Афінська демократична рабовласницька республіка

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Тема 4.

ПЛАН

Вступ

1. Утворення Афінської рабовласницької держави. Реформи Тесея

2. Органи влади та управління Афінської республіки за реформами Салона і
Клісфена

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перші державні утворення на території Греції з’явилися у ІІ тис. до н.е.
Раніше класове суспільство і держава склались на Криті і в південній
частині Балканської Греції. З XІІ ст. до н.е. на південь з півночі
Греції стали проникати племена дорійців, що знаходились на рівні
первіснообщинного ладу. У результаті цього на всій території Греції
знову встановлюються первіснообщинні відносини, після розкладу яких в
історії Греції розпочинається новий етап: формування і розквіт полісів,
рабовласницьких відносин класичного типу.

Полісний етап історії Стародавньої Греції поділяється на три періоди:

1. Гомерівський період (XІ–ІX ст. до н.е.) – характеризується пануванням
родоплемінних відносин, які починають розпадатись на кінець даного
періоду.

2. Архаїчний період (VІІІ – VІ ст. до н.е.) – відбувається формування
класового суспільства і держави у формі полісів.

3. Класичний період (V – ІV ст. до н.е.) – характеризується розквітом
стародавньогрецького рабовласницького суспільства, полісного ладу.

Гомерівська Греція описана відомим поетом в “Іліаді” та “Одіссеї”.
Населення проживало сільськими общинами, що займали невелику територію і
були майже ізольовані від сусідських общин. Політичним та економічним
центром общини було поселення, що називалось містом. Основну масу
населення міста складали землероби, скотарі, а також не чисельні
ремісники і торгівці.

Земля була не племінною власністю і надавалась членам роду в
користування за умови періодичного перерозподілу. Але вже в той час
наділи багатих відрізнялись розмірами та якістю, а базилевси отримували,
крім того, особливий наділ – “теменос”.

У гомерівський період держави ще не було. Це був період військової
демократії. Управління суспільством здійснювалось за допомогою наступних
органів. Постійно діючим органом влади була рада старійшин (буле). Вона
формувалась не стільки за віковими ознаками, скільки за знатністю і
багатством. Первісна демократія ще зберігалась, тому народні збори
відігравали в суспільній організації значну роль. Очолював усю
організацію базилевс, який виконував функції воєначальника, верховного
судді і верховного жерця. Він фактично діяв разом з представниками
родоплемінної знаті. Посада була виборною, але при її заміщенні стали
віддавати перевагу сину померлого базилевса, і, таким чином, посада
закріплювалась спадково в одній сім’ї.

Таким чином, гомерівська Греція була країною, роздробленою на багато
самостійних округів, з яких пізніше виросли перші містадержави або
поліси.

На рубежі ІX – VІІІ ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої
Греції відбулися законні зміни : родовий лад перетворюється на
рабовласницький. Йде процес розвитку приватної власності. Багато простих
землеробів позбавляються своїх ділянок, які зосереджуються в руках
родової знаті. Формується велике землеволодіння. Розвиток ремісничого
виробництва і торгівлі ще більш прискорював процеси соціальноправової
нерівності. Стародавні форми об’єднання родів – філи і фратрії – ще
деякий час продовжують зберігати своє значення, але скоро поступаються
місцем новим формам поділу, що базувались на майнових і територіальних
ознаках. Так, на базі родових і сільських общин виникли нові
соціальнополітичні організації, що одержали назву полісів.

В історії Стародавньої Греції важливу роль відіграли два поліси: Афіни і
Спарта. Державний лад Афін став прикладом рабовласницької демократії, це
той час, коли еталоном олігархії стала політична організація Спарти.

1. Утворення Афінської рабовласницької держави.

Реформи Тесея

Виникнення Афінської держави легенда пов’язує з іменем грецького героя
Тесея.

Серед заходів, здійснених Тесеєм, що сприяли виникненню держави, першим
було об’єднання трьох племен з центром в Афінах. Для керівництва
загальними справами нового об’єднання була створена Рада, до якої
перейшла частина справ, що раніше знаходились у віданні окремих племен.

Подальші перетворення виразились в оформленні відокремлених соціальних
груп. Родова знать, що остаточно закріпила за собою привілеї, створила
особливу групу євгатридів, яким було надано виняткове право на заміщення
посад. Більшу частину населення складали геомори (землероби), виділялась
група ремісників (деміургів).

Наступним кроком до утворення держави було знищення влади базилевса в її
минулому значенні і введення нової посади архонта. Спочатку архонти
вибирались довічно, потім – на 10 років, а з 683 р. до н.е. щороку
обирались 9 архонтів. Один з них – перший архонтепонім, іменем якого
називався рік, очолював колегію, мав повноваження щодо нагляду за
внутрішнім управлінням і судові повноваження щодо сімейних справ.
Базилевс, який став другим архонтом, виконував жрецькі функції, а також
суд у релігійних справах. Третій архонт – полемарх – здійснював
командування військом і відав зовнішніми справами. Інші шість архонтів –
фесмофети – були охоронцями законів та очолювали розгляд судових справ
[4, c.95].

Діяльність архонтів контролювалася ареопагом, який у VІІІ ст. до н.е.
замінив Раду старійшин. В ареопазі засідали діючі і відставні архонти,
які приймали рішення з військових, жрецьких і судових справ.

Процеси класоутворення та формування держави в Афінах проходили
синхронно. Одночасно з виділенням із знаті осіб, які здійснювали функції
публічної влади, почалося руйнування основ родового поділу громадян. Уся
Аттика була розбита на територіальні округи (наукрії). Громадяни кожної
наукрії були зобов’язані спорядити корабель з екіпажем і виставити двох
вершників у повному військовому спорядженні. На чолі наукрії стояв
притан. Отже, з’явився поділ населення за територіальною ознакою, а
також виник новий орган влади (ареопаг), що не був пов’язаний із
родоплемінною організацією. У 621 р. до н. е. в Афінах з’являється
писане право. Це були закони Драконта. Таким чином, Афіни були найбільш
класичною формою: тут держава виникає безпосередньо і переважно із
класових протиріч, які розвинулись у середині родового суспільства.

Наприкінці VІІ ст. до н.е. протистояння демоса та аристократії стало
жорстоким. Воно супроводжувалось загостренням боротьби між верхівками
філ і фратрій. Розвиток товарногрошових відносин дестабілізував
політичну ситуацію в полісі. Маса селян опинилась у борговій кабалі в
євпатридів, багато з них були продані в рабство за межі Аттики. Зросла
кількість фетів – особисто вільних, але незаможних громадян. Маючи владу
в ареопазі, опираючись на підтримку верхівки філ та фратрій, євпатріди
пробували ліквідувати залишки родової демократії. Існування поліса як
єдиного організму було в небезпеці.

Проникливий і далекоглядний політик Солон (VІ ст. до н.е.) розумів
необхідність відновлення єдності поліса, розколотого на ворогуючі
угруповання [6, c.107].

У 594 р. до н.е. Солона було обрано архонтом. Спираючись на народні
збори, він провів ряд важливих реформ: боргова кабала скасовувалась;
продані в рабство афіняни підлягали викупу і могли повернутися додому.
Надалі афінянські громадяни за борги не могли перетворюватись в рабів.
Проте власність заможних осіб залишалась недоторканою. “Солон, – пише
Плутарх, – розчарував заможних тим, що ліквідував боргові зобов’язання,
а бідних тим, що не провів переділ землі, як вони сподівались, і не
зрівняв усіх за способом життя”. Проте реформи Солона запобігли
соціальному вибуху в Афінах.

До політичних реформ Солона належить проголошення усіх громадян рівними
перед законом, тобто політичної рівності, в основу якої було покладено
майновий ценз. Усі громадяни Афін були поділені на 4 розряди залежно від
прибутку з землі. Перший розряд становили ті, хто мав прибуток не менше
500 медимнів зерна, масла чи вина (1 медимн – 41–52 літри). Ці громадяни
називались пентакосимедимнами. До другого розряду належали ті, хто мав
прибуток у 300 медимнів. В ополченні вони були вершниками і повинні були
за свій рахунок придбати спорядження. Громадяни третього розряду мали
прибуток не менше 200 медимів, їх звали зевгитами. Це був найчисельніший
прошарок афінських громадян. Усі інші були зараховані до четвертого,
останнього розряду. Їх звали фетами.

Отже, в основу поділу суспільства замість родової ознаки було покладено
майнову. Майнове становище визначало й місце громадянина в ополченні. З
представників перших двох станів формувалася кіннота, третього – важко
озброєна піхота, із фетів – підрозділи легко озброєної піхоти чи
допоміжних загонів. Воєначальниками та архотами могли бути лише ті, хто
належав до перших двох розрядів.

Солон запровадив раду чотирьохсот (буле) – 100 чоловік від кожної філи.
Створення і розширення прав народних зборів (екклесії), що стали
головним законодавчим і контролюючим органом Афін, значною мірою сприяло
демократизації суспільного і політичного ладу. Збори і рада відтіснили
на другий план ареопаг та колегію архонтів. Був створений суд присяжних
– геліея, до якого входили громадяни всіх чотирьох розрядів у кількості
6 тисяч чоловік [5, c.164].

Спадкове право. Спадкування здійснювалось за законом і заповітом.
Спадкоємцями за законом в першу чергу були сини, але коли синів не було,
то успадковували дочки. Спадкування за заповітом розпочинається з
Солона. Заповідати міг лише той, у кого не було законних дітей чоловічої
статі. Не могли заповідати неповнолітні, жінки, прийомний син.

Кримінальне право. Афінському праву були відомі такі види злочинів:
державні, проти сім’ї, особи, власності. Розрізнялись навмисні і
необережні злочини, відомо було поняття самооборони, проводилась різниця
між підмовником і виконавцем злочину.

Серед покарань слід відмітити смертну кару, продаж у рабство, штраф,
конфіскацію, безчестя. Покарання для рабів і вільних було різним.

Судовий процес. Розпочинати судові справи могли тільки повноправні
афінські громадяни. Інтереси неповнолітніх і жінок представляв глава
сім’ї, метека – його простат, за раба в суді відповідав його господар.

Судовий розгляд поділявся на стадії: попереднього розслідування,
судового розгляду і винесення рішення чи вироку. Учасникам процесу
надавалась можливість висловити свою думку щодо міри покарання. Жінок і
неповнолітніх як свідків не залучали, рабів при допитах катували.

n „

„^„

Під час попереднього слідства свідчення потерпілого, обвинуваченого,
свідків, а також речові докази запечатувались у спеціальну посудину і в
такому вигляді направлялись до суду.

Рішення приймалось таємним голосуванням більшістю голосів. На судові
рішення і вироки допускалась апеляція в геліею. Рішення геліеї були
остаточними і оскарженню не підлягали.

2. Органи влади та управління Афінської республіки за реформами Салона
і Клісфена

Велика кількість членів суду присяжних свідчить про демократичні
прагнення Солома, бажання забезпечити участь простих людей у діяльності
органів влади.

Солон анулював надто жорстокі Закони Драконта, за виключенням деяких
постанов про вбивство; ввів свободу заповітів; усі види майна, у тому
числі і земельні ділянки, можна було продавати, заставляти, ділити між
спадкоємцями. Була проведена уніфікація системи мір і ваги, здійснений
перехід до стабільної грошової одиниці.

Реформи Солона в економічній галузі згладили гостроту суперечностей в
афінському суспільстві, оскільки задовольняли і середні верстви
населення. Солона вважають батьком афінської демократії. У проведенні
реформ йому допомагав правник Епіменір.

Однак одразу усунути всі соціальні суперечності в афінській державі
Солон не міг. Євпатриди були незадоволені послабленням своїх політичних
позицій і хотіли реваншу. Селянам, колишнім боржникам, які повернулися
до Аттики, не повернули їх земельні ділянки, і вони поповнили лави
незадоволеного засиллям євпатридів демоса.

За цих умов владу захопив тиран Писістрат (560 – 527 рр. до н.е.). Він
не скасував закони Солона, однак більше притиснув євпатридів. Писістрат
відібрав землі у багатьох євпатридів і поділив їх серед селян, ввів
державні субсидії збіднілим землеробам, надавав їм у кредит насіння,
худобу, інвентар, запровадив пенсії інвалідам війни. Було запроваджено
інститут роз’їзних суддів з метою зміцнення законності і правосуддя.

За Писістрата вперше було введено державний податок у розмірі 1/10
частини урожаю, що полегшило утримання апарату управління, зробило його
менш залежним від аристократії.

Правління Писістрата і його синів продовжувалось з 560 до 527 р. до н.е.
Політика Писістрата була спрямована на підтримання державного порядку,
соціального спокою, вона стимулювала економічний і культурний прогрес та
мала в цілому позитивний вплив на розвиток афінського суспільства. Але
режим тиранії не влаштовував впливових рабовласників, які були
незадоволені зосередженням влади в руках однієї особи. У результаті
відкритого виступу знаті проти тиранії остання була скинута. Розпочалася
боротьба за владу між Клісфеном, якого підтримував народ, та Ісагором,
представником аристократії. Ця боротьба закінчилась перемогою Клісфена.

З іменем Клісфена пов’язана подальша демократизація афінського
політичного ладу. У 509 р. до н.е. він провів державні реформи, які
призвели до остаточної ліквідації залишків родового ладу.

Свої реформи Клісфен розпочав з введення нового адміністративного
поділу, побудованого на територіальному принципі. У результаті вся
Аттика поділялась на три територіальні округи: місто Афіни з
передмістям, внутрішня центральна полоса і берегова полоса. Кожний округ
складався із 10 рівних частин (тритій). Три тритії, по одній із кожного
округа, об’єднувались у філу, і, таким чином, було створено 10
територіальних філ [2, c.118].

Метою реформи було змішати населення, роз’єднати роди і тим послабити
силу євпатридів.

Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот ( по 50 чоловік від
кожної філи).

При Клісфені були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання
багатьом метекам громадянських прав. Була створена колегія десяти
стратегів (по 1 від кожної філи).

Для того, щоб зберегти новий порядок від замахів на нього з боку
ворогів, був введений остракізм ( суд черепків). Остракізм був формою
таємного голосування, при якому кожен голосуючий писав на черепку ім’я
людини, що здавалась йому небезпечною для існуючого ладу. Коли одне і
теж ім’я повторювалось при підрахунку голосів 6 тис. разів, то ця особа
піддавалась вигнанню з Афін на 10 років без конфіскації майна.

Реформи Клісфена були більш послідовні, ніж реформи Солона, і завершили
більш ніж столітній період гострої боротьби між родовою аристократією і
демосом, що закінчилась перемогою останнього. У результаті в Афінах
склалась рабовласницька держава у формі демократичної республіки.

V ст. до н.е. відкрилось грекоперськими війнами (492 – 479 рр. до н.е.),
що мали велике історичне значення. Грецька політична система і грецьке
військо в цих війнах блискуче виправдали себе.

Після завершення перських війн в Афінах спостерігаються два політичні
рухи: демократичний та олігархічний. Їх боротьба закінчилась перемогою
демократії.

Уже під час війн у державному ладі Афін відбулися суттєві зміни.
Вибрання архонтів шляхом голосування було замінено вибранням шляхом
жеребкування, право бути обраним в архонти отримали і вершники. Ця
рефома свідчить не тільки про демократизацію державного ладу Афін, але і
про зниження ролі архонтів, що було пов’язано з підвищенням стратегів.

Афінське право не знало чіткої різниці між речами, але правовий статус
нерухомості мав свої особливості. Був відомий також поділ майна на
видиме і невидиме. До першого належали: земля, раби, худоба, до другого
– гроші, дорогоцінності. Серед речових прав відомі були володіння і
власність.

Договори в більшості укладались у письмовій формі, хоч ніякої
обов’язкової форми не існувало. До реформи Солона невиконання договірних
зобов’язань тягло за собою особисту відповідальність боржника. Після
реформи засобом забезпечення договірних зобов’язань залишаються
завдаток, застава, порука. Афінському праву були відомі різні види
договорів: купівліпродажу, найму, позики, підряду, схову, товариства,
доручення, комісії.

Зобов’язання із деліктів виникають у випадку заподіяння майну будьякої
шкоди.

Вступ до шлюбу в Афінах вважався обов’язковим. Але якщо громадянин не
вступав у шлюб, то це не спричиняло покарання. Шлюб розглядався як
різновид договору купівлі-продажу, а наречена – як об’єкт угоди.

Розлучення для чоловіків було вільним, але для жінок це була складна
справа. Жінка займала в сім’ї залежне становище. Взагалі, в Афінах жінки
не мали ні політичних, ні громадянських прав.

Батьківська влада спочатку була дуже широкою, але з часом слабне.

Спадкування здійснювалось за законом і заповітом. Спадкоємцями за
законом в першу чергу були сини, але коли синів не було, то
успадковували дочки. Спадкування за заповітом розпочинається з Солона.
Заповідати міг лише той, у кого не було законних дітей чоловічої статі.
Не могли заповідати неповнолітні, жінки, прийомний син.

Афінському праву були відомі такі види злочинів: державні, проти сім’ї,
особи, власності. Розрізнялись навмисні і необережні злочини, відомо
було поняття самооборони, проводилась різниця між підмовником і
виконавцем злочину.

Розпочинати судові справи могли тільки повноправні афінські громадяни.
Інтереси неповнолітніх і жінок представляв глава сім’ї, метека – його
простат, за раба в суді відповідав його господар.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

До політичних реформ Солона належить проголошення усіх громадян рівними
перед законом, тобто політичної рівності, в основу якої було покладено
майновий ценз. Солон запровадив раду чотирьохсот (буле) – 100 чоловік
від кожної філи.

Створення і розширення прав народних зборів (екклесії), що стали
головним законодавчим і контролюючим органом Афін, значною мірою сприяло
демократизації суспільного і політичного ладу. Збори і рада відтіснили
на другий план ареопаг та колегію архонтів. Був створений суд присяжних
– геліея, до якого входили громадяни всіх чотирьох розрядів у кількості
6 тисяч чоловік.

До реформи Солона невиконання договірних зобов’язань тягло за собою
особисту відповідальність боржника. Після реформи засобом забезпечення
договірних зобов’язань залишаються завдаток, застава, порука. Афінському
праву були відомі різні види договорів: купівліпродажу, найму, позики,
підряду, схову, товариства, доручення, комісії.

Список використаної літератури

Кечекьян С.Ф.Государство и право древней Греции: Учеб. пособие. – М.:
Юрид. лит., 1963; Його ж: Всеобщая история государства и права. – М.:
1994

Історія стародавнього світу /за ред. Ю.С.Крушкол Ю.С. – К.: Вища школа.
1986.

Сергеев В.С. История древней Греции.- М.:Изд-во соц.-экон.лит., 1998.

Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу. – Л.:
Сполом,1999. – Т.1.

Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн./ За ред.
чл.-кор. АПН Україна В.Д. Гончаренко. У 2-х томах. К.: Ін. Юре,1998.

Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред.
проф. Черниловского З.М. – М., Юрид. лит., 1984.

Хрестоматия по истории мира / Под ред. акед. В.В. Струве.- М.: Уч.- пед.
изд-во, 1996.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter