.

Імідж державного службовця

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
166 10389
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ на тему:

Імідж державного службовця

Імідж в суспільній діяльності

Імідж як визначальна складова успіху державного службовця

імідж державного службовця – керівника

Загальні вимоги до зовнішнього вигляду і одежі

державного службовця

Вимоги до одягу державних службовців чоловічої статі

Вимоги до одягу державного службовця жіночої статі

Самоменеджмент державного службовця – як складова формування його іміджу

1.Імідж в суспільній діяльності

Одним із важливих аспектів загального сприйняття та оцінки людської
особистості є враження, яке вона справляє, її імідж (образ). Незалежно
від бажань будь-якої людини, її імідж є об’єктивним явищем і відіграє
істотне значення в її оцінці чи судженні про явища і процеси соціального
життя.

Вчені соціологи, психологи, менеджери виділяють питанню іміджу одну з
провідних ролей у сучасному житті ділової людини будь-якого спрямування.
У працях, присвячених дослідженню іміджу як глобального соціального
явища, можна знайти ряд характеристик, які становлять загальний зміст
цього феномена в розумінні різних науковців. При аналізі умов виникнення
та розвитку іміджу в сучасному суспільстві автори підкреслюють його
„ілюзорну” природу. Найчастіше імідж людини певним чином відрізняється
від істини самої особистості, тому його зміст завжди є певною
псевдореальністю. Сутність існування та причини формування іміджу
полягають в бажанні приховати реальність людей від самих себе. Імідж
виступає своєрідним щитом, за допомогою якого людина, як казав один
класик, «стримує вторгнення не дуже делікатного світу у власну делікатну
душу». З почуттям самозбереження індивід виставляє перед собою
„картинку”, „образ” – уявлення, яке, на його думку, повинне мати про
нього оточення, і яке би він хотів сказати про себе. Якщо брати до уваги
те, що імідж – це певний образ, уявлення, то можна стверджувати, що він
закріплюється у свідомості людей як взаємопов’язаний потік інформації –
образної, емоційної, дохідливої.

Із психологічної точки зору, уявлення про індивіда є одним із
структурних компонентів свідомості, що має специфічні особливості, без
урахування яких неможливо правильно зрозуміти уявлення і цілеспрямовано
впливати на них. До таких особливостей належать:

індивідуально-психологічна спрямованість. Це свідчить, що уявлення
належать кожному конкретному індивіду, і, на відміну від наукових знань,
які завжди можна перевірити на істинність, відображають його особистісне
бачення світу;

відносна мінливість і не рефлексивність уявлень. Зазвичай уявлення мають
мінливу природу і під впливом певних життєвих ситуацій можуть змінювати
позитивне ставлення до суб’єкта на протилежне;

безпосередній зв’язок з емоціями. Уявлення існують на перетині
свідомості та емоцій, переживань і часто носять миттєвий, суб’єктивний
характер, і є у тісному зв’язку з індивідуально-типологічними
характеристиками особистості;

уявлення є не безпосереднім відображенням світу, а інтерпретацією
наявних фактів.

Будучи засобом для досягнення певних цілей, імідж, здатний наділяти
реальні об’єкти додатковими цінностями, які перебувають за межами їх
буття. Імідж спроможний блокувати раціональне пізнання та спричиняти
неадекватне відображення реальності. Його можна створювати, змінювати,
підтримувати, його можна й зруйнувати, він може бути бездоганно
сформованим тощо.

Саме поняття «імідж» походить від латинського imago що пов’язане з
латинським словом imitary, тобто «імітувати», створювати образ. При
цьому, деякі вчені, що спеціалізуються в сфері людських взаємин (public
relations), небезпідставно розмежовують поняття ”імідж” та „образ”, хоча
останнє і є дослівним перекладом англійського слова image . Так,
зокрема, розглядаючи проблему формування іміджу людини, управлінця, ми
скоріше будемо мати на увазі його зовнішній вигляд, манеру триматися і
розмовляти і т.д. А під образом цієї людини – ми розуміємо уявлення,
враження про нього, що формується в головах оточуючих. Образ – це уявна
картинка, що виникає у свідомості людини в результаті безпосереднього чи
опосередкованого відображення дійсності. В образі відбито не тільки
зовнішні, але й внутрішні характеристики відображених об’єктів,
предметів, явищ. При цьому внутрішні характеристики, що безпосередньо не
спостерігаються, приписуються об’єктам, виходячи з потреб самої людини і
зі сформованих стереотипів зв’язків між зовнішнім і внутрішнім. Надалі
образ виступає як регулятор поведінки людини. Зрозуміло, що образ та
імідж пов’язані між собою, але ці терміни є далеко не тотожними.

Досліджуючи природу іміджу, науковці акцентують увагу на його
об’єктивній обумовленості, що ґрунтується на певних властивостях масової
свідомості, а саме – впливі на неї соціальних стереотипів. Стереотипи
проявляються у вигляді стійких, емоційно забарвлених, спрощених моделей
об’єктивної реальності, певних оцінок, суджень, що набувають форми
понять і здатні викликати у людей почуття симпатії або антипатії, які
асоціюються з набутим ними досвідом. Вони мають важливе значення для
оцінки людиною суспільних явищ і процесів, сприяючи „скороченню” процесу
їх сприйняття і розуміння, швидкому прийняттю відповідних рішень.
Водночас, спрощуючи процес соціального сприйняття, стереотипи часто
призводять до формування примітивної поверхової свідомості, що
проявляється в упередженості, неадекватності сприйняття подій, явищ,
людей і ставлення до них.

Словниково-довідникова література дає таке тлумачення іміджу, що
опирається на сферу цілеспрямовано сформованого образу певної особи,
явища чи предмета, що підкреслює певні ціннісні характеристики й
покликаний справити емоційно-психологічний вплив на когось з метою
популяризації, пропаганди, реклами тощо. Він є наочним уявленням про
людину, товар чи інститут, що цілеспрямовано формується в масовій
свідомості.

У сучасному значенні слово ”імідж” уперше застосував відомий
психоаналітик – З.Фройд. Він вважав, що імідж – це не тільки реальний
образ людини чи предмета (Ego), скільки ідеальний образ (Super Ego),
який природно, відрізняється від реального. З 1940-х років цей термін
почали використовувати рекламісти та спеціалісти зв’язків з
громадськістю. В науковий вжиток поняття «імідж» було введено тільки на
початку 1960-х років, коли вченими аналізується поняття «імідж» як
головний спосіб психологічного впливу рекламодавця на споживача.

Аналіз наукової літератури дозволив виявити цілу низку підходів до
визначення змісту терміну «імідж». Серед них можна виділити такі, які
наголошують, що імідж це:

штучна імітація та подання зовнішньої форми будь-якого об’єкта, особливо
особи;

стереотипний образ конкретного об’єкта чи явища, що існує в масовій
свідомості;

набір певних якостей, з якими люди асоціюють особу, предмет чи явище;

образ, який здатний додавати предмету чи явищу властивості й
характеристики, їм не притаманні, перетворюючи їх у головні, і тим самим
радикально змінювати уявлення про них;

звернене зовні „Я” людини, тобто її публічне „Я” (особистість людини в
очах оточуючих її людей).

Усі ці визначення фіксують загальні ознаки, які лежать в основі сутності
іміджу:

по-перше, імідж – це певний образ;

по-друге, це образ, в основі якого лежать певні уявлення про предмет,
явище, особистість, що складаються на основі їх видимих властивостей і
характеристик;

по-третє, це образ, який цілеспрямовано створюється.

У найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення іміджу: імідж –
це зовнішня форма будь-якого об’єкта чи явища (товару, інституту, людини
тощо) або уявлення про них, яке цілеспрямовано, свідомо формується в
масовій свідомості за допомогою певних методів (пабліситі, реклами,
пропаганди тощо).

Імідж – це цілісне уявне зібрання, що складається з багатьох елементів.
Можна їх так охарактеризувати:

імідж середовища (як виглядає її офіс, кабінет, автомобіль, вид
діяльності);

речовий імідж (предмети, які вона створила і якими користується:
написаний лист, візитна картка, подарунки тощо);

вербальний імідж (від лат. verbalis – „словесний”, це манера людини
висловлюватись, говорити, писати);

кінетичний імідж (невербальні засоби спілкування: жести, міміка і рухи
тіла);

габітарний імідж (від лат. habitus – „зовнішній”; включає костюм,
зачіску, аксесуари, каблучку, мобільний телефон тощо);

ментальний (світоглядні і морально-етичні установки, соціальні
стереотипи);

фоновий імідж, у який входять дистанційно-опосередкований і
контактно-безпосередній імідж.

а) дистанційно-опосередкований фоновий імідж – це ті відомості, які люди
отримують ззовні, з мас-медіа (ЗМІ), та з інших джерел. Ця інформація не
тільки доповнює змістом образ людини, але й має безпосередній вплив на
те, в якому світлі будуть сприймати людину оточуючі. Образ що
відбивається у свідомості, часто формується фактами, певними
стереотипами, що можуть бути не обов’язково правдиві, містити вигадки,
плітки. Однак, перебільшення людських якостей є не менш небезпечними,
ніж наклеп. Іноді важко відповідати тим сподіванням, які склалися в
оточуючих на основі занадто захопливих відгуків. Вступаючи в контакт,
людина повинна бути готова чи то нейтралізувати, чи то підтвердити
думку, що про неї склалася.

б) контактно – безпосередній фоновий імідж формується під впливом
безпосереднього контакту з людиною, у певному товаристві. Люди напряму
несуть певну важливу інформацію. Згадаймо вирази: „Скажи, хто твій друг,
і я скажу, хто ти”, „Оточення робить короля”, «З ким поведешся, від того
й наберешся». Свій персональний імідж людина формує під впливом агентів
первинної соціалізації, а саме родини, друзів, співробітників, партнерів
по бізнесу, знайомих.

З психологічної точки зору, імідж як творчий процес є для людини
надзвичайно важливим. Він беззаперечно впливає на людську уяву і є
носієм певної функціональності. Ось її характерні ознаки:

1) Особистісно-звеличувальна. Якщо створені умови для позитивного
іміджу, і даний факт підтверджується соціальним оточенням, то
створюється образ особистості, який підкреслює її духовні позитивні
якості, візуально «опредмечує» її найкращі душевні характеристики,
привносить новий позитив і в цілому демонструє її індивідуальну
незаурядність, цікавість. Висвітлення кращих особистісно-ділових
характеристик додає змоги підкреслити свої найпривабливіші якості,
викликаючи в людей довіру, симпатію і звертати їх увагу на свої
професійні, ділові якості, помітити щось нове. Це є певна міра
ідеалізованості людини шляхом перебільшення вигідних рис і доповнення
тими якостями, які є очікуваними з боку громадської думки.

2) Психотерапевтична. Особистість, що наділена певним шармом,
оригінальністю приречена на увагу людей і визнання, що поповнює,
відновлює в певних випадках її біоенергетику, про що свідчить її стійкий
позитивний настрій, оптимізм в досяганні своїх цілей і впевненість в
собі. Тут можна говорити про утворення в особистості так званої
підйомної сили, стимуляції, за рахунок якої вона з меншими
психофізичними затратами досягає життєвого успіху і спілкується з
людьми.

3) Соціальна адаптація. Завдяки позитивному іміджу можливе швидке
проникнення в конкретну соціальну сферу, створюється можливість
привернути до себе увагу багатьох людей, досягти з ними
найпродуктивніших та доброзичливих контактів. Є перспектива численних
соціальних зв’язків, адже людина з позитивною оцінкою є завжди більш
відкритою до взаємин з оточуючими, швидше адаптується, є рухливою,
мінливою, здатною пристосовуватися до ситуації, що змінюється.

4) Розширення діапазону взаємодії. Особистість з вдалим іміджем
намагається іти в ногу з часом. Це означає не замкнутість людини в
своєму віковому, професійному, товариському іміджі, а демонструє знання
та вміння сучасних інновацій, манер спілкування, поведінки, додержання
останніх тенденцій моди, що дозволяє розширити коло контактів з різними
віковими групами і успішно займатися професійною діяльністю у різних
сферах життєдіяльності. Іншими словами, вміння „світитися людям” завжди
звертає їх увагу на того, хто випромінює «свіжість», неординарність, а
отже, вони будуть зацікавлені у спілкуванні і в роботі саме з такою
особистістю.

5) Відволікальна. Дуже часто імідж людини відрізняється від справжньої
сутності самої особистості. Завдяки використанню певних елементів іміджу
(наприклад речовий, габітарний) є велика ймовірність того, що людина
може приховати негативні особистісні характеристики. Тобто, завдяки
використанню одягу, зачіски, макіяжу, прекрасних манер поведінки,
аксесуарів тощо, є шанс відвернути погляд людей від власних недоліків,
що можливо властиві для моральної сфери носія цього образу, чи скажімо,
для її комунікабельності.

Сьогодні про імідж ми чуємо мало не на кожному кроці, щоправда розуміємо
під цим словом найчастіше одне поняття – зовнішній вигляд. Так,
зовнішній вигляд відіграє чи не найвагомішу роль в діяльності людини.
Зовнішність повинна не тільки підкреслювати індивідуальність
особистості, але і цілеспрямовано використовуватися як засіб прихованої
трансляції місії, вихідних установок та цілей суб’єкта, а також
„задавати тон” можливій взаємодії. Важливо все – як людина одягнена, що
транслює її зовнішній вигляд, яка в неї зачіска, як вона рухається, з
якою силою потискує руку, що написано на її обличчі, яка постава, якою
фразою вітає людей, як дивиться їм в очі, як звучить її голос, як вона
починає ділову бесіду, як вимовляє компліменти і критику, чим закінчує
ділову розмову, як розмовляє по телефону і наскільки знайома з етикетом
і т.д. Причому, ці зовнішні уявлення завжди виявляються узагальненими,
хоч іноді, спираються навіть на дрібні та часткові деталі. Людина їх
інтерпретує і у неї складається думка про інших загалом. Тому, можна з
упевненістю сказати, що при створенні іміджу людини дрібниць нема і бути
не може. Безперечно, імідж – це не тільки зміна зовнішності, адже щоб
бути привабливою особою лише зовнішньої виразності недостатньо. Вона –
бажаний компонент іміджу, але не вирішальний, як це багато кому
здається.

Переслідуючи мету певним чином гідно виглядати перед оточуючими і
впливати на них, людина повинна коректувати свої жести, пози, манеру
розмовляти, підбирати аксесуари, якими користується (від запальнички до
автомобіля), продумувати образ, в якому її бачать. Звичайно, тут
враховуються особливості тих, на кого він розрахований: вік, стать,
соціальний статус, інтереси та потреби різних людей. Треба знати
специфіку тої сфери, в якій буде „працювати” сформований образ:
суспільне життя, артистична богема, студентська аудиторія, вечірка,
професійна діяльність. Але кожній з цих сфер притаманні свої
особливості, які мають власні важелі та цінності.

Імідж – це перш за все візуальна привабливість людини. Окремі люди
володіють нею від Бога, інші створюють її завдяки кропіткій роботі над
собою. Важливість впливу іміджу на життя людини можна побачити на
прикладі людей публічних професій: фотомоделей, ведучих шоу-програм,
артистів, політиків, викладачів, бізнесменів. Їх імідж, безумовно,
відбиває реальне положення речей, але й багато в чому не співпадає з
дійсністю.

Питання створення іміджу, управління враженнями – вельми багатогранне і
складне, адже у формуванні оцінки про людину немає місця дрібницям.
Грамотне вибудовування іміджу – наука і мистецтво одночасно. Як
стверджують багато вчених, імідж – правильний вибір моделі своєї
поведінки. Така модель формується піді впливом внутрішніх якостей та рис
особистості. Можна виділити групу якостей, володіння якими дає шанси
вирішити проблему формування позитивного іміджу. Вони відносяться до
емоційно-вольової, комунікативної, рефлективної, регулятивної,
інтелектуальної та інших сфер психіки особистості і належать до основних
індивідуально-типологічних характеристик людини, які є успадкованими і
набутими в процесі соціалізації. Сюди можна внести високий
інтелектуальний рівень, комунікабельність, рефлексивність (здатність
зрозуміти іншу людину), красномовність (здатність впливати словом),
володіння технікою міжособистісного спілкування, уміння переборювати
складні конфліктні ситуації, повага, доброзичливість, терпеливість,
інтуїція, впевненість, саморегуляція, відповідальність, відчуття
естетики, уважність, уміння себе подати, відчуття манерності тощо.
Імідж виступає цілою структурою, що складається з окремих деталей, із
всієї сукупності особистісних рис і виражається у репутації, авторитеті,
і є дзеркалом, в якому сконцентрований образ людини. Щоб уникнути
найменшого викривлення такого своєрідного дзеркала, тобто забезпечити
якісне створення образу людини, вимагаються зусилля, терпіння, а в наших
умовах – ще й небувала відважність та наполегливість.

Вдалий імідж – це здатність переконати навколишніх, що носій цього
образу втілює у собі ті ідеальні якості, котрі б вони хотіли мати, якби
були на місці цієї людини. Поняття іміджу містить у собі не тільки
природні властивості особистості, але й спеціально напрацьовані. Останні
пов’язані як із зовнішнім виглядом, так і з внутрішнім змістом людини,
його психологічним типом, риси якого відповідають запитам часу і
суспільства.

2. Імідж як визначальна складова успіху державного службовця

На нинішньому етапі розвитку держави залишається потреба у подоланні
проблем неефективності державної служби як соціального інституту,
істотного деформування морально-психологічного клімату в апаратах
органів виконавчої влади, що призвели до певної дискредитації державної
влади серед населення. Від персональної позиції кожного державного
службовця, готовності протистояти проявам непрофесіоналізму,
некомпетентності, залежатимуть кінцеві результати позитивних змін на
всіх щаблях державної влади. Тому одним з важливих завдань посадових
осіб має стати робота над створенням привабливого позитивного іміджу
державної влади в умовах забезпечення відкритості та ефективності їх
діяльності.

Оцінюючи те, у якому світлі державний службовець хотів би постати перед
людьми, які його оточують, слід враховувати не тільки його зовнішність,
яку часто-густо помилково ототожнюють з іміджем, а й манери, вчинки,
врешті-решт мислення, спілкування, поведінку. Від сприйняття колегами,
друзями, просто людьми, з якими він має справу щодня, від його іміджу
залежить успішність насамперед професійних починань. Вдалий імідж
підкреслить все найкраще, що є у державного службовця і додасть йому
сміливості бути самим собою в будь-якій ситуації.

Кожен державний службовець повинен знати, як виконати свою роботу
щонайкраще, хоча і у своїй особистісній манері. Ці знання регулюються
державними та нормативними актами. Розроблені «Загальні правила
поведінки державних службовців», якими встановлюються основні вимоги до
етики працівників органів державної влади, що займають посади, віднесені
до відповідних категорій посад державних службовців відповідно до Закону
України «Про державну службу». При прийнятті на державну службу
державний службовець знайомиться з цими правилами, про що робиться
письмове засвідчення в його особовій справі. П.6 правил передбачає, що
державний службовець має дбати про позитивний імідж та авторитет органів
державної влади і державної служби в цілому, дорожити своїм ім’ям та
статусом. Однак, підвищувати власний імідж можна також завдяки процесу
власної соціалізації, інформації із ЗМІ, з власного досвіду, позитивного
досвіду колег тощо.

В роботі державного службовця важливими є знання двох зрізів іміджу.
Перший – це імідж базовий, що складається у сприйнятті людей поступово.
Він, як правило, стійкий і надто важко піддається змінам, не дивлячись
на випадкові відхилення.

Другий – ситуативний імідж, який формується під впливом певних обставин,
кризових ситуацій, непередбачених дій. Пересічні ж громадяни швидше
сприймають ситуативну поведінку державного службовця, причому емоційно,
і від цього формується ставлення до нього, до його роботи, до державної
служби взагалі. Тому, перед державними службовцями постають два
завдання: по-перше, варто узгоджувати всі складові іміджу, щоб між ними
не було конфліктів, по-друге, потрібно використовувати всі позитивні
риси характеру, робити їх знаковими, особливими. Для успішної реалізації
цих завдань не зайве звернутися до фахівців у сфері іміджелогії, щоб
допомогти збагатити свій імідж.

Виступаючи як створений, штучний образ, імідж державного службовця має
певні ознаки, які йому здебільшого цілеспрямовано надаються. Для того
щоб бути сприйнятим, він має відповідати певним конкретним потребам.
Якщо, скажімо, комерційний імідж відповідає споживчим потребам покупців,
то імідж державного службовця повинен відповідати запитам суспільства.

Для іміджу державного службовця вкрай необхідно, щоб він створювався на
основі усвідомлення реальної здатності суспільної свідомості його
сприйняти. Як правило, він має бути орієнтованим на досягнення певних
конкретних цілей, вирішення тих завдань, які є актуальними на даний,
конкретний момент або на близьку перспективу.

При зміні завдань змін набуває й імідж, який або конкретизується, або
модифікується. Звідси одна із вимог до іміджу – він має бути не
статичним, а рухливим і набувати змін залежно від змін суспільного
середовища, його модернізації.

При чітко визначених завданнях, на реалізацію яких спрямований той чи
інший імідж державного службовця, можна з певною мірою вірогідності
визначити і характеристики, які необхідні для того, щоб імідж спрацював
належним чином. Обов’язковою умовою при цьому має бути їх прийнятність
конкретною цільовою аудиторією. Знання потреб, очікувань аудиторії
створює передумови для ефективної адаптації іміджевих характеристик до
свідомості людей.

Зрозуміла і досить поширена думка про те, що талановитий кожний, тільки
не всім вдається зрозуміти і використовувати належним чином свої
таланти. Для цього потрібно мати позитивний імідж. Позитивний імідж
можна формувати і навіть розвивати.

Особливо гостра необхідність формування іміджу у «публічних» людей, куди
відносяться і державні службовці. Вдалий імідж прямо пропорційний успіху
на державній службі і дозволить державному службовцю не тільки
підкреслити все найкраще, але й додає такі аспекти як сміливість,
продуктивність, впевненість, зменшує тривожність, відкриває творчі
здібності і т. д.

Основу кредо державного службовця має складати турбота про соціальну
захищеність людей, їх здоров’я, їхнє багатство, духовність, безпеку,
формування впевненості у завтрашньому дні. Імідж, який повинен
реалізовувати ці завдання, формується головним чином з таких елементів:
зовнішній вигляд, культура мови, службовий етикет, моральні якості,
професіоналізм, світогляд і ерудиція.

Зовнішній вигляд. Психологи стверджують, що враження про людину
формується протягом перших 15 секунд спілкування. Тут йде мова про
зовнішню естетичну привабливісь (міцне здоров’я, приємна посмішка,
гарний, стильний одяг тощо). Має значення кожна деталь: одяг; взуття,
колір сорочки й краватки, зачіска і макіяж, жести й міміка, хода і
постава, манера триматися тощо.

Культура мови. Безперечно, державний службовець повинен досконало
володіти і послуговуватись у роботі державною мовою. Однак цього не
досить. Мова державного службовця має бути стилістично грамотною,
чіткою, зрозумілою і доступною кожному відвідувачу.

Службовий етикет. Культурна людина не обов’язково може бути службовцем,
але державний службовець зобов’язаний, мусить бути культурною людиною.
Він постійно контактує з різними людьми, бере участь у листуванні з
численними організаціями, приймає відвідувачів з особистих питань,
розглядає заяви і скарги. Поведінка державного службовця при виконанні
посадових обов’язків, так само як зовнішній вигляд і мова, помітні не
озброєним оком, сприймаються оточенням гостро. Будь-які вади, недоліки,
помилки, тяганина у вирішенні справ, приниження гідності людини роблять
погану рекламу і конкретному службовцеві, і державній установі загалом.
До складових службового етикету можна зарахувати: дотримання
загальноприйнятих норм ділової поведінки; приязність, особиста
привабливість; коректність, гнучкість, відкритість у спілкуванні;
інтерес до співрозмовника; почуття стриманості, зваженості, такту.

Моральні якості пов’язані зі ставленням державного службовця до людини
незалежно від її суспільного становища. До цієї групи якостей належать
такі гуманістичні цінності: повага, доброзичливість, чуйне ставлення до
людей; простота, скромність, справедливість; чутливість, готовність
прийти на допомогу людині; поблажливість, намагання піти на зустріч
кожному.

Професіоналізм державного службовця характеризують ті знання, навички,
риси, від наявності та сили прояву яких залежить результативність
діяльності: професіоналізм, вимогливість до себе, самодисципліна,
жорсткий самоконтроль, динамізм, активність, високий рівень
компетентності, знання сучасних інформаційних технологій, висока
працездатність, витривалість, здатність аналізувати, відбирати потрібну
інформацію з різних джерел, здатність до встановлення ділових контактів
з різними організаціями.

Світогляд і ерудиція допомагають державному службовцю успішно
розв’язувати складні питання. До цієї групи особистісних рис належать:
освіченість, вихованість; широкий світогляд; інтерес до політики,
міжнародних проблем: прагнення до підвищення кваліфікації, неперервного
поповнення і оновлення знань.

Досягнення позитивного іміджу на державній службі можливе при умові
врахування і дотримання таких основних принципів:

по-перше, імідж державного службовця має бути, передусім, зрозумілим для
усіх верств населення. Відповідно до цього імідж має бути
супроводжуватись такими рисами й ознаками, які легко є впізнаванні і не
потребують докладання певних зусиль;

по-друге, він має бути вірогідним, правдоподібним, користуватися довірою
людей. Кращий шлях до правдоподібності – стримані висловлювання та
адекватна поведінка, конкретні, реальні дії;

по-третє, імідж суб’єкта державної служби має бути яскравим, конкретним,
привабливим і бути особистісно зорієнтованим. Він краще спрацьовує, коли
апелює до почуттів; швидше сприймається, коли зосереджується на певних
рисах і яскраво висвітлює одну або кілька суттєвих характеристик
суб’єкта. Слід пам’ятати і про привабливість (зовнішня привабливість).
Реакція на привабливість завжди є позитивною й автоматично спрацьовує на
рівні підсвідомості, коли якась певна позитивна риса виділяється, впадає
в очі і немовби витісняє на другий план інші риси людини, можливо й
негативні;

по-четверте, образ державного службовця по можливості має бути
спрощеним. Щоб уникнути складнощів сприйняття аудиторією, він має бути
простішим за сам об’єкт. Найефективнішим, на думку фахівців у галузі
політичного іміджмейкерства, є простий імідж, який швидко
запам’ятовується. Цим досягається його доступність і зрозумілість.

Більша частина характеристик, які формують імідж України через
діяльність державних службовців залежать від багатьох факторів.
Професіоналізм і ефективність діяльності державних службовців їх
авторитет залежать не лише від якості процедури набору на цю
відповідальну посаду, а й від організації їх професійної кар’єри. Для
комплексного вирішення питань комплектування органів державної служби
висококваліфікованими спеціалістами, кадровими службами проводиться
відповідна робота. Саме кадрові служби покликані вивчати позитивні
якості осіб, які претендують на посади державних службовців, адже влада
над людьми залежить не тільки від рівня професіоналізму, сили, розуму і
волі, але і від створюваного враження, образу особи. Добре продуманий
імідж може і не стати основною причиною, з якої людина отримає роботу на
державній службі, але завдяки ньому її будуть уважно слухати і довіряти
їй. Добрий імідж усуває перешкоди між людьми, що займають різне
становище в суспільстві, або людьми різних поколінь. Це важливо не
тільки для державного службовця, але і для будь-якого іншого працівника.

3. Імідж державного службовця – керівника

Імідж керівника лише в останній час став об’єктом наукових досліджень.
Усі дослідження іміджу керівників будь-яких ланок свідчать, що він
істотно впливає на життя державних службовців усіх рангів, на увесь
структурний апарат будь якої державної установи.

Керівники вищої ланки це ті люди, які визначають цілі і основні принципи
діяльності підприємства, організації, установи. Саме від них у значній
мірі залежить ефективність і продуктивність роботи працівників, вміння
спрямовувати їх енергію у потрібне русло. В роботі керівника також є
багато привабливих сторін: вона створює великі можливості для розвитку
особистості, надає людині гідність, є захоплюючою, творчою,
відповідальною. Керівник часто вирішує складні і важливі задачі в умовах
критичних ситуацій і невизначених перспектив.

У процесі управління керівник найчастіше здійснює ряд конкретних
функцій, серед яких: організація і планування трудового колективу і
своєї власної роботи, розподіл завдань і інструктаж підлеглих, контроль
за ними; підготовка і читання звітів; перевірка й оцінка результатів
роботи; ознайомлення з усіма навиками у світі менеджменту, бізнесу,
техніки, вишукування і розгляд нових ідей і пропозицій; вирішення
питань, що виходять за межі компетенції підлеглих; знайомство з поточною
кореспонденцією; відповіді на дзвінки і прийом відвідувачів; проведення
зборів і представництво; заповнення форм звітностей; ведення
переговорів; підвищення кваліфікації тощо. Всі ці роботи
характеризуються: високою різноманітністю (за оцінками фахівців – до 200
видів дій у день), формами цих дій і місцем їх здійснення, широкими
контактами і комунікаціями усередині і поза установою, швидкою зміною
подій, людей і дій.

За часів Радянського Союзу на посаду керівників намагалися підбирати
кандидатів з яскраво вираженими вміннями до командування, оскільки
робітники, виконавці були здебільшого покірною, малоосвіченою масою, і
найкращим засобом впливу на них вважався примус. З сучасним розумінням
того, що робітників потрібно не примушувати, а заохочувати, змінилися й
вимоги до керівників.

Сучасний керівник державної установи володіє певними специфічними
особливостями, що диктують йому певні вимоги:

по-перше, це керівник, обраний владою, і повинен управляти великим
колективом людей;

по-друге, це лідер, який має бути спроможний вести за собою
підпорядкованих йому людей, використовуючи свій авторитет, високий
професіоналізм, позитивні якості характеру;

по-третє, це дипломат, що повинен встановлювати контакти з партнерами і
владою, успішно переборювати внутрішні і зовнішні суперечки, конфлікти;

по-четверте, це новатор, який повинен бути здатним розуміти роль науки і
технологій в сучасних умовах, оцінити і впровадити у діяльність той чи
інший винахід, раціоналізаторство, нововведення. Керівник повинен добре
усвідомлювати ті зміни в суспільному житті, що відбулися за останні
десятиріччя.

по-п’яте, це – просто людина, що належним чином повинна володіти
високими знаннями і вмінням, рівнем культури, інтелекту, чесністю,
рішучістю характеру і у той же час розважливістю, спроможна бути у всіх
відношеннях зразком для оточення.

У процесі виконання своїх професійних обов’язків, державний службовець,
що є на керівній посаді, є виконавцем різних ролей:

Координатора (пов’язує одну групу людей з іншою і спрощує діалог між
ними. Цю роль відіграє імідж і представництво у зовнішньому світі).

Інформатора (забезпечує прийом, передачу й опрацювання різних видів
інформації. Він при цьому має бути в курсі усіх новин, які впливають на
роботу співробітників, і інформує їх про це та роз’яснює значення і
характер наявних проблем іншим підрозділам або партнерам, висвітлює
політику діяльності установи).

Управлінця (пов’язана з управлінням довіреного колективу, прийняттям
рішень. Службовець шукає нові шляхи досягнення цілей і бере на себе всю
відповідальність за ризик, пов’язаний з ними).

Для керівника будь-якого рівня важливим виступає мистецтво спілкування.
У ньому відбувається персоніфіковане управління, що здійснюється в
процесі безпосередніх відносин керівників та підлеглих. Тому сучасна
ділова людина повинна вміти знаходити спільну мову з будь-якими людьми,
не кажучи вже про підлеглих. Щоб досягти високого міжособистісного рівня
взаємин важливо, щоб керівник певного підрозділу володів інформацією
про свій колектив, а саме знав по можливості як звуть його
співробітників, вітався з ними, не зганяв на них злість, не підвищував
голос без потреби, умів оцінити їх по заслугах, довіряв їм, був
ввічливим. Без взаєморозуміння в колективі неможлива плідна робота, не
кажучи вже про досягнення поставлених цілей, якщо підлеглі не розуміють
керівника. Завдання керівника – допомогти працівникам зрозуміти
призначення виконуваних ними функцій, організаційні цілі установи,
спрямовувати в потрібному напрямку діяльність і виконавчу дисципліну
службовців, допомогти їм розвивати потенційні можливості, отримувати
об’єктивну інформацію, яка б допомагала приймати ефективні управлінські
рішення.

Виконуючи свої повсякденні обов’язки, керівник спілкується з різними
категоріями людей. Насамперед, це – партнери, колеги, відвідувачі,
співпрацівники. Іноді ці контакти можуть бути доволі неприємними,
небажаними, але в будь-якому випадку необхідно поводитися коректно,
ввічливо. У розмовах дотримуватись чіткості, визнавати факти, коротко
лаконічно і зрозуміло викладати власні думки. З’ясовуючи якусь проблему,
найкраще відразу ж запропонувати варіант її вирішення. І нарешті,
керівник постійно спілкується з колегами-керівниками інших підрозділів.
Прямого впливу на них він чинити не може і тут значною мірою потрібно
вміти вести переговори, торгуватися, переконувати.

Мистецтво керівництва дається не кожному, але навіть коли такий
природний талант у людини є, цього ще не досить. Як вказують фахівці
психології і практичного менеджменту, вдалий, позитивний імідж
державного службовця повинен бути підтриманий такими характерними рисами
як: вміння робити правильні висновки, аналізувати пройдене; вправність
вирішувати декілька проблем одночасно, гнучкість, динамічність;
пристосовуваність; чесність, скромність; намагання бути зрозумілим та
домагатись розуміння інших; розвинута інтуїтивність; уміння справлятись
з депресією, стресами; здатність брати керування та відповідальність на
себе; наполегливість, трудолюбивість; вміння до співробітництва;
ініціативність, енергійність; високий інтелект; довіра до людей;
емпатія, уміння прийти на допомогу; майстерність ідентифікувати себе зі
справою, завданням; зацікавленість у рості організації, а не у власній
кар’єрі; почуття гумору; зрілі уявлення, позитивні життєві орієнтири,
цілісність особистого ідеалу; висока самооцінка і впевненість у собі;
високі морально-етичні і політичні якості, почуття міри та здатність до
змін, саморозвитку і самовдосконалення; ввічливість, коректність у
спілкуванні, пунктуальність, дотримання слова; доброзичливість, повага,
висока культура й тактовність у спілкуванні; вміння заручатися
підтримкою колег і партнерів, вміння вправно підтримувати сприятливий
психологічний клімат в колективі.

Уся ця величезна кількість особистісних рис та якостей по створенню
вдалого іміджу має зовнішню природу відтворення. Використовувати можна
усе – посміхатися усім і скрізь, демонструвати щирість і увагу, бути
гнучким і тактовним, стежити за взуттям і зачіскою, одягом. Проте,
оточуючі дуже часто відчувають фальш, брехню, розпізнають справжню
сутність людини, якщо все йде не від серця і душі, без щирості.
Позитивний імідж складається тільки тоді, коли є гармонічна єдність
внутрішнього і зовнішнього єства людини, коли поведінка, дії, вчинки,
взаємини є яскравим вираженням того, що душа наповнена гуманістичними
цінностями, рисами і домаганнями.

4. Загальні вимоги до зовнішнього вигляду і одежі

державного службовця

В умовах сучасного швидкого темпу життя людина багато часу проводить за
роботою, репрезентуючи власні потенційні можливості, і звичайно – свою
зовнішність, де найпомітнішим елементом є одяг. Форма одягу – одна із
найкращих візуальних характеристик людини, її іміджу, що відображає
особистість з багатьма її цінностями, якостями, звичками, нахилами,
домаганнями. Естетика костюму чи плаття має не менше значення в житті
людини, ніж естетика поведінки. Неохайність в одязі рівноцінна
моральному самогубству. Вміння одягатись відноситься як до науки i
мистецтва, так i до звичок та почуттів. Як говорив Оноре де Бальзак
“Справа не стільки в костюмі, скільки в умінні його носити”.

Одяг перш за все асоціюється з феноменом моди, що формується протягом
століть і глибоко проникає в повсякденне життя людини. У зв’язку із
глобалізаційними змінами у світі та вплив цих змін на суспільство,
процеси демократизації стали більш відкритими, а з ним реорганізовується
такий суспільний інститут, як мода. Мода, як відомо, являє собою
колективне наслідування новинкам, що регулярно з’являються, посилається
на індивідуальне самовираження особистості, хоча за своєю суттю є
феноменом масовим. У наші дні мода стала справою всіх і кожного,
перетворилася на суспільний інститут. За допомогою моди всьому сучасному
одягу прищепили ознаки індивідуальності – а це фатально призвело до
нейтралізації самої індивідуальності.

З психологічної точки зору мода пов’язана з ролевим спілкуванням.
Використання спеціального одягу завжди є засобом для отримання бажаної
передбачуваної реакції оточуючих згідно з запрограмованим змістом
соціальної ролі суб’єкта. При цьому одяг являє собою швидкісний
невербальний сигнал, для сприйняття та обробки якого потрібно декілька
секунд, після чого може бути використаний адекватний зразок поведінки
об’єкту впливу. Говорячи про вплив одягу на сприйняття людини соціумом,
слід підкреслити зворотній ефект: вплив одягу на свідомість ії власника,
в результаті чого покращується адаптація до нової ролі та надбання
специфічних якостей, що їй притаманні.

До інформативних компонентів одягу окрім його видів обов’язково слід
додати колір, силуетну, конструктивну лінію, малюнок тканини та її
фактуру. Дослідження оцінки особистості через вибір суб’єктом певних
кольорів є цікавим підґрунтям для вивчення сприйняття кольору
спеціалістами, що створюють модний одяг.

Особливістю одягу є те, що він складає одне із чи не найвагоміших
вражень про людину. Як показують наукові дослідження, перше враження, що
складається у оточуючих при погляді на людину, формується впродовж 10-20
секунд з початку контакту. У 85% із 100 люди після першого знайомства
створюють для себе образ людини на основі її зовнішнього вигляду. Ця
хвилина зустрічі є вирішальною у створенні соціального і психологічного
портрета, адже при цьому первинне враження, що зумовлене спогляданням
одежі, може зумовити подальший розвиток сприймання суб’єкта та
відношення до нього оточуючих. Змінити перше враження згодом досить
важко.

Хоча й відома народна мудрість «по одежі зустрічають, а по розуму
випроводжають» підтверджує, що зовнішній вигляд не є самодостатнім у
формуванні належного іміджу людини, але навіщо чекати, поки співбесідник
оцінить склад розуму? Чи не краще з перших секунд пред’явити йому
своєрідну «одежну візитівку» своєї серйозності, діловитості,
зацікавленості і респектабельності? Це перше враження тільки сприятиме
подальшій позитивній оцінці. Звичайно, людині неможливо компенсувати
духовну та інтелектуальну бідність, вади в освіті, вихованні,
відсутність хороших манер. Однак відповідність зовнішнього вигляду
офіційному статусу особи – один із важливих, хай і не основних,
показників його культури.

Все частіше іміджмейкери говорять про важливість дотримання дрес-коду –
визначеного еталону одягу для різних життєвих ситуацій. У ділових колах
вдягнутися згідно з дрес-кодом означає бути «своїм серед своїх». Часто
неправильно вибраний костюм чи краватка призводять до негативних
наслідків, коли страждає не лише репутація людини й установи, яку вона
представляє, але й, в деяких випадках, цілої держави.

За підрахунками фахівців, на сьогоднішній день у країнах бувшого СРСР
менше ніж 10% ділових організацій дотримуються суворого регламенту в
одязі, прописаного в договорах співробітників. Так людину можуть
відправити переодягнутися, якщо її зовнішній вигляд не відповідає
встановленим вимогам. У великій кількості компаній правила офісного
дрес-коду прописані тільки на папері й співробітниками не виконуються. У
більшості організацій правила дрес-коду стосуються лише окремих
працівників, в основному — керівників, високопосадовців і тих, хто
особисто спілкується з важливими клієнтами.

В міжнародній практиці ділових та світських зустрічей існує ціла система
дрес-кодів – певних символів, згідно якої пропонується, в якій
«екіпіровці» потрібно прийти на прийом чи зустріч. Ось вона:

ВВ — високий діловий стиль «Business Best» — владна екіпіровка для дуже
важливих і впливових зустрічей високих керівників.

BT — офіційний «Black Tie» — офіційний вечірній одяг — смокінг.

WT — офіційний «White Тie» — офіційний урочистий вечірній одяг — фрак.

A5 — «після п’ятої» «After 5» — нарядний одяг, смокінг, вечірні сукні
для урочистих церемоній, концерту, театру, ділової вечері, коктейлю.

Вt — традиційний діловий стиль «Business Traditional» — однотонний або
комбінований костюм для чоловіків, сукня- жакет і брючний костюм для
жінок для роботи в офісі.

Сm — загальноприйнятий повсякденний стиль «Casual Mainstream» —
повсякденний невимушений стиль у офісі або на суспільних заходах. Кожна
компанія має свої нюанси, наприклад, десь допускається носити піджак із
джинсами, в певних установах вимагають строгий костюм і краватку.

Cb — базовий повсякденний стиль «Casual Baselinе» — невимушений
повсякденний стиль, допустимий у конкретному бізнес-середовищі, в
основному в компаніях, що надають творчі послуги: реклама, дизайн, ЗМІ.
Для «зустрічей без краватки», заміських конференцій і тренінгів.

Ce — керівний повсякденний стиль «Casual Executive» — дорогий, елітарний
стиль одягу для високих керівників, але не діловий костюм.

C — невимушений стиль поза офісом «Casual» — як кажуть, «хто на що
здатний», не виходячи за рамки пристойного, для нічних розваг, вечірок,
клубів.

Sc – так званий безпрограшний варіант — «Safe choice», коли вбирають
класичну одежу, що личить господареві.

Звичайно, мати в гардеробі увесь список перечисленої одежі досить
складно з різних точок зору, однак службовцю необхідно розуміти, що
мінімум повинен бути. Люди, які оволоділи мистецтвом ділового стилю,
відповідності визначеному стандарту, розуміють один одного без слів,
адже основне завдання дрес-коду — показати, що ти «свій серед своїх», а
не біла ворона.

Одяг є феноменом культури людства і важливим атрибутом іміджу такої
публічної особи як державний службовець. Сьогодні ми можемо спостерігати
приклади впровадження дресс-коду в державних установах та органах
державної влади, що визначає вимоги до одягу для співробітників цих
установ та організацій. Це, звичайно, є явищем вагомим, тому що
специфіка роботи державного службовця вимагає визначеної форми одягу та
дотримання певних правил етикету. Це насамперед стосується ділових,
контактних, протокольних заходів. Раніше вимоги до них були дуже суворі,
але зараз стали більш демократичніші. І вимоги до одягу зараз зовсім не
такі категоричні, як колись. Однак і тепер у розвинених демократичних
країнах надається великого значення зовнішньому вигляду робітникам, що
працюють на публічних посадах.

Слід завжди пам’ятати, що одяг – свого роду представлення не лише певної
особи, а й установи, яку вона представляє. У офіційно-ділових відносинах
дуже важливо відповідати загальноприйнятому іміджу політика, службовця,
менеджера тої чи іншої установи. Багато ситуацій сучасного життя в
органах державного управління вимагають строго визначеної форми одягу.
Основними параметрами тут мають виступати принципи формування гардеробу,
визначений стиль, мода, традиційність, норма, ансамбль. На робочому
місці головним є діловий костюм, однак, в силу професійних обов’язків у
державний службовець може бути присутній на офіційних зустрічах,
урочистих подіях, відрядженнях за кордон. Необхідно керуватися тим, щоб
одяг відповідав етичному кодексу, законам етикету, вимогам міжнародного
стандарту якості ISO 9001.

e

hq

hq

hAr

&

F

???????f

??????f

h

hc-i. одяг працівників органів державної виконавчої служби». Окрім
визначення певних форм одежі для чоловіків та жінок, ця постанова
визначає знаки розрізнення для державних службовців, що є невід’ємним
компонентом іміджу.

До особи державного службовця виявляються підвищені вимоги з боку
суспільства. Завдяки зовнішньому сприйняттю, через кожну посадову особу
формується загальний імідж державної служби, який має на меті виправдати
очікування громадськості й забезпечити довіру суспільства до державних
структур, сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина,
визначених Конституцією і законами України.

Початкове положення іміджу на будь-якій службі – уміння „світитися
людям”. В цьому твердженні велика доля істини. Візуальна доброзичливість
і техніка приваблювання до себе властиві кожній людині, яка наполегливо
хоче оволодіти технологією самопрезентації. Тому необхідно дуже серйозно
відноситись до цього поняття іміджелогії. Продуманий зовнішній вигляд
державного службовця – запорука його успіху. Можна мати відповідну
освіту, яскравий талант і незвичайні здібності, але якщо такий імідж не
продуманий, честолюбиві задуми можуть залишитися усього лише задумами.

Міжнародна Асоціація Імідж-консультантів (Association of Image
Consultants International) виявила десять найбільших помилок в одязі
ділових людей, що часто зустрічаються:

довгі яскраво нафарбовані нігті. Інша крайність – непідстрижені і брудні
нігті.

надмірне захоплення татуюваннями і ювелірними прикрасами (використання
крупних сережок і браслетів; використання декількох сережок одночасно;
сережки в носі, губах і так далі)

взуття з відкритими носками або без задника.

голі жіночі ноги влітку. Обов’язкові панчохи або колготки нейтральних
відтінків.

шорти або пляжні брюки.

пошарпаний костюм з несвіжою сорочкою.

шкіряна куртка (стосується і чоловіків і жінок). Взагалі виробів з шкіри
слід уникати. Єдине виключення – ремінець для годинника і сумка.

краватка – “метелик” у чоловіків.

сумки, прикрашені логотипами, і пластикові пакети, набиті паперами.

яскраво червоні портфелі, сумки, туфлі, краватки, сорочки.

Зовсім не обов’язково користуватись послугами іміджмейкерів, щоб уникати
можливі упущення в діловому одязі. Знаючи і втілюючи загальновідомі
ділові правила щодо одягу на державній службі, можна зробити себе
«відповідним ситуації і часу», опираючись на такі базисні поради :

1.Державному службовцю слід одягатись так, щоб не шокувати оточуючих
і не псувати своїм зовнішнім виглядом імідж установи. Усілякі останні
писки моди, можуть викликати подив серед співробітників (і це в кращому
разі). А ось безпрограшним варіантом завжди була і залишається класика.
Кілька бездоганних костюмів, декілька елегантних, але строгих блуз і
класичні туфлі – цього майже достатньо для створення потрібного
позитивного образу.

2.Одяг для офіційно-ділового спілкування державного службовця повинен
бути якісний і вирізнятися розумною консервативністю (відсутністю
яскравих кольорів, екстравагантного крою), що, однак, не означає
нехтування стилем, смаком. Є таке поняття – одягатись зі смаком. Воно
універсальне, бо смаки людей залежать від багатьох обставин. Серед них
провідна роль належить загальній культурі, матеріальним можливостям,
віковим, етнопсихологічним факторам. Тривалий час одягатися зі смаком
означало одягатись строго і однотонно. В часи демократизації смаків
дозволяється одягатись різноманітно, дотримуючись принципу ансамблю,
стилю.

3.Одяг повинен бути правильно підібраний. Одяг людині повинен
подобається, і в ньому повинно бути зручно, комфортно. Якщо людина буде
відчувати що одяг їй личить, бачити схвальні оцінки оточуючих, тоді
носій буде демонструвати самоповагу, впевненість, задоволення, хороший
настрій, випромінювати позитивні емоції.

4.Не варто поєднувати в гардеробі речі, які різко відрізняються за
ціною. Для людей представницьких професій є важливе правило, що
рекомендує не з’являтися на роботу в одному й тому самому одязі два дні
поспіль. Фахівці з дрес-етикету рекомендують діловій людині мати не менш
як п’ять комплектів.

5.Важлива манера носіння одягу. Можна мати модний одяг, але не справляти
належного враження, бо перш за все ділова людина повинна знати, що, коли
і як треба одягти в залежності від того, куди йде: на роботу, на
офіційний прийом, в гості. Діловий одяг повинен має відповідати даному
місцю і часу. Надлишкова екстравагантність, недотримання в одязі
кліматичних умов, сезону, пори року і просто неохайність в одязі – це ті
характеристики манери носіння одягу, які згубні для позитивного іміджу
державного службовця.

6.При виборі одягу необхідно враховувати розміри тіла: ріст і повноту.
Якщо хочете бути вищим — одягайте вкорочений жакет чи куртку, а якщо
необхідно сховати свій ріст — вбирайте подовшу одежу. Не хочете
здаватись занадто повним — не носіть двобортні костюми чи пальто.
Недоліки фігури добре маскують яскраві візерунки, а одяг темних кольорів
краще приховує повноту. Повні жінки виглядають більш стрункими в одязі у
вертикальну смужку. Не підходить таки жінкам одяг з крупними
візерунками.

Усі компоненти вибраного іміджу тільки тоді поєднуються один з одним і
сприймаються природно, коли вони натхненні внутрішнім змістом
особистості. Саме індивідуальні особливості суб’єкта є тими підвалинами,
на яких повинен будуватися особистий імідж. І якщо прагнення до успіху
є щирим і підкріплюється щоденною творчою працею – тоді не
доведеться насилувати свою натуру, звикаючи до нового іміджу. Просто на
певному етапі кар’єри службовець починає розуміти, що вже є тією самою
діловою людиною з визнаним, сформованим образом.

5.Вимоги до одягу державних службовців чоловічої статі

Ніхто не буде заперечувати, що стиль одягу чоловіка впливає на його
успіх у ділових колах, а правильно підібрана одежа сприяє створенню його
іміджу. Одяг повинен бути таким, щоб чоловік у ньому почувався
впевненим, вільним, привабливим, вишуканим, стильним та елегантним. При
цьому важливо, щоб він був у пристойному чистому вигляді.

Вимоги до зовнішнього одягу чоловіків на державній службі є досить
консервативними, майже не підлягають випадковим впливам. Ось основні
підходи до вибору одягу чоловіка державного службовця.

Стиль. Колір. Перше, чого потрібно досягти при виборі одежі – це
гармонія, щоб була відповідність стилів різних елементів одягу. Принципи
гармонійної єдності диктують формування деталей одягу. Важливо, щоб в
елементах одягу враховувалась лінія, фактура, стиль, мода, фасон, колір.

Невдале комбінування кольору може зробити зовнішність чоловіка
невиразною, говорити про його поганий смак. Вимоги до підбору кольорів в
одязі державного службовця, розробляються стилістами, дизайнерами,
іміджмейкерами і є дуже важливими. Єдності стилю легше всього домогтися,
вибираючи однотонні елементи гардеробу. Багато чоловіків вважають, що
такі комбінації нудні і непривабливі. Це не так. Якщо чоловік одягнутий,
наприклад, в темно-синій костюм, білу сорочку і темно-червону краватку,
то у нього гарний смак. Тому одноколірний костюм повинен бути основним
елементом одягу ділового чоловіка. Такий костюм добре поєднується з
однотонною гамою і малюнками інших елементів одягу, що полегшує вибір
правильної комбінації: костюм — сорочка — краватка. Костюм може бути
темно-синім, сірим, коричневим, чорним. Саме ці кольори надають
авторитетності його носію. З однотонним костюмом поєднується будь-який
малюнок сорочки. Якщо ж сюди додати і однотонну краватку, то будемо мати
прекрасне тріо: однотонність — малюнок — однотонність. Треба пам’ятати,
що ніколи не поєднуються однакові малюнки, їх завжди треба розділяти
однотонним елементом. Наприклад, мають чудовий вигляд однотонний сірий
костюм, світла сорочка з темно-червоними смугами, однотонна сіра
краватка, яка повторює колір костюма. У наведених прикладах краватка
повністю повторює колір одного з елементів, а поєднання костюма і
сорочки досить привабливе. В інших випадках, якщо комбінація костюма і
сорочки бліда, то її можна оживити контрастною краваткою. Наприклад,
сірий костюм, блакитна сорочка і темно-червона краватка.

Отже, для однотонного костюма ми маємо три основні варіанти:

однотонна сорочка — однотонна краватка;

сорочка з малюнком — однотонна краватка;

однотонна сорочка — краватка з малюнком.

З костюмом у смужку не слід одягати сорочку в клітинку, тому що клітинки
дисонують зі смугами костюма і не поєднуються з його діловим серйозним
стилем. Тут більш доречні однотонна блакитна чи біла сорочка, а смуги на
костюмі і поєднання їх кольору із сорочкою освіжають загальний вигляд.

Смугастий костюм і смугаста сорочка — також можлива комбінація, якщо
смуги одного з її елементів не надто строкаті і не виділяються. Важче
знайти правильне поєднання у випадку, коли і костюм, і сорочка, і
краватка мають малюнок. «Не працює», наприклад, варіант з яскраво
вираженими смугами на костюмі і такими ж яскравими діагональними смугами
на краватці. Таке поєднання буде виграшним, коли окремі смуги менш
виражені. До смугастого костюма з однотонною сорочкою більше пасують
краватки в горошок, з ромбиками, трикутниками тощо.

Для костюма в клітинку сорочка повинна бути тільки однотонною, краватка
— без чіткої направленості малюнка або одноколірною. Наприклад, синій
костюм освіжить яскраво-блакитна сорочка, особливо якщо вона буде в тон
клітинкам костюма. Гарного ефекту можна досягти світло-сірою чи
блакитною краваткою. Цікаво, що поєднання коричневих і синіх кольорів
надає зовнішньому вигляду авторитетності і солідності.

Для виступу на серйозних нарадах, коли треба максимально привернути
увагу, виділитися серед інших, краще одягти синій костюм, білу сорочку і
червону краватку. Бліді тони костюма і краватки не привернуть увагу і
притуплять інтерес до виступаючого.

Декілька слів про яскраві кольори. Тони, кольори, деталі одягу, що є
надто яскравими можуть викликати наростаючу увагу, роздратування, і
вимагають від носія особливо вибагливого смаку і певного досвіду.

У літньому варіанті найкраще світлий костюм-трійка, світла однотонна
сорочка, темна краватка. Ефект — незвичайна свіжість зовнішнього вигляд
в поєднанні з діловитістю. Важливим є те, щоб лінії елементів одягу не
повинні різко перетинатися одна з одною, але й не повинні зливатися.

Костюм. До костюма чоловіка на державній службі є певні стандарти. У
гардеробі потрібно мати декілька костюмів і піджаків з штанами. Для
працівників органів державної виконавчої служби є певний стандарт.
Постановою Кабінету міністрів від 25.08.2004 року регулюється, що
комплект форменого одягу для чоловіків має бути таким:

1. Костюм з вовняної тканини чорного кольору, що складається з піджака
двобортного прямого силуету на підкладці, з лацканами та штанів
прямого силуету;

2. Костюм літній з напіввовняної тканини чорного кольору, що
складається з піджака двобортного прямого силуету на підкладці, з
лацканами та штанів прямого силуету.

Колір костюма так само важливий, як і його фасон, адже кольори здатні не
тільки перетворювати зовнішність, але і впливати на навколишніх. Восени,
взимку, навесні та у вечірній час краще носити темний костюм. Він може
бути однотонний, а також у дрібну смужку чи клітинку, але без різких
контрастів. Колір – сірий, темно-сірий, темно-синій. Чорний костюм
призначений для найбільш урочистих випадків.

Невід’ємною складовою ділового костюма є піджак. Краще одягати класичний
«англійський» (із двома шліцами позаду) піджак. На відміну від
європейського (без шліців) та американського (з одним шліцом) він своєму
власникові дає змогу не лише елегантно стояти, а й сидіти. Жилет додає
костюмові більшої офіційності й свідчить про його вищу ціну. Жилет і
піджак мають бути досить довгими, щоб закрити верхню частину брюк.

Костюм повинен бути хорошої, якісної тканини (бажано з вовни) або мати
вигляд, ніби пошитий з цієї тканини. Відповідно підбираються й інші
компоненти: сорочка, краватка, черевики, аксесуари. Звісно, все має бути
досконально свіжим, чистим, охайним.

В офіційній обстановці піджак ділової людини має бути завжди
застебнутий. Так входять до приміщення, зокрема, до кабінету на нараду,
до глядацької зали, ресторану, виступають із промовою, сидять у
президії. Танцюють теж лише в застебнутому піджакові. Особа, яка
виголошує тост, повинна встати, застебнувши піджак. Розстебнути піджак
можна за столом під час прийому, коли сидять, а також сідаючи у крісло,
наприклад, у театрі. Двобортні піджаки не розстібають. Поли такого
піджака викроюють із великим запасом, і в розстебнутому вигляді він
втрачає форму. Досить поширена думка, що при носінні однобортного
піджака нижній ґудзик узагалі не повинен застібатися. Але є й інші
погляди. Наприклад, деякі фахівці з дрес-етикету вважають, що нижній
ґудзик розстібають лише у приміщенні, де передбачається сидіти. Ця
ситуація не передбачена, наприклад, на фуршеті або коктейлі.

Не рекомендується тримати руки в кишенях піджака, особливо вітаючись,
розмовляючи з жінкою, особою, старшою за віком або становищем.

І ще декілька слів про стиль і моду костюма. Надто модний та дорогий
костюм зовсім не обов’язково одягати на службу. Одночасно, старомодно
одягнений керівник чи підлеглий на державній службі в очах навколишніх
може потрапити у розряд консерваторів: костюм вийшов з моди, а значить,
і погляди несучасні.

Носити піджак не можна зі шкіряною курткою, тому на роботу слід
приходити в пальто або плащі. Нормативні документи державної служби
вказують, що пальто має бути зимове двобортне прямого силуету з вовняної
тканини чорного кольору, з лацканами, а плащ – однобортний прямого
силуету із змішаної тканини чорного кольору, з лацканами. Рукава пальта
повинні перекривати довжину рукавів костюму.

Сорочка. Сорочок повинно бути, багато, адже це один із видів доповнення
костюму, який може часто мінятись. Основними сорочками на службі в
виконавчих органах повинні бути:

сорочка з довгим рукавом з бавовняної тканини білого кольору.

сорочка з коротким рукавом з бавовняної тканини білого кольору.

сорочка форменна з коротким рукавом з бавовняної тканини білого кольору.

Діловий етикет не рекомендує одягати сорочку з коротким рукавом під
піджак. На думку західних фахівців з дрес-коду, короткий рукав – символ
нижчої соціальної верстви середнього класу й тому не може суто
психологічно викликати почуття поваги або влади. Манжети сорочки повинні
виглядати з-під піджака на 1–1,5 см. Що темніший костюм, то світлішою
має бути сорочка. Від поєднання сорочки з краваткою змінюється загальний
вигляд будь-якого костюма і людини взагалі. Головна умова – сорочка
обов’язково повинна бути чиста й випрасувана.

Краватка. Один із важливих доповнень, без них не обходиться жоден
діловий костюм. Експертами дрес-коду виявлено, що для ділових чоловіків
на важливих зустрічах – краватка є єдиним способом підкреслити свою
індивідуальність і вподобання. Відсутність краватки свідчить про вільний
стиль життя і поводження, притаманні акторам, художникам, письменникам
тощо. Запрошуючи гостей «без краватки», підкреслюють неформальний
характер зустрічі, що налаштовує на вільний обмін думками, допустимий у
дружньому колі. Під час вибору краватки основна увага приділяється
якості. Для державної служби підійде найбільше краватка шовкова чорного
кольору. Цінуються, зокрема, італійські шовкові (або вони мають так
виглядати), популярні також краватки в «американському» стилі – з
діагональною синьо-червоною смужкою. Смугаста краватка вважається
класичним атрибутом успішної людини. У списку краваток, які рекомендують
фахівці з дрес-коду, є однокольорова. Також популярними є у крапочку,
фулярові (з маленькими геометричними фігурами, розміщеними малюнком,
який повторюється), «клубні» (з малюнком із зображеннями тварин, емблем
і значків, які повторюються).

Ширина та довжина краватки залежать від моди й комплекції чоловіка.
Існує авторитетна думка, що ширина краватки має відповідати ширині
лацканів піджака. Важливо також пам’ятати, що вона повинна
співвідноситися з габаритами чоловіка, який її одягає: чим більший
розмір людини, тим ширшою має бути краватка. В офіційному одязі
практично скрізь є таке правило: краватка темних тонів у сполученні зі
світлою сорочкою. Стандартна краватка повинна зав’язуватися так, щоб
кінець був на рівні середини паска. Дуже гарно виглядає синтетична
тканина «під шовк» чи її суміш із шовком. Гладенький шовк трохи блищить,
а плетений не має блиску. Шовкові краватки пасують до різних тканин і
підходять до різних ситуацій. Вовняна в’язана краватка більше підходить
до спортивного одягу. Краватка із вовняної тканини — до теплої
спортивної куртки. Краватка з тонкої вовни, хоч і схожа на шовкову, але
на відміну від неї не блищить, що надає їй менш манірного вигляду.
Краватки з бавовняної тканини повинні бути легкими і за кольором, за
вагою, і їх носять влітку. Краватки з льону також гарні, але вони швидко
втрачають вигляд. Віскозні краватки швидко втрачають форму і виглядають
не дуже красиво.

Шкарпетки. Їхній колір має відповідати костюму або бути темніший,
створюючи м’який перехід до кольору взуття. Вони повинні бути довгі – до
гомілки, щоб чоловік міг сидіти, закинувши ногу за ногу, не відчуваючи
незручності за свій вигляд.

Взуття. Кращими вважаються черевики на шнурівці, зі шкіри, тобто
класичні. Чорні черевики пасують до костюма будь-якого кольору
(темно-синього, сірого, чорного), темно-коричневе взуття негарно
поєднується з темним костюмом, але пасує до одягу бежевого відтінку.
Черевики кольору світлого загару, бежеві, сірі та білі в діловому стилі
неприпустимі, їх носять зі світлими літніми костюмами. У моделях
черевиків для представників ділової еліти небажані декоративні
елементи: пряжки, візерунки тощо. Найкращі – гладкі черевики
оксфордського типу. Правила етикету не допускають замшевого взуття з
офіційним костюмом.

Аксесуари для чоловіків – це функціональні речі: шпилька для краватки,
запонки, ремінь, гаманець, блокнот, ручка, футляр для візитівок,
окуляри, футляр (брелок) для ключів, мобільний телефон. Годинник –
обов’язковий атрибут ділової людини, відсутність котрого може бути
розцінена як недостатня увага й повага до часу. Усі ці вироби повинні
бути високоякісні, бажано витримані в одному стилі.

Для чоловіків квіткові аромати зовсім не бажані. Запах чоловічого
одеколону повинен відчуватися в межах не ближче 15 см.

Ділові чоловіки з прикрас носять перстень (обручку або печатку), запонки
і заколки для краватки. Дорогі запонки і заколки одягають на урочисті
заходи, щоб підкреслити свої професійні успіхи, високий матеріальний
рівень.

6. Вимоги до одягу державного службовця жіночої статі

Кожна жінка покликана бути унікальною. Жінці властиво природне
інтуїтивне чуття як потрібно виглядати і поводитися і у цьому величезна
перевага перед представниками сильної статі. Жіноча мода динамічна,
різноманітна та непередбачувана, бо жінка не може бути одягнена як інші.
Для неї одяг є фоном для презентації, самовираження її індивідуального
стилю і особистого характеру.

Дрес-етикет надає жінкам більше можливостей у виборі, ніж чоловікам.
Жінка завжди володіє більшим правом на оригінальність свого одягу, на
свій стиль її носіння. Діловий одяг жінки вирізняється класичним кроєм,
кольорами, багатою функціональністю. Жінка має змогу добирати колір
тканини, фасон, які найкраще відповідають її уподобанням, настрою,
особливостям фігури. Однак треба враховувати деякі загальноприйняті
правила. Передусім завдяки більшій варіативності жіночого одягу слід
особливо прискіпливо стежити за його відповідністю часу й обставинам.
Жінка повинна одягатися професійно, по-діловому й охайно, а не яскраво,
пишно. Деякі гадають, що одяг створює жінку. Звичайно, це не зовсім так.
І чоловіку, і жінці для ділового успіху необхідні також розум, освіта,
честолюбство, стимули.

Гардероб жінки державного службовця формується з врахуванням
індивідуальних особливостей, смаків, які можна помітити у костюмі,
спідниці, сукні, взутті, аксесуарах, косметиці, зачісці. Важливо, щоб
одяг для жінок повинен бути підібраний таким чином, щоб не бути занадто
облягаючим, надто відкритим, «провокуючим». Одне з головних правил
ділового одягу жінки — чим менше оголеного тіла, тим більше довіри. Не
слід змішувати поняття “жіночість” і “сексуальність”, особливо, коли це
стосується державної служби.

Костюм. Діловий костюм демонструє не тільки фінансові можливості
ділової жінки, але і її виховання, смак, знання ділового етикету. Тому
жінка повинна завжди пам’ятати про правило: якщо обіймаєш посаду
державного службовця, а особливо – високого рангу, потрібно бути готовою
піти на певні жертви в моді. Не зважаючи на те, що ось вже багато років
силует жіночого ділового костюму залишається практично незмінним, сам
костюм постійно зазнає косметичних коректувань. Це пов’язано з
еволюцією самого поняття “класика”. Класичний стиль в наші дні очевидно
тяжіє до помірно вільних, демократичних ліній, що допускають поєднання з
іншими стилями. Для офіційно-ділової обстановки не підходять ні
декольте, ні міні-спідниця. Рекомендований стандарт для ділового
гардероба – класичні костюм із спідницею або плаття-костюм. Нормативні
документи державної служби вказують, що жінка державний службовець у
органах виконавчої служби повинна в гардеробі мати:

костюм з вовняної тканини чорного кольору, що складається з жакета
двобортного прямого силуету на підкладці, з лацканами, спідниці
двошовної прямого силуету, на поясі, на підкладці, із швом посередині
і шліцом на задньому полотнищі та штанів прямого силуету;

костюм літній з напіввовняної тканини чорного кольору, що складається з
жакета двобортного прямого силуету на підкладці, спідниці двошовної
прямого силуету, на поясі, на підкладці, із швом посередині і шліцом
на задньому полотнищі та штанів прямого силуету.

Деяка демократизація класики може виявляється перш за все у вільному
крої жакета. Він може бути приталений – але ледь, і це не повинно
акцентуватися. Піджак може бути і двобортним, і однобортним; до, нижче і
вище за лінію стегон. Гудзики – обов’язково обтягнуті тканиною, шкірою.
Бажано, щоб вони були одного кольору з костюмом. Застібка може
бути внутрішньою. Якщо піджак костюму однобортний, його можна не
застібати. Двобортний піджак повинен бути завжди застібнутим. Плече має
бути ледь розширене і піднесене, але не більш того.

Блузка і сорочка також мають бути елементами одягу для жінки-службовця,
і органічно доповнювати костюм:

блузка з довгим рукавом з шовкової тканини білого кольору, з воланом.

блузка з коротким рукавом з шовкової тканини білого кольору, із
запрасованими та застроченими складками.

сорочка формена з коротким рукавом з бавовняної тканини білого
кольору.

Костюм жінки-службовця повинен бути з вовни або з тканини, схожої на
неї. Костюм з бавовни припустимий по етикету в жарку пору року. Костюм в
тонку смужку придатний для офіційних заходів в другій половині дня.
Перевага надається гладким тканинам – англійському твіду і шерсті,
а також сатину, матовому шовку, оксамиту і букле. Виключаються
віскоза і стрейчова тканина. Для денного одягу не використовують
оксамит, тафту, прозорі капрон, шифон, мереживо, блискучий шовк, вишивку
перлами й бісером. Також, діловій жінці слід обережно ставитися до
в’язаних речей. Основна вимога до них – висока якість дизайну й
виконання, авторська оригінальність.

Взагалі існують певні еталони по підбору матеріалу, фактури. Все
залежить від призначення цієї одежі. Бавовна – «дихає», добре носиться,
сприяє успіху, але, на жаль, мнеться. Джинсова тканина – пасує для руху,
але не для роботи. Мереживо – найпривабливіше з усіх тканин. Мереживо на
білизні дуже інтимне, не для ділового одягу. Шкіра – тільки для взуття,
рукавичок, сумок, атташе-кейсів. Нейлон – не потребує особливого
догляду. Пасує для подорожей. Атлас, Замша – пасує і для роботи. Твід –
пасує для костюмів. Оксамит – чудова м’яка тканина. Незамінна для
костюмів, але не для роботи. Вельвет – пасує для спорту, ні в якому разі
не для ділового одягу. Дисгармонії можуть викликати тканини різної
фактури: шовк, атлас, оксамит – несумісні зі шкірою і джинсовою
тканиною.

Вважається, що колір костюма може збільшувати або зменшувати ауру влади
й привабливості людини. Щоб мати більш владний вигляд, варто носити
однотонні та в смужку сині та темно-сірі костюми. Традиційними для
ділового одягу жінки також вважаються оливковий, коричневий, чорний,
бордовий кольори. Для весняних і літніх костюмів можна запропонувати
пастельні тони, колір слонової кістки, какао, беж. Жовтий і коричневий
кольори добре поєднуються із зеленим, червоний чудово гармонує з чорним
і білим кольорами. Світлі костюми носять для створення образу не дуже
владної людини. У костюмі чисто-білого кольору ви можете з’явитися
тільки в літній час на вечері. Чорний діловий костюм – як для вечірніх
ділових зустрічей, так для офіційних публічних виступів. Червоний –
це колір для багатолюдних заходів, свят, він допоможе виділитися в
натовпі. Для виступу з промовою жінці можна одягнути темно-червоний
костюм. В ансамблі одягу краще мати не більш як три кольори, до того ж
вони добираються так, щоб підкреслити основний, домінуючий, або створити
з ним контраст. Треба пам’ятати, що один і той самий колір і фактура
тканини можуть бути прийнятними на одному діловому заході і абсолютно
недопустимі на іншому.

Є різні точки зору щодо брюк і брючних костюмів у гардеробі ділової
жінки. Так, деякі фахівці з дрес-коду вважають: у брючному костюмі жінка
має недостатньо авторитетний вигляд. Брюки повинні бути класичного
покрою, трохи звужені донизу, причому виключається їх облягання. Брюки
і піджак більш доречні ввечері.

Діловий костюм — це, по-перше, хороша тканина, модний дизайн і,
звичайно, якісне пошиття. Ідеально, якщо діловий костюм зшитий
спеціально для певної жінки в будинку моди, чи в ательє відомого
дизайнера, хоча і можна його придбати у відомих фірм-виробників. Краще
за все купувати ділові костюми відомих світових брендів, які є досить
популярними, канонічними, бездоганно якісними хоча і дорогими. Як
правило, чим старша ділова жінка – тим дорожчий її костюм. одежа

В певну пору року діловий вигляд костюму в органах виконавчої служби
можуть придавати таке вбрання, як : пальто (зимове двобортне прямого
силуету з вовняної тканини чорного кольору, з лацканами), плащ
(однобортний прямого силуету із змішаної тканини чорного кольору, з
лацканами), шапка (зимова із сірого каракулю), капелюх (фетровий чорного
кольору), кашне (трикотажне чорного кольору), рукавички (п’ятипалі
шкіряні утеплені чорного кольору).

Спідниця, сукня. Спідниця повинна бути прямою, що звужується
донизу, облягає стегна, з розрізом ззаду не більше десяти
сантиметрів. Класична довжина спідниці – до середини колін. Але вона
може бути і трохи вище за коліно, і трохи нижче. Довжина спідниці до
середини ікри підходить для жінок, що мають проблеми з ногами.
Вважається, спідниця повинна бути темного кольору на щільному поясі,
ремінці (окрім блискучих). Вітаються шкіряні ремні.

Одягати сукні припустимо у спеку. Для ділової жінки менш придатна сукня,
але якщо вона її одягає, то кращим кольором сукні вважається
темно-синій, коричневий, сірий, світло-сірий. Менше пасують зелений,
яскраво-жовтий, ніжно-голубий, світло-рожевий. Названі кольори визначені
для однотонної тканини без малюнка, якій і повинна надаватись перевага.
Сукня, пошита у стилі пальта (ґудзики попереду розташовані згори
донизу), має більш діловий вигляд, ніж сукня стилю блузки (ґудзики
спереду розташовані лише до лінії пояса).

Взуття. Взуття має бути чистим, зручним, діловим, підібране по стилю
одежі. Діловий дрес-код передбачає як правило туфлі на середньому
каблучку, невисокі туфлі-човники із закритими п’яткою й носком. Колір
взуття повинен відповідати або бути на тон темніший від кольору
найнижчої деталі одягу (подолу спідниці). В офіційній або урочистій
обстановці колготи або панчохи завжди обов’язкові. До речі, по правилах
міжнародного етикету всі жінки зобов’язані навіть в 30-градусну спеку
носити панчохи, закриті туфлі-човники на каблуках.

Аксесуари. Призначення аксесуарів – придавати жінці витонченість,
створювати цілісний, довершений образ. Завдяки цьому ефекту жінка може
придати своєму візуальному іміджу особливий шарм. Необхідно вміти
опановувати мистецтвом підбирати елементи одягу і аксесуарів до нього.
Тоді можна створювати найрізноманітніші композиції, не набридне
одноманітність. Кольорова хусточка чи шарфик, фігурна заколка,
оригінальний поясок, елегантна сумка, цікавий мобільний телефон – ці та
інші нехитрі деталі жіночого туалету підкреслюють її індивідуальність.

Коштовних речей краще носити небагато. Вони мають органічно доповнювати
діловий костюм (спідницю, жакет, блузку), адже коштовні прикраси – це
показник не стільки матеріальних можливостей жінки, її добробуту, а
скільки її культури та вишуканого смаку. Слід завжди пам’ятати, що
державний службовець спілкується не тільки з співробітниками, а й з
громадянами, що звертаються до них з проханням допомогти у вирішенні
тієї чи іншої проблеми, зарадити у чомусь, допомогти у горі. І коли
перед ними «новорічна ялинка» з безліччю коштовних прикрас, то крім
неприязні таке спілкування нічого не дає.

Спеціалісти по іміджу ділової жінки вважають, що носити коштовності до
18-ї години недоречно, і одночасно відмічають, що коректною прикрасою є
обручка. Браслети і ланцюжки на руках, шиї не одобрюються на державній
службі, а сережки повинні бути не великого розміру. Носити водночас
золоті й срібні прикраси не рекомендують.

Косметика. Правильно виконаний і відповідний макіяж може не тільки
підкреслити природну чарівність жінки, але і стати одним з чинників її
успішної кар’єри. Важко давати загальні поради, адже обличчя кожної
жінки індивідуальне. Проте слід уникати дуже яскравих кольорів і великої
кількості косметики. А здоровий глузд і відчуття смаку підкажуть
правильну тактику. Основна вимога до косметики – вона має бути помітною
лише з близької відстані. Макіяж робиться на рівні «ледь-ледь», має бути
витонченим, скромним, однак важливо, щоб він відповідав стилю жінки.
Косметичні засоби допомагають діловій жінці виглядати бадьорою, рішучою,
впевненою у собі, однак надмірне вживання косметики справляє негативне
враження на співбесідника, особливо в діловому спілкуванні, і крім того
можна отримати зауваження, відчути як глузують з цього приводу і т.д.

Діловій жінці не можна зловживати парфумами, необхідно бути обережною з
їх вибором. Існує авторитетна думка, що запах парфумів не повинен
відчуватися далі ніж за 45 см від людини. Ділові жінки віддають перевагу
французькій парфумерії солідних фірм, які продають досить якісний товар.
Утвердженню авторитету жінки-керівника сприяють ледь відчутні квіткові
та інші ніжні аромати.

Зачіска. Ніякого ефекту від найреспектабельнішого одягу не буде,
якщо немає елегантної зачіски, яка личить жінці. Варто сказати, на
робочому місці не варто демонструвати всю красу волосся, яке би гарне
воно не було. Не припустимо на державній службі розпускати його по
плечах або накручувати у локони, щоб не викликати у оточуючих певних
асоціацій. Правила етикету ділового світу наказують жінці мати не
коротку стрижку і не складну зачіску, а волосся середньої довжини (не
нижче за лінію плечей).

Колір волосся можна вибирати залежно від цілей і намірів. Безумовно,
червоні, фіолетові і подібні до них відтінки неприпустимі діловій жінці.
Психологам відомо, що жінка-керівник з темним волоссям мимоволі викликає
пошану до себе, біляві ж – користуються популярністю і доброзичливим
відношенням з боку підлеглих.

7.Самоменеджмент державного службовця – як складова

формування його іміджу

На сучасному етапі розвитку ділових відносин, формуванні ефективної
взаємодії інституту держави та суспільства висуваються нові вимоги до
іміджу державної служби. Як стверджують науковці, найсучаснішим та
найперспективнішим засобом формування вдалого іміджу державного
службовця є самоменеджмент. Самоменеджмент (самоуправління,
самоорганізація, самопрезентація) – це складова менеджменту, де об’єктом
управління, діяльності стає особа службовця, керівника, менеджера.
Сутність цього процесу полягає у самоусвідомленні людиною себе через
самопізнання, і як результат, уможливлюється вміння ефективно регулювати
свою діяльність. Це вид діяльності, який розгорнуто не ззовні‚ а на
суб’єкта управління – службовця, коли виробляється оптимальна модель
самостійної діяльності суб’єкта управління.

Самоменеджмент передбачає вміння саморегуляції, здатність оцінювати свої
позитивні і негативні риси, постійно підвищувати свій розумовий,
моральний, фізичний і психічний потенціал тощо. Не вміючи організувати
себе і управляти собою, не можна управляти державними, суспільними і
приватними справами. Самоменеджмент необхідний кожному, але найбільш
його потребують ті, хто зайняті у сфері соціального управління, тим паче
в сучасних умовах подолання дезорганізації суспільства і пошуку нової
моделі суспільного устрою на демократичних засадах.

Основна ціль самоменеджменту державного службовця – максимально
використовувати власні можливості, свідомо керувати перебігом свого
життя і переборювати зовнішні обставини. Самоменеджмент допомагає
виконувати роботи з меншими витратами, краще організувати працю (отже,
одержати кращі результати), зменшити завантаженість роботою і, виходить,
зменшити можливість отримання стресів.

Кожна людина, як у своєму повсякденному житті, так і у трудовій
діяльності, повинна постійно вдосконалюватись, прагнути досягти «чогось
більшого», щоб отримувати задоволення від свого життя та приносити
користь людям. В умінні створювати подібний успіх, звичайно,
зацікавлений кожний службовець. Його досягнення чи невдачі в оволодінні
самопрезентацією спричинять безпосередній вплив на особистий авторитет в
своїй сфері діяльності, на ділове спілкування з оточенням. Перш ніж
займатися самопрезентацією, необхідно перейнятися розумінням
взаємозв’язку ціннісних та технологічних значень цього процесу.

Зміст цілей самоменеджменту пояснюють такі основні поняття як
самокерування, самоорганізація‚ самовиховання; процес самодіяльності,
подолання себе; випереджаюче відображення дійсності, проектування
зовнішнього середовища, в інтересах суб’єкта управління; засіб
організації способу життя, праці; творчість, імпровізація, нестандартний
підхід. Методами реалізації цих цілей виступають прогнозування,
планування та моделювання, організація, систематизація, мотивація,
контроль. Щоб досягти поставлених цілей‚ необхідними для службовця
виступають такі вміння:

аналізувати реальні ситуації, які складаються між органами влади:

знаходити засоби з’ясування різних інтересів;

володіти здатністю відчувати передумови соціальних конфліктів;

вибирати оптимальні варіанти вирішення виникаючих управлінських проблем
і врахувати їх наслідки;

налагодити облік‚ перевірку виконання рішень;

захищати виконання управлінських розробок;

забезпечити контроль за діяльністю підвідомчих структур тошо.

відчувати ритміку і темп службового часу, структурувати і економити час;

раціонально організовувати самодіяльність;

максимально використовувати власні можливості, резерви;

аналізувати помилки, прогнозувати небезпеку;

організовувати інформаційне забезпечення, комунікації;

проектувати зовнішню сферу;

долати проблеми самоорганізації, саморегуляції, самовиховання;

самоудосконалювати власний імідж.

Крім того, сучасний державний службовець, а тим більше керівник, повинен
постійно перевіряти свою готовність до вироблення і реалізації
управлінських рішень, широкого використовувати у своїй діяльності
сучасну техніку, розвивати системне мислення. Особливе значення має
глибоке знання Конституції, законів, указів, інших нормативних актів на
державному та місцевому рівнях, механізмів правового регулювання
соціально-економічними процесами в регіонах, розмежування компетенції і
функцій управлінських державних і місцевих органів.

Наступним важливим аспектом є планування власного часу державного
службовця. План найчастіше сприймається як прообраз діяльності. Розробка
плану, поруч з моделюванням, прогнозуванням, проектуванням, належить до
основних методів самоменеджменту. Планування власного часу має різні
форми, проте всі вони спрямовані на подолання хаосу у справах.
Планування власного часу не є самоціллю, проте воно повинно пронизувати
життєдіяльність і поведінку працівника, надаючи його діям більшої
змістовності. Основним принципом планування має бути збалансоване
відсоткове співвідношення запланованого і незапланованого часу. Як
вказують фахівці, оптимальним варіантом має бути: 60% – запланований
час, 20% – непередбачувані обставини, 20% – спонтанний час.

Важливо зосередити увагу на питанні ефективного прийняття рішень в
роботі державного службовця. Прийняття рішень найчастіше оформляється у
вигляді вказівок, постанов, розпоряджень, указів, директив, а також
законів і посідає центральне місце в управлінському циклі. Прийняття
рішень повинно виступати найчастіше як вибір: мети, методів, засобів,
ціннісних орієнтацій і критеріїв; форм організації на державній службі і
будуватись на раціональному аналізі, включати класифікацію рішень,
консультації, участь представників робітників і службовців у прийнятті
рішень, застосування методик, моделей, формалізованих процедур прийняття
рішень, інші компоненти.

Прийняття рішень тісно пов’язане з контролем, який виступає як функція
управлінської діяльності будь-якої соціальної системи. Самоменеджмент як
систему також неможливо уявити без контрольних функцій. Існує зовнішній
і внутрішній контроль. Якщо зовнішній контроль побудовано на ситуаціях
на службі, то внутрішній (самоконтроль) – на мотивах. До форм
самоконтролю належать: самоаналіз, самооцінка, самозвіт, тестування,
соціологічне опитування. Самоконтроль тісно пов’язаний з
самонавантаженням. Під впливом перенавантажень виникає зниження
працездатності, стомлюваність, стрес. Тому потрібно вміти встановлювати
пріоритети за критеріями терміновості й важливості.

Говорячи про обґрунтованість прийняття рішень, ми торкаємось важливого
питання продуктивності праці на державній службі. Характеризуючи
обґрунтованість прийняття рішень, слід зауважити, що вони випливають з
потреб, торкаються певних інтересів і опираються на правове, фінансове,
кадрове забезпечення, пов’язані із вибором критеріїв, оцінки самого
рішення – надійністю, економічністю, адаптованістю, технологічністю,
забезпеченням.

Один із факторів продуктивності праці на державній службі полягає в
намаганні більше приймати основоположних, найважливіших рішень. У цьому
випадку забезпечується домінуюча роль керівника. Приймаючи рішення, він
бере на себе головну відповідальність. У випадку колективного рішення цю
відповідальність ділять також інші, проте більша відповідальність лежить
на ініціаторові рішення і першій особі.

Наступний фактор – своєчасність прийняття рішень. Нагадаємо, що
управління в державній службі в більшості ситуаційне. Часто буває, що
прийняте рішення з якихось причин затягується, потім все ж таки
приймається, але вже буває пізно. Ефект від такого рішення –
максимальний, а часто – з протилежним знаком.

Важливим фактором продуктивності праці на державній службі є мотивація,
простеження механізму реалізації рішення. Огляд конкретних досліджень
мотивації в галузі управління дозволив виявити, що найчастіше службовці
застосовують такі мотиваційні моменти своєї діяльності: знаємо, що і як,
але не будемо робити; знаємо, що треба зробити, але не знаємо як; не
вміємо, але ми намагаємося; знаємо, вміємо, робимо.

Питання самоменеджменту охоплює такий важливий процес як проблему
переробки соціальної інформації і комунікації. Інформація, перш за все
соціальна, виступає як основа для прийняття управлінських рішень.
Точніше, інформація поряд з комунікацією (обмін інформацією) необхідна в
усіх фазах процесу самоменеджменту в управлінсько-державному циклі.

Переробка інформації – це розумова праця, пов’язана, по-перше, з пошуком
необхідної інформації, по-друге, із захистом від інформаційного
перевантаження, і, по-третє, з попередженням втрати особливо важливої
інформації. Традиційними джерелами інформації виступають: державні,
нормативні та інші документи, книги, преса, телебачення, радіо,
статистика, особисте спілкування, інформаційний облік. Нетрадиційні
джерелами виступають: соціологічні, соціально-психологічні дослідження,
наукові конференції, симпозіуми, наукові публікації.

Стосовно самоменеджменту як комунікації, відомо, що найбільш досягають
успіху ті, хто є більш комунікабельним. Традиційно під комунікацією
розуміють, перш за все, спілкування, роботу з людьми, поїздки,
відрядження. Комунікація не зводиться до інформації, а має свою
специфіку, пов’язану із спілкуванням, «обробкою людей людьми», обміном
думками, ідеями, діяльністю.

Досягнення взаєморозуміння та взаємоповаги шляхом безпосереднього
спілкування є одним із важливих аспектів тектології та умов формування
іміджу державного службовця. Спілкування в державній службі – це
важливий процес обміну інформацією, думками, судженнями, оцінками і
почуттями різного типу між людьми. Розрізняють неформальне і формальне
спілкування. Згідно специфіки функціонування державної служби основним
виступає ділове, формальне спілкування. Ділове спілкування в органах
державного управління завжди орієнтоване на результат і здійснюється у
відповідності з правилами та нормами ділового етикету, має свої
вироблені стандарти і спрямоване на встановлення контактів та підтримку
зв’язків між суб’єктами трудових відносин. Особливістю ділового
спілкування державного службовця є те, що в ньому беруть участь люди,
наділені певними повноваженнями, у межах яких вони повинні виконувати
замовлення відповідних органів державної влади. Хоча варто наголосити,
що неформальне спілкування між різними суб’єктами державної служби може
приносити не менш вагомі результати, що часто і застосовується в
практиці фахівцями державної служби.

Усі ділові люди, в тому числі державні службовці, повинні опанувати
техніку живого контакту, а їхня мова повинна бути чіткою, виразною,
лаконічною, впевненою, виваженою, простою, змістовною, переконливою,
правильною. Дуже швидкий (або, навпаки, дуже повільний) темп,
проковтування або прожовування слів, шепелявість – дуже неприємні речі.
Особливо для тих, чия робота пов’язана з телефонними переговорами,
зустрічами і конференціями. Проте тільки незначна частина людей має
органічні дефекти (аномалії гортані, носової і ротової порожнин),
через які вони не можуть говорити правильно. Решта ж просто
лінуються займатися постановкою голосу.

Важливо пам’ятати про ефект перших фраз, коли закріплюється або
коректується перше враження в людей. Саме у перших фразах повинна бути
зосереджена цікава інформація з елементами оригінальності, що відразу
привертає до себе увагу співрозмовника, налаштовує його на розмову.

Ще одна складова особистого іміджу, це спеціальні навики, якими повинна
володіти людина: ораторське мистецтво і вміння вести публічну дискусію.
Практика показала, що за рахунок інтенсивного тренування в цьому
напрямку досить пристойного рівня може досягти кожний. Правда, на це
потрібно буде покласти багато часу і праці. Професійний керівник,
службовець повинен володіти вмінням правильно висловлювати свою думку,
переконувати. Останній фактор не означає, що державний службовець завжди
мусить залишатися на своїх позиціях, а лише те, що він повинен вміти
аргументовано довести ефективність і раціональність запропонованого ним
рішення. При цьому йому має бути притаманною така риса характеру, як
вміння слухати і чути.

Наступна складова, що органічно пов’язана з попередньою: партитура
жестів, в більш широкому аспекті – манера поведінки людини під час
публічних виступів і різноманітних дискусій. Невербальним аспектам
комунікативного процесу в соціальній психології традиційно приділяється
суттєва увага за тією простою причиною, що більш ніж 80% інформації під
час спілкування транслюється через невербальні канали. До того ж, в силу
того, що міміка, жести, як елементи невербальної поведінки особистості є
однією з перших візуальних, знакових систем, що засвоюються в
онтогенезі, невербальні сигнали підсвідомо „зчитуються” адресатом
повідомлення, навіть, якщо він не докладає до цього ніяких свідомих
зусиль і на рефлексивному рівні абсолютно не має уяви про „мову жестів”.
В цьому випадку створення динамічного стилю невербальної комунікації є
важливим компонентом формування ефективного особистого іміджу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020