного стилю.
Сучасні мовознавці визначають релігійний стиль як такий, що обслуговує
потреби релігії (релігійна література, молитви, проповіді тощо), виконує
функції впливу, має певні особливості на різних мовних рівнях –
лексичному, фразеологічному, морфемному, словотвірному, морфологічному
та синтаксичному [6, с. 260]. Релігійний стиль української мови
лінгвісти стали виділяти лише в кінці ХХ ст., хоча цей стиль має дуже
давню традицію. Повністю він був сформований в українській
(староукраїнській) мові вже в ХVI – XVIII ст.

Він широко функціонував і обслуговував релігійні потреби суспільства
того часу. Але з кінця XVII ст. Українська церква, утративши митрополію,
змушена була під диктатом Москви послуговуватися лише
церковнослов’янською чи російською мовами.

Відродження релігійного стилю нової української мови відбулося в
ХІХ ст., коли з’являються українські переклади Біблії [6, с. 258-259]. З
початку свого існування релігійний стиль мав великий вплив на розвиток
літературної мови.

Тарас Шевченко, як ніхто інший із українських письменників ХІХ ст.,
розумів роль і місце засобів релігійного стилю у творах художньої
літератури. Будучи людиною віруючою, чудово обізнаною із книгами Святого
Письма, Тарас Шевченко осмислює постулати й закони цієї вічної книги й
уводить у тексти своїх творів чимало цитат з Біблії, біблійних
фразеологізмів, звертань до Бога, Богородиці, святих, лексем на
позначення церковної атрибутики, елементів поетичного синтаксису,
притаманного для побудови речень у Святому Письмі та жанрах церковної
літератури, тощо. Т. Шевченко, використовуючи у своїх поезіях релігійну
лексику, широко послуговується запозиченнями, особливо з мов, якими були
написані та перекладені Святе Письмо та церковні книги
(давньоєврейської, давньогрецької, латинської, церковнослов’янської).

Таке явище свідчить про широку обізнаність поета із релігійною
літературою, а звідси – широке цитування лексики та форм слів, особливо
церковнослов’янське. Якщо порахувати кількість уживань поетом релігійної
лексики, то можна сказати, що Т. Шевченко використовує 2679 уживань цієї
лексики. Це 385 лексичних одиниць із 10116 слів, представлених у
«Словнику мови Шевченка» [20; 21].

Яскраво виражені елементи релігійного стилю в поетичному синтаксисі
віршів Тараса Шевченка. Це – велика кількість спонукальних речень та
речень бажальної модальності у віршах-молитвах, постпозиційні означення
за аналогією до перекладів Святого Письма, порівняння з елементами
релігійної лексики тощо.

Окрім того, Т. Шевченко часто переспівує частини Біблії, створює свої
твори за зразком до біблійних. У нього чимало творів на біблійну
тематику або пов’язаних біблійним змістом.

Тараса Шевченка можна вважати тим письменником, який у своїй творчості
часто використовує релігійні жанри й переносить їх у художню літературу,
поет розвиває й розширює такі жанри української літератури, що перейшли
з літератури релігійної, як молитва, псалом, «подражаніє», послання,
містерія, а також надає літературним жанрам релігійного змісту.

Поет адаптує сакральні зразки жанрів до українського літературного
середовища й представляє ці жанри в розвиненому стані. Наприклад, у
Т. Шевченка нараховуємо 72 українськомовні віршовані молитви (як
інтертекстуальні, так і «чистого» зразка («Молитва», «Царів, кривавих
шинкарів», «Злоначинающих спини», «Тим неситим очам»)) та 4 молитви,
написані російською мовою.

Як зазначає Н. І. Бойко, «поезія Т. Шевченка пройнята релігійними
мотивами, сюжетами, образами, символами. Біблія для поета була такою
пам’яткою світової культури, таким невичерпним джерелом життєвої
мудрості й натхнення, інтерес до якого Т. Шевченко не втрачав упродовж
усього свого життя. Навіть удаючись до філософського осмислення
фрагментів картини світу, порушуючи антропоцентричні проблеми,
Т. Шевченко залишався з Богом» [4, с. 2].

1.2. Цитати з Біблії в поетичних творах Тараса Шевченка

Цитати з Біблії – це слова, словосполучення й речення зі Святого Письма,
які вжиті в прямому значенні й підсилюють чи доповнюють авторську думку,
погляд автора на те чи інше явище. Цитати з Біблії – перекладені
вислови, тому у творах художньої літератури вони часто зазнають
трансформації та авторської інтерпретації.

На особливу увагу заслуговують цитати з Біблії, ужиті в поетичних творах
Тараса Шевченка. Ці вислови переважають над біблійними фразеологізмами,
використаними в поезії Кобзаря. Цитати з Біблії мають пряме значення,
тобто відповідають тому значенню, з яким їх ужито у Святому Письмі. Усе
ж Тарас Шевченко, цитуючи Біблію, надає цим висловам особливого
звучання, «проектує» цей матеріал на українські реалії та українські
теми.

Велику кількість цитат Тарас Шевченко запозичує з книг Старого Заповіту:

1) Книга Буття: благословення Господнє (Боже) (Бут. 49:25)
(«…Благослови/ На месть і на муки,/ Благослови мої, Боже,/ Нетвердії
руки!» («Єретик»); Боже (Господнє) небо (Бут. 1:1) (І не знаю,/ Чого
маленькому мені/ Тойді так приязно молилось,/ Чого так весело було./
Господнє небо і село,/ Ягня, здається, веселилось!/ І сонце гріло, не
пекло!/ <...>/ Мов прокинувся, дивлюся:/ Село почорніло,/ Боже небо
голубеє/ І те помарніло (N. N («Мені тринадцятий минало»))); Вавилон
(Бут. 11:9) (…і ти, білолиций,/ По синьому небу вийдеш погулять,/
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю/ І в море безкрає і будеш сіять,/
Як над Вавилоном, над його садами,/ І над тим, що буде з нашими
синами… («Гайдамаки»)) та інші. Усього 244 вживання, з яких цитата
молитися Богу використана 143 рази, а цитата рай (Божий) – 24 рази.

2) Вихід: закон Божий (Господній) (Вих. 20 – 21) (А в законі
Господньому/ Серце його й воля/ Навчається… («Давидові псалми. 1»));
молитися (поклонятися) чужим богам (Вих. 20:3) (Окрадені, замучені,/ В
путах умираєм,/ Не молимось чужим богам,/ А Тебе благаєм… («Давидові
псалми. 43»)) та інші. Усього 39 уживань цитат [8, c.64-65].

3) Второзаконня: смиритися перед Богом (Втор. 8:3) (Така моя рада,
незнаємий брате,/ Смирись перед Богом, людей не займай,/ Шукай собі
брата в палатах і в хаті/ І дбай домовину, а слави не дбай…
(«Відьма»)). Усього 6 уживань біблійних цитат.

4) Книги царів: ходити в ярмі (3 Цар. 12:14) (Чого ж ви чванитеся, ви!/
Сини сердешної Украйни!/ Що добре ходите в ярмі,/ Ще лучше, як батьки
ходили./ Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,/ А з їх, бувало, й лій
топили («І мертвим, і живим, і ненарожденним…»)). Усього 47 уживань
цитат.

5) Книга Йова: молодий (молодечий) вік (літа) (Йов. 13:26) (Укороти,
Боже, молодого віку/ Тому, хто не має талану любить
(«Мар’яна-черниця»)). Усього 11 уживань цитат з книги Йова.

6) Псалтир: безумний говорить (Пс. 13:1, 52:2) (Пребезумний в серці
скаже,/ Що Бога немає,/ В беззаконії мерзіє,/ Не творить благая
(«Давидові псалми. 52»)); блажен муж, що не йде на раду нечестивих
(Пс. 1:1) (Блаженний муж на лукаву/ Не вступає раду,/ І не стане на путь
злого,/ І з лютим не сяде («Давидові псалми. 1»)); блаженний той, кого
Бог карає на землі (Пс. 93:12) (Благо тому, кого Господь/ Карає меж
нами,/ Не допуска, поки злому ізриється яма («Давидові псалми. 93»));
Бог не бачить (Пс. 9:34; 93:7) (За думою дума роєм вилітає,/ Одна давить
серце, друга роздирає,/ А третяя тихо, тихесенько плаче/ У самому серці,
може, й Бог не бачить («Гоголю»)); Бог (Господь) любить і не залишає
своїх людей (Пс. 93:14) (Господь любить свої люди,/ Любить, не
оставить,/ Дожидає, поки правда/ Перед ними стане («Давидові
псалми. 93»)); Боже, суди землю (Пс. 81:8) (Встань же, Боже, суди землю/
І судей лукавих./ На всім світі Твоя правда./ І воля, і слава («Давидові
псалми. 81»)); сором (стид) наш (мій) перед нами (Пс. 43:16) (І кивають,
сміючися,/ На нас головами,/ І всякий день перед нами/ Стид наш перед
нами («Давидові псалми. 43»)) та багато інших. Усього 342 вживання. Така
кількість вживань зумовлена тим, що, по-перше, Т. Шевченко здійснив
переспіви багатьох псалмів, по-друге, Псалтир був однією з
найпопулярніших книг серед українського народу. За І. Франком, «ся
книжка мала величезний вплив на сформування того релігійного культу, що
на єврейській основі виріс у могутнє дерево християнства, і в перекладі
на церковнослов’янську мову мала також значний вплив на сформування душі
українського народу» [47, с. 7]. Тарас Шевченко, поет справді народний,
той мислитель, що відчував душу й уподобання українського народу, не міг
оминути у своїй творчості цієї книги. Окрім того, Книга псалмів містить
глибокі роздуми про долю єврейського народу. Т. Шевченко порівнює долю
євреїв з долею українців й находить багато спільного. Тому Книга псалмів
стає для поета такою близькою й найбільш ним цитованою. Надаючи
особливого значення цій книзі, Тарас Шевченко вживає цитати з неї не
лише в переспівах псалмів, але й ув інших своїх віршах, які не порушують
релігійних тем. Очевидно, вплив, який мав на автора Псалтир став
відчутним у всій творчості Тараса Шевченка.

7) Книга Екклезіастова: Бог дає (Еккл. 8:15) (Не так серце любить, щоб з
ким поділиться,/ Не так воно хоче, як Бог нам дає… («Причинна»)) та
інші. Усього 50 уживань цитат з цієї книги.

8) Книга пророка Ісайї: переспів глави 35 з книги пророка Ісайї дає
цілий ряд цитат. Усього 19 уживань цитат з цієї книги.

9) Плач Єремії: на розпуттях велелюдних (Плач. 2:19) (І смеркає, і
світає,/ День божий минає,/ І знову люд потомлений,/ І все спочиває./
Тілько я, мов окаянний,/ І день і ніч плачу/ На розпуттях велелюдних,/ І
ніхто не бачить,/ І не бачить, і не знає –/ Оглухли, не чують;/
Кайданами міняються,/ Правдою торгують («І мертвим, і живим, і
ненарожденним…»)) та інші. Усього 8 уживань цитат [8, c.66-67].

Часто цитованим у віршах великого Кобзаря є Новий Заповіт. Особливо
багато цитат у поетичних творах Тараса Шевченка з Євангелій. Наведемо
приклади цих цитувань:

1) Євангеліє від Матвія: пекло (Мт. 16:18) (А тепер/ Отим положено
конглавом:/ Хто без святої булли вмер –/ У пекло просто… («Єретик»));
Петро (Мт. 16:18) («Бог простить:/ Ми тепер душі, а не люди,/ А відціля
видніше буде,/ Як розкопуватимуть льох./ Коли б вже швидче розкопали,
Тойді б у Рай нас повпускали,/ Бо так сказав Петрові Бог:/ “Тойді у Рай
їх повпускаєш,/ Як все москаль позабирає,/ Як розкопа великий льох”»
(«Великий льох»)); хула на Бога (Мт. 12:30) (Ох, якби те сталось, щоб ви
не вертались,/ Щоб там і здихали, де ви поросли!/ Не плакали б діти,
мати б не ридала,/ Не чули б у Бога вашої хули («І мертвим, і живим, і
ненарожденним…»)); Божа воля (Мт. 26:42) (О Боже мій милий! така твоя
воля,/ Таке її щастя, така її доля! («Причинна»)) та інші. Усього
59 цитувань.

2) Євангеліє від Марка: язви мира (Мк. 3:28 – 29) («Молюся, Господи,
помилуй,/ Спаси Ти нас, святая сило,/ Язви язик мій за хули/ Та язви
мира ізціли…» («Єретик»)) та інші. Усього 3 вживання цитат.

3) Євангеліє від Луки: прости Ти їм, бо не знають, що чинять (Лк. 23:34)
(«Молітеся! молітеся!/ Господи, помилуй,/ Прости Ти їм, бо не знають!..»
(«Єретик»)) та інші. Усього 21 вживання.

4) Євангеліє від Івана: питати в Бога (Ін. 8:7) (Пошлем думу аж до
Бога,/ Його розпитати,/ Чи довго ще на сім світі/ Катам панувати? («Сон»
(«У всякого своя доля»))) та інші. Усього 18 уживань цитат.

5) Фразеологізми, що походять з кількох Євангелій: розп’ятий на хресті
(Мт. 27:35; Мк. 15:25; Лк. 23:33; Ін. 19:20) («Во ім’я Господа Христа,/
За нас розп’ятого на древі,/ І всіх апостолів святих,/ Петра і Павла
особливе,/ Ми розрішаємо гріхи/ Святою буллою сією/ Рабині Божій…»
(«Єретик»)); хліб насущний (Мт. 6:11; Лк. 11:3) (Нам тілько плакать,
плакать, плакать/ І хліб насущний замісить/ Кровавим потом і сльозами
(«Кавказ»)); Мати Божа (Мт. 1:16; Лк. 1:27) («Пошли тобі Матер Божа/ Тії
благодати,/ Всього того, чого мати/ Не зуміє дати» («Сова»)); Отче наш
(Мт. 6:9 – 13; Лк. 11:2 – 4) (Прийшла вона/ І у ногах стала,/ І нищечком
за грішного/ «Отче наш» читала («Відьма»)) та інші. Усього 195 цитувань.

6) Діяння святих апостолів: Бог хоче (Діян. 9:6) (А молодії/ Та карії
очі/ Щоб марніли в самотині…/ Може, Бог так хоче? («Княжна»)). Усього
2 цитування.

7) Соборні послання: сила Божа (Юд. 1:25) («…Розбойники, людоїди!/
Правду побороли,/ Осміяли Твою славу,/ І силу, і волю…» («Єретик»)).
Усього 9 уживань цитат.

8) Послання апостола Павла: проклятий Богом (1 Кор. 16:22) («Ти Богом
проклятий!/ Ти єретик! ти єретик!.. –/ Ревіли прелати. – Ти усобник!..»
(«Єретик»)); Божа правда (Еф. 4:22) (Карай, Боже! Твою правду/ Я
витерпіть мушу («Гайдамаки»)) та інші. Усього 3 цитування.

9) Одкровення (об’явлення) святого Івана Богослова (Апокаліпсис): Боже
слово (Апок. 6:11) (Старий заховавсь/ В степу на могилі, щоб ніхто не
бачив,/ Щоб вітер по полю слова розмахав,/ Щоб люде не чули, бо то Боже
слово,/ То серце по волі з Богом розмовля… («Перебендя»)); Страшний
Суд (Апок. 20:4 – 6) (Заворушилася пустиня./ Мов із тісної домовини/ На
той остатній Страшний суд/ Мертвці за правдою встають («Сон» («У всякого
своя доля»))); Царство Боже (Апок. 21:1 – 3) («Небесний Царю! Суд Твій
всує,/ І всує царствіє Твоє…» («Єретик»)) та інші. Усього 14 цитувань.

Тарас Шевченко використовує у своїх поетичних творах 1090 уживань цитат
з Біблії. Варто зазначити, що Т. Шевченко часто використовував
церковнослов’янські варіанти цитат, оскільки біблійні переклади новою
українською мовою з’явилися пізніше. До церковнослов’янських варіантів
використання біблійних фразеологізмів та цитат можна віднести: хліб
насущний («Кавказ») ((Мт. 6:11; Лк. 11:3) (хл?бъ нашъ насущный);
Благословенная в женах (благословєна ты въ жєнахъ (Лк. 1:28, 42),
зельний крине (s?льный крин (Пісн. 2:2) («Марія»); Неначе срібло куте,
бите І семикрати перелите Огнем в горнилі, словеса Твої, о Господи,
такії (Словєса господня, словєса чиста, срєбро разжжєно, искушєно зємли,
wчищєно сєдмєрицєю (Пс. 11:7)) («Подражаніє 11 псалму) та інші. Велику
частину біблійних цитат містять переспіви псалмів. Ці цитати або
наслідують церковнослов’янський відповідник у Біблії, або є українськими
перекладами. У Шевченкових переспівах переважають церковнослов’янські
варіанти цитувань (Молюсь, Господи, внуши їм Уст моїх глаголи (внуши
божє молитву мою (Пс. 53:7)); Воспоєм чесним собором (Воспойтє господови
п?снь нову (Пс. 149:1) та інші).

Цитати з Біблії є одним із найбільш часто вживаних елементів релігійного
стилю в поезіях Тараса Шевченка. Особливо яскраво вони виражені в таких
поетичних творах, як «Давидові псалми», «Ісайя. Глава 35», «Осія.
глава ХIV», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Подражаніє 11 псалму»,
«Саул», «Царі», «Во Іудеї во дні они…», «І мертвим, і живим, і
ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє
посланіє», «Великий льох», «Кавказ», поемах «Єретик», «Неофіти»,
«Марія». Ці твори або переспівують біблійні тексти, або розповідають про
біблійну й церковну історію, або наслідують релігійні жанри. Доволі
часто біблійні цитати входять у тексти Шевченкових віршів, які не
належать до релігійних жанрів. Наприклад, у вірші
«А. О. Козачковському», розповідаючи про своє життя в солдатах, Тарас
Шевченко подає пряму цитату із Псалтиря: І я кровавими сльозами/ Не раз
постелю омочу (пор.: Змучився я від стогнання свого, щоночі постелю свою
обмиваю слізьми, сльозами своїми окроплюю ложе своє (Пс. 6:7) (переклад
І. Огієнка)).

Отже, Т. Шевченко досить широко використовує у своїх творах цитати з
Біблії, надаючи поезіям особливого урочистого звучання. Часто поет
послуговується цитатами із Псалтиря та Євангелій, оскільки ці книги були
найбільш знані й цитати з них були зрозумілі всім читачам.

Уводячи у свої поетичні твори біблійні фразеологізми та цитати з Біблії,
Тарас Шевченко наснажує свої вірші особливим сакральним змістом і
піднесеністю. Цитування Біблії – характерна риса, що притаманна мові
творів поета, яскрава особливість його ідеостилю. Цитати з Біблії та
біблійні фразеологізми, які використовує Тарас Шевченко у своїх
поетичних творах, надають цим віршам особливо урочистого звучання,
створюють певну піднесену настроєність, наближують твори поета до творів
релігійної літератури, підносять українське красне письменство на
високий сакральний рівень [10, c.94].

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКО

БІБЛІЙНИХ ЕПІГРАФІВ У ПОЕЗІЇ

2.1. Використання епіграфів у творчості поетів та письменників, місце
епіграфів у художніх творах Т.Г.Шевченка

Епіграф (грецьк. epigrajh – напис) – цитата, влучний вислів, афоризм чи
прислів’я, подані перед текстом літературного твору або перед його
окремими розділами.

Звертання письменника до тих чи тих епіграфів залежить од типу його
художнього мислення, стилю та задуму твору. Вводячи цей факультативний
елемент, автор надає йому великого значення. Епіграф часто служить
ключем до осмислення художньої концепції, виражає основну колізію, тему,
ідею або настрій твору, допомагаючи його сприйманню, а також означує
асоціативні зв’язки твору з літературною традицією та сучасністю [13,
c.60].

У світовій літературі прийом епіграфування має давні традиції. Епіграфи
стали вживати з початку 15 ст.: уперше він з’явився в “Хроніках”
Фруассара (Франція, написано близько 1404, опубл. 1495), у “Calendarium”
Реджомонтано (Венеція, опубліковано близько 1476) [15, c.92].

Використання епіграфів часто ставало ознакою певної манери письма, як,
наприклад, у творчості англійських драматургів епохи Відродження та
постренесансної доби (кінець 16 – перша половина 17 ст.) Р.Гріна,
Б.Джонсона, Т.Лоджа, Т.Мідлтона; у письменників епохи Просвітительства
Д.Дідро, Ж.-Ж.Руссо, Ш.-Л.Монтеск’є, Й.-В.Гете, Ф.Шіллера, М.Радищева; у
романтиків першої половини 19 ст. Дж.-Г.Байрона, В.Скотта, В.Гюго,
Г.Гейне, Ф.Купера, Е.По, К.Батюшкова, В.Жуковського. Е. охоче
послуговувалися О.Бальзак, Стендаль, М.Гоголь, О.Пушкін, М.Лермонтов,
О.Герцен, Ф.Достоєвський, Л.Толстой, М.Некрасов [2, c.41].

Популярними епіграфи були в українській літературі середини 19 ст., до
них зверталися П.Куліш, Марко Вовчок, М.Костомаров, М.Драгоманов,
І.Франко, Леся Українка, М.Вороний, С.Васильченко.

\

3/4

o

gdIw‚

\

o

OOeZ

c

¤

®

°

?

a

o

OeZ

l

c

°

?

???? 

???? ?a

ae

h2

h2

KxKzKoeMJQoeeeYIIIIYYYYYYYAAAAAA

gd?~•

„O`„Ogd?~•

gd?~•

‘і” поеми “Гайдамаки” епіграф був доданий лише 1860, а з поеми “Відьма”
знятий 1849 – через два роки після її написання. Епіграф міг стати
відправною думкою для ліричного сюжету. Наприклад, у вірші “То так і я
тепер пишу”, розгортаючи тему, Шевченко відштовхувався від народного
фразеологізму, поставленого як епіграф до цієї поезії, у вірші “Дівичії
ночі” – від епіграфа-автоцитати.

Епіграфи передують творам Шевченка різних жанрів – ліричним віршам,
поемам, а також окремим листам, щоденниковим записам; деякі дослідники
вважають, що “Молитва Иеремии-пророка” (фрагмент з книги “Плач
Иеремиев”), виписана Шевченком з Біблії на першу сторінку збірки “Три
літа”, є епіграф до цієї збірки; поет поставив надтекстову цитату до
передмови до нездійсненого видання “Кобзаря” (1847).

Найчастіше Шевченко вживав загальні епіграфи, що стосувалися
літературного твору в цілому (до таких слід відносити також і епіграф
після посвяти у поемах “Тризна”, “Єретик”), і лише іноді – часткові,
поставлені до окремого розділу, напр. до розділу “Гонта в Умані” з поеми
“Гайдамаки”.

Більшість Шевченкових епіграфів лаконічні, складаються з одного чи
кількох речень або ж становлять завершений твір – прислів’я,
поезію-двовірш.

Епіграфи у Шевченка подані старослов’янською, українською та російською
мовами. З погляду автентичності відтворення “чужого слова” відзначимо,
що переважають точні цитати, лише зрідка поет дещо трансформує текст
першоджерела (напр., у щоденниковому записі від 18 грудня 1857).

Основним різновидом епіграфів у Т.Шевченка є біблійні епіграфи. Про
особливості їх застосування та місце у творчості буде розглянуто в
наступному підрозділі.

Другий різновид епіграфів до Шевченкових творів – цитати з
народнопісенних джерел і прислів’їв. У “Гайдамаках” поет використав
уривок з гайдамацької пісні (“Хвалилися гайдамаки, // На Умань ідучи: //
Будем драти, пане-брате, // З китайки онучі”) [28], у листі до
Ф.Лазаревського за жовтень-грудень 1852 – з соціально-побутової пісні
(“Заграй мені, дуднику, на дуду – // Нехай свого лишенька забуду”), у
поезії “То так і тепер пишу” та щоденникових записах від 9, 13, 19
вересня 1857 – українські та російські прислів’я. Фольклорні епіграфи
підтверджують близькість світоглядних позицій Шевченка й народної
філософії та моралі, демонструють певну співзвучність в оцінках
української історії.

Епіграфи та авторський текст перебувають у ситуації взаємопідсилення,
завдяки епіграфам письменник спрямовує читача на осягнення глибинної
сутності твору. Здебільшого фольклорні надтекстові цитати презентують
тему майбутньої розповіді, наприклад, епіграф в щоденниковому записі від
9 вересня (“Симбирск-от видишь, а неделю йдешь”) тісно пов’язаний з
подальшим докладним описом волзького краєвиду поблизу Симбірська. Од
думки, закладеної в бурлацькому прислів’ї, авторський текст
відштовхується: “От Сенгиле до Симбирска 50 верст, и это пространство мы
прошли не в продолжении недели, но в продолжение битых десяти часов”.
Тісні семантичні й структурні зв’язки двох контекстів спостерігаються і
в записі від 13 вересня (з описом міста Казані, за архітектурою дуже
подібного до Москви), виявляючись у прозорій взаємодії між епіграфом та
авторським текстом, яка здійснюється у часткових і синонімічних
лексичних повторах.

Як Е. Шевченко використовував також і літературні цитати: зокрема
епіграф до передмови до нездійсненого видання “Кобзаря” (1847)
поставлено рядки з комедії О.Грибоєдова “Лихо з розуму”: “Воскреснем ли
когда от чужевластья мод, // Чтоб умный, добрый наш народ // Хотя по
языку нас не считал за немцев?”. Епіграф наголошує на актуальних
проблемах збереження національної свідомості, рідної мови й культури,
справжнього народолюбства. У щоденникових записах від 21 червня, 2
вересня та 18 грудня 1857 Шевченко цитує поетичні рядки з “Євгенія
Онєгіна” О.Пушкіна (“Вперед, вперед, моя исторья, // Лицо нас новое
зовет”), двовірш-епіграму свого давнього знайомого, астраханського
рибопромисловц О.Сапожникова (“Пятнадцать лет не изменили нас. // Я
прежний Сашка, ты также все Тарас”), трохи змінений текст автоепіграми
російського поета і драматурга В.Капніста (“Читал и сердцем сокрушился,
// Зачем читать учился”). Літературні епіграфи засвідчують обізнаність
Шевченка з російським красним письменством; асоціації зі змістом та
образами першоджерела цитати привносять в авторський твір додаткову
смислову й емоційну інформацію, налаштовують читачів на певний настрій.
Так, епіграф з “Євгенія Онєгіна” (розділ 6, строфа 4) допомагає
Шевченкові поглибити нищівну оцінку полковника І.Кирієвського,
викриваючи його лицемірство й удавану добропорядність. Автор вибудовує
асоціацію між цією особою – знайомим коменданта Новопетровського
укріплення І.Ускова – та пушкінським персонажем Зарецьким: контекст
зовні емоційно нейтральної епіграфічної цитати (“…буян, // Картежной
шайки атаман, // Глава повес, трибун трактирный, // Теперь же добрый и
простой // Отец семейства холостой, // Надежный друг, помещик мирный //
И даже честный человек: // Так исправляется наш век!”) надає
щоденниковій оповіді сатиричної тональності.

Є в Шевченка й епіграф-автоцитата (у вірші “Дівичії ночі”): його,
ймовірно, взято з первісної редакції поеми “Мар’яна-черниця”, автограф
якої нині не відомий. Зустрічається у поета й містифікований епіграф: до
листа Ф.Лазаревському від 2.08.1852 він ставить нібито цитату з
приватного листа якоїсь панянки, що створює комічний ефект (“Что ефто
значит, что я сегодня именинница? тебя ждала, ждала! Варила щеколад на
цельном молоке, а ты не пришел?”). Лист ніби продовжує епіграф: “Это
значит (сирич эпиграф сей), что я прошедшего года ждал от вас не то
чтобы письма, по крайней мере, доброго слова, и вельми ошибся”. Обидва
тексти – епіграфа та листа – перебувають у зв’язку комічної аналогії, що
дещо приглушує докір, висловлений адресатові [30, c.105].

2.2. Роль і особливості біблійних епіграфів у віршах Т.Г.Шевченка

Можна виділити кілька основних груп тих джерел, з яких Шевченко брав
епіграфи: Біблія, фольклор, художня література, автоцитати,
містифіковані епіграфи.

Християнство мало значний вплив на всю світову культуру загалом та на
українську – зокрема. Ця особливість яскраво відбилася й на всьому
просторі української мови. Біблія, її мовний стиль, релігійно-поетична
символіка, афористика, насичена образність, а найголовніше повчальний і
смисловий зміст надихає на творчість не одне покоління письменників,
художників, музикантів, науковців. Святе Письмо як витвір книжності мало
великий вплив на формування лексико-фразеологічної системи багатьох мов,
зокрема й української.

Досить численними є надтекстові цитати зі Святого Письма. Схильність
Шевченка залучати біблійні висловлювання до своїх поезій зумовлюється,
передусім, християнськими засадничими принципами його світогляду,
особливостями його поетичного мислення, а також пояснюється і тодішньою
літературною традицією, зокрема, на думку Я.Гординського та В.Щурата,
впливом патріотичної польської літератури (в тому числі творчості
З.Красінського) [7, с. 29].

Загострення духовної кризи митця в період “трьох літ”, усвідомлення ним
глибокої трагедії українського народу, що потерпав од національного та
соціального поневолення, позначилися не лише на проблематиці, загальному
тоні тогочасних творів, а й на доборі епіграфи до них.

Шевченко цитує Старий та Новий Заповіт (Книги пророків Єремії та Ісаії,
Євангеліє від Іоанна, соборні послання апостолів Іоанна й Петра,
псалми), використовує уривок з акафіста Пресвятій Богородиці.

Залучаючи епіграфи з Біблії, поет нагадував своїм сучасникам про
необхідність дотримуватися вічних загальнолюдських принципів. Наприклад,
епіграф до “Тризны” підносить почуття братолюбства, прагнення служити
високим ідеалам: “Души ваши очистивше в послушании истины Духом, в
братолюбии нелицемерно, от чиста сердца друг друга любите прилежно:
порождени не от семени истленна, но не истленна, словом живаго Бога и
пребывающаго вовеки. Зане всяка плоть, яко трава, и всяка слава человеча
яко цвет травный: изсше трава, и цвет ея отпаде. Глагол же Господень
пребывает вовеки. Се же есть глагол, благовествованный в вас”.

Навівши ці слова з першого соборного послання апостола Петра, Шевченко
зближує поезію з Божим даром, розглядає митця як посередника між людьми
і Всевишнім. Надтекстовою цитатою до послання “І мертвим, і живим” поет
кладе акцент на високоетичних засадах взаємної любові, а також порушує
одвічну тему фарисейства, орієнтуючи її на аспекти
національно-патріотичні: “Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего
ненавидит, ложь есть”.

Добре знаючи біблійну історію, минувшину та сьогодення свого народу,
поет зумів побачити певні аналогії між проблемами різних епох, що
підкреслено епіграфами до поем “Кавказ”, “Великий льох”, “Неофіти”. Так,
Шевченко вказує на спільне в становищі тодішньої Російської імперії в
кризовий період, напередодні селянської реформи 1861, та стародавньої
Іудеї трагічних часів її занепаду, коли у 58 до н.е. війська царя
Навуходоносора ІІ наближалися до Єрусалима. Іудейські правителі чинили
жахливі беззаконня, прикриваючись облудними словами про віру в Бога. У
художньому світі Біблії ці події відбито як мотив Великої Руїни (див.
Плач Єремії). Шевченко сприймає їх як аналогію з історією України. В Е.
до своїх творів поет цитує пророків Єремію та Ісаію, котрі таврували
ідолопоклонство, розбещеність і несправедливість, що панували в державі,
закликали виконувати заповіти Всевишнього. “Си глаголет Господь:
сохраните суд и сотворите правду, приближибося спасение мое прийти, и
милость моя открыется” – цей епіграф з книги пророка Ісаії поставлено до
“Неофітів”.

Епіграф до “Великого льоху” (цитата віршів 14–15 псалма 43) орієнтує на
оцінку тогочасного становища українського народу. Розпачливі слова
псалма, звернені до Бога, співзвучні почуттям Шевченка, якому так болить
безталання рідного краю, рокованого на приниження та ганьбу: “Положил
еси нас [поношение] соседом нашим, подражание и поругание сущим окрест
нас. Положил еси нас в притчу во языцех, покиванию главы в людех”.

Епіграф до поем “Єретик”, “Марія” націлюють читача на сприйняття
Шевченкових творів через призму віками відшліфованих історій, притч,
образів. Наприклад, епіграф до “Єретика” (слова 22 вірша 117 псалма
“Камень, его же небрегоша зиждущии, сей бысть во главу угла: от Господа
бысть сей, и есть дивен во очесех наших”) проводить паралель між царем
Давидом, Ісусом Христом та Яном Гусом, – вони викривали беззаконня,
злочини та марнослів’я можновладців і лжепророків.

Епіграф до поеми “Сон” (“У всякого своя доля”) – “Дух истины, его же мир
не может прияти, яко не видит его, ниже знает его” – розкриває прагнення
автора викрити страхітливу сутність самодержавно-кріпосницької системи,
допомогти українському народові усвідомити своє становище. Слова
євангельського пророка Іоанна озвучують Шевченкове розуміння місії поета
в суспільстві: бути речником правди й захисником народу.

Поема „Сон” („У всякого свого доля”)

Епіграф поеми – цитата з Євангелія від Іоанна (розд. 14; вірш 17). Це
слова прощальної бесіди Христа зі своїми учнями. За допомогою епіграфа
Т. Шевченко репрезентує тему поеми – правдиве зображення тогочасної
кріпосницької дійсності.

Образ «царя всесвітнього»

Образ «царя всесвітнього» тісно пов’язаний з епіграфом, який воскрешає в
пам’яті читачів контекст євангельської легенди про Христа, що пішов на
смерть заради людей.

Для Т. Шевченка Ісус – втілення правди, добра та самопожертви.

Поема „Єретик”

Поема „Єретик” має епіграф з 117 Псалтиря, урочистої пісні, якою
іудейський цар Давид дякував Богові після перемоги своїх ворогів, в якій
йдеться про камінь, відкинутий будівничими. Саме ці рядки
співвідносяться з образом Яна Гуса, що, як і Христос, викривав
беззаконня, злочин і марнослав’я священиків і феодалів.

Поема „Кавказ”

Епіграф до поеми „Кавказ” тісно пов’язаний з початком твору – присвятою
другу Шевченка Якову де Бальмену, смерть, якого стала поштовхом до
написання твору – на це вказує посвята, а також епіграф:

О, коли б голова моя стала водою,

А око моє – джерелом сліз,

То плакав би я й вдень і вночі

за вбитими

(Книга пророка Єремії, розд.9, вірш І)

„І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в
Україні моє дружнєє посланіє…”

Джерело епіграфа – перше соборне послання апостола Іоанна, в якому він
закликав людей дотримуватися заповідей Ісуса Христа, зокрема головної з
них – любити одне одного.

Епіграф задає полемічний характер посланню, емоційний пафос біблійних
рядків.

Поема „Тризна”

Епіграфом до поеми „Тризна” автор узяв слова з Біблії:

„ … Глагол же Господень пребывает вовеки, се же есть глагол,
благословенный в вас”.

Носіями Глагола Господнього виступають у поемі декабристи. Шевченко
проводить паралелі між апостолами та декабристами.

Цитати з Біблії допомагають увиразнити авторську позицію, посилюють
пафосне звучання Шевченкових творів, наснажуючи їх гнівом викривальних
інвектив, загострюють їх драматизм. В епіграфованих поезіях митець
залучав біблійну символіку, фразеологію, урочисту лексику й стилістичні
звороти Писання, відтак установлювалися семантичні та структурні зв’язки
двох контекстів.

ВИСНОВКИ

Отже, Біблія як велика і вічна книга є супутницею життя багатьох
поколінь у історії людства. Була вона і супутницею життя Т. Шевченка від
народження до самої смерті. А тому без Біблії, без її морально-етичного
і естетичного досвіду неможливо зрозуміти всю глибину і багатогранність
Шевченкової творчості. Інтерес Т. Шевченка до Біблії стимулювався
особливим змістом його релігійності. Він свого Бога («великого Бога»)
шукав, вів з ним нескінченний діалог, і процес тих болючих богошукань,
внутрішніх монологів і дискусій породжував не тільки поклоніння, а й
сумнів, і докір, і богоборство, бо замість правди поет бачив скрізь лише
«кровавії ріки сльоз» – «а Бог бачить, та мовчить, гріхам великим
потурає».

Але докори і неприйняття Бога змінювалися смиренністю і побожністю. ї
поет знову звертався до Біблії, шукаючи відповіді на одвічні питання й
водночас духовну опору у світі.

Біблія була для Шевченка не лише джерелом духовних істин, а й
високохудожньою книгою, джерелом мотивів, сюжетів, образів. Т. Шевченко
переосмислював біблійні мотиви, шукав у них теми, що могли бути зв’язані
з тогочасною дійсністю.

Досить часто Шевченко відштовхується від якоїсь біблійної тези,
філософський зміст якої служить алегоричним вираженням його думок та
ідей. Так з’явилися епіграфи до політичних поем «Сон», «Кавказ»,
«Неофіти».

У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим,..», поет свої докори,
вбивчі характеристики, звинувачення попереджає цитатою з Біблії: «Аще
кто речет, яко люблю Бога, а брата свого ненавидит, ложь єсть». У цьому
разі слід говорити не про переосмислення, а про повне прийняття як
змісту, так і форми біблійного тексту.

Творчість Тараса Шевченка мала великий вплив на розвиток української
мови, зокрема на вдосконалення й вироблення таких стилів, як художній і
релігійний. Послуговування в поетичних творах Т. Шевченка елементами
релігійного стилю такими, як використання церковнослов’янської та
запозиченої релігійної лексики, синонімія звертань до Бога, Божої
Матері, святих, послуговування біблійною та літургійною фразеологією та
цитатами з Біблії, використання синтаксису, запозиченого з біблійних та
літургійних текстів, засвідчували глибокі знання автором Святого Письма
та церковної літератури, його розуміння важливості використання засобів
релігійного стилю в художній творчості, піднесення української мови,
зокрема стилістики, на високий рівень; сприяли розвитку як художньої,
так і релігійної літератури та вдосконаленню художнього й релігійного
стилів української мови. Одним із елементів релігійного стилю є біблійна
фразеологія та цитати з Біблії. Саме цей елемент Т. Шевченко широко
використовував у своїх поетичних творах.

Епіграфи у творах Шевченка відзначаються поліфункціональністю. Вони
виконують концептуальну функцію (передачі ідейно-тематичного змісту),
ліричну (розкриття почуттів автора, його ставлення до написаного),
емоційну (настроювання читача на певну емоційну тональність),
орнаментальну (привнесення до твору додаткової естетичної інформації),
контактну (зв’язку двох творів та їх авторів у контексті
загальнолюдської культури) тощо.

Епіграфічна манера Шевченка змінювалася у процесі еволюції його
творчості. Першому його епіграфу (до поеми “Тризна”) притаманні
романтичні риси традиції початку 19 ст.: яскраве емоційне забарвлення,
мотиви смутку й незадоволення, відверто дидактичний характер; од колізії
твору епіграф віддалений. Поступово роль епіграфів в Шевченкових поезіях
ускладнюється, посилюються його смислові й структурні зв’язки з текстом
твору – назвою, початком, кінцем, сюжетом та образами, розширюється
емоційна палітра. Епіграфи сприяють виходу творів митця на
загальнолюдські проблеми пошуку істини, справедливості й свободи,
підносять актуальні питання сучасного йому життя та вітчизняної історії,
викликають широкі загальнокультурні й літературні асоціації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Баран Г. В. Мова віршованої молитви Тараса Шевченка // Матеріали ІІІ
Всеукраїнської науково-методичної конференції «Слово Т. Г. Шевченка в
полікультурному середовищі». Сімферополь, 27 – 28 квітня 2006 року – С.
89 – 94.

Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – 423
с.

Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із мови
давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена/
Переклад проф. Івана Огієнка. – Українське Біблійне товариство, 2004. –
1376 с.

Бойко Н. І. Лексичні елементи конфесійного стилю як засіб експресивності
поезії Тараса Шевченка // Вісник Київського інституту «Слов’янський
університет». – Київ, 2000. – Вип. 9: Філологія. – С. 55 – 60.

Бондаренко Н., Скляр М. Формовияви релігійної самосвідомості Тараса
Шевченка // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. –
№3. – С. 31 – 36.

Бурдіна Г. Вплив Біблії та конфесійного стилю на збагачення української
лексики й фразеології // Християнство й українська мова: Матеріали
наукової конференції, 5–6 жовтня 2000 р. – Львів: Видавництво Львівської
Богословської Академії, 2000. – С. 258 – 265.

Гординський Я. Т.Шевченко і З.Красінський // Записки Наукового
Товариства ім. Шевченка. – Т.119-120. – Львів, 1917.

Дзюба І. Бог, релігія, церква в житті і творчості Шевченка //
Сучасність. – 2004. – № 7 – 8. – С. 52-68.

Івакін Ю.О. Коментар до “Кобзаря” Шевченка: Поезії 1847-1861 рр. – К.,
1968.

Івакін Ю.О. Коментар до “Кобзаря” Шевченка: Поезії до заслання. – К.,
1964;

Кржижановский С.Д. Искусство эпиграфа // Лит. учеба. – 1989. – №3. –
С.102-112.

Кудрявцев М. «Не зрять Бога над собою…» (До проблеми історизму мислення
Т.Шевченка у світлі Євангельських істин)// Українська література в
загальноосвітній школі. – Київ, 2001. – № 2. – С. 2 – 5.

Кузьмина Н.А. Эпиграф в коммуникативном просторе художественного текста
// Вестник Омского университета. – 1997. – Вып2. – С.60-63.

Левченко Н. Бог у світоглядному просторі Т. Шевченка: парадокси
трансформацій// Вивчаємо українську мову та літературу. – Харків:
Основа, 2005. – № 5. – С. 5 – 7.

Літературознавча енциклопедія: У 2 т. Т.1. / Авт.-уклад. Ю.І.Ковалів. –
К.: ВЦ «Академія», 2007. – 608 с. (Енциклопедія ерудита).

Лотман Ю.М. Структура художественного текста. – М.: Искусство, 1970. –
383 с.

Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Повний переклад, здійснений за
оригінальними єврейськими, арамійськими та грецькими текстами / Переклад
тексту: о. Іван Хоменко, мовна редакція: І. Костецький, В. Барка, М.
Орест-Зеров. – Рим: Видавництво отців василіян «Місіонер», 2007. – 290
с.

Січкар С. А. Ідіолект Тараса Шевченка і сучасні мовні норми: Автореф.
дис… канд. філол. Наук: 10.02.01. – Київ, 2003. – 20 с.

Скоць А. Любов, біль, гнів поета: Тарас Шевченко. «Осія. Глава XIV.
(Подражаніє)»// Дивослово. – Київ, 2004. – № 5. – С. 39 – 43.

Словник мови Шевченка. В 2-х томах. Т. 1. А – Н/ Ред. кол.: В.С.Ващенко
та інші. – Київ: Наукова думка, 1964. – 484 с.

Словник мови Шевченка. В 2-х томах. Т. 2. О – Я/ Ред. кол.: В. С.
Ващенко та інші. – Київ: Наукова думка, 1964. – 566 с.

Сулима В. І. Біблія і українська література: Навчальний посібник. –
Київ: Освіта, 1998. – 400 с.

Фразеологізми біблійного походження: Короткий словник-довідник/
Укладачі: Л. П. Будівська, З. С. Сікорська. – Луганськ: Луганськ-Арт,
2007. – 76 с.

Шевченківський словник. У двох томах. Т. 1. – Київ: Інститут літератури
імені Тараса Шевченка Академії наук УРСР, Головна редакція Української
радянської енциклопедії, 1978. – 416 с.

Шевченківський словник. У двох томах. Т. 2. – Київ: Інститут літератури
імені Тараса Шевченка Академії наук УРСР, Головна редакція Української
радянської енциклопедії, 1978. – 412 с.

Шевченко І. Лексикографічна система Святого Письма та автоматизована
система лексичної параметризації українського перекладу тексту Біблії.//
Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції, 5 – 6
жовтня 2000 р. – Львів: Видавництво Львівської Богословської Академії,
2000. – С. 194

Шевченко Л. Л. Біблія і становлення української літературної мови //
Мовознавство. – 2004. – № 5 – 6. – С. 56-61.

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. Т. 1/ Редкол.:
Микола Григорович Жулинський (голова) та інші. – Київ: Наукова думка,
2001 – 784 с.

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. Т. 2/ Редкол.:
М. Г. Жулинський (голова) та інші. – Київ: Наукова думка, 2001 – 784с.

Щурат В. Святе Письмо у Шевченковій поезії // Шевченко Т. Повне виданн
творів. – Чикаго, 1963. – Т. 13;

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
…………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ БІБЛІЙНОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ ТА ЦИТАТ

З БІБЛІЇ В ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ
Т.Г.ШЕВЧЕНКА……………………………….. 6

1.1. Особливості використання елементів релігійного стилю у творах
Тараса
Шевченка……………………………………………………….
…………………………………………. 6

1.2. Цитати з Біблії в поетичних творах Тараса
Шевченка…………………………… 9

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКО

БІБЛІЙНИХ ЕПІГРАФІВ У
ПОЕЗІЇ…………………………………………………………
… 15

2.1. Роль епіграфів у творчості поетів та письменників, місце епіграфів
у художніх творах
Т.Г.Шевченка……………………………………………………
…………….. 15

2.2. Роль і особливості біблійних епіграфів у віршах
Т.Г.Шевченка……………. 19

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
…………………………………….. 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ…………………………………………………….. 25

PAGE

PAGE 28

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020