.

Базові характеристики інформаційного ресурсу

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
75 1929
Скачать документ

ТЕМА

БАЗОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ІНФОРМАЦІЙНОГО РЕСУРСУ

1. Поняття інформаційного ресурсу.

2. Інформаційний ресурс у контексті процесів інформатизації,
відкритості та ринкових перетворень.

3. Управління інформаційними ресурсами глобальної економіки.

1. Поняття інформаційного ресурсу

Зростаюча залежність промислово розвинених країн від джерел
наукової інформації та інформаційної техніки привела до створення
принципово нової концепції національних ресурсів, до складу яких увійшли
інформаційні ресурси (далі – ІР -В.М).Світова практика доводить те, що
ІР у поєднанні із сучасними інформаційними технологіями дають змогу
більш раціонально використовувати матеріальні ресурси, прискорюють
розвиток соціальних підсистем та суспільства в цілому. Зважаючи на це,
на сучасному етапі ІР розглядають як ресурси державного значення, що
забезпечують зростання національного багатства. Цей факт визнано в низці
нормативно-правових актів України, останнім серед яких є Концепція
формування системи національних електронних інформаційних ресурсів, де
зазначено, що національні інформаційні ресурси є важливою складовою
стратегічних ресурсів держави. Значення цієї складової зростає разом із
розвитком інформаційних технологій та їх більш інтенсивним застосуванням
в усіх сферах суспільного життя.

Чимало дослідників, враховуючи стратегічно важливе значення ІР,
визначають інформаційне суспільство як об’єктивно зумовлений ступінь
розвитку людства, на якому електронні інформаційні ресурси (ЕІР)
визнаються суспільством найбільш значущими ресурсами.У визначенні
Комісії ЄС акцентується увага на технологічному аспекті суспільної
діяльності: “інформаційне суспільство – це суспільство, де діяльність
людей здійснюється на основі послуг, наданих за допомогою інформаційних
технологій і технологій зв’язку”. Узагальнюючи різні підходи, можна
виділити такі основні ознаки інформаційного суспільства: формування та
функціонування інформаційної економіки;високий рівень інформаційних
потреб членів суспільства та спроможність їх задоволення на основі
формування та використання ІР; високий рівень інформаційної
культури;вільний доступ кожного члена суспільства до інформації, крім
ситуацій, пов’язаних із безпекою особистості, суспільних груп та всього
суспільства.

Таким чином, ІР є одним із фундаментальних понять, через яке
розкривається сутність інформаційного суспільства. Проте ІР як
теоретичний конструкт перебуває ще на стадії становлення. К. Колін,
фахівець у галузі соціальної інформатики прогнозує, що за результатами
інформатизаційних процесів у суспільстві можуть виникнути дві нові
наукові дисципліни: інформологія як сукупність знань про властивості та
закономірності формування ІР та інформодинаміка – наука про
закономірності перетворення одних форм ІР в інші та про процеси їх
поширення у суспільстві. Серед багатьох аспектів розробки теорії ІР
найсуттєвішими є: розкриття його сутності як форми представлення знань;
виявлення закономірностей формування, перетворення та поширення різних
його видів у суспільстві; розробка методології кількісної та якісної
оцінки наявних у суспільстві ІР; прогнозування потреб у них; розробка
методів дослідження структури, типології та розподілення ІР у
глобальному масштабі і по регіонах країни. Зазначені проблеми все більше
привертають увагу дослідників інформаційної сфери, які роблять спроби
дати методологічно коректне визначення ІР та здійснити їх класифікацію.

За останні двадцять років бурхливий розвиток інформаційної сфери
та експансія теоретико – інформаційних уявлень призвели до ситуації
широкої інтерпретацій терміна ІР. Він наповнювався різним змістом
відповідно до когнітивних та практичних проблем кожної окремої сфери
(сегменту) суспільної діяльності. Поширеними термінами є: “світові
інформаційні ресурси”, “національні електронні ресурси”, “національні
ресурси науково – технічної інформації”, “ІР суспільства”,
“загальносуспільні ІР”, “національні ІР”, “галузеві ІР”, “міжгалузеві
ІР” тощо. Їхній зміст здебільшого не має логічно обгрунтованого
визначення й тому носить інтуїтивний характер. У наукових дискурсах має
місце термінологічна невизначеність. Сучасна наукова та державно –
управлінська практика має приклади вільного застосування ряду термінів,
які є похідними від поняття інформації. Поряд із ІР у тому ж самому
значенні використовують поняття інформації (наприклад, науково –
технічна інформація, інформаційний продукт, інформаційний капітал).

Початком для широкого трактування ІР стали наукові праці, в яких
досліджувались фактори впливу інформаційно – технологічної революції на
розвиток науки та техніки. У них поняття ІР застосовується в
узагальненому варіанті як продукт інтелектуальної діяльності найбільш
кваліфікованої і творчо активної частини населення. З цієї точки зору ІР
розглядається як фактор і рушійна сила науково – технічного прогресу. Це
відповідає уявленню про інформаційний процес як матеріалізацію науки,
перетворення знань у силу. Виходячи з цих позицій, представники
соціальної інформатики стверджують, що ІР може існувати в трьох основних
формах: а) “живі знання” – знання, носіями яких є люди, що мають певну
кваліфікацію, досвід, навички здійснювати певну корисну роботу; б)
матеріалізовані знання – знання, які втілені в результатах їх
застосування (техніка, технологія, матеріали і препарати, організаційні
форми і системи); в)знання, які відчужені від її живого носія
(генератора) та, будучи опрацьованими, стали повідомленнями, що знайшли
своїх користувачів. Такі знання існують у формі статей, книг; патентних
описів; усних повідомлень, які передаються через телефон, радіо,
телебачення, Інтернет; управлінських документів (звітів, планів,
приписів тощо); проектної документaції; моделей, алгоритмів, проектів,
програм.

Такий широкий погляд на форми представлення ІР не дає ясності щодо
його суттєвих ознак, що спричиняє плутанину та змішування понять. Тому
фахівці інформаційної сфери вважали за краще користуватись третім
варіантом значення ІР, в якому фіксується семантичний аспект інформації,
який передбачає змістовний опис об’єкта. Наведемо один приклад таких
визначень, у яких фіксується та чи інша ознака та властивість ІР: “ІР –
це доступні для безпосереднього використання дані та знання”, або ІР це
“системно чи методично організована сукупність електронних документів
або даних, до якої можливий доступ за допомогою електронних засобів”.
Подібні визначення не дають уявлення про співвідношення понять “ІР” та
“інформація”. Це можна продемонструвати визначенням інформації, яка
міститься в Законі України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., де під
інформацією розуміється документовані або публічно оголошені відомості
про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та
навколишньому середовищі.

Діалектичний зв’язок між інформацією та знанням встановлюється
відпо-відно до закономірностей когнітивного процесу, в якому перша
піддається певній інтерпретації з позицій суб’єкта пізнання. Інформація
складається із фактів та даних, що описують окремий предмет, ситуацію,
проблему. Знання – із істин, уявлень, концепцій, суджень, методологій,
ноу – хау тощо. З позицій когнітології ми можемо трактувати процес
пізнання як інтерпретацію інформації, результатом якої є формування
знань різних типів. Перший тип – це знання, якими людина володіє,
користується ними у повсякденній практиці, але вони важко піддаються
усному або письмовому опису; другий тип – знання, які зафіксовані у
послідовності робочих операцій, методах роботи, корпоративній культурі
організації тощо; третій тип – знання, що можуть бути структуровані на
основі адекватних методів мислення та зафіксовані письмово або
формалізовані іншим способом. Такі знання М. Кастельс вслід за Д. Беллом
трактує як сукупність організованих висловлювань про факти або ідеї, що
представляють обгрунтоване судження або експериментальний результат, що
передається іншим через деякі засоби комунікації в деякій
систематизованій формі.

В окремих випадках ІР ототожнюється з інформаційним продуктом
(далі – ІП), оскільки останнє явище також має властивість
цілеспрямованості. На наш погляд, більш коректним є підхід, за яким
розрізняють ці два поняття. За цим підходом ІР інтерпретується як основа
для створення ІП та надання інформаційних послуг. Під основою слід
розуміти сукупність різнорідної систематизованої інформації щодо певного
об’єкта. Дійсно, єдина інформаційна база може виступати сировиною для
створення різних ІП, під якими, як правило, розуміють документовану
інформацію, яку підготовлено відповідно до потреб користувачів і яка
призначена чи застосовується для задоволення їхніх потреб. Це означає,
що ІП є різновидом систематизованої інформації, яка використовується у
конкретних обставинах конкретним споживачем. Так, наприклад, норми
окремого закону можуть мати різне значення для дослідника правових норм
і для практика, хоча для обох вони виступають певним ІР. З цієї причини
на основі єдиного ІР можуть бути підібрані (створені) спеціалізовані
коментарі або підбірки, які за своєю суттю є різними ІП та які
задовольняють різні потреби.

Це дає підстави виділити такі характерні особливості ІП:

• ІП – завжди є результатом опрацювання ІР;

• ІП – завжди має відповідати потребам конкретного споживача, тобто бути
релевантною інформацією;

• ІП – завжди формується з урахуванням позицій його виробника і
замовника (споживача);

• ІП – у певних випадках може бути залучений його виробником в
економічний обіг.

Зазначені особливості є суттєвими для практики інформаційних
відносин і потребують відповідного правового режиму використання ІР та
ІП (порядку документування, права власності, права доступу та порядку
захисту інформації). На наш погляд, зазначена різниця має бути
зафіксована в інформаційному законодавстві. В чинному Законі України
“Про інформацію” зазначено, що інформація може бути товаром (ст.39),та
визначено, що інформаційна продукція є матеріалізованим результатом
інформаційної діяльності (ст.40). Цього явно недостатньо, щоб
відобразити специфіку ІП. Не вносить ясності щодо цього питання також
Концепція формування системи електронних інформаційних ресурсів.
Фундаментальна властивість ІР – бути або не бути товаром повинна мати
нормативне забезпечення. Від цього залежать економічні та організаційні
механізми використання різних видів ІР. Фіксація відмінностей між ІР та
ІП у правових нормах має гарантувати не тільки різний правовий режим
використання, а також точний зміст та уніфікацію застосування цих
термінів в наукових дискурсах і в практиці.

5.2. Інформаційний ресурс у контексті процесів інформатизації,

відкритості та ринкових перетворень

Україна, як і багато інших країн, переживає всі перипетії,
пов’язані з

освоєнням нових, невідомих нам факторів та умов інформаційно-технічної
властивості. Вони впливають на всі інституції суспільства, і такий
перехідний стан характеризується ускладненням напруженості в силу їх
нищення і перебудови вже опанованих засад соціалістичного ладу. Країна
змушена, під тиском глобальних процесів, подвоювати, потроювати свої
зусилля в корінній перебудові соціально-політичної і технологічної
основи своєї організації, їх фундаментальною властивістю стати проблеми
свободи інформаційного обміну, яка ставить за мету радикально змінити
тенденції соціально-політичного та економічного розвитку України,
глибоко інтегруватися до світового співтовариства, піднявшись до рівня
провідних європейських країн, опанувати сучасні норми життя громадян і
працювати в глобальному вимірі.

Досконалого інформаційного і правового забезпечення громадян
України вимагає значимість публічної сфери їх відносин, стан держави
вимагає грунтовно розглядати комунікативно – інформаційну складову як
інтегруючу силу всіх напрямів державної політики та ринкових перетворень

Роль держави у проблемах регулювання інформаційної діяльності з
погляду управління інформаційно – змістовними ресурсами отримала сучасне
обгрунтування, зокрема, у документі, підготовленому XIII директоратом
Європейської Комісії у 1996 р. Цей документ, назва якого “Зелена книга
про доступ та використання інформації державного сектору в
інформаційному суспільстві. Деякі міркування для вироблення позиції
Європейського Союзу, є, якоюсь мірою, орієнтиром щодо вироблення
державної політики в інформаційній сфері. У документі поставлено 14
запитань, відповіді на які відображають політику держави.

Конференція з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро,
1992 р.), яка ввійшла в сучасну історію, констатувала тупиковий характер
прогресу, який орієнтований на наростаюче споживання свідомо обмежених
природних ресурсів.

Таким чином, інформаційні ресурси повинні мати визначений правовий
режим на всіх етапах свого формування, а це вимагає розуміння специфіки
об’єктів правового регулювання, з однієї сторони, і специфіки методів
нормативно-правового регулювання цих об’єктів – з іншої. Тут поєднують
свої методи правові, технологічні, технічні, моральні засади
життєдіяльності суспільства. Частка і зміст кожного з цих інструментів
організації в загальній системі регулювання залежать від низки причин:
специфіка національних традицій, рівень розвиненості економічної,
політичної і соціальної структури держави або окремого регіону.
Особливості правових систем, особливості конфесіональної структури
суспільства і багато чого іншого визначають результат.

Для України ця проблема особливо актуальна. У нас, з огляду на
особливості виникнення науково – технічної інформації,її правового
захисту під час збереження і надання, зокрема електронними засобами
обробки і зв’язку, перетинання державних кордонів, практично не
розроблений порядок її використання у ринкових умовах інформаційного
обігу.

Ніде у світі інформаційний обмін не є абсолютно вільним, всюди
державні установи здійснюють над ним контроль. Країни, які бажають
зберегти державний контроль за цими процесами, повинні гарантувати
справедливість і неупередженість, а також створити зрозумілі і чіткі
правила контролю і процедур перевірок бізнесових структур, зайнятих
роботою з інформацією. Зміна домінуючих факторів виробництва і об`єктів
власності докорінним чином впливає на продуктивне використання наукового
потенціалу як у національних, так і в наднаціональних інтересах, у тому
числі, на обмін або трансфер знань між країнами, який відрізняється від
переміщення матеріальних і фінансових ресурсів тим, що, за великим
рахунком, цей процес важко або взагалі неможливо контролювати за
допомогою митників чи прикордонників.

За ознакою предметів правового регулювання можна сформулювати
деякі принципи:

– структурування інформаційних ресурсів за основними напрямами
економічної, політичної, управлінської соціально значимої діяльності
сучасного суспільства;

– відкритість і доступність інформаційних ресурсів при дотриманні
порядку охорони, захисту, правил використання інформаційного ресурсу
конкретного суб’єкта, забезпечення доступу і користування ресурсами
кожною людиною при балансі категорій “свобода” і “рівність”;

– об’єднання і нормативне оформлення публічних і приватних інтересів в
інформаційній сфері зниження рівня фактичної нерівності в процесі
користування інформаційними ресурсами різними структурами суспільства;

– безпека інформації для розвитку особистості і суспільства, припинення
зловживання свободою інформації або недотриманням установлених
суспільством правил її використання;

– економічність використання інформаційних ресурсів публічного сектора,
одержання максимального ефекту від інноваційних процесів на основі
інформаційних технологій і комунікацій при їх використанні

Найбільш неврегульованою в правовому плані як на рівні
законодавства України, так і на рівні міждержавних договорів, укладених
з Україною, є проблема, пов’язана із захистом інформації з обмеженим
доступом, що не становить державної таємниці.

Чинні законодавчі та нормативно-правові акти України не створюють
цілісної системи захисту інформації з обмеженим доступом, не
встановлюють механізму вирішення цих питань у процесі військово –
технічного співробітництва з іншими державами. З усіх угод, укладених
Україною з іноземними державами, лише Угода про безпеку підписана з НАТО
стосовно виконання Програми “Партнерство заради миру”, передбачає
зобов`язання сторін щодо взаємного захисту конфіденційної інформації.

Важливим аспектом цієї проблеми, як свідчить аналіз угод про
військово-технічне співробітництво та про взаємний захист таємної
інформації, укладених Україною з іншими країнами, є відсутність в цих
міждержавних актах правових норм про взаємний захист прав на об’єкти
інтелектуальної власності, припинення їх порушень, відповідні
компенсації за використання прав на вказані об’єкти та зобов’язання
сторін щодо застосування відповідних санкцій до порушників цих прав.

hF”

,

?????$??$?????

*

,

8

E

I

Z?AEaaei

hF”

N

z

|

¤

Gдних зобов’язань сторін в укладених Україною угодах з іншими країнами,
спрямованих на розв’язання цих проблем, веде до зловживань та порушень
інтересів держави та прав суб’єктів на об’єкти інтелектуальної
власності.

Чинні законодавчі та нормативно-правові акти України не створюють
цілісної системи захисту інформації з обмеженим доступом, не
встановлюють механізму вирішення цих питань у процесі військово –
технічного співробітництва з іншими державами. Із усіх угод, укладених
Україною з іноземними державами, лише Угода про безпеку, підписана з
НАТО стосовно виконання Програми “Партнерство заради миру”, передбачає
зобов’язання сторін щодо взаємного захисту конфіденційної інформації.

Стан економічного розвитку України на сучасному етапі потребує
докорінної зміни орієнтирів розвитку, оскільки при консервації існуючого
погляду на інституціональну політику формування і використання
національного інформаційного ресурсу Україна може посісти постійне місце
на периферії розвитку.

5.3. Управління інформаційними ресурсами України в контексті

глобальної економіки

Інформація—найважливіше джерело розвитку, об’єкт виробництва й
обміну, відбиття сутності матеріального світу, особлива форма енергетики
світу, засіб взаємодії людей і держав світу. На всіх етапах нашої
цивілізації володіння інформацією в будь-який час надавало перевагу тій
стороні, у розпорядженні якої були більш достовірні і різноманітні її
джерела для прийняття рішень щодо практичних дій, оскільки всі сфери
діяльності особи, суспільного і державного життя завжди містили
інформаційну складову, мали високу ціну, а рівень їх використання
віддзеркалює в нашій свідомості соціальний стан і рівень розвитку
суспільства.

Витоки проблем обігу інформації, створення інформаційних ресурсів
виходять з глибини віків і пов’язані з еволюцією розвитку суспільства,
насамперед, виникненням писемності, за допомогою якої фіксувалися події,
акти, угоди, що згодом привело до появи правової дефініції “документ”.
Римська імперія почала централізувати ведення важливих файлів, які
містили, зокрема, податкові записи, й іншу інформацію, що надавала
можливість наглядати за своїми громадянами, ідентифікувати реальних та
потенційних супротивників імперії, чия лояльність імператору ставилася
під сумнів з тієї або іншої причини. Картотеки персональних даних
Римської імперії у подальшому були скопійовані та поліпшені
королівствами, імперіями, республіками та диктатурами, які існували вже
після її занепаду.

Відомо, що глобальна економіка стала результатом планів, програм і
рішень міжнародних організацій і транснаціональних компаній, оскільки в
XX століття унаявило інформаційну складову продукції або послуг як
найпотужніше джерело доданої вартості і важливий фактор, який визначає
перспективи політичних, економічних, соціокультурних перетворень та
формування національної безпеки.

Однак складність постановки і вирішення проблеми раціонального
розпорядження інформаційними ресурсами і технологіями взагалі, а тим
паче за умов величності масштабів інформатизації і всепроникаючої
природи інформації обумовлюють перебудову світового господарства і
міжнародних відносин, що відбувається при реалізації процесів
міжнародного злиття капіталів і забезпечує практично необмежені
фінансові можливості транснаціональним компаніям (ТНК),які формують
світовий ринок, не залишаючи місця для конкурентів. Традиційні галузі
господарювання, стан яких довгий час був стійким і визначав економічний
потенціал держав, не в змозі конкурувати з ТНК, які відіграють
вирішальну роль у визначенні шляхів подальшого розвитку та формуванні
ринків праці і ринків товарів.

За таких умов боротьба за володіння інформацією і технологіями її
обробки стає найважливішим ресурсом розвитку і постійно загострюється.
Тому сьогодні збільшення і, головне, визнання його ролі в житті
суспільства стає запорукою сталого розвитку інформаційного суспільства.
Ґрунтовна еконо-мічна оцінка діяльності того прошарку населення країни,
яке створює і використовує інформаційні ресурси, продукти і послуги, є
стартовою позицією в просуванні держави на ринки глобального світу.
Достовірна, об’єктивна і повна інформація, що міститься в інформаційних
продуктах і послугах, представлених у терміни, що задовольняють
користувачів, має високу вартість. Власне вона і додає вартісну оцінку
результатам інтелектуальної праці і виводить інформаційні ресурси і
послуги в сферу реально вигідних економічних відносин. Відомий
американський економіст Дж. Стігліц – Нобелівський лауреат з економіки
2001 року, аналізуючи недосконалість механізмів ринкової економіки,
впровадив в економічну практику і практику прийняття політичних рішень
термін “асиметрії інформації”, яка пронизує всю економіку і політику,
характеризуючи, наприклад, відмінності в інформованості найманого
працівника і його роботодавця.

Тенденції нової світової економіки найбільш яскраво зафіксувала
Окинавська зустріч глав восьми провідних країн світу (22 липня 2000
року), яка констатувала, що склалися нові шляхи розвитку світової
економіки і необхідно закріпити їх законодавчо. Тому економічні
відносини у сфері інформаційних ресурсів України, потенціал яких
продовжує залишатися значним і дуже коштовним, слід відбудовувати у
руслі тенденцій розвитку глобальної економіки, яка заснована саме на
тенденціях, а не на абсолютних значеннях.

Окинавська хартія глобального інформаційного суспільства
проголосила, що всі люди повсюдно, без винятку, повинні мати можливість
користатися перевагами глобального інформаційного суспільства, стійкість
якого ґрунтує ться на стимулюючих розвиток людини демократичних
цінностях, таких як вільний обмін інформацією і знаннями, взаємна
терпимість і повага до особливостей інших людей.

У число конкретних заходів для реалізації поставлених у Хартії
завдань входять:

– “заохочення виробництва сучасної інформаційно змістовної продукції,
включаючи розширення обсягу інформації на рідних мовах”;

– “заохочення технологічних досліджень і прикладних розробок відповідно
до конкретних потреб країн, що розвиваються”;

– “мобілізація ресурсів з метою поліпшення інформаційної і
комунікаційної інфраструктури, надання особливої уваги “партнерському”
підходу з боку урядів, міжнародних організацій, приватного сектору”.

Для кардинальної зміни в діяльності науково-промислового комплексу
України має відбутися технологічне об’єднання інформаційних ресурсів з
інноваційними ідеями. Для цього держава має визначити роботу по
створенню програмних продуктів як домінанту своєї науково – промислової
політики і не дозволяти будь – кому відокремлювати її компоненти і
пильно контролювати стан впровадження науково – технічних ідей у
вітчизняне виробництво.

Одним з найважливіших завдань на шляху сучасного інформаційного
суспільства є формування державних інформаційних ресурсів і забезпечення
доступу до них всім легітимним суб’єктам інформаційної взаємодії.
Реальна доступність і обгрунтована впевненість користувачів у
достовірності та повноті одержуваної інформації є необхідною умовою їх
використання.

Відзначимо, що суспільний інтерес і основний об’єкт державної
інформаційної політики являють собою, насамперед, iнформаційні ресурси,
призначені для обслуговування користувачів, не пов’язаних безпосередньо
з їхнім формуванням, а також ті, що використовуються для вирішення
завдань державного управління.

Інформаційні ресурси формуються й експлуатуються інформаційними
організаціями. Зокрема, державні інформаційні організації є в
підпорядкуванні всіх відомств і всіх обласних адміністрацій. Однотипні
за формами інформаційної діяльності організації у ряді випадків
поєднуються наявністю єдиного методичного керівництва, загальних
нормативних документів ,налагодженої системи організації інформаційних
потоків і становлять основну міжвідомчої універсальної державної
інформаційної системи України. Це, насамперед, бібліотечна мережа
України, Архівний фонд України, Державна система статистики.

Крім названих, до складу Державних інформаційних ресурсів України
слід віднести: інформаційні ресурси Міністерства оборони України,
органів державної влади й місцевого самоврядування, соціальної сфери,
сфери фінансів і зовнішньоекономічної діяльності, державних
розвідувальних та правоохоронних органів України, Державної податкової
системи; картографічну та географічну інформацію про природні ресурси,
явища й процеси. Величезну вагу мають ресурси галузей матеріального
виробництва, охорони здоров’я, трудові ресурси тощо.

У цей час в Україні формується державна система науково-технічної
інформації й система правової інформації. Остання, зокрема, покликана
об’єднати неефективно функціонуючі відомчі й регіональні системи
інформування про нормативно – правові акти.

Універсальний характер мають також довідкові інформаційні ресурси
масового використання, тобто інформаційні масиви, що містять адресні
дані, відомості про роботу підприємств побутового обслуговування,
органів влади, транспорту, зв’язку, про організацію відпочинку, навчання
й т. д. Хоча скільки – небудь організованої системи інформаційно –
довідкових служб для населення України досі немає, що варто розглядати
як прояв структурної неповноти функцій державного управління.

Для впливу держави на процеси інноваційного розвитку економіки
потрібно терміново створити умови щодо забезпечення ефективних процедур
одержання й актуалізації відомостей про діяльність і результати роботи
органів влади, організацій і підприємств. Але перший пріоритет
інформаційної політики на вищому рівні державного управління досі чітко
не визначений – це ресурсне забезпечення формування, використання і
захист саме інформаційних ресурсів. Державний бюджет України передбачає
фінансування розвитку інформаційної сфери лише за окремими статтями
витрат(державне телебачення та радіомовлення, інформатизація, частково –
забезпечення інформаційної безпеки). Сфера формування інформаційних
ресурсів у повному обсязі, забезпечення їх безпеки залишаються поза
увагою розробників Державного бюджету України і законодавців.

По-друге, відсутність міжвідомчої координації й управління
національними інформаційними ресурсами України в умовах складної і
розрізненої системи ресурсів за територіальним, функціональним і
галузевим призначенням обумовлює такий рівень загроз, який важко
передбачити. І навпаки, наявність узгоджених на державному рівні
методологічних й технологічних рішень дає можливість контролювати процес
формування, накопичення й зберігання.

Відзначимо, що з усіх категорій інформації обмеженого доступу
більш-менш регламентовані тільки створення і використання секретної
інформації. Існуючий закон “Про державну таємницю” і підзаконні акти
зокрема, встановлюють перелік відомостей, що підлягають засекречуванню в
державі.

Створення цілісної дієвої системи управління національними
інформаційними ресурсами вимагає з боку держави низки заходів та
нормативно – правових актів стосовно:

– порядку і правил формування, використання та захисту інформаційних
ресурсів, що не містять інформації з обмеженим доступом;

– порядку й правил формування, поширення і захисту інформаційних
ресурсів, що містять інформацію з обмеженим доступом;

– затвердження переліку документованої інформації, що в
обов’язковому порядку надається для державної реєстрації
(окремо—відкритої інформації і окремо—для інформації з обмеженим
доступом);

– порядку і правил державного обліку та реєстрації баз даних з
урахуванням попередніх положень;

– відповідальності органів державної влади усіх рівнів щодо створення
реальних можливостей для вільного і захищеного доступу до них.

Принциповим питанням державної інформаційної політики щодо управління
і захисту інформаційного ресурсу України є створення умов для
нарощування вітчизняного потенціалу інформаційних і телекомунікаційних
технологій та управління з боку держави цими процесами. Це передбачає
вирішення таких питань: управління процесами розробки, виробництва і
практичного застосування вітчизняних інформаційно – телекомунікаційних
технологій та покладання функцій з координації і контролю цієї
діяльності на державний орган виконавчої влади; зосередження на цьому
напрямі досвідчених спеціалістів з одночасною підготовкою кадрів;
включення до класифікатора економічної діяльності нової галузі економіки
– «Виробництво інформаційних, телекомунікаційних технологій і послуг».

На думку О. Сосніна, основними заходами щодо становлення
цивілізованого ринку в інформаційній сфері з урахуванням інноваційної
моделі формування інформаційних ресурсів повинні стати: 1) забезпечення
державної підтримки вітчизняної інформаційної інфраструктури шляхом
розвитку нормативно – правової бази, яка регулює відносини учасників
CHIP та інформаційного ринку щодо IP, а також розвитку антимонопольного
законодавства в інформаційній сфері; 2) забезпечення матеріальної бази
інформаційної сфери державного сектора; 3) інвентаризація вітчизняних
змістовних інформаційних ресурсів; 4) визначення показників статистичної
звітності для обліку формування, поточного стану та результатів їх
використання; 5) розробка та впровадження нормативно – методичної бази,
що зумовлено різнорідним складом інформаційних джерел, які утворюють
змістовний інформаційний ресурс; 6) захист прав власності на
інформаційні ресурси, системи, продукти та послуги шляхом нормативного
закріплення прав власності у реєстрі інформаційних ресурсів і систем; 7)
розробка концепції страхування інформаційних ризиків; 8) ліцензування
діяльності з міжнародного інформаційного обміну; 9) активне залучення
приватного капіталу до створення інформаційного ресурсу.

Питання для розгляду та обговорення

1.Дайте визначення поняття „інформаційний ресурс”.

2.Назвіть характерні особливості інформаційного продукту.

3.Проаналізуйте процес створення та функціонування інформаційних
ресурсів.

4.Якою, на Вашу думку, повинна бути роль держави у процесах регулювання
інформаційної діяльності?

5.Сформулюйте принципи правового регулювання інформаційних ресурсів.

6.Проаналізуйте Окинавську хартію глобального інформаційного
суспільства.

7.Назвіть основні складові системи державного управління інформаційними
ресурсами.

8.Якими шляхами можна забезпечити інформаційну безпеку?

Список використаної літератури

1.Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального
прогнозирования.—М., 1999.

2.Грачев Г., Мельник М. Манипулирование личностью: организация, способы
и технологии информационно – психологического воздействия. – М., 1999.

ИвановД.В. Виртуализация общества.— СПб., 2000.

3.Кастельс М. Могущество самобьггности. Новая постиндустриальная волна
на Западе. – М., 1999.

4.Кастельс М. Информационная зпоха: зкономика, общество и культура.— М.,
2000.

5.Леонтьєва Л.Є. Інформаційно-психологічний вплив у системі державної
безпеки // Нова парадигма. – 2005.– Вип.50.

6.Молодцов О. Поняття інформаційного ресурсу: методологічний аспект //
Вісник НАДУ. – 2005. – №1.

7.М`ясникова М. Сетевое развитие мирового сообщества — путь к
несвободе // Общество и зкономика. – 2000.- №8.

8.Соснін О.В.Інформаційний суверенітет України: Правові пробле

ми встановлення режиму доступу до інформаційних ресурсів України //

Бористен. – 2002. – № 5 (131). – С.13 – 15.

9.Соснін О. В. Концептуальні проблеми раціонального використання

інформаційних ресурсів України // Вісник Дніпропетровського універси

тету. Соціологія, філософія, політологія. – 2002. – Вип. 8. – С.163 –
167.

10.Соснін О. В. Про правові основи удосконалення системи управ

ління інформаційними ресурсами // Держава і право. – 2002. – Вип.15.-

С.192 – 196.

11.Соснін О. В. Обмеження доступу до інформаційних ресурсів

України: правові та економічні аспекти (Проблеми теорії і практики) //

Бористен. – 2002. – № 11 (137). – С.18-23.

12.Соснін О. В. Інформаційна культура суспільства в контексті інфор

маційної безпеки України // Політика і час. – 2002. – № 7. – С.33 – 40.

13.Соснін О. В. Сучасні аспекти державної політики управління і за

хисту інформаційних ресурсів//Держава і право. – 2002. – Вип.17.-

С. 488 – 494.

14.Соснін О. В. Інституціональний характер формування і викорис

тання змістовного інформаційного ресурсу з наукового потенціалу Украї

ни // Актуальні проблеми політики. – 2002. – Вип. 15. – С.407 – 415.

15.Соснін О. В. Проблеми регулювання суспільних правовідносин в

інформаційній сфері // Держава і право. – 2002. – Вип. 18. – С.495 –
502.

16.Соснін О. В. Проблема державного управління інформаційними

ресурсами в контексті євро інтеграції//Політика і час. – 2002. -№9.- С.
53 – 60.

17.Соснін О. В. Види і складові вітчизняних інформаційних ресурсів у

контексті державного управління//Політологічний вісник. – 2002. – №12.

– С. 129 – 144.

18.Cоснін О. В. Управління інформаційними ресурсами України в контексті
глобальної економіки // Нова парадигма. – 2005. – Вип.50.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020