.

Експрес-аналіз господарювання

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
99 2124
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Експрес-аналіз суб’єктів господарювання

Мета експрес-аналізу та етапи проведення.

Бухгалтерська і статистична звітність.

Методичні основи аналізу фінансових звітів.

Аналіз фінансового стану підприємства.

1 Мета експрес-аналізу та етапи проведення

За ринкових умов господарювання у переважній більшості випадків
суб’єкти господарювання запроваджують проведення експрес-аналізу своєї
діяльності, тобто практику швидкої аналітичної оцінки за стислою схемою
(невеликою кількістю показників) виробничо-господарських та
комерційно-фінансових результатів роботи за рік. Головною метою такого
експрес-аналізу можна вважати моніторинг динаміки рівня ефективності
функціонування суб’єктів господарювання, належну оцінку її достатності
та вжиття оперативних заходів щодо вдосконалення управління виробництвом
або іншим видом підприємницької діяльності задля досягнення більшої
прибутковості, фінансової стійкості та набуття іміджу надійного
партнера.

Загальний огляд результатів роботи суб’єктів господарювання , або
експрес-аналіз, є першим кроком, з якого необхідно починати аналіз
виробничо-фінансової діяльності. Цей етап дає змогу дати загальну оцінку
роботи суб’єкта господарювання, не розкриваючи внутрішнього змісту
кожного фактора, що вплинув на формування окремих показників, а також
дати можливість безпосередньо ознайомитись з масштабами виробництва,
його особливостями тощо.

Метою експрес-аналізу фінансового стану є наочна і проста оцінка
фінансового стану та динаміки розвитку господарюючого об’єкта. В процесі
аналізу можна провести розрахунок різних показників і доповнити його
методами, що грунтуються на досвіді і кваліфікації фахівця.

Експрес-аналіз доцільно виконувати в три етапи:

– підготовчий;

– попередній огляд бухгалтерської звітності;

– економічне читання та аналіз звітності.

Мета першого етапу — прийняти рішення про цілеспрямованість аналізу
фінансової звітності і впевнитись в її підготовленості до читання. Для
того, щоб прийняти рішення про цілеспрямованість аналізу фінансової
звітності, необхідно ознайомитися з аудиторським висновком. Існує два
основних типи аудиторських висновків: стандартний і нестандартний.
Перший являє собою підготовлений в достатньо уніфікованому і скороченому
викладі документ, зміст якого включає позитивну оцінку аудитора
(аудиторської фірми) про достовірність наданої в звіті інформації і його
відповідності чинним нормативним документам. Нестандартний аудиторський
висновок більший за обсягом і, як правило, несе в собі деяку додаткову
інформацію, яка може бути корисною для користувачів звітності або
розглядатися аудиторами як необхідний для опублікування, виходячи з
прийнятої технології аудиторської перевірки. Нестандартний аудиторський
висновок може мати в собі або безумовну позитивну оцінку наданої
звітності і фінансового стану, яка підтверджується нею, або позитивну
оцінку, але з застереженням. Причинами нестандартного аудиторського
висновку можуть бути: використання думки іншої аудиторської фірми
(наприклад, у випадку аудитування звітності різних самостійних
підрозділів однієї корпорації різними аудиторськими компаніями); зміни
звітної політики фірмою, яка проводить аудит; деякі невизначеності
фінансового або організаційного характеру (наприклад, участь
компанії в незавершеному судовому процесі з непередбаченим
завершенням) тощо. У випадку нестандартного аудиторського висновку
доцільність контракту з даним потенційним контрагентом повинна
визначатися фінансовим менеджером або іншою особою, яка бере участь в
переговорах, після більш ретельного аналізу представленого звіту та
іншої інформації формального і неформального характеру.

Перевірка готовності звітності до читання носить менш відповідальний і
певною мірою технічний характер. Цю роботу нерідко доводиться робити,
працюючи зі звітністю невеликих підприємств, на яких немає достатньої
культури і традицій підготовки річного звіту.

Тут проводиться візуальна та найпростіша облікова перевірка звітності за
формальними ознаками і по суті: визначається наявність усіх необхідних
форм і додатків, реквізитів і підписів; перевіряється достовірність і
чіткість заповнення звітних форм; перевіряється валюта балансу та всі
проміжні висновки; перевіряється взаємопов’язаність показників звітних
форм та основні контрольні співвідношення між ними і т.д.

Мета другого етапу — ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу.
Це необхідно для того, щоб оцінити умови роботи в звітному періоді,
визначити тенденції основних показників діяльності, а також якісні зміни
у майновому та фінансовому стані господарюючого суб’єкта. Складаючи
перше уявлення про динаміку приведених у звітності і пояснюючій записці
даних, необхідно звертати увагу на алгоритми розрахунку основних
показників. Чимало західних фірм проводять у відповідному розділі
річного звіту алгоритми для розрахунку деяких показників. Таку
практику доцільно використовувати і в Україні. Аналізуючи тенденцію
основних показників, необхідно брати до уваги вплив деяких чинників, а
саме інфляції.

Третій етап — основний в експрес-аналізі; його мета — кінцева оцінка
результатів господарської діяльності і фінансового стану підприємства.
Такий аналіз проводиться з тою чи іншою мірою деталізації в інтересах
різних користувачів.

Одним з основних елементів експрес-аналізу є вміння працювати з річним
звітом і фінансовою звітністю. Зокрема, фінансовий менеджер, якому
нерідко доводиться брати участь в процесі заключення контрактів з
потенційними контрагентами, повинен чітко уявляти собі структуру звіту,
зміст основних його розділів.

Загалом методикою експрес-аналізу звітності передбачається аналіз
ресурсів та їх структури, результатів господарювання, ефективності
використання власних та позичених коштів. Зміст експрес-аналізу — відбір
невеликої кількості найбільш вагомих і порівняно нескладних в обчисленні
показників і постійне спостереження за їх динамікою.

2 Бухгалтерська і статистична звітність

Важливими джерелами загального огляду результатів діяльності
підприємства є дані бухгалтерської і статистичної звітності.

Бухгалтерська звітність являє собою єдину систему даних про майнове і
фінансове положення підприємства та про результати його
виробничо-фінансової діяльності, яка складається на основі даних
бухгалтерського обліку згідно з встановленими формами. Бухгалтерська
звітність складається за місяць, квартал і наростаючим підсумком з
початку звітного року.

Бухгалтерський облік являє собою упорядковану систему збору, реєстрації
і узагальнення інформації в грошовому виразі про майно, зобов’язання
підприємства і їх рух шляхом безперервного документального обліку всіх
господарських операцій.

Основними завданнями ведення бухгалтерського обліку та складання
звітності є:

формування повної і достовірної інформації про діяльність підприємства і
його майнове положення, необхідної внутрішнім користувачам
бухгалтерської звітності – керівникам, розпорядникам, учасникам і
власникам майна організації, а також зовнішнім – інвесторам, кредиторам
та іншим користувачам бухгалтерської звітності;

забезпечення інформацією, яка необхідна внутрішнім і зовнішнім
користувачам бухгалтерської звітності для контролю за дотриманням
законодавства України при здійсненні організацією господарських операцій
і їх цілеспрямованістю, наявністю і рухом майна та зобов’язань,
використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у
відповідності з чинними нормами, нормативами і кошторисами;

попередження негативних результатів господарської діяльності
підприємства і виявлення внутрігосподарських резервів, забезпечення їх
фінансової стійкості.

Положенням про бухгалтерський звіт і звітність в Україні передбачено
періодичне складання бухгалтерської звітності і представлення її
відповідним адресатам. Звітність повинна, як правило, супроводжуватися
пояснювальною запискою. В найбільш докладному вигляді пояснювальна
записка складається в процесі підготовки річної звітності. В такому
випадку набір документів в комплексі являє собою готовий звіт.

Аналіз західної обліково-аналітичної практики засвідчує, що проблемі
структурування річного бухгалтерського звіту приділяють велику увагу не
тільки міжнародні, але й національні бухгалтерські інститути. Як приклад
можна навести практику регулювання цього розділу бухгалтерського звіту в
Бельгії. Так, рекомендована національними обліковими стандартами цієї
країни аналітична записка, яка має розшифровку і примітки до звітності,
вельми деталізована і складає 19 розділів. Також деталізовані
рекомендовані стандартні формати звітності — близько 100 показників на
звітну дату в балансі і близько 70 статей в звіті про прибутки і збитки.

Культура складання звіту є важливим фактором успішного ведення бізнесу
як з позиції самої компанії, яка підготувала звіт, так і з позиції її
зовнішніх контрагентів. По-перше, добре сконструйований звіт дає змогу
керівництву підприємства і його власникам по-новому подивитися на стан
справ на підприємстві, досягнуті результати фінансово-господарської
діяльності, визначитися з перспективами її розвитку. По-друге, для
контрагентів підприємства бухгалтерський звіт стає основним
інформаційним документом, який підтверджуе можливість і економічну
доцільність взаємодії з даним підприємством. По-третє, звіт є своєрідним
способом реклами діяльності. Нерідко першим кроком фірми–контрагента при
встановленні виробничих контактів є запит про можливість ознайомлення з
річним бухгалтерським звітом потенційного партнера. Отже від того,
наскільки грамотно і привабливо складений звіт, може значною мірою
залежати результат майбутніх переговорів про співпрацю. Правило — перш
ніж підписувати контракт, необхідно ознайомитися з річним звітом
контрагента.

В західній обліково-аналітичній практиці накопичений значний досвід у
підготовці річного звіту, його конструюванні та оформленні. Типова
структура звіту може мати такі розділи:

– коротка характеристика діяльності підприємства (основним змістом
розділу є деякі основні показники, що найбільш вигідно характеризують
підприємство, види і географічні сфери діяльності і т.д.);

– звернення голови підприємства (президент, директор);

– звіт адміністрації (характеристика виробничої, комерційної та
інвестиційної діяльності, оцінка фінансового положення,
характеристика науково-технічного рівня підприємства, його
природоохоронна діяльність та інші);

– бухгалтерська звітність;

– пояснення до бухгалтерської звітності (характеристика облікової
політики, структури і виду основних засобів та матеріальних активів,
фінансових вкладів, дебіторської та кредиторської заборгованості,
витрати виробництва, ліквідності та фінансової стійкості і т. д.);

– аудиторський висновок;

– дані про котування цінних паперів підприємства;

– інша інформація (склад вищого виборного органу управління, склад
адміністрації, інформація про найбільш вагомих інвесторів і т.д.).

До фінансової звітності в Україні належать такі форми звітності:

баланс – форма №1;

звіт про фінансові результати – форма №2;

звіт про рух грошових коштів – форма №3;

звіт про власний капітал – форма №4;

примітки до річної фінансової звітності – форма №5.

Звітним роком для всіх підприємств і організацій є календарний рік з 1
січня до 31 грудня включно.

Баланс є одним з найважливіших звітних документів. Він засвідчує
наявність коштів в підприємствах на певну дату. Баланс складаєтьтся на
основі даних фінансового обліку і за складом показників ділиться на дві
частини: актив і пасив. В активі показники групуються за складом та
розташуванням фінансових засобів фірми, в пасиві – за джерелами їх
формування. Статті активу та пасиву діляться в свою чергу на розділи, що
відображають наявність та використання коштів, якими володіє фірма, та
джерела формування цих коштів за рахунок фінансування. Підсумок активу
балансу завжди дорівнює підсумку його пасиву.

Актив балансу містить інформацію на певну дату про склад та розміщення
наявних в розпорядженні фірми контрольованих коштів, одержаних в
результаті попередньої діяльності і які повинні стати джерелом майбутніх
надходжень фірми. В основу розподілу статей на розділи покладено ступінь
ліквідності коштів. Виходячи з цієї умови, виділяються два розділи:

– оборотні активи;

– позаоборотні активи.

Пасив балансу дає вартісну оцінку активів, тобто коштів фірми на певну
дату за джерелами їх формування, за цільовим призначенням, за термінами
погашення. Кожному виду джерел засобів відповідає окрема стаття пасиву.
Групування статей пасиву в балансі фірми може бути різним залежно від
застосовуваних принципів. Так, при розмежуванні статей пасиву за
принципом джерел формування та приналежністю коштів, які використовує
фірма, в пасиві виділяють два розділи:

– позичений капітал;

– власний капітал.

При розмежуванні статей за принципом тривалості використання капіталу в
обороті кошти фірми поділяються на капітали короткотермінового та
тривалого використання .

Окрім того, не варто забувати, що і сам баланс, який є основною звітною
та аналітичною формою, не звільнений від деяких обмежень. Вкажемо деякі,
найбільш вагомі з них.

1 Баланс історично за своєю природою фіксує стан фінансово-господарських
операцій, що склалися до моменту його складання.

2 Баланс відображає статус-кво в засобах і зобов’язаннях підприємства,
тобто відповідає на запитання, що являє собою підприємство на даний
момент згідно з використаною обліковою політикою, але не відповідає на
запитання, в результаті чого склався такий стан. Відповідь на поставлене
запитання не може бути дана тільки за даними балансу. Для цього потрібен
набагато глибший аналіз, який грунтується не тільки на залученні
додаткових джерел інформації, але й на розумінні багатьох факторів, які
не знаходять відображення в звітності (інфляція, науково-технічний
прогрес і т.д.).

3 За даними звітності можна розрахувати цілу низку аналітичних
показників, але всі будуть неточні, якщо їх ні з чим не порівняти.
Баланс, який розглядається ізольовано, не забезпечує просторового і
часового порівняння. Отже, його аналіз має проводитись в динаміці і по
можливості доповнюватись оглядом аналітичних показників споріднених
підприємств, їх середньогалузевими і середньопрогресивними значеннями.

4 Інтерпритація балансових показників можлива тільки з залученням даних
про обороти. Зробити висновок про те, великі чи малі суми тієї або
іншої статті, можливо тільки після порівняння балансових даних з
відповідними сумами оборотів. Наприклад, в балансах двох підприємств за
статтею “виробничі запаси” вважається однакова сума в 10 млн.грн.

Оборот запасів за рік на першому підприємстві становить — 120 млн.грн, а
на другому — 20 млн.грн. Відповідно в першому випадку запаси
забезпечують 1/12 частину річного споживання (місячний запас), а в
другому випадку —- половину річного споживання (піврічний запас).

5 Баланс — збір моментних даних на кінець звітного періоду і в силу
цього не відображає стан засобів підприємства протягом звітного періоду.
Це стосується перш за все найбільш динамічних статей балансу. Так,
наявність на кінець року великих за питомою вагою запасів готової
продукції зовсім не означає, що це положення буде протягом року
постійним, хоча сама по собі така можливість не виключена.

6 Фінансове положення підприємства і перспективи його зміни перебувають
під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але й багатьох
факторів, які взагалі не мають вартісної оцінки. В їх числі: можливі
політичні і загальноекономічні зміни, перебудова організаційної
структури, зміна форм власності, професійна і загальноосвітня підготовка
персоналу тощо. Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним з
розділів комплексного економічного аналізу, який використовує і
неформальні оцінки.

7 Одне з вагомих обмежень балансу – у ньому закладений принцип
використання цін придбання. В умовах інфляції, зростання цін на сировину
і матеріали, які використовуються на підприємстві, низькою оновленістю
основних засобів багато статей відображають сукупність однакових за
функціональним призначенням, але різних за вартістю облікових об’єктів.
Зазвичай, істотно повторюються результати діяльності підприємства,
реальна оцінка його господарських засобів, “ціни” підприємства в
цілому.

8 Одна з головних цілей функціонування будь-якого підприємства-
отримання прибутку. Однак саме цей показник відображений в балансі
недостатньо повно. Представлена в ньому абсолютна величина накопиченого
прибутку відірвана від витрат та обсягу реалізації, не показує, в
результаті чого склалася саме така її величина. Представлений,
наприклад, в балансі прибуток в сумі 1 млн.грн. може в принципі бути
прибутком зовсім різних за величиною обороту та використаних ресурсів
підприємства.

9 Необхідно ще раз підкреслити, що результат балансу зовсім не
відображає тієї суми засобів, якою реально розпоряджається підприємство,
його, так би мовити, “вартісної оцінки”. Основна причина полягає в
можливій невідповідності балансової оцінки господарських засобів з
реальними умовами внаслідок інфляції, кон’юнктури ринку, використаних
методів обліку тощо.

10 Дуже актуальним для обліку аналізу є питання про допустиму і можливу
міру уніфікації балансу. В теперішній час звітність уніфікована. В
певному розумінні продовжена попередня практика фіксованого регулювання
складу і структури звітності (раніше уніфікація балансу була в
компетенції Міністерства фінансів і галузевих міністерств). Міжнародними
обліковими стандартами більшості економічно розвинутих країн єдина і
обов’язкова для всіх підприємств структура звітності, як правило, не
передбачається.

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються
відповідними положеннями ( стандартами ) бухгалтерського обліку (ПБО).

ПБО “Загальні вимоги до фінансової звітності” визначаються мета, склад
та принципи підготовки до фінансової звітності, а також вимоги щодо
розкриття інформації у фінансовій звітності. Під розкриттям мається на
увазі надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової
звітності. Користувачами звітності є фізичні та юридичні особи, що
потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.
А суттєвою інформацією вважається інформація, відсутність якої може
вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттєвість
інформації визначається відповідними положеннями (стандартами)
бухгалтерського обліку та керівництвом підприємства.

ПБО “Баланс” – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на
певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал. Цим стандартом
визначається зміст і форма Балансу та загальні вимоги до розкриття його
статей, тобто елементів фінансового звіту, які відповідають встановленим
критеріям. Дається загальний опис змісту окремих статей балансу та
додається сама форма балансу. Баланс складається на кінець останнього
дня звітного періоду. Проміжна (місячна, квартальна) звітність, яка
охоплює певний період, складається наростаючим підсумком з початку
звітного року. Форма Балансу є додатком до цього ПБО (табл. 1).

ПБО “Звіт про фінансові результати” – це звіт про доходи, витрати і
фінансові результати діяльності підприємств. Останні розглядаються з
точки зору того, наслідком якої діяльності вони є. У цьому зв’язку
виділяють:

Таблиця 1 – Баланс

Код рядка На початок року На кінець звітн. року

Пасив Код рядка На початок року На кінець звітн. року

1 2 3 4 5 6 7 8

1.Необоротні активи

1. Власний капітал

Нематеріальні активи:

залишкова вартість

010

2000 Статутний капітал 300 130000 130000

Пайовий капітал 310

первісна вартість 011

2000 Додатковий вкладений капітал 320

знос 012

Інший додатковий капітал 330

Незавершене будівництво 020 20000 18000 Резервний капітал 340

Основні засоби:

залишкова вартість

030

65020

66920 Нерозподілений прибуток

(непокритий збиток

350

30

48

первісна вартість 031 66500 68500 Неоплачений капітал 360 (1000) (1000)

знос 032 1480 1580 Вилучений капітал 370

Довгострокові фінансові інвестиції:

які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств

040

Усього за розділом I 380 129030 129048

II. Забезпечення наступних витрат і платежів

Забезпечення виплат персоналу 4000

Інші забезпечення 410

інші фінансові інвестиції 045

Цільове фінансування 420

Довгострокова фінансова заборгованість

язання

Відстрочені податкові активи 060

Довгострокові кредити банків 440 20000 20000

Інші необоротні активи 070

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

450

Усього за розділом I 080 85020 86920

II. Оборотні активи

Відстрочені податкові зобовязання

460

Запаси:

виробничі запаси

100

Інші довгострокові зобов’язання 470

тварини на вирощуванні та відгодівлі

110

Усього за розділом III 480 20000 20000

IV. Поточні зобов’язання

незавершене виробництво 120 7564 7172

Короткострокові кредити банків

500

66552

6000

готова продукція 130 1500 2000

Товари 140 2500 27532 Поточна заборгованість за довгостроковими
зобов’язаннями

510

Векселі одержані 150

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

чиста реалізаційна вартість

160

2400

2600

Векселі видані 520

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

530

21140

23080

первісна вартість 161 2400 2600

резерв сумнівних боргів 162

Поточні зобов’язання за розразунками:

Дебіторська заборгованість за розрахунками:

з бюджетом

170

12010

11304

з одержаних авансів 540

з бюджетом 550 4032 3926

за виданими авансами 180

з позабюджетних платежів 560 1380 1694

з нарахованих доходів 190

зі страхування 570 750 8000

із внутрішніх розрахунків 200

з оплати праці 580 14350 15676

Інша поточна дебіторська заборгованість

210

з учасниками 590 300 800

із внутрішніх розрахунків 600

Поточні фінансові інвестиції

220

Інші поточні зобов’язання 610

Усього за розділом IV 620 108504 113176

Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

230

121040

:

?

&

&

&

gd%Ls

gd%Ls

gd%Ls

gd%Ls

? 262224

– звичайну діяльність, яка складається з будь-якої основної діяльності
підприємства, а також операцій, що її забезпечують або виникають
внаслідок її проведення; при цьому основна діяльність класифікується як
операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції, що є
головною метою створення підприємства, і забезпечують основну частку
його доходу;

– надзвичайні операції, які відрізняються від звичайної діяльності
підприємства, та не очікується, що вони повторюватимуться періодично або
у кожному наступному звітному періоді. У Звіті про фінансові результати
мають бути відображені доходи від участі в капіталі. Облік інвестицій
може вестись за методом участі у капіталі, згідно з яким балансова
вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму
збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта
інвестування.

ПБО “3віт про рух грошових коштів” відображає надходження та вибуття
грошових коштів та їх еквівалентів у результаті діяльності підприємства
за звітний період. До грошових коштів належать готівка, кошти на
рахунках у банках та депозити до запитання. Негрошовими операціями
вважаються такі, які не потребують використання грошових коштів та їх
еквівалентів. Інформація у Звіті про рух грошових коштів подається в
розрізі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Якщо рух грошових коштів в результаті однієї операції включає суми, які
належать до різних видів діяльності, то ці суми слід наводити окремо у
складі відповідних видів діяльності. Внутрішні зміни у складі грошових
коштів до Звіту не включаються. Негрошові операції (отримання активів
шляхом фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів шляхом
емісії акцій тощо) не включаються до Звіту.

ПБО “Звіт про власний капітал” відображає зміни у складі власного
капіталу підприємства протягом звітного періоду, а саме: залишок на
початок року, різні види коригувань (внаслідок змін облікової політики,
виправлення помилок та ін.), переоцінки активів, чистого прибутку
(збитку) за звітний період, напрямків розподілу прибутку, внесків
учасників, операцій, пов’язаних з вилученням капіталу (викуп акцій, їх
перепродаж, анулювання), зменшення номінальної вартості акцій, інші
зміни у власному капіталі (списання невідшкодованих збитків, безкоштовно
отримані активи), залишок власного капіталу на кінець року.

Важливою складовою звітності є Примітки до фінансової звітності, у яких
має відображатись призначення та умови використання кожного елемента
власного капіталу (крім статутного фонду).

3 Методичні основи аналізу фінансових звітів

Теоретичним завданням фінансового аналізу є побудова цілісної, логічної
та практично доцільної методики аналітичних досліджень і формалізованих
розрахункових алгоритмів її використання. Базою фінансового аналізу
служать балансові моделі та інші форми фінансової звітності. Адже метою
складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття
рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий
стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Фінансова
звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо придбання,
продажу та володіння цінними паперами, участі в капіталі підприємства,
оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання,
визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу.

Фінансовий аналіз є важливим і одночасно одним з найскладніших блоків
при реструктуризації підприємств. У свою чергу, процес діагностики стану
підприємства поділяється на декілька етапів, котрі не обов’язково
слідують один за одним, а можуть здійснюватись паралельно, мінятись
місцями, повертатись до раніше проведених етапів з метою уточнення їх
результатів. Надзвичайно важливими для діагностики підприємства є
підготовка вихідної інформації, а також фінансовий та маркетинговий
аналіз.

Фінансовий аналіз перш за все зосереджується на питаннях, пов’язаних з
використанням наявних у підприємства фінансових ресурсів. Аналізується
структура витрат на виробництво та реалізацію продукції в розрізі її
окремих груп. Інформація для такого аналізу подається у формі, подібній
до звіту про прибутки та збитки, який складається згідно з вимогами
Міжнародних стандартів рахівництва. Результати аналізу мають відповісти
на запитання:

– яка величина змінних та постійних (операційних) витрат у виробництві
та реалізації кожного виду продукції?

– який рівень валової та операційної прибутковості окремих видів
продукції?

Згідно з Міжнародними стандартами рахівництва (International Accounting
Standards), що встановлюють вимоги до фінансової звітності, змінні
витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції.
Їх величина змінюється майже прямо пропорційно змінам обсягу реалізації
продукції. Постійні (операційні) витрати прямо не залежать від
реалізації продукції. Резервом фінансової реструктуризації підприємства
може стати зменшення постійних та зниження собівартості змінних витрат.

Наступним кроком фінансового аналізу є дослідження складу та структури
активів підприємства з метою визначення серед них ліквідних, менш
ліквідних та важко ліквідних. У багатьох підприємств на балансі є чимало
незавершеного будівництва та об’єктів соціальної сфери, утримання яких
обтяжує їх фінансовий стан. Продаж цих об’єктів або інша вигідна для
підприємства форма їх відчуження є резервом підвищення ліквідності
активів. Поліпшенню структури активів покликане сприяти і ширше
використання, наприклад, лізингу для придбання основних фондів.

Однією з найважливіших особливостей нової звітності є відсутність у ній
планових показників і нормативів. В умовах ринку фінансове планування
втрачає риси централізованого адміністративного регулювання, що зовні
задає підприємству безліч параметрів його діяльності. Воно служить
насамперед виробленню гнучкої стратегії і тактики господарської
поведінки підприємства, що прагне стабілізувати своє становище при
швидко змінюваній у результаті конкуренції ринковій кон’юнктурі.
Використання нормативів у фінансовій діяльності стає справою вибору
самого підприємства, тому інформація про нормативи стає комерційною
таємницею. Аналіз відхилень від запланованих підприємством нормативів
відповідно стає складовою частиною внутрішнього аналізу фінансового
стану, здійснюваного фінансистами підприємства на основі всієї
достовірної інформації про господарську діяльність. Фінансовий аналіз,
що ґрунтується на бухгалтерській звітності, набуває характеру
зовнішнього аналізу, тобто аналізу, проведеного за межами підприємства
його зацікавленими контрагентами, власниками, державними органами на
основі звітних даних, що містять лише обмежену частину інформації про
діяльність підприємства. Нові форми бухгалтерського балансу, додатки до
балансу, звіту про фінансові результати і їхнє використання дають
можливість зовнішнім користувачам звітності досить об’єктивно оцінювати
фінансовий стан підприємства, його ділову активність і рентабельність,
не використовуючи інформацію, що є комерційною таємницею.

Методика зовнішнього фінансового аналізу представляє великий інтерес для
кожного підприємства не тільки з метою оцінки потенційних партнерів, але
й для власної самооцінки, здійснюваної з погляду зовнішніх користувачів
бухгалтерської звітності. Будь-якому підприємству далеко не байдуже, за
якими показниками будуть оцінювати його фінансову діяльність можливі
контрагенти, акціонери, кредитори. Для того, щоб можна було установити
відповідність між внутрішніми і зовнішніми фінансовими оцінками, повинно
існувати єдине методичне ядро, що поєднує різні види аналізу.

Пропоновані основи методики фінансового аналізу, призначені для
забезпечення керування фінансовою діяльністю підприємства й оцінки
фінансової стійкості, ділової активності і рентабельності його ділових
партнерів в умовах ринкової економіки, включають елементи, загальні для
зовнішнього і внутрішнього аналізу. Розглянуті нижче завдання й
алгоритми їхнього вирішення визначають головні напрямки аналізу, а їхнє
поглиблення на базі всієї достовірної інформації (у тому числі на базі
розроблювальних на підприємствах нормативів) проводиться в рамках
внутрішнього аналізу. Крім того, основи методики можуть бути адаптовані
до вимог конкретного зовнішнього користувача і тому мають деякою мірою
універсальний характер. Це випливає з універсальності ринкових відносин,
що поєднують різні форми власності і види економічної діяльності.

Основна мета фінансового аналізу – отримання невеликої кількості
інформативних параметрів, що дають об’єктивну і точну картину
фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, зміну в
структурі активів і пасивів в розрахунках з дебіторами і кредиторами.
При цьому аналітика і менеджера може цікавити як поточний фінансовий
стан підприємства, так і його проекція на ближчу та віддалену
перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.

Практика фінансового аналізу виробила основні підходи до “читання”
фінансових звітів. Серед них можна виділити:

Горизонтальний аналіз – порівняння кожної позиції звітності з минулим
періодом, з відповідною позицією звітності підприємства-аналога;

Вертикальний аналіз – визначення структури фінансових показників з
визначенням впливу кожної позиції на результат загалом;

Трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з минулими
періодами і визначення основної тенденції динаміки показника. За
допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а
значить, ведеться перспективний, прогнозний аналіз (метод
екстраполяції);

Просторовий аналіз – це як внутрігосподарське порівняння окремих
показників фірми, дочірніх компаній, цехів, так і міжгосподарське
порівняння показників даної фірми з показниками конкурентів,
середньогалузевими тощо.

Факторний аналіз – це аналіз впливу окремих факторів (причин) на
результативний показник за допомогою детермінованих або стохастичних
прийомів.

Для практичного забезпечення цих підходів до фінансового аналізу
використовуються різнорідні прийоми. Частина з них розроблена теорією
економічного аналізу, інші запозичені з математики, статистики,
бухгалтерського обліку. Тому у фаховій літературі здебільшого усі
кількісні прийоми фінансово-економічного аналізу поділяють на:

– статистичні (порівняння, середніх величин, групування, елімінування);

– бухгалтерські (подвійний запис, баланс);

– економіко-математичні (диференціювання, інтегрування, лінійне,
квадратичне та нелінійне програмування, динамічне програмування, теорія
гри, кореляційно-регресійний аналіз).

4 Аналіз фінансового стану підприємства

Нагальною необхідністю будь-якого підприємства є систематичний пошук
шляхів підвищення та зміцнення фінансової стабільності. Передує цьому
процесу своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємства,
що дає змогу оцінити співвідношення між заборгованістю суб’єкта
господарювання і його активами, структуру активів, оптимальність
величини матеріально-виробничих запасів, дебіторської і кредиторської
заборгованості.

Фінансовий стан підприємства – це комплексний результат від взаємодії
усієї системи фінансових відносин підприємства, що відображає наявність,
розміщення та використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими основними
напрямками:

– аналіз балансу, майна та джерел їх утворення;

– аналіз ліквідності та платоспроможності;

– аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості;

– аналіз кредитоспроможності.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства
є форма №1 “Баланс” (табл. 1). При “читанні” балансу з’ясовують характер
зміни підсумків балансу його окремих розділів та статей, раціональність
розташування статей коштів підприємства, його поточну платіжну здатність
та інше.

1 Підсумок балансу на початок періоду порівнюється з підсумком балансу
на кінець періоду. Це показує рух балансу. В звичайних виробничих умовах
збільшення підсумку балансу оцінюється позитивно.

2 Встановлюється відповідність динаміки балансу з динамікою обсягу
виробництва і реалізації продукції (Q), а також прибутку підприємства
(П). Більш швидкі темпи “Q” і “П” свідчать про покращання використання
коштів на даному підприємстві.

3 Розраховується система фінансових коефіцієнтів і порівнюється з
даними минулих років, аналогічними показниками інших підприємств,
середньогалузевими даними, загальноприйнятими стандартними показниками.

4 Визначається зміна окремих розділів та статей балансу. Позитивної
оцінки заслуговує збільшення в активі балансу грошових засобів цінних
паперів, коротко- і довготермінових фінансових вкладень основних
засобів, нематеріальних активів. У пасиві балансу – підсумки першого
розділу і особливо суми прибутку, доходів майбутніх періодів,
спеціальних фондів цільового призначення. Як правило, негативної оцінки
заслуговує різкий ріст дебіторської і кредиторської заборгованості.

5 Проводиться аналіз структури балансу – засобів підприємства та джерел
їх утворення (аналіз по вертикалі). Так, зміна структури активів
підприємства в бік зростання частки оборотних засобів може вказувати на:

– формування більш мобільної структури активів, що сприяє прискоренню
оборотності засобів підприємства;

– переорієнтацію частин поточних активів на кредитування споживачів
товарів, дочірніх підприємств та інших дебіторів;

– згортання виробничо-технічної бази.

Однак для того, щоб зробити однозначний висновок про причини зміни даної
пропорції в структурі активів, необхідно провести детальний аналіз
окремих статей балансу та додаткової інформації.

Важливим елементом аналізу майна підприємства є оцінка його майнового
стану за допомогою таких показників:

— частка активної частини основних засобів як відношення вартості
активної частини основних засобів до сумарної вартості основних засобів;

— коефіцієнт зношення основних засобів, як відношення суми зносу до
балансової вартості основних засобів за первісною вартістю;

— коефіцієнт оновлення як відношення балансової вартості поступлених за
період звіту основних засобів до їх вартості на кінець періоду;

— коефіцієнт вибуття як відношення балансової вартості вибулих за
період звіту основних засобів до їх вартості на початок періоду.

Співвідношення цих показників та аналіз їх у динаміці дає підстави для
об’єктивної оцінки майна підприємства за аналізований період.

Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують його здатність своєчасно і
в повному обсязі погасити поточні зобов’язання і короткострокову
кредиторську заборгованість.

При оцінці ліквідності розраховують:

1 Коефіцієнт поточної ліквідності.

2 Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

4 Коефіцієнт обіговості запасів.

5 Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості.

6 Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості.

Перші три коефіцієнти, які розраховуються на підставі даних форми № 1
“Баланс” шляхом порівняння поточних активів і поточних зобов’язань
підприємства, характеризують достатність поточних активів для погашення
боргів протягом року. Четвертий, п’ятий і шостий коефіцієнти
розраховуються на підставі форми № 1 “Баланс” і форми № 2 “Звіт про
фінансові результати”. Ці коефіцієнти дають змогу оцінити ефективність
використання активів.

1 Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл). Інші назви цього коефіцієнта –
коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт покриття. Він дає загальну
оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів
підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні
активи перевищують за величиною поточні зобов’язання, підприємство може
розглядатися як таке, що успішно функціонує. Коефіцієнт розраховується
за формулою

2 Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл). На відміну від попереднього він
враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником
ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні
поточні активи. Розраховується за такою формулою:

3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) свідчить, яка частина поточних
(короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно. Коефіцієнт
розраховується за такою формулою:

4 Коефіцієнт обігових запасів (Коз) свідчить, як часто обертаються
запаси для забезпечення поточного обсягу виробництва, і розраховується
за формулою

Чим вищий цей коефіцієнт, тим швидше обертаються запаси, а значить, і
менша тривалість одного обороту.

5 Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості (Кодз) свідчить,
скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки,

Чим більша кількість оборотів, тим краще.

6 Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості (Кокз) свідчить про
наявність на підприємстві тимчасово залучених грошових коштів, що
підлягають поверненню. Його розраховують за формулою

Порівняння термінів погашення дебіторської і кредиторської
заборгованості дає підстави для висновку про платоспроможність
підприємства. Перевищення терміну погашення кредиторської заборгованості
над дебіторською свідчить про погіршення платоспроможності підприємства
і навпаки.

Говорячи про ліквідність підприємства, інколи ототожнюють його з
платоспроможністю. Однак ці поняття не тотожні. Коефіцієнти ліквідності
можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, а підприємство
буде не платоспроможне (в поточних активах значна питома вага припадає
на неліквідні засоби та дебіторську заборгованість). Платоспроможність
означає наявність у підприємства грошових коштів, достатніх для негайних
розрахунків за поточними платежами.

Виходячи з такого визначення, рівень платоспроможності підприємства
(Кпс)можна визначити за формулою

Бажано, щоби значення Кпс наближалося до одиниці.

З позиції довготермінової перспективи платоспроможність підприємства
характеризується структурою джерел коштів та залежністю від зовнішніх
суб’єктів господарювання. З кількісної сторони її можна оцінити за
допомогою відповідних показників.

Коефіцієнт автономії (Ка) характеризує можливість підприємства виконати
свої зовнішні зобов’язання за рахунок власних коштів

Доповненням до попереднього коефіцієнта можна вважати показник
концентрації залученого капіталу (Кзк)

Сума Ка і Кзк завжди дорівнює одиниці.

Для найбільш загальної оцінки платоспроможності (фінансової рівноваги)
розраховується співвідношення залученого і власного капіталу (Кзв)

Зростання цього показника свідчить про посилення залежності підприємства
від інвесторів та кредиторів, що знижує його фінансову стійкість.

Для визначення структури капіталу розраховують показник довгострокового
залучення позичених коштів (Кдз)

Збільшення даного показника в динаміці – негативна тенденція, зростає
залежність від зовнішніх інвесторів та потреба в обслуговуванні
залучених коштів.

Розрахувавши наведені показники, надалі необхідно провести аналіз усіх
чинників, що впливають на їх величину. При цьому слід пам’ятати, що для
підприємств будь-якої форми власності кредитори і контрагенти будуть
віддавати перевагу підприємствам з великою часткою власного капіталу та
високим рівнем фінансової автономії.

Величина дебіторської і кредиторської заборгованості визначається
здебільшого умовами розрахунків підприємства з покупцями та
постачальниками. Дебіторська заборгованість аналізується з метою
прийняття управлінських рішень, спрямованих на її скорочення та
стягнення сумнівної дебіторської заборгованості. Аналіз проводиться по
окремих покупцях з урахуванням дати виникнення заборгованості, суми та
терміну неплатежів. За даними звітності (форми 1, 2) можна визначити
деякі показники, що характеризують стан дебіторської заборгованості.
Серед них коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, період
погашення дебіторської заборгованості, частка дебіторської
заборгованості у загальному обсязі поточних активів, частка сумнівної
дебіторської заборгованості у загальному обсязі заборгованості. Аналіз
цих показників рекомендується проводити за допомогою методів порівняння,
групування, елімінування та факторного аналізу.

При управлінні дебіторською заборгованістю важливо брати до уваги два
підходи:

– порівняння додаткового прибутку з втратами за рахунок зміни політики
розрахунків за реалізовану продукцію;

– оптимізація величини і термінів погашення дебіторської та
кредиторської заборгованості.

Перший підхід передбачає – якщо продавати продукцію з відстрочкою
платежів, то необхідно порівнювати витрати від появи додаткової
дебіторської заборгованості з приростом прибутку в результаті збільшення
виручки від реалізації.

Другий підхід передбачає максимальне використання усіх можливостей
скорочення фінансового циклу – залучення для фінансування дебіторської
заборгованості коштів, призначених для розрахунку з кредиторами за
товари.

Аналіз кредиторської заборгованості може проводитись з використанням
наведеної вище методики аналізу дебіторської заборгованості.

Питання для розгляду та обговорення

1 Обгрунтуйте необхідність проведення експрес-аналізу результатів
діяльності суб’єктів господарювання.

2 Мета та послідовність проведення експрес-аналізу.

3 Порівняйте ведення бухгалтерської звітності в Україні з іншими
країнами (наприклад, європейськими).

4 Які Ви знаєте форми фінансової звітності в Україні і що вони
відображають?

5 Охарактеризуйте баланс як один з найважливіших звітних документів.

6 Суть і мета проведення фінансового аналізу.

7 Розкрийте методидичні основи аналізу фінансових звітів.

8 Охарактеризуйте напрямки, за якими проводиться аналіз фінансового
стану підприємства.

9 Суть оцінки ліквідності підприємства. Показники, які розраховують при
оцінці ліквідності.

10 Поясність різницю між поняттями „ліквідність” та „платоспроможність”
підприємства.

PAGE

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020